Рішення № 140870396, 02.09.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1087/26

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛАГМАН СТОР» про стягнення 453 679,97 грн. (зменшено до 216 295,77 грн.)

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

Від позивача: Дядюра Н.О.

Від відповідача: не з`явився;

Обставини справи:

У провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛАГМАН СТОР» про стягнення 453 679,97 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.05.2026 відкрито провадження у справі № 911/1087/26 за правилами загального позовного провадження. Сторони належним чином повідомлені про дане судове провадження.

В ході підготовчого провадження у справі № 911/1087/26 судові засідання відкладались з метою з`ясування усіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій просить стягнути з відповідача 109 976,42 грн. основного боргу, 64 997,64 грн. штрафу, 25 966,85 грн. пені, 12 770,24 грн. інфляційних втрат та 2 584,62 грн. трьох процентів річних, всього 216 295,77 грн.

За наслідками підготовчого провадження у справі позивач позовні вимоги підтримав, зазначив про те, що ним повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні у нього докази. Відповідач проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві.

На виконання вимог ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України судом під час підготовчого провадження у справі № 911/1087/26 вирішено питання та вчинено усі дії, необхідні для підготовки справи до розгляду по суті.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.09.2026.

У судовому засіданні 02.09.2026представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача у судове засідання не з`явився, у відзиві проти позову заперечував.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 02.09.2026 судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛАГМАН СТОР» про стягнення заборгованості за Договором поставки № 71/25 РУ від 03.02.2025 у загальному розмірі 453 679,97 грн., з яких 349 976,42 грн. основного боргу, 64 997,64 грн. штрафу, 26 091,46 грн. пені, 10 017,36 грн. інфляційних втрат та 2 597,09 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» (позивач, Постачальник) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «ФЛАГМАН СТОР» (відповідач, Покупець) товар, однак відповідач не здійснив його повну оплату у передбачений Договором строк. У зв`язку з цим позивач просив стягнути непогашену вартість товару, договірні штрафні санкції та суми, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

09.06.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти позовних вимог, посилаючись на часткові проплати, які не враховані позивачем у розрахунку позову. Також відповідачем наведено зауваження щодо розрахунку штрафних санкцій.

22.06.2026 позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку з уточненням розрахунку позову та врахуванням здійснених відповідачем часткових оплат. Позивач просить стягнути з відповідача 109 976,42 грн. основного боргу, 64 997,64 грн. штрафу, 25 966,85 грн. пені, 12 770,24 грн. інфляційних втрат та 2 584,62 грн. трьох процентів річних, всього 216 295,77 грн.

У цій самій заяві позивач просив відповідно до частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України зазначити в рішенні про нарахування трьох процентів річних на суму основного боргу 109 976,42 грн., починаючи з 23.06.2026 і до моменту повного виконання рішення суду в частині погашення основного боргу. Крім того, позивач просив повернути з Державного бюджету України 2 848,62 грн. судового збору у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог.

Як свідчать матеріали справи, 03.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЛАГМАН СТОР» як покупцем укладено Договір поставки № 71/25 РУ(далі - Договір).

За пунктом 1.1 Договору постачальник зобов`язався постачати та передавати у власність покупця товар, а покупець приймати товар і оплачувати його на умовах договору.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що покупець здійснює оплату заявленої партії товару згідно з виставленим рахунком-фактурою у розмірі 100 відсотків вартості товару протягом 14 днів, якщо інше не погоджено сторонами.

Пунктом 4.3 Договору встановлено, що датою оплати є дата надходження грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Відповідно до пункту 4.4 Договору, якщо постачальник не виставив рахунок, покупець зобов`язаний самостійно оплатити поставлений товар не пізніше 30 днів із дати його поставки.

19.12.2025 позивач поставив відповідачу партію товару загальною вартістю 649 976,42 грн. Поставку підтверджують видаткова накладна № 13096 від 19.12.2025 та товарно-транспортна накладна № 13096 від 19.12.2025.

Сторони не заперечують факту поставки товару, його прийняття відповідачем та вартості партії. Відповідач у відзиві також визнав, що за видатковою накладною № 13096 від 19.12.2025 після проведення оплат залишилася непогашена сума.

У січні - квітні 2026 року відповідач здійснив платежі, які сторони віднесли до оплати партії товару за видатковою накладною № 13096 від 19.12.2025:

- за платіжною інструкцією № 3979 від 07.01.2026 - 100 000,00 грн.;

- за платіжною інструкцією № 42 від 12.01.2026 - 100 000,00 грн.;

- за платіжною інструкцією № 4004 від 19.01.2026 - 50 000,00 грн.;

- за платіжною інструкцією № 141 від 11.02.2026 - 50 000,00 грн.;

- за платіжною інструкцією № 174 від 19.02.2026 - 50 000,00 грн.;

- за платіжною інструкцією № 256 від 06.03.2026 - 50 000,00 грн.;

- за платіжною інструкцією № 297 від 13.03.2026 - 50 000,00 грн.;

- за платіжною інструкцією № 338 від 25.03.2026 - 30 000,00 грн.;

- за платіжною інструкцією № 4190 від 05.04.2026 - 30 000,00 грн.;

- за платіжною інструкцією № 448 від 14.04.2026 - 30 000,00 грн.

Загальна сума зазначених оплат становить 540 000,00 грн. Отже, заборгованість за поставлений товар становить 109 976,42 грн., що відповідає різниці між вартістю поставленої партії 649 976,42 грн. та проведеними платежами - 540 000,00 грн.

02.04.2026 позивач направив відповідачу претензію за вих. № 137 від 31.03.2026 з вимогою сплатити заборгованість. Відправлення здійснене поштовим зв`язком, ідентифікатор № 0314200273855. Претензію отримано відповідачем 08.04.2026. Доказів надання відповіді на претензію або повного погашення залишку заборгованості матеріали справи не містять.

Відповідач зазначив, що сторони здійснювали розрахунки за принципом FIFO - першими погашалися найстаріші поставки. На підтвердження цього відповідач послався на платіжні інструкції № 2227 від 26.12.2025 на суму 100 000,00 грн. та № 2252 від 31.12.2025 на суму 107 491,80 грн., які, за твердженням відповідача, були зараховані в оплату попередньої поставки за видатковою накладною № 12881 від 12.12.2025.

Відповідач також звернув увагу, що позивач у первісному розрахунку не врахував належним чином подальші платежі, внаслідок чого заборгованість за період з 19.02.2026 по 15.04.2026 була визначена без урахування її поступового зменшення. На підтвердження відповідач надав платіжні інструкції за платежами від 19.02.2026, 06.03.2026, 13.03.2026, 25.03.2026, 05.04.2026 та 14.04.2026.

Крім того, відповідач заперечив проти нарахування штрафу у розмірі 64 997,64 грн. від повної вартості партії товару. На думку відповідача, строк оплати спливав 18.01.2026, у неділю, а тому останнім днем строку оплати був наступний робочий день - 19.01.2026. Відповідач вважав, що на цю дату розмір несплаченої вартості товару становив 399 976,42 грн., а тому штраф у будь-якому разі не міг обчислюватися від повної вартості поставки.

Відповідач також заявив, що первісні розрахунки пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних не враховували зміну залишку боргу внаслідок здійснення часткових платежів.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 Цивільного кодексу України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наявні у справі Договір поставки № 71/25 РУ від 03.02.2025, видаткова накладна № 13096 від 19.12.2025 та товарно-транспортна накладна № 13096 від 19.12.2025 підтверджують виникнення у відповідача обов`язку оплатити товар вартістю 649 976,42 грн. Факт поставки, прийняття товару та його вартість відповідач не спростував.

Відповідач не заперечує здійснення оплат за спірною поставкою та визнає, що після проведення платежів від 07.01.2026 до 14.04.2026 непогашений залишок за видатковою накладною № 13096 становить 109 976,42 грн. Такий розмір залишку підтверджується також арифметичним розрахунком: 649 976,42 грн. вартості поставки мінус 540 000,00 грн. здійснених оплат.

Посилання відповідача на порядок FIFO не спростовує наявності залишку боргу за спірною поставкою. З матеріалів справи вбачається, що оплати у сумі 540 000,00 грн., враховані позивачем при зменшенні вимог, включені до розрахунку саме як погашення вартості товару за видатковою накладною № 13096 від 19.12.2025. Відповідач не довів, що після врахування всіх цих платежів заборгованість за цією накладною є меншою або відсутня. Натомість у відзиві відповідач сам визначив залишок у сумі 109 976,42 грн.

Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2025 до 09.03.2026 містить загальний баланс розрахунків між сторонами за відповідний період. Наведене в акті загальне сальдо не спростовує встановлених за первинними документами вартості конкретної поставки та розміру платежів, віднесених сторонами на її погашення. Вирішальне значення для визначення залишку за видатковою накладною № 13096 мають первинні документи про поставку та платіжні інструкції, сукупність яких підтверджує залишок боргу 109 976,42 грн.

З огляду на викладене, вимога про стягнення 109 976,42 грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 4.4 Договору, якщо рахунок на оплату не був виставлений, покупець зобов`язаний оплатити товар не пізніше 30 днів з дати його поставки. Товар поставлено 19.12.2025. Обчислений позивачем останній день цього строку 18.01.2026 припав на неділю.

Згідно з частиною п`ятою статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Отже, останнім днем строку оплати був 19.01.2026.

Платіжна інструкція № 4004 від 19.01.2026 підтверджує оплату 50 000,00 грн. саме цього дня. Водночас загалом станом на кінець 19.01.2026 за поставлений товар було сплачено 250 000,00 грн., а несплаченою залишалася сума 399 976,42 грн. Отже, повної оплати партії товару у встановлений договором строк відповідач не здійснив. Прострочення оплати залишку почалося з 20.01.2026.

Пунктом 8.2 Договору передбачено сплату пені за несвоєчасну оплату товару в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Пунктом 8.5 Договору передбачено сплату покупцем штрафу в розмірі 10 відсотків від вартості партії товару за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх обов`язків у період дії договору.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Невиконання відповідачем обов`язку повністю оплатити поставлену партію товару у визначений договором строк, подальше збереження непогашеного залишку боргу та відсутність підтверджених обставин, які виправдовували б таке невиконання, свідчать про необґрунтоване невиконання відповідачем свого обов`язку з оплати. Здійснення відповідачем часткових платежів після настання строку оплати зменшило розмір основного боргу, проте не усунуло факту порушення зобов`язання та не звільнило відповідача від передбачених договором наслідків такого порушення.

За змістом пункту 8.5 Договору розмір штрафу визначається від вартості партії товару, щодо якої допущено порушення, а не від залишку боргу на дату звернення до суду чи на дату проведення наступних часткових платежів. Вартість партії товару за видатковою накладною № 13096 від 19.12.2025 становить 649 976,42 грн. Розмір штрафу за ставкою 10 відсотків становить 64 997,64 грн.

Таким чином, заперечення відповідача про необхідність обчислення штрафу від залишку боргу 399 976,42 грн. не ґрунтується на буквальному змісті пункту 8.5 Договору. Вказаний пункт встановлює базою для обчислення штрафу саме вартість партії товару. Подальше часткове погашення боргу не змінює вартості вже поставленої партії та не є підставою для перерахунку визначеного договором штрафу.

Враховуючи наведене, вимога про стягнення 64 997,64 грн. штрафу підлягає задоволенню.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Первісні розрахунки позивача були проведені станом на 15.04.2026 та виходили з наявності боргу у розмірі 349 976,42 грн. упродовж окремих періодів. Відзив відповідача містив заперечення щодо такого підходу, оскільки сума боргу змінювалася внаслідок платежів, проведених 19.02.2026, 06.03.2026, 13.03.2026, 25.03.2026, 05.04.2026 та 14.04.2026.

Подані відповідачем платіжні інструкції підтвердили часткове погашення боргу у зазначені дати. Позивач у заяві від 22.06.2026 врахував ці платежі, зменшив основну вимогу до 109 976,42 грн. та подав перерахунок пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних станом на 22.06.2026. Відповідно до цього перерахунку позивач просив стягнути 25 966,85 грн. пені, 12 770,24 грн. інфляційних втрат та 2 584,62 грн. трьох процентів річних.

Суд перевірив розрахунок з урахуванням погодженого сторонами строку оплати, дати початку прострочення, вартості поставки, сум і дат часткових платежів та залишку основного боргу. Перерахунок позивача у заяві від 22.06.2026 враховує зміну суми простроченого зобов`язання та не покладає на відповідача відповідальність за вже сплачені суми за періоди після їх фактичного погашення.

Доводи відповідача щодо некоректності первісного розрахунку не спростовують розрахунку, поданого позивачем разом із заявою про зменшення позовних вимог. Саме перерахований розмір вимог є предметом розгляду суду. Доказів іншого розміру пені, інфляційних втрат або трьох процентів річних відповідач не подав.

Відповідач не надав доказів сплати залишку основного боргу 109 976,42 грн., а також не спростував нарахувань, обчислених позивачем з урахуванням часткових оплат. За таких обставин вимоги про стягнення 25 966,85 грн. пені, 12 770,24 грн. інфляційних втрат та 2 584,62 грн. трьох процентів річних є обґрунтованими.

Позивач також просив зазначити в рішенні про подальше нарахування органом або особою, які здійснюватимуть примусове виконання рішення, трьох процентів річних на суму основного боргу 109 976,42 грн. з 23.06.2026 до моменту повного виконання рішення.

Частина десята статті 238 Господарського процесуального кодексу України передбачає право суду, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються проценти або пеня, зазначити в рішенні про нарахування відповідних сум до моменту виконання рішення з урахуванням правил, що регулюють таке нарахування. Застосування цієї норми є правом суду та потребує оцінки обставин конкретної справи.

Суд враховує, що відповідач після поставки товару здійснював часткове погашення боргу, у тому числі після подання позову, а позивач з цієї причини зменшив розмір вимог. На час ухвалення рішення предметом стягнення є конкретно визначений залишок основного боргу та конкретно розраховані суми відповідальності за період, який передував ухваленню рішення. Матеріали справи не дають підстав визначити, що після ухвалення рішення відповідач не здійснюватиме подальшого погашення боргу або що залишок боргу зберігатиметься незмінним упродовж усього періоду виконання.

За таких обставин суд не вважає доведеними підстави для встановлення в цьому рішенні майбутнього порядку нарахування трьох процентів річних на фіксовану суму 109 976,42 грн. до повного виконання рішення. У цій частині клопотання позивача задоволенню не підлягає. Такий висновок не припиняє передбаченого статтею 625 Цивільного кодексу України права кредитора вимагати захисту у разі подальшого прострочення грошового зобов`язання.

Оцінивши докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 109 976,42 грн. основного боргу, 64 997,64 грн. штрафу, 25 966,85 грн. пені, 12 770,24 грн. інфляційних втрат, 2 584,62 грн. 3 % річних є доведеними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги (уточнені) позивачем обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі у розмірі, який підлягав сплаті з уточнених позовних вимог. Сума судового збору, що підлягала сплаті з урахуванням установленої законом мінімальної ставки, становить 2 662,40 грн.

Різниця між фактично сплаченим судовим збором 5 444,16 грн. та сумою, яка підлягає сплаті з урахуванням мінімальної ставки, становить 2 781,76 грн.

Оскільки позивач заявив клопотання про повернення надміру сплаченого судового збору, 2 781,76 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» підлягає поверненню з Державного бюджету України на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір» 2 781,76 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЛАГМАН СТОР» (07442, Київська область, Броварський район, селище Велика Димерка, вул. Броварська, буд. 152, код ЄДРПОУ 38912904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» (04210, м. Київ, просп. Володимира Івасюка, буд. 26-А, код ЄДРПОУ 42898163) 109 976,42 грн. основного боргу, 64 997,64 грн. штрафу, 25 966,85 грн. пені, 12 770,24 грн. інфляційних втрат, 2 584,62 грн. 3 % річних та 2 662,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «АГРОС МОРЕ» (04210, м. Київ, просп. Володимира Івасюка, буд. 26-А, код ЄДРПОУ 42898163) з Державного бюджету України 2 781,76 грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст.ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний тект рішення складено 22.10.2026.

Суддя Т.П. Карпечкін