Рішення № 140879292, 23.10.2026, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/1551/26

Провадження 2/206/1632/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року м. Дніпро

Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Плінської А.В.,

за участю секретаря Габісонії Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 729590390 від 12.04.2019 у розмірі 17092,27 грн., з яких 6499,17 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10593,10 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.04.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 729590390, на підставі якого відповідачем отримано кредит у розмірі 2700,00 грн., на умовах зворотності, платності, строковості. На підставі ряду додаткових укладених угод до договору № 729590390 від 12.04.2019 року неодноразово збільшувалась сума отриманого кредиту та строк повернення кредиту. Право вимоги від первісного кредитора було передано ТОВ «Таліон Плюс», яке передало їх ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів».

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» своє зобов`язання по видачі кредитних коштів виконало, але позичальник кредит не погашає, у зв`язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Самарського районного суду міста Дніпра від 07.05.2026 провадження по справі відкрито, за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою від 23.10.2026 року відзив на позовну заяву разом з доданими до нього документами, відповідь на відзив разом з доданими до неї документами, заперечення на відповідь на відзив - залишены без розгляду та повернуты представнику відповідача та представнику позивача.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у прохальній частині пред`явленої позовної заяви просив про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, від її представника надійшла заява про розгляд справи у відсутності сторони відповідача та про відмову в задоволенні позову.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Судом установлено, що 12 квітня 2019 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" договір № 729590390 за умовами якого отримала у кредит грошові кошти в розмірі 2700,00 грн., строком на 13 днів.

В подальшому між ОСОБА_1 та ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" укладені додаткові угоди до договору № 729590390 від 12 квітня 2019 року, згідно яких було збільшено суму кредиту, яка в загальному розмірі склала 6500,00 грн. та строк кредитування, який останньою угодою від 23 травня 2019 року був збільшений на 29 днів, починаючи з 23.05.2019 року.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за договором виконало, а відповідачка отримавши кредитні кошти їх своєчасно не повернула.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон плюс» свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.

03.01.2019 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу №20190103, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон плюс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» свої права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора.

Тобто, відступлення права вимоги в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте, це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим, положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається».

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі №243/11704/15-ц.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

При цьому, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначав, що між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, за умовами якого до останнього перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 3729590390 від 12.04.2019 року, однак за договором факторингу права вимоги є похідними від кредитного договору, отже він не може бути укладеним раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги.

Предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року на момент його укладення не могло бути право будь-якої вимоги за неіснуючим на той час кредитним договором № 3729590390 від 12.04.2019 року , що в свою чергу виключає відступлення та набуття відповідного права вимоги за вказаним кредитним договором, як ТОВ «Таліон Плюс» згідно договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, так і в подальшому ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» згідно договору факторингу №20190103 від 03 січня 2019 року.

З огляду на те, що кредитний договір № 3729590390 був укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 12 квітня 2019 року, натомість договір факторингу №28/1118-01, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги ТОВ «Таліон Плюс», був укладений 28 листопада 2018 року, тобто, на момент укладення договору факторингу, ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та ОСОБА_1 , відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року, а останній в подальшому ТОВ «ФК «Європейська агенція» на підставі договору факторингу №20190103 від 03 січня 2019 року.

Крім того, умовами договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року передбачено, що наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора відповідно до реєстру прав вимоги. Вказаний реєстр прав вимоги зазначений, як Додаток №1 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року.

Отже, з наведеного вбачається, що наявність реєстру прав вимоги, як обов`язкової частини договору факторингу та документу, який підтверджує право вимоги за тим чи іншим договором є обов`язковим.

Проте дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що реєстр чи витяг з реєстру прав вимоги до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, укладеним між ТОВ «Таліон Плюс» та первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відсутній.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не заявляв про надання суду додаткових доказів та витребування відповідних доказів та інших документів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено правомірність заявлених вимог й не доведено факт переходу права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3729590390 від 12.04.2019 року .

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі №916/2040/20).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що до нього перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у позові судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів.

Суддя: А.В. Плінська