Рішення № 140877570, 22.10.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/14002/24

Провадження № 2/202/326/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Мариніна О.В.

секретаря судового засідання Пєшкічевої А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом в якому просить стягнути з відповідача 57 969,31 грн. заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 14.11.2023 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» і відповідачем укладено кредитний договір № 07870-11/2023 на суму 6 000,00 грн. строком на 360 днів зі ставкою 2,50 % на день. За договором факторингу № 29042024-1 від 29.04.2024 право вимоги за цим договором відступлено позивачу в сумі 27 444,31 грн. 24.11.2023 і 28.11.2023 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» і відповідачем укладено кредитні договори № 32479-11/2023 та № 38827-11/2023, кожен на суму 3 000,00 грн. строком на 360 днів зі ставкою 2,50 % на день. За договором факторингу № 24052024 від 24.05.2024 право вимоги за цими договорами відступлено позивачу в сумах 15 225,00 грн. Договори підписані електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Відповідач зобов`язання не виконував, внаслідок чого наявна заборгованість, яку внаслідок відступлення права вимоги позивач просить стягнути на свою користь.

Представник відповідача у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив позов не визнала й послалася на те, що у матеріалах справи немає доказів перерахування кредитних коштів відповідачу, зокрема виписок за картковим рахунком, платіжних доручень та інших первинних документів. Крім того, розрахунки заборгованості складені самим позивачем, не підтверджені первинними документами й не містять відомостей про порядок нарахування, а також вважає, що позивач не довів укладення договорів в електронній формі, зокрема надсилання та використання одноразового ідентифікатора, реєстрацію відповідача в системі кредиторів, належність йому електронного підпису. Представник також просила не долучати до справи витяги з реєстрів боржників до договорів факторингу № 29042024-1 та № 24052024, вважаючи, що вони подані позивачем із порушенням статті 83 ЦПК України лише разом із відповіддю на відзив.

Представники сторін, подавши заяви по суті спору, просили про розгляд справи без їх участі.

Дослідивши докази, суд дійшов до наступного.

Так, за змістом договорів, їхнім підписанням з боку споживача зазначено ідентифікатори W1286 (договір від 14.11.2023), W1390 (договір від 28.11.2023) та W8509 (договір від 24.11.2023).

Згідно з пунктом 1.6 кожного договору кредит надається в безготівковій формі на рахунок клієнта з використанням реквізитів платіжної картки (за договором від 14.11.2023 № 4149-49хх-хххх-1682, за договорами від 24.11.2023 і 28.11.2023 № 5168-75хх-хххх-2643) протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит вважається наданим у день перерахування кредитодавцем суми кредиту на вказані реквізити.

В той же час доказів перерахування кредитних коштів на зазначені картки, зокрема виписки за рахунком, підтвердження платіжної системи чи довідки кредитодавця про переказ, до матеріалів справи не подано та відповідачем заперечується.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що не володіє такими документами, оскільки не є первісним кредитором, а відомості про рахунки становлять банківську таємницю, і що він звернувся до первісних кредиторів із запитами, відповіді на які станом на 26.02.2025 не отримав.

Зазначив, що долучатиме додаткові докази окремим клопотанням.

До суду із клопотанням про витребування доказів не звертався та станом на дату ухвалення рішення такі докази суду не подав.

Представник відповідача просила не долучати до справи копії витягів з реєстрів боржників до обох договорів факторингу, оскільки вони подані позивачем із порушенням статті 83 ЦПК України лише разом із відповіддю на відзив.

В той же час, суд цього доводу не приймає, оскільки згідно з переліком додатків до позовної заяви позивачем при подачі позову було долучено копії витягів з реєстрів боржників до обох договорів факторингу були додані до позову (пункти 3, 5 та 16 переліку). Разом із відповіддю на відзив позивач повторно подав ті самі документи, тому порушення правил подання доказів позивачем щодо цих документів суд не встановив, а підстав для їх виключення з матеріалів справи немає.

При цьому питання про те, чи є ці документи достатніми для доведення переходу права вимоги, вирішується судом під час оцінки доказів (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами, а позивач повинен подати їх разом із позовною заявою (стаття 83 ЦПК України). Якщо доказ не може бути поданий у строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен повідомити про це суд та вчинити передбачені статтями 83, 84 цього Кодексу дії. Збирання доказів не є обов`язком суду.

Позов про стягнення заборгованості за кредитним договором ґрунтується на статтях 526, 10481050, 1054 ЦК України.

Кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові, а позичальник - повернути кредит і сплатити проценти.

Отже, обов`язок позичальника повернути кредит і сплатити проценти виникає за умови, що кредитодавець виконав свій обов`язок і надав кредит.

Тому позивач, який вимагає повернення кредиту, повинен довести як укладення договору, так і те, що кошти фактично були надані позичальнику в обумовленому розмірі.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а розрахунок заборгованості, складений самим кредитором, без підтвердження первинними документами не є достатнім доказом.

Це стосується й видачі кредиту: за відсутності доказів надання коштів позичальнику не можна вважати доведеним виникнення боргу.

Вимоги до виду таких доказів залежать від способу видачі.

У разі безготівкового переказу на картку на підтвердження факту переказу можуть бути подані, наприклад, виписка за рахунком, довідка або повідомлення платіжної системи чи банку-еквайра, що здійснили переказ.

Позивач не довів, що первісні кредитори перерахували відповідачу кошти за кожним із трьох договорів.

У договорах зазначено лише реквізити картки та умову про строк і спосіб видачі, що є умовою договору, а не доказом її виконання.

Розрахунки заборгованості складені самим позивачем (його представником), містять лише підсумкові цифри станом на 30.09.2024 і не можуть підтверджувати факт видачі коштів.

Витяги з реєстрів боржників і акти приймання-передачі підтверджують лише домовленість між кредитором і фактором про відступлення права вимоги та суми, які фактор вважає боргом, але не підтверджують виконання кредитодавцем обов`язку з надання кредиту.

Посилання позивача на те, що відповідач як власник картки міг сам отримати виписку, суд не приймає, оскільки тягар доказування факту видачі кредиту лежить на позивачі як стороні, що вимагає повернення коштів.

Позивач, який набув право вимоги від первісних кредиторів, відповідно до статті 517 ЦК України мав право вимагати від них документи, що засвідчують права, які передаються.

Якщо отримати такі документи не вдалося, він міг скористатися процесуальними засобами, передбаченими статтями 83, 84 ЦПК України, зокрема повідомити суд про неможливість подання доказу з поважних причин і заявити клопотання про витребування доказів у первісних кредиторів, платіжної системи чи банку.

Позивач цих дій не вчинив, не навів причин неподання доказів разом із позовом і не надав доказів вжиття залежних від нього заходів на момент подання позову (звернення до первісних кредиторів відбулося лише після отримання відзиву).

За частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик наслідків вчинення чи невчинення процесуальних дій.

Суд не вправі збирати докази з власної ініціативи, за винятком випадків, передбачених ЦПК України (частина сьома статті 81), підстав для чого в цій справі немає.

Таким чином, факт надання кредитів відповідачу в сумах 6 000,00 грн., 3 000,00 грн. і 3 000,00 грн. належними й допустимими доказами не підтверджений.

Додатково суд зауважує, що у розрахунках немає даних про період і порядок нарахування процентів, з яких можна було б перевірити, як отримано суми 21 445,71 грн., 12 300,00 грн. і 12 225,00 грн. (за простим добутком щоденної ставки 2,5 % на суму кредиту й кількості днів між видачею кредиту та відступленням ці суми не відтворюються без урахування пільгових умов, передбачених договорами); невідомо також, чим пояснюється відмінність суми основного боргу за договором № 07870-11/2023 (5 998,60 грн.) від суми кредиту (6 000,00 грн.).

Ці обставини, не дають змоги перевірити розмір заявленої вимоги, а обов`язок надати такий розрахунок і первинні документи лежить на позивачі.

Суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позивач не довів належними й допустимими доказами факт надання кредитів відповідачу та розмір заборгованості, у зв`язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки в позові відмовляється через недоведеність його обґрунтованості, суд не вирішує питання про те, чи є умови договорів щодо розміру процентів несправедливими (стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів») і чи підлягають вони зменшенню або обмеженню відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», а також інші доводи, які не впливають на результат розгляду.

За результатами розгляду справи, відповідно до статті 141 ЦПК України, судові витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 3 028,00 грн. залишаються за позивачем.

Заяви про відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу до ухвалення рішення не надходило

Керуючись статтями 4, 12, 13, 7681, 83, 84, 89, 141, 258, 259, 263265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами № 07870-11/2023 від 14.11.2023, № 38827-11/2023 від 28.11.2023 та № 32479-11/2023 від 24.11.2023 у загальному розмірі 57 969,31 грн. - відмовити повністю

Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 028,00 грн. залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якого не було повідомлено про розгляд справи, може подати скаргу в такий же строк з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не буде подано

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 268 ЦПК України).

Дата складення повного судового рішення 22 жовтня 2026 року.

Суддя О. В. Маринін