Рішення № 140901734, 16.10.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/23935/23

Провадження 2 /522/3474/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

16 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Зелінська К.Ю..,

розглянувши позовну заяву в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Зілковська Катерина Леонідівна про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання правочинів удаваними, визнання права спільної сумісної власності на майно та його поділ

ВСТАНОВИВ:

На адресу Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Зілковська Катерина Леонідівна про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання правочинів удаваними, визнання права спільної сумісної власності на майно та його поділ.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви передані для розгляду судді Шенцевій О.П.

Оскільки відповідачами у позовній заяві вказано фізичних осіб, відповідно до приписів ч. 6 ст. 187 ЦПК України, на адресу відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області було направлено запит щодо їх зареєстрованого місця проживання (перебування).

31 січня 2024 року на адресу суду надійшла відповідь відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.02.2024 відкрите провадження у справі, задоволено клопотання позивача про витребування доказів, справа призначена до розгляду у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 12.03.2024.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2024 клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Блохіна М.Ю. - задоволено. Призначено у цивільній справі №522/23935/23 судову оціночно-будівельну експертизу, на вирішення, якої поставлено питання: Яка дійсна (ринкова) вартість частки об`єкта нерухомого майна квартири загальною площею 39,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366943251101; Яка дійсна (ринкова) вартість частки об`єкта нерухомого майна квартири загальною площею 40,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 465698751101; Яка дійсна (ринкова) вартість об`єкта нерухомого майна квартири загальною площею 145,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1587442951101. Проведення судової оціночно-будівельної експертизи доручено експертам Приватного підприємства «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скибінського С.С.» (65029, м. Одеса, вул. Коблевська, 21, кв. 3).

Також цією ухвалою призначено у цивільній справі №522/23935/23 судову транспортно-товарознавчу експертизу на вирішення, якої поставлено питання: Яка дійсна (ринкова) вартість КТЗ марки Renault, модель Megane, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , що зареєстрований за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на дату здійснення експертизи?

Проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи доручено експертам Одеського науково-дослідного експертного криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (65005, м. Одеса, вул. Прохоровська, 35).

Провадження у справі №522/23935/23 зупинено на час проведення цих експертиз.

11.04.2025 року з експертної установи надійшло клопотання про неможливість надання висновку судової експертизи по цивільній справі №522/23935/23.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2025 поновлено провадження по справі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2025 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Блохіна М.Ю. після виконання вимог клопотань експертів, зокрема щодо оплати за проведення експертизи.

Також ухвалою суду призначено у цивільній справі №522/23935/23 судову оціночно-будівельну експертизу на вирішення, якої поставлено питання: Яка дійсна (ринкова) вартість частки об`єкта нерухомого майна квартири загальною площею 39,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1366943251101; Яка дійсна (ринкова) вартість частки об`єкта нерухомого майна квартири загальною площею 40,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 465698751101; Яка дійсна (ринкова) вартість об`єкта нерухомого майна квартири загальною площею 145,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1587442951101.

Проведення судової оціночно-будівельної експертизи доручено експертам Приватного підприємства «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скибінського С.С.» (65029, м. Одеса, вул. Коблевська, 21, кв. 3).

Також призначено у цивільній справі №522/23935/23 судову транспортно-товарознавчу експертизу на вирішення, якої поставлено питання: Яка дійсна (ринкова) вартість КТЗ марки Renault, модель Megane, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , що зареєстрований за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на дату здійснення експертизи?

Проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи доручено експертам Одеського науково-дослідного експертного криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (65005, м. Одеса, вул. Прохоровська, 35).

Провадження у справі №522/23935/23 зупинено на час проведення експертизи.

17.09.2025 року з експертної установи надійшло клопотання про неможливість надання висновку в частині призначеної судової транспортно-товарознавчої експертизи по цивільній справі №522/23935/23.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2025 поновлено провадження по справі за наслідком отримання висновку судової оціночно-будівельної експертизи.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05.11.2025, постановленою у підготовчому засіданні 05.11.2025 без оформлення окремого документа, закрите підготовче провадження, справа призначена до розгляду по суті на 14.11.2025.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17.11.2025 заявлений самовідвід судді Приморського районного суду міста Одеси Шенцевій Ользі Петрівні від участі як головуючого судді у справі № 522/23935/23. Матеріали справи № 522/23935/23 (провадження № 2/522/3086/25) передані до канцелярії суду для визначення головуючого судді у порядку, встановленому ч. 3 ст. 14 ЦПК України.

На підставі розпорядження № 1669/25 від 18.11.2025 «Щодо здійснення повторного автоматизованого розподілу справи» на виконання ухвали судді Шенцевої О.П. від 17.11.2025 про самовідвід, відповідно до Засад використання автоматизованої системи документообігу суду для розподілу судових справ та матеріалів між суддями в Приморському районному суді м. Одеси, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи № 522/23935/23 провадження № 2/522/3086/25.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана на розгляд судді Чорнусі Ю.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2025 року суддею Чорнухою Ю.В. прийнято до провадження дану цивільну справу. Постановлено повторно розпочати розгляд справи по суті за правилами загального позовного провадження. Призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

Судом прийнято заяву представника позивача від 08 червня 2026 року про виправлення технічної описки у пункті 4 прохальної частини позовної заяви. Замість помилково зазначеної дати договорів дарування 29.08.2023 року позивач просив вважати правильною дату 29.08.2019 року. У заяві зазначено, що таке виправлення узгоджує прохальну частину з обставинами позову та доданими договорами і не змінює предмета та підстав позову. Подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням цього виправлення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2026 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Каращенко Юлії Валеріївни про відвід головуючого судді Чорнухи Ю.В. у цивільній справі задоволено.

На підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Шарага А.О. № 1596/26 від 07.07.2026, по справі 07.07.2026 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, в результаті якого справа передана в провадження судді Науменко А.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2026 року суддею Науменком А.В. прийнято до провадження цивільну справу.Призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що із червня 2017 року до реєстрації шлюбу 29 січня 2019 року проживав із ОСОБА_2 однією сім`єю, вів із нею спільне господарство, мав спільний бюджет та брав участь у придбанні й облаштуванні житла. На підтвердження цієї позиції позивач посилався на перебування сторін разом у м. Кракові, реєстрації його місця проживання, переказів коштів, комунальних платежів і орендних надходжень, фотографії та відеозаписи, показання свідків і письмові заяви сусідів.

Придбання квартири АДРЕСА_4 позивач пов`язував із залученням 20 000 доларів США від матері та посилався на розписку і її показання про передання коштів для купівлі житла, призначеного для здавання в оренду. Щодо квартири АДРЕСА_5 позивач посилався на окреме передання матір`ю 3 000 доларів США, відповідну розписку, участь у ремонті й оплаті утримання житла. Також він зазначав про участь в обслуговуванні квартир та отриманні орендної плати.

Позивач стверджував, що особисто виконував ремонтні роботи, у тому числі разом зі своїм дядьком ОСОБА_4 . Щодо квартири АДРЕСА_6 він посилався на її перебудову, збільшення площі з 30 до 145,6 кв. м, власну працю та спільні витрати під час шлюбу, зокрема на використання 4 000 доларів США від продажу власного автомобіля. Ці обставини позивач зазначав як підставу для застосування статті 62 СК України та визнання за ним права на половину спірної квартири.

ОСОБА_1 зазначав, що автомобіль «Рено Меган» придбано 3 лютого 2021 року під час зареєстрованого шлюбу, тому на нього поширюється презумпція спільності майна подружжя. Позивач просив передати автомобіль ОСОБА_2 та стягнути на його користь половину вартості. Щодо квартир АДРЕСА_7 він стверджував, що відповідачка відчужила їх у 2022 році без його згоди, а компенсації за належні йому частки він не отримав.

Позивач вважав договори дарування від 29 серпня 2019 року за реєстровими № 859 і № 860 удаваними та спрямованими на приховання міни квартир. На підтвердження цього він посилався на укладення договорів між тими самими особами в один день, їх посвідчення одним нотаріусом, послідовні реєстрові номери та зустрічне передання нерухомості. Пояснення ОСОБА_3 про зміну житла позивач оцінював як підтвердження господарської мети обміну, а її відносини з ОСОБА_2 інакше, ніж це викладено у відзивах відповідачок.

З урахуванням наведеного позивач вказує, що наявні правові підстави для встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у відповідний період, визнання спірного майна об`єктом спільної сумісної власності сторін, визнання окремих правочинів удаваними, а також поділу такого майна між сторонами у рівних частках.

З урахуванням прийнятої судом заяви представника позивача від 08 червня 2026 року про виправлення технічної описки ОСОБА_1 просив суд:

1. Встановити юридичний факт спільного проживання однією сім?єю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу за період з червня 2017 року до 29 січня 2019 року.

2. Визнати квартиру загальною площею 39,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1366943251101, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ).

3. Визнати квартиру загальною площею 40,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 465698751101, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ).

4. Визнати договори дарування від 29.08.2019 року, укладені між ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) та посвідчені приватним нотаріусом Зілковською Катериною Леонідівною, за реєстровими номерами № 859, 860, удаваними, вчиненими з метою приховання іншого правочину - договору міни (бартеру) квартир.

5. Визнати квартиру загальною площею 145,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1587442951101, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ).

6. Здійснити поділ спільного майна подружжя та в порядку поділу майна подружжя:

6.1. стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошову компенсацію вартості 1/2 частки квартири загальною площею 39,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1366943251101 у сумі, визначеній за результатами проведення експертизи;

6.2. стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошову компенсацію вартості 1/2 частки квартири загальною площею 40,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 465698751101 у сумі, визначеній за результатами проведення експертизи;

6.3. визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 145,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1587442951101; визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 145,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1587442951101;

6.4. виділити в особисту приватну власність ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) автомобіль марки Renault, модель Megane, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , що зареєстрований за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ); стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошову компенсацію вартості частки ОСОБА_1 в автомобілі марки Renault, модель Megane, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , у сумі, визначеній за результатами проведення експертизи.

7. Судові витрати покласти на Відповідачів.

У відзиві та додаткових письмових поясненнях ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову. Вона визнавала знайомство з позивачем, подальше спільне проживання, реєстрацію шлюбу та народження спільної дитини, однак заперечувала ведення спільного сімейного господарства саме із червня 2017 року. Початок спільного проживання відповідачка визначала груднем 2018 року, а до цього, за її поясненнями, мешкала з донькою на АДРЕСА_8 ; спочатку у квартирі АДРЕСА_9 .

ОСОБА_2 пояснювала, що надала позивачеві для користування квартиру АДРЕСА_10 , а пізніше квартиру АДРЕСА_11 . Тому наявність його речей у житлі, доступ до квартир, комунальні платежі та користування її автомобілем, на її думку, підтверджують користування належним їй майном, але не доводять існування спільного бюджету й сімейного господарства в заявлений ним ранній період. Спільні поїздки, фотографії, вагітність і подальший шлюб відповідачка також не вважала достатніми для встановлення факту ведення такого господарства на дати придбання квартир.

Щодо походження особистих коштів до шлюбу ОСОБА_2 посилалася на власну господарську діяльність і майнові операції до знайомства з позивачем, повернення ТОВ «Кадор» коштів за договором майнових прав у сумі, еквівалентній 15 881,40 долара США, 28 липня 2016 року, повернення 100 000 грн за домокомплект 31 травня 2017 року, продаж раніше придбаної земельної ділянки 23 вересня 2017 року та готівкові заощадження. Вона заперечувала використання коштів позивача для купівлі квартир і наголошувала на необхідності розмежовувати отримання ним позики від матері та оплату конкретного об`єкта нерухомості.

Щодо квартири АДРЕСА_12 ОСОБА_2 посилалася на її набуття в дар і заперечувала удаваність договорів. Як окреме правове заперечення вона зазначала, що навіть за запропонованої позивачем кваліфікації правочинів як міни джерелом набуття була б квартира АДРЕСА_10 , яка, за її поясненнями, належала їй до відносин із ОСОБА_1 та відноситься до особистого майна. Відповідачка також заперечувала доведеність умов статті 62 СК України, посилалася на особисте фінансування реконструкції, договір поставки № 17/02/20 від 17 лютого 2020 року, договір ремонтно-будівельних робіт № 060320 від 6 березня 2020 року з ОСОБА_5 та документи щодо матеріалів і вартості робіт.

Щодо спірного автомобіля «Рено» відповідачка посилалася на використання дошлюбних заощаджень та фактичне припинення шлюбних відносин до його придбання. Вона визначала припинення спільного проживання лютим 2020 року та просила оцінити ці обставини за пунктом 3 частини першої і частиною шостою статті 57 СК України.

Від відповідача-2 надійшов відзив, в якому вона заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що доводи позивача щодо удаваного характеру договорів дарування ґрунтуються виключно на припущеннях і не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки сам по собі факт укладення двох договорів дарування в один день не свідчить про наявність між сторонами іншого правочину, зокрема договору міни.

Відповідачка вказує, що між нею та відповідачкою-1 існують тривалі дружні відносини, які сформувалися ще задовго до виникнення спірних правовідносин, що підтверджується обставинами їх спільного проживання в одному будинку, взаємною допомогою, спільним користуванням житлом та іншими побутовими відносинами, у зв`язку з чим укладення договорів дарування було обумовлено виключно особистими мотивами, а саме бажанням зробити одна одній подарунок та юридично закріпити фактичний порядок користування квартирами, який існував між сторонами тривалий час.

ОСОБА_3 зазначала, що сторони договорів мали намір здійснити саме дарування, не погоджували обов`язку передати одну квартиру в обмін на іншу та не проводили грошових розрахунків. Вона посилалася на перевірку нотаріусом волевиявлення сторін і роз`яснення правових наслідків правочинів.

Окрім цього, відповідачка вважає недоведеними з боку позивача, на якого покладено тягар доказування удаваності правочину, спрямованості волі сторін на встановлення інших правовідносин, ніж ті, що передбачені договором, а також фактичного виникнення інших прав та обов`язків між сторонами.

Посилаючись на право власника розпоряджатися своїм майном, ОСОБА_3 також зазначала, що ОСОБА_1 не був стороною спірних договорів та не був присутній при їх укладенні, а тому його твердження про іншу, приховану волю сторін вона вважала недоведеними.

З урахуванням наведеного відповідачка-2 вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, не підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають відхиленню у повному обсязі.

Під час виступу у судових дебатах представник позивача ОСОБА_6 підтримав позовні вимоги та виклав позицію, відображену в письмовій промові у судових дебатах, просив оцінити докази в сукупності як підтвердження сімейного проживання сторін із червня 2017 року, фінансової участі позивача у придбанні квартир та його трудового внеску в поліпшення майна.

Представник позивача посилався на особисті спостереження ОСОБА_7 щодо поїздок, відвідувань житла, речей сина й передання коштів, на повідомлення ОСОБА_8 про зустріч зі сторонами у 2017 році та приїзди за позивачем до місця його проживання. Письмові заяви ОСОБА_9 і ОСОБА_10 він просив врахувати як описи регулярних побутових контактів, закупівель, комунальних платежів, користування житлом та участі в ремонті. Також він звертав увагу, що свідок, викликана стороною відповідачки, особисто бачила ОСОБА_1 за ремонтними роботами, тоді як джерело її відомостей про оплату його праці, за позицією позивача, не було визначене однозначно. Щодо відчужених квартир АДРЕСА_7 представник позивача просив стягнути половину їх дійсної вартості та посилався на можливість такого захисту без попереднього визнання договорів продажу недійсними.

Представник відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_11 у судових дебатах заперечувала проти позову та підтримала позиції, викладені в письмовому виступі у судових дебатах і додаткових поясненнях. Вона наголошувала, що обидві купівлі квартир та остаточний розрахунок за квартиру АДРЕСА_13 передували грудню 2018 року, з якого відповідачка визнає спільне проживання, а пізніші шлюб і народження дитини не доводять ведення спільного господарства на час цих придбань.

Представник відповідачки просила розмежувати особисті спостереження допитаних свідків, відомості з чужих слів та оцінні судження про характер відносин сторін; звертала увагу на розбіжності щодо сум 17 000, 18 000 і 20 000 доларів США, джерела загальної суми та датування передання 3 000 доларів США. Вона посилалася на показання ОСОБА_12 , афідевіти ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , документи про попередні майнові операції та заощадження ОСОБА_2 .

Щодо договорів дарування представник ОСОБА_2 заперечувала наявність доведеної домовленості про обов`язкове зустрічне передання квартир і вказувала на давні дружні відносини відповідачок. Щодо автомобіля наполягала на оцінці особистого фінансування і фактичного припинення шлюбних відносин саме до 3 лютого 2021 року. Просила відмовити в позові повністю та відшкодувати відповідачці підтверджені судові витрати.

У судове засідання відповідач-2 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не з`явились, представників не направили. Про час та місце розгляду повідомлені належним чином.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, письмових заперечень суду не подала, не повідомила про причини неможливості їх подати.

Дослідивши докази та оцінивши доводи учасників справи щодо кожного спірного об`єкта окремо, суд дійшов наступних висновків.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19 (провадження № 61-5155св20) дійшов правового висновку про те, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) вказувала на те, що вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Слід зазначити, що факт спільного проживання сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Застосування презумпції спільності майна за статтею 74 СК України передбачає встановлення фактичного проживання однією сім`єю в період набуття спірного майна. Ця презумпція не звільняє сторону, яка посилається на відповідні відносини, від доказування самих передумов її застосування. Після їх встановлення обов`язок довести особистий режим набутого майна покладається на сторону, яка заперечує його спільність.

Водночас щодо речі, набутої під час зареєстрованого шлюбу, презумпція спільної сумісної власності діє в силу статті 60 СК України. Для її застосування не вимагається доведення другим із подружжя власного заробітку чи внесення ним половини купівельної ціни. Тому оцінка придбаних до шлюбу квартир і придбаного під час шлюбу автомобіля здійснюється з урахуванням різних передумов виникнення спільного права.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім установлених Кодексом випадків звільнення від доказування. Розподіл цього обов`язку суд визначає з урахуванням установлених матеріальним законом презумпцій.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За статтею 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у сукупності. Жоден доказ не має наперед установленої сили. Прийняття або відхилення доказу та доводу про його значення повинно бути мотивованим; сама наявність заперечення іншої сторони не звільняє суд від такої оцінки.

Суд встановив, що 29 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, про що складено відповідний актовий запис №190 та видано Свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась донька, ОСОБА_16 , про що Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 20 лютого 2019 року складено відповідний актовий запис №161 та видано Свідоцтво про народження серія НОМЕР_7 .

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 29 липня 2021 року у справі №522/11863/21 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №190 від 29.01.2019 року.

02.10.2017 року між ОСОБА_17 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Зілковською К.Л. за реєстровим №988, за умовами якого ОСОБА_17 передає у власність (продає), а ОСОБА_2 приймає у власність (купує) однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 39,2 кв.м., житловою площею 22,7 кв.м.

22.09.2022 року між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_18 (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Саркісовою В.В. за реєстровим №859, за умовами якого ОСОБА_2 продає та передає у власність, а ОСОБА_18 купує та приймає у власність квартиру АДРЕСА_4 , що складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 39,2 кв.м., житловою площею 22,7 кв.м.

26.02.2018 року між ОСОБА_19 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Зілковською К.Л. за реєстровим №185, за умовами якого ОСОБА_19 передає у власність (продає), а ОСОБА_2 приймає у власність (купує) однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 26,2 кв.м., житловою площею 17 кв.м.

02.11.2018 року ОСОБА_19 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено Договір про повний розрахунок, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Зілковською К.Л. за реєстровим №1079, на підтвердження сплати всієї ціни продажу за Договором купівлі-продажу квартири з розстроченням платежу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Зілковською К.Л., 26 лютого 2018 року за реєстровим №185.

05.09.2022 року між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_20 (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мкртичян З.А. за реєстровим №1067, за умовами якого Продавець передає у власність Покупця, а Покупець приймає у власність та сплачує відповідно за придбану квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 40,1 кв.м., житловою площею 24,8 кв.м., грошову суму на умовах та у строки, визначені цим Договором.

Щодо показань допитаних у судовому засіданні свідків суд зазначає таке. Показання ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_12 оцінюються за правилами статей 89, 90 ЦПК України у сукупності з іншими доказами, з урахуванням джерела обізнаності кожного свідка. Спорідненість або дружні відносини зі сторонами самі по собі не є підставою для їх відхилення.

ОСОБА_7 (мати позивача) повідомила про спільні поїздки сторін, відвідування житла, про речі сина у спірній квартирі та його участь у ремонтах. Суд враховує ці показання в частині особисто сприйнятих нею обставин. Водночас свідок проживала в Херсонській області та приїздила до Одеси, а частину відомостей про ремонт отримала від свого брата. Її показання не містять достатніх відомостей про організацію спільного господарства сторін саме на час придбання квартир АДРЕСА_7 .

Показання ОСОБА_7 про передання 20 000 та 3 000 доларів США суд оцінює в сукупності із розписками. Водночас розбіжності щодо сум 17 000, 18 000 і 20 000 доларів США та походження коштів, на які посилалися сторони, і спірне датування передання 3 000 доларів США не усувають необхідності встановити зв`язок цих коштів із конкретними розрахунками за спірні квартири. Саме посилання на мету позики чи їх дату в поясненнях представника такого зв`язку не доводить.

ОСОБА_8 підтвердив зустріч зі сторонами у 2017 році, а також окремі приїзди за ним до місця його перебування. Проте відомості про сімейне життя, придбання квартир і фінансування ремонту свідок, за його показами, отримував зі слів ОСОБА_1 . Особиста участь у продажу автомобіля позивача не підтверджує подальшого використання виручених коштів для оплати спірної нерухомості.

ОСОБА_12 пов`язала початок спільного проживання сторін із пізнім строком вагітності ОСОБА_2 , точної дати не назвала та описала проживання відповідачки на АДРЕСА_8 і участь ОСОБА_5 у житті її сім`ї. Ці показання враховуються при перевірці заявленого позивачем початку сімейного проживання. Свідок також повідомила про отриману від відповідачки позику у 2014 році, придбання й доставку будівельних матеріалів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що зазначені показання у сукупності з іншими доказами не є достатніми для встановлення спільного сімейного господарства на дати набуття спірних квартир АДРЕСА_7 .

Окремій оцінці підлягають письмові заяви осіб які прийняті сторонами як належні докази: афідевіти ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , а також заяви ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Суд розмежовує наявність і зміст цих документів та процесуальне значення усних показань. Подання письмової розповіді про події не надає їй автоматично статусу показань свідка за статтею 90 ЦПК України.

В афідевіті ОСОБА_13 від 15 травня 2025 року джерело обізнаності пояснено тривалим знайомством із відповідачкою, відвідуванням її помешкань та допомогою в догляді за старшою онукою. Авторка відносить початок проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_13 на Троїцькій разом із ОСОБА_2 та її донькою до грудня 2018 року, припинення постійного проживання до весни 2020 року, а роботи у квартирі АДРЕСА_12 пов`язує з участю ОСОБА_2 і ОСОБА_5 . Ці повідомлення конкретизують версію відповідачки щодо житла, часу проживання та організації ремонту, однак самі по собі не встановлюють руху коштів на оплату кожного спірного придбання.

Відомості ОСОБА_13 про конфлікти та скарги відповідачки враховуються з огляду на назване джерело. Оцінки поведінки позивача й загальні твердження про відсутність у нього доходів не визначають режиму конкретної речі та не можуть замінити доказів особистого джерела її набуття під час шлюбу.

В афідевіті ОСОБА_14 від 27 квітня 2024 року найбільш конкретним є опис прийняття у 2011 році на зберігання 90 000 доларів США ОСОБА_2 до банківської комірки та подальшого внесення й отримання нею грошей. Автор пов`язує отримання коштів із придбаннями нерухомості з 2017 року та ремонтом покрівлі будинку на АДРЕСА_8 . За своїм змістом це повідомлення стосується заявленого дошлюбного фінансового ресурсу та механізму його зберігання, а не лише загального враження про достаток відповідачки.

Разом із тим повідомлення ОСОБА_14 про зберігання грошей не є документальним підтвердженням складу, залишку й витрачання коштів на конкретну дату. Він зазначає, що особисто з ОСОБА_1 не зустрічався; частина відомостей про взаємини сторін походить із повідомлень ОСОБА_2 .

В афідевіті ОСОБА_15 від 15 травня 2025 року описано проживання відповідачки на АДРЕСА_8 , здавання квартири АДРЕСА_14 її доньці із червня 2018 року, переїзд ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_13 , початок проживання там позивача у грудні 2018 року, його окреме проживання з лютого 2020 року та подальші періодичні відвідування. Авторка також пов`язує роботи у квартирі АДРЕСА_12 у 2020 році з ОСОБА_2 і ОСОБА_5 . Частина щодо оренди співвідноситься з посиланням відповідачки на договір від 25 червня 2018 року; водночас суд розмежовує опис відвідувань і самостійне підтвердження всіх фінансових операцій чи припинення спільного бюджету.

Суд ураховує узгодженість письмових повідомлень ОСОБА_13 та ОСОБА_15 щодо квартири АДРЕСА_13 і грудня 2018 року як обставину для перевірки позиції відповідачки. Ця узгодженість не надає документам сили показань, отриманих під час допиту, і не усуває потреби в інших допустимих доказах. Той самий підхід застосовується до документів, поданих на підтримку позивача.

ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у письмових заявах описують проживання у квартирі АДРЕСА_15 та регулярні зустрічі з позивачем, ОСОБА_2 і її донькою влітку й восени 2017 року. Обоє повідомляють про закупівлі, вигул позивачем собаки, користування автомобілем, переїзд на Новосельського та обслуговування квартири АДРЕСА_10 після її передання в оренду. Ці повідомлення підлягають оцінці за конкретними подіями, а висновок авторів про враження сім`ї окремо від установлених законом ознак такого проживання.

ОСОБА_9 описує відвідування квартири АДРЕСА_10 , наявність у ній речей позивача та фотографій, передання інструментів, підвезення до квартири на ОСОБА_21 й звернення позивача по позику орієнтовно 3-4 тисячі доларів США, у якій автор відмовив. Повідомлення про спільні плани оренди та джерела купівлі, передані зі слів ОСОБА_1 , не є незалежним підтвердженням цих планів або джерел.

ОСОБА_10 окремо описує відвідування бухгалтерії ОСББ, де позивач оплачував комунальні послуги за квартиру ОСОБА_2 , а вона з чоловіком за свою квартиру, та інші побутові контакти. Цей епізод стосується участі позивача в оплаті користування житлом. Він не встановлює походження витрачених коштів, постійного проживання там самої ОСОБА_2 або фінансування купівлі нерухомості.

Наведений відповідачкою довід про текстові збіги у заявах ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не є самостійним доказом їх підроблення чи неправдивості кожного повідомлення. Водночас повторення спільного викладу не збільшує доказової сили похідних відомостей. Перебування авторів у Польщі та подання документів через адвоката самі по собі не перетворюють письмові заяви на показання, отримані судом у передбаченому ЦПК України порядку.

Отже, письмові заяви обох сторін досліджуються за однаковими критеріями. Їхній зміст пояснює фактичні версії сторін і співвідноситься з іншими доказами, проте саме за рахунок таких заяв не можна вважати доведеними ні початок сімейного господарства із червня 2017 року, ні припинення всіх сімейно-майнових зв`язків до 3 лютого 2021 року.

Оцінивши наведені відомості разом із письмовими та іншими доказами, суд установив, що матеріали підтверджують особисті стосунки сторін, користування позивачем житлом, окремі спільні поїздки та участь у побутових справах. Однак їх сукупність не є достатньою для висновку про існування між сторонами спільного сімейного господарства саме на дати придбання квартир АДРЕСА_11 та АДРЕСА_13 і завершення розрахунків за останню. Цей висновок стосується передумов статті 74 СК України.

Щодо квартир, придбаних до шлюбу, вирішальним у цій справі є недоведеність необхідної сукупності ознак проживання однією сім`єю на час їх набуття. Суд не ставить виникнення спільного права за статтею 74 СК України у залежність від документального підтвердження рівного грошового внеску кожного з партнерів. Проте доказами окремої допомоги, ремонтних робіт чи користування житлом не замінюється встановлення самих передумов застосування цієї статті.

Оплата позивачем комунальних послуг є обставиною, що враховується при оцінці побутових відносин. Утім такі витрати за користування житлом узгоджуються також із поясненням відповідачки про надання нею квартир позивачу у користування. Без достатніх відомостей про спільне проживання сторін, узгоджене ведення господарства і спільні сімейні витрати вони не підтверджують усі необхідні ознаки сім`ї в заявлений період.

Відомості про спільні перетини кордону, перебування у Кракові та реєстрацію місця проживання позивача оцінюються за їх датами, адресами і змістом. Реєстрація за певною адресою та спільна подорож не тотожні встановленню постійного сімейного господарства за іншою адресою. Висновки про окремі поїздки не можуть без додаткового підтвердження поширюватися на весь період із червня 2017 року до січня 2019 року.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Для визнання майна спільною сумісною власністю за ст. 74 СК України позивач має надати належні й допустимі докази ведення спільного побуту, наявності спільного бюджету та придбання майна внаслідок спільної праці й за спільні грошові кошти.

Вагітність ОСОБА_2 , народження спільної дитини та шлюб сторін підтверджують розвиток їхніх особистих і сімейних відносин. Ці обставини не створюють зворотної дії майнового режиму на квартири, придбані раніше. Навіть визнаний відповідачкою початок спільного проживання з грудня 2018 року припадає на час після купівлі обох квартир та остаточного розрахунку 2 листопада 2018 року.

Таким чином, суд не вбачає достатніх підстав установити заявлений позивачем початок проживання сторонами однією сім`єю із червня 2017 року та застосувати статтю 74 СК України до придбання квартир АДРЕСА_7 . Цей висновок не означає заперечення подальших сімейних відносин сторін і ґрунтується на оцінці доказів саме за юридично значущими періодами.

В оцінці спірних правовідносин суд також враховує, що згідно з пунктом 8 Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_17 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) 02.10.2017 року, Покупець довела до відома Продавця, а Продавець взяла до уваги, що на момент укладання цього договору Покупець в шлюбі не перебуває та не проживає з чоловіком однією сім`єю, нерухоме майно набувається в особисту приватну власність Покупця.

Відповідно до пункту 7 Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_18 (Покупець) 22.09.2022 року, відчужувана квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки набувалась нею на особисті кошти, в період не перебування в шлюбі. Заяви від її імені про належність їй відчужуваного майна на праві особистої приватної власності додана до матеріалів справи приватного нотаріуса, зі змістом якої ознайомлено Покупця.

Відповідно до пункту 9 Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_19 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) 26.02.2018 року, Покупець довела до відома Продавця, а Продавець взяв до уваги, що на момент укладання цього договору Покупець в шлюбі не перебуває та не проживає з чоловіком однією сім`єю, нерухоме майно набувається в особисту приватну власність Покупця.

Відповідно до пункту 5.5 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_13 від 05.09.2022 року ОСОБА_2 заявила про належність їй нерухомості на праві особистої приватної власності, її набуття за особисті кошти та незмінність правового режиму майна.

Наведені заяви у нотаріальних договорах є письмовими відомостями про позицію ОСОБА_2 на час правочинів та оцінюються разом з іншими доказами. Вони не мають наперед установленої сили і не могли б самі по собі усунути спільне право, якби підстави його виникнення були доведені. Для вимоги про компенсацію вартості відчуженого спільного майна попереднє визнання договору продажу недійсним не є обов`язковим.

Оформлення права власності на одну особу не є вирішальним для спростування спільності майна, а відсутність окремої письмової домовленості про його спільність не виключає застосування статті 74 СК України за доведеності її передумов. Відмова щодо цих квартир обумовлена недоведеністю саме таких передумов на час набуття. Самі наступні ремонти, утримання житла й допомога з орендою не створюють автоматично права власності на половину квартири.

Посилання позивача на компенсаційний спосіб захисту суд оцінює з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19: співвласник може вимагати компенсації за відчужене без його згоди спільне майно без попереднього оспорювання відчуження. Однак цей спосіб захищає вже наявну частку і не замінює доведення її виникнення. Оскільки спільний режим квартир АДРЕСА_11 та АДРЕСА_13 не встановлений, вимоги про стягнення половини їх вартості задоволенню не підлягають.

Одержання позивачем орендних платежів чи участь в обслуговуванні житла також не є тотожними набуттю права власності на це житло. Статті 58 та 62 СК України розмежовують режим особистої речі й доходу від неї та допускають оцінку участі другого з подружжя в управлінні майном. Відомості про надходження у 20212023 роках не підтверджують самі по собі фінансування купівлі квартир у 20172018 роках. Окрема вимога про поділ конкретного орендного доходу не є предметом вирішення в межах наведених позовних вимог.

Щодо вимоги про визнання договорів дарування від 29.08.2019 року, укладених між ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_5 ), удаваними, вчиненими з метою приховання іншого правочину - договору міни (бартеру) квартир, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 29.08.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування за реєстровим № 859, відповідно до якого ОСОБА_3 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_2 прийняла як дарунок квартиру АДРЕСА_6 .

Того самого дня між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування за реєстровим № 860, відповідно до якого ОСОБА_2 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_3 прийняла як дарунок квартиру АДРЕСА_16 .

Дата 29.08.2019 року відповідає змісту оспорюваних договорів та прийнятій судом заяві представника позивача від 08.06.2026 року про виправлення технічної описки. Тому суд розглядає вимогу щодо цих договорів у виправленій редакції; помилковий рік, зазначений у первісній прохальній частині, не є підставою для відмови в позові.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частиною першою статті 718 ЦК України визначено, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Згідно із частиною другою статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20).

Також зазначене узгоджується з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Дата правочину, обізнаність про його вчинення та момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права, не є тотожними за змістом обставинами. Початок перебігу позовної давності не може визначатися автоматично лише календарною датою укладення договору.

Питання позовної давності вирішується після встановлення наявності порушеного права і підстав для задоволення відповідної вимоги, а не замість оцінки її обґрунтованості.

Тому оцінка заяви про застосування позовної давності повинна здійснюватися окремо щодо кожної вимоги та з урахуванням характеру права, за захистом якого звернувся позивач.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18).

Спірні правочини було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 29.08.2019 року.

13 квітня 2026 року ОСОБА_2 в особі свого представника подала до суду заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до матеріалів справи предметом позову у справі, серед іншого, є: 1) визнання договорів дарування удаваними, вчиненими з метою приховання іншого правочину - договору міни (бартеру) квартир, 2) визнання квартири загальною площею 145,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1587442951101, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ); 3) визнання права власності на частину майна в порядку поділу спільного майна подружжя.

Вимога про спільне право на квартиру АДРЕСА_12 потребує окремої оцінки підстав набуття та подальших поліпшень. Навіть інша кваліфікація договорів сама по собі не доводила б виникнення права позивача на половину квартири без урахування правового режиму майна, переданого натомість, і джерел можливої доплати.

При цьому ОСОБА_1 у позовній заяві посилався на те, що про порушення свого права спільної сумісної власності на 1/2 частку квартири загальною площею 145,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 , дізнався під час розмови з ОСОБА_2 .

Саме по собі перебування сторін у шлюбі на час дарування не є достатнім для встановлення дня, коли позивач довідався або мав довідатися про порушення заявленого ним майнового права. Суд не ототожнює цей день із 29 серпня 2019 року лише з огляду на дату договорів.

Оскільки вимога про визнання договорів удаваними підлягає відхиленню за результатами оцінки її обґрунтованості, заява про застосування позовної давності не є самостійною підставою відмови. Суд не робить висновку про сплив давності замість установлення порушення права.

Наведені позивачем одночасність правочинів, склад їх учасників, посвідчення одним нотаріусом та послідовні номери є обставинами, що стосуються доводу про приховану міну, і підлягають оцінці. Водночас вони не встановлюють самі по собі обов`язку кожної сторони передати свою квартиру лише за умови отримання іншої. Пояснення ОСОБА_3 про дружбу, попереднє користування житлом і намір зробити подарунки у своєму повному змісті не містять визнання прихованої міни.

Відсутність грошових розрахунків або різниця оцінок квартир самі по собі не виключають міни, оскільки предметом такого договору може бути зустрічне передання речей. Так само нотаріальне посвідчення не є безумовним доказом відповідності форми договору справжній волі. Вирішальним є доведення фактичної домовленості про обмін, в свою чергу сукупність досліджених доказів не є достатньою для встановлення судом такої домовленості. Посилання на можливу доплату без установлення її погодження або внесення цей недолік доказування не усуває.

За таких обставин підстав для застосування до відносин відповідачок правил про прихований договір міни не встановлено. Вимога про визнання договорів дарування від 29 серпня 2019 року за реєстровими № 859 і № 860 удаваними задоволенню не підлягає. Відмова зумовлена недоведеністю необхідних передумов статті 235 ЦК України, а не виправленою опискою позову, самою нотаріальною формою чи тим, що позивач не був стороною цих договорів.

Оцінюючи правовий режим кожного зі спірних об`єктів окремо, суд виходить із необхідності встановлення часу та джерел набуття такого майна, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц.

Квартира АДРЕСА_4 придбана ОСОБА_2 02.10.2017 року до реєстрації шлюбу. Оскільки необхідні передумови застосування статті 74 СК України на цю дату не доведені, відсутні підстави визнавати квартиру спільною сумісною власністю сторін і стягувати на користь позивача половину її вартості. Подальший продаж квартири 22.09.2022 року сам по собі не створює в позивача права на таку компенсацію.

Квартира АДРЕСА_5 придбана за договором від 26.02.2018 року, а повний розрахунок підтверджений договором від 02.11.2018 року. Обидві дати передують реєстрації шлюбу та визнаному відповідачкою початку спільного проживання. За результатами оцінки доказів не встановлено підстав поширити на це набуття статтю 74 СК України. Тому вимоги про спільний режим квартири й компенсацію половини її вартості після продажу 05.09.2022 року також задоволенню не підлягають.

Квартира АДРЕСА_6 первісно набута ОСОБА_2 за договором дарування від 29.08.2019 року. За пунктом 2 частини першої статті 57 СК України майно, одержане одним із подружжя під час шлюбу в дар, є його особистою приватною власністю. Відхилення доводу про удаваність не звільняє суд від окремої перевірки заявлених підстав зміни цього режиму внаслідок поліпшень.

Суд також оцінює наведене відповідачкою альтернативне правове заперечення щодо квартири АДРЕСА_10 як особистого майнового ресурсу.

Частина перша статті 62 СК України передбачає можливість визнати особисте майно спільним, якщо воно за час шлюбу істотно збільшилося у вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20, пов`язала застосування цієї норми із сукупністю двох умов: істотністю збільшення вартості та його зумовленістю відповідними затратами. Особиста праця може мати самостійне значення поряд із фінансуванням.

Збільшення площі квартири № 16 з 30 до 145,6 кв. м, технічний паспорт, довідка ТОВ «АБТІ» № 16850220 від 07.04.2020 року та реєстрація змін 10.04.2020 року стосуються зміни характеристик об`єкта. Суд враховує масштаб такого збільшення, однак площа не є тотожною вартості. Для застосування статті 62 СК України необхідно також зіставити вартість первісного об`єкта й результат поліпшень, відокремити вплив самих робіт від зміни ринкових цін та встановити джерела затрат.

Показання щодо участі позивача в ремонтах, фотографії, відеозаписи та посилання на 4 000 доларів США від продажу Daewoo Lanos не визначають самі по собі повного обсягу і вартісного результату його внеску саме в цю квартиру. Повідомлення про роботи на Новосельського не можуть переноситися на реконструкцію квартири АДРЕСА_12 . Залучення підрядника не виключає особистої праці позивача, але потребує розмежування виконавців, часу, обсягу та фінансування конкретних робіт.

Договір поставки № 17/02/20 від 17.02.2020 року, договір ремонтно-будівельних робіт № 060320 від 06.03.2020 року й документи щодо матеріалів та виконання робіт оцінюються поряд з іншими доказами. Водночас ці документи стосуються заявленої участі ОСОБА_5 та не можуть бути відкинуті тільки через інше пояснення позивачем обсягу своєї праці.

Суд не приймає твердження про вже встановлене підроблення актів лише на підставі припинення підприємницької діяльності ОСОБА_5 17.07.2020 року та складання акта 30.11.2020 року. Договір від 06.03.2020 року передував припиненню статусу підприємця, яке не припиняє фізичної особи й автоматично не припиняє її раніше виниклих договірних зобов`язань. Пізніша дата акта та посилання на види діяльності не доводять самі по собі ні його підроблення, ні відсутності виконання. Цей висновок не звільняє від оцінки достовірності конкретного документа за загальними правилами.

За сукупністю доказів не встановлено в необхідному взаємному зв`язку вартісного результату поліпшень і його зумовленості спільними затратами або затратами позивача, що давало б підстави змінити особистий режим усієї квартири АДРЕСА_12 та визнати за ним право на її половину.

Автомобіль Renault Megane, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 придбано 03 лютого 2021 року та зареєстровано за ОСОБА_2 . На цю дату сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Отже, до автомобіля застосовується презумпція спільної сумісної власності, передбачена статтею 60 СК України.

Позивач не зобов`язаний для застосування цієї презумпції доводити, що особисто сплатив половину вартості автомобіля або мав співмірний із відповідачкою дохід. Реєстрація транспортного засобу на її ім`я також не визначає його особистого режиму. Обов`язок довести заявлені підстави виключення автомобіля зі складу спільного майна покладається на ОСОБА_2 .

Посилання відповідачки на дошлюбні заощадження та документи про попередні майнові операції підтверджують необхідність перевірити версію особистого фінансування. Однак наявність коштів у минулі роки та письмове повідомлення ОСОБА_14 про їх зберігання з 2011 року не встановлюють самі по собі використання саме цих грошей для оплати Renault Megane 3 лютого 2021 року. Сукупність наведених доказів не забезпечує достатнього підтвердження такого зв`язку, а тому не доводить підстав для застосування пункту 3 частини першої статті 57 СК України.

Щодо частини шостої статті 57 СК України суд ураховує, що окреме проживання має бути пов`язане саме з фактичним припиненням шлюбних відносин. Відповідачка визначає його початок лютим 2020 року; у письмових повідомленнях ОСОБА_15 названо лютий, ОСОБА_13 весну 2020 року, а ОСОБА_14 наводить приблизне датування та спостереження під час своїх відвідувань. Ці повідомлення відображають позицію про припинення постійного проживання, однак як письмові заяви не замінюють процесуальної перевірки всіх обставин припинення сімейного господарства.

Відомості про відсутність позивача в житлі під час окремих відвідувань, конфлікти чи проживання за іншою адресою не визначають самі по собі стану спільних майнових зв`язків на день купівлі автомобіля. Показання ОСОБА_12 щодо початку проживання на пізньому строку вагітності також не встановлюють стану господарства в лютому 2021 року. Суд не вважає достатньо доведеною сукупність умов для визнання цього автомобіля особистим майном за частиною шостою статті 57 СК України.

Водночас посилання позивача на пізніше налагодження стосунків із вересня 2021 року до травня 2023 року не є самостійним доказом спільного господарства 3 лютого 2021 року. Висновок про режим автомобіля ґрунтується на часі його набуття та неспростованій презумпції, а не на перенесенні пізніших обставин на попередню дату.

Отже, відповідачка не довела обставин, достатніх для спростування презумпції спільності Renault Megane. Автомобіль належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності і підлягає поділу. За статтями 69 і 70 СК України розірвання шлюбу не припиняє права на поділ, а частки сторін за відсутності встановлених підстав для відступу від рівності становлять по 1/2.

Автомобіль є неподільною річчю. Відповідно до статті 71 СК України та з урахуванням заявленого позивачем способу захисту суд вважає обґрунтованим виділити його у власність ОСОБА_2 зі стягненням на користь ОСОБА_1 грошової компенсації половини вартості.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, провадження № 14-182цс21, Велика Палата Верховного Суду розмежувала примусове припинення частки відповідача та вимогу позивача одержати компенсацію замість власної частки з переданням неподільної речі відповідачеві. Для другого способу поділу попереднє внесення відповідачем компенсації на депозит суду та його згода на припинення права позивача не є обов`язковими. У цій справі ОСОБА_1 сам просить компенсації, а ОСОБА_2 одержує річ у власність.

Компенсація визначається як 1/2 дійсної вартості автомобіля на час розгляду справи та становить 119340,00 грн, згідно Звіту оцінки, наданою відповідачем до справи 18.06.2024 року. Суд враховує, що представником позивача погоджене застосування судом для вирішення справи саме цієї суми згідно звіту оцінки.

За результатами оцінки кожного спірного об`єкта суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в частині поділу Renault Megane шляхом визнання його спільним майном сторін, виділення у власність ОСОБА_2 та стягнення на користь ОСОБА_1 компенсації половини вартості. Щодо квартир АДРЕСА_11 , АДРЕСА_17 , а також удаваності договорів дарування підстав для задоволення вимог не встановлено.

Окрему вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю суд оцінює також з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20. У майновому спорі такий факт належить до підстав позову й предмета доказування та підлягає встановленню в мотивувальній частині настільки, наскільки це необхідно для вирішення вимог про майно. Саме по собі його окреме встановлення не забезпечує заявленого майнового захисту. У задоволенні цієї самостійної вимоги слід відмовити; питання про наявність відповідних відносин на час купівлі квартир оцінене судом при вирішенні майнових вимог.

Керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 90, 95, 141, 263265, 273, 354 ЦПК України, статтями 3, 57, 58, 60, 62, 6971, 74 СК України, статтями 202, 203, 204, 235, 256, 257, 261, 267, 715, 717 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Зілковська Катерина Леонідівна про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання правочинів удаваними, визнання права спільної сумісної власності на майно та його поділ задовольнити частково.

Визнати автомобіль марки Renault, модель Megane, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ).

У порядку поділу спільного майна виділити у власність ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) автомобіль марки Renault, модель Megane, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошову компенсацію вартості 1/2 частки у зазначеному автомобілі в розмірі 119340,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 23.10.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

16.10.26