Рішення № 140890519, 22.10.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/18503/26

Провадження № 2/638/10932/26

РІШЕННЯ

Іменем України

22 жовтня 2026 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Агапова Р.О.,

за участю секретаря Суслової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Шевченківського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» звернулось до Шевченківського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 59870грн., у тому числі:

-10000грн. - заборгованості за кредитом;

-45670грн. - заборгованості за відсотками;

-4200грн. - заборгованості за комісією за видачу кредиту.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на наявність боргу у відповідача за кредитним договором, право вимоги за яким позивач отримав на підставі договору факторингу.

Відповідач позов не визнав та зазначив, що саме по собі існування сформованого Позивачем тексту електронного документа, зазначення в ньому персональних даних Відповідача, певного номера телефону, номера банківської картки та буквено-цифрової послідовності, яку Позивач називає одноразовим ідентифікатором, не доводить ані факту укладення договору саме Відповідачем, ані наявності його волевиявлення на виникнення кредитного зобов`язання, ані фактичного отримання ним кредитних коштів.

Позивач стверджує, що: 1. Відповідач зареєструвався в інформаційно-комунікаційній 2. Відповідач подав заявку на отримання кредиту; 3. Відповідач зазначив номер телефону та платіжної картки; 4. Відповідач отримав одноразовий ідентифікатор; 5. Відповідач використав цей ідентифікатор для підписання договору; 6. Відповідач отримав кредитні кошти; 7. у Відповідача внаслідок цього виникло грошове зобов`язання.

Таким чином, саме Позивач зобов`язаний довести кожну із зазначених обставин. Саме лише заперечення Відповідачем факту укладення договору не створює для нього обов`язку доводити замість Позивача обставини, покладені останнім в основу позову.

Інший підхід фактично означав би застосування так званої концепції негативного доказу: твердження Позивача вважалося б доведеним доти, доки Відповідач його не спростував. Такий підхід суперечить принципу змагальності.

Саме існування в інформаційній системі Позивача файлу з назвою «кредитний договір», в якому містяться персональні дані Відповідача та певний OTP-код, не відповідає на питання, хто саме здійснив дії, внаслідок яких цей файл було сформовано.

Позивач, посилається на те, що у договорі зазначено ПІБ Відповідача, РНОКПП, паспортні дані, місце проживання, номер телефону та номер банківської картки. Проте наявність персональних даних конкретної фізичної особи у сформованому кредитодавцем електронному документі не доводить, що саме ця фізична особа внесла такі дані до інформаційної системи.

Вказує, що сам запис відповідного коду у сформованому Позивачем тексті договору не підтверджує: 1. на який саме номер телефону було направлено код; 2. факт фактичного направлення відповідного повідомлення; 3. факт доставлення повідомлення; 4. належність зазначеного номера телефону Відповідачу; 5. отримання повідомлення саме Відповідачем; 6. введення відповідного коду саме Відповідачем; 7. час, IP-адресу та пристрій, із якого було здійснено відповідні дії.

Таким чином, для доведення факту застосування електронного підпису недостатньо надрукувати в договорі буквено-цифрове значення та назвати його одноразовим ідентифікатором. Необхідно довести зв`язок: Відповідач > засіб зв`язку > отримання OTP > використання OTP > акцепт конкретної оферти. У матеріалах справи зазначено номер телефону НОМЕР_1 . Однак матеріали справи не містять належного доказу того, що станом на 24.03.2024 року відповідний номер телефону належав саме Відповідачу та перебував у його користуванні.

Позивачем не надано: 1. інформації оператора електронних комунікацій; 2. доказів, що цей номер був фінансовим номером телефону Відповідача; 3. документів банківської установи, які пов`язують такий номер із Відповідачем; 4. технічних даних про надсилання та доставлення OTP; 5. інших незалежних доказів належності відповідного номера Відповідачу.

Внутрішня анкета Позивача, в якій просто зазначений певний номер телефону, не є належним підтвердженням його належності особі. Адже саме Позивач стверджує, що цей номер був введений під час дистанційного оформлення кредиту.

Матеріали справи не містять належних доказів, із яких можливо було б установити: 1. який саме спосіб ідентифікації використовувався ТОВ «Мілоан»; 2. коли саме така ідентифікація проводилася; 3. які дані були отримані кредитодавцем безпосередньо від незалежного джерела; 4. яким чином перевірено відповідність номера телефону особі Відповідача; 5. чи використовувалася система BankID НБУ; 6. якщо використовувалася BankID - які саме дані було отримано та коли; 7. чи здійснювалась інша передбачена законодавством верифікація; 8. які технічні журнали підтверджують проведення відповідних дій; 9. із якої IP-адреси та пристрою здійснювалася реєстрація та акцепт.

Посилання Позивача лише на власні Правила кредитування не є доказом здійснення зазначених дій у конкретній справі

Позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факту укладення кредитного договору № 103579379 від 24.03.2024 року саме Відповідачем.

З огляду на викладене, відсутні правові підстави для висновку, що між ТОВ «Мілоан» та Відповідачем виникли кредитні правовідносини за договором № 103579379 від 24.03.2024 року.

Позивач надав відповідь а відзив, де зазначив наступне.

Щодо укладення Кредитного Договору .

03.08.2024 року між фізичною особою позичальником: ОСОБА_1 , та ТОВ «Мілоан» було укладено кредитний договір № 7942009 на суму 10000 грн., зі сплатою комісії та відсотків за користування кредитними коштами загальним строком 360 календарних днів, шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку Відповідача.

ТОВ «Мілоан» надіслало відповідачеві одноразовий ідентифікатор із кодом для підписання договору у вигляді смс на номер телефону Відповідача, який той використав для підписання відповіді про прийняття пропозиції товариства щодо укладення кредитного договору № 7942009 від 03.08.2024 року, що зафіксовано в ІТС товариства.

Кредитний договір № 7942009 від 03.08.2024 року є укладеним в електронній формі.

При укладенні договору позичальник підтвердив, що інформація щодо порядку видачі, суми кредиту, комісії, річної процентної ставки, строку кредиту, правила надання фінансових послуг йому надані з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання.

Згідно п. 6.5 кредитного договору № 7942009 від 03.08.2024 року, сторони погодили, що цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Кредитний договір укладений з додержанням вимог закону в тому числі в частині письмової форми.

Відповідач здійснив волевиявлення щодо укладення договору шляхом направлення підписаної електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповіді про прийняття пропозиції укласти кредитний договір № 7942009 від 03.08.2024 року.

Відповідач передбачав всі наслідки, був ознайомлений з умовами кредитування та відповідальністю за порушення кредитних зобов`язань по кредитному договору.

Згідно зі змістом Правил надання фінансових кредитів ТОВ "Мілоан", приймаючи пропозицію про укладання кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами договору в цілому та підтверджує, зокрема, що він ознайомлений, погоджується із усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та цих правил, як невід`ємної його частини тощо.

Тобто, підписання Відповідачем договору про надання кредиту свідчить про ознайомлення його з правилами надання коштів у позику та вимогами ч. 2 ст. 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", так як ознайомлення із даними правилами передують укладенню договору.

Отже, Відповідач був у повній мірі поінформований про умови надання кредиту відповідно до вимог чинного законодавства, що не заперечується і Позивачем.

Вказує, що без отримання листа на електронну адресу чи SMS повідомлення на номер телефону Відповідача, відповідно до якого було здійснено вхід на сайт Мілоана за допомогою логіна та пароля, договір між Відповідачем та ТОВ «Мілоан» не був би укладений. Тобто, даний Кредитний договір відповідає внутрішній волі Відповідача.

Отже виходячи із вищезазначеного, варто зауважити, що всі документи знаходяться в особистому кабінеті Позичальника з якими він був ознайомлений на момент укладення договору, погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами Договору в цілому та підтверджує, що: він ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов Кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього Договору.

Також вказує, що на підтвердження надання відповідачу кредиту позивач подав копію платіжного доручення № 138023291 від 03.08.2024 року, з якого слідує, що ТОВ «Мілоан» перерахувало на ім`я отримувача ОСОБА_1 на Кредит рах. № НОМЕР_2 , кредитні кошти в сумі 10000.00 коп. У дорученні вказано номер транзакції, сума транзакції, дата проведення транзакції та номер картки, на яку перераховані кошти, де зокрема сума транзакції збігається з сумою наданого кредиту, дата проведення транзакції з датою укладеного договору та зазначено частково номер картки, на яку перераховані кошти, який збігається з реквізитами платіжної банківської картки, вказаної в п. 2.1 Договору.

Згідно відповіді № БТ/Е-35093 від 13.08.2026 Акціонерним товариством «УНІВЕРСАЛ БАНК» (код ЄДРПОУ 21133352) розглянуто Ухвалу від 11 липня 2026 року по справі № 638/18503/26: «Банком було ініційовано детальну перевірку, в ході якої повідомляємо наступне: Станом на 03.08.2024 року на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) Банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 . На картковий рахунок платіжної картки № НОМЕР_4 був зарахований платіж у сумі 10000 грн., від ТОВ «Мілоан» у період з 03.08.2024 по 10.08.2024 року»

Також вказує, що сума та розрахунок заборгованості за Кредитним договором № 7942009 від 03.08.2024 року було передано Позивачу від первинного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно Договору відступлення прав вимоги № 112-МЛ від 26.11.2024 року.

Згідно п. 3.1 (d) Договору відступлення права вимоги вся інформація, яка міститься у реєстрі боржників (додаток №1 до договору відступлення права вимоги) добросовісно передана Кредитором Новому Кредиторові та є повною достовірною, правдивою і співпадає з відомостями, які містяться у Документації і у Договорі та його додатках.

З витягу із Реєстру боржників до Договору відступлення прав вимог № 112 МЛ року вбачається, що ТзОВ «Мілоан» передало, а ТзОВ ФК «Кредит-Капітал» прийняло право вимоги за кредитним договором № 7942009 від 03.08.2024 року.

Оскільки в Реєстрі боржників до договору про відступлення прав вимоги № 112-МЛ від 26.11.2024 року містяться персональні данні інших осіб, тому представник Позивача не може надати повний Реєстр боржників, а надає витяг з зазначенням права вимоги по конкретному Кредитному договору.

Таким чином, ТОВ ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги по кредитному договору № 7942009 від 03.08.2024 року.

Щодо розрахунку заборгованості зазначає наступне.

1. Перший розрахунковий період (04.08.2024-02.09.2024) нараховуються за відсотковою ставкою 3.65 відсотків річних на фактичну заборгованість за кредитом (п.1.5.2 Кредитного договору). Відповідно: 3.65 % / 360 днів = 1,01% (денна відсоткова ставка) 10000,00 грн * 1,01% = 1,00 грн. 1,00 * 30 днів = 30,00 грн - нараховано відсотків за перший розрахунковий період

2. Другий розрахунковий період (03.09.2024-17.09.2024) нараховуються за стандартною відсотковою ставкою 511,00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду (п. 1.5.3 та п. 2.2.3 кредитного договору).

Відповідно: 511,00% / 360 днів = 1,4% (денна відсоткова ставка) 10000,00 грн * 1,4% = 140,00 грн. 140,00 * 15 днів = 2100,00 грн - нараховано відсотків за другий розрахунковий період

3. Третій розрахунковий період (18.09.2024-02.10.2024) нараховуються за стандартною відсотковою ставокою 511,00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду (п. 1.5.3 та п. 2.2.3 кредитного договору).

Згідно з графіку платежу, позичальник мав сплатити 200,00 грн.

Тому тіло нарахування відсотків протягом третього розрахункового періоду здійснювалось на тіло 9800,00 грн. Відповідно: 511,00% / 360 днів = 1,4% (денна відсоткова ставка) 9800,00 грн * 1,4% = 137.20 грн. 137.20 * 15 днів = 2058,00 грн - нараховано відсотків за третій розрахунковий період

4. Четвертий розрахунковий період (03.10.2024-17.10.2024) нараховуються за стандартною відсотковою ставокою 511,00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду (п. 1.5.3 та п. 2.2.3 кредитного договору).

Згідно з графіку платежу, позичальник мав сплатити 200,00 грн.

Тому тіло нарахування відсотків протягом четвертого розрахункового періоду здійснювалось на тіло 9600,00 грн. Відповідно: 511,00% / 360 днів = 1,4% (денна відсоткова ставка) 9600,00 грн * 1,4% = 134,40 грн. 134,40 * 15 днів = 2016,00 грн - нараховано відсотків за четвертий розрахунковий період

5. П`ятий розрахунковий період (18.10.2024-01.11.2024) нараховуються за стандартною відсотковою ставкою 511,00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду (п. 1.5.3 та п. 2.2.3 кредитного договору).

Згідно з графіку платежу, позичальник мав сплатити 200,00 грн.

Тому тіло нарахування відсотків протягом п`ятого розрахункового періоду здійснювалось на тіло 9400,00 грн. Відповідно: 511,00% / 360 днів = 1,4% (денна відсоткова ставка) 9400,00 грн * 1,4% = 131,60 грн. 131,60 * 15 днів = 1974,00 грн - нараховано відсотків за п`ятий розрахунковий період.

6. Шостий розрахунковий період (02.11.2024-16.11.2024) нараховуються за стандартною відсотковою ставкою 511,00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду (п. 1.5.3 та п. 2.2.3 кредитного договору).

Згідно з графіку платежу, позичальник мав сплатити 200,00 грн. Тому тіло нарахування відсотків протягом шостого розрахункового періоду здійснювалось на тіло 9200,00 грн. Відповідно: 511,00% / 360 днів = 1,4% (денна відсоткова ставка) 9200,00 грн * 1,4% = 128.80 грн. 128,80 * 15 днів = 1932,00 грн - нараховано відсотків за шостий розрахунковий період

7. Сьомий розрахунковий період (17.11.2024-26.11.2024) нараховуються за стандартною відсотковою ставокою 511,00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду (п. 1.5.3 та п. 2.2.3 кредитного договору).

Згідно з графіку платежу, позичальник мав сплатити 200,00 грн.

Тому тіло нарахування відсотків протягом сьомого розрахункового періоду здійснювалось на тіло 9000,00 грн. Відповідно: 511,00% / 360 днів = 1,4% (денна відсоткова ставка) 9000,00 грн * 1,4% = 126,00 грн. 126,00 * 10 днів = 1260,00 грн - нараховано відсотків за сьомий розрахунковий період

8. Нарахування штрафу - прострочення Позичальником зобов`язань з повернення кредиту (частини кредиту згідно Графіку платежів) та/або сплати процентів за його користування та/або комісій та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору та Графіку платежів, Позичальник зобов`язаний сплатити на користь Кредитодавця штраф у розмірі 700 гривень за кожний випадок порушення (невиконання або неналежне виконання зобов`язання зі сплати платежів у визначені Графіком платежів дати платежів), якщо порушення триває більше ніж 6 днів. (п.4.1 кредитного договору).

Відповідно: 700,00 (09.09.2024) + 700,00 (24.09.2024) + 700,00 (09.10.2024) + 700,00 (24.10.2024) + 700,00 (08.11.2024) +700 (23.11.2024) = 5600 грн.

9. Комісія за надання кредиту - нараховується а ставкою 0.00 відсотків від суми кредиту одноразово у розмірі 0.00 грн. Таким чином заборгованість за нарахуваннями процентів ТОВ «МІЛОАН» по кредитному договору № 102615048 від 25.04.2024 року складає: 30,00 + 2100,00 + 2058,00 + 2016,00 + 1974,00 + 1932,00 + 1260,00 = 11370,00 грн.

В період з 27.11.2024-29.07.2025 року нарахування процентів за кредитним договором № 7942009 від 03.08.2024 року відбувалось вторинним кредитором у зв`язку з укладенням договору відступлення прав вимоги № 112-МЛ від 26.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал».

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так як на момент укладання Договору відступлення прав вимоги № 112-МЛ від 26.11.2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Кредит-Капітал» строк кредитування не сплив, вторинний кредитор має право нараховувати відсотки на ідентичних умовах Кредитного договору №7942009 від 03.08.2024 року.

Відповідно: 511,00% / 360 днів = 1,4% (денна відсоткова ставка) 10000 грн * 1,4% = 140.00 грн. 140.00 * 245 днів = 34300,00 грн - нараховано відсотків за період нарахувань від ТОВ «Кредит-Капітал» Відповідно загальна сума заборгованості за користування кредитними коштами протягом строку кредитування становить: 10000,00 (тіло кредиту) + 11370,00 (нараховано процентів первинним кредитором) + 34300,00 (нараховано процентів вторинним кредитором) + 4200,00 (нараховано штрафів) + 0,00 (заборгованість за комісією) = 59870,00 грн.

Щодо правомірності стягнення неустойки (штрафних санкцій).

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України- у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у 30-денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). В той же час, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, було внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування».

Зокрема, Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» були викладені в новій редакції. Пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, що діяла до 24.12.2023) передбачав звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період дії воєнного стану. Проте, з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», цей пункт було змінено.

Нова редакція пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» (діюча з 24.12.2023) встановлює, що споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань лише за договорами про споживчий кредит, укладеними до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Датою набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» є 24 грудня 2023 року.

Відповідно, 30-й день включно з дня набрання чинності цим Законом припадає на 23 січня 2024 року (24.12.2023 + 30 днів).

У даній справі, договір про споживчий кредит № 7942009 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та Позичальником укладено 03.08.2024 року.

Отже, оскільки кредитний договір укладено після 23 січня 2024 року, тобто, пізніше 30-го дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин не застосовуються положення пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» щодо звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договорами про споживчий кредит.

При цьому, варто окремо наголосити, що положення пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України мають загальний характер та стосуються всіх категорій грошових зобов`язань, незалежно від їх природи.

Водночас, у даній справі йдеться саме про правовідносини, що виникли з договору про споживчий кредит, тобто, такі правовідносини підпадають під спеціальне правове регулювання, яке міститься у Законі України «Про споживче кредитування».

Справжня ситуація ілюструє класичну конкуренцію правових норм: з одного боку, пункт 18 ЦК України має загальний характер і стосується всіх категорій грошових зобов`язань.

З іншого боку, правовідносини, що виникли з договору про споживчий кредит, підпадають під спеціальне правове регулювання, яке міститься у Законі України "Про споживче кредитування". У таких випадках застосовується фундаментальний правовий принцип lex specialis derogat legi generali (спеціальний закон скасовує дію загального закону).

Спеціальна норма, а саме оновлений пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про споживче кредитування", детально регламентує умови застосування мораторію, вводячи часовий критерій, якого немає у загальній нормі ЦК України. Таким чином, спеціальна норма має пріоритет над загальним положенням.

Враховуючи, що договір про споживчий кредит був укладений після 23 січня 2024 року, загальний мораторій, передбачений ЦК України, не підлягає застосуванню. Згідно з доктриною пріоритету спеціальної норми, застосуванню підлягає спеціальна норма ЗУ "Про споживче кредитування".

Як наслідок, позичальник не звільняється від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, і неустойка (штраф) підлягає стягненню із відповідача.

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, де зазначив наступне.

Сторона Відповідача не заперечує фактичних відомостей, безпосередньо підтверджених зазначеним банківським документом. Водночас необхідно чітко розмежовувати: факт зарахування коштів на рахунок Відповідача та факт вчинення саме Відповідачем електронного правочину на тих умовах, які містяться у наданій Позивачем копії договору.

Відповідь банку не містить жодних відомостей: про те, хто подав електронну заявку ТОВ «Мілоан»; кому належав та ким фактично використовувався номер телефону НОМЕР_5 ; хто отримав одноразовий ідентифікатор 973515; чи було відповідне SMS фактично доставлене; хто ввів цей ідентифікатор до інформаційної системи; з якого пристрою та IP-адреси здійснювалися відповідні дії; який саме електронний документ був представлений особі для акцепту; чи відповідає електронний документ, який існував станом на 03.08.2024 року, паперовій/PDF-копії, поданій Позивачем до суду.

Отже, відповідь АТ «Універсал Банк» усуває сумнів щодо належності платіжної картки та факту надходження коштів, однак не встановлює факту волевиявлення ОСОБА_1 на укладення саме кредитного договору №7942009 у представленій суду редакції.

Спірним є інше: чи доведено, що конкретний одноразовий ідентифікатор був фактично отриманий і використаний саме ОСОБА_1 для підписання саме того електронного документа, копію якого Позивач подав до суду.

ТОВ «Мілоан» лише 02.06.2026 року, тобто майже через два роки після відповідної події, склало довідку про те, що одноразовий ідентифікатор 973515 нібито було направлено на номер НОМЕР_5 .

Така довідка: складена самим первісним кредитором; складена значно пізніше події, яку вона описує; не є даними оператора мобільного зв`язку; не є журналом SMS-шлюзу; не містить статусу доставки повідомлення; не містить технічних даних про введення коду; не містить ідентифікатора сесії; не містить IP-адреси чи відомостей про пристрій користувача.

Тобто вона підтверджує лише те, що сам ТОВ «Мілоан» у 2026 році повідомив про дані власної інформаційної системи, але не є незалежним підтвердженням того, що відповідні дії були здійснені ОСОБА_1 .

Наданий Позивачем примірник договору містить надруковані відомості: «Підписано 03.08.2024 14:43 ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором 973515».

Проте саме по собі включення такого тексту до документа не є технічним підтвердженням факту накладення електронного підпису конкретною особою. Документ, поданий до матеріалів справи, є відтворенням документа, завіреним представником Позивача як копія.

Натомість до матеріалів справи не надано належної технічної інформації, яка дозволяла б перевірити: електронний оригінал документа станом на момент його укладення; його контрольну суму/hash; незмінність його змісту після 03.08.2024 року; конкретний електронний запис про акцепт; зв`язок одноразового ідентифікатора 973515 саме з цим файлом; технічний запис про фактичне введення відповідного ідентифікатора; електронне повідомлення, яким примірник договору було надіслано Позичальнику після його укладення.

Позивач намагається переконати суд, що у відповіді на відзив ним наведено детальний та математично перевірюваний розрахунок.

Однак уже перший його етап містить очевидну арифметичну помилку. Позивач пише: 3,65 % / 360 днів = 1,01 % на день.

Це математично неправильно. 3,65 % / 360 становить приблизно 0,01014 %, а не 1,01 %. Далі Позивач зазначає: 10 000 грн ? 1,01 % = 1 грн. Це також математично неправильно. 10 000 грн ? 1,01 % = 101 грн.

Для отримання 1 грн на день ставка повинна становити приблизно 0,01 %, а не 1,01 %. Фактично Позивач змішує в одному розрахунку: річну процентну ставку; денну ставку; 360-денний строк самого кредитування. Більше того, для стандартної ставки Позивач аналогічно зазначає: 511 % / 360 = 1,4 % на день. Насправді 511 / 360 ? 1,4194 %.

Показник 1,4 % на день відповідає співвідношенню 511 % до 365 днів, а не до 360.

Тобто Позивач отримує бажані денні ставки, використовуючи в тексті математичні формули, які до таких результатів не приводять.

Це має безпосереднє значення для справи, оскільки предметом позову є десятки тисяч гривень процентів, і суд не може встановлювати їх розмір шляхом припущення про те, яку формулу насправді мав на увазі Позивач.

Відповідь на відзив містить ще одну принципову суперечність.

Позивач не стверджує та не доводить здійснення Відповідачем платежів у рахунок погашення тіла кредиту.

Навпаки, позов ґрунтується на тому, що основна сума боргу станом на звернення до суду залишається 10 000 грн.

Водночас, розраховуючи проценти первісного кредитора, Позивач зазначає: другий період: база 10 000 грн; третій період: база 9 800 грн; четвертий: 9 600 грн; п`ятий: 9 400 грн; шостий: 9 200 грн; сьомий: 9 000 грн.

Пояснення Позивача полягає у тому, що згідно з графіком ОСОБА_1 «мав сплатити» по 200 грн. Але грошове зобов`язання зменшується внаслідок виконання, прощення боргу, зарахування чи іншої передбаченої законом підстави, а не через сам факт настання дати, коли платіж мав бути здійснений.

Якщо, як стверджує сам Позивач, Відповідач 200 грн не сплатив, то фактичний залишок основної заборгованості не міг зменшитися з 10 000 до 9 800 грн.

Тобто Позивач підміняє: «суму, яку Позичальник мав погасити за графіком» поняттям «фактичний залишок кредиту».

Суперечність стає ще очевиднішою після 26.11.2024 року.

Безпосередньо перед відступленням права вимоги Позивач розраховує проценти виходячи з тіла 9 000 грн.

Проте вже з 27.11.2024 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» раптом починає рахувати проценти знову з повної суми: 10 000 грн ? 1,4 % ? 245 днів = 34 300 грн.

Жодної операції, внаслідок якої 9 000 грн перетворилися назад на 10 000 грн, у відповіді на відзив не наведено.

Отже, Позивач застосовує до одного й того ж кредиту два взаємовиключні способи визначення бази: до 26.11.2024 року віднімає платежі, яких фактично не було; після 26.11.2024 року ігнорує раніше здійснені ним самим умовні зменшення та повертається до повних 10 000 грн.

До позову долучена складена самим ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» виписка з особового рахунку.

Однак вона фактично містить лише підсумкові величини: сума отриманого кредиту; дата набуття права вимоги; загальний розмір заявленої заборгованості.

Вона не містить повноцінної історії операцій із відображенням: дати кожного нарахування; бази кожного нарахування; застосованої ставки; суми кожної операції; зміни залишку основного боргу; бухгалтерського документа, на підставі якого відбулося відповідне нарахування.

Тому наведений уже у відповіді на відзив текстовий розрахунок є фактично новою реконструкцією способу отримання позовної суми, складеною після того, як сторона Відповідача поставила під сумнів первісний розрахунок.

При цьому сама ця реконструкція містить наведені вище арифметичні та логічні помилки. Після наведення розрахунку Позивач зазначає: «Таким чином заборгованість за нарахуваннями процентів ТОВ «МІЛОАН» по кредитному договору №102615048 від 25.04.2024 року складає...»

Однак предметом цієї справи є зовсім інший кредитний договір: №7942009 від 03.08.2024 року.

Сторона Відповідача не стверджує, що сама по собі технічна описка автоматично спростовує весь позов.

Проте вона має значення саме в сукупності з іншими дефектами розрахунку. Позивач просить суд покласти в основу рішення його детальний розрахунок як доказ точності та правильності 45 670 грн процентів, але в самому підсумку цього «детального розрахунку» зазначає реквізити іншого кредитного договору. За таких умов документ потребує особливо критичної оцінки, а не презумпції правильності.

Позивач зазначає про шість штрафів по 700 грн: 09.09.2024 - 700 грн; 24.09.2024 - 700 грн; 09.10.2024 - 700 грн; 24.10.2024 - 700 грн; 08.11.2024 - 700 грн; 23.11.2024 - 700 грн. При цьому в тексті відповіді Позивач отримує результат: 5 600 грн. Однак: 700 ? 6 = 4 200 грн.

Пізніше у загальному підсумку Позивач використовує вже 4 200 грн. Тобто навіть щодо штрафів один і той же процесуальний документ містить два різні результати. І це при тому, що стягнення штрафних санкцій у цій справі взагалі заборонено законом.

Позивач фактично визнає, що 4 200 грн заявлені саме у зв`язку з порушенням Позичальником строків здійснення платежів.

Усі такі порушення та всі штрафи, на які посилається Позивач, припадають на 2024 рік, тобто на період дії воєнного стану.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що протягом дії воєнного або надзвичайного стану та 30 днів після його припинення позичальник у разі прострочення грошового зобов`язання за кредитом або позикою звільняється від відповідальності за статтею 625 ЦК України та від обов`язку сплачувати кредитодавцю неустойку, штраф чи пеню; відповідні платежі, нараховані за прострочення з 24.02.2022 року, підлягають списанню.

Ця норма не містить жодного застереження: «лише щодо кредитних договорів, укладених до 23.01.2024 року».

Такого тексту в ЦК України немає.

Позивач визнає зміст пункту 18 ЦК України, однак стверджує, що він начебто має «загальний характер», тоді як пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» є спеціальною нормою.

Звідси Позивач робить висновок, що після зміни пункту 6 Закону України «Про споживче кредитування» пункт 18 ЦК України не повинен застосовуватися до договорів, укладених після 23.01.2024 року.

Такий висновок із законодавства не випливає.

№3498-IX дійсно змінено пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та передбачено окремі правила для визначеної ним групи договорів. Однак Закон №3498-IX: не виключив пункт 18 із ЦК України; не вніс до нього часової межі 23.01.2024 року; не зупинив його дію; не встановив, що пункт 18 не застосовується до нових договорів споживчого кредиту; не передбачив жодної прямої норми про його заміну пунктом 6 Закону України «Про споживче кредитування».

І головне: між цими нормами немає такої суперечності, яка робила б неможливим їх одночасне існування. Пункт 6 Закону України «Про споживче кредитування» визначає власну сферу застосування.

Пункт 18 ЦК України самостійно встановлює особливі наслідки прострочення кредитних та позикових зобов`язань у період воєнного стану. Не можна шляхом застосування абстрактного латинського принципу дописати до чинної норми ЦК України виняток, якого законодавець у ній не встановив.

Особливо показовою є офіційна позиція Пленуму Верховного Суду від 07.02.2025 року. Аналізуючи пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Пленум Верховного Суду прямо зазначив, що відповідний режим поширюється, зокрема, на: договір позики; кредитний договір; договір про споживчий кредит.

Пленум також констатував, що спеціальним правовим наслідком є звільнення позичальника від відповідальності за ст. 625 ЦК України та від обов`язку сплати неустойки, штрафу і пені за прострочення. Ще більш показовою є постанова КЦС ВС від 16.04.2026 року у справі №751/4086/24, в якій Верховний Суд прямо характеризує пункт 18 як норму, що має спеціальний характер і стосується саме позичальників за кредитними договорами.

Твердження Позивача: «пункт 18 ЦК України має загальний характер» не узгоджується з актуальним тлумаченням самого Верховного Суду. З а таких обставин заявлені 4 200 грн штрафів стягненню не підлягають незалежно від вирішення інших частин позову. Відповідно до витягу з реєстру боржників станом на 26.11.2024 року до Позивача було передано вимогу, загальний розмір якої визначено у сумі 25 570 грн, у тому числі: 10 000 грн основної заборгованості; 11 370 грн процентів; 4 200 грн штрафних санкцій.

Сторона Відповідача не ототожнює питання існування договору відступлення права вимоги з питанням правильності кожної заявленої до стягнення суми.

Навіть якщо суд визнає належним чином доведеним перехід до ТОВ «ФК «Кредит Капітал» права вимоги, це означає лише перехід прав первісного кредитора в тому обсязі та на тих умовах, які передбачені законом і договором.

Це не створює презумпцію правильності: 11 370 грн первісно нарахованих процентів; 4 200 грн незаконної неустойки; додатково нарахованих Позивачем 34 300 грн.

Особливо це стосується 4 200 грн, які відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України взагалі підлягали списанню кредитодавцем. Відступлення права вимоги не може перетворити суму, яку закон зобов`язував первісного кредитора списати, на законну вимогу нового кредитора.

На момент відступлення права вимоги Позивач отримав вимогу на 25 570 грн. У позові ж просить стягнути 59 870 грн. Різниця становить саме 34 300 грн, які Позивач пояснює власними подальшими нарахуваннями процентів.

Тому навіть за умови доведення факту переходу права вимоги Позивач повинен окремо довести: 1. договірну та законодавчу підставу подальшого нарахування; 2. конкретну базу кожного нарахування; 3. застосовану денну ставку; 4. період; 5. математичну правильність; 6. відповідність таких нарахувань графіку платежів та фактичному залишку кредиту.

Саме цього наданий Позивачем розрахунок і не забезпечує через описані вище суперечності. У відповіді ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» змушене самостійно розписувати по періодах механізм отримання 45 670 грн процентів. Це показово саме тому, що долучена до позову «виписка з особового рахунку» такого механізму не містить. Проте пояснення представника у процесуальному документі не є первинним бухгалтерським доказом проведення відповідних нарахувань.

І особливо не може вважатися достатньою доказовою базою пояснення, яке одночасно: містить неправильні формули; змінює базу нарахування без платежів; після відступлення збільшує базу назад; суперечить саме собі щодо того, чи здійснював Позивач нові нарахування; містить номер зовсім іншого договору; неправильно підсумовує шість штрафів по 700 грн. Тобто відповідь на відзив не усунула заперечень щодо розрахунку, а надала додаткові підстави для критичної оцінки заявленої суми.

У відповіді на відзив Позивач наводить значну кількість судових рішень, переважно на підтвердження загальної можливості укладення кредитних договорів електронним способом. Відповідач із цим загальним правовим положенням і не сперечається. Тому кількість постанов, у яких суд визнав допустимим OTP як різновид електронного підпису, не відповідає на фактичне питання цієї справи: чи доведене використання конкретного OTP конкретним Відповідачем для підписання конкретного незмінюваного електронного документа.

Натомість значно ближчими за предметом доказування є актуальні постанови КЦС ВС: від 04.02.2026 року у справі №758/14925/23 щодо необхідності перевірки цілісності та незмінюваності електронного документа; від 24.06.2026 року у справі №286/3618/24 щодо необхідності встановлення належної верифікації, номера телефону та волевиявлення конкретного позичальника. Тому застосування судової практики має здійснюватися не за принципом збігу слів «електронний договір», а з урахуванням конкретного доказового дефекту, який досліджується у цій справі. У відповіді на відзив Позивач переважно повторює норми статей 137, 141 ЦПК України щодо принципової можливості компенсації витрат на професійну правничу допомогу. Самого права Позивача користуватися професійною правничою допомогою сторона Відповідача не заперечує. Однак це не означає автоматичного покладення на Відповідача будь-якої суми, визначеної договором між Позивачем та його представником.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Харкова від 11.08.2026 відкрито спрощене провадження у справі, призначено судове засідання.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, був повідомлений належним чином, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, проти заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, про день та час слухання справи повідомлена своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістив.

Суд, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного.

03.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №7942009, відповідно до якого відповідач отримав кредит у сумі 10000грн. строком на 360 днів.

Проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду - 3,65% річних; протягом решти строку - 511% річних.

Також договором встановлена відповідальність за невиконання позичальником грошового зобов`язання у вигляді штрафу у сумі 700грн за кожен випадок порушення зобов`язання.

Договір укладено шляхом обміну електронними повідомлення, підписаний з боку позичальника одноразовим ідентифікатором №973515 у порядку визначеному ЗУ «Про електронну комерцію».

Кредитором зобов`язання щодо надання кредитних коштів виконані в повному обсязі, що підтверджується листом АТ «Універсал Банк» від 13.08.2026 №Е/10493-В, відповідно до якого станом на 03.08.2024 на ім`я ОСОБА_1 , банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 . На картковий рахунок вказаної платіжної картки зарахований платіж у сумі 10000грн. від ТОВ «Мілоан» у період з 03.08.2024 по 10.08.2024.

Також факт перерахування коштів підтверджується платіжним дорученням ТОВ «Мілоан» від 03.08.2024 №138023291 на суму 10000грн.

Разом з тим, відповідач зобов`язання за договором виконував не належним чином, в обумовлені договором строки кредитні кошти позичальнику не повернув.

26.11.2020 між ТОВ «Мілоан» (кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги №112-МЛ, відповідно до якого позивачу перейшло право вимоги до позивача.

Так, згідно витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги право вимоги відступлене, зокрема, за кредитним договором №7942009 від 03.08.2024 на загальну суму 25570грн., у тому числі:

-1000грн. - прострочена заборгованість;

-9000грн. - заборгованість за весь строк кредитування;

-1260грн. - заборгованість по процентам;

-10110грн. - прострочена заборгованість по процентам;

-4200грн. - неустойки.

Після відступлення прав вимоги, новим кредитором донараховано проценти за користування кредитом, після чого загальна заборгованість по процентам склала 45 670,00 грн.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 525, 526, 546 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 1046, 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Зважаючи на наявні в матеріалах справи докази (платіжне доручення ТОВ «Мілоан» про перерахування грошових коштів ОСОБА_1 та відповідь АТ «Універсал Банк» про зарахування 10000грн. від ТОВ «Мілоан» на банківську картку відповідача), суд вважає доведеним факт укладення договору кредиту між ТОВ «Мілоан» та відповідач на умовах, викладених у спірному договорі.

Доказів укладення інших договорів кредиту з позивачем, на виконання яких можливо було б перерахувати грошові кошти у сумі 10000грн, відповідачем не надано.

Також, відповідачем на підтвердження своєї позиції щодо не укладення договору кредиту з позивачем, не надано доказів повернення ТОВ «Мілоан» грошових коштів у сумі 10000грн. як безпідставно отриманих.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що відповідач взяті на себе за договором зобов`язання не виконує, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості за кредитом є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення процентів суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось, проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду - 3,65% річних; протягом решти строку - 511% річних.

Згідно термінів та визначень кредитного договору №7942009, розрахунковий період - строки між датою видачі кредиту та першою датою платежу (перший розрахунковий період), та між датами платежів в хронологічній послідовності (наступні розрахункові періоди), що визначені графіком платежів, згідно додатку №1 до договору.

Згідно графіку платежів, перший розрахунковий період визначений з 03.08.2024 по 02.09.2024.

Таким чином, денна процентна ставка, яка має застосовуватись при розрахунку заборгованості за період з 03.08.2024 по 02.09.2024 становить 0,01% із розрахунку: 3,95/360.

Денна процентна ставка, яка має застосовуватись при розрахунку заборгованості за період з 03.09.2024 по 29.07.2025 становить 1,42% із розрахунку: 511/360.

Разом з тим, суд зазначає наступне.

Так, 22.11.2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинностіЗаконом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 %; - протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: - з 24.12.2023 денна ставка має бути не більше 2,5%, - з 22.04.2024 - денна ставка не більше 1,5%, - з 20.08.2024 - денна ставка не більше 1%.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Суд звертає увагу на те, що обидві вказані зміни - як щодо встановлення загального ліміту ставки в 1 %, так і щодо тимчасового передіного періоду та лімітів у 2,5 % та 1,5 %, були врегульовані єдиною законодавчою нормою: пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX.

Порядок застосування вказаних норм у часі визначений окремо.

Так, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX чітко визначено, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (зокрема, норма про те, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %, та норма щодо тимчасового періоду) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Ураховуючи загальні принципи дії актів цивільного законодавства у часі, а також пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX норма частини п`ятої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" (у редакції Закону № 3498-IX) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після 24 грудня 2023 року. Також ця норма застосовується до договорів, що укладені раніше, якщо строк дії таких договорів було продовжено після набрання чинності цим Законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що з огляду на приписи частини третьої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони підлягає особливому правовому захисту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011).

З огляду на таку об`єктивну нерівність сторін у правовідносинах споживчого кредитування, під час застосування та тлумачення норм законодавства суди зобов`язані керуватися загальноправовим принципом, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23. Згідно з висновками Верховного Суду принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як in dubio pro persona або in dubio pro homine (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини". Принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

У контексті спірних правовідносин цей принцип реалізується через імператив in dubio pro consumatore (принцип сприятливого тлумачення для споживача).

Суд бере до уваги, що в межах одного законодавчого акта (Закону № 3498-IX) існує загальне імперативне правило про обмеження максимальної денної процентної ставки в 1% поряд із тимчасовим дозволом на застосування ставки 2,5% та 1,5% (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року). Одночасна наявність вказаних норм створює колізію норм права щодо тих кредитних договорів, що були укладені з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року.

Водночас під час запровадження обмежень процентної ставки пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-IX було визначено, що дія нових імперативних обмежень (зокрема щодо максимального розміру процентної ставки) поширюється навіть на ті договори про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом, у разі продовження строку їх дії.

Отже якщо законодавець визнав, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (зокрема, що максимальний розмір денної процентної ставки... не може перевищувати 1 %) застосовується також до раніше укладених договорів при їх пролонгації, то ця імперативна норма є обов`язковою для застосування до нових договорів, укладених після набрання Законом чинності (починаючи з 24 грудня 2023 року).

Відповідно, здійснюючи системний аналіз наведених норм та керуючись необхідністю захисту інтересів слабшої сторони (споживача), суд доходить висновку, що тимчасовий період (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року), передбачений пунктом 17 Перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", який було доповнено Законом № 3498-IX, нерозривно пов`язаний із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону№ 3498-IX.

Тому суд вважає що поступове зниження процентної ставки до 2,5% та 1,5% було запроваджено для врегулювання правовідносин за договорами, які були укладені до 24 грудня 2023 року (тобто, до набрання чинності Законом № 3498-IX), але строк дії яких продовжувався після цієї дати. Такий перехідний механізм мав на меті дати фінансовим установам час на адаптацію діючих кредитних портфелів.

З матеріалів справи слідує, що відповідач уклав кредитний договір та отримав кредитні кошти 03.08.2024 року, тобто вже в період дії закону №3498-ІХ. З огляду на викладене, пункт 17 Перехідних положень щодо дозволеної ставки 2,5% та 1,5% не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки це погіршує становище споживача. Правомірним є застосування виключно загальної норми - обмеження денної процентної ставки на рівні 1%. Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

Так, сума процентів за період з 03.08.2024 по 02.09.2024 становить 30грн. із розрахунку: 10000*0,01/100 =1. 1 х 30 = 30грн.

Сума процентів за період з 02.09.2024 по 29.07.2025 становить 33000грн. із розрахунку: 10000*1/100 =1. 1 х 330 = 33000грн.

Доказів часткової оплати боргу відповідачем суду не надано, у зв`язку з чим розрахунок здійснений виходячи із суми боргу 10000грн.

Щодо стягнення неустойки суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою; правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (частина перша статті 547 ЦК України); різновидом неустойки є пеня, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, друга статті 549 ЦК України).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, суд вважає, що нарахування неустойки за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором неправомірним, а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аргументація позивача щодо правомірності нарахування неустойки судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (див. постанови від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Тобто у даному випадку пріоритетним є саме застосування описаних приписів пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Також позивачем заявлено до стягнення 8 000,00грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач надав заперечення щодо розміру правової допомоги з огляду на його необґрунтованість.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що у розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У постанові Верховного суду суд від 13.03.2025 у справі № 275/150/22 зазначено, що

суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Оскільки позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження понесення ним витрат на правову допомогу, враховуючи часткове задоволення позову, заперечення відповідача щодо стягуваної суми правової допомоги, суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 12, 19, 81, 133, 141, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 258, 553, 554, 526, 549, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - капітал» (79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236) 10000грн. - заборгованості за кредитом; 33030грн. - заборгованості за відсотками.

В іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - капітал» (79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236) 1913,53грн. - на відшкодування витрат по оплаті судового збору, 1000грн. на відшкодування витрат по оплаті правничої допомоги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Р.О. Агапов