Рішення № 140888952, 12.10.2026, Оболонський районний суд міста Києва

12.10.2026 Справа № 756/19423/25

Справа № 756/19423/25

Провадження № 2/756/2890/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Жука М.В.,

при секретарі Колядінцевій П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОПЛЮС К» про визнання договорів комісії та купівлі-продажу транспортного засобу недійсними та застосування наслідків недійсності правочину,

у с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «АВТОПЛЮС К» про визнання договорів комісії та купівлі-продажу транспортного засобу недійсними та застосування наслідків недійсності правочину.

В обґрунтування позову зазначає, що він є власником автомобіля марки «Volkswagen», модель «Jetta», 2014 року випуску, VIN НОМЕР_1 , який у січні 2020 року було ввезено в Україну та зареєстровано за ним. У 2024 році ОСОБА_4 , який представився особою, що допомагає з ремонтом і продажем автомобілів, запропонував йому обміняти належний йому автомобіль на автомобіль марки «Ford Bronco Sport», 2022 року випуску, з доплатою 19 000 доларів США, запевнивши, що переоформлення автомобілів буде проведене найближчим часом. Під час зустрічі на АЗС «ОККО» у м. Києві він передав ОСОБА_4 19 000 доларів США та автомобіль «Volkswagen Jetta» разом із ключами та свідоцтвом про реєстрацію, а ОСОБА_4 передав йому автомобіль «Ford Bronco Sport» з ключами та свідоцтвом про реєстрацію. Надалі жодних дій щодо переоформлення автомобілів ОСОБА_4 не вчинив, а згодом повідомив, що автомобіль «Volkswagen Jetta» продано без його відома, кошти за нього йому не передано. У березні 2025 року автомобіль «Ford Bronco Sport» було вилучено в нього працівниками поліції як такий, що перебуває в розшуку у кримінальному провадженні щодо його викрадення.

У межах кримінального провадження № 12025100080000865 від 07.03.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, встановлено, що 26.10.2024 від його імені складено договір комісії № 2305 та акт технічного стану транспортного засобу № 6986/24/1/002305, на підставі яких автомобіль 27.10.2024 продано ОСОБА_2 , а 19.03.2025 ОСОБА_2 продав його ОСОБА_3 . Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи підписи від його імені у договорі комісії та акті технічного стану виконані іншою особою.

Посилаючись на те, що договір комісії він не підписував, Могилів-Подільську філію ТОВ «АВТОПЛЮС К» на продаж автомобіля не уповноважував, волі на відчуження автомобіля не мав, а тому автомобіль вибув з його володіння не з його волі, ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним договір комісії № 2305 від 26.10.2024, укладений між Могилів-Подільською філією ТОВ «АВТОПЛЮС К» та ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 2305 від 27.10.2024, укладений між Могилів-Подільською філією ТОВ «АВТОПЛЮС К» та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3245/2025/5213278 від 19.03.2025, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; витребувати на його користь з володіння ОСОБА_3 автомобіль марки «Volkswagen», модель «Jetta», 2014 року випуску, VIN НОМЕР_1 , а також стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

До пред`явлення позову ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 17.11.2025 за заявою ОСОБА_1 вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірний автомобіль та заборони територіальним і регіональним сервісним центрам ГСЦ МВС вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нього.

Ухвалою суду від 10.12.2025 відкрито провадження у справі.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач добровільно передав автомобіль разом із ключами та свідоцтвом про реєстрацію ОСОБА_4 з метою його обміну або продажу, тобто між ними був укладений та виконаний усний договір міни, за яким право власності на автомобіль перейшло до ОСОБА_4 , а тому автомобіль вибув з володіння позивача з його волі.

Оскільки позивач не оспорює договір міни, вимоги про визнання недійсними договору комісії та договорів купівлі-продажу не є належним способом захисту.

Крім того, ОСОБА_3 зазначає, що придбав автомобіль за відплатним договором, є добросовісним набувачем, з посиланням на постанови Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 761/44057/19, від 19.07.2023 у справі № 753/18555/19, від 11.12.2023 у справі № 752/5281/20 вважає, що автомобіль не може бути у нього витребуваний, а також повідомляє, що звернувся до Покровського районного суду міста Кривого Рогу з позовом до ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на автомобіль як за добросовісним набувачем (справа № 212/14794/25).

У відповіді на відзив представниця позивача - адвокат Домітращук І.М. зазначає, що передання автомобіля ОСОБА_4 не свідчить про волю позивача на його відчуження, оскільки автомобіль відчужено на підставі договору комісії та акту технічного стану з підробленими підписами позивача; договору міни, за яким право власності на автомобіль перейшло б до ОСОБА_4 , не існувало; ОСОБА_3 набув автомобіль через особу, яка не була його зареєстрованим власником, на підставі довіреності, що вимагало від нього додаткової перевірки правомірності походження автомобіля.

У судовому засіданні представниця позивача - адвокат Домітращук І.М. позовні вимоги підтримала, позов просила задовольнити, посилаючись на викладені у позовній заяві та відповіді на відзив обставини.

Представник ОСОБА_3 - адвокат Луценко Є.П. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на викладені у відзиві обставини.

ОСОБА_2 та представник ТОВ «АВТОПЛЮС К» у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, відзиву на позовну заяву не подали, а тому з урахуванням ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе провести судове засідання за їх відсутності.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом установлено, що автомобіль марки «Volkswagen», модель «Jetta», 2014 року випуску, червоного кольору, VIN НОМЕР_1 , 03.01.2020 зареєстровано за ОСОБА_1 з видачею свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 та номерного знаку НОМЕР_3 (а.с. 11-12, 33).

Згідно протоколу огляду мобільного пристрою від 13.03.2025, складеного адвокатом в порядку п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», у жовтні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у месенджері «Viber» погодили обмін належного ОСОБА_1 автомобіля «Volkswagen Jetta» на автомобіль «Ford Bronco Sport» з доплатою позивачем 19 000 доларів США та зустріч на АЗС «ОККО» для обміну; у подальшому листуванні з жовтня 2024 року по лютий 2025 року ОСОБА_4 неодноразово повідомляв позивачу про те, що переоформлення автомобілів буде проведене пізніше (а.с. 15-31).

Як вбачається з протоколу допиту потерпілого від 19.06.2025 у кримінальному провадженні № 12025100080000865, 08.10.2024 на АЗС «ОККО» ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 автомобіль «Volkswagen Jetta», ключі від нього, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та 19 000 доларів США, а ОСОБА_4 передав йому автомобіль «Ford Bronco Sport» з ключами та свідоцтвом про реєстрацію; перереєстрація автомобілів мала відбутися пізніше, про дату і час якої позивача мали повідомити додатково. Будь-яких довіреностей чи доручень щодо перереєстрації, зняття з обліку чи відчуження автомобіля «Volkswagen Jetta» ОСОБА_1 іншим особам не надавав (а.с. 35-39).

Відповідно до договору комісії № 2305 від 26.10.2024, складеного між Могилів-Подільською філією ТОВ «АВТОПЛЮС К» в особі Котоноса В.І. (комісіонер) та ОСОБА_1 (комітент), комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені правочин щодо продажу автомобіля «Volkswagen Jetta», VIN НОМЕР_1 , за ціною 390 000 грн. 00 коп. (а.с. 74-75).

26.10.2024 складено акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер, № 6986/24/1/002305, у якому в графі «Комітент (довірена особа)» міститься підпис від імені ОСОБА_1 (а.с. 76).

27.10.2024 між Могилів-Подільською філією ТОВ «АВТОПЛЮС К», яка діяла як комісіонер на підставі договору комісії № 2305 від 26.10.2024, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 2305, за умовами якого ОСОБА_2 придбав автомобіль «Volkswagen Jetta», VIN НОМЕР_1 , за 390 000 грн. 00 коп. (а.с. 48-50).

29.10.2024 у ТСЦ МВС № 3245 автомобіль перереєстровано на ОСОБА_2 з видачею свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_4 та номерного знаку НОМЕР_5 (а.с. 33, 46-47).

16.01.2025 ОСОБА_2 видав ОСОБА_3 нотаріально посвідчену довіреність на право розпорядження автомобілем (а.с. 184-185).

19.03.2025 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 3245/2025/5213278, згідно якого ОСОБА_3 придбав автомобіль за 150 000 грн. 00 коп., та у ТСЦ МВС № 3245 автомобіль перереєстровано на ОСОБА_3 з видачею свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_6 (а.с. 33, 68-70).

Згідно висновку експерта Київського НДЕКЦ МВС України № СЕ-19/111-25/44743-ПЧ від 25.07.2025, складеного за результатами судової почеркознавчої експертизи, призначеної у кримінальному провадженні № 12025100080000865, підпис від імені ОСОБА_1 у графі «(прізвище, ініціали, підпис)» після друкованого тексту « ОСОБА_5 » акта технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер, від 26.10.2024 № 6986/24/1/002305 та підпис від імені ОСОБА_1 у графі «прізвище, ініціали, підпис уповноваженої особи» « ОСОБА_5 » договору комісії № 2305 від 26.10.2024 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його підпису (а.с. 77-90).

Оригінали вказаних документів були отримані органом досудового розслідування у ТСЦ МВС № 3245 на підставі ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 30.06.2025 у справі № 759/13855/25 про тимчасовий доступ до речей і документів (а.с. 40-45).

За змістом протоколу допиту свідка від 22.10.2025 ОСОБА_3 07.01.2025 знайшов у соціальній мережі «Instagram» оголошення про продаж автомобіля «Volkswagen Jetta», 08.01.2025 зустрівся з чоловіком, який представився ОСОБА_6 та приїхав на цьому автомобілі, домовився з ним про обмін належного йому автомобіля з доплатою 4 000 доларів США на спірний автомобіль, а оскільки база ГСЦ МВС України на той час не працювала, угоду домовилися оформити шляхом видачі на нього довіреності, яку 18.01.2025 ОСОБА_6 йому передав. 17.03.2025 через додаток «Дія» разом з ОСОБА_6 він подав заявку на переоформлення автомобіля на себе (а.с. 192-195).

21.10.2025 автомобіль «Volkswagen Jetta», номерний знак НОМЕР_5 , вилучено працівниками поліції в межах кримінального провадження № 12025100080000865 (а.с. 189-191).

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) зроблено висновок про те, що «відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього.

Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору» (пункт 116); «відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину» (пункт 117); «неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати» (пункт 118).

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння за неукладеним договором купівлі-продажу, є віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача» (пункт 127); «у разі, якщо спірне нерухоме майно надалі відчужене за відплатним договором, і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв`язку із чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином)» (пункт 146); «позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача» (пункт 148).

Хоча зазначені висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у спорі щодо нерухомого майна, вони ґрунтуються на загальних положеннях ст.ст. 207, 387, 388, 638 ЦК України про форму правочину, його укладеність та витребування майна, які однаково застосовуються і до рухомого майна, у тому числі транспортних засобів.

Під час розгляду справи встановлено, що договір комісії № 2305 від 26.10.2024 та акт технічного стану транспортного засобу № 6986/24/1/002305 від 26.10.2024, на підставі яких Могилів-Подільська філія ТОВ «АВТОПЛЮС К» як комісіонер відчужила належний позивачу автомобіль ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не підписував, підписи від його імені на цих документах виконані іншою особою з наслідуванням його підпису, що підтверджується висновком експерта № СЕ-19/111-25/44743-ПЧ від 25.07.2025.

Доказів, які б спростовували презумпцію відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення договору комісії, тобто підтверджували б, що він доручав ТОВ «АВТОПЛЮС К» продати автомобіль, погоджував з ним умови такого продажу чи отримав кошти від продажу автомобіля, відповідачами суду не надано, ТОВ «АВТОПЛЮС К» та ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не подали, обставин, викладених у позові, не спростували.

Таким чином, договір комісії № 2305 від 26.10.2024 є неукладеним, у Могилів-Подільської філії ТОВ «АВТОПЛЮС К» не виникло права на відчуження автомобіля, а відтак автомобіль вибув з володіння власника - ОСОБА_1 за неукладеним правочином, тобто не з його волі в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

За таких обставин, незалежно від того, чи є ОСОБА_3 добросовісним набувачем, ОСОБА_1 має право витребувати належний йому автомобіль від ОСОБА_3 як останнього набувача спірного автомобіля, а тому позовні вимоги в частині витребування автомобіля підлягають задоволенню.

Суд не бере до уваги посилання ОСОБА_3 на висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 у справах № 752/5281/20 та № 607/8879/21, а також у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 761/44057/19, від 19.07.2023 у справі № 753/18555/19, від 11.03.2026 у справі № 953/12944/21, від 09.09.2026 у справі № 752/10116/24, щодо неможливості витребування транспортного засобу від добросовісного набувача у разі його добровільного передання власником іншій особі, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) зазначила, що «суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду».

Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, сформульовані пізніше, ніж висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023, і безпосередньо визначають правові наслідки підроблення підпису власника на правочині, на підставі якого майно вибуло з його володіння, - неукладеність такого правочину та вибуття майна з володіння власника не з його волі з можливістю його витребування у добросовісного набувача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Крім того, наведені ОСОБА_3 постанови ухвалені за інших фактичних обставин.

У справах № 752/5281/20, № 607/8879/21, № 953/12944/21 та № 752/10116/24 власники передали транспортні засоби у користування іншим особам на підставі нотаріально посвідченої довіреності, договору найму (оренди) транспортного засобу або усної домовленості, тобто наділили цих осіб правомірним володінням, і саме з такого правомірного володіння транспортні засоби надалі вибули.

Висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформульовано саме щодо того, що передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника поза його волею в розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, про те, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі неукладеного правочину з підробленим підписом власника, вибуло з його володіння не з його волі, є чинним, Велика Палата Верховного Суду від нього не відступала.

Відповідно до ч. 4 ст. 403 ЦПК України відступити від висновку щодо застосування норми права, викладеного в рішенні Великої Палати Верховного Суду, може лише Велика Палата, тому за наявності різних підходів суд керується саме висновком Великої Палати Верховного Суду.

Натомість у цій справі ОСОБА_1 передав автомобіль ОСОБА_4 у межах домовленості про обмін автомобілями, переоформлення яких мало відбутися пізніше з повідомленням позивача про його дату та час, жодних довіреностей чи інших повноважень на розпорядження автомобілем, на зняття його з обліку чи перереєстрацію ОСОБА_4 або іншим особам не надавав.

ОСОБА_4 права власності на автомобіль у встановленому порядку не набув, від свого імені автомобіль не відчужував.

Відчуження автомобіля від власника відбулося на підставі договору комісії, укладеного нібито від імені самого ОСОБА_1 як комітента, з підробленим його підписом, тобто на підставі неукладеного правочину, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду свідчить про вибуття майна з володіння власника не з його волі.

Доводи ОСОБА_3 про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений та виконаний усний договір міни, внаслідок якого право власності на автомобіль перейшло до ОСОБА_4 , суд відхиляє.

Відповідно до ч. 1 ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Згідно ч. 4 ст. 715 ЦК України право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під час розгляду справи встановлено, що переоформлення автомобілів сторони домовленості погодили провести пізніше, автомобіль «Ford Bronco Sport», переданий позивачу ОСОБА_4 , у березні 2025 року вилучено у позивача працівниками поліції як такий, що перебуває в розшуку у кримінальному провадженні щодо його незаконного заволодіння, а перереєстрація жодного з автомобілів на сторони домовленості не відбулася.

Доказів того, що ОСОБА_4 був власником автомобіля «Ford Bronco Sport» та міг передати його у власність позивачу, а також того, що сам ОСОБА_4 набув право власності на автомобіль «Volkswagen Jetta», суду не надано.

Крім того, автомобіль «Volkswagen Jetta» був відчужений не ОСОБА_4 як його власником, а комісіонером на підставі договору комісії, складеного від імені ОСОБА_1 як власника автомобіля.

Відтак ланцюг правочинів, на підставі яких автомобіль набув ОСОБА_3 , ґрунтується не на домовленості позивача з ОСОБА_4 , а на неукладеному договорі комісії.

Посилання ОСОБА_3 на ч. 1 ст. 82 ЦПК України є безпідставними, оскільки позивач визнає лише факт фізичного передання автомобіля ОСОБА_4 , однак не визнає обставин переходу до ОСОБА_4 права власності на автомобіль та наявності у нього волі на відчуження автомобіля.

При цьому, ОСОБА_3 не позбавлений права захистити свої інтереси шляхом пред`явлення вимог до особи, у якої він придбав автомобіль.

Відповідно до ч. 1 ст. 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Перебування в провадженні Покровського районного суду міста Кривого Рогу справи № 212/14794/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на автомобіль не перешкоджає вирішенню цієї справи по суті та не спростовує встановлених судом обставин.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними договору комісії № 2305 від 26.10.2024, договору купівлі-продажу транспортного засобу № 2305 від 27.10.2024 та договору купівлі-продажу транспортного засобу № 3245/2025/5213278 від 19.03.2025 суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Оскільки договір комісії № 2305 від 26.10.2024 є неукладеним, він не може бути визнаний недійсним. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, «у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення» (пункт 132).

Щодо договорів купівлі-продажу транспортного засобу від 27.10.2024 та від 19.03.2025, стороною яких позивач не є, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові дійшла висновку про те, що для витребування майна «не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право» (пункт 149); «такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном» (пункт 150); «власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову … без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна» (пункт 151).

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17.

Враховуючи, що порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом витребування автомобіля від ОСОБА_3 , а визнання недійсними договору комісії та договорів купівлі-продажу транспортного засобу не призведе до відновлення його володіння автомобілем, тобто є неефективним способом захисту, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Інші доводи сторін не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позову ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 7 843 грн. 60 коп., з яких 4 210 грн. 00 коп. - за вимогу майнового характеру про витребування автомобіля та 3 633 грн. 60 коп. - за три вимоги немайнового характеру про визнання договорів недійсними.

Враховуючи задоволення позовної вимоги про витребування автомобіля, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 210 грн. 00 коп. Судовий збір, сплачений за вимоги немайнового характеру, у задоволенні яких відмовлено, покладається на позивача.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Оскільки до закінчення судових дебатів докази понесення витрат на професійну правничу допомогу сторонами суду не надано, питання про їх розподіл може бути вирішене в порядку, передбаченому ч. 8 ст. 141 та ст. 246 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 133, 141, 209, 258-268, 273, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОПЛЮС К» про визнання договорів комісії та купівлі-продажу транспортного засобу недійсними та застосування наслідків недійсності правочину - задовольнити частково.

Витребувати з володіння ОСОБА_3 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 ) автомобіль марки «Volkswagen», модель «Jetta», 2014 року випуску, червоного кольору, VIN НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 ) 4 210 грн. 00 коп. судового збору.

В решті вимог позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя

Повний текст рішення складено 22.10.2026.