Рішення № 140886316, 23.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 рокуСправа №640/37546/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 20.12.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Міністерства оборони України (далі - відповідач-1, Міноборони) та ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-2, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якій позивач просить суд:

- визнати діяльність Міністерства оборони України щодо відмови позивачу в компенсації вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад, гарантованої пунктом 3 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», протиправною;

- зобов`язати Міністерство оборони України надати позивачу компенсацію вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад, гарантовану пунктом 3 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у строк, визначений законом;

- визнати діяльність Міністерства оборони України щодо порушення строків розгляду заяви позивача протиправною;

- визнати діяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови позивачу в компенсації вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад, гарантованої пунктом 3 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», протиправною;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати позивачу компенсацію вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад, гарантовану пунктом 3 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у строк, визначений законом;

- визнати діяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду звернення позивача протиправною;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути скаргу позивача відповідно до вимог статей 7, 15, 16, 19 Закону України «Про звернення громадян» та надати на неї відповідь на всі поставлені питання за підписом керівника у строк, визначений законом.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни III групи та учасником бойових дій і відповідно до пункту 3 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад. 16.06.2021 позивач звернувся через Урядовий контактний центр до Міністра оборони України із заявою № ГР-12679016, у якій, зокрема, порушив питання про забезпечення його перевізними документами (квитками) або про порядок компенсації вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад. У відповіді від 11.08.2021 № 220/ЗВГР/183 Міноборони повідомило про розподіл позивачу путівки, а з питання компенсації вартості проїзду запропонувало звернутися до органу соціального захисту населення, що, на думку позивача, фактично є відмовою у реалізації гарантованого законом права. Крім того, позивач вважає, що відповідач-1 порушив строк розгляду звернення, установлений Закону України «Про звернення громадян», оскільки відповідь надано через 56 днів замість 30 днів.

Позивач також зазначає, що 14.07.2021 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 зі скаргою, у якій поставив десять питань, зокрема щодо компенсації вартості проїзду.

У відповіді від 21.07.2021 № 5/6340с відповідач-2 послався на пункт 21 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який регулює іншу пільгу, і запропонував звернутися до закладів соціального захисту, а на питання № 6 і № 7 відповіді по суті не надав.

На думку позивача, відповідач-2 розглянув звернення неповно, необ`єктивно і невсебічно, чим порушив вимоги статей 15, 16, 19 Закону України «Про звернення громадян», а також його право на доступ до публічної інформації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2021 (суддя Клименчук Н.М.) відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

11.02.2022 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив відповідача-2 від 01.02.2022 № 246, у якому відповідач-2 просить відмовити в задоволенні позовних вимог до нього. Свою позицію відповідач-2 обґрунтовує тим, що він не відмовляв позивачу в компенсації вартості проїзду. Натомість листом від 12.07.2021 № 5/5628с позивача повідомлено про те, що згідно з протоколом засідання санаторно-курортної відбіркової комісії № 38 від 09.07.2021 № 24 йому розподілено санаторно-курортну путівку на період з 22.07.2021 по 11.08.2021. Звернення позивача від 14.07.2021 надійшло 21.07.2021 (вх. № 5/5122с) і було адресоване одночасно Міністру оборони України та начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 , тому відповідач-2 листом від 21.07.2021 № 5/6340с надав відповідь на питання, що належать до його компетенції, а на решту питань відповідь мало надати Міноборони. Зазначив, що компенсація вартості проїзду до санаторно-курортного закладу може бути здійснена лише після повернення із санаторно-курортного лікування на підставі документів (квитків), які підтверджують витрати на проїзд, однак позивач після повернення з лікування до відповідача-2 із заявою про компенсацію не звертався і підтверджувальних документів не надав, тому його вимоги є передчасними. Також, відповідно до наказу Міністра оборони України від 14.12.2016 № 687 витрати, пов`язані з проїздом для лікування та відпочинку в санаторіях і будинках відпочинку, відшкодовуються ветеранам військової служби, проте позивач посвідчення ветерана військової служби не надав.

Відповідач-1 відзиву на позовну заяву не подав. Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На виконання Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» у січні 2025 року матеріали адміністративної справи № 640/37546/21 надійшли до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

31.01.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сластьон А.О.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 справу прийнято до провадження, продовжено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами зі стадії розгляду справи по суті, а відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не зверталися.

З урахуванням викладеного розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни III групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , та учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .

Позивач на момент виникнення спірних правовідносин отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і перебував на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням у ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується змістом його звернення від 14.07.2021, листа відповідача-2 від 21.07.2021 № 5/6340с та відповідачами не заперечується.

16.06.2021 ОСОБА_1 звернувся через Урядовий контактний центр до Міністра оборони України із заявою № ГР-12679016, у якій просив повідомити, чи буде його забезпечено у липні - серпні 2021 року путівкою на санаторно-курортне лікування до ЦМР та СЛ «Одеський», а також чи буде його забезпечено перевізними документами (квитками) або в який спосіб буде компенсовано вартість проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.

Згідно з протоколом засідання санаторно-курортної відбіркової комісії № 38 від 09.07.2021 № 24 позивачу розподілено санаторно-курортну путівку до ЦМР та СЛ «Одеський» на період з 22.07.2021 по 11.08.2021, про що відповідач-2 повідомив позивача листом від 12.07.2021 № 5/5628с.

Листом від 11.08.2021 № 220/ЗВГР/183 за підписом Міністра оборони України відповідач-1 повідомив позивача про розподіл йому санаторно-курортної путівки до ЦМР та СЛ «Одеський» на період з 22.07.2021 по 11.08.2021 та зазначив, що стосовно компенсації вартості проїзду до санаторного закладу йому як особі з інвалідністю III групи внаслідок війни необхідно звернутися до Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації.

14.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до Міністра оборони України та начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 зі зверненням, яке надійшло до відповідача-2 21.07.2021 (вх. № 5/5122с), у якому просив:

1) забезпечити його перевізними документами, квитками або іншим чином компенсувати вартість проїзду до санаторно-курортного закладу і назад;

2) роз`яснити, згідно з якими керівними документами для оформлення путівки вимагають довідку з Пенсійного фонду України про отримання військової пенсії;

3) повідомити, що заважає оформлювати такі довідки централізовано в м. Чернігові, з огляду на наявність в ІНФОРМАЦІЯ_6 його особової справи, яка містить усі його дані, зокрема про те, де він отримує військову пенсію;

4) повідомити, чому працівниця ЗСУ ОСОБА_2 плутає першочергову чергу з позачерговою, у якій мають перебувати особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 3 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

5) повідомити, чому працівниця ЗСУ ОСОБА_2 готує відповіді на його скарги щодо неї, що суперечить забороні, встановленій Закону України «Про звернення громадян», направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються;

6) повідомити, які заходи вжито командуванням ІНФОРМАЦІЯ_4 у 2021 році для забезпечення достатньої кількості безкоштовних санаторних путівок, та надати копії звернень ІНФОРМАЦІЯ_4 до ІНФОРМАЦІЯ_7 з цього питання;

7) повідомити, які заходи планує вжити командування ІНФОРМАЦІЯ_4 у 2022 році для забезпечення достатньої кількості безкоштовних санаторних путівок;

8) розглянути звернення по суті відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про звернення громадян»;

9) взяти на особистий контроль розгляд звернення;

10) повідомити, які заходи вжито для розслідування, встановлення та покарання винних у порушенні його прав.

Листом від 21.07.2021 № 5/6340с за підписом тимчасово виконуючого обов`язки військового комісара полковника ОСОБА_3 відповідач-2 повідомив позивача про те, що відповідно до пункту 21 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам з інвалідністю внаслідок війни III групи надається право безоплатного проїзду один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом незалежно від наявності залізничного сполучення або проїзду один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту з 50-процентною знижкою вартості проїзду. Відповідно до пункту 3 розділу 4 Інструкції про організацію санаторно-курортного лікування, медичної та медико-психологічної реабілітації у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 04.11.2016 № 591, відбір на санаторно-курортне лікування ветеранів війни та осіб, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», здійснюється ІНФОРМАЦІЯ_8 на підставі, зокрема, довідки Пенсійного фонду України про отримання такої пенсії.

Позивач перебував у позачерговій черзі разом з особами, які мають статус осіб з інвалідністю внаслідок війни; станом на 21.07.2021 у черзі залишилося 120 осіб, у тому числі особи з інвалідністю внаслідок війни I групи - 9 осіб, II групи - 44 особи, III групи - 67 осіб; позивач отримав путівку поза чергою.

Також, позивач був повідомлений, що відповіді на скарги позивача готує начальник відділу оформлення допомог, військових пенсій та пільг - заступник начальника сектору соціальних виплат.

Відповідно до наказу Міністра оборони України від 04.11.2016 № 591 ІНФОРМАЦІЯ_2 щороку до 25 листопада надсилає ІНФОРМАЦІЯ_7 потребу в санаторно-курортних путівках на наступний рік. Потреба в безкоштовних санаторно-курортних путівках на 2021 рік становить 359 штук, станом на 21.07.2021 ІНФОРМАЦІЯ_5 виділено 94 санаторно-курортні путівки;

Підстав для перевірки виконання посадових обов`язків державним службовцем ОСОБА_2 , у тому числі обов`язків секретаря санаторно-курортної відбіркової комісії № 38, немає.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача після закінчення санаторно-курортного лікування до відповідача-1, відповідача-2 чи органу соціального захисту населення із заявою про виплату компенсації вартості проїзду з наданням проїзних документів.

Не погоджуючись із відповідями відповідачів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Спір виник щодо реалізації позивачем як особою з інвалідністю внаслідок війни права на компенсацію вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв`язку з отриманням ним у 2021 році путівки до санаторно-курортного закладу Міністерства оборони України, а також щодо дотримання відповідачами строку та повноти розгляду звернень позивача від 16.06.2021 і 14.07.2021.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, до спірних правовідносин суд застосовує нормативно-правові акти в редакціях, чинних на час їх виникнення, тобто станом на червень - серпень 2021 року.

Щодо компенсації вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.

Особи з інвалідністю внаслідок війни з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни, безплатно забезпечуються санаторно-курортним лікуванням першочергово із числа позачерговиків.

Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Особи з інвалідністю внаслідок війни забезпечуються путівками відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах охорони здоров`я, соціального захисту населення, захисту державного кордону, та іншими органами за місцем перебування особи з інвалідністю на обліку або за місцем її роботи.

Суд зазначає, що дію пункту 3 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було зупинено лише з 2023 року, тому на спірні правовідносини 2021 року зазначене зупинення не впливає.

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 № 969 «Про внесення змін до порядків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 р. № 785 і від 7 лютого 2007 р. № 150» (далі - постанова № 969) інвалідам війни, які отримали санаторно-курортні путівки відповідно до Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 р. № 187, виплачується структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад компенсація вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад у транспорті загального користування (залізничному та автомобільному) згідно з поданими проїзними квитками. У разі проїзду залізничним транспортом відшкодовується вартість квитка у плацкартному вагоні.

Витрати, пов`язані з виплатою компенсації вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету в межах видатків, передбачених Міністерству соціальної політики на зазначену мету.

Отже, механізм компенсації вартості проїзду, визначений пунктом 2 постанови № 969, поширюється виключно на осіб з інвалідністю внаслідок війни, які отримали санаторно-курортні путівки від органів соціального захисту населення відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 № 187.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення (крім м. Києва) рад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 № 187 (у редакції від 06.03.2019, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 187), цей Порядок визначає механізм забезпечення органами соціального захисту населення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів осіб відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» та «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Згідно з абзацом другим пункту 1 Порядку № 187 дія цього Порядку не поширюється на осіб, яких визнано ветеранами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», військовослужбовців і членів їх сімей, осіб, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (крім військовослужбовців строкової служби з числа осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), та осіб, зазначених у Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на забезпечення постраждалих учасників Революції Гідності та учасників антитерористичної операції санаторно-курортним лікуванням, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2015 р. № 200.

Повертаючись до обставин справи.

Як установлено судом, позивач отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», перебуває на обліку для забезпечення санаторно-курортним лікуванням у ІНФОРМАЦІЯ_5 і в 2021 році отримав путівку до санаторно-курортного закладу Міністерства оборони України за рішенням санаторно-курортної відбіркової комісії № 38, тобто в системі Міністерства оборони України, а не від органу соціального захисту населення відповідно до Порядку № 187.

Отже, на позивача не поширювалася дія Порядку № 187, а відтак і пункту 2 постанови № 969, у зв`язку з чим органи соціального захисту населення, зокрема Департамент соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації, не мали повноважень на виплату йому компенсації вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад.

Водночас абзацом четвертим пункту 3 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» прямо визначено, що особи з інвалідністю внаслідок війни забезпечуються путівками, зокрема, Міністерством оборони України за місцем перебування особи з інвалідністю на обліку.

Право на компенсацію вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад є складовою єдиної пільги - безплатного позачергового щорічного забезпечення санаторно-курортним лікуванням, тому питання про її реалізацію щодо особи, яку забезпечено санаторно-курортним лікуванням через систему Міністерства оборони України, належить до компетенції саме цього органу.

Суд зазначає, що відсутність окремого підзаконного нормативно-правового акта, який визначав би порядок виплати компенсації вартості проїзду для осіб з інвалідністю внаслідок війни, забезпечених путівками Міністерством оборони України, не може бути підставою для невирішення суб`єктом владних повноважень питання про реалізацію права, гарантованого законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що в межах свого бюджетного законодавства держава може передбачати певні виплати, однак, поки відповідні положення є чинними, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність механізму чи коштів як на підставу невиконання своїх зобов`язань.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади зверненні, не входять до його повноважень, звернення в термін не більше п`яти днів пересилається ним за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Згідно з абзацом одинадцятим частини першої статті 19 цього Закону органи державної влади, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.

Відповідач-1, розглядаючи звернення позивача від 16.06.2021, питання про компенсацію вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад по суті не вирішив, а запропонував позивачу звернутися до Департаменту соціального захисту населення Чернігівської обласної державної адміністрації, тобто до органу, який, з огляду на наведене правове регулювання, не мав повноважень щодо виплати позивачу такої компенсації.

Отже, дії відповідача-1 щодо направлення позивача до органу соціального захисту населення замість вирішення по суті питання про компенсацію вартості проїзду не відповідають вимогам частини другої статті 19 Конституції України, абзацу четвертого пункту 3 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», частини першої статті 15 та абзацу одинадцятого частини першої статті 19 Закону України «Про звернення громадян» і є протиправними.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо розгляд справи в межах заявлених позовних вимог не дає змоги повністю захистити права, свободи та інтереси сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Позовну вимогу про визнання протиправною «діяльності» відповідача-1 суд кваліфікує як вимогу про визнання протиправними його дій, що відповідає способам захисту, визначеним статтею 5 КАС України.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача-1 надати йому компенсацію вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Компенсація вартості проїзду за своєю природою є відшкодуванням фактично понесених витрат, розмір яких підтверджується проїзними документами.

Звернення позивача від 16.06.2021 подано до початку санаторно-курортного лікування.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач здійснив проїзд до санаторно-курортного закладу і назад, проїзних документів, відомостей про розмір понесених витрат, а також доказів звернення позивача до відповідача-1 із заявою про виплату компенсації з наданням підтверджувальних документів.

За таких обставин умови для зобов`язання відповідача-1 виплатити позивачу компенсацію в певному розмірі відсутні.

Водночас з метою ефективного захисту порушеного права позивача суд, виходячи за межі позовних вимог відповідно до частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути звернення позивача від 16.06.2021 № ГР-12679016 у частині компенсації вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Щодо позовних вимог до відповідача-2 про визнання протиправною відмови в компенсації вартості проїзду та зобов`язання надати таку компенсацію суд зазначає, що відповідач-2 рішення про відмову позивачу у виплаті компенсації не приймав, а позивач із заявою про виплату компенсації та проїзними документами до відповідача-2 не звертався.

Крім того, як зазначено вище, обов`язок щодо вирішення питання про реалізацію позивачем права на компенсацію вартості проїзду покладено законом на Міністерство оборони України.

Отже, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.

Посилання відповідача-2 на наказ Міністра оборони України від 14.12.2016 № 687, який регулює відшкодування витрат на проїзд ветеранам військової служби, суд відхиляє, оскільки позивач обґрунтовує своє право статусом особи з інвалідністю внаслідок війни, а не статусом ветерана військової служби, і це право випливає безпосередньо з пункту 3 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Щодо строку та повноти розгляду звернень позивача

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» цей Закон не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Звернення позивача від 16.06.2021 та 14.07.2021 за своїм змістом є заявою та скаргою в розумінні статті 3 Закону України «Про звернення громадян», а не запитами на інформацію, тому повноту і своєчасність їх розгляду суд оцінює з огляду на вимоги Закону України «Про звернення громадян».

Доводи позивача про порушення його права на доступ до публічної інформації є необґрунтованими.

Відповідно до частин першої - третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Закону України «Про звернення громадян» скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається в порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду. Скарги осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Звернення громадян, які мають установлені законодавством пільги, розглядаються в першочерговому порядку.

Щодо строку розгляду відповідачем-1 звернення позивача від 16.06.2021 суд зазначає, що відповідь на нього надано листом від 11.08.2021 № 220/ЗВГР/183, тобто через 56 днів після подання звернення, що перевищує як місячний строк, так і максимальний сорокап`ятиденний строк розгляду звернення, установлений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач-1 відзиву на позовну заяву не подав, доказів надходження звернення позивача в іншу дату, ніж зазначена позивачем, а також доказів продовження строку розгляду звернення та повідомлення про це позивача суду не надав.

Ураховуючи, що позивач як особа з інвалідністю внаслідок війни має встановлені законодавством пільги, його звернення підлягало розгляду в першочерговому порядку.

Отже, відповідач-1 допустив протиправну бездіяльність щодо розгляду звернення позивача від 16.06.2021 у строк, установлений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян». Позовну вимогу про визнання протиправною «діяльності» відповідача-1 щодо порушення строків розгляду заяви суд кваліфікує як вимогу про визнання протиправною бездіяльності, яка підлягає задоволенню.

Щодо розгляду відповідачем-2 звернення позивача від 14.07.2021 суд зазначає, що звернення надійшло до відповідача-2 21.07.2021 і того ж дня на нього надано відповідь за підписом тимчасово виконуючого обов`язки військового комісара, тобто з дотриманням строку, установленого статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», та вимог частини третьої статті 15 цього Закону щодо підписання відповіді особою, яка виконує обов`язки керівника.

Разом з тим, дослідивши зміст відповіді від 21.07.2021 № 5/6340с, суд установив, що відповідач-2 надав відповіді по суті на питання № 2, № 4, № 5 і № 10, а також частково - на питання № 6 щодо заходів, ужитих у 2021 році. Питання № 8 і № 9 стосувалися порядку розгляду звернення і реалізовані фактом його розгляду.

Водночас на питання № 1 щодо компенсації вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад відповідач-2 надав відповідь з посиланням на пункт 21 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який регулює іншу пільгу - право на безоплатний або пільговий проїзд один раз на рік (на два роки) незалежно від санаторно-курортного лікування, і не роз`яснив позивачу, який орган є компетентним щодо вирішення порушеного ним питання, а також не переслав звернення в цій частині за належністю відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян».

На питання № 3 щодо можливості централізованого оформлення довідок для отримання путівки, на питання № 6 в частині надання копій звернень до ІНФОРМАЦІЯ_7 та на питання № 7 щодо заходів, запланованих на 2022 рік, відповідач-2 відповіді по суті не надав, мотивів відмови в їх розгляді не навів.

Доводи відповідача-2 про те, що відповідь на решту питань мало надати Міноборони, суд відхиляє, оскільки питання № 3, № 6 і № 7 стосуються безпосередньо діяльності ІНФОРМАЦІЯ_4 та його командування, а щодо питання № 1, навіть за умови його віднесення до компетенції Міноборони, відповідач-2 був зобов`язаний діяти відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян».

Отже, відповідач-2 допустив протиправну бездіяльність щодо неповного розгляду звернення позивача від 14.07.2021 в частині питань № 1, № 3, № 6 і № 7.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача-2 повторно розглянути звернення позивача від 14.07.2021 в частині питань № 1, № 3 і № 6 та надати на них відповідь відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

Щодо питання № 7 суд ураховує, що воно стосувалося заходів, запланованих на 2022 рік, тому на час ухвалення рішення повторний розгляд цього питання не призведе до поновлення прав позивача, а належним і достатнім способом захисту в цій частині є визнання бездіяльності відповідача-2 протиправною.

Вимога позивача про надання відповіді саме за підписом керівника задоволенню не підлягає, оскільки частиною третьою статті 15 Закону України «Про звернення громадян» допускається надання відповіді за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, інших судових витрат сторонами не заявлено, тому підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (ідентифікаційний код: 00034022; місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6), ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_4 ; АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо невирішення по суті питання про компенсацію ОСОБА_1 вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад, порушеного у зверненні від 16.06.2021 № ГР-12679016, та направлення його з цього питання до органу соціального захисту населення.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 16.06.2021 № ГР-12679016 у частині компенсації вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України в частині нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 16.06.2021 № ГР-12679016 у строк, установлений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян».

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неповного розгляду звернення ОСОБА_1 від 14.07.2021 (вх. № 5/5122с від 21.07.2021) в частині питань № 1, № 3, № 6 і № 7.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 14.07.2021 (вх. № 5/5122с від 21.07.2021) в частині питань № 1, № 3 і № 6 та надати на них відповідь відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон