Рішення № 140859139, 22.10.2026, Зміївський районний суд Харківської області

Справа № 621/3152/26

Провадження № 2/621/2509/26

РІШЕННЯ

Іменем України

22 жовтня 2026 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області:

головуючий - суддя Вельможна І. В.,

секретар судового засідання Сумцова С. О.,

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача Оберкович Г. В.,

відповідач - Зміївська міська рада Чугуївського району Харківської області,

представник відповідача Заможська К. В.,

розглянувши за відсутності учасників справи у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом зняття арешту майна,

в с т а н о в и в:

13.08.2026 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області з наступними вимогами:

- усунути перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , шляхом скасування (зняття) арешту, накладеного ухвалою Харківського народного суду від 17.11.1993 року, який був перенесений до Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна та зареєстрований Зміївською державною нотаріальною конторою Харківської області 06 жовтня 2006 року за номерами 3848243 та 3848305;

- зобов?язати орган державної реєстрації речових прав вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна) запис про арешт/обтяження житлового будинку АДРЕСА_1 , зареєстрований Зміївською державною нотаріальною конторою Харківської області 06 жовтня 2006 року за номерами 3848243 та 3848305 на підставі ухвали Харківського народного суду від 17.11.1993 року;

- судові витрати залишити за позивачем.

На обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 , є власником житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач є єдиним власником зазначеного житлового будинку та земельної ділянки.

Під час звернення до Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) з метою внесення відомостей про право власності на вказане нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ДРРП), позивач дізнався про існування обтяження на належне йому нерухоме майно. Згідно з Інформаційною довідкою з ДРРП, ухвалою Харківського народного суду від 17.11.1993 було накладено арешт на вищевказане нерухоме майно

В записі про обтяження зазначено двох осіб: позивача ОСОБА_1 та його колишню дружину ОСОБА_2 . Про існування судового процесу у 1993 році та винесення ухвали про арешт майна позивачу нічого відомо не було. Будь-яких судових рішень, виконавчих документів чи вимог на свою адресу він не отримував та такі не надходили, виконавчі провадження щодо позивача та його колишньої дружини на сьогодні відсутні. ОСОБА_2 за життя не була співвласником вказаного будинку, що підтверджується даними з Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з відкритих державних і публічних реєстрів. Її права на майно припинилися у зв?язку зі смертю, а шлюб між останніми було розірвано ще до часу її смерті. Крім того, відповідно до інформації з державних відкритих та публічних реєстрів, отриманої через веб-сервіс scanbe.io від 16.07.2026, за параметрами пошуку " ОСОБА_2 " (регіон: вся Україна) результатів щодо нерухомості, обтяжень, боргів чи інших правових підстав не знайдено. Натомість за параметрами пошуку " ОСОБА_1 " (регіон: вся Україна) знайдено чотири результати щодо нерухомості, які підтверджують право власності останнього на земельні ділянки та житловий будинок у Харківській області, без наявності іпотек, застав чи інших обмежень. Також відсутні дані про податкові борги, виконавчі провадження, судові справи, адміністративні стягнення чи інші обтяження.

Крім того, відповідно до інформації, отриманої у Харківському районному суді Харківської області (правонаступник Харківського народного суду) № 08-09/181/2026 від 16.07.2026 суд повідомив, що записи в алфавітних покажчиках реєстрації цивільних справ за 1993 рік проводилися за прізвищем відповідача по справам, та немає можливості надати запитувану інформацію.

Позивач зазначає, що відновлення його порушеного права неможливе без виключення з Єдиного реєстру заборон запису про арешт нерухомого майна. Наявність реєстраційного запису про арешт майна від 1993 року, підстави накладення якого на сьогодні відпали, а первинні документи відсутні, грубо порушує права позивача як власника, оскільки останній позбавлений можливості повноцінно розпоряджатися та належним чином зареєструвати своє майно в ДРРП, та розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 17.08.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.09.2026.

18.09.2026 у зв`язку з неявкою позивача розгляд справи відкладено до 02.10.2026.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 02.10.2026 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та відкладено розгляд справи до 22.10.2026.

09.10.2026 та 13.10.2026 до суду надійшли витребувані докази.

22.10.2026 належним чином повідомлені учасники справи у судове засідання не з`явились.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Оберкович Г. В. до канцелярії суду надала заяву відповідно до якої просила проводити розгляд справи за відсутності позивача та його представника, на задоволенні позовних вимог наполягала в повному обсязі.

Представник відповідача Заможська К. В. до канцелярії суду надала заяву, відповідно до якої просила проводити розгляд справи за відсутності представника Зміївської міської ради за наявними матеріалами у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося

Дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

Частиною 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 76 - 81 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Під час судового розгляду встановлено наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 на праві приватної власності в цілому належить ОСОБА_1 (а. с. 45-52).

З копій Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, № 447415803, вбачається що 06.10.2006 до єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна перенесено з Єдиного реєстру заборон (Фемида) № 70 від 17.11.1993 запис, зареєстрований на підставі ухвали Харківського народного суду б/н від 17.11.1993, реєстраційний запис № 3848243 та № 3848305 щодо обтяження: арешт нерухомого майна - будинку АДРЕСА_1 , власники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (а. с. 7).

Згідно листа керівника апарату Харківського районного суду Харківської області № 08-09/181/2026 від 16.07.2026, Харківський районний суд Харківської області немає можливості надати копію ухвали Харківського народного суду від 17.11.1993 про накладення арешту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки записи в алфавітних покажчиках реєстрації цивільних справ за 1993 рік проводилося за прізвищем відповідача по справам (а. с. 11).

З інформації наданої Зміївською державною нотаріальною конторою Харківської області № 1130/01-16 від 09.10.2026 на виконання ухвали суду від 02.10.2026 в частині витребування доказів, в Реєстрі Зміївської державної нотаріальної контори для реєстрації заборон відчуження жилих будинків, квартир та іншого нерухомого майна та арештів, накладених судовими та слідчими органами (номенклатурний 2-32 за 1977-2004), 17.11.1993 за № 70 внесено запис щодо заборони відчуження майна житлового будинку АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . При створенні Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, виконуючи функції адміністратора даного реєстру, перенесло до зазначеного реєстру всі записи, щодо заборон, внесених до Реєстру Зміївської державної нотаріальної контори для реєстрації заборон відчуження жилих будинків, квартир та іншого нерухомого мана та арештів, накладених судовими та слідчими органами, не перевіряючи підстав внесення відповідних записів (паперових носіїв) (а. с. 39-40).

Відповідно до інформації наданої начальником Зміївського відділу ДВС у Чугуївському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, станом на 09.10.2026 відкритих виконавчих проваджень боржниками за якими є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на виконанні у відділі не перебувають (а. с. 41).

З інформації наданої начальником Зміївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Чугуївському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, вбачається що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис про смерть № 16317, складений 05.11.2015 Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м Харків Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (а. с. 42)

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року (Закон № 475/97-ВР), визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно положень частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Крім того, зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Як зазначив Верховний Суд у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведений у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №757/23139/18 (провадження № 61-14832св19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, зняття арешту з нерухомого майна.

Отже, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту і в цьому випадку підтвердження в суді права власності, що складає предмет спору, здійснюється, зокрема, шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності.

При цьому, якщо майно знаходиться у володінні позивача, його право на майно захищається презумпцією правомірності фактичного володіння.

Отже, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений як власником майна, так і особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Судовим розглядом встановлено, що арешт на житловий будинок АДРЕСА_1 , накладений 17.11.1993 відповідно до ухвали б/н Харківського народного суду

Власником зазначеного домоволодіння є позивач.

Наявність арешту майна перешкоджає позивачу, як власнику у праві вільного володіння, користування та розпорядження належним йому майном.

Встановити підстави встановлення арешту майна на даний час неможливо, оскільки жодні відомості не збереглись.

Відповідно положень ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно приписів ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно положень ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За приписами ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Через наявність арешту позивач позбавлений можливості розпоряджатися власністю. Таким чином, арешт накладений на нерухоме майно порушує право власності позивача.

Під час розгляду справи не здобуто доказів того, що у позивача є будь-які майнові зобов`язання на забезпечення виконання яких може існувати таке обтяження, а тому існування заборони відчуження спірного майна є надмірним втручанням у його право власності.

За таких обставин, через наявність накладеного арешту на майно, тривалість існування зоборони, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку, оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд дійшов до висновку про необхідність захисту його права шляхом зняття такого арешту з нерухомого майна, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на законі та знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду.

Таке рішення, на розсуд суду, відповідає засадам законності та справедливості.

Натомість, суд не знаходить підстав для вилучення запису про обтяження, оскільки ефективним способом захисту у даному випадку є саме скасування арешту майна.

Оскільки позивач не вимагав відшкодування судових витрат понесених ним по сплаті судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалося.

Керуючись статтями 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 223, частиною 2 статті 247, 259, 263-265, 268, 280-289, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Скасувати (зняти) обтяження щодо заборони відчуження майна шляхом виключення відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо обтяження (тип обтяження арешт нерухомого майна) житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстроване 06.10.2006 Зміївською державною нотаріальною конторою на підставі ухвали Харківського народного суду від 17.11.1993, б/н, реєстраційні номери обтяження: 3848243, 3848305.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складене та підписане 22.10.2026.

Позивач - ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідач - Зміївська міська рада Чугуївського району Харківської області, місцезнаходження: вул. Адміністративна, буд. 9, м. Зміїв, Чугуївський район, Харківська область, 63404, код ЄДРПОУ: 04058674.

Головуючий: