Рішення № 140870166, 21.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2026Справа № 910/533/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-БУД УКРАЇНА» (бульвар Вацлава Гавела, буд. 7-Б, кв. 112, м. Київ, 03067)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ ТА ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» (вул. Жилянська, 107, офіс 201, м. Київ, 01032)

про стягнення 98 522,25 грн.

Представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-БУД УКРАЇНА» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ ТА ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» про стягнення 94 955,50 грн., а саме 94 250,00 грн. основного боргу, 377,00 грн. процентів річних та 328,50 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про надання послуг по транспортуванню бетону на відстань за допомогою стаціонарного або автомобільного бетононасосу № 04/03/2025 від 04.03.2025 року в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2026 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду детального обґрунтованого розрахунку позовних вимог в частині процентів річних та втрат від інфляції, а також надання суду доказів направлення копії такого розрахунку відповідачу.

Через систему «Електронний суд» 05.02.2026 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 27.01.2026 року надійшла заява б/н від 05.02.2026 року про усунення недоліків позовної заяви, до якої позивачем додано, зокрема, розрахунки позовних вимог та уточнену позовну заяву, за змістом прохальної частини якої позивач просить суд стягнути з відповідача 98 522,25 грн., а саме 94 250,00 грн. основного боргу, 327,00 грн. процентів річних, 566,25 грн. втрат від інфляції та 3 379,00 грн. пені, нарахованої у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/533/26, заяву позивача від 05.02.2026 року розцінено судом як заяву про зміну предмета позову шляхом доповнення додатковою вимогою про стягнення пені та збільшення розміру позовних вимог в частині втрат від інфляції та зменшення - в частині процентів річних, яку прийнято до розгляду, у зв`язку з чим подальший розгляд спору здійснюється з урахуванням нового предмета позову та нової ціни позову - 98 522,25 грн. Також вказаною ухвалою постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Наразі, судом згідно бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено відсутність зареєстрованого електронного кабінету у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ ТА ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» як на час відкриття провадження у справі № 910/533/26, так і на час розгляду справи по суті, у зв`язку з чим з метою повідомлення останнього про відкриття провадження у справі № 910/533/26 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 09.02.2026 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення № R067099009362 на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Жилянська, 107, офіс 201, м. Київ, 01032.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Наразі, ухвала суду від 09.02.2026 року, яка надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача, повернута відділенням поштового зв`язку 05.03.2026 неврученою адресату у зв`язку з закінченням терміну зберігання поштового відправлення.

Водночас, судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ ТА ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» адресі, зазначеній на конверті.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/533/26 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 09.02.2026 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд звертає увагу, що сам лише факт неотримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ ТА ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, чинний на час виникнення спірних правовідносин), господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 04.03.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-БУД УКРАЇНА» (позивач у справі, виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ ТА ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» (відповідач у справі, замовник за договором) укладено Договір про надання послуг по транспортуванню бетону на відстань за допомогою стаціонарного або автомобільного бетононасосу № 04/03/2025 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого виконавець зобов`язується надати замовнику в установленому Договором порядку послуги по транспортуванню бетону на відстань за допомогою стаціонарного бетононасосу або автомобільного бетононасосу на об`єктах замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані виконавцем послуги в строки та на умовах, передбачених Договором.

Розділами 1- 12 Договору сторони погодили предмет Договору, вартість послуг та порядок розрахунків, обов`язки сторін, строки надання послуг, порядок передачі та приймання послуг, відповідальність сторін, інші умови, реквізити сторін тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Згідно частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до п. 11.6 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2025 року; якщо наприкінці дії Договору (за 30 календарних днів) одна із сторін у письмовому вигляді не повідомила іншу сторону про його зміни або скасування, Договір продовжує свою дію до 31.12.2026 року, а в частині грошових розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно умов Договору.

Вказаний Договір підписаний представниками виконавця і замовника.

З урахуванням предмету та суб`єктного складу сторін договорів, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який регулюється нормами глави 63 Цивільного кодексу України.

Одночасно суд зазначає, що з 28.08.2025 року Господарський кодекс України втратив чинність на підставі Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 року № 4196-IX. Відповідно до частини 3 статті 5 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Оскільки спірні послуги надані позивачем у листопаді 2025 року, а обов`язок відповідача з їх оплати та прострочення його виконання виникли після 28.08.2025 року, до спірних правовідносин норми Господарського кодексу України не застосовуються. З огляду на наведене та на встановлену судом правову природу Договору посилання позивача на статті 173- 175, 193, 230 Господарського кодексу України, а також на статті 655, 692 Цивільного кодексу України, які регулюють відносини купівлі-продажу, судом до уваги не беруться.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Облік та нарахування вартості послуг , наданих і в денний, і в нічний час безперервно, ведеться окремо для кожного виду послуг (окремо для наданих в денний час та окремо для наданих в нічний час) (п.2.2 Договору).

За умовами п.6.1 Договору передача - приймання наданих послуг у відповідності з даним Договором оформляється сторонами шляхом підписання Актів передачі - приймання наданих послуг.

Після надання послуг, передбачених Заявкою або Додатками до даного Договору, Виконавець надає Акти передачі - приймання послуг, а Замовник зобов`язаний розглянути надані Виконавцем Акти наданих послуг протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту їх надання та (або) прийняти виконані роботи , або надати Підряднику письмову мотивовану відмову у прийнятті послуг із зазначенням переліку виявлених недоліків. В разі немотивованої відмови прийняти вказаний акт, доказом надання послуг є дані листа обліку наданих послуг, який підписується обома сторонами.

За матеріалами даної справи судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем надано, а відповідачем прийнято послуги по транспортуванню бетону на відстань за допомогою автобетононасосу на загальну суму 94 250,00 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін без зауважень Актами надання послуг: № 342 від 10.11.2025 року на суму 43 000,00 грн., № 346 від 12.11.2025 року на суму 18 250,00 грн., № 349 від 14.11.2025 року на суму 33 000,00 грн., які складені на підставі листів обліку наданих послуг № 342, № 346 та № 349.

Факт прийняття послуг з транспортуванню бетону на відстань за допомогою автобетононасосу згідно вказаних Актів надання послуг відповідачем підтверджується засвідченим відбитком електронної печатки електронним підписом представника ТОВ «ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ ТА ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» на вказаних актах.

При цьому, як вбачається із наданих позивачем актів, будь-які заперечення щодо об`єму, якості, строків виконання робіт (наданих послуг), повного та належного надання послуг з боку замовника відсутні.

Доказів відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання актів наданих послуг, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору про надання послуг в частині, зазначеній у вказаних актах, до суду не надходило.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе за Договором зобов`язання з надання послуг з транспортування бетону на відстань за допомогою автобетононасосу, в обсягах, зазначених в актах приймання наданих послуг, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Крім того, факт надання послуг та прийняття їх замовником на час підписання актів приймання наданих послуг сторонами не заперечується.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з надання послуг відповідачеві, так і факт виникнення в останнього зобов`язання з їх оплати, є акти надання послуг, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь-яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість наданих послуг (транспортування бетону на відстань за допомогою автобетононасосу).

Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 2.1 Договору вартість послуг визначається сторонами за фактом їх надання та зазначається в рахунках-фактурах та актах наданих послуг (виконаних робіт).

Загальна вартість послуг по Договору складає загальну суму коштів усіх підписаних сторонами актів наданих послуг (виконаних робіт) (п. 2.5 Договору).

Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За умовами п. 2.3 Договору оплата за надані виконавцем послуги здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця на підставі підписаних сторонами актів наданих послуг (виконаних робіт) та рахунків-фактур.

Пунктом 3.1 Договору на замовника покладено обов`язок своєчасно оплачувати послуги виконавця та відповідно до п. 2.6 Договору зобов`язання замовника з оплати вважаються виконаними лише після надходження грошових коштів на поточний рахунок виконавця.

Наразі, в матеріалах справи наявні виставлені позивачем як виконавцем на рахунки на оплату № 329 від 10.11.2025 року на суму 43 000,00 грн., № 333 від 12.11.2025 року на суму 18 250,00 грн. та № 336 від 14.11.2025 року на суму 33 000,00 грн.

Доказів узгодження сторонами іншого порядку оплати наданих за Договором послуг матеріали справи не містять.

Таким чином, підписання замовником (відповідачем) актів приймання наданих послуг, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та домовленостей сторін є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за фактично надані позивачем послуги з транспортування бетону на відстань за допомогою автобетононасосу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Наразі, суд зазначає, що умовами Договору строк оплати наданих послуг не встановлений, оскільки пунктом 2.3 Договору визначено лише підставу оплати - підписані сторонами акти наданих послуг (виконаних робіт) та рахунки-фактури.

Тобто доказів узгодження сторонами строку оплати послуг за Договором матеріали справи не містять.

Згідно правового висновку, викладеного в пункті 8.49 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.03.2026 у справі № 914/2625/23, статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, тому останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. Об`єднана палата зазначає, що форма не може превалювати над змістом, відповідно, з`ясовуючи зміст документа, необхідно виходити з його буквального та логічного змісту. Отже, виставлення рахунку на оплату (який містить підставу, суму та реквізити для оплати) може бути кваліфіковано як вимогу в розумінні частини другої статті 530 ЦК України за умови, якщо: договором передбачена попередня оплата товарів (робіт, послуг), чітко визначений розмір такої оплати, але строк здійснення попередньої оплати у договорі не визначений; господарська операція відбулася (реальне надання послуг/виконання робіт).

Як вбачається з матеріалів справи, рахунки на оплату № 329 від 10.11.2025 року на суму 43 000,00 грн., № 333 від 12.11.2025 року на суму 18 250,00 грн. та № 336 від 14.11.2025 року на суму 33 000,00 грн. містять підставу оплати (Договір), суму, що підлягає сплаті, та платіжні реквізити позивача, посилання на вказані рахунки міститься у підписаних відповідачем того ж дня актах надання послуг № 342, № 346 та № 349 відповідно. Відтак, враховуючи фактичне надання послуг та пред`явлення рахунків відповідачу не пізніше дати підписання ним відповідних актів, суд розцінює вказані рахунки як вимогу про оплату наданих послуг у розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

При цьому зазначення в рахунках напису «Рахунок дійсний до оплати до» з датами 15.11.2025 року, 17.11.2025 року та 19.11.2025 року відповідно не встановлює іншого, ніж передбачений частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, строку виконання грошового зобов`язання, оскільки такий строк визначений позивачем в односторонньому порядку, не погоджений сторонами в Договорі та є меншим за семиденний строк, встановлений законом.

Таким чином, відповідач був зобов`язаний оплатити надані позивачем послуги за рахунком № 329 від 10.11.2025 року в сумі 43 000,00 грн. - до 17.11.2025 року включно, за рахунком № 333 від 12.11.2025 року в сумі 18 250,00 грн. - до 19.11.2025 року включно, за рахунком № 336 від 14.11.2025 року в сумі 33 000,00 грн. - до 21.11.2025 року включно.

З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено відповідачу вимогу № 11/2025 від 23.12.2025 року про сплату заборгованості за Договором, зокрема основного боргу у сумі 94 250,00 грн., факт надсилання якої підтверджується копіями накладної АТ «Укрпошта» № 0312400165450, опису вкладення та фіскального чека від 26.12.2025 року, наявними в матеріалах справи. Згідно з відомостями про відстеження поштового відправлення № 0312400165450 вказане відправлення повернуто відправнику у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Суд зазначає, що вказана вимога не змінює визначеного судом строку виконання відповідачем грошового зобов`язання, оскільки вимога про оплату наданих послуг була пред`явлена відповідачу раніше - шляхом виставлення рахунків № 329, № 333 та № 336, і строк її виконання сплив до направлення вимоги від 23.12.2025 року. Такий висновок узгоджується і з позицією самого позивача, викладеною у вимозі № 11/2025, згідно з якою вимогу про оплату наданих послуг у розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України було пред`явлено замовнику шляхом виставлення рахунків.

Наразі, доказів оплати наданих послуг, надання відповіді на вказану вимогу та/або її задоволення відповідачем матеріали справи не містять.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом відповідач свої зобов`язання щодо оплати наданих позивачем послуг у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за Договором у розмірі 94 250,00 грн.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 1, 3 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Поряд із цим, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором на час подання позовної заяви, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору та/або окремих його положень суду не надано.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості становить 94 250,00 грн., що відповідає фактичним обставинам, та на момент прийняття рішення доказів оплати наданих позивачем послуг відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 94 250,00 грн. підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549- 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України, право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Суд зазначає, що абзац другий частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України щодо обов`язку боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України введено в дію з 28.08.2025 року згідно із Законом України від 09.01.2025 року № 4196-IX. Оскільки право на пеню, що нараховується за кожен день прострочення, виникає щоденно, а прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань за Договором виникло після 28.08.2025 року, до спірних правовідносин в частині стягнення пені, з урахуванням частини 3 статті 5 Цивільного кодексу України, застосовуються наведені положення абзацу другого частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, незважаючи на укладення Договору до введення їх у дію.

Суд враховує, що статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено сплату пені у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, та обмежено її розмір подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас абзацом другим частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, введеним у дію з 28.08.2025 року, безпосередньо законом встановлено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України та допущено встановлення договором лише меншого її розміру. Отже, з 28.08.2025 року розмір пені за прострочення виконання грошового зобов`язання прямо встановлено законом, а тому висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18, щодо відсутності підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом, зроблений за іншого правового регулювання та до спірних правовідносин, які виникли після 28.08.2025 року, не застосовується. Тобто, починаючи з 28.08.2025 року передбачати в договорі такий вид неустойки як пеня (крім випадку щодо зменшення розміру) немає потреби (як це визначає ст. 1 Закону України «Про відповідальність про несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» - за згодою сторін).

Наразі, з урахуванням п.7.4 Договору, яким не передбачено жодного розміру пені (в т.ч. меншого ніж зазначений в ч. 3 ст. 549 ЦК України), суд доходить висновку про застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати наданих послуг у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, зважаючи на втрату чинності Господарським кодексом України з 28.08.2025 року та здійснення спірного надання послуг в жовтні - листопаді 2025 року, посилання позивача на положення Господарського кодексу України як на підставу нарахування пені судом до уваги не приймаються.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати наданих за Договором послуг, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача згідно пункту 7.4 Договору пеню у розмірі 3379,00 грн. за період з 10.11.2025 по 23.12.2025, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України проценти річних у розмірі 327,00 грн. за період з 10.11.2025 по 23.12.2025 та інфляційні втрати у розмірі 566,25 грн. за листопад - грудень 2025 року, які позивач просив стягнути згідно наданих розрахунків.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, проценти річних та втрати від інфляції, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Проте, позивачем при визначенні періодів прострочення не враховано вищенаведених приписів цивільного законодавства, оскільки за кожним рахунком початком прострочення позивачем визначено дату складення відповідного акта надання послуг, тоді як з урахуванням частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих послуг розпочалося за рахунком № 329 від 10.11.2025 року - з 18.11.2025 року, за рахунком № 333 від 12.11.2025 року - з 20.11.2025 року, за рахунком № 336 від 14.11.2025 року - з 22.11.2025 року.

Крім того, при здійсненні розрахунку втрат від інфляції позивачем враховано індекс інфляції за листопад 2025 року, тобто за місяць, у якому мав бути здійснений платіж, що не відповідає наведеній вище методиці нарахування втрат від інфляції.

За результатами здійсненої судом самостійної перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції, судом встановлено, що, з урахуванням визначеного судом початком періоду прострочення за кожним рахунком в межах визначеного позивачем кінцевого строку нарахування (23.12.2025 року), розмір останніх є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, процентів річних та втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 2 738,62 грн. пені, 265,02 грн. процентів річних та 188,50 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що позивачем при поданні позовної заяви через систему «Електронний суд» сплачено судовий збір у сумі 3 328,00 грн., що відповідає мінімальному розміру ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру. Проте відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, а отже за подання даної позовної заяви позивач мав сплатити судовий збір у сумі 2 662,40 грн. (3 328,00 грн. Ч 0,8). Оскільки позивач, звертаючись до суду з даним позовом через систему «Електронний суд», коефіцієнта пониження розміру ставки судового збору не застосував, надмірно сплачений судовий збір у сумі 665,60 грн. підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила, на підставі пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» і не підлягає покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

З урахуванням наведеного судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73- 80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНІ СИСТЕМИ ТА ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ» (вул. Жилянська, 107, офіс 201, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 45598443) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНС-БУД УКРАЇНА» (бульвар Вацлава Гавела, буд. 7-Б, кв. 112, м. Київ, 03067, код ЄДРПОУ 39274115) 94 250 (дев`яносто чотири тисячі двісті п`ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 2 738 (дві тисячі сімсот тридцять вісім) грн. 62 коп. пені, 265 (двісті шістдесят п`ять) грн. 02 коп. процентів річних, 188 (сто вісімдесят вісім) грн. 50 коп. втрат від інфляції та 2 633 (дві тисячі шістсот тридцять три) грн. 21 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 21 жовтня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон