Рішення № 140862004, 19.10.2026, Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/6237/26-ц

пр. 2-1072/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Ільєвої Т.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Романенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскор-Україна» про визнання трудових відносин припиненими, -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2026 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскор-України» (далі - відповідач, ТОВ «Аскор-Україна»), згідно вимог якого просить суд визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «АСКОР - Україна» з 01.01.2026 у зв`язку із звільненням з посади за власним бажанням, на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15.12.2025 позивач звернулась з цінним листом до відповідача, за зареєстрованою юридичною адресою, щодо звільнення її з займаної посади за власним бажанням, а також направленням на її адресу належним чином оформленої трудової книжки, однак вказаний лист повернувся без отримання відповідачем, у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вказаний контактний номер зв`язку НОМЕР_1 з Товариством не є дійсним. Іншого способу зв`язатись з відповідачем позивач не знає, тому вимушена звернутись до суду з вказаним позовом, з метою в подальшому реалізувати своє право на працю.

06.02.2025 ухвалою суду позов було залишено без руху.

19.02.2025 позивачем були виправлені недоліки.

23.02.2026 ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.

У судове засіданні позивач та представник позивача не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином. Разом з тим, у матеріалах справи міститься заява в якій представник позивача просить розглянути справу без участі сторони позивача.

У судове засіданні відповідач не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, дійшов наступного висновку.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, положеннями частин першої та другої статті 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно статті 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно частини першої статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або Уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно частини 4 статті 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно із статтею 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Судовим розглядом встановлено, що 10.11.2008 рок ОСОБА_1 була прийнята на роботу бухгалтера з повною матеріальною відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскор - Україна», що підтверджується записом в трудовій крижці позивача.

Позивач у позові вказує, що з 01.07.2024 остання пішла у декретну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 6-ти річного віку, яка була в подальшому продовжена з 01.01.2025 по 01.07.2025 та з 01.07.2025 по 31.12.2025 роки.

Разом із тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин, зокрема відповідних наказів роботодавця про надання та продовження відпустки, довідок роботодавця або інших документів, які б підтверджували перебування позивача у такій відпустці у зазначений період.

За таких обставин, суд позбавлений можливості вважати доведеним факт перебування позивача у відпустці для догляду за дитиною у зазначений період виключно на підставі її тверджень, викладених у позовній заяві.

Водночас ,суд зазначає, що сама по собі відсутність доказів перебування у відповідній відпустці, не позбавляє працівника права на звільнення за власним бажанням, однак наведена обставина не може бути покладена в основу судового рішення як установлений факт без належного доказового підтвердження.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 15.12.2025 направила відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням.

Проте, матеріали справи не містять копії зазначеної заяви, що унеможливлює встановлення її змісту, наявності чіткого волевиявлення позивача на припинення трудових відносин та визначеної нею дати звільнення.

Надані поштові документи підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами, однак за відсутності копії заяви та інших належних доказів її змісту, сам факт направлення поштового відправлення, не є достатнім для висновку про належне волевиявлення позивача на розірвання трудового договору на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Посилання позивача на неможливість зв`язатися з відповідачем, також не підтверджені достатньою сукупністю належних і допустимих доказів.

Зокрема, матеріали справи не містять належного підтвердження обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість реалізації позивачем права на припинення трудових відносин у передбаченому законом порядку.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, обов`язок доведення обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, покладається на відповідну сторону.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а тому позовні вимоги про визнання трудових відносин припиненими, задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 21, 22, 36, 38 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 4, 12, 114, 258, 259, 264, 265, 268, 279, 352, 354. 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскор-Україна» про визнання трудових відносин припиненими - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 22.10.2026.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА