Рішення № 140891455, 23.10.2026, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/3232/26

Провадження № 2/645/2587/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Шевченко Г.С.,

за участю секретаря судових засідань Пастушенко К.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, -

ВСТАНОВИВ:

14.04.2026 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 та просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 , за адресою її проживання: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову посилається на те, що 21 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, який зареєстрований у Харківському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області., про що зроблено актовий запис № 4628. За час перебування у шлюбі у сторін народилась спільна дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 18.06.2025 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано. Відповідач з кінця 2023 року і по теперішній час перебуває за межами території України. Весь цей період дитина постійно проживає разом з матір`ю. Для поліпшення житлово-побутових умов та забезпечення дитини особистим простором (окремою кімнатою) 04 листопада 2025 року ОСОБА_1 було придбано двокімнатну квартиру. Хоча Відповідач надає згоду на реєстрацію дитини за новою адресою проживання позивача, він водночас категорично заперечує проти визначення місця проживання сина разом з позивачем у судовому порядку. Така позиція є суперечливою та нелогічною: відповідач погоджується адресою проживання дитини, але відмовляється визнати цей факт юридично. Це створює ситуацію штучної залежності дитини від волі батька, який перебуває за кордоном і не бере щоденної участі в її житті. Позивач зазначає, що оскільки батьки не можуть дійти згоди у цьому питанні, судовий захист є єдиним способом забезпечити стабільність та захистити права її сина, тому звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 15.04.2026 відкрито загальне позовне провадження у справі.

06.05.2026 року до суду представником відповідача адвокатом Бондаренко О.В. надано докази: копію позовної заячви про розірвання шлюбу, скрін-шити переписки між сторонами, роздруківку платіжних інструкцій про перерахування коштів на потреби дитини, заяви-згоди ОСОБА_5 , довіреності, листа Департаменту служь у справах дітей ХМР.

07.05.2026 відповідачем через систему «Електронний суд» до суду подано заяву, в якій ОСОБА_5 заперечує проти задоволення позовних вимог. Стверджує, що між сторонами відсутній спір з приводу визначення місця проживання дитини, оскільки за спільною згодою батьків дитина проживає з матір`ю, він ніколи цього не заперечував, підстав для зміни їх домовленості чи суперечок з цього приводу не виникало. З часу виїзду ОСОБА_5 за кордон, він спілкується з дитиною та бере участь в його утриманні. Відповідач зазначає, що даний позов є безпідставним, оскілько причин звернення до суду фактично не має. На його думку, позивач не наводить жодних обставин, що свідчать про реальний спір про право між сторонами.

03.07.2026 до суду надійшов висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю.

Ухвалою суду від 16.07.2026 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач та її представники позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача адвокат Бондаренко О.В. не заперечувала з приводу проживання дитини з матір`ю, однак стверджувала, що між сторонами відсутній спір про право, права позивача не порушені, тому вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, надав заяву ро розгляд справи без його участі.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 21 вересня 2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 18.06.2025 розірвано. Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_6 .

Малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із матір`ю, ОСОБА_1 , у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується висновком від 02.07.2026 Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, для складення якого комісією здійснено обстеження умов проживання дитини.

Відповідач, ОСОБА_5 , який за домовленістю з позивачем залишив малолітнього сина ОСОБА_6 разом із матір`ю, проживає окремо за межами України.

Згідно з висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 02 липня 2026 року № 243/0/1131-26 орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю, ОСОБА_1 , за адресою її проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_5 у заяві від 07.05.2026 року не заперечував, щоб його син ОСОБА_6 надалі проживав разом із матір`ю, ОСОБА_1 .

Судом було досліджено докази, на підтвердження доводів сторони відповідача про причини відмови в реєстрації місця проживання дитини за адресою місця проживання позивача, а саме відповідь Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської імської ради, з якої вбачається, що причиною відмови в реєстрації місця проживання дитини разом з матір`ю стало те, що нотаріальна згода на цю дію від батька не містила нотаріального засвідчення підпису перекладача, тому наданий позивачем пакет документів не відповідав вимогам п.3 ч.1 ст.12 ЗУ «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та п.3 п.87 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою КМУ№265 від 07.02.2022.

Представник відповідача в судовому засіданні повідомила, що вказаний недолік заяви станом на теперішній час усунуто, спору між сторонами про визначення місця проживання не має. На вимогу позивача ОСОБА_5 надав згоду, яка відповідає чинному законодавству, отже відповідач не чинить перешкод позивачу у проживанні з дитиною та вважає, що проживання сина з матір`ю відповідає інтересам дитини.

При цьому позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтведила, що дійсно відповідач надав нотаріальну згоду, проте їй бракує часу здійснити її переклад та звернутися до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської імської ради.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

У справі, що розглядається, предметом спору є визначення місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України», а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом із тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У частинах четвертій та п`ятій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судом встановлено, що за час перебування у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_6 .

Відповідач ОСОБА_5 добровільно змінив місце свого проживання після розірвання шлюбу, малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із матір`ю, а батько дитини не заперечує проти цього.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про визначення місця проживання сина разом із матір`ю, оскільки позивач не довела, що її права порушені, а відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняв.

Саме по собі припущення позивачки про ймовірність у подальшому наявності проблем при оформленні документів не є доказом порушення її прав.

Суд враховує, що ще до звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом сторони, які проживають окремо, фактично дійшли згоди про те, що їх малолітній син проживатиме разом із матір`ю, що також підтверджено відповідачем, який не просив змінювати місце проживання дитини.

Крім того, згідно з висновком від 02 липня 2026 року № 243/0/1131-26 орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю.

Суд звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований матір`ю, з якою дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Батько дитини не вимагав та не вимагає зміни місця проживання сина, а у справі відсутні докази того, що мати дитини забороняє батькові бачитися з дитиною.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 не довела того, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із нею, порушені права позивача.

Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23(провадження №61-14033св24) від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24).

На підставі ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 268, 272, 273-276 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, ЄДРПОУ 26489104, адреса місцезнаходження: м. Харків, вул. Чернишевська, 55.

Повний текст рішення складено 23.10.2026.

Суддя Г. С. Шевченко