Рішення № 140870147, 06.10.2026, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026м. Івано-ФранківськСправа № 909/462/26Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В., секретар судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрешлогістик"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі"

про стягнення заборгованості в сумі 579 596 грн 57 коп.

за участю:

від позивача: Каличак Олег Ярославович

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрешлогістик" з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі" про стягнення заборгованості за Договором про надання транспортних послуг у міжнародному та регіональному сполученні №160725 від 16.07.2025 в сумі 579 596 грн 57 коп., з яких: 524 309 грн 89 коп. - основна суму боргу; 10 141 грн 21 коп. - інфляційні втрати; 4 036 грн 66 коп. - 3% річних; 41 108 грн 81 коп. - пеня.

Хід процесуальних дій та вирішення процесуальних питань у цій справі відображений в протоколах судових засідань та ухвалах, постановлених за наслідками розгляду поданих сторонами клопотань, які містяться в матеріалах справи.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням умов договору про надання транспортних послуг у міжнародному та регіональному сполученні №160725 від 16.07.2025 щодо оплати за надані відповідачу послуги перевезення. За прострочення виконання грошового зобов"язання позивач, керуючись пунктом 6.1. договору та статтями 549 та 625 ЦК України нарахував відповідачу пеню, 3 % річних та інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 526, 530, 536, 549, 610, 611, 625, 629, 903,908 ЦК України.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечив факту здійснення міжнародних перевезень вантажу у вересні 2025 року на підставі поданих замовником заявок №390, №399, №401 та №402 та підтвердив що отримав оригінали документів по всіх чотирьох рейсах, які були здійснені у вересні 2025 року у відділенні Нової Пошти №11 міста Івано-Франківськ 30 вересня 2025 року.

Щодо повторного надсилання другого примірника Акта наданих послуг №461 від 15 вересня 2025 року, зазначив, що у зв`язку із не поверненням відповідачем другого підписаного з його сторони примірника акта, позивач прийняв рішення повторно надіслати такий Акт для його підписання засобами поштового зв`язку АТ "Укрпошта", оскільки останнє надає послугу відправлення документів цінним листом з описом вкладеного, для того, щоб мати підтвердження, що саме позивач відправив відповідачеві, аби подати до суду клопотання про витребування доказів.

Також вказав, що відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. Документ, який відображає шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення у відповідній ситуації є міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) від 12 вересня 2025 року. Вартість міжнародних транспортних послуг згідно з Актом наданих послуг №461 від 15 вересня 2025 року становить 115 857 грн 36 коп.. Зазначена вартість послуг була наперед домовлена між сторонами у заявці №399 від 11.09.2025.

Також зазначив, що ігнорування відповідачем підписання та повернення такого Акта позивачеві не може скасувати факт надання послуг згідно з Актом наданих послуг №461 від 15.09.2025 року на суму 115 857 грн. 36 коп. і звільнити відповідача від здійснення ним оплати за відповідним Актом наданих послуг.

Просив суд позов задовольнити.

Позиція відповідача.

Відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов. Однак зазначив, що не заперечує факт укладення 16 липня 2025 року Договору про надання транспортних послуг у міжнародному та регіональному сполученні №160725, а також факт здійснення Перевізником міжнародних перевезень вантажу у вересні 2025 року на підставі поданих Замовником Заявок №390, №399, №401 та №402.

Разом з тим, відповідач звертає увагу суду на те, що заявлений розмір основного боргу визначений позивачем без урахування обставин, які безпосередньо впливають на його розмір. Зокрема, доказова база позивача в частині Акта наданих послуг №461 від 15.09.2025 на суму 115 857 грн. 36 коп. містить істотні прогалини, а саме позивач подав до суду лише один примірник Акта №461, підписаний виключно з боку перевізника. Другий примірник, який відповідно до умов Заявки №399 мав би бути підписаний замовником і повернутий перевізнику, до матеріалів справи не доданий.

Саме через відсутність цього документу позивач був змушений одночасно з позовною заявою подати окреме клопотання про витребування судом другого примірника акта у відповідача. Таким чином, позивач фактично визнав, що його доказова база є неповною на момент звернення до суду, і намагався заповнити цю прогалину процесуальними засобами.

Відповідач заперечив заявлений розмір інфляційних витрат та 3% річних, оскільки позивач при їх розрахунку використав некоректні дати початку перебігу строку прострочення грошового зобов`язання. Відповідно до умов Заявок №390, №399, №401 та №402, які є невід`ємною частиною Договору згідно з пунктом 1.4, 60-денний строк оплати

починає відлік виключно з моменту отримання замовником повного пакету оригіналів документів, а не з дати складання акту перевізником. Фактична дата отримання відповідачем повного пакету документів по всіх чотирьох рейсах вересня 2025 року є пізнішою за дати відповідних актів, що скорочує строк прострочення та, відповідно, зменшує розмір інфляційних витрат та 3% річних порівняно із заявленим.

Також відповідач заперечив як суму пені, так і правомірність її нарахування у заявленому обсязі з двох самостійних підстав. По-перше, пеня розрахована від некоректних дат початку прострочення, що призводить до її штучного завищення. По-друге, навіть за

умови підтвердження самого факту прострочення заявлений розмір пені є явно непропорційним обставинам справи, що є самостійною підставою для його зменшення судом відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за Актом наданих послуг №461 від 15.09.2025 у сумі 115 857 грн 36 коп. з огляду на неповноту та суперечливість доказової бази позивача у цій частині; зменшити розмір пені з 41108 грн 81коп. до справедливого та пропорційного рівня; здійснити перерахунок інфляційних витрат та 3% річних з урахуванням коректної дати початку перебігу строку прострочення грошового зобов`язання - не раніше 01 грудня 2025 року.

Обставини справи, дослідження доказів.

16.07.2025 сторони уклали договір №160725 про надання транспортних послуг у міжнародному та регіональному сполученні.

Відповідно до п.1.1. договору, за цим договором замовник організовує виконання визначених цим договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу в міжнародному та (або) внутрішньодержавному (регіональному) сполученні, а перевізник, у свою чергу, надає послуги з організації перевезення вантажним транспортом.

Згідно п.1.2. договору, в своїй діяльності сторони керуються положеннями цього договору, Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) і Протоколом до Конвенції КДПВ від 05.07.1978, Угодою про митне оформлення міжнародних перевезень, які здійснюються автомобільним транспортом (Прага, 18 листопада 1965 р.), Митною Конвенцією про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), Європейської угоди про режим праці і відпочину водіїв (ЕУТР), Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Господарсько-процесуальним кодексом України, Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність", Статутом автомобільного транспорту УРСР, Правилами перевезень вантажів та інших законодавчих та нормативних актів (нормами матеріального та процесуального чинного законодавства України), що регулюють правові відносини в галузі перевезень вантажів в межах України та в міжнародному сполученні.

Відповідно до п. 1.4. договору, конкретні умови кожного замовлення (вид, найменування вантажу та інша необхідна інформація) зазначаються у заявках, які є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що вартість послуг перевізника узгоджується сторонами в заявці. Вартість додаткових витрат і інших платежів, які необхідно виконати перевізнику для виконання своїх обов`язків по договору узгоджуються сторонами в заявці чи шляхом обміну оригінальними листами, факсимільними чи електронними повідомленнями.

Відповідно до п. 5.1. договору, розрахунки за фактично надані транспортно-експедиційні послуги здійснюються у національній валюті України шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок перевізника. Підтвердження факту надання послуги є документи на оплату (рахунок, акт виконаних робіт), оригінал товарно-транспортної накладної (СМR) встановленого зразка для перевезення, вказаного у заявці, з відмітками вантажовідправника, перевізника, одержувача вантажу та (або) митних органів, та оригінали інших документів, що підтверджують узгоджені з замовником додаткові витрати перевізника, які він поніс в інтересах замовника з метою виконання даного договору, акт виконаних робіт у двох екземплярах підписаний із боку перевізника та податкові накладні, оформлені у відповідності до діючого Податкового законодавства України. Вказані документи мають бути надані не пізніше 14 днів після виконання вантажоперевезення. Ненадання перевізником повного комплекту вищевказаних документів дає право замовнику відмовити в здійсненні оплати до моменту надання необхідних документів.

В пункті 5.3. договору сторони погодили, що рахунок оплачується замовником протягом 60-ти банківських днів з моменту отримання повного пакету документів, вказаних у пункті 5.1. цього договору, якщо інше не обумовлено в заявці на перевезення.

Відповідно до п.9.1. договору, цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2026.

Як стверджує позивач на виконання умов договору ТОВ "Фрешлогістик" надав послуги з перевезення вантажу, що підтверджується:

- рахунками на оплату №448 від 05 вересня 2025 року на суму 168 471 грн 80 коп., №460 від 12 вересня 2025 року на суму 115 857 грн 36 коп., №461 від 12 вересня 2025 року на суму 130 339 грн 53 коп., №462 від 12 вересня 2025 року на суму 173 786 грн 04 коп.;

- актами наданих послуг №449 від 09.09.2025, №461 від 15.09.2025, №468 від 19.09.2025,

№469 від 19.09.2025;

- міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) та податковими накладними від 09.09.2025 №18, від 15.09.2025 №32, від 19.09.2025 №35 та від 19.09.2025 №36, які підписані обома сторонами та приєднані до матеріалів справи.

Будь-яких зауважень щодо обсягу чи змісту отриманих документів не заявлено.

Відповідач в порушення умов договору отримані послуги оплатив частково в сумі 64 144 грн 84 коп. (платіжна інструкція №3658 від 19 грудня 2025 року), внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 524 309 грн 89 коп.

З метою досудового врегулювання спору позивач 26.01.2026 направив на адресу відповідача вимогу №1 про сплату заборгованості за надані послуги, докази чого долучені до матеріалів справи. Однак вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та виконання.

Станом на 03.04.2026 заборгованість залишились не погашеною, у зв"язку з чим позивач керуючись пунктом 6.1.Договору та статтями 549 та 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов"язання нарахував відповідачу інфляційні втрати, 3% річних та пеню і звернувся до суду за захистом порушеного права.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу приписів ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Абзацом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

За змістом ст.4 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи втрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Положеннями ст. 5 Конвенції передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Відповідно до ст.8 Конвенції, приймаючи вантаж, перевізник перевіряє a) вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць; b) зовнішній стан вантажу і його упаковки. Якщо перевізник не має достатньої можливості перевірити вірність записів, зазначених у підпункті a) пункту 1 цієї статті, він повинен зробити обґрунтовані застереження у вантажній накладній. Він повинен також мотивувати всі зроблені ним застереження щодо зовнішнього стану вантажу і його упаковки. Ці застереження не мають обов`язкової сили для відправника, якщо останній не погодився бути зобов`язаним ними і не зробив про це запис у вантажній накладній.

Згідно зі ст.9 Конвенції, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Доводи відповідача щодо належного та своєчасного надання відповідачу документів є безпідставними з огляду на те, що керівник ТОВ "ЕкоБеррі" прийняв, підписав та повернув позивачу пакет документів за трьома актами здачі-приймання робіт (надання послуг). У відзиві на позов відповідач визнав отримання документів по всіх заявлених актах. У матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача про неналежне надання чи невиконання ним послуг, відмітки про отримання всього пакету документів в інший день ніж датовані акти відповідач не надав, а також причини з яких не підписав акт №461 від 15 вересня 2025 року не вказав.

Наведені відповідачем заперечення щодо не підтвердження підстав для виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату наданих послуг не є підставою для звільнення його від обов`язку здійснити оплату за надані позивачем транспортні послуги. Факт надання таких послуг відповідачем не спростований, підставою для виникнення у замовника перевезення обов`язку з оплати є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій. Борг відповідача перед позивачем за надані транспортні послуги в сумі 524 309 грн 89 коп. підтверджується матеріалами справи та не сплачений відповідачем.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Трофимчук проти України" вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін; Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Руїс Торіха проти Іспанії").

Висновки суду.

Факт порушення відповідачем свого зобов`язання щодо оплати наданих транспортних послуг підтверджується матеріалами справи. Відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача 524 309 грн 89 коп. основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що належать до задоволення.

Суд враховуючи визнання відповідачем факту отримання документів згідно з умовами договору, перевірив правильність нарахування позивачем трьох процентів річних та інфляційних втрат і встановив, що розрахунок позивача є арифметично та методологічно правильний, відтак вимоги про стягнення 10 141 грн 21 коп. інфляційних втрат та 4 036 грн 66 коп. 3% річних є обґрунтованими та належать до задоволення.

Також суд перевірив правильність нарахування позивачем пені в сумі 41 108 грн 81коп. та встановив, що поданий ним розрахунок пені є обґрунтованим та арифметично правильним.

Разом з тим, відповідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого. Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (правової позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Суд зазначає про те, що розмір неустойки, до якого суд її зменшує, у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Оцінюючи можливість зменшення суми неустойки, суд взяв до уваги незначний строк прострочення виконання зобов"язання, а також відсутність доказів, які б свідчили про завдання позивачу збитків; ускладнення в його господарській діяльності в результаті дій саме відповідача.

Також суд зазначає, що можливість зменшення розміру штрафних сканцій є засобом недопущення їх використання ані як інструменту для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

З огляду на викладене, враховуючи інтереси сторін в межах їх аргументів та наданих доказів, керуючись загальними засадами цивільного законодавства (справедливості, добросовісності, розумності), а також беручи до уваги необхідність протидії необґрунтованого збагачення однієї з сторін за рахунок іншої, суд вважає, що справедливим, доцільним, обґрунтованим та таким, що відповідає принципу верховенства права є зменшення розміру пені на 50 відсотків. При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що стягнення з відповідача саме такої суми штрафних санкцій компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строків оплати наданих послуг з перевезення.

Щодо визначення розміру до якого суд зменшує штраф, суд звертається до висновку викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі №911/2269/22: У зв`язку з викладеним, враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, суд не вбачає підстав для відступу від аналогічної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 щодо застосування, зокрема, положень частини третьої статті 551 ЦК України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 20 554 грн 40 коп. пені.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в сумі 8 693 грн 95 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №4266 від 18.03.2026 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, суд зазначає, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка належала б до задоволення, якби зазначений розмір суд не зменшив.

Враховуючи викладене, судовий збір в сумі 8 693 грн 95 коп., належить покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

частково задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрешлогістик" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі" про стягнення заборгованості в сумі 579 596 грн 57 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі", вул. Пасічна , буд 41, кв.28, м. Івано-Франківськ, 76008 (код 45252288) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрешлогістик", вул. Дж. Вашингтона, буд. 17, кв. 80, м. Львів, 79032 (код 44638914) - 524 309 (п"ятсот двадцять чотири тисячі триста дев"ять) грн 89 коп. основної заборгованості, 10 141 (десять тисяч сто сорок одна) грн 21 коп. інфляційних втрат, 4 036 (чотири тисячі тридцять шість) грн 66 коп. 3% річних та 20 554 (двадцять тисяч п"ятсот п"ятдесят чотири) грн 40 коп. пені, а також 8 693 (вісім тисяч шістсот дев"яносто три) грн 95 коп. судового збору.

Відмовити в частині позовних вимог про стягнення 20 554 (двадцять тисяч п"ятсот п"ятдесят чотири) грн 40 коп. пені.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 23.10.2026

Суддя Т. В. Максимів