Рішення № 140870850, 23.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 910/8738/26

Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 910/8738/26

за позовом: ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Транслогіксіум" (62020, м. Одеса, вул. Розкидайлівська, буд. 31, код ЄДРПОУ 44877920)

про стягнення штрафних санкцій у розмірі 19 695 грн,

обставини справи:

15.07.2026 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява від ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "Транслогіксіум", в якій воно просить:

- стягнути штрафні санкції у розмірі 19 695 грн.

Обґрунтувуючи позов ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) вказує, що ТОВ "Хасспа" (після перейменування - ТОВ "Транслогіксіум") було прострочено виконання своїх зобов`язань за Договором №849-25 купівлі продажу від 03.11.2025 з поставки позивачу товару на суму 195 000,00 грн, у зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідача нарахованої на 31 календарний день пені у розмірі 6 045,00 грн та штрафу у розмірі 13 650,00 грн.

Господарський суд м. Києва ухвалою від 22.07.2026 позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) до ТОВ "Транслогіксіум" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 19 695 грн разом з доданими до неї матеріалами передав за територіальною підсудністю на розгляд Господарського суду Одеської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2026 матеріали справи передано на розгляд судді Демченко Т.І.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 17.08.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/8738/26, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).

Відповідач своїм правом на судовий захист не скористався, відзив на позовну заяву до суду не надав.

Ухвала суду від 17.08.2026 направлена до електронного кабінету відповідача та доставлена 18.08.2026 , що підтверджується довідкою про доставку документа в кабінет Електронного суду.

Також ухвалу про відкриття провадження у зазначеній справі суд офіційно оприлюднив у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua.

З огляду на викладене відповідачу надано право бути обізнаним про прийняті у цій справі рішення та можливість реалізувати право на участь у судовому процесі у передбаченому процесуальним законом порядку.

Суд вважає, що ним вчинено всі можливі дії щодо належного повідомлення відповідача про дату, місце та час судових засідань.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо строку розгляду справи господарський суд зауважує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Так, під час здійснення правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених ст.2,4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Отже, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно з Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч. 4 ст. 240 ГПК України.

установив:

03.11.2025 між ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (Покупець) та ТОВ «Хасспа» (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу №849-25 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується у 2025 році передати у власність позивача: контейнер металевий, бак для харчових відходів(далі-товар) за номенклатурою, кількістю та цінами зазначеними в Специфікації(Додаток№1), а покупець прийняти і оплатити такі товари.

Згідно з п. 2.1 Договору відповідач повинен передати у власність позивачу товари, передбачені цим Договором, якість яких відповідає вимогам діючих ДСТУ, ГОСТ, технічним умовам виробника, а також має засвідчуватись документом підтверджуючим якість товару, а саме: сертифікат відповідності або декларація відповідності, паспорт виробника або інші документи, що підтверджують якість предмету закупівлі на вид товару, зазначеного у Специфікацій до цього Договору. Відповідач гарантує якість товару, яка повинна відповідати найвищому рівню технологій і стандартів, існуючих у країні виробника на аналогічні товари.

Відповідно до п. 3.1. Договору ціни на продукцію зазначаються в Специфікації з урахуванням податків, зборів, тари, транспортних витрат, монтаж та налаштування обладнання.

Ціна цього Договору становить 195 000 грн, у т.ч. ПДВ 32 500 грн (п.3.2 Договору).

За умовами п. 4.2. Договору розрахунок за товар здійснюється лише після його фактичного отримання позивачем на підставі належним чином оформлених актів приймання та рахунків фактур, видаткових накладних відповідача впродовж 30 календарних днів з моменту отримання товару та відповідних документів, що є підставою для оплати. Підставою для проведення оплати вважається рахунок та накладна відповідача.

Пункт 4.3. Договору передбачає, що у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється впродовж 30 календарних днів з моменту отримання позивачем бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій рахунок.

Згідно з п.5.1. Договору строк (термін) поставки (передачі) товарів: продавець зобов`язаний поставити товар у власність покупця разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти поставку на умовах цього Договору в термін не пізніше 15.11.2025.

Пунктом 5.2. Договору визначено місце поставки (передачі) товарів: поставка товару здійснюється транспортом відповідача. Поставка та передача товарів позивачу здійснюється на умовах DDP (відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс у редакції 2010 р.) за адресою: м. Черкаси селище Оршанець, вул. Підполковника Красніка, буд.1.

Відповідно до п. 5.7. Договору приймання товару за кількістю і якістю проводиться уповноваженими особами сторін.

Пункт 6.3. Договору встановлює зобов`язання відповідача, зокрема: забезпечити передачу товарів у строки, встановлені цим Договором (п.п.6.3.1.); забезпечити передачу товарів, якість яких відповідає умовам, установленим розділом ІІ цього Договору (п.п.6.3.2.); нести всі ризики, пов`язані з передачею товару, до моменту підписання документів, які свідчать про прийом-передачу товару позивачу (6.3.4.).

Згідно з пунктом 7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущене прострочення виконання зобов`язання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Відповідно до п. 8.5. Договору при укладенні договору на постачання товару сторони погодили, що введення воєнного стану на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами) не впливатиме на виконання умов цього Договору.

Згідно з розділом ХІІІ Договору невід`ємною частиною цього Договору є: Додаток №1 Специфікація.

Позивач зазначає, що 17.12.2025 відбулась поставка товару, а саме: контейнер металевий для відходів в кількості 5 шт. та бак для харчових відходів в кількості 30 шт., на загальну суму 195 000 грн, що підтверджується видатковою накладною №90 від 17.12.2025.

Згідно з п.5.1 Договору відповідач зобов`язаний був поставити товар в термін не пізніше 15.11.2025. Фактична поставка товару відбулась 17.12.2025, отже порушення відповідачем строків поставки товару склало 31 день.

23.12.2025 позивач направив відповідачу вимогу, якою повідомив що у зв`язку з порушенням строків поставки товарів, що передбачені п.5.1 Договору №849-25 від 03.11.2025, нарахована пеня в розмірі - 6 045 грн та штраф в розмірі -13 650 грн, а всього разом до сплати 19 695 грн.

Листом від 09.02.2026 №89 відповідач повідомив про те, що факт несвоєчасної поставки визнає. Разом з тим інформує, що керуючись листом Торгово промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7, який засвідчив форс мажорні обставини (військову агресію РФ) як підставу для невиконання зобов`язань, продовжує діяти в умовах воєнного стану та дозволяє не отримувати окремий сертифікат для кожного договору. Він є офіційним підтвердженням непереборної сили, що спрощує процедуру звільнення від відповідальності та звільняє від фінансової відповідальності (штрафів/пені). Лист не має кінцевої дати дії, оскільки воєнний стан в Україні продовжується. Зазначений документ підтверджує, що військова агресія є обставиною непереборної сили, що об`єктивно унеможливлює виконання зобов`язань за договорами своєчасно, але не від самого виконання договору. Ураховуючи викладене, відповідач вимагає скасувати претензійну вимогу щодо сплати штрафу у розмірі 19 695 грн.

На указаний лист відповідача від 09.02.2026 №89 позивач направив відповідачу вимогу №06.1.2/3853-26-вих від 17.02.2026 про сплату пені та штрафу в розмірі 19 695 грн та зазначив, що посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7 як на підставу звільнення від відповідальності є безпідставним з огляду на п. 8.5 Договору.

У зв`язку із несплатою пені та штрафу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов такого висновку.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, між сторонами у справі склалися правовідносини щодо купівлі-продажу товару.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як убачається із матеріалів справи, у пункті 5.1 Договору сторони погодили строк поставки 15.11.2025.

Однак, згідно з видатковою накладною №90 від 17.12.2025 поставку товару було здійснено 17.12.2025.

Господарський суд зазначає, що порушення відповідачем строків поставки товару склало 31 день.

Посилання відповідача на військову агресію як форс-мажорну обставину суд не приймає до уваги, так як дана обставина погоджена сторонами у п. 8.5. Договору.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущене прострочення виконання зобов`язання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Згідно з нормами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Відповідач здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому укладаючи спірний договір із строком поставки товару у погоджений відповідачем строк - повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний договором строк. (Постанови ВС від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19)

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, суд установив, що він є арифметично правильним, у зв`язку з чим стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 6 045 грн та штраф у розмірі 13 650 грн.

За таких обставин та правового регулювання господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

У силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 145, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) -задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транслогіксіум" (62020, м. Одеса, вул. Розкидайлівська, буд. 31, код ЄДРПОУ 44877920) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) пеню у розмірі 6 045 грн, штраф у розмірі 13 650 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з приписами ч.5 ст.240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 23 жовтня 2026 року.

Суддя Т.І. Демченко