Рішення № 140886612, 22.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокуСправа № 160/20957/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю ВУД КОМПАНІ УКРАЇНА до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

17.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 16.07.2026 року через систему Електронний суд позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю ВУД КОМПАНІ УКРАЇНА до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.07.2026 року №0384770903.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі наказу від 12.06.2026 року №3764-п проведено фактичну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУД КОМПАНІ УКРАЇНА», за результатами якої складено акт від 22.06.2026 року №2788/04-36-09-03/40726032. В акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про зберігання товариством пального для власного споживання за адресою: м. Дніпро, вул. Осетинська, буд. 1А, у період відсутності відповідної ліцензії. Підставою для такого висновку стали відомості акцизної накладної від 04.11.2024 року про отримання пального обсягом 3003,96 літра. На підставі зазначеного акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.07.2026 року №0384770903, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 34 588,00 грн. Позивач не погоджується з указаним рішенням, вважає його протиправним та зазначає, що товариство мало ліцензію на право зберігання пального для власних потреб №04610414202200239 зі строком дії з 22.06.2022 року до 22.06.2027 року. Водночас розпорядженням відповідача від 01.11.2024 року №387-рл зазначену ліцензію анульовано у зв`язку з несплатою чергового платежу. За твердженням позивача, висновок про несплату є помилковим, оскільки плату за ліцензію за 2024 рік у сумі 780,00 грн внесено згідно з платіжною інструкцією від 09.02.2024 року №6051, яку було надано контролюючому органу. Про анулювання ліцензії товариство дізналося лише 04.11.2024 року о 09 год 40 хв після надходження відповідного витягу до електронного кабінету платника податків. Саме цього дня позивачу поставлено дизельне пальне у кількості 3000 літрів загальною вартістю 141 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 04.11.2024 року №965. У подальшому товариство повторно сплатило 780,00 грн за видачу ліцензії, а 27.11.2024 року відповідачем видано нову ліцензію №04610414202400734 зі строком дії з 29.11.2024 року до 29.11.2029 року. Позивач наголошує, що придбане пальне призначалося виключно для забезпечення власних господарських потреб. Після отримання інформації про анулювання ліцензії, з метою недопущення порушення вимог законодавства, поставлене 04.11.2024 року пальне було розподілено між паливними баками транспортних засобів та каністрами. Зокрема, до паливних баків техніки, яка перебуває у власності та користуванні товариства, заправлено 2070 літрів пального, на підтвердження чого до позову додано відповідну відомість. Позивач зазначає, що загальна місткість паливних баків двох колісних тракторів БЕЛАРУС-82.1, сідлових тягачів DAF FT XF 105 410 і DAF XF 105.460 та автомобіля Hyundai Accent становить близько 2300 літрів. Решту пального, за поясненнями позивача, розлито в каністри. Товариство має вісім власних каністр місткістю 20 літрів кожна, придбаних у мережах магазинів «Епіцентр» та «Дніпро-М», а також отримало в позичку від директора ОСОБА_1 двадцять каністр місткістю 30 літрів, двадцять каністр місткістю 40 літрів та десять каністр місткістю 50 літрів. Отже, об`єм кожної використаної каністри не перевищував 60 літрів. На переконання позивача, розміщення пального у паливних баках транспортних засобів не потребує отримання ліцензії на право його зберігання, оскільки такі баки не є нерухомим майном і не мають постійної прив`язки до певного місця чи території. Крім того, позивач посилається на положення законодавства, які передбачають можливість зберігання пального виключно для потреб власного споживання у споживчій тарі об`ємом до 60 літрів включно без отримання відповідної ліцензії. З огляду на зазначене вважає, що наведений ним спосіб розміщення та використання пального виключає наявність інкримінованого правопорушення. Окремо позивач звертає увагу на те, що висновки акта перевірки ґрунтуються виключно на факті постачання пального, який сам по собі не підтверджує здійснення діяльності зі зберігання пального без ліцензії. Контролюючим органом, на думку позивача, не встановлено конкретного місця, способу та часу такого зберігання, не досліджено технічних характеристик обладнання, резервуарів або ємностей, у яких нібито зберігалося пальне, а також обставин його фактичного використання. Акт перевірки не містить доказів розміщення спірного обсягу пального у ємностях чи резервуарах, для зберігання в яких необхідна ліцензія, зокрема відповідних матеріалів фото- чи відеофіксації або інших документів, які б засвідчували такі обставини. На підтвердження зазначених доводів позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 31.05.2022 року у справі №540/4291/20, відповідно до якої у спорах щодо застосування штрафних санкцій за зберігання пального без ліцензії визначальним є встановлення факту саме зберігання пального, а не його придбання. Позивач вважає, що невстановлення під час перевірки обставин здійснення такої діяльності, її часу та місця унеможливлює застосування відповідних штрафних санкцій. Також позивач заперечує правильність визначення розміру штрафу. Зазначає, що за застосованим контролюючим органом положенням відповідальність за перше порушення передбачена у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, установлених законом на 1 січня звітного року. Оскільки обставини, які відповідач кваліфікував як порушення, стосуються 2024 року, позивач вважає, що розрахунок мав здійснюватися виходячи з мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2024 року у сумі 7100,00 грн, а отже, становити 28 400,00 грн, а не 34 588,00 грн. Таким чином, позивач стверджує, що відповідач не довів факту зберігання товариством пального у спосіб, який потребував наявності ліцензії, та фактично застосував штраф за придбання й отримання пального. У зв`язку із цим просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.07.2026 року №0384770903 та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

22.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області: засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії усіх документів, які слугували підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 08.07.2026 року №0384770903. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 21.08.2026 року. Судом попереджено Головне управління ДПС у Дніпропетровській області про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

03.08.2026 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що фактичну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУД КОМПАНІ УКРАЇНА» проведено на підставі наказу від 12.06.2026 року №3764-п та направлень від 14.06.2026 року №5864 і №5863 за адресою: м. Дніпро, вул. Осетинська, буд. 1А, з питань дотримання законодавства у сфері обігу підакцизних товарів. Відповідач наголосив, що правовою підставою призначення перевірки був підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, а саме здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у сфері виробництва та обігу підакцизних товарів, зокрема пального. Також під час прийняття наказу враховано доповідну записку відділу контролю за виробництвом та обігом пального управління контролю за підакцизними товарами від 12.06.2026 року №2389/04-36-05-02-10. На думку відповідача, здійснення зазначених функцій є самостійною підставою для проведення фактичної перевірки та не потребує обов`язкової наявності попередньо отриманої інформації про конкретні порушення платником податків вимог законодавства. На підтвердження такої позиції відповідач послався, зокрема, на постанови Верховного Суду від 26.03.2024 року у справі №420/9909/23, від 12.08.2021 року у справі №140/14625/20, від 25.01.2019 року у справі №812/1112/16 та від 10.04.2020 року у справі №815/1978/18. За твердженням відповідача, вимоги щодо допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки дотримано. Перевірку розпочато після вручення представнику товариства Волкову М.І. копії наказу та ознайомлення його з направленнями на перевірку, що підтверджується підписами останнього у відповідних направленнях. Відповідач зазначив, що під час перевірки встановлено зберігання позивачем пального виключно для потреб власного споживання без наявності відповідної ліцензії. Зокрема, згідно з акцизною накладною форми «П» від 04.11.2024 року №7 на адресу: м. Дніпро, вул. Осетинська, буд. 1А, відвантажено пальне у кількості 3003,96 літра у період, коли ліцензія на право зберігання пального у товариства була відсутня. Зазначені обставини контролюючий орган кваліфікував як порушення вимог статті 28 Закону України від 18.06.2024 року №3817-ІХ. Обґрунтовуючи необхідність отримання ліцензії, відповідач послався на положення Закону України №3817-ІХ, відповідно до яких зберігання пального охоплює діяльність, пов`язану зі здійсненням операцій приймання, навантаження, розвантаження, розміщення та/або видавання власного чи отриманого від інших осіб пального. При цьому суб`єкти господарювання повинні отримувати ліцензію на кожне місце зберігання пального, у тому числі у разі його використання виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки. Водночас у відзиві наведено передбачений законом виняток щодо зберігання пального для власних потреб у тарі об`ємом до 60 літрів включно без отримання відповідної ліцензії. Щодо припинення дії раніше виданої позивачу ліцензії №04610414202200239 відповідач зазначив, що граничний строк внесення чергового платежу за неї сплив 01.11.2024 року. За позицією контролюючого органу, суб`єкт господарювання зобов`язаний не лише своєчасно сплачувати черговий платіж за ліцензію, а й повідомляти орган ліцензування про його внесення у встановленому законодавством порядку із зазначенням відповідних платіжних реквізитів. Відповідач стверджував, що до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області не надходили інформація та копії платіжних доручень з відміткою банку про сплату товариством чергового платежу за ліцензію. У зв`язку із цим прийнято розпорядження від 01.11.2024 року №387-рл про анулювання ліцензії, яке направлено позивачу в електронній формі засобами електронного зв`язку. Обґрунтовуючи правомірність такого рішення, відповідач послався на положення статей 46 та 54 Закону України №3817-ІХ щодо обов`язку повідомлення про внесення чергового платежу та припинення дії ліцензії у разі його несплати. Заперечуючи проти доводів позивача про неправильний розрахунок штрафних санкцій, відповідач зазначив, що фактичну перевірку проведено та порушення виявлено у 2026 році, тому розмір штрафу визначено із застосуванням показника мінімальної заробітної плати за цей рік. Відповідач вважає правомірним застосування пункту 36 частини другої статті 73 Закону України №3817-ІХ, яким за перше порушення у вигляді зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки без ліцензії передбачено штраф у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, установлених законом на 1 січня звітного року. За наведеним у відзиві розрахунком сума штрафу становить 34 588,00 грн. При цьому відповідач звернув увагу, що у 2024 році відповідальність за зберігання пального без ліцензії передбачалася статтею 17 Закону України №481/95-ВР у вигляді штрафу в розмірі 500 000,00 грн. Натомість оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням застосовано санкцію, передбачену Законом України №3817-ІХ, з урахуванням року виявлення порушення. За результатами перевірки складено акт від 22.06.2026 року №2788/04-36-09-03/40726032. Відповідач повідомив, що представник товариства відмовився від підписання матеріалів перевірки та отримання другого примірника акта, про що складено акт відмови від 19.06.2026 року №164073. У зв`язку із цим акт перевірки направлено позивачу засобами електронного зв`язку. З огляду на викладене відповідач вважає податкове повідомлення-рішення від 08.07.2026 року №0384770903 про застосування штрафних санкцій у розмірі 34 588,00 грн законним та обґрунтованим, прийнятим у межах повноважень і відповідно до вимог законодавства, у зв`язку із чим просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

22.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «ВУД КОМПАНІ УКРАЇНА», є юридичною особою з кодом ЄДРПОУ 40726032, яка здійснює господарську діяльність за адресою: м. Дніпро, вул. Осетинська, буд. 1А, офіс 1. У процесі здійснення господарської діяльності товариство придбаває пальне для забезпечення власних потреб, зокрема експлуатації транспортних засобів і техніки, які перебувають у його власності та користуванні.

Товариству було видано ліцензію на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки за реєстраційним номером №04610414202200239 зі строком дії з 22.06.2022 року до 22.06.2027 року. Місцем зберігання пального за зазначеною ліцензією визначено об`єкт за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Осетинська, буд. 1А.

09.02.2024 року товариством здійснено платіж у розмірі 780,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №6051. Одержувачем коштів зазначено ГУК у Дніпропетровській області/м. Дніпро/22013400, а призначенням платежу - «101 плата за ліцензію на право зберігання пального за 2024 р». Зазначена платіжна інструкція містить відомості про її прийняття та виконання банком 09.02.2024 року об 11 год 36 хв.

01.11.2024 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято розпорядження №387-рл, яким анульовано ліцензію товариства №04610414202200239. Як підставу анулювання у витягу з розпорядження зазначено несплату чергового платежу за ліцензію. При цьому контролюючий орган послався на пункт 6 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 18.06.2024 року №3817-ІХ.

Згідно з наданим позивачем зображенням розділу вхідних документів електронного кабінету платника податків витяг з розпорядження щодо пального відображений серед отриманих документів із датою та часом надходження 04.11.2024 року о 09 год 40 хв.

Також 01.11.2024 року між ОСОБА_1 як позичкодавцем та ТОВ «ВУД КОМПАНІ УКРАЇНА» як користувачем укладено договір позички (безоплатного користування майном) №1/2024. За умовами цього договору товариству передано у безоплатне тимчасове користування для здійснення господарської діяльності 20 пластикових каністр місткістю 30 літрів кожна, 20 пластикових каністр місткістю 40 літрів кожна та 10 пластикових каністр місткістю 50 літрів кожна.

Передання зазначеного майна оформлено актом приймання-передачі від 01.11.2024 року. Загальна місткість переданих каністр відповідно до акта становила 1900 літрів. Первісно строк користування майном установлено до 30.10.2025 року, а додатковою угодою від 27.10.2025 року продовжено до 31.05.2026 року. У матеріалах справи також наявний акт від 31.05.2026 року про повернення позичкодавцю зазначених каністр.

04.11.2024 року ТОВ «ВЛАСТ-2013» поставило позивачу дизельне паливо ДП-Л-Євро5-ВО у кількості 3000 літрів за ціною 47,00 грн за літр, загальною вартістю 141 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 23 500,00 грн. Зазначена господарська операція оформлена видатковою накладною від 04.11.2024 року №965, в якій адресою доставки визначено: м. Дніпро, вул. Осетинська, буд. 1А, офіс 1. У накладній також міститься посилання на рахунок на оплату від 31.10.2024 року №0000-000779.

На підтвердження подальшого використання отриманого пального позивачем надано відомість заправки транспортних засобів №11 за листопад 2024 року, затверджену директором товариства Тельнихом А.П. Відповідно до записів цієї відомості 04.11.2024 року здійснено заправку двох транспортних засобів DAF у кількості 960 та 840 літрів, автомобіля Hyundai Accent у кількості 40 літрів, а також двох тракторів БЕЛАРУС-82.1 у кількості 120 та 110 літрів відповідно. Загальний обсяг пального, відображений у відомості, становить 2070 літрів. Відомість містить підписи осіб, які отримали пальне, та відмітку про здійснення контролю заправки Кушніром А.В.

На підтвердження наявності у товариства транспортних засобів та техніки до матеріалів справи долучено договори найму транспортних засобів від 01.09.2022 року №010901 та від 16.02.2023 року №16022023 з актами приймання-передачі, договір фінансового лізингу від 04.07.2019 року №5005-AR-FL, а також документи щодо придбання та реєстрації тракторної техніки.

04.11.2024 року директором ТОВ «ВУД КОМПАНІ УКРАЇНА» видано наказ про розподіл залишків дизельного палива. У наказі зазначено, що у зв`язку з анулюванням ліцензії на зберігання пального для власних потреб, до поновлення її дії залишок дизельного пального, поставленого товариству 04.11.2024 року, після заправлення транспортних засобів у кількості 930 літрів необхідно зберігати у каністрах.

Згідно з таблицею розподілу, наведеною у наказі, передбачено розміщення 40 літрів пального у двох металевих каністрах місткістю 20 літрів кожна, 80 літрів - у чотирьох металевих каністрах місткістю 20 літрів кожна, ще 40 літрів - у двох металевих каністрах місткістю 20 літрів кожна, 720 літрів - у 18 пластикових каністрах місткістю 40 літрів кожна та 50 літрів - в одній пластиковій каністрі місткістю 50 літрів. Загалом у наказі зазначено 27 каністр сукупною місткістю 930 літрів.

Забезпечення розподілу дизельного пального між зазначеними каністрами покладено на начальника виробництва ОСОБА_2 , а контроль за виконанням наказу директор товариства залишив за собою. До матеріалів справи також долучено документи щодо придбання товариством власних металевих каністр.

27.11.2024 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області зареєстровано нову ліцензію на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки №04610414202400734 зі строком дії з 29.11.2024 року до 29.11.2029 року.

У зазначеній ліцензії місцем зберігання пального визначено об`єкт за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, Амур-Нижньодніпровський район, вул. Осетинська, буд. 1А, а загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, зазначено у розмірі 7000 літрів. На звороті ліцензії міститься відмітка про сплату 780,00 грн за період з 29.11.2024 року до 29.11.2025 року згідно з платіжним документом від 19.11.2024 року.

12.06.2026 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області видано наказ №3764-п про проведення фактичної перевірки ТОВ «ВУД КОМПАНІ УКРАЇНА» за адресою: м. Дніпро, вул. Осетинська, буд. 1А. Предметом перевірки визначено дотримання законодавства у сфері обігу підакцизних товарів. Наказом передбачено проведення перевірки тривалістю не більше 10 діб та охоплення діяльності товариства за період з 01.11.2024 року до дня закінчення перевірки.

На виконання зазначеного наказу оформлено направлення на перевірку №5863 та №5864. Відповідно до відомостей, наведених безпосередньо в акті перевірки, направлення датовані 12.06.2026 року, а перевірку розпочато 12.06.2026 року о 13 год 30 хв.

Перевірку проводили заступник начальника відділу Дунець Олександр Миколайович та головний державний інспектор Мартинець Олег Євгенійович у присутності представника товариства Волкова Максима Ігоровича.

В описовій частині акта перевірки зазначено відомості про раніше видану товариству ліцензію №04610414202200239 зі строком дії з 22.06.2022 року до 22.06.2027 року та припинення її дії згідно з рішенням від 01.11.2024 року №387-рл. Також відображено наявність нової ліцензії №04610414202400734, зареєстрованої 27.11.2024 року, зі строком дії з 29.11.2024 року.

Як документи, використані під час перевірки, в акті перелічено ліцензію на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, договори купівлі-продажу нафтопродуктів, договори оренди та первинні документи.

Перевірку завершено 19.06.2026 року о 16 год 50 хв. Її результати оформлено актом, зареєстрованим 22.06.2026 року за №2788/04-36-09-03/40726032.

У цьому акті контролюючий орган зазначив про встановлення зберігання пального без наявності відповідної ліцензії. На обґрунтування такого висновку наведено відомості акцизної накладної форми «П» від 04.11.2024 року щодо відвантаження пального у кількості 3003,96 літра за адресою: м. Дніпро, вул. Осетинська, буд. 1А, у період відсутності ліцензії на право зберігання пального.

Отже, у видатковій накладній від 04.11.2024 року №965 обсяг поставленого позивачу пального зазначено у кількості 3000 літрів, тоді як в акті перевірки з посиланням на акцизну накладну від 04.11.2024 року наведено обсяг 3003,96 літра.

За висновками акта перевірки зазначені обставини кваліфіковано контролюючим органом як порушення пункту 1 статті 28 Закону України від 18.06.2024 року №3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

19.06.2026 року посадовими особами контролюючого органу складено окремий акт про відмову представника товариства Волкова М.І. від підписання матеріалів перевірки після ознайомлення з ними.

Акт фактичної перевірки від 22.06.2026 року №2788/04-36-09-03/40726032 направлено товариству через електронний кабінет платника податків. Відповідно до квитанції про доставку документів його доставлено 22.06.2026 року о 13 год 40 хв.

До матеріалів перевірки складено розрахунок штрафних фінансових санкцій, у якому за зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки без ліцензії визначено штраф у розмірі 34 588,00 грн. Як підставу застосування відповідальності у розрахунку зазначено пункт 36 статті 73 Закону України №3817-ІХ, а розмір санкції визначено як чотири мінімальні заробітні плати, встановлені законом на 1 січня звітного року, за перше порушення.

На підставі зазначеного акта перевірки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «С» від 08.07.2026 року №0384770903, яким до ТОВ «ВУД КОМПАНІ УКРАЇНА» застосовано штрафні фінансові санкції у розмірі 34 588,00 грн.

Згідно з квитанцією про доставку документів до електронного кабінету платника податків зазначене податкове повідомлення-рішення доставлено позивачу 09.07.2026 року о 10 год 45 хв.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, вважаючи останнє протиправним та таким, що порушує законні права та інтереси, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI, який визначає, зокрема, порядок адміністрування податків і зборів, права та обов`язки платників податків, компетенцію контролюючих органів, повноваження їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю.

Водночас загальні положення щодо обов`язку сплачувати податки і збори не є самостійною підставою для застосування штрафних фінансових санкцій. У цій справі спір виник щодо притягнення позивача до відповідальності за порушення законодавства у сфері зберігання пального, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.

Застосування такої відповідальності передбачає встановлення конкретної протиправної поведінки, її належну правову кваліфікацію та підтвердження відповідних обставин достатніми доказами.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд перевіряє, чи прийняте оскаржуване рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно. Обґрунтованість рішення передбачає врахування всіх обставин, які мають значення для його прийняття.

Предметом судового контролю є податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.07.2026 року №0384770903, яким до ТОВ «ВУД КОМПАНІ УКРАЇНА» застосовано штрафні фінансові санкції у розмірі 34 588,00 грн за зберігання пального виключно для потреб власного споживання без відповідної ліцензії.

Отже, визначальним питанням є доведеність здійснення позивачем саме такої діяльності, яка за своїми фактичними характеристиками потребувала ліцензування.

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено проведення фактичних перевірок, зокрема, щодо дотримання законодавства з питань наявності ліцензій та обігу підакцизних товарів. Підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України визначає підстави проведення відповідного контрольного заходу.

У постанові від 26.03.2024 року у справі №420/9909/23 Верховний Суд звернув увагу на необхідність розмежування наявності підстав для проведення перевірки та достатності їх відображення у наказі.

Проте правомірність призначення перевірки не означає автоматичної правильності її висновків. Тому наведені відповідачем аргументи щодо повноважень на проведення фактичної перевірки не спростовують доводів позивача про відсутність належного підтвердження інкримінованого порушення.

Так само допуск посадових осіб до перевірки, ознайомлення представника товариства з направленнями та відмова від підписання матеріалів перевірки не є визнанням факту зберігання пального без необхідної ліцензії.

Правове регулювання спірної операції від 04.11.2024 року підлягає визначенню з урахуванням Закону України від 18.06.2024 року №3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», його прикінцевих і перехідних положень.

Зазначений Закон набрав чинності 27.07.2024 року, за винятком окремих положень, для яких установлено інші строки. Відтак дата проведення перевірки не може бути підставою для застосування до господарської операції всіх норм у редакції, чинній на момент її перевірки, без урахування дії закону в часі.

Частиною першою статті 28 Закону України №3817-ІХ установлено загальну вимогу щодо здійснення зберігання пального за наявності відповідної ліцензії. Водночас застосування цієї вимоги передбачає встановлення факту діяльності зі зберігання та перевірку наявності законодавчих винятків.

Визначення місця зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки, наведене у пункті 49 частини першої статті 1 Закону України №3817-ІХ, пов`язує таке місце з розташуванням споруд, обладнання, резервуарів, ємностей або тари, призначених для відповідної діяльності. При цьому законодавець виокремив споживчу тару, тару споживача та поворотну тару у вигляді газових балонів об`ємом до 60 літрів включно кожна.

Таким чином, обов`язок отримання ліцензії не може визначатися виключно за фактом придбання пального. Необхідно встановити його фактичне розміщення, спосіб використання, характеристики відповідних ємностей та застосовність установлених законом винятків.

У постанові від 31.05.2022 року у справі №540/4291/20 Верховний Суд зазначив, що для оцінки складу правопорушення у вигляді зберігання пального без ліцензії необхідно з`ясувати місце і спосіб його зберігання, мету придбання, характеристики споруд, обладнання та ємностей, обсяги закупівлі, споживання і фактичні обставини використання.

У постанові від 21.08.2024 року у справі №140/5199/21 Верховний Суд підтвердив, що вирішальним предметом доказування є здійснення діяльності зі зберігання пального, а не його придбання. Невстановлення часу, місця та інших обставин такої діяльності унеможливлює визнання правомірним застосування відповідного штрафу.

У постанові від 16.04.2025 року у справі №520/11327/2020 Верховний Суд наголосив, що акт перевірки повинен розкривати зміст порушення, конкретні норми та фактичні обставини, на яких ґрунтується висновок податкового органу. Самої наявності невикористаного пального недостатньо для кваліфікації поведінки суб`єкта господарювання як безліцензійного зберігання.

Аналогічний підхід застосований у постанові Верховного Суду від 11.03.2026 року у справі №320/1921/22. Суд погодився зі скасуванням штрафу, оскільки податковий орган обмежився аналізом акцизних накладних та не встановив необхідних обставин щодо способу зберігання пального і характеристик використаних ємностей.

Наведені постанови стосувалися застосування Закону України №481/95-ВР. Суд ураховує їх у частині підходу до доказування фактичної операції зі зберігання пального, не ототожнюючи матеріально-правове регулювання різних періодів.

Як убачається з акта перевірки від 22.06.2026 року №2788/04-36-09-03/40726032, висновок відповідача про порушення ґрунтується на відомостях акцизної накладної форми «П» від 04.11.2024 року щодо відвантаження 3003,96 літра пального за адресою: м. Дніпро, вул. Осетинська, буд. 1А, у період відсутності ліцензії.

Однак зазначені відомості підтверджують постачання пального. Вони самі по собі не визначають, у які ємності пальне було розміщено, яка його частина використана для заправлення транспортних засобів та чи зберігався залишок у спосіб, який потребував ліцензії.

В акті не конкретизовано резервуар або іншу ємність, до яких було розвантажено саме спірну партію пального 04.11.2024 року, не визначено обсяг такого розміщення та не викладено результатів дослідження подальшого руху отриманого пального.

Сам факт наявності у товариства резервуарів та отримання ним ліцензій щодо відповідного місця не підтверджує, що кожна поставка пального обов`язково розміщувалася у цих резервуарах.

Зокрема, зазначення у ліцензії №04610414202400734 загальної місткості резервуарів 7000 літрів не доводить їх використання для спірної поставки. Для цього необхідний доказовий зв`язок між конкретною господарською операцією та конкретним способом зберігання.

Суд ураховує, що встановлення порушення не вимагає обов`язкового використання лише фото- або відеофіксації. Обставини можуть підтверджуватися різними допустимими засобами доказування. Проте їх сукупність повинна доводити саме інкриміноване порушення, а не лише створювати припущення про його можливість.

На противагу загальному висновку перевірки позивач надав документи щодо розподілу та використання отриманого пального.

Згідно з видатковою накладною від 04.11.2024 року №965 товариство придбало 3000 літрів дизельного пального загальною вартістю 141 000,00 грн. Відомість заправки транспортних засобів №11 за листопад 2024 року відображає видачу 04.11.2024 року 2070 літрів пального для заправлення техніки.

Зокрема, у відомості зазначено заправлення двох транспортних засобів DAF у кількості 960 та 840 літрів, автомобіля Hyundai Accent у кількості 40 літрів та двох тракторів БЕЛАРУС-82.1 у кількості 120 і 110 літрів відповідно.

Документ містить дату операцій, відомості про транспортні засоби, обсяги виданого пального та підписи осіб, які його отримали. Наявність у товариства відповідної техніки підтверджується договорами, актами приймання-передачі та реєстраційними документами.

Сам по собі внутрішній характер відомості не позбавляє її доказового значення. Її зміст підлягає оцінці разом з іншими матеріалами справи.

Відповідач не навів конкретних доказів, які спростовують зазначені операції або підтверджують розміщення відображених у відомості 2070 літрів пального у резервуарах для зберігання.

Перебування пального у штатних паливних баках транспортних засобів для забезпечення роботи їх двигунів не можна без належного обґрунтування ототожнювати зі зберіганням товарного запасу пального у місці, яке підлягає ліцензуванню.

Щодо решти пального позивач надав наказ директора від 04.11.2024 року про розподіл залишку в кількості 930 літрів між каністрами.

Наказом передбачено розміщення 160 літрів пального у восьми металевих каністрах місткістю 20 літрів кожна, 720 літрів - у 18 пластикових каністрах місткістю 40 літрів кожна та 50 літрів - в одній пластиковій каністрі місткістю 50 літрів. Загалом визначено 27 каністр.

Наявність відповідної тари підтверджується документами про її придбання, договором позички від 01.11.2024 року №1/2024 та актом приймання-передачі від цієї ж дати. За зазначеним актом товариство отримало пластикові каністри місткістю 30, 40 і 50 літрів загальною місткістю 1900 літрів.

Суд оцінює наказ як документ, що підтверджує прийняття рішення про розподіл пального, у взаємозв`язку з відомістю заправки та документами про наявність тари. Наведений у цих документах кількісний розподіл охоплює весь обсяг поставки за видатковою накладною: 2070 літрів та 930 літрів разом становлять 3000 літрів.

Контролюючий орган не підтвердив іншого фактичного способу розміщення цієї партії та не навів належних підстав для відхилення зазначеної сукупності доказів.

При цьому загальний обсяг пального у декількох каністрах не дає підстав розглядати їх як одну ємність. За наявності законодавчого критерію місткості кожної одиниці тари оцінці підлягають характеристики відповідних одиниць, а не лише сукупний обсяг залишку.

Отримання каністр у позичку або придбання їх окремо від пального також не доводить незастосовності винятку, оскільки законодавче визначення враховує не лише споживчу тару, але й тару споживача.

Відповідач не дослідив ці обставини належним чином і не обґрунтував, чому заявлений позивачем спосіб розміщення залишку пального потребував ліцензування.

Використання у наказі слова «зберігати» не є визнанням правопорушення. Юридична кваліфікація залежить від фактичного змісту операції та вимог закону, а не від окремого формулювання внутрішнього документа.

Різниця між обсягом 3000 літрів у видатковій накладній та 3003,96 літра в акті перевірки також не підтверджує інкримінованого порушення. Відповідач не встановив, що ця різниця утворювала окремий фактичний залишок, який зберігався у місці, що потребувало ліцензії. Суд не вправі самостійно припускати причини такої розбіжності та покладати їх в основу відповідальності.

Отже, за наявними доказами висновок про зберігання всього отриманого пального без ліцензії ґрунтується на необґрунтованому ототожненні його постачання з діяльністю, яка підлягає ліцензуванню.

Оцінюючи доводи щодо припинення дії ліцензії, суд установив, що розпорядженням від 01.11.2024 року №387-рл ліцензію №04610414202200239 анульовано у зв`язку з несплатою чергового платежу.

Водночас платіжна інструкція від 09.02.2024 року №6051 підтверджує перерахування товариством 780,00 грн із призначенням платежу за ліцензію на право зберігання пального за 2024 рік.

У відзиві відповідач послався на ненадходження повідомлення про сплату та копії платіжного документа. Проте відсутність повідомлення про платіж і фактична несплата коштів є різними обставинами. Ненадання інформації про виконаний платіж не спростовує самого факту перерахування коштів.

Відповідач не пояснив, чому зазначена платіжна інструкція не підтверджує виконання відповідного платіжного обов`язку, та не конкретизував несплачений період з урахуванням цього документа.

Крім того, стаття 54 Закону України №3817-ІХ, на яку посилається відповідач, належить до розділу VII, що набрав чинності з 01.01.2025 року, за встановленими законом винятками. Тому її застосування до виконання позивачем обов`язків у 2024 році потребувало врахування приписів про дію закону в часі.

Суд не вирішує в межах цього спору самостійну вимогу про скасування розпорядження від 01.11.2024 року №387-рл, оскільки така вимога не заявлена. Однак обставини сплати за ліцензію підлягають оцінці в частині перевірки обґрунтованості спірної санкції.

Незалежно від існування зазначеного розпорядження відповідач мав довести здійснення товариством після припинення ліцензії конкретної діяльності, яка потребувала відповідного дозволу. Самої відсутності ліцензії для застосування штрафу недостатньо.

Надходження витягу з розпорядження до електронного кабінету позивача 04.11.2024 року о 09 год 40 хв підтверджує повідомлення про прийняте рішення, але не визначає способу подальшого розміщення пального.

Отримання нової ліцензії зі строком дії з 29.11.2024 року не має зворотної дії, проте також не є визнанням товариством безліцензійного зберігання спірної партії у попередній період.

Щодо суми штрафу суд зазначає, що правильність розрахунку санкції є похідною від наявності підстав для її застосування.

Сума 34 588,00 грн відповідає чотирьом розмірам мінімальної заробітної плати у сумі 8647,00 грн. Водночас арифметична правильність такого розрахунку не усуває недоведеності правопорушення.

Тому підставою скасування податкового повідомлення-рішення є відсутність достатнього фактичного обґрунтування санкції, а не необхідність заміни її розміру на запропоновані позивачем 28 400,00 грн.

Довід відповідача про передбачення іншим законодавчим регулюванням більшого штрафу у розмірі 500 000,00 грн не змінює цієї оцінки. Застосування меншої санкції не робить рішення правомірним за відсутності доведеного складу порушення.

За частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України сторони доводять обставини, на яких ґрунтуються їхні вимоги та заперечення, а обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

Позивач надав документи щодо конкретного способу розподілу та використання пального. Відповідач їх належно не спростував і не довів фактичного зберігання спірної партії у місці та у спосіб, що потребували ліцензії.

Акт перевірки не має наперед установленої доказової сили. Повторення його висновків у відзиві не усуває відсутності достатнього доказового обґрунтування.

Суд не може замість контролюючого органу встановлювати нову фактичну підставу санкції, припускати розвантаження пального до резервуара або визнавати документи позивача недостовірними без конкретних доказів.

Оцінивши матеріали справи відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що відповідач не виконав обов`язку доведення правомірності оскаржуваного рішення. Відомості про придбання пального та анулювання ліцензії за встановлених обставин не є достатніми для підтвердження інкримінованого порушення.

Податкове повідомлення-рішення від 08.07.2026 року №0384770903 прийняте без належного врахування документів щодо використання пального та за відсутності достатнього підтвердження фактичних підстав застосування фінансової санкції, а тому не відповідає критерію обґрунтованості, визначеному частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене позовні вимоги ТОВ «ВУД КОМПАНІ УКРАЇНА» підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.07.2026 року №0384770903.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних дій та рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду у сумі 2662,40 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 2662,40 грн. підлягає стягненню з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю ВУД КОМПАНІ УКРАЇНА до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.07.2026 року №0384770903.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю ВУД КОМПАНІ УКРАЇНА (код ЄДРПОУ 40726032) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658) документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник