Рішення № 140884666, 21.10.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/15845/26

Провадження № 2/344/7528/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

21 жовтня 2026 року м.Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Польської М.В.,

секретаря судового засідання Соляник Т.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат,-

В С Т А Н О В И В:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» у серпні 2026 року звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.08.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 6766997 (індивідуальна частина), відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу у власність грошові кошти в сумі 15 000 грн. строком на 360 днів (тобто до 20.08.2025 року), а відповідач зобов`язався повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики), сплатити проценти та всі інші платежі, пов`язані з виконанням Договору. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Відповідач, у свою чергу, не виконав умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту в розмірі 15 000 грн., не сплатив комісії за надання кредиту в розмірі 15 грн., не сплатив комісії за обслуговування кредиту 14 700 грн., та не сплатив заборгованість по сумі за порушення грошового зобов`язання у розмірі 4 200 грн., Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 33 945 грн.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 серпня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження по даній справі без виклику сторін, вирішено здійснювати розгляд (формування та зберігання справи) в змішаній (паперовій та електронній) формі та витребувано докази.

Водночас, у строк встановлений судом ухвалою відповідач, його представник відзив на позов не подали, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

З урахуванням положень ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи всі докази в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову частково, виходячи з наступного.

25.08.2024 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Мілоан» Договір про споживчий кредит № 6766997 (індивідуальна частина), за яким ТОВ «Мілоан» надав, а позичальник (відповідач) отримав кредит в розмірі 15 000 гривень. Підтвердженням добровільного укладення відповідачем Договору про надання споживчого кредиту № 6766997 є заява на отримання кредиту № 6766997 від 25.08.2024 року, що заповнена відповідачем, яку підписано ОСОБА_1 одноразовим цифровим ідентифікатором 341076.

Відповідно до п. 1.3 договору кредит надається строком на 360 днів з 25.08.2024 року (тобто до 20.08.2025 року).

Із пункту 1.5. договору слідує, що загальні витрати позичальника за кредитом складають 46 245 грн.. Денна процентна ставка складає: (46245.00 грн. / 15000.00 грн.) 360 днів * 100% = 0.86%.

Згідно п.1.5.1. договору, комісія за надання кредиту 45 грн., яка нараховується за ставкою 0.30% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.

Пунктом 1.5.2. договору визначено, що комісія за обслуговування кредиту (за весь строк кредитування) 46 200 грн., що нараховується за ставкою 14% від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені графіком платежів, який є додатком №1 до цього договору.

У п.1.5.3. договору зазначено, що проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів, нараховується за ставкою 0.0010% річних на фактичну заборгованість за кредитом.

Відповідно до п.1.5.4. договору, проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 0.0010% річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів.

Відповідно до п. 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок НОМЕР_1 .

Відповідно до п.2.3 договору, пролонгація та право позичальника продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту за цим договору не передбачені, якщо інше не буде встановлено додатковою домовленістю (угодою) сторін.

Згідно копії платіжного доручення № 139061833 від 25.08.2024 року ОСОБА_1 на картковий рахунок НОМЕР_1 отримав кредитні кошти у розмірі 15 000 грн..

На виконання вимог ухвали суду від 18 серпня 2026 року АТ «Перший український міжнародний банк» надано інформацію, згідно якої, в банку на імя ОСОБА_1 була випущена банківська платіжна картка № НОМЕР_2 . В результаті аналізу операцій, здійснених по вказаній карті, в період з 25.08.2024 року по 01.09.2024 року була виявлена операція по надходженню грошових коштів у сумі 15 000 грн. через сервіс іншого банку.

З відомості про щоденні нарахування та погашення за договором № 6766997 вбачається, що проценти по кредиту ОСОБА_1 нараховувалися з 25.08.2024 року по 24.12.2024 року, тобто в межах строку кредитування.

24.12.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал» було укладено Договір відступлення прав вимоги №113-МЛ. Відповідно до умов даного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України Позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан», в тому числі і до відповідача за кредитним договором № 6766997 від 25.08.2024 року.

З витягу із Реєстру боржників до Договору відступлення прав вимог №113-МЛ від 24.12.2024 року вбачається, що ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» прийняло право вимоги за кредитним договором № 6766997 від 25.08.2024 року на загальну суму заборгованості 33 945 грн.

Згідно виписки з особового рахунка за кредитним договором №6766997 від 25.08.2024 року, що наданий позивачем, заборгованість ОСОБА_1 становить 33 945 грн., з яких: 15 000 грн. - заборгованість за сумою кредиту; 45 грн. заборгованість за комісією за надання кредиту; 14 700 грн. заборгованість за комісією за обслуговування кредиту; 4 200 грн. заборгованість за порушення грошового зобов`язання.

За змістом статей 626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України, передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Зокрема, передбачено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтями 1046-1047 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частинами 1-3 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Статтями 525,526 ЦК України, визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позивачем доведено укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит № 6766997 від 25.08.2024 року.

Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комісіями за обслуговування кредиту в розмірі 14 700 грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 1.5.2 договору передбачено сплату комісії за обслуговування кредиту за весь строк кредитування у розмірі 46 200 грн, яка нараховується за ставкою 14 % від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період, крім останнього періоду, відповідно до графіка платежів.

Водночас умовами договору не конкретизовано, за які саме послуги банку встановлено зазначену комісію, у чому полягає їх зміст та які фактичні дії кредитодавця охоплюються поняттям «обслуговування кредиту». Саме по собі визначення розміру комісії та порядку її нарахування не дає змоги встановити, за надання яких послуг позичальник зобов`язаний сплачувати відповідні кошти. Отже, наведене положення договору не містить достатньої конкретизації послуг, за які передбачено стягнення комісії, що не дає можливості перевірити обґрунтованість заявлених у цій частині вимог.

Крім того, з наданої первісним кредитором (ТОВ «Мілоан») відомості про щоденні нарахування та погашення за договором № 6766997 та виписки з особового рахунку за кредитним договором № 6766997 від 25.08.2024 року, долученої позивачем, неможливо встановити конкретні періоди, за які нараховувалася комісія за обслуговування кредиту, а також перевірити правильність її нарахування відповідно до умов договору та графіка платежів. Зазначені документи не містять достатніх відомостей, які б давали змогу визначити, за які саме розрахункові періоди та в яких сумах нараховано відповідну комісію.

За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість розрахунку заявленої до стягнення комісії в розмірі 14 700 грн. та встановити наявність правових підстав для стягнення відповідної суми.

Отже, з огляду на відсутність належного обґрунтування суті послуг, за які встановлено комісію, та неможливість перевірити періоди й правильність її нарахування, суд доходить висновку про недоведеність позовних вимог у цій частині.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості по сумі за порушення грошового зобов`язання в сумі 4 200 грн., суд зазначає наступне.

У розрахунку заборгованості, що наданий позивачем, вказана сума зазначена як неустойка та/або порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до положень ст.ст.549, 551 ЦК України, за якими неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У зв`язку з оголошенням воєнного стану на території України та погіршенням економічного становища України, значна кількість позичальників не взмозі платити по кредитних зобов`язаннях. У зв`язку з цим Верховною Радою України було ухвалено Закон України № 2120-IXП «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану».

Відповідно до п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згодом, неодноразово воєнний стан на території України продовжувався у встановленому законом порядку, і є чинним на даний час.

Беручи до уваги наведене, в умовах воєнного стану позичальник (боржник) за кредитним договором не несе відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, з нього не може бути стягнуто нараховану неустойку за укладеним договором, тобто у період воєнного стану.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача неустойки - не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, є безпідставними, а тому в частині задоволення позову про стягнення неустойки в сумі 4 200 грн. слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх часткове задоволення та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про споживчий кредит № 6766997 від 25.08.2024 року в сумі 15 045 грн., з яких: 15 000 грн. заборгованість за тілом кредиту; та 45 грн. заборгованість за одноразовою комісією.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Встановлено, що до матеріалів справи стороною позивача долучено договір про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року укладений між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Апологет», акт №Д/30340 наданих послуг від 15.07.2026 року, на суму 8 000 грн., детальний опис наданих послуг до акту №Д/30340 за договором про надання правової (правничої) допомоги від 15.07.2026 років, в якому зазначено перелік послуг, що входять до складу правової (правничої) допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 у справі № 681/947/24, постанові Верховного Суду 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом із тим, з урахуванням положень процесуального закону щодо розподілу судових витрат, принципу пропорційності, а також того, що позовні вимоги були задоволені судом не в повному обсязі (44,32%), суд дійшов висновку, що витрати на надання професійної правничої допомоги підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з цим суд вважає обґрунтованим визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 3 545,60 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково (44,32%), з відповідача на виконання вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 179,97 грн..

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 280-285,354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Задовольнити частково позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ: 35234236, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614), заборгованість за договором про споживчий кредит № 100578752 від 30.06.2024 року в розмірі 15 015 грн. (п`ятнадцять тисяч п`ятнадцять гривень), 1 179,97 грн. (одна тисяча сто сімдесят дев`ять гривень 97 копійок) судового збору та 3 545,60 грн. (три тисячі п`ятсот сорок п`ять гривень 60 копійок) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

В решті задоволення вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Івано-Франківського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено та підписано 23 жовтня 2026 року.

Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА