Рішення № 140888132, 23.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/16269/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт видобуток»

до Державної служби геології та надр України

про визнання протиправним та скасування наказу в частині,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Смарт видобуток» (далі ТОВ «Смарт видобуток», позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби геології та надр України (далі Держгеонадра, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ від 04.05.2023 № 232 в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами від 02.12.2022 № 6652, наданого позивачеві.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваний наказ прийнято за відсутності підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 57 Кодексу України про надра.

Зауважує, що перелік підстав для зупинення дії дозволу на користування надрами не містить в собі таку підставу, як застосування до кінцевих бенефіціарних власників спеціальних економічних санкцій та інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до Закону України «Про санкції» у вигляді анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами.

Тому, на переконання позивача, в контексті статті 57 Кодексу України про надра, підставою для тимчасової заборони (зупинення) права користування надрами може бути застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до Закону України «Про санкції» саме у вигляді зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами лише до надрокористувача, а не до будь-якої іншої особи, зокрема, кінцевого бенефіціарного власника.

Натомість наказ в оскаржуваній частині прийнятий відповідачем саме на підставі указу Президента України від 01.12.2022 № 820/2022, згідно з яким застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до ОСОБА_1 , який є кінцевим бенефіціарних власником ТОВ «Смарт видобуток».

Також зауважує, що положення частини п`ятої статті 13 Кодексу України про надра передбачають заборону саме у наданні права на користування надрами та продовженні строку дії спеціальних дозволів юридичній особі, до кінцевих бенефіціарних власників якої застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України «Про санкції» у вигляді анулювання або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами з урахуванням положень цієї статті (під час дії таких санкцій). Оскільки спеціальний дозвіл № 2694 на момент прийняття оскаржуваного наказу вже був виданий і строк його дії не закінчився, це, на переконання позивача, виключало необхідність продовження строку його дії, а тому правових підстав для застосування приписів названої правової норми немає.

Наголошує, що ані частина сьома статті 13 Кодексу України про надра, ані Закон України від 01.12.2022 № 2805-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами» не містять положень, які б врегульовували питання щодо можливості їх застосування до правовідносин, що виникли до їх прийняття.

Покликаючись на положення статті 58 Конституції України, позивач уважає, що зазначені нормативно-правові акти поширюють свою дію на відносини, які виникають після набрання ними чинності. Отже, на думку позивача, відповідач матиме право реалізувати механізм анулювання або зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами лише відносно надрокористувачів, до кінцевих бенефіціарних власників яких застосовані спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) у вигляді анулювання або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами вже під час дії таких нормативно-правових актів.

Також позивач наголошує, що ОСОБА_1 ще 01.12.2022 втратив статус кінцевого бенефіціарного власника товариства внаслідок передачі корпоративних прав у трасти. Подальше поновлення відомостей про нього в Єдиному державному реєстрі на підставі наказу Міністерства юстиції України від 02.05.2023 № 1562/5 позивач вважає незаконним, оскільки відповідні трастові угоди залишаються чинними, а тому підстави для зупинення дії спеціального дозволу відсутні.

У зв`язку з цим, позивач вважає оскаржуваний наказ необґрунтованим та непропорційним втручанням у його право на мирне володіння майном. Зазначає, що відповідач не встановив легітимної мети такого втручання, не врахував фактичних обставин діяльності товариства та несприятливих наслідків зупинення дії спеціального дозволу.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що видаючи оскаржуваний наказ, суб`єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акцентує увагу на тому, що згідно зі змінами, внесеними до Кодексу України про надра Законом України від 01.12.2022 № 2805-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами», передбачено зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами юридичної особи, користувача надрами, до кінцевого бенефіціарного власника якого застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) у вигляді анулювання або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами відповідно до Закону України «Про санкції», якщо через 30 днів з дня видання указу Президента України про застосування відповідної санкції особа, до якої її застосовано, залишається кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, що є власником відповідного спеціального дозволу на користування надрами.

З огляду на те, що з моменту видання зазначеного указу до набрання чинності зазначеним Законом, яким внесено зміни до Кодексу України про надра минув 30-денний строк, згідно зі статтями 13, 57 цього Кодексу видано оскаржуваний наказ в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами, наданого позивачу.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

23.05.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

30.05.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

30.05.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за загальними правилами позовного провадження.

Щодо вказаного клопотання, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частина ж 2 статті 257 КАС України визначає, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.

Відповідно до частини 6 статті 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, типові справи та інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а також щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У цьому випадку предмет позову стосується категорії справ незначної складності.

Відповідач, який подав клопотання, - є суб`єктом владних повноважень, процесуальна діяльність якого направлена на доведення правомірності оскаржуваного рішення, винесеного в порядку реалізації відповідачем владних управлінських повноважень. Така діяльність відповідача полягає в подачі до суду всіх наявних належних документів (їх копій), які стосуються предмету позову. Саме такі документи відповідач може подати до суду, як належні і допустимі докази.

Враховуючи викладене, зважаючи, що будь-яких вагомих підстав та обґрунтованих пояснень необхідності розгляду цієї справи у судовому засіданні представник позивача не навів, беручи до уваги, що за правилами спрощеного провадження може бути розглянута будь-яка справа, окрім перерахованих у частині четвертій статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку про відсутність підстав для розгляду справи, що розглядається, у судовому засіданні з повідомленням сторін.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, суд встановив такі обставини.

ТОВ «Смарт видобуток» є юридичною особою, основним видом діяльності якої є добування піску, гравію, глин і каоліну (КВЕД 08.12).

02.12.2022 Держгеонадра видала позивачеві спеціальний дозвіл на користування надрами № 6652 на видобування граніту, придатного для виробництва щебеню будівельного та каменю бутового у межах Ахтовського родовища у Миколаївській області, строк дії якого становить 20 років.

04.05.2023 відповідач видав наказ № 232 «Про зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами», яким, серед іншого, зупинено дію вказаного вище спеціального дозволу від 02.12.2022 № 6652.

Указаний наказ в оскаржуваній частині прийнятий відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Кодексу України про надра, на підставі Указу Президента України від 01.12.2022 № 820/2022 (в редакції Указу Президента України від 24.01.2023 № 43/2023), згідно з яким застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до ОСОБА_1 , який, як зазначено у наказі, є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Смарт видобуток».

Позивач, не погодившись з таким наказом у відповідній частині, звернувся з цим позовом до суду.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до статті 3 Кодексу України про надра гірничі відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом та іншими актами законодавства України, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 4 Кодексу України про надра визначено, що надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними. Український народ здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Відповідно до частини першої статті 13 Кодексу України про надра користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.

Статтею 15 Кодексу України про надра встановлено, що надра надаються у строкове платне користування. Спеціальний дозвіл на користування надрами надається на строк, визначений заявником, та становить від 3 до 50 років. У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено.

Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції з дня, зазначеного в такій угоді.

За приписами частини першої статті 19 зазначеного Кодексу право користування надрами надається шляхом надання спеціального дозволу на користування надрами.

Частиною третьою статті 24 Кодексу України про надра визначено, що права та обов`язки користувача надр виникають з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами, а в разі надання права користування надрами на умовах угоди про розподіл продукції з дня набрання чинності такою угодою, якщо інше не передбачено самою угодою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1174 затверджено Положення про Державну службу геології та надр України (далі Положення № 1174).

Згідно з пунктом 1 Положення № 1174 Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, є уповноваженим органом з питань реалізації угод про розподіл продукції.

Відповідно до пункту 3 Положення № 1174 основними завданнями Держгеонадра є, у тому числі, реалізація державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Підпунктами 9, 10 пункту 4 Положення № 1174 визначено, що Держгеонадра відповідно до покладених на неї завдань видає в установленому порядку спеціальні дозволи на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами); зупиняє та анулює в установленому порядку дію спеціальних дозволів на користування надрами (у тому числі на користування нафтогазоносними надрами), поновлює їх дію у разі зупинення.

Згідно з підпунктом 4 пункту 21 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 № 615 (далі Порядок № 615), дія дозволу може бути зупинена органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням Міндовкілля, Держпраці, МОЗ, Держекоінспекції, органів місцевого самоврядування, ДПС у разі, зокрема, наявності підстав, передбачених Законом України «Про санкції».

Відповідно до пункту 24 Порядку № 615 про надання, продовження строку дії, зупинення дії, поновлення дії, переоформлення, анулювання дозволу та внесення змін до нього Держгеонадра видає наказ, а Рада міністрів Автономної Республіки Крим розпорядження.

Поряд з цим, частиною першою статті 1 Закону України «Про санкції» передбачено, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі санкції).

Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Підстави для застосування санкцій визначені у статті 3 Закону України «Про санкції», згідно із пунктом 1 частини першої якої такими є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

Так, за приписами пункту 6 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції» одним із видів санкцій згідно з цим Законом є анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами.

Відповідно до частин першої, третьої, п`ятої статті 5 Закону № 1644-VII пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки і оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки і оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Отже, зміст указаних приписів законодавства про санкції свідчить про те, що укази Президента України, якими введені в дію рішення РНБО щодо застосування санкцій до фізичних та юридичних осіб, які є чинними і не скасовувалися у встановленому законодавством порядку, підлягають обов`язковому виконанню.

Законом України від 01.12.2022 № 2805-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами» (далі Закон № 2805-IX) до Кодексу України про надра було внесено низку змін, зокрема статтю 13 доповнено частинами третьою сьомою.

Так, положеннями частини сьомої статті 13 Кодексу України про надра встановлено, що у разі застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у вигляді анулювання або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами відповідно до Закону України «Про санкції» до кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи, яка є користувачем надр, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, відповідно анулює або зупиняє дію спеціального дозволу на користування надрами такого користувача через 30 днів з дня застосування таких санкцій, якщо через 30 днів з дня видання указу Президента України про застосування відповідної санкції особа, до якої її застосовано, залишається кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи, що є власником відповідного спеціального дозволу на користування надрами.

Також Законом № 2805-IX статтю 57 Кодексу України про надра викладено у новій редакції, пунктом 3 частини першої якої передбачено, що право користування надрами може бути тимчасово заборонено (зупинено) з підстави застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) відповідно до Закону України «Про санкції» у вигляді зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами.

Частиною третьою статті 57 вказаного Кодексу закріплено, що тимчасова заборона (зупинення) дії спеціального дозволу на користування надрами з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, здійснюється з урахуванням вимог частин п`ятої сьомої статті 13 цього Кодексу на строк дії таких спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Аналізуючи наведене правове регулювання, Верховний Суд у постанові від 18.10.2024 у справі № 160/8773/23 дійшов висновку про необхідність комплексного застосування положень статей 13 та 57 Кодексу України про надра.

Верховний Суд зазначив, що стаття 13 цього Кодексу визначає загальний перелік суб`єктів, які можуть бути користувачами надр, а також категорії осіб, які такого права не мають. Водночас стаття 57 Кодексу України про надра передбачає механізм державного контролю за дотриманням умов користування надрами та встановлює відповідальність за їх порушення.

Спільне застосування зазначених положень дозволяє визначити суб`єктів, до яких можуть бути застосовані обмеження у вигляді тимчасової заборони (зупинення) дії спеціального дозволу на користування надрами, забезпечуючи при цьому ефективний державний контроль за дотриманням вимог законодавства про надра та баланс між інтересами надрокористувачів і публічними інтересами.

Верховний Суд наголосив, що законодавець з метою захисту прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки, у тому числі для здійснення заходів щодо раціонального використання надр, передбачив повноваження Держгеонадр приймати рішення про зупинення дії спеціального дозволу юридичної особи, до кінцевого бенефіціарного власника якої застосовані спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи у вигляді анулювання або зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами.

За такого правового регулювання застосування відповідних санкцій до кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи є передбаченою законом підставою для зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами такої юридичної особи, навіть якщо безпосередньо до неї санкції не застосовувалися.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.10.2024 у справі № 240/12039/23.

Щодо дії вказаних положень законодавства у часі суд враховує таке.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлював юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 5-рп/2012, від 13.03.2012 № 6-рп/2012).

У рішенні від 12.07.2019 № 5-р(І)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Аналогічний підхід щодо дії закону у часі висловлений Верховним Судом у постанові від 09.06.2023 у справі № 640/13146/20, де зазначено, що у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширює свою дію в тому числі на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

У постанові від 28.10.2024 у справі № 240/12039/23 Верховний Суд, застосовуючи наведені висновки, зазначив, що той факт, що відповідні санкції були застосовані до кінцевого бенефіціарного власника надрокористувача до набрання чинності змінами до Кодексу України про надра, не впливає на можливість зупинення дії наданих йому спеціальних дозволів, оскільки санкції продовжували діяти на момент набрання чинності Законом № 2805-IX.

Верховний Суд також врахував, що Закон № 2805-IX, зокрема в частині доповнення Кодексу України про надра такою підставою для зупинення дії спеціального дозволу, як застосування санкцій до кінцевого бенефіціарного власника надрокористувача, має на меті посилення національної безпеки та захисту економічних інтересів України в умовах збройної агресії російської федерації.

При цьому Верховний Суд окремо звернув увагу на порядок набрання чинності Законом № 2805-IX.

Так, Закон № 2805-IX прийнято 01.12.2022, його текст оприлюднено в газеті «Голос України» від 28.12.2022 № 263.

Згідно з пунктом 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону положення, якими внесено зміни до статей 13 та 57 Кодексу України про надра, набирають чинності через три місяці з дня опублікування Закону № 2805-IX.

Отже, відповідні зміни до Кодексу України про надра набрали чинності 28.03.2023.

У постанові від 28.10.2024 у справі № 240/12039/23 Верховний Суд зазначив, що з огляду на специфічний характер змін, внесених до статей 13 та 57 Кодексу України про надра, а саме передбачені ними наслідки для надрокористувача у вигляді зупинення дії спеціального дозволу у випадку застосування персональних санкцій до його кінцевого бенефіціарного власника, законодавець, зберігаючи баланс інтересів держави щодо захисту національної безпеки та бізнесу, передбачив відстрочення набрання чинності відповідними змінами на три місяці з дня опублікування Закону № 2805-IX.

На переконання Верховного Суду, такий строк було встановлено, зокрема, з метою надання надрокористувачу можливості усунути підставу для зупинення дії спеціального дозволу шляхом зміни кінцевого бенефіціарного власника.

Застосовуючи наведені правові висновки Верховного Суду до спірних правовідносин, суд зазначає таке.

Насамперед суд погоджується з тим, що положення частини сьомої статті 13 та пункту 3 частини першої статті 57 Кодексу України про надра передбачають можливість зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами у зв`язку із застосуванням відповідних санкцій до кінцевого бенефіціарного власника надрокористувача, навіть якщо безпосередньо до юридичної особи такі санкції не застосовувалися.

Суд також враховує висновок Верховного Суду про те, що встановлення законодавцем тримісячного строку між опублікуванням Закону № 2805-IX та набранням ним чинності мало на меті, серед іншого, забезпечення надрокористувачам можливості усунути обставини, з якими закон пов`язує зупинення дії спеціального дозволу, шляхом зміни кінцевого бенефіціарного власника.

Водночас суд зауважує, що обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин, які були предметом оцінки Верховного Суду у справі № 240/12039/23.

Так, у справі № 240/12039/23 підсанкційна особа залишалася кінцевим бенефіціарним власником надрокористувача як на момент виникнення спірних правовідносин, так і під час судового розгляду. При цьому обставин, які б свідчили про зміну кінцевого бенефіціарного власника протягом установленого законодавцем перехідного періоду, судами встановлено не було.

Саме за таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання надрокористувачу додаткового 30-денного строку після набрання чинності Законом № 2805-IX, оскільки останній мав достатньо часу для приведення своєї структури власності у відповідність до нового законодавчого регулювання.

Натомість у даній справі, що розглядається, позивач не лише мав можливість відповідно до Закону № 2805-IX змінити кінцевого бенефіціарного власника, а й фактично скористався нею.

Як убачається з матеріалів справи, 01.12.2022 відбулася зміна структури власності ТОВ «СМАРТ ВИДОБУТОК» у зв`язку з передачею ОСОБА_1 корпоративних прав компанії СМАРТ ІНВЕСТМЕНТС (САЙПРУС) ЛТД у трасти, створені за законодавством Республіки Кіпр.

05.01.2023 на підставі відповідних документів проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, унаслідок чого з Єдиного державного реєстру виключено відомості про ОСОБА_1 як кінцевого бенефіціарного власника позивача.

Отже, протягом періоду з 05.01.2023 до 02.05.2023, зокрема й на момент набрання чинності Законом № 2805-IX (28.03.2023), так і після закінчення 30-денного строку, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були відображені зміни щодо кінцевого бенефіціарного власника позивача, а відомості про ОСОБА_1 як такого власника були відсутні.

Лише 02.05.2023 Міністерство юстиції України прийняло наказ № 1562/5, яким, зокрема, скасовано реєстраційну дію від 05.01.2023 щодо зміни кінцевого бенефіціарного власника позивача. Унаслідок цього в Єдиному державному реєстрі було поновлено відомості про ОСОБА_1 .

Уже 04.05.2023, тобто через два дні після прийняття Міністерством юстиції України зазначеного наказу, Держгеонадра прийняла оскаржуваний наказ № 232, яким зупинила дію належного позивачу спеціального дозволу на користування надрами.

На переконання суду, наведена послідовність обставин має істотне значення для правильного застосування положень частини сьомої статті 13 Кодексу України про надра.

Так, аналіз зазначеної норми свідчить, що законодавець пов`язав зупинення дії спеціального дозволу не лише з фактом застосування санкцій до кінцевого бенефіціарного власника надрокористувача, а й зі спливом визначеного строку, протягом якого відповідна особа продовжує залишатися таким власником.

Отже, встановлений законодавцем 30-денний строк є невіддільним елементом механізму застосування відповідного обмеження.

Суд вважає, що за своїм призначенням цей строк має не лише формальне значення як умова реалізації повноважень Держгеонадр, але й гарантійний характер, оскільки забезпечує надрокористувачу можливість уникнути негативних наслідків шляхом зміни кінцевого бенефіціарного власника, до якого застосовано санкції.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, який у постанові від 28.10.2024 у справі № 240/12039/23 наголосив, що відстрочення набрання було спрямоване, зокрема, на надання надрокористувачам можливості усунути підстави для зупинення дії спеціальних дозволів.

Отже, зі змісту наведених законодавчих положень та правових висновків Верховного Суду вбачається, що мета відповідного правового регулювання полягає не в безумовному зупиненні діяльності юридичних осіб, пов`язаних із підсанкційними особами, а в недопущенні подальшого користування надрами юридичними особами, кінцевими бенефіціарними власниками яких залишаються такі особи, із забезпеченням можливості усунення відповідного зв`язку.

Водночас законодавче закріплення такої можливості не може розглядатися як суто формальна гарантія. Її реалізація повинна бути реальною та ефективною, а не залежати виключно від обставин, на які надрокористувач об`єктивно не міг вплинути.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд наголошує, що позивач скористався передбаченою законодавцем можливістю зміни кінцевого бенефіціарного власника. Відповідні зміни були зареєстровані державою та зберігалися в Єдиному державному реєстрі протягом майже чотирьох місяців.

За таких обставин позивач мав підстави розраховувати на те, що здійснені ним реєстраційні дії враховуватимуться державними органами під час вирішення питань, пов`язаних із застосуванням до нього обмежень у сфері надрокористування.

При цьому суд враховує, що внесення відомостей до Єдиного державного реєстру саме собою не є беззаперечним підтвердженням фактичного припинення вирішального впливу відповідної особи на діяльність товариства. Однак наявність таких відомостей свідчила про вчинення позивачем конкретних дій, спрямованих на зміну структури власності, а тому не могла бути проігнорована відповідачем.

Подальше скасування 02.05.2023 Міністерством юстиції України реєстраційної дії від 05.01.2023 істотно змінило правову ситуацію, у якій перебував позивач.

Зокрема, внаслідок прийняття наказу від 02.05.2023 № 1562/5 в Єдиному державному реєстрі було поновлено відомості про підсанкційну особу як кінцевого бенефіціарного власника товариства, що зумовило виникнення для позивача ризику застосування передбачених частиною сьомою статті 13 Кодексу України про надра негативних наслідків.

На переконання суду, за таких особливих обставин саме з моменту поновлення відповідних відомостей у Єдиному державному реєстрі виникла нова правова ситуація, у межах якої питання про наявність підстав для зупинення дії спеціального дозволу потребувало повторного вирішення.

Суд усвідомлює, що буквальний зміст частини сьомої статті 13 Кодексу України про надра пов`язує початок перебігу 30-денного строку з датою застосування відповідних санкцій, а не з датою зміни чи поновлення відомостей про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи.

Водночас, на переконання суду, зазначене положення необхідно тлумачити не ізольовано, а в системному зв`язку з метою його прийняття, принципом верховенства права та встановленими частиною другою статті 2 КАС України критеріями правомірності рішень суб`єктів владних повноважень.

Так, передбачаючи можливість зупинення дії спеціального дозволу лише після спливу 30-денного строку, законодавець виходив із необхідності забезпечення надрокористувачу певного часу для усунення обставин, які перешкоджають подальшому користуванню надрами.

При цьому законодавець безпосередньо не врегулював ситуацію, за якої надрокористувач уже скористався такою можливістю, здійснив відповідні реєстраційні зміни, однак у подальшому ці зміни були скасовані за рішенням іншого державного органу.

Суд вважає, що відсутність прямого законодавчого регулювання такої ситуації не може бути підставою для застосування до надрокористувача більш несприятливих наслідків, ніж ті, які передбачені загальним механізмом зупинення дії спеціальних дозволів.

Інше тлумачення фактично означало б, що надрокористувач, який своєчасно вжив заходів щодо зміни кінцевого бенефіціарного власника, внаслідок подальшого скасування відповідної реєстраційної дії опинився б у гіршому становищі, ніж надрокористувач, який таких заходів узагалі не вчиняв.

Адже в першому випадку зупинення дії спеціального дозволу могло б відбутися фактично одразу після скасування реєстраційної дії, тоді як у другому законодавець прямо передбачив певний часовий проміжок, протягом якого надрокористувач має можливість усунути підставу для застосування відповідного обмеження.

На переконання суду, такий підхід не узгоджується з принципами правової визначеності, добросовісності та пропорційності, оскільки фактично нівелює правове значення раніше вчинених надрокористувачем дій і покладає на нього надмірний тягар негативних наслідків, спричинених зміною реєстраційних відомостей за рішенням державного органу.

Суд звертає увагу, що рішення Міністерства юстиції України про скасування реєстраційної дії не може саме собою усунути об`єктивний факт того, що протягом тривалого часу в Єдиному державному реєстрі містилися інші відомості про кінцевого бенефіціарного власника товариства та що позивач вчинив дії, спрямовані на зміну своєї структури власності.

Так само скасування зазначеної реєстраційної дії не означає, що позивач повинен був завчасно передбачити прийняття відповідного рішення Міністерством юстиції України та до моменту його прийняття вчинити додаткові дії для усунення наслідків, які на той час ще не настали.

З урахуванням наведеного суд вважає, що застосування частини сьомої статті 13 Кодексу України про надра в обставинах цієї справи потребує забезпечення позивачу реальної можливості врегулювати питання щодо кінцевого бенефіціарного власника після скасування державної реєстрації раніше проведених змін.

Оцінюючи правомірність оскаржуваного наказу, суд також вважає за необхідне звернути увагу на принцип належного урядування, який є складовою принципу верховенства права та передбачає, зокрема, обов`язок державних органів діяти послідовно, передбачувано та добросовісно у відносинах із приватними особами.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційний Суд України у рішенні від 31.03.2015 № 1-рп/2015 зазначив, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

У пунктах 70 71 рішення у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування, зазначивши, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Водночас Європейський суд з прав людини наголосив, що принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Проте потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися у права особи, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У цьому контексті суд також наголошує, що спеціальний дозвіл на користування надрами, який надає його власнику право здійснювати відповідну господарську діяльність, становить «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а отже, майнові інтереси надрокористувача підлягають захисту відповідно до зазначеної норми.

Так, у пунктах 178 179 рішення у справі «Centro Europa 7 S.r.l. і Di Stefano проти Італії» Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що інтереси, пов`язані з використанням ліцензії, становлять майнові інтереси, які захищаються статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Аналогічний підхід застосовано у справі «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» щодо припинення дії ліцензії на здійснення господарської діяльності.

У постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 Верховний Суд, ураховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, також дійшов висновку, що спеціальний дозвіл на користування надрами є «майном», а тому позбавлення надрокористувача такого дозволу має оцінюватися крізь призму дотримання гарантій права на мирне володіння майном.

Отже, зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами є втручанням держави в майнові права надрокористувача, яке повинно не лише здійснюватися на законних підставах та переслідувати легітимну мету, але й відповідати принципу пропорційності, забезпечуючи справедливий баланс між публічними інтересами та правами особи, яка зазнає такого втручання.

Застосовуючи наведені правові підходи до обставин цієї справи, суд звертає увагу на те, що позивач, діючи з метою приведення своєї структури власності у відповідність до законодавчих вимог, вжив заходів щодо зміни кінцевого бенефіціарного власника, результати яких були відображені в Єдиному державному реєстрі.

Упродовж майже чотирьох місяців відповідні реєстраційні відомості залишалися незмінними. Зокрема, на момент набрання чинності Законом № 2805-IX, тобто 28.03.2023, Єдиний державний реєстр не містив відомостей про ОСОБА_1 як кінцевого бенефіціарного власника позивача.

За таких обставин товариство мало підстави розраховувати на те, що здійснені ним дії щодо зміни структури власності, зареєстровані в установленому законом порядку, будуть ураховані державними органами під час вирішення питання про застосування обмежень у сфері надрокористування.

Однак 02.05.2023 Міністерство юстиції України скасувало відповідну реєстраційну дію, внаслідок чого в Єдиному державному реєстрі було поновлено відомості про ОСОБА_1 як кінцевого бенефіціарного власника товариства. Уже через два дні Держгеонадра прийняла оскаржуваний наказ про зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами.

У цьому контексті суд враховує, що зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами становить істотне втручання у майнові інтереси надрокористувача, оскільки позбавляє його можливості здійснювати відповідну господарську діяльність, а строк дії дозволу протягом періоду його зупинення за загальним правилом не переривається.

Тому таке втручання повинно відповідати не лише формально визначеним законом підставам, але й принципу пропорційності, який вимагає забезпечення справедливого балансу між інтересами держави та правами особи.

На переконання суду, така послідовність дій державних органів не узгоджується з вимогами правової визначеності та належного урядування, оскільки фактично поставила позивача в ситуацію, за якої негативні наслідки скасування раніше проведеної державної реєстрації настали практично негайно, без надання йому реальної можливості відреагувати на зміну правової ситуації.

При цьому суд не ставить під сумнів повноваження Міністерства юстиції України щодо скасування реєстраційних дій за наявності передбачених законом підстав та не надає оцінки правомірності відповідного наказу, оскільки це питання не є предметом розгляду цієї справи.

Водночас реалізація одним державним органом повноважень щодо скасування реєстраційної дії не звільняє інший державний орган від обов`язку врахувати наслідки такого скасування для прав та законних інтересів особи, щодо якої приймається несприятливе рішення.

Суд наголошує, що у відносинах із приватною особою держава повинна діяти як послідовний та передбачуваний суб`єкт публічної влади. Розмежування повноважень між окремими державними органами не повинно призводити до ситуації, за якої особа несе надмірний тягар негативних наслідків через неузгодженість або різну спрямованість їхніх рішень.

У цьому випадку держава спочатку здійснила державну реєстрацію зміни кінцевого бенефіціарного власника товариства, а згодом скасувала таку реєстрацію, після чого інший державний орган фактично негайно застосував до товариства обмеження, зумовлене поновленням попередніх реєстраційних відомостей.

При цьому позивач не мав реальної можливості передбачити конкретний момент скасування відповідної реєстраційної дії та завчасно вжити заходів для усунення негативних наслідків, які могли настати внаслідок такого скасування.

На переконання суду, принцип належного урядування вимагає, щоб у подібній ситуації державні органи забезпечили особі розумний період для приведення свого правового становища у відповідність до обставин, які змінилися внаслідок прийняття рішення іншим державним органом.

Інше тлумачення фактично означало б покладення на позивача обов`язку не лише своєчасно виконувати встановлені законодавством вимоги, а й передбачати можливість подальшого скасування державою результатів уже вчинених ним дій та бути готовим до негайного застосування обмежень без будь-якого перехідного періоду.

Такий підхід, на думку суду, не відповідає принципам правової визначеності, передбачуваності та добросовісності, оскільки створює для особи надмірний і непропорційний тягар, який не може бути виправданий лише формальним посиланням на повноваження відповідного державного органу.

У цьому контексті суд також ураховує, що законодавець, установлюючи у частині сьомій статті 13 Кодексу України про надра 30-денний строк, виходив із необхідності забезпечення надрокористувачу можливості усунути обставини, які перешкоджають подальшому користуванню надрами.

Тому забезпечення такого строку в ситуації, коли раніше здійснену зміну кінцевого бенефіціарного власника було скасовано за рішенням державного органу, відповідає не лише меті зазначеного законодавчого регулювання, а й принципу належного урядування, оскільки дозволяє узгодити реалізацію публічних повноважень із необхідністю захисту законних інтересів надрокористувача.

Водночас надання позивачу 30-денного строку для врегулювання питання щодо кінцевого бенефіціарного власника не звільняє його від обов`язку дотримуватися вимог законодавства та не перешкоджає Держгеонадрам застосувати передбачені законом заходи в разі, якщо після спливу цього строку відповідні підстави для зупинення дії спеціального дозволу продовжуватимуть існувати.

Отже, таке тлумачення забезпечує необхідний баланс між публічним інтересом у недопущенні користування надрами юридичними особами, пов`язаними з підсанкційними особами, та правом надрокористувача на реальну можливість усунути обставини, з якими закон пов`язує застосування відповідного обмеження.

За наведених обставин суд доходить висновку, що наказ Держгеонадр від 04.05.2023 № 232 у частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами № 6652 від 02.12.2022 прийнято передчасно, без дотримання гарантій, які випливають зі змісту частини сьомої статті 13 Кодексу України про надра, та без забезпечення необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав позивача й цілями, на досягнення яких спрямоване відповідне рішення.

Відтак оскаржуваний наказ у зазначеній частині не відповідає критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, установленим частиною другою статті 2 КАС України, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

VI. Судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2684,00 грн, який підлягає стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Держгеонадр.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 04.05.2023 № 232 в частині зупинення дії спеціального дозволу на користування надрами від 02.12.2022 № 6652, наданого Товариству з обмеженою відповідальністю «Смарт видобуток».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби геології та надр України (вул. Антона Цедіка, 16, м. Київ, 03680, ідентифікаційний номер 37536031) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт видобуток» (вул. Борисоглібська, 2, м. Київ, 04070, ідентифікаційний номер 44178570) судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.