Рішення № 140871019, 15.10.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1507/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Задорожний К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Литонт" (62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Залізнична, буд. 55, кв. 6; код ЄДРПОУ 43172473);доАкціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, б.199; код ЄДРПОУ 05762269)простягнення коштів у розмірі 1 571 938, 53 грнза участю представників:

не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Литонт", м. Мерефа, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", м. Харків, про стягнення інфляційних витрат у сумі 1 452 552, 94 грн та 1 % річних у сумі 119 385, 59 грн (за період з 02.09.2024 по 01.04.2026), нарахованих у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Харківської області по справі № 922/3053/24. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/1507/26 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 10 червня 2026 року об 11:15 год.

25.05.2026 відповідач надав до суду відзив на позов (вх. № 12586), в якому просить суд на підставі принципів розумності, справедливості та пропорційності зменшити розмір 1 % річних та інфляційних втрат у даній справі на 99 % від належним чином перевірених та обґрунтованих позивачем сум. Обгрунтовуює вказане клопотання важким фінансовим становищем відповідача, яке виникло в зв`язку з реорганізацією Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання останнього до АТ "Укренергомашини", внаслідок чого відповідачу була передана кредиторська заборгованість АТ "Завод "Електроважмаш" на суму до 2 млрд. грн. більше ніж 260 кредиторів, а також в зв`язку з форс-мажорними обставинами, внаслідок чого відповідачу через неодноразові обстріли рф заподіяно матеріальної шкоди понад 577,8 млн. грн.

18.08.2026 позивачем надані додаткові докази по справі (вх. № 20241), в яких наголосив, що інститут нарахування відсотків річних та інфляційних втрат, застосовується не як штрафний механізм задля покарання боржника, а виключно як захист стягувача від обісцінювання своїх, по факту, коштів. Крім того, звертає увагу, що ні статус критичного підприємства, ні статус стратегічного підприємства не має переваги перед правом на приватну власність, яке захищене як матеріальним правом України так і міжнародною конвенцією. Нараховуючи відсотки річних та інфляційні позивач просто захищає свою власність, та підтримує купівельну спроможність грошових коштів які на сьогоднішній день не має можливості використати через дії відповідача.

24.08.2026 відповідач надав до суду заперечення на додаткові пояснення позивача (вх. № 20715).

Процесуальний рух справи також висвітлено у відповідних ухвалах суду.

У судове засідання 15.10.2026 представники сторін не з`явились, про причину неявки суд не повідомили.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 грудня 2024 року Господарським судом Харківської області було винесено рішення по справі № 922/3053/24, яким було стягнуто з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Литонт» заборгованість за договором 238-03/792 від 30.03.2020 у розмірі 7 556 450, 85 грн, пеню у розмірі 188 910, 08 грн, 1 % річних за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 128 406, 72 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 825 239, 63 грн та судовий збір у розмірі 177 623, 45 грн.

Із мотивувальної частини вказаного судового рішення вбачається наступне:

"30.03.2020 між Державним підприємством «Завод «Електроважмаш» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Литонт» (Постачальник) укладено Договір № 238-03/792 (далі Договір)

27.08.2021 АТ "Завод "Електроважмаш" та ТОВ "Литонт" укладено Угоду про заміну сторони правонаступником, відповідно до якої у зв`язку з реорганізацією ДП "Електроважмаш" в АТ "Завод "Електроважмаш" сторони домовилися, що усі права та обов`язки Замовника за Договором № 238-03/792 від 30.03.2020 перейшли до АТ "Завод "Електроважмаш"

Відповідно до пункту 1.4 статуту АТ "Українські енергетичні машини", затвердженого протоколом спільних позачергових загальних зборів АТ "Українські енергетичні машини" та АТ "Завод "Електроважмаш" від 23.12.2021 №32/2021, АТ "Українські енергетичні машини" є правонаступником всіх прав та обов`язків АТ "Завод "Електроважмаш" внаслідок приєднання останнього до Товариства відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 1005-р "Про погодження реорганізації акціонерного товариства " Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до акціонерного товариства "Турбоатом" (правонаступник АТ "Укренергомашини"). ДП "Завод "Електроважмаш" припинено 26.08.2021 на підставі рішення щодо реорганізації. Правонаступником ДП "Завод "Електроважмаш" виступило акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш". В свою чергу, АТ "Завод "Електроважмаш" перебуває у стані припинення з 17.09.2021. Так, з метою виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №1005 "Про погодження реорганізації акціонерного товариства " Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до акціонерного товариства "Турбоатом", наказом Фонду від 01.12.2021 № 2143 "Щодо АТ "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121)" затверджено Передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів від АТ "Завод "Електроважмаш" до АТ "Українські енергетичні машини", згідно з яким усі активи, зобов`язання, майно, права та обов`язки товариства, що приєднується, передаються товариству-правонаступнику, а саме АТ "Українські енергетичні машини" в порядку та на умовах, встановлених чинним законодавством України, з дати затвердження та підписання передавального акта. Отже, у спірних правовідносинах правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов`язків, акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" перейшло правонаступнику - Акціонерному товариству "Українські енергетичні машини" з моменту затвердження Передавального акту, а саме - з 01.12.2021. Відповідачем оплачено товар частково, про що свідчать платіжні інструкції №146 від 24.09.2021 на суму 300 000,00 грн, №160 від 24.09.2021 на суму 451 843,80 грн, №161 від 24.09.2021 на суму 252 912,00 грн, №7722 від 23.12.2021 на суму 113 380,80 грн, №7723 від 23.12.2021 на суму 37 680,00 грн, №8489 від 25.08.2021 на суму 700 000,00 грн, №12180 від 27.05.2021 на суму 96 000,00 грн, №12181 від 27.05.2021 на суму 163 200,00 грн, №12182 від 27.05.2021 на суму 88 069,78 грн, №12183 від 27.05.2021 на суму 457 043,74 грн, №12584 від 09.07.2021 на суму 1 500 000,00 грн. Таким чином, станом на момент звернення позивача до суду сума поставленого, але не оплаченого товару складає 7 556 450,85 грн".

13.01.2025, на виконання вказаного рішення, господарським судом було видано відповідний наказ.

Як вказує позивач, на сьогоднішній день рішення суду в добровільному порядку є невиконаним. Крім того за заявою стягувача відкрито виконавче провадження № АСВП 79077349, яке також є не виконаним та було зупинено на підставі п. 12 ч.1 ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження», у зв`язку з затвердженням переліків об`єктів великої приватизації державної власності, до якого входить ДП "Завод "Електротяжмаш"."

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказане рішення Господарського суду Харківської області від 18.12.2024 у справі № 922/3053/24, яке набрало законної сили, відповідачем в добровільному порядку не виконано, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Позивач зазначає, що розрахунок заявлених до стягнення 1 % річних та інфляційних витрат в даному спорі охоплює період з 02.09.2024 року по 01.04.2026 року, розрахунок здійснюватиметься на основну суму боргу за договором № 238-03/792 від 30.03.2020. Таким чином позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати у сумі 1 452 552, 94 грн та 1 % річних у сумі 119 385, 59 грн (за період з 02.09.2024 по 01.04.2026).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Ч. 5 ст.11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ч. 1 ст. 598 ЦК України визначає, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За умовами п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Ст. 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Як було вказано вище, рішення Господарського суду Харківської області від 18.12.2024 у справі № 922/3053/24, яке набрало законної сили, не виконано відповідачем.

Вказане рішення суду, згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України, має преюдиційне значення, тобто є обов`язковими факти та обставини, уже встановлені цим рішенням суду, що набрало законної сили. Такі факти не потребують повторного доказування. Факт наявності заборгованості за договором 238-03/792 від 30.03.2020 у розмірі 7 556 450, 85 грн, встановлений вказаним рішенням суду.

У рішенні Господарського суду Харківської області від 18.12.2024 у справі № 922/3053/24 зазначено, що сторони у спірних договорах погодили нарахування 1 % річних у разі порушення відповідачем грошових зобов`язань.

Як вказано позивачем та не заперечується відповідачем, п. 10.5. договору передбачено, що за порушення строку оплати продукції, передбачених договором, постачальник має право вимагати оплату 1 % річних та індексу інфляційних витрат.

Отже, сторонами при укладанні договору, враховуючи принцип свободи договору, змінено розмір річних, що визначений у законі, та встановлено нарахування 1 % річних замість 3 % річних, визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 1 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Оскільки Господарським судом Харківської області в рішенні по справі № 922/3053/24, яке набрало законної сили та не виконане відповідачем, було здійснено розрахунок 1 % річних та інфляційних втрат до 01.09.2024, суд вважає, що позивачем правомірно нараховано 1 % річних та інфляційні втрати за період з 02.09.2024 по 01.04.2026 на основну суму заборгованості за договором № 238-03/792 від 30.03.2020.

Перевіривши нарахування 1 % річних, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення 1 % річних за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 119 385, 59 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо правильності розрахунку позивачем інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний на підставі ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як вбачається із зазначених рекомендацій Верховного Суду України, для визначення індексу інфляції в цілому за період прострочення, індекси інфляції за цей період перемножуються.

Виходячи з цього, інфляція нараховується на суму основного боргу, яка існувала на кінець місяця, в якому виникло прострочення і за наступні повні місяці, в яких сума боргу не була сплачена. При розрахунку інфляційних втрат для суми основного боргу, яка існувала декілька місяців, індекси інфляції за кожний повний місяць прострочення перемножуються між собою та визначаєтсья середній показник, який застосовується до суми боргу.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції виконується шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

Сукупний індекс інфляції розраховується за формулою: ІІс = (ІІ1 / 100) х (ІІ2 / 100) х (ІІ3 / 100) х ... (ІІZ / 100), де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення; ІІ2 - індекс інфляції за другий місяць прострочення; ІІ3 - індекс інфляції за третій місяць прострочення; <...> ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

На виконання рекомендацій Верховного Суду України (лист «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03 квітня 1997 року № 62-97р) вважається, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа, то розрахунок починається з наступного місяця. І за аналогією: якщо погашення заборгованості відбулося з 1 до 15 числа відповідного місяця - інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні. Отже, процес зміни вартості грошей, який характеризується рівнем інфляції, є безперервним процесом і інфляційні процеси не залежать від волевиявлення будь-якої особи, тому інфляційні мають розраховуватися з урахуванням як індексів інфляції, так і індексів дефляції. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши нарахування інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 452 552, 94 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначає наступне.

Верховний Суд в постанові від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22, досліджуючи питання щодо форс-мажору в контексті застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, зазначив, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання. Цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.

Отже, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3 % річних, що передбачені ч. 2 ст.625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 ЦК України та ст.217 ГК України, тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст. 617 ЦК України та ст.218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

Більш того, ст. 617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, тоді як ст. 625 цього Кодексу є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Щодо зменшення заявлених до стягнення 1 % річних та інфляційних втрат на 99 %, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Вказана позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Водночас, суд звертає увагу, що зменшення пені на 90-99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, в свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21.

Разом з тим, суд звертає увагу, що у п. 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципу права. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Разом з тим, реалізуючі свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18.

Окрім того, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22.

У даній справі, відповідачем доведено, що належні до сплати інфляційні втрати та 1% річних є надмірно великими, що відповідач знаходиться в тяжкому майновому стані, а тому суд вбачає підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат та одного відсотка річних частково, на 30 %.

Отже, враховуючи зазначене вище, з урахуванням важливості та необхідності дотримання балансу інтересів сторін у даному конкретному випадку, виходячи з міркувань розумності та справедливості, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, характер господарської діяльності, її суспільне значення, господарський суд вбачає наявність низки виняткових обставин, з якими законодавством пов`язується можливість реалізації судом дискреційних повноважень для зменшення розміру інфляційних втрат та одного відсотка річних на 30 %.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та, враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, відповідно до якої судовий збір у разі зменшення судом розміру штрафу покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 18, 73, 74, 75, 77, 86, 129, 236-241 ГПК України України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, буд. 199; код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Литонт» (62472, Харківська обл., м. Мерефа, вул. Залізнична, буд. 55, кв. 6; код ЄДРПОУ 43172473) 1 % річних за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 83 569, 91 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 016 787, 06 грн по договору 238-03/792 від 30.03.2020 (за період з 02.09.2024 по 01.04.2026), а також судовий збір у розмірі 18 863, 26 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 ГПК України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Литонт» (62472, Харківська обл., м. Мерефа, вул. Залізнична, буд. 55, кв. 6; код ЄДРПОУ 43172473);

Відповідач - Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, буд. 199; код ЄДРПОУ 05762269).

Повне рішення складено 23.10.2026

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/1507/26