Рішення № 140890233, 23.10.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 жовтня 2026 рокум. Рівне№460/12052/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1доДержавної служби України з безпеки на транспорті (Укратрансбезпека)про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду 15.07.2025 в підсистемі "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укратрансбезпека) про визнати протиправною та скасування постанови відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про застосування адміністративно-господарського штрафу № 071683 від 10 червня 2025 р.

Ухвалою судді Дорошенко Н.О. від 04.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №460/12052/25. Розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

02.09.2026 року на підставі розпорядження керівника апарату Рівненського окружного адміністративного суду від 02.09.2026 року №256 проведений повторний автоматизований розподіл даної справи у зв`язку із відрахуванням зі штату Рівненського окружного адміністративного суду судді Дорошенко Н.О.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи №460/12052/25 дану справу передано на розгляд судді Друзенко Н.В.

Ухвалою суду від 07.09.2026 року прийнято справу до провадження та ухвалено розгляд проводити за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що постановою відповідача №071683 від 10.06.2025 до нього безпідставно застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн за порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Вказує, що належність йому транспортного засобу марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , сама по собі не підтверджує його статусу автомобільного перевізника під час здійснення перевезення 23.04.2025, оскільки транспортним засобом керувала інша особа - ОСОБА_2 . Стверджує, що відповідачем не встановлено фактичних обставин здійснення перевезення, його правових підстав та належного суб`єкта відповідальності, а висновок про наявність у позивача статусу автомобільного перевізника ґрунтується виключно на реєстраційних документах на транспортний засіб. Наголошує, що транспортний засіб обладнаний цифровим тахографом, порушень щодо справності якого не встановлено. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята без належного з`ясування всіх обставин справи та достатніх доказів вчинення ним правопорушення, у зв`язку з чим просить визнати її протиправною та скасувати.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що під час проведення рейдової перевірки 23.04.2025 транспортного засобу марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 встановлено порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутність інформації щодо режиму праці та відпочинку водія з цифрового тахографа за визначені в акті перевірки періоди, що підтверджується актом №АР099720 від 23.04.2025. Вказав, що наявність у водія картки цифрового тахографа без її належного використання не забезпечує фіксації режиму праці та відпочинку, а тому не свідчить про дотримання вимог законодавства. Наголосив, що статус позивача як автомобільного перевізника підтверджується товарно-транспортною накладною №ВР0006401, у якій ОСОБА_1 зазначено перевізником, а також відомостями Єдиного державного реєстру щодо здійснення ним підприємницької діяльності за КВЕД 49.41 «Вантажний автомобільний транспорт». Вважає, що встановлені під час перевірки обставини підтверджують наявність правових підстав для застосування адміністративно-господарського штрафу відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а постанова №071683 від 10.06.2025 прийнята правомірно, у межах наданих повноважень, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим у встановленому законом порядку, основним видом економічної діяльності якого є надання інших допоміжних комерційних послуг (КВЕД 82.99), що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який обладнаний цифровим тахографом.

23.04.2025 посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено рейдову перевірку (перевірку на дорозі) зазначеного транспортного засобу під час здійснення перевезення вантажу. На момент проведення перевірки транспортним засобом керував водій ОСОБА_2 .

Під час проведення перевірки водієм надано товарно-транспортну накладну №ВР0006401, у якій автомобільним перевізником зазначено ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

За результатами проведеної перевірки посадовими особами відповідача складено акт №АР099720 від 23.04.2025, яким зафіксовано порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме здійснення перевезення вантажу за відсутності на момент перевірки інформації на паперовому носії щодо режиму праці та відпочинку водія ОСОБА_2 з цифрового тахографа за визначені в акті періоди, за відсутності бланка підтвердження діяльності.

Згідно з актом перевірки №АР099720 від 23.04.2025, виявлене порушення кваліфіковано як перевезення вантажу за відсутності документів, передбачених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке встановлена абзацом третім частини першої статті 60 цього Закону.

За результатами розгляду матеріалів рейдової перевірки відділом державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову №071683 від 10.06.2025 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн за порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 зазначеного Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, не погоджуючись із прийнятою постановою, позивач скористався процедурою адміністративного оскарження та звернувся до Державної служби України з безпеки на транспорті зі скаргою на постанову №071683 від 10.06.2025.

За результатами розгляду поданої скарги Державна служба України з безпеки на транспорті листом «Про розгляд скарги» від 26.06.2025 повідомила позивача про залишення оскаржуваної постанови без змін, а скарги без задоволення.

Відповідно до наданих позивачем поштових документів та відомостей щодо відстеження поштового відправлення №0601163994848, зазначений лист отримано ОСОБА_1 03.07.2025.

Вважаючи постанову відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті №071683 від 10.06.2025 протиправною, зокрема з підстав невстановлення відповідачем належними доказами його статусу автомобільного перевізника у спірних правовідносинах та відсутності, на його переконання, правових підстав для застосування адміністративно-господарського штрафу, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування зазначеної постанови.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади діяльності автомобільного транспорту, здійснення державного контролю за додержанням законодавства про автомобільний транспорт, а також підстави застосування адміністративно-господарських штрафів визначаються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III (далі - Закон №2344-III).

Відповідно до статті 1 Закону №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно зі статтею 5 Закону №2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до статті 6 Закону №2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

За змістом статті 18 Закону №2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України, здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, а також забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Статтею 33 Закону №2344-III визначено, що автомобільним перевізником, який здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Відповідно до частин першої та другої статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

-для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

-для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Отже, положення статті 48 Закону №2344-III передбачають обов`язок автомобільного перевізника та водія мати документи, необхідні для здійснення перевезення вантажів, перелік яких визначається як безпосередньо цим Законом, так і іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 49 Закону №2344-III водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, передбачені законодавством для здійснення відповідних перевезень.

Згідно з частиною восьмою статті 53 Закону №2344-III водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов`язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб уповноваженого органу, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі використання цифрових тахографів, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.

Абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-III передбачено, що за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).

Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів.

Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряються, зокрема, наявність документів, визначених статтями 39 і 48 Закону №2344-III, додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також виконання інших вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до пункту 21 Порядку №1567 у разі виявлення порушення законодавства про автомобільний транспорт посадові особи, які проводили перевірку, складають акт за формою згідно з додатком 3.

Згідно з пунктом 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається уповноваженою посадовою особою органу державного контролю з урахуванням установленої цим Порядком процедури.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, а також порядок його обліку визначаються Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106 (далі Положення №340).

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Положення №340 його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів та/або вантажів колісними транспортними засобами.

Згідно з пунктом 6.1 Положення №340 вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонни повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Пунктом 6.4 Положення №340 передбачено можливість оформлення перевізником бланка підтвердження діяльності у разі тимчасової непрацездатності водія, перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів та/або вантажів.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах визначається Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за №946/18241 (далі - Інструкція №385).

Відповідно до пункту 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа, використовує тахокарти у разі застосування аналогового тахографа або особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом, у разі використання цифрового тахографа.

Крім того, водій повинен мати при собі протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, заповнені тахокарти у визначеній кількості або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Згідно з пунктом 3.5 Інструкції №385 перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних відповідно до типу тахографа, зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо їх недопущення в подальшому.

Пунктом 7.1 Положення №340 передбачено, що органи, уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.

Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (далі - Правила №363).

Відповідно до положень Правил №363 товарно-транспортна накладна є документом, призначеним для обліку товарно-матеріальних цінностей під час їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з пунктом 11.1 Правил №363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, яка повинна містити, зокрема, відомості про автомобільного перевізника, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, транспортний засіб, пункти навантаження і розвантаження.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до документів, за допомогою яких можуть встановлюватися учасники конкретного перевезення вантажу, зокрема особа автомобільного перевізника.

Щодо правомірності постанови відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті №071683 від 10.06.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу суд зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови стали результати рейдової перевірки транспортного засобу марки DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , проведеної посадовими особами відповідача 23.04.2025, під час якої встановлено порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутність передбаченої законодавством інформації щодо режиму праці та відпочинку водія транспортного засобу.

За результатами перевірки складено акт №АР099720 від 23.04.2025, на підставі якого відповідачем прийнято постанову №071683 від 10.06.2025 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позивач, заперечуючи правомірність зазначеної постанови, посилається насамперед на те, що відповідачем не встановлено його статусу автомобільного перевізника у спірних правовідносинах, а належність йому транспортного засобу не є достатньою підставою для застосування адміністративно-господарської відповідальності.

Оцінюючи наведені доводи в сукупності з матеріалами справи та правовим регулюванням спірних правовідносин, суд виходить із наступного.

Щодо визначення належного суб`єкта відповідальності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів та/або вантажів транспортними засобами.

За змістом статті 33 зазначеного Закону автомобільним перевізником, який здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Отже, визначальним для встановлення особи автомобільного перевізника є не виключно право власності на транспортний засіб, а фактичне здійснення відповідною особою перевезення вантажу на комерційній основі або за власний кошт.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постановах від 22.02.2023 у справі №240/22448/20, від 23.08.2023 у справі №600/1407/22-а та від 07.12.2023 у справі №620/18215/21, відповідно до якого відповідальність, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується саме до автомобільного перевізника, а не до особи виключно з огляду на належність їй транспортного засобу.

Разом із тим наведені правові висновки не виключають можливості встановлення статусу автомобільного перевізника на підставі сукупності документів, які безпосередньо підтверджують здійснення конкретного перевезення.

Як встановлено судовим розглядом, під час проведення рейдової перевірки 23.04.2025 водієм ОСОБА_2 посадовим особам відповідача надано товарно-транспортну накладну №ВР0006401, у якій автомобільним перевізником зазначено саме ОСОБА_1 , із зазначенням його реєстраційного номера облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів, який містить відомості, зокрема, про автомобільного перевізника, вантажовідправника, вантажоодержувача, транспортний засіб та вантаж, що перевозиться.

Таким чином, товарно-транспортна накладна №ВР0006401 є документом, який безпосередньо стосується перевезення, під час здійснення якого проведено рейдову перевірку, та містить відомості про особу автомобільного перевізника.

Крім того, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, одним із видів економічної діяльності якого є вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41).

Суд зазначає, що сама собою наявність відповідного виду економічної діяльності не є безумовним підтвердженням фактичного здійснення перевезення вантажу. Водночас у сукупності з відомостями товарно-транспортної накладної №ВР0006401 та належністю позивачу транспортного засобу, яким здійснювалося перевезення, зазначені обставини підтверджують обґрунтованість визначення відповідачем ОСОБА_1 автомобільним перевізником у спірних правовідносинах.

При цьому обставина перебування за кермом транспортного засобу іншої особи ОСОБА_2 - не спростовує статусу позивача як автомобільного перевізника, оскільки здійснення перевезення вантажу із залученням водія не виключає покладення на перевізника обов`язків, установлених законодавством про автомобільний транспорт.

Матеріали справи не містять відомостей про надання позивачем документів, які б спростовували зазначення його автомобільним перевізником у товарно-транспортній накладній №ВР0006401 або підтверджували здійснення відповідного перевезення іншою особою.

За таких обставин суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що відповідач визначив його суб`єктом відповідальності виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб.

Натомість встановлені обставини свідчать, що відповідач мав документальні підстави для визначення ОСОБА_1 автомобільним перевізником, на якого поширюються обов`язки, передбачені Законом України «Про автомобільний транспорт».

Щодо встановленого порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники зобов`язані організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України, а також здійснювати контроль за дотриманням водіями встановлених вимог.

Статтею 48 Закону №2344-III передбачено обов`язок автомобільних перевізників та водіїв мати і пред`являти уповноваженим посадовим особам документи, на підставі яких здійснюються вантажні перевезення, зокрема інші документи, передбачені законодавством.

Порядок використання тахографів та документального підтвердження режиму праці та відпочинку водіїв на момент проведення перевірки визначався Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385, у редакції, чинній станом на 23.04.2025.

Відповідно до пункту 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного цифровим тахографом, зобов`язаний забезпечувати його правильну експлуатацію, використовувати особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом, та мати передбачені законодавством документи щодо роботи тахографа.

Отже, належне виконання зазначених вимог передбачає не лише фізичну наявність картки водія, а й її використання за призначенням для забезпечення фіксації відповідних відомостей про режим праці та відпочинку.

Як встановлено судовим розглядом, транспортний засіб марки DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , обладнаний цифровим тахографом, за допомогою якого здійснюється облік режимів праці та відпочинку водія.

Відповідно до акта рейдової перевірки №АР099720 від 23.04.2025 посадовими особами відповідача зафіксовано відсутність інформації щодо режиму праці та відпочинку водія ОСОБА_2 за визначені в акті періоди.

Як зазначено у відзиві, відсутність відповідної інформації відображалася у даних цифрового тахографа піктограмою «?», яка позначає невідомий режим діяльності водія.

При цьому відповідач наголошує, що підставою для застосування адміністративно-господарського штрафу стала не сама собою відсутність попередньо виготовленої паперової роздруківки, а відсутність необхідної інформації щодо режиму праці та відпочинку водія за відповідні періоди, що унеможливлювало належний контроль за дотриманням установленого режиму.

Суд зазначає, що наявність у водія особистої картки цифрового тахографа не є тотожною її належному використанню. Призначення такої картки полягає у забезпеченні персоніфікованої фіксації відомостей про діяльність водія, необхідних для здійснення державного контролю за дотриманням режиму праці та відпочинку.

Відтак зафіксована під час перевірки відсутність відповідних відомостей за умови підтвердження її даними тахографа свідчить про неналежне виконання встановлених законодавством вимог щодо обліку режиму праці та відпочинку водія.

Посилання позивача на те, що транспортний засіб був обладнаний цифровим тахографом, несправність якого під час перевірки не встановлена, не спростовують зазначених обставин, оскільки наявність технічно справного контрольного пристрою не виключає порушення правил його використання та обліку відповідної інформації.

Крім того, суд враховує, що обов`язок автомобільного перевізника щодо організації та контролю режиму праці й відпочинку водіїв є самостійним обов`язком, установленим статтею 18 Закону №2344-III, та не обмежується виключно забезпеченням транспортного засобу відповідним технічним обладнанням.

Таким чином, наведені позивачем обставини щодо наявності цифрового тахографа не спростовують установленого контролюючим органом порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Щодо правомірності застосування адміністративно-господарського штрафу суд зазначає наступне.

Абзацом третім частини першої статті 60 Закону №2344-III передбачено застосування до автомобільних перевізників адміністративно-господарського штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону.

Системний аналіз наведених положень свідчить, що застосування зазначеної відповідальності передбачає встановлення факту здійснення автомобільним перевізником перевезення вантажу та відсутності на момент перевірки обов`язкових документів, передбачених законодавством.

У спірних правовідносинах відповідачем установлено факт здійснення перевезення вантажу транспортним засобом, автомобільним перевізником якого відповідно до товарно-транспортної накладної №ВР0006401 зазначено ОСОБА_1 , а також зафіксовано відсутність передбачених законодавством відомостей щодо режиму праці та відпочинку водія.

Зазначені обставини покладені в основу акта перевірки №АР099720 від 23.04.2025 та постанови №071683 від 10.06.2025.

Суд зазначає, що сам факт незгоди позивача з висновками контролюючого органу не є достатньою підставою для визнання протиправним рішення про застосування адміністративно-господарського штрафу, якщо обставини, які стали підставою для його прийняття, підтверджені належними доказами.

При цьому доводи позивача про невстановлення його статусу автомобільного перевізника спростовуються відомостями товарно-транспортної накладної №ВР0006401, а посилання на наявність цифрового тахографа не спростовують зафіксованої під час перевірки відсутності необхідної інформації щодо режиму праці та відпочинку водія.

Водночас суд враховує, що в межах спірних правовідносин предметом перевірки є правомірність конкретної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, а не загальна оцінка господарської діяльності позивача чи технічного стану належного йому транспортного засобу.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідачем наведено належне обґрунтування визначення позивача суб`єктом відповідальності та встановлення порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, яке стало підставою для застосування адміністративно-господарського штрафу.

Доводи позивача щодо протиправності оскаржуваної постанови не спростовують установлених під час рейдової перевірки обставин та не дають підстав для висновку про неправомірність застосованого заходу відповідальності.

Отже, оцінюючи встановлені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною та скасування постанови відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті №071683 від 10.06.2025 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на відмову в задоволенні позову, підстави для стягнення на користь позивача понесених ним судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укратрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про застосування адміністративно-господарського штрафу № 071683 від 10 червня 2025 р. відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 23 жовтня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті (Укратрансбезпека) (вул. Антоновича, 51,м. Київ,03150, ЄДРПОУ/РНОКПП 39816845)

Суддя Н.В. Друзенко