Рішення № 140865217, 23.10.2026, Підволочиський районний суд Тернопільської області

Справа № 604/777/26

Провадження № 2/604/593/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року селище Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Сіянка В.М.,

за участю секретаря судового засідання Феньо О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в селищі Підволочиськ цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

01 липня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулось до Підволочиського районного суду Тернопільської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 23.10.2025-100001842 від 23.10.2025 у загальному розмірі 15 234,71 грн, з яких: 4 477,96 грн заборгованість за тілом кредиту; 4 925,29 грн заборгованість за нарахованими процентами; 498,06 грн комісія, пов`язана з наданням кредиту; 5 333,40 грн проценти, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23.10.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 23.10.2025-100001842, який підписаний зі сторони позичальника за допомогою одноразового ідентифікатора Е481. Відповідно до умов договору позичальник отримав кредит у розмірі 3 500,00 грн строком на 140 днів зі сплатою 1% за кожен день користування кредитом. В подальшому між сторонами укладалися додаткові договори, якими суму кредиту було збільшено до 4 700,00 грн (додатковий договір від 06.11.2025) та до 5 700,00 грн (додатковий договір від 29.11.2025). Позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі, перерахувавши на картковий рахунок відповідача кредитні кошти траншами: 23.10.2025 3 500,00 грн, 06.11.2025 1 200,00 грн, 29.11.2025 1 000,00 грн, що підтверджується квитанціями про перерахунок коштів. В свою чергу, відповідач умови договору належним чином не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 02.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином шляхом направлення судової повістки рекомендованим поштовим відправленням на зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . На адресу суду повернулося поштове відправлення з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.05.2024 у справі № 755/4829/23, згідно з якою повернення поштового відправлення з відміткою «за закінченням терміну зберігання» чи «адресат відсутній» за офіційною адресою вважається належним повідомленням учасника справи, а ризики непроживання за адресою реєстрації чи неотримання поштової кореспонденції покладаються на самого відповідача. Неотримання пошти за своєю офіційною адресою є ризиком самого громадянина і не може бути підставою для скасування судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України учасники справи зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники справи не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Виходячи з наведеного, відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд розглядає справу за відсутності відповідача і ухвалює заочне рішення, проти чого представник позивача у своїй заяві не заперечує. Суд зазначає, що процедура заочного розгляду (ст. 280284 ЦПК України) спеціально створена для захисту від затягування процесу нез`явленим відповідачем, і відповідач не позбавлений права подати заяву про перегляд заочного рішення до суду першої інстанції.

Дослідивши та оголосивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є кредитним договором.

Судом встановлено, що 23.10.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 23.10.2025-100001842, який підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора Е481, що підтверджується копією договору, заявки, підтвердження укладення кредитного договору та додатку до анкети позичальника.

Відповідно до п. 2.2 Договору електронний кредитний договір складається з таких електронних документів, які містять всі його істотні умови: пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті Кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті Позичальника; заявка, сформована на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем; відповідь Позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті Кредитодавця, та підписана Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого Позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 3 500,00 грн строком на 140 днів з датою повернення 11.03.2026. Процентна ставка становить 1% за кожен день користування кредитом. Комісія, пов`язана з наданням кредиту, 20% від суми кредиту, що дорівнює 700,00 грн.

Додатковим договором від 06.11.2025 суму кредиту збільшено до 4 700,00 грн шляхом надання 2-го траншу в розмірі 1 200,00 грн. Додатковим договором від 29.11.2025 суму кредиту збільшено до 5 700,00 грн шляхом надання 3-го траншу в розмірі 1 000,00 грн.

На виконання умов договору позивач перерахував на картковий рахунок відповідача кредитні кошти: 23.10.2025 3 500,00 грн; 06.11.2025 1 200,00 грн; 29.11.2025 1 000,00 грн, що підтверджується квитанціями про перерахунок коштів від 23.10.2025, 06.11.2025 та 29.11.2025, наданими ТОВ «Універсальні платіжні рішення», а також договором про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 року, укладеним між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення».

Таким чином, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в загальному розмірі 5 700,00 грн.

Зі свого боку, відповідач частково виконала зобов`язання, сплативши 05.11.2025 2 000,00 грн та 25.11.2025 1 207,49 грн. Однак, умови договору в повному обсязі виконані не були, що призвело до виникнення заборгованості.

Водночас ОСОБА_1 не надано виписки з особового рахунку за картковим рахунком на спростування обставин отримання 23.10.2025 кредиту в сумі 3 500,00 грн, 06.11.2025 1 200,00 грн та 29.11.2025 1 000,00 грн.

У матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем обов`язку за укладеним між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 кредитним договором від 23.10.2025 № 23.10.2025-100001842 з повернення кредиту в повному обсязі та сплати процентів.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Згідно з визначенням одноразового ідентифікатора, наведеного у п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Таким чином, Законом України «Про електронну комерцію» визначено, що саме Договором оферти визначається технологія (порядок) укладення договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору, спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту), технічні засоби ідентифікації сторони.

Враховуючи вказане та те, що відповідач ініціювала укладення такого договору, оформивши заявку на сайті товариства, підписавши договір з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, суд доходить висновку, що між сторонами склались договірні правовідносини. При цьому спірний договір, укладений між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним, тобто в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності вказаного правочину. Матеріали справи не містять і відповідач не надала суду доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач просить стягнути з відповідача 4 925,29 грн процентів за користування кредитом за період з 23.10.2025 по 11.03.2026, що вбачається із розрахунку заборгованості за кредитним договором № 23.10.2025-100001842 від 23.10.2025.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд зазначає, що позивачем при його складанні було безпідставно зараховано сплачені відповідачем кошти в першу чергу на погашення штрафних санкцій/комісій, що суперечить черговості, визначеній ст. 534 ЦК України та умовам договору. У зв`язку з цим наданий позивачем розрахунок заборгованості визнається судом частково необґрунтованим, а позовні вимоги підлягають задоволенню частково в межах фактично наявної заборгованості. Суд наголошує, що він не перебирає на себе функції кредитора та не здійснює «перерахунок» заборгованості у розумінні зміни умов договору. Суд лише оцінює наданий позивачем розрахунок на предмет його відповідності імперативним нормам закону та укладеного договору (ст.ст. 89, 263 ЦПК України), виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Суд не збільшує суму стягнення та не змінює предмет позову, а лише відмовляє в задоволенні тієї частини вимог, яка виникла внаслідок арифметично та юридично неправильного нарахування боргу позивачем.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, згідно з якою у разі якщо розрахунок позивачем здійснено неправильно, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Здійснюючи оцінку наданого позивачем розрахунку заборгованості з урахуванням імперативних вимог ст. 534 ЦК України, суд виходить з такого руху коштів:

Період з 23.10.2025 р. по 05.11.2025 р. (1-й транш 3 500,00 грн): за 14 днів користування кредитом (з 23.10 по 05.11 включно) за ставкою 1% на день нараховано 490,00 грн процентів (3 500,00 ? 1% ? 14). 05.11.2025 р. сплачено 2 000,00 грн. Оплата розподіляється судом так: 490,00 грн на повне погашення нарахованих процентів; 1 510,00 грн на зменшення тіла кредиту. Залишок тіла кредиту: 3 500,00 1 510,00 = 1 990,00 грн.

Період з 06.11.2025 р. по 25.11.2025 р. (2-й транш 1 200,00 грн): 06.11.2025 р. отримано 2-й транш (+1 200,00 грн). За 06.11.2025 р. (1 день) на залишок 1 990,00 грн нараховано 19,90 грн процентів. Сума основного боргу після отримання траншу: 1 990,00 + 1 200,00 = 3 190,00 грн (1% = 31,90 грн/день). За період з 07.11.2025 р. по 25.11.2025 р. (19 днів) нараховано 606,10 грн процентів (31,90 ? 19). Загальна сума нарахованих процентів за період: 19,90 + 606,10 = 626,00 грн. 25.11.2025 р. сплачено 1 207,49 грн. Оплата розподіляється: 626,00 грн на проценти; 581,49 грн на зменшення тіла кредиту. Залишок тіла кредиту: 3 190,00 581,49 = 2 608,51 грн.

Період з 26.11.2025 р. по 29.11.2025 р. (4 дні): нараховано процентів: 2 608,51 ? 1% ? 4 = 104,34 грн.

Період з 29.11.2025 р. по 11.03.2026 р. (3-й транш 1 000,00 грн та закінчення строку кредиту): 29.11.2025 р. отримано 3-й транш (+1 000,00 грн). Залишок тіла кредиту: 2 608,51 + 1 000,00 = 3 608,51 грн. За 102 дні користування кредитом (з 30.11.2025 р. по 11.03.2026 р.) за ставкою 1% нараховано 3 680,68 грн процентів (3 608,51 ? 1% ? 102). Загальний неоплачений залишок процентів: 104,34 грн + 3 680,68 грн = 3 785,02 грн.

Суд зазначає, що проценти за день отримання першого траншу (23.10.2025) нараховані на суму наданого траншу, оскільки до його отримання залишок заборгованості за тілом кредиту становив 0,00 грн. Проценти за дні отримання другого (06.11.2025) та третього (29.11.2025) траншів нараховані на залишок тіла кредиту, що існував до отримання відповідного траншу, з огляду на те, що ці транші були зараховані на рахунок позичальника протягом відповідного дня. Такий підхід є послідовним і не призводить до подвійного нарахування процентів.

Таким чином, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, становить: 3 608,51 грн (тіло кредиту) + 3 785,02 грн (проценти за користування кредитом) = 7 393,53 грн.

Згідно з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 629/4458/19, а також постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 495/2337/19 та від 08 вересня 2021 року у справі № 204/6939/20, обов`язковою умовою для встановлення комісії за обслуговування кредиту є надання кредитодавцем споживачу конкретних додаткових або супутніх послуг, які не є обов`язковими діями самого кредитодавця щодо виконання умов кредитного договору.

Встановлення кредитодавцем комісії за дії, які він вчиняє на власний розсуд або які є його прямим обов`язком за законом (зокрема, щодо оформлення видачі кредиту, перерахування траншів, ведення обліку заборгованості), є протиправним та суперечить імперативним вимогам ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування».

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано жодних доказів того, що позивачем відповідачу надавалися будь-які окремі додаткові чи супутні фінансові послуги, окрім безпосереднього перерахування суми кредиту (траншів). Встановлення комісії у розмірі 20% від суми наданих траншів за відсутності факту надання окремих супутніх послуг є прихованою платою за видачу кредиту, що є неправомірним.

За таких обставин, вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення з відповідача комісії, пов`язаної з наданням кредиту, у розмірі 498,06 грн є суперечливими імперативним нормам закону, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Окрім того, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 виклала висновок щодо застосування норми права, а саме: якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Так, у кредитному договорі № 23.10.2025-100001842 від 23.10.2025, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр», містяться умови про комісію за надання кредиту в розмірі 700,00 грн, яка нараховується за ставкою 20% від суми кредиту. Укладеними між сторонами Додатковими Договорами розмір комісії було змінено в залежності від суми наданого траншу.

Як вбачається із розрахунку заборгованості за кредитним договором № 23.10.2025-100001842 від 23.10.2025, ОСОБА_1 нарахована комісія у розмірі 498,06 грн.

Проте, суд звертає увагу, що в кредитному договорі та укладених Додаткових Договорах, які складаються з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), у тому числі пункти 8, 9 заявки споживача ОСОБА_1 від 23.10.2025, не міститься зазначення конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням кредиту і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена комісія, пов`язана з наданням кредиту.

За таких обставин, умова кредитного договору щодо встановлення комісії за надання кредиту є нікчемною, а позовна вимога ТОВ «Споживчий центр» про стягнення з ОСОБА_1 комісії у розмірі 498,06 грн є безпідставною та задоволенню не підлягає. ТОВ «Споживчий центр» не надало доказів наявності, переліку послуг та того, що комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, зазначений позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу і погодження її зі споживачем при укладенні кредитного договору. У зв`язку з цим положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію, пов`язану з наданням кредиту, є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23, від 09 жовтня 2024 року у справі № 582/202/22.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням зазначеного суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача комісії у розмірі 498,06 грн є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення 5 333,40 грн процентів, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України, суд вважає її такою, що також не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України та діє по цей час.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Враховуючи викладене, оскільки спірні проценти за ст. 625 ЦК України у розмірі 5 333,40 грн були нараховані позивачем за період дії воєнного стану в Україні, відповідач відповідно до імперативних вимог п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільнена від даного виду відповідальності, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають. Положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є чинними. Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина друга статті 4 ЦК України). Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. Вказане узгоджується і з правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 69).

Також Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на кредитний договір поширюється дія пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23), від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24)), згідно з якими тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань.

Така особливість проявляється:

у періоді існування особливих правових наслідків (таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування);

у договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки (такими є договір позики, кредитний договір, у тому числі договір про споживчий кредит);

у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення з ОСОБА_1 процентів у розмірі 5 333,40 грн, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України за період дії воєнного стану, є безпідставними та задоволенню не підлягають. Такі наслідки полягають у тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Аналіз положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та статей 526, 625, 1048, 1054 ЦК Укр аїни дає підстави для висновку, що на укладений між сторонами договір про споживчий кредит поширюється дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в частині звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відтак ОСОБА_1 відповідно до закону звільняється від обов`язку сплачувати на користь позивача проценти у розмірі 5 333,40 грн, нараховані як міра відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.

Водночас норма пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не звільняє позичальника від обов`язку сплачувати належні проценти за правомірне користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), які визначені судом у розмірі 3 785,02 грн і підлягають стягненню на користь позивача.

З урахуванням наведеного вимога позивача в частині стягнення з ОСОБА_1 процентів у розмірі 5 333,40 грн, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Отже, за встановлених судом обставин, позивачем доведено, що між сторонами у спірних правовідносинах 23 жовтня 2025 року було укладено Кредитний договір № 23.10.2025-100001842 та Додаткові договори до вказаного кредитного договору від 06.11.2025 і 29.11.2025, ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у загальному розмірі 5 700,00 грн та зобов`язалася сплачувати проценти у розмірі та в строк, визначені Договором.

А тому позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості з повернення кредиту у розмірі 3 608,51 грн та сплати заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 3 785,02 грн підлягають задоволенню, оскільки відповідач неналежно виконувала свої зобов`язання як позичальник. В іншій частині вимоги позивача є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Надані позивачем докази суд визнає належними і допустимими, а також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за кредитним договором № 23.10.2025-100001842 від 23.10.2025 у загальному розмірі 7 393,53 грн, з яких: 3 608,51 грн сума основного боргу; 3 785,02 грн проценти за користування кредитом. В іншій частині вимоги позивача є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем під час звернення з даним позовом до суду, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивач поніс судові витрати у виді сплати судового збору в сумі 2 662,40 грн.

Позовні вимоги задоволено на 48,53% (7 393,53 грн / 15 234,71 грн ? 100%).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 292,06 грн (2 662,40 грн ? 48,53%) судового збору.

Керуючись ст. ст. 205, 207, 253, 526, 530, 534, 625, 629, 639, 1048, 1054 ЦК України, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст. ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 8, 11, 12, 19 Закону України «Про споживче кредитування», ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 223, 263265, 280283 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором № 23.10.2025-100001842 від 23.10.2025 у загальному розмірі 7 393,53 грн (сім тисяч триста дев`яносто три гривні 53 копійки), з яких: 3 608,51 грн (три тисячі шістсот вісім гривень 51 копійка) заборгованість за тілом кредиту; 3 785,02 грн (три тисячі сімсот вісімдесят п`ять гривень 02 копійки) заборгованість за нарахованими процентами, а також суму судового збору в розмірі 1 292,06 грн (одна тисяча двісті дев`яносто дві гривні 06 копійок), а всього 8 685,59 грн (вісім тисяч шістсот вісімдесят п`ять гривень 59 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення проголошено 23 жовтня 2026 року.

Суддя В.М. Сіянко