Рішення № 140897266, 13.02.2026, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа №639/3794/21

Провадження №2/639/126/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2026 року Новобаварський районний суд міста Харкова у складі

головуючого судді Баркової Н.В.,

за участю секретарів Волкової С.І., Кравченко А.Л., Кобзар І.І., Монастирьової І.М., Скороход Б.О.,

представників позивача Гусєвої А.В., Августинюк В.І.,

представника відповідача адвоката Петренко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звільнення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

07.06.2021 року представник позивача Харківської міської ради звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і просив суд зобов`язати відповідачів звільнити земельну ділянку площею 0,0050 га від прибудови площею 50 кв.м. по АДРЕСА_1 , яка використовується відповідачами, шляхом демонтажу самовільно побудованої споруди та стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що в ході здійснення заходів Інспекцією з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 огороджена парканом, доступ обмежений. На земельній ділянці розташований житловий будинок, який складається з двох квартир. До квартири АДРЕСА_2 здійснено прибудову, орієнтовною площею 50 кв.м. Орієнтовна площа земельної ділянки, на якій знаходиться прибудова до кв. АДРЕСА_2 складає 0,0050 га. Вивченням наявних документальних матеріалів та інформації виконавчих органів міської ради встановлено, що кв. АДРЕСА_3 зареєстрована за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 04.12.2009, виданого відділом приватизації житлового фонду виконавчого комітету Харківської міської ради. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відомості відсутні. Відповідно до цієї ж інформації земельна ділянка за вищевказаною адресою використовується без виникнення права власності (користування) та без державної реєстрації цих прав відповідно до ст.ст. 125, 126 ЗК України. Таким чином, розміщення на земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,0050 га по АДРЕСА_1 прибудови з порушенням вимог земельного та містобудівного законодавства, є підставою для усунення перешкод у користуванні Харківською міською радою цією земельною ділянкою шляхом демонтажу цих об`єктів.

Відповідно до листа Відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 02.03.2021 № 437/116-21 правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , не обліковуються. Таким чином, розміщення прибудови до кв. АДРЕСА_3 , орієнтовною площею 50 кв.м., на земельній ділянці комунальної форми власності істотно порушують інтереси Харківської міської ради щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, на яких вони розміщені, оскільки вказаний об`єкт розташований з порушенням вимог земельного та містобудівного законодавства.

В позові також зазначено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_5 до Жовтневого районного суду м. Харкова було подано позовну заяву про визнання права власності на нерухоме майно та вказувалось, що за власні кошти вони самочинно провели реконструкцію квартири, пов`язану з будівництвом до неї прибудови, внаслідок чого суттєво змінилася загальна площа квартири. Прибудова до квартири була здійснена для поліпшення умов експлуатації та проживання. Позивачі звертали увагу на те, що здійснене ними будівництво прибудови є реконструкцією квартири, так як змінилися основні показники квартири, а саме - загальна її площа та житлова, і відноситься до самочинного будівництва, тому що виконане без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, а також належно затвердженого проекту, що передбачено ст. 376 ЦК України. За таких обставин, вони не можуть здати в експлуатацію реконструйовану ними квартиру і одержати свідоцтво про право власності на неї, як то передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 39 Закону України «Про врегулювання містобудівної діяльності», а також Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.02.2016 у справі № 639/7023/13 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_5 до Харківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08.06.2016 у справі №639/7023/13 апеляційну скаргу відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.02.2016 залишено без змін.

Отже, вказаний об`єкт знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності в порушення вимог земельного та містобудівного законодавства, що є підставою для захисту прав власника земельної ділянки - територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні своїм майном (земельною ділянкою) шляхом демонтажу (знесення) зазначених об`єктів, незаконно розміщених на цій земельній ділянці. Таким чином, наявність на земельній ділянці комунальної форми власності прибудови, площею 50 кв.м., перешкоджає законному власнику земельної ділянки - територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради володіти, розпоряджатися та користуватися земельними ділянками під вказаними об`єктами, що є підставою для усунення перешкод у такому користуванні земельною ділянкою.

У зв`язку з викладеним, позивач звернувся з позовом до суду, посилаючись на положення ч.1 ст. 321, ч.1 ст. 391 ЦК України де закріплено принцип непорушності права власності і право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а також на положення ст. 125 ЗК України, ч.ч.2,3 ст. 152 ЗК України, якими передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав і власник земельної ділянки або землекористувач можуть вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права.

Ухвалою Новобаварського (Жовтневого) районного суду міста Харкова від 15.06.2021 року прийнято позов до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про звільнення земельної ділянки. Призначено підготовче засідання.

20.08.2021 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Синєпольська О.В. надала відзив на позов, в якому просила відмовити у задоволенні позову та зазначила, що ПАТ «Мостобуд», а саме його підрозділ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » отримав земельну ділянку під будівництво житлових будівель для своїх робітників та побудував мікрорайон однотипних будівель по чотири квартири в кожній, як тимчасове житло для працівників підприємства. Квартиру АДРЕСА_3 отримали батьки відповідача у 1979 році, як тимчасове житло, щоб в подальшому отримати квартиру. Однак 04.12.2009 року родина відповідача приватизувала це житло, що підтверджується свідоцтвом про право на житло (реєстраційний № 6-09-308526, розпорядження №3847-Д). На момент приватизації загальна площа квартири складала 30,3 кв.м, житлова площа - 19,8 кв.м, на якій мешкали 4 людини. Такої маленької площі квартир практично не вистачає для нормального проживання сім`ї, тому мешканці даного мікрорайону зробили прибудови до квартир з метою поліпшення побутових умов. Не винятком стала і сім`я відповідача - в 2013 році вони робили прибудову до своєї квартири площею приблизно 50 кв.м. Для визнання права власності на новобудову відповідачі, як власники, спочатку звернулися до «Мостозагону № 27». Підприємство «Мостозагін №27» провело обстеження квартири з прибудовою та склало Акт від 15.10.2013 року, у якому засвідчено, що станом на 15.10.2013 р. основні конструкції в межах квартири АДРЕСА_2 та прибудови до неї по АДРЕСА_1 знаходяться в задовільному технічному стані. Будівельні конструкції прибудови відповідають умовам міцності, надійності та стійкості. Виконане перепланування кв. АДРЕСА_3 не вплинуло негативно на технічний стан основних будівельних конструкцій житлового будинку. Перепланування спірної квартири не суперечить діючим будівельним, пожежним та санітарним нормам. Для підтвердження технічного стану новобудови останні звернулися до ТОВ «Харківреконструкція» з метою отримання технічного висновку стосовно стану та можливості збереження самовільного перепланування квартири АДРЕСА_2 та прибудови до квартири в житловому будинку АДРЕСА_1 . Експертами цієї організації було зроблено відповідний висновок, в якому зазначено, що за результатами обстеження основні будівельні конструкції (фундаменти, стени, перекриття) в межах кв. АДРЕСА_2 та добудови до неї по АДРЕСА_1 , знаходяться в задовільному технічному стані та відносяться до ІІ категорії - придатної до нормальної експлуатації. Виконане перепланування та будівництво прибудови не вплинуло негативно на технічний стан основних будівельних конструкцій житлового будинку. Виконане перепланування кв. АДРЕСА_2 з будівництвом прибудови не суперечить вимогам діючих будівельних, пожежних та санітарних норм. При наявності всіх відповідних документів відповідачі звернулися до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.10.2013 р. було визнано за ними право спільної сумісної власності на кв. АДРЕСА_3 з урахуванням перепланування квартири та прибудованої прибудови (справа № 639/7023/13-ц). Харківська міська рада була відповідачем у судовому процесі по справі №639/7023/13-ц та приймала безпосередню участь у засіданні, не заперечувала проти позову. Крім того, на думку представника відповідача, позивачем не надано доказів того, що земельна ділянка, яку вимагає звільнити позивач, належить саме ХМР. Не надано будь-яких документів, карт з геолокаційною прив`язкою до місцевості. Позивачем також не надано доказів порушення його прав користування даною земельною ділянкою, не вказано як саме ХМР планує використовувати прибудинкову територію будинку АДРЕСА_1 в інтересах громади м. Харкова, а відповідачі своїми протиправними діями унеможливили це використання.

Відповідач ОСОБА_1 повідомив суд про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла відповідач ОСОБА_3 , надавши копію свідоцтва про смерть (т.1 а.с.85). У зв`язку з цим на запит суду також надано копію актового запису про смерть №22125 від 04.11.2021 року (т.1 а.с. 93, 102).

Як вбачається з копії актового запису про смерть серії №22125 від 04.11.2021 року та копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 04.11.2021 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с. 85, 93, 102).

Між тим Другою Харківською міською державною нотаріальною конторою на запит суду про надання інформації стосовно спадкової справи ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомлено в листі від 13.12.2022 року, що спадкову справу заведено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мануйловою Г.В. (т.1. а.с.111).

Однак, незважаючи на неодноразові звернення суду приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мануйловою Г.В. кореспонденція суду не отримувалась і не була надана суду відповідь щодо правонаступників померлої.

16.04.2024 року ухвалою Новобаварського (Жовтневого) районного суду міста Харкова зобов`язано Харківський обласний державний нотаріальний архів (м. Харків, вул. Біблика, буд. 18, 3-й під., 1-й поверх) надати суду: належним чином завірену копію спадкової справи №69127965, заведеної приватним нотаріусом ХМНО Мануйловою Г.В. після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2

Витребувані докази також не надані на адресу суду, згідно відповіді Харківського обласного державного нотаріального архіву від 16.04.2024 року станом на 2024 рік документи приватного нотаріуса ХМНО Мануйлової Г.В. перебувають у володінні фондоутримувача і на зберігання до нотаріального архіву не передавалися (т.1 а.с. 209).

У зв`язку з викладеним представником позивача подано заяву про зміну предмету позову по справі, в якій представник позивача просить виключити зі складу відповідачів ОСОБА_3 і вважати вірною наступну редакцію прохальної частини позовної заяви:

-Зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку площею 0,0050 га по АДРЕСА_1 від прибудови площею 50 кв.м з приведенням її у придатний для подальшого використання стан;

-Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270 грн. 00 коп.(т.1 а.с.233-234)

Ухвалою Новобаварського (Жовтневого) районного суду міста Харкова від 13.08.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звільнення земельної ділянки.

11.09.2024 року ухвалою Новобаварського (Жовтневого) районного суду міста Харкова підготовче провадження у цивільній справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звільнення земельної ділянки закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті.

24.07.2025 року представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Петренко О.М. подані письмові пояснення по суті позову, в яких остання просить відмовити у задоволені позову та застосувати позовну давність до позовних вимог.

У судове засідання 13.02.2026 року учасники справи не з`явилися, повідомлені про дату, час та місце судового засідання належним чином.

Представники позивача Харківської міської ради - Гусєва А.В., Августинюк В.І. приймали участь у підготовчих та судових засіданнях, надали вступне слово, в яких позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на викладені у позові обставини, однак в подальшому представник позивача Августинюк В.І. надала письмову заяву, в якій просила провести судове засідання, призначене на 13.02.2026 року без її участі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Петренко О.М. приймали участь у судових засіданнях, надали вступне слово, в яких просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на викладені у відзиві та письмових поясненнях обставини, однак в подальшому представник відповідача адвокат Петренко О.М. надала письмову заяву, в якій просила провести судове засідання, призначене на 13.02.2026 року, без її участі та участі відповідача.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, повідомлена про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, надала суду письмову заяву, в якій просила розгляд справи провести за її відсутності, зазначила, що позовні вимоги не визнає, просить відмовити у задоволенні позову.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в останньому судовому засіданні судом не здійснювалося.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши письмові докази і заяви по суті справи, приходить до висновку про те, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Позивачем на підтвердження позовних вимог надано суду акт обстеження земельної ділянки від 15.03.2021 року, складений головним спеціалістом відділу інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради в порядку ст. 189 ЗК України, де вказано, що здійснено обстеження земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вивченням наявних документальних матеріалів та інформації виконавчих органів міської ради встановлено: згідно наявних інформаційних масивів житловий будинок по АДРЕСА_1 складається з двох квартир, право власності на які зареєстровано:

-Квартира АДРЕСА_2 - за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 04.12.2009, виданого відділом приватизації житлового фонду виконавчого комітету Харківської міської ради:

-Квартира АДРЕСА_4 за ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31.01.1997, виданого Мостозагіном №27.

Відповідно до листа відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 02.03.2021 №437/116-21 правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не обліковуються.

Проведеним на місцевості обстеженням земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 огороджена парканом, доступ обмежений. На земельній ділянці розташований житловий будинок, який складається з двох квартир.

-до квартири АДРЕСА_3 здійснено прибудову орієнтовною площею 50 м.кв.

-до квартири АДРЕСА_5 здійснено прибудову орієнтовною площею 25 м.кв.

Орієнтовна площа земельних ділянок, на яких знаходяться прибудови:

-До квартири АДРЕСА_2 орієнтовною площею 0,0050 га;

-До квартири АДРЕСА_4 орієнтовною площею 0,0025 га.

До акту додано план-схему земельної ділянки та фото на 2 аркушах (т.1 а.с. 8-11), а також лист Відділу у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 02.03.2021 року за № 437/116-21, на який міститься посилання в акті (т.1 а.с.12).

Позивачем також надано фото від 28.07.2016 року із зображенням будинку без можливості його ідентифікації, а також план квартири будинку АДРЕСА_1 від 05.03.2013 року із вказівкою на самовільно побудовані приміщення та реконструкцію (т. 1 а.с.13-14).

Як вбачається з копії свідоцтва про право власності на житло від 04.12.2009 року за № НОМЕР_4 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 отримали на праві спільної сумісної власності квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 . Загальна площа квартири складає 30,3 кв.м (т.1 а.с. 51).

Відповідачами визнано, що ними було здійснено прибудову до вказаної квартири площею 50,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_6

До відзиву представником відповідача надано фото спірної прибудови, з яких вбачається, що прибудова розташована в рівень з іншими будівлями на вулиці і не заважає проходу і проїзду по вулиці (а.с.63-69)

Для підтвердження технічного стану новобудови відповідачі ще в 2013 році звернулися до ТОВ «Харківреконструкція» з метою отримання технічного висновку. Згідно Технічного висновку про стан будівельних конструкцій та можливості збереження самовільно виконаного перепланування приміщень квартири АДРЕСА_2 та побудованої прибудови до квартири, розташованої в житловому будинку АДРЕСА_1 спеціалістами ТОВ «Харківреконструкція» сформульовані висновки про те, що за результатами обстеження основні будівельні конструкції (фундаменти, стіни, перекриття) в межах кв. АДРЕСА_2 та прибудови до неї по АДРЕСА_1 , знаходяться в задовільному технічному стані та відносяться до ІІ категорії - придатні до нормальної експлуатації. Будівельні конструкції прибудови відповідають умовам міцності, надійності та стійкості. Виконане перепланування квартири АДРЕСА_3 та будівництво прибудови негативно не вплинули на технічний стан основних будівельних конструкцій житлового будинку. Виконане перепланування кв. АДРЕСА_2 з будівництвом прибудови не суперечить вимогам діючих будівельних, пожежних та санітарних норм: ДБН В.2 - 15-2005 «Житлові будови. Основні положення», ДБН В. 1.1-7-2002 - «Пожежна безпека об`єктів будівництва» (т.1, а.с.53-69).

Оскільки сторони посилались на судові рішення у іншій цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_5 , до Харківської міської ради про визнання права власності, у зв`язку з чим судом отримані з архіву і досліджені матеріали вказаної справи.

Так в 2013 році ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_5 , звернулись з позовом до Харківської міської ради та просили визнати за ними право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_7 , зазначивши, що за власні кошти вони самочинно реконструювали квартиру, здійснивши будівництво прибудови, внаслідок чого суттєво змінилась загальна площа квартири.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.10.2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_5 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_7 .

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29.10.2014 року у справі №639/11019/13ц апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.10.2013 року - залишено без змін.

Між тим Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.04.2015 року касаційна скарга ОСОБА_6 задоволена. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.10.2013 року та Ухвала Апеляційного суду Харківської області від 29.10.2014 року скасовані, справа на правлена на новий розгляд до суду першої інстанції

За результатами нового розгляду справи рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.02.2016 року у справі № 639/7023/13 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах ОСОБА_5 , до Харківської міської ради, третя особа: ОСОБА_6 про визнання права власності, в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі (т.1, а.с. 15-17). Вказаним рішенням досліджувались обставини справи і встановлено, що позивачі за власні кошти самочинно провели реконструкцію квартири, пов`язану з будівництвом до неї прибудови. Внаслідок чого суттєво змінилась загальна площа квартири. Отже позивачі самовільно, без отримання дозволу на виконання будівельних робіт та інших документів, передбачених чинним законодавством, побудували прибудову площею 50, 1 кв.м до квартири АДРЕСА_3 . При цьому суд не встановив той факт, який є передумовою для набуття, а отже, і для визнання права власності на новостворене майно, оскільки у відповідності до норм закону, передумовою для виникнення права власності і його визнання, є прийняття нерухомого майна в експлуатацію. Судом зазначено, що виникнення права власності на спірне нерухоме майно було можливе лише після отримання дозволу на будівництво на об`єкт нерухомості, прийняття його в експлуатацію та проведення державної реєстрації зазначеного майна.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 08.06.2016 року у справі №639/7023/13 апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.02.2016 залишено без змін (т.1, а.с.18-19).

Між тим всі зазначені судові рішення, які набрали чинності, не містять висновків про те, що прибудова по АДРЕСА_1 побудована з порушенням будівельних норм.

Згідно з ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено правила визначення належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так, відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції на час виявленого порушення), цей закон встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно з ч. 2 ст. 4 цього Закону, суб`єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Відповідно до ст. 6 цього Закону, органами, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду є Управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Порядок отримання та видачі дозволу на виконання будівельних робіт визначений ст. 37 цього Закону, відповідно до ч. 2 якої органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Відповідно до ч.1 ст. 38 цього Закону, у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Таким чином цим Законом визначені відповідні умови будівництва, здійснення контролю, встановлення порушень у сфері містобудування.

Відповідно до редакції цього Закону на час виявлення порушення, цей Закон визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

Статтею 1 цього Закону визначені наступні терміни:

1.благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля;

2.територія - сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об`єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об`єктів, об`єктів промисловості, комунально-складських та інших об`єктів у межах населеного пункту;

3.утримання в належному стані території - використання її за призначенням відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, правил благоустрою території населеного пункту, а також санітарне очищення території, її озеленення, збереження та відновлення об`єктів благоустрою;

4.вулично-дорожня мережа - призначена для руху транспортних засобів і пішоходів мережа вулиць, доріг, внутрішньоквартальні та інші проїзди, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, набережні, майдани, площі, а також автомобільні стоянки та майданчики для паркування транспортних засобів з інженерними та допоміжними спорудами, технічними засобами організації дорожнього руху;

5.заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання;

Відповідно до ч. 2 ст. 4 цього Закону, його дія поширюється на відносини, що виникають у сфері благоустрою населених пунктів, і спрямовується на створення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля, збереження і охорону навколишнього природного середовища, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Разом з тим, відповідно до п.1 ч.1 ст. 16 цього Закону, на об`єктах благоустрою забороняється виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов`язковість його отримання передбачена законом;

Пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 17 цього Закону визначено, що громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів.

Об`єкти у сфері благоустрою населених пунктів визначені ст. 13 цього Закону, до яких належать:

1) території загального користування:

а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики;

б) пам`ятки культурної та історичної спадщини;

в) майдани, площі, бульвари, проспекти;

г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки;

ґ) пляжі; д) кладовища;

е) інші території загального користування;

2) прибудинкові території;

3) території будівель та споруд інженерного захисту територій;

4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

До об`єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

Згідно зі ст. 40 цього Закону, самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами. Для здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, виконанням Правил благоустрою території населеного пункту, в тому числі організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян, утримання в належному стані закріплених за підприємствами, установами, організаціями територій, сільські, селищні, міські ради можуть утворювати інспекції з благоустрою населених пунктів.

Частинами 2, 3 ст. 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 415 ЦК України землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором. Землекористувач зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Згідно з п. «а» ч.1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Відповідно до ч. ч. 4, 7 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

За положеннями ч. 7 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виконання будівельних робіт без відповідного документа, передбаченого цією статтею, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинно збудованим вважається об`єкт нерухомості, якщо:

1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети;

2) об`єкт нерухомості збудовано без належного документа чи належно затвердженого проекту;

3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Крім цього, відповідно до ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у ч. 1 ст. 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним. Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2018 року у справі №520/17520/14-ц (провадження № 61-12893св18).

Окрім того, у постанові Верховного Суді від 31.05.2021 року по справі №320/1889/17-висловлено правовий висновок: за змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

З урахуванням змісту вище наведеної правової норми в поєднанні з положеннями ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 12.04.2021 року у справі №653/104/19 (провадження № 61-18648св20).

При цьому Колегія суддів Верховного Суду зазначала, що відповідно до вимог частини сьомої статті 376 ЦК України для задоволення позову у цій категорії справ (про знесення самочинно збудованого нерухомого майна) необхідна наявність таких фактів, як неможливість перебудови об`єкта або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови; у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову; знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№46577/15) від 21.04.2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

У рішенні у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) від 20.10.2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик їх помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Також зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен накладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Так, оцінюючи доводи учасників справи, суд вважає, що посилання представника позивача в обґрунтовування позову на порушення відповідачами вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також на те, що наявність на земельній ділянці комунальної форми власності прибудови площею 50 кв.м., перешкоджає законному власнику земельної ділянки - територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради володіти, розпоряджатися та користуватися земельною ділянкою під вказаним об`єктом, що є підставою для усунення перешкод у такому користуванні земельною ділянкою, вважає недоведеними та такими що не відповідають фактичним обставинам справи. Навівши вищезазначені норми закону, які на думку позивача порушені відповідачами, позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів щодо підтвердження факту вчинення відповідачами самовільного зайняття земельної ділянки. Так, копія свідоцтва про право власності на житло від 04.12.2009 року за №6-09-308526 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_6 . Загальна площа квартири складала 30,3 кв.м, житлова площа - 19,8 кв.м. Останні виконали перепланування квартири, як вбачається з технічного висновку експертів, прибудова до кв. АДРЕСА_3 відповідає всім будівельним, пожежним та санітарним нормам діючого законодавства. Надані позивачем докази: копія акту обстеження земельної ділянки від 15.03.2021 року; - фотокопія плану-схеми, - фото прибудови до квартири АДРЕСА_2 та - фото прибудови до квартири АДРЕСА_4 , які є додатками до даного акту обстеження; - лист ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 02.03.2021 року; план квартири в будинку АДРЕСА_1 ; рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 19.02.2016 року; ухвала Апеляційного суду Харківської області від 08.06.2016 року; не містять фактичних даних про точний розмір, конфігурацію та межі самовільно зайнятої відповідачами земельної ділянки. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідачів звільнити земельну ділянку площею 0,0050 га по АДРЕСА_1 від прибудови площею 50 кв.м з приведенням її у придатний для подальшого використання стан є недостатньо обгрунтованими. При цьому суд звертає увагу, що відсутність конкретизації щодо способу такого звільнення в резолютивній частині позову, не змінює зміст позову, в якому позивач наполягає саме на демонтажу (знесенню) прибудови. Однак, з огляду на наведені норми закону та встановлені обставини, враховуючи, що земельна ділянка, права на яку захищаються позивачем у даній справі, є безпосередньо прилеглою до квартири, право власності на яку зареєстровано за відповідачами в установленому законом порядку, а отже користування земельною ділякою пов`язано саме з експлуатацією такої квартири, що не забороняється нормами земельного законодавства. За таких обставин звільнення земельної ділянки від спірної прибудови шляхом її демонтажу (знесенню) є надмірним тягарем для власників квартири і крайнім заходом, підстави для застосування якого позивачем також не доведені, отже позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. У зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.1-18, 76-82, 95, 141, 142, 228, 229, 235, 244, 245, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 11, 16, 376, 383, 386, 391, 415 ЦК України, ст.ст. 96, 152 ЗК України, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», Законом України «Про благоустрій населених пунктів», суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звільнення земельної ділянки відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Харківська міська рада, ЄДРПОУ:04059243, адреса: 61003, м. Харків, майдан Конституції, буд. 7,

Відповідачі:

1. ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_8 . ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адресою: АДРЕСА_6 , однак зареєстрованою за вказаною адресою не значиться.

Повне рішення складено 23.10.2026 року.

Суддя Н.В. Баркова