Рішення № 140903742, 21.09.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/3616/26

Провадження №: 2/336/3170/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Коваленка П.Л., за участі секретаря судового засідання Цвєткової Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 310118492 від 03 серпня 2023 року в розмірі 25 701,00 грн та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.08.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 310118492 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором EHXY-3734, відповідно до якого відповідачу надано кредитні кошти в загальному розмірі 5 000,00 грн.

Первісний кредитодавець свої зобов`язання щодо надання кредиту виконав, перерахувавши грошові кошти на платіжну картку відповідача, однак останній належним чином не виконав узятих на себе зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, на підставі якого відповідно до реєстру прав вимоги № 252 від 03.10.2023 право грошової вимоги за кредитним договором відповідача перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».

31.07.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу 2 № 31/0724-01, відповідно до якого до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача, що підтверджується витягом із реєстру прав вимоги № 2 від 31.07.2024.

15.07.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу 3 № 15/07/25-Е, відповідно до якого позивач набув право грошової вимоги за кредитним договором № 310118492 від 03.08.2023, що підтверджується витягом із реєстру боржників б/н від 15.07.2025.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованість відповідача за кредитним договором становить 25701,00 грн, із яких: 5 000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту; 20701,00 грн заборгованість за нарахованими процентами.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем кредитних зобов`язань та набуття права вимоги за кредитним договором, позивач просить стягнути зазначену заборгованість, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24.04.2026 відкрито провадження у справі, визначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання та витребувано в АТ «Універсал Банк» інформацію щодо належності відповідачу платіжної картки, зарахування на неї кредитних коштів та відомостей щодо фінансового номера телефону.

Представник відповідача адвокат Грицай Валерій Олександрович звернувся до суду із заявою про надання доступу до матеріалів справи в електронному вигляді.

У подальшому представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому висловлено заперечення проти задоволення позовних вимог.

Заперечення мотивовані тим, що, на думку представника відповідача, позивачем не доведено правомірність та правильність нарахування процентів у заявленому розмірі 20 701,00 грн. Зазначає, що за кредитним договором № 310118492 від 03.08.2023 відповідачу надано кредит у сумі 5 000,00 грн, а первісний дисконтний період користування кредитом становив 30 днів, за які нараховано 2 970,00 грн процентів. Вважає, що саме цей період слід розглядати як погоджений сторонами строк кредитування, незважаючи на зазначення в договорі кінцевої дати повернення кредиту 02 вересня 2028 року, а тому заперечує проти подальшого нарахування процентів за ставкою 2,98 % на день, що становить 149,00 грн щоденно. Наголошує, що подані позивачем розрахунок заборгованості та виписка з особового рахунку самі по собі не підтверджують законності всіх нарахувань, а заявлена сума процентів є непропорційною розміру кредиту та, на його думку, суперечить засадам справедливості, добросовісності й розумності.

За власним розрахунком представника відповідача, стягненню підлягає заборгованість у загальному розмірі 10 287,81 грн, з яких 5 000,00 грн основний борг, 2 970,00 грн проценти за первісний 30-денний період користування кредитом та 2 317,81 грн нарахування за період із 03.09.2023 до 26.12.2025 за застосованою ним ставкою 20 % річних. У зв`язку із цим просить позов задовольнити частково, а в частині стягнення 15 413,19 грн відмовити. Також заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн, посилаючись на типовий характер спору, нескладність справи та стандартність підготовлених процесуальних документів, і просить зменшити їх до 2 000,00 грн, розподіливши судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У відповіді на відзив представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, вважаючи заперечення представника відповідача необґрунтованими. Зазначив, що відповідач самостійно ініціював укладення кредитного договору, обрав суму та строк кредитування, мав можливість ознайомитися з умовами договору, Правилами та паспортом споживчого кредиту й погодився з ними. Наголосив, що факт укладення договору відповідачем не оспорюється, договір недійсним не визнаний, а правом на відмову від нього відповідач не скористався.

Щодо розміру процентів пояснив, що впродовж дисконтного періоду вони нараховувалися за ставкою 1,98 % на день, а після його закінчення за передбаченою пунктом 8.4 договору ставкою 2,98 % на день. Послався на надані розрахунки первісного кредитора ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та наступного кредитора ТОВ «Таліон Плюс», які, на його думку, підтверджують правильність нарахувань. Також зазначив, що пунктом 12.4 договору сторони погодили правову природу процентів, нарахованих після закінчення строку надання кредиту, як процентів у розумінні частини другої статті 625 ЦК України. З огляду на це вважає наявними підстави для стягнення процентів як у межах строку кредитування, так і після його спливу в погодженому сторонами розмірі.

Стосовно витрат на професійну правничу допомогу представник позивача зазначив, що на підтвердження обсягу наданих послуг долучено акт приймання-передачі виконаних робіт, а обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на сторону, яка просить їх зменшити. Просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 25 701,00 грн та судові витрати.

На виконання ухвали суду АТ «Універсал Банк» надано відповідь щодо належності відповідачу платіжної картки та зарахування на відповідний банківський рахунок кредитних коштів.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце його проведення повідомлені належним чином.

Ураховуючи належне повідомлення учасників справи, відсутність перешкод для розгляду справи за їх відсутності, а також наявність у матеріалах справи письмових пояснень сторін щодо суті спору, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, надані письмові та електронні докази в їх сукупності, ураховуючи доводи позовної заяви та заперечення представника відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтями 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, визначенні його умов з урахуванням вимог законодавства, розумності та справедливості, а укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 03.08.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 310118492.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії з кредитним лімітом у розмірі 5 000,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти за користування ним відповідно до умов договору, додатків до нього та Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту.

Згідно з пунктом 2.2 договору кредитний ліміт є максимальною сумою кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може перебувати в розпорядженні позичальника.

Пунктом 2.3 договору передбачено надання позичальнику першого траншу в розмірі 5 000,00 грн - 03.08.2023. Відповідно до пункту 2.4 договору другий та наступні транші надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах, передбачених договором.

Із матеріалів справи вбачається, що 03.08.2023 відповідач отримав перший транш у розмірі 5 000,00 грн.

Згідно з наданим позивачем розрахунком загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 25 701,00 грн, з яких 5 000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту та 20 701,00 грн заборгованість за нарахованими процентами.

На підтвердження виникнення кредитних правовідносин позивачем надано договір кредитної лінії № 310118492 від 03.08.2023, заявку на отримання кредиту, паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт», довідку щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», документи щодо переказу кредитних коштів та розрахунки заборгованості.

Згідно з довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитодавця заявку на отримання кредиту подано 03.08.2023.

Кредитний договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором EHXY-3734, який було надіслано на зазначений позичальником номер мобільного телефону та використано для акцепту пропозиції про укладення договору.

Відомості про особу позичальника, зазначені в кредитному договорі, заявці та довідці щодо його дій в інформаційно-телекомунікаційній системі, узгоджуються між собою.

На підтвердження виконання кредитодавцем обов`язку щодо надання кредитних коштів позивачем надано документи про ініціювання переказів грошових коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 . Крім того, зазначені обставини підтверджуються доказами, отриманими судом безпосередньо від банківської установи.

Так, згідно з відповіддю АТ «Універсал Банк» від 08.05.2026, платіжну картку № НОМЕР_1 емітовано на ім`я ОСОБА_1 .

Із наданих банком відомостей та виписки за відповідним рахунком убачається, що 03.08.2023 на платіжну картку відповідача зараховано грошові кошти окремим платежем у сумі 5000,00 грн.

Оцінюючи зазначені відомості, суд виходить із того, що належність відповідачу платіжної картки та факт зарахування на відкритий на його ім`я банківський рахунок кредитних коштів підтверджено незалежним від кредитодавця джерелом банківською установою.

Наведені дані узгоджуються з реквізитами платіжної картки, зазначеними в кредитній заявці, датою укладення кредитного договору та документами первісного кредитодавця щодо переказу грошових коштів.

Отже, факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 5000,00 грн підтверджується належними та взаємопов`язаними доказами й не заперечується представником відповідача у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статей 205, 207 ЦК України правочин може вчинятися, зокрема, в електронній формі, а письмова форма правочину вважається дотриманою, якщо його зміст зафіксовано в електронному документі та підписано відповідно до вимог законодавства.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції другою стороною.

Частиною дванадцятою статті 11 зазначеного Закону передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 викладено правовий висновок про те, що електронний договір, укладений з дотриманням вимог законодавства, є таким, що укладений у письмовій формі.

Ураховуючи зміст досліджених електронних документів, відомості про використання одноразового ідентифікатора та підтверджений банківською установою факт отримання відповідачем кредитних коштів, суд доходить висновку, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини за договором № 310118492 від 03.08.2023.

З огляду на зазначене, набуття позивачем права вимоги не звільняє суд від перевірки розміру заявленої заборгованості, правових підстав її виникнення та правильності нарахування процентів.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач отримав кредитні кошти в загальному розмірі 5 000,00 грн.

Водночас докази повернення зазначеної суми кредиту матеріали справи не містять.

За таких обставин вимога позивача про стягнення заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 5 000,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом, суд виходить із такого.

Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути наданий кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Водночас свобода договору не є необмеженою. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 509 та статті 627 ЦК України договірні зобов`язання мають ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності й розумності, а у відносинах за участю споживача враховуються вимоги законодавства про захист його прав.

Зі змісту договору кредитної лінії № 310118492 від 03.08.2023 вбачається, що сторони розмежували дисконтний період користування кредитом та строк повернення кредитних коштів.

Пунктом 3.1 договору початковий дисконтний період визначено тривалістю 30 днів від дати отримання першого траншу. Відповідно до пункту 7.1 договору дата завершення цього періоду 02.09.2023 є рекомендованою, а не обов`язковою датою дострокового повернення кредиту. Натомість пунктом 7.3 договору кінцеву дату повернення кредиту встановлено 02.09.2028.

Отже, завершення початкового дисконтного періоду не є закінченням строку кредитування та саме по собі не свідчить про прострочення повернення основної суми кредиту. Матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачу вимоги про дострокове повернення кредиту чи повідомлення про дострокове припинення договору.

Пунктом 8.3.1 договору передбачено нарахування процентів протягом початкового дисконтного періоду за ставкою 1,98 % на день від суми кредиту. Згідно з пунктом 8.4 договору після завершення дисконтного періоду проценти нараховуються за ставкою 2,98 % на день від фактичного залишку кредиту. Пунктом 8.6 визначено нарахування процентів за кожен день користування кредитом до закінчення строку дії договору.

Суд також ураховує зміст пунктів 8.8 та 8.9 договору. Зазначена в пункті 8.8 сума процентів 2 970,00 грн стосується перших 30 днів дисконтного періоду, а не всього строку кредитування. Пункт 8.9 прямо передбачає можливість збільшення загальної вартості кредиту, зокрема в разі користування ним після завершення дисконтного періоду. Таким чином, у взаємозв`язку наведені положення визначають різні ставки для різних періодів користування кредитом і не встановлюють загального обмеження процентів сумою 2 970,00 грн.

Згідно з розрахунком ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за початковий дисконтний період нараховано 2 970,00 грн процентів, що відповідає 30 нарахуванням по 99,00 грн, виходячи із суми кредиту 5 000,00 грн та ставки 1,98 % на день. За період із 03 вересня до 03 жовтня 2023 року включно нараховано 4 619,00 грн процентів, що відповідає 31 денному нарахуванню по 149,00 грн за ставкою 2,98 % на день. Загальна сума процентів, нарахованих первісним кредитором, становить 7 589,00 грн.

У розрахунку ТОВ «Таліон Плюс» станом на 03.10.2023 відображено отриманий від первісного кредитора залишок заборгованості: 5 000,00 грн основного боргу та 7 589,00 грн процентів. За період із 04 жовтня до 30 грудня 2023 року включно додатково нараховано 13 112,00 грн процентів, що відповідає 88 денним нарахуванням по 149,00 грн. Отже, загальна сума процентів становить 20 701,00 грн, а загальний розмір заборгованості з урахуванням основного боргу 25 701,00 грн. Подвійного нарахування процентів за один і той самий період із поданих розрахунків не вбачається.

Відповідно до статей 12, 81, 89 ЦПК України обґрунтованість розміру заборгованості підлягає встановленню на підставі оцінки доказів у сукупності.

Суд оцінює подані розрахунки не ізольовано, а у взаємозв`язку з умовами кредитного договору, сумою наданого кредиту та визначеними періодами нарахування. Наведені розрахунки дають змогу перевірити застосовані ставки, кількість нарахувань і підсумкові суми. Запропонований представником відповідача розрахунок за ставкою 20% річних не ґрунтується на погоджених умовах договору та не спростовує зазначених арифметичних показників.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про нарахування заявлених процентів до 26.12.2025, оскільки з наданих розрахунків убачається, що останнє нарахування, включене до заявленої суми 20 701,00 грн, здійснено 30.12.2023.

Водночас суд не погоджується з посиланням представника позивача на частину другу статті 625 ЦК України як на підставу нарахування зазначених процентів. Пункт 12.4 договору регулює сплату процентів після закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання. Оскільки нарахування здійснені в межах строку кредитування, а його дострокового припинення не встановлено, такі проценти є платою за користування кредитом відповідно до статті 1048 ЦК України, а не відповідальністю за прострочення повернення кредиту.

Розмежування процентів за правомірне користування кредитом та процентів як міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16. Помилкове посилання позивача на норму права саме по собі не спростовує вимоги, якщо встановлені обставини та умови договору дають підстави для застосування іншої норми, що регулює відповідні правовідносини.

Передбачене пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільнення позичальника від відповідальності за статтею 625 ЦК України під час воєнного стану не є звільненням від сплати договірних процентів за правомірне користування кредитом у межах строку кредитування. Тому зазначене положення не є підставою для відмови у стягненні нарахувань, які за встановленою судом правовою природою є платою за користування кредитом.

Щодо доводів представника відповідача про неспівмірність процентів сумі отриманого кредиту суд ураховує, що відповідно до частин першої, другої та восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами не повинні включатися несправедливі умови, а нечіткі або двозначні положення таких договорів тлумачаться на користь споживача.

У постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду розмежувала тлумачення нечітких умов договору та їх зміну: за відсутності встановленої законом нікчемності суд не може без відповідної позовної вимоги споживача визнати умову недійсною або змінити її й на цій підставі зменшити договірні проценти. Водночас суд повинен тлумачити двозначні положення на користь споживача. Цим уточнено попередній підхід до зменшення процентів лише з міркувань їх непропорційності.

У цій справі положення пунктів 7.1, 7.3, 8.3.1, 8.4, 8.8 та 8.9 договору в їх сукупності розмежовують початковий дисконтний період і подальше користування кредитом, визначають ставки для кожного з цих періодів та передбачають збільшення вартості кредиту в разі користування ним після завершення дисконтного періоду. Саме по собі перевищення суми процентів над основною сумою кредиту не дає підстав замінити погоджену ставку на запропоновані відповідачем 20 % річних.

Положення частини третьої статті 551 ЦК України щодо зменшення неустойки не можуть бути застосовані до зазначених нарахувань лише з огляду на їх розмір, оскільки за встановленою судом правовою природою вони є договірною платою за користування кредитом, а не штрафом чи пенею.

За таких обставин доводи представника відповідача щодо закінчення строку кредитування після спливу 30 днів, неправильності застосованих ставок та необхідності перерахунку процентів за ставкою 20% річних суд відхиляє. Вимога про стягнення заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 20 701,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору, надання відповідачу кредитних коштів, невиконання останнім зобов`язань щодо їх повернення та сплати процентів, а також перехід до позивача права вимоги за спірним кредитним договором.

За таких обставин із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №310118492 від 03.08.2023 в загальному розмірі 25701,00 грн, із яких: 5 000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту; 20701,00 грн заборгованість за нарахованими процентами.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьої вказаної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, додаткову угоду до нього №25771051331, документи щодо визначення вартості правничих послуг та акт приймання-передачі наданих послуг від 20.08.2025. Відповідно до зазначеного акта загальна вартість наданої правничої допомоги становить 7 000,00 грн.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5,6 ст.137 ЦПК України).

Відповідачем подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу через їх неспівмірність складності справи.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як зазначив Верховний суд у своїй постанові 24 січня 2022 року по справі № 757/36628/16-ц, у відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. За неможливості встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни правової допомоги згідно з умовами договору суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Такий висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 28 вересня 2022 року по справі № 529/201/20.

За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Суд звертає увагу, що дана справа є типовою та нескладною, справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, представник позивача жодного разу не прибував у судове засідання, деякі послуги дублюються та є похідними одна від одної, тощо. У зв`язку із чим у суду виникають сумніви щодо часу витраченого представником позивача на надання правової допомоги згідно вказаного в акті наданих послуг переліку, а також щодо співмірності та справедливості зазначених сум.

Підсумовуючи викладене, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, що вказані вище, складність та категорію справи, а також положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на правову допомогу в цілому, суд доходить висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та неспівмірним зі складністю справи й обсягом виконаних робіт, у зв`язку з чим зменшує розмір витрат, що підлягають відшкодуванню, з 7 000,00 грн до 4 000,00 грн.

Ураховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначені витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з матеріалами справи при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, зазначені витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Ураховуючи викладене, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, установивши фактичні обставини справи та застосувавши відповідні норми матеріального права, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 133, 137, 141, 259, 263265, 268, 273, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 310118492 від 03.08.2023 в загальному розмірі 25701,00 грн, із яких: 5 000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту; 20701,00 грн заборгованість за нарахованими процентами.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, кабінет 13.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя П.Л. Коваленко

21.09.26