Рішення № 140888221, 23.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/11113/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 . НОМЕР_2 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області ЄДРПОУ 13967927, місцезнаходження: вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36600 (далі відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 04.03.2026 року № 134550037692 про відмову у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу періоди: навчання з 01 вересня 1983 року по 14 липня 1984 року згідно із дипломом від 14.07.1984 року НОМЕР_3 навчання з 01 вересня 1984 року по 25 березня 1985 року згідно свідоцтва від 25.03.1985 року НОМЕР_4 ; роботи з 26 листопада 1985 року по 03 грудня 1985 року згідно трудової книжки НОМЕР_5 ; здійснення підприємницької діяльності з 01 листопада 2000 року по 08 листопада 2010 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.02.2026 про призначення пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком та провести нарахування у повному обсязі за весь минулий час, з моменту настання права на її призначення - 26 листопада 2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, досягнувши 60-ти річного віку звернулась із заявою до відповідача про призначення пенсії за віком. Однак, відповідач прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що за результатом розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного Фонду в Полтавській області прийнято рішення №134550037692 від 04.03.2026 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку. Зазначає, що аналіз наданих документів показує, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 04 місяці 26 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. Період навчання згідно свідоцтва НОМЕР_4 від 25.03.1985 з 01.09.1984 по 25.03.1985 рр., не враховано до загального страхового стажу, оскільки в рішенні комісії відсутній рік. Також до загального страхового стажу не враховано період роботи з 26.11.1985 по 03.12.1985 згідно трудової книжки НОМЕР_6 , оскільки записи з наказами про прийняття та звільнення пошкоджено. Отже, рішення ГУ ПФУ в Полтавській області №134550037692 від 04.03.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд зазначає, що ухвалою від 05.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 05.06.2026 суд витребував докази.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу від 14.09.1985 серії НОМЕР_7 прізвище ОСОБА_2 після укладення шлюбу « ОСОБА_3 ».

24.02.2026 позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію. Таким органом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Рішенням № 134550037692 від 04.03.2026 Головне управління Пенсійного фонду в Полтавській області відмовило у призначенні пенсії. Згідно рішення:

Загальний стаж особи 24 роки 04 місяці 26 днів.

Період навчання згідно свідоцтва НОМЕР_4 від 25.03.1985 з 01.09.1984 по 25.03.1985 не враховано до загального страхового стажу, оскільки в рішенні комісії відсутній рік.

Також до загального страхового стажу не враховано період роботи з 26.11.1985 по 03.12.1985 згідно трудової книжки НОМЕР_5 , оскільки записи з наказами про прийняття та звільнення пошкоджено.

Вирішено відмовити у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю страхового стажу.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправними, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

Згідно з частинами першою, другою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до абзацу 36 частини 1 статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацу 1 частини 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 24-1 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

24.02.2026 позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію. Таким органом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Рішенням № 134550037692 від 04.03.2026 Головне управління Пенсійного фонду в Полтавській області відмовило у призначенні пенсії. Згідно рішення:

Загальний стаж особи 24 роки 04 місяці 26 днів.

Період навчання згідно свідоцтва Б№000770 від 25.03.1985 з 01.09.1984 по 25.03.1985 не враховано до загального страхового стажу, оскільки в рішенні комісії відсутній рік.

Також до загального страхового стажу не враховано період роботи з 26.11.1985 по 03.12.1985 згідно трудової книжки НОМЕР_5 , оскільки записи з наказами про прийняття та звільнення пошкоджено.

Щодо не зарахування періоду навчання згідно свідоцтва НОМЕР_4 від 25.03.1985 з 01.09.1984 по 25.03.1985 не враховано до загального страхового стажу, оскільки в рішенні комісії відсутній рік.

Пунктом "д" частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 8 Порядку № 637 визначено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Аналіз наведених правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що період навчання підлягає зарахуванню до стажу роботи, а підтвердженням такого періоду є, зокрема, диплом, а також довідки та інші документи, видані на підставі архівних даних, що містять відомості про періоди навчання.

При цьому законодавство не ставить зарахування періоду навчання до стажу в залежність від наявності всіх реквізитів в рішенні комісії.

Суд встановив, що згідно свідоцтва Центрального статистичного управління СРСР Головного управління підготовки та підвищення кваліфікації працівників обліку №000770 від 25.03.1985 ОСОБА_2 (після укладення шлюбу « ОСОБА_3 ») у вересні 1984 вступила та у березні 1985 року закінчила з відривом від виробництва навчання у Ворошиловградському обласному учбовому комбінаті УПК ЦСУ УРСР .

Таким чином, спірний період навчання підтверджений належними та допустимими документами, передбаченими п.8 Порядку № 637.

Суд наголошує, що підставою для зарахування періоду до стажу є сам факт навчання, а не дотримання усіх формальних вимог до оформлення документів. Наявність окремих недоліків чи відсутність окремих документів, складення яких не залежить від особи, не може впливати на позбавлення її права на пенсійне забезпечення. Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.

Крім того, за загальним правилом відповідальність за належне оформлення та зберігання документів про періоди роботи та навчання покладається не на особу, якій ці документи стосуються, а тому недотримання правил їх ведення чи незбереження в архіві не може мати негативних наслідків для особи та впливати на її право на соціальний захист. Аналогічний правовий висновок сформований Верховним Судом у постанові від 30.09.2021 у справі № 300/860/17.

Отже, період навчання згідно свідоцтва НОМЕР_4 від 25.03.1985 з 01.09.1984 по 25.03.1985 підлягає до зарахування.

Щодо не зарахування періоду з 26.11.1985 по 03.12.1985 згідно трудової книжки НОМЕР_5 , оскільки записи з наказами про прийняття та звільнення пошкоджено.

Як вже зазначалось, відповідно до Закон №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.

Відповідно до записів, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_5 , позивач зокрема:

- 26.11.1985 прийнята учнем кухаря їдальні;

- 03.12.1985 звільнена за статтею 31 КЗпП РРФСР.

Суд зауважує, що посилання пенсійного органу на те, що записи з наказами про прийняття та звільнення пошкоджено, не є підставою для не зарахування вказаних періодів до страхового стажу, оскільки це не є достатнім та належним доказом для встановлення факту відсутності трудових відносин підприємства з позивачем у спірний період.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

З урахуванням викладеного та того, що недоліки оформлення трудової книжки не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірних періодів роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня, тому твердження відповідача про наявність вказаних вище недоліків заповнення трудової книжки позивача за спірні періоди як єдиної підстави для не зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу, суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Отже, період з 26.11.1985 по 03.12.1985 згідно трудової книжки НОМЕР_5 також підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Враховуючи викладене, встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про протиправність рішення ГУ ПФУ в Полтавській області № 134550037692 від 04.03.2026 про відмову у призначенні пенсії, а відтак таке слід скасувати.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди, зокрема навчання з 01 вересня 1983 року по 14 липня 1984 року згідно із дипломом від 14.07.1984 року НОМЕР_3 та здійснення підприємницької діяльності з 01 листопада 2000 року по 08 листопада 2010 року.

Суд встановив, що відповідно до Форми РС-право номер пенсійної справи 134550037692, пенсіонер ОСОБА_1 , зараховано такі періоди, зокрема:

- 01.09.1983-14.07.1984 навчання у вищих/серед. НЗ - 10 міс 14 днів;

Таким чином, позовні вимоги в частині зобов`язання зарахувати до страхового стажу періоди, зокрема навчання з 01 вересня 1983 року по 14 липня 1984 року згідно із дипломом від 14.07.1984 року НОМЕР_3 є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки вказаний період зарахований до страхового стажу, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Щодо зарахування періоду здійснення підприємницької діяльності з 01 листопада 2000 року по 08 листопада 2010 року.

Згідно Форми РС-право номер пенсійної справи 134550037692, пенсіонер ОСОБА_1 , зараховано, зокрема:

- з 01.11.2000-31.12.2003 - 3 роки 2 місяці;

- з 01.07.2010-30.06.2013 - 2 роки 11 місяців 22 дні.

Позивач вважає, що відповідачем протиправно не зараховано період здійснення підприємницької діяльності з 01 листопада 2000 року по 08 листопада 2010 року, разом з тим, як вбачається з оскарженого рішення відповідачем не надано оцінку періоду здійснення підприємницької діяльності з 01 листопада 2000 року по 08 листопада 2010 року.

Суд зазначає, згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо призначення та перерахунку пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи NR (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Виходячи зі змісту оскарженого рішення, суд зауважує, що у такому відсутня оцінка в частині не врахування періоду здійснення підприємницької діяльності з 01 листопада 2000 року по 08 листопада 2010 року, тому вимоги позивача у цій частині є передчасними.

Отже, щодо врахування періоду здійснення підприємницької діяльності з 01 листопада 2000 року по 08 листопада 2010 року спочатку має надати оцінку територіальний орган Пенсійного фонду України як уповноважений орган, що призначає (перераховує) пенсії, і лише у разі відмови, суд оцінює правомірність таких дій відповідача.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком та провести нарахування у повному обсязі за весь минулий час, з моменту настання права на її призначення - 26 листопада 2025 року, суд зазначає.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Інакше кажучи, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.

Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

З огляду на викладене вище, суд, керуючись частиною другою статті 9 КАС України та з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, дійшов висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву позивача від 24.02.2026, зарахувати до страхового стажу періоди: навчання з 01 вересня 1984 року по 25 березня 1985 року згідно свідоцтва від 25.03.1985 року НОМЕР_4 , період роботи з 26 листопада 1985 року по 03 грудня 1985 року згідно трудової книжки НОМЕР_5 та прийняти рішення щодо призначення пенсії, з урахуванням висновків, наведених в мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі по 1331,20 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 04.03.2026 року № 134550037692 про відмову у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ 13967927, місцезнаходження: вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36600) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 . НОМЕР_2 ) від 24.02.2026, зарахувати до страхового стажу періоди: навчання з 01 вересня 1984 року по 25 березня 1985 року згідно свідоцтва від 25.03.1985 року НОМЕР_4 , період роботи з 26 листопада 1985 року по 03 грудня 1985 року згідно трудової книжки НОМЕР_5 та прийняти рішення щодо призначення пенсії, з урахуванням висновків, наведених в мотивувальній частині судового рішення.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ 13967927, місцезнаходження: вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36600) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 . НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Мричко Н.І.