Рішення № 140858109, 15.10.2026, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/4315/20

Номер провадження 2/504/189/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.10.2026с-ще ДоброславДоброславський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Вінської Н.В.,

при секретарі судового засідання Коцар А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Доброслав Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_3 , третя особа : Визирська сільська рада Лиманського району Одеської області, про визнання права довічного успадковуваного володіння в порядку спадкування, визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання довіреності та договорів дарування недійсними, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та ОСОБА_3 , третя особа Визирська сільська рада Одеського району Одеської області, про визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою в порядку спадкування, визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, а також визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки.

В обґрунтування позову зазначили, що ОСОБА_5 на підставі рішення Комінтернівської районної Ради народних депутатів Одеської області від 27 грудня 1991 року № 130 було надано земельну ділянку площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Першотравневої сільської ради. Право ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку було посвідчено державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованим у Книзі записів державних актів за № 01. ОСОБА_5 використовував зазначену земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства. 13 лютого 1992 року було зареєстровано селянське (фермерське) господарство «Надія», членами якого, зокрема, були ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Спадкоємцями за законом після його смерті є його дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_1 , які прийняли спадщину. Звернувшись до нотаріуса з метою оформлення спадкових прав, позивачі не отримали свідоцтва про право на спадщину щодо спірної земельної ділянки. Листом нотаріуса від 22 травня 2018 року позивачів було повідомлено про неможливість оформлення спадкових прав на земельну ділянку, у зв`язку з чим вони вважали, що їх право на спадкування права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою підлягає судовому захисту. Позивачі посилалися на те, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, набуте ОСОБА_5 відповідно до законодавства, чинного на час його виникнення, не припинилося у зв`язку зі зміною земельного законодавства та не припинилося зі смертю землеволодільця, а входить до складу спадщини та може бути успадковане його спадкоємцями. Крім того вважали, що після смерті ОСОБА_5 земельна ділянка площею 50 га, яка перебувала у його довічному успадковуваному володінні, фактично продовжувала використовуватися членами господарства. Разом із тим у грудні 2017 року їм стало відомо, що Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області було прийнято рішення щодо розпорядження цією землею та сформовано окремі земельні ділянки, які в подальшому передано у приватну власність іншим особам. Наказами Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23 серпня 2017 року було передано у приватну власність громадян земельні ділянки, сформовані, за твердженням позивачів, у межах земельної ділянки площею 50 га, право на яку було посвідчено державним актом на ім`я ОСОБА_5 . Вважали, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області не мало правових підстав розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки право довічного успадковуваного володіння не було припинено у встановленому законом порядку, а після смерті ОСОБА_5 увійшло до складу спадщини. Також позивачі зазначали, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та формування спірних земельних ділянок у встановленому порядку відсутня, а накази про передачу земельних ділянок у власність були прийняті без урахування існуючого речового права ОСОБА_5 та його спадкоємців. У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати за ними в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 50 га, наданою останньому для ведення селянського (фермерського) господарства відповідно до державного акту, зареєстрованого за № 01; визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23 серпня 2017 року щодо передачі сформованих із цієї земельної ділянки земельних ділянок у приватну власність; а також визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності на відповідні земельні ділянки.

Відповідач по справі Головне управління Держгеокадастру в Одеській області проти задоволення первісного позову заперечував, вважаючи заявлені до нього вимоги необґрунтованими. Зазначали, що Головне управління є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та на час виникнення спірних правовідносин було наділене повноваженнями щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України. Повідомляли, що за наявними у відповідному структурному підрозділі відомостями Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, а також Книги записів реєстрації державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею станом на 31 грудня 2012 року, відомості щодо реєстрації державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею за № 01 на ім`я ОСОБА_5 відсутні. Також зазначали, що примірник державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею за № 01 на ім`я ОСОБА_5 у відповідному структурному підрозділі відсутній. За даними Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель технічна документація щодо спірної земельної ділянки також відсутня. Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваних наказів, Головне управління посилалося на те, що громадяни звернулися із клопотаннями про надання їм земельних ділянок у власність, за результатами розгляду яких було надано дозволи на розроблення документації із землеустрою, а після її виготовлення та погодження прийнято накази від 23 серпня 2017 року про затвердження відповідної документації із землеустрою та передачу сформованих земельних ділянок у приватну власність. Головне управління зазначало, що відповідно до положень статей 118, 121, 122 Земельного кодексу України орган виконавчої влади після отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та, у передбачених законом випадках, позитивного висновку державної експертизи приймає рішення про затвердження такого проекту та передачу земельної ділянки у власність. На думку відповідача, оскільки на момент розгляду клопотань громадян відомості про зареєстроване за ОСОБА_5 право на спірну земельну ділянку були відсутні, а відповідна землевпорядна документація щодо оформлення такого права в установленому порядку не обліковувалася, підстав для відмови у затвердженні проектів землеустрою та передачі сформованих земельних ділянок у власність не було. У зв`язку з цим Головне управління вважало, що під час прийняття оскаржуваних наказів діяло в межах наданих законом повноважень та у спосіб, передбачений законодавством. Крім того, Головне управління звертало увагу на те, що з 01 січня 2013 року державна реєстрація речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому ані Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, ані його структурні підрозділи не є суб`єктами державної реєстрації речових прав та державними реєстраторами. З огляду на це відповідач вважав необґрунтованим пред`явлення до нього вимог у частині скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки. Також Головне управління посилалося на те, що оскаржувані накази є індивідуальними актами органу виконавчої влади, а спір щодо їх правомірності, на його думку, має публічно-правовий характер та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У зв`язку із цим відповідач зазначав, що відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду встановлено шестимісячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. За твердженням Головного управління, самі позивачі посилалися на те, що про порушення свого права дізналися у 2017 році, тоді як із позовом звернулися до суду 16 грудня 2020 року та заяви про поновлення відповідного строку не подавали. У зв`язку з цим Головне управління також посилалося на пропуск позивачами строку звернення до суду щодо оскарження наказів. З огляду на викладене Головне управління Держгеокадастру в Одеській області просило у задоволенні заявлених до нього позовних вимог відмовити у повному обсязі, а також зазначало про наявність, на його думку, підстав для закриття провадження у справі з огляду на неналежність спору в частині оскарження наказів до юрисдикції цивільного суду.

Відповідач ОСОБА_3 проти задоволення первісного позову заперечував у повному обсязі, посилаючись на безпідставність заявлених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимог. Зазначав, що у жовтні грудні 2017 року на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу придбав 18 земельних ділянок загальною площею 36 га, розташованих на території Першотравневої сільської ради, право власності на які було зареєстровано за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Сім із придбаних земельних ділянок у подальшому були відчужені на користь ОСОБА_1 , а у його власності залишилося 11 земельних ділянок загальною площею 22 га. Інші земельні ділянки, щодо яких заявлено вимоги первісного позову, йому не належать та перебувають у власності інших осіб. Вказував, що набув право власності на належні йому земельні ділянки на підставі чинних договорів купівлі-продажу, які у встановленому законом порядку недійсними не визнавалися. Вважав себе добросовісним набувачем майна та зазначав, що позбавлення його зареєстрованого права власності за відсутності встановленої незаконності набуття такого права суперечитиме вимогам цивільного законодавства. За його твердженням, попередні власники земельних ділянок добровільно здійснили їх відчуження, отримали грошові кошти та правомірність укладених правочинів не оспорювали. Заперечуючи проти тверджень позивачів про належність ОСОБА_5 права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 50 га, відповідач посилався на те, що надання земельної ділянки за законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, мало здійснюватися в установленому порядку після її відведення, розроблення відповідної землевпорядної документації та встановлення меж земельної ділянки в натурі. ОСОБА_3 вважав, що надані позивачами рішення Першотравневої сільської ради та Комінтернівської районної ради від грудня 1991 року самі по собі не підтверджують виникнення у ОСОБА_5 належним чином оформленого права на конкретно визначену земельну ділянку. Зазначав, що в матеріалах відсутні рішення про вилучення відповідних земель у Комінтернівського птахорадгоспу, затверджений проект відведення земельної ділянки, відомості про встановлення її меж у натурі, а державний акт, на який посилаються позивачі, не містить координат та чіткого опису меж земельної ділянки. Посилався також на отримані від органу Держгеокадастру відомості, відповідно до яких державний акт на ім`я ОСОБА_5 у Книзі записів державних актів зареєстрованим не значиться, його примірник відсутній, а технічна документація із землеустрою щодо зазначеної земельної ділянки у Державному фонді документації із землеустрою не обліковується. У зв`язку із цим вважав недоведеним факт набуття ОСОБА_5 права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 50 га. Окремо ОСОБА_3 заперечував доказове значення поданого позивачами наукового висновку, зазначаючи, що такий документ не є висновком судового експерта, має консультативний характер та не може підміняти собою докази фактичних обставин справи. Зазначав, що після зміни земельного законодавства право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою як окремий вид права надалі не передбачалося, а права на земельні ділянки, надані раніше у володіння чи користування, підлягали переоформленню у встановленому законом порядку. За його твердженням, ОСОБА_5 за життя право на спірну земельну ділянку не переоформив та не здійснив його державної реєстрації. Крім того, посилаючись на факт створення та державної реєстрації селянського (фермерського) господарства «Надія», ОСОБА_3 зазначав, що після створення фермерського господарства право користування земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства, пов`язувалося з діяльністю відповідної юридичної особи. При цьому, за даними статуту СФГ «Надія», спірна земельна ділянка площею 50 га до статутного капіталу господарства не передавалася. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо прав на земельні ділянки фермерських господарств, відповідач вважав, що після смерті ОСОБА_5 , який помер уже після створення та реєстрації фермерського господарства, право на земельну ділянку не могло увійти до складу його спадщини як особисте право фізичної особи; на думку відповідача, спадкоємці могли успадковувати лише відповідні корпоративні права у фермерському господарстві. ОСОБА_3 також зазначав, що позивачами не надано належних та допустимих доказів фактичного користування ними земельними ділянками, які перебувають у його власності, або наявності у них зареєстрованого речового права на ці земельні ділянки. Щодо семи земельних ділянок, які були відчужені на користь ОСОБА_1 за договорами дарування у 2019 році, відповідач зазначав, що відповідні правочини були укладені його представником ОСОБА_4 без його відома, а представник, на його переконання, діяв поза межами наданих повноважень та на невигідних для нього умовах. У зв`язку із цим ОСОБА_3 повідомляв про намір окремо оспорювати зазначені правочини. Крім того, відповідач вважав неналежним склад учасників справи, оскільки до участі у справі як співвідповідачів не залучено інших власників земельних ділянок, права яких безпосередньо можуть бути припинені або змінені у разі задоволення первісного позову. ОСОБА_3 заявив також про застосування позовної давності. Вказував на те, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим позивачі протягом шестимісячного строку для прийняття спадщини могли та повинні були з`ясувати склад спадкового майна та наявність відповідних прав на земельну ділянку. Крім того, після прийняття Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області наказів від 23 серпня 2017 року права нових власників були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відомості якого є відкритими. За таких обставин відповідач вважав, що, звернувшись до суду лише у грудні 2020 року, позивачі пропустили встановлений законом трирічний строк позовної давності щодо оспорювання наказів та похідних від них прав. З наведених підстав ОСОБА_3 просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.

Визирська сільська рада Одеського району Одеської області, залучена до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, підтримала первісні позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у повному обсязі та просила їх задовольнити в повному обсязі. У письмових поясненнях сільська рада посилалася на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, щодо правової природи права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою та можливості його спадкування. Зазначала, що Земельним кодексом Української РСР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено право громадян на довічне успадковуване володіння земельними ділянками. Подальша зміна земельного законодавства та припинення надання земельних ділянок на такому правовому титулі не мали наслідком автоматичного припинення вже набутого права. Визирська сільська рада звертала увагу, що особи, яким земельні ділянки були надані у довічне успадковуване володіння відповідно до законодавства, чинного на час виникнення такого права, зберігали його й після зміни законодавчого регулювання. Саме по собі непереоформлення такого права на право власності або право оренди не могло бути підставою для припинення раніше набутого речового права. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, третя особа зазначала, що покладення на громадян обов`язку переоформити раніше набуте право користування земельною ділянкою без належного законодавчого, організаційного та фінансового механізму було визнано таким, що не відповідає Конституції України. Відтак відсутність переоформлення права довічного успадковуваного володіння не свідчить про його припинення. Визирська сільська рада наголошувала, що особа, яка набула земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння відповідно до закону, не може бути позбавлена такого права виключно внаслідок подальшої зміни законодавства. На відповідне речове право поширюються гарантії, встановлені статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також третя особа посилалася на принцип правової визначеності та практику Європейського суду з прав людини, відповідно до яких втручання держави у вже набуте майнове право має бути передбачуваним, здійснюватися на підставі закону та відповідати принципу пропорційності. За позицією сільської ради, припинення законодавцем у подальшому можливості надання громадянам земельних ділянок у довічне успадковуване володіння не означало припинення прав тих осіб, які набули таке право раніше у встановленому законом порядку. Законодавство не містить норми, відповідно до якої раніше набуте право довічного успадковуваного володіння припинялося б у зв`язку зі зміною правового регулювання. Щодо можливості спадкування такого права Визирська сільська рада зазначала, що відповідно до статей 1216 та 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті, крім прав, нерозривно пов`язаних з особою спадкодавця. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, третя особа вказувала, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою належить до майнових прав, які можуть бути успадковані, а тому смерть землеволодільця сама по собі не припиняє такого права. Зі змісту первісного позову та наданих у справі документів Визирська сільська рада виходила з того, що ОСОБА_5 володів та користувався земельною ділянкою площею 50 га на території Першотравневої сільської ради на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення Комінтернівської районної Ради народних депутатів Одеської області від 27 грудня 1991 року № 130 та зареєстрованого у Книзі записів державних актів за № 01. У зв`язку з цим третя особа вважала, що після смерті ОСОБА_5 належне йому право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою не припинилося, а увійшло до складу спадщини, у зв`язку з чим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як його спадкоємці мають право на його спадкування. Враховуючи наведене, Визирська сільська рада просила суд задовольнити первісний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та ОСОБА_3 у повному обсязі, у тому числі вимоги про визнання права довічного успадковуваного володіння в порядку спадкування, визнання протиправними та скасування оспорюваних наказів, а також пов`язані з ними вимоги щодо державної реєстрації прав на спірні земельні ділянки.

ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання недійсною довіреності, визнання недійсними договорів дарування, застосування наслідків недійсності правочинів та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки. В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_3 зазначив, що у 2017 році на підставі договорів купівлі-продажу набув право власності на сім земельних ділянок загальною площею 14 га, розташованих на території Першотравневої сільської ради, з кадастровими номерами 5122784200:01:002:1534, 5122784200:01:002:1535, 5122784200:01:002:1536, 5122784200:01:002:1537, 5122784200:01:002:1538, 5122784200:01:002:1553 та 5122784200:01:002:1554. За твердженням позивача за зустрічним позовом, лише після ознайомлення з матеріалами первісного позову йому стало відомо, що 06 червня 2019 року його представником ОСОБА_4 на підставі виданої ОСОБА_3 довіреності було укладено сім договорів дарування зазначених земельних ділянок на користь ОСОБА_1 , унаслідок чого за останньою було зареєстровано право власності на ці земельні ділянки. ОСОБА_3 посилався на те, що ОСОБА_1 йому не знайома, будь-яких родинних, особистих або інших відносин з нею він не мав, умов безоплатного відчуження на її користь належних йому земельних ділянок не погоджував та наміру подарувати їй спірне майно не мав. Зазначав, що спірні земельні ділянки були придбані ним за договорами купівлі-продажу за грошові кошти, у зв`язку з чим їх безоплатне відчуження суперечило його майновим інтересам. За його розрахунками, на придбання земельних ділянок ним було витрачено загалом 337 400 грн. ОСОБА_3 стверджував, що, видаючи ОСОБА_4 довіреність, не уповноважував останнього на безоплатне відчуження належних йому земельних ділянок та не мав на меті укладення договорів дарування саме на користь ОСОБА_1 . На його переконання, представник діяв поза межами наданих повноважень, усупереч волі та інтересам довірителя. У зустрічному позові зазначено, що між ним та ОСОБА_4 обговорювалася можливість укладення щодо спірних земельних ділянок інших правочинів, зокрема обміну земельними ділянками з ОСОБА_1 або передачі їх в оренду з подальшим викупом. Про безоплатне відчуження семи земельних ділянок, за твердженням ОСОБА_3 , домовленості не було. Обґрунтовуючи недійсність довіреності, ОСОБА_3 посилався на те, що її зміст, на його думку, допускав неоднозначне розуміння обсягу повноважень представника. Зазначав, що, підписуючи довіреність, виходив із того, що відчуження земельних ділянок має здійснюватися на оплатних умовах із отриманням відповідної ціни та подальшою реєстрацією документів на його ім`я, а не шляхом безоплатного дарування майна. У зв`язку з цим вважав, що під час видачі довіреності помилявся щодо характеру та правових наслідків наданих представнику повноважень. ОСОБА_3 також посилався на положення цивільного законодавства щодо свободи волевиявлення учасника правочину, відповідності правочину його внутрішній волі, а також можливості визнання правочину недійсним у разі помилки щодо обставин, які мають істотне значення. Окремою підставою заявлених вимог ОСОБА_3 називав наявність, на його думку, зловмисної домовленості між його представником ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Посилаючись на положення статті 232 ЦК України, зазначав, що ОСОБА_4 діяв не в його інтересах, а в інтересах ОСОБА_1 , безоплатно відчуживши на її користь сім земельних ділянок, за які ОСОБА_3 раніше сплатив кошти та за відчуження яких будь-якої майнової компенсації не отримав. За твердженням ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як представник усвідомлював, що укладення договорів дарування суперечить інтересам довірителя та тягне для останнього істотні негативні майнові наслідки, однак, незважаючи на це, уклав спірні правочини. З огляду на наведене ОСОБА_3 вважав, що як довіреність, так і укладені на її підставі договори дарування підлягають визнанню недійсними. Як наслідок недійсності договорів дарування ОСОБА_3 просив застосувати двосторонню реституцію, повернути сторони у первісний стан та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки. У прохальній частині зустрічного позову ОСОБА_3 просив:

1.визнати недійсною довіреність від 03 червня 2019 року, видану ним на ім`я ОСОБА_4 , посвідчену приватним нотаріусом Машкіною Н.О. та зареєстровану в реєстрі за № 951;

2.визнати недійсними сім договорів дарування, укладених 06 червня 2019 року ОСОБА_4 від його імені з ОСОБА_1 щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5122784200:01:002:1534, 1535, 1536, 1537, 1538, 1553 та 1554, посвідчених нотаріально та зареєстрованих у реєстрі нотаріальних дій за №№ 10231029;

3.застосувати наслідки недійсності правочинів шляхом двосторонньої реституції та повернення сторін у первісний стан;

4.скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на зазначені сім земельних ділянок;

5.стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

ОСОБА_1 проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 заперечувала у повному обсязі, вважаючи доводи про відсутність волевиявлення ОСОБА_3 на дарування спірних земельних ділянок та перевищення його представником наданих повноважень такими, що спростовуються змістом нотаріально посвідченої довіреності від 03 червня 2019 року. Посилалася на те, що 03 червня 2019 року ОСОБА_3 особисто видав ОСОБА_4 нотаріально посвідчену довіреність, якою прямо уповноважив останнього бути його представником, зокрема, з питань дарування на ім`я ОСОБА_1 земельних ділянок, при цьому у тексті довіреності зазначено прізвище, ім`я, по батькові обдаровуваної, дату її народження, а також індивідуально визначено всі сім земельних ділянок шляхом наведення їх кадастрових номерів: 5122784200:01:002:1534, 5122784200:01:002:1535, 5122784200:01:002:1536, 5122784200:01:002:1537, 5122784200:01:002:1538, 5122784200:01:002:1553 та 5122784200:01:002:1554. Крім того, змістом довіреності представнику було надано право укладати відповідні договори дарування, визначати їх умови на власний розсуд, підписувати від імені довірителя необхідні документи, подавати заяви, отримувати документи та вчиняти інші дії, необхідні для оформлення і державної реєстрації відповідних прав. Таким чином, за позицією ОСОБА_1 , повноваження ОСОБА_4 на укладення договорів дарування саме на її користь були прямо, конкретно та недвозначно визначені самим ОСОБА_3 у нотаріально посвідченій довіреності. Звертала увагу, що довіреність була видана строком на три роки та на момент укладення 06 червня 2019 року семи договорів дарування була чинною. У посвідчувальному написі нотаріуса зазначено, що текст довіреності ОСОБА_3 прочитано, її зміст йому зрозумілий та відповідає його волі, а підпис на довіреності вчинено ним особисто у присутності нотаріуса після встановлення його особи та перевірки дієздатності. У зв`язку з цим ОСОБА_1 вважала безпідставними твердження ОСОБА_3 про те, що він нібито не мав наміру дарувати їй земельні ділянки, не знав її особисто або помилявся щодо характеру наданих представнику повноважень. На її думку, такі твердження безпосередньо суперечать буквальному змісту довіреності, в якій визначено не лише вид правочину дарування, а й конкретну особу обдаровуваної та конкретні земельні ділянки, що мали бути їй подаровані.Також ОСОБА_1 посилалася на те, що вимоги частини четвертої статті 720 ЦК України щодо довіреності на укладення договору дарування у спірному випадку дотримані, оскільки у довіреності прямо встановлено ім`я обдаровуваної особи. Відтак передбачена законом підстава нікчемності довіреності через невизначеність обдаровуваного у цьому випадку відсутня. Стосовно посилань ОСОБА_3 на помилку, зловмисну домовленість представника з ОСОБА_1 та невідповідність укладених договорів його внутрішній волі ОСОБА_1 зазначала, що належних і допустимих доказів існування таких обставин позивачем за зустрічним позовом не надано. Сам по собі безоплатний характер договору дарування, відсутність між дарувальником та обдаровуваною родинних чи особистих відносин, а також подальша незгода ОСОБА_3 з наслідками укладених його представником правочинів не свідчать про недійсність довіреності або договорів дарування. За позицією ОСОБА_1 , ОСОБА_4 під час укладення договорів дарування діяв у межах прямо наданих йому ОСОБА_3 представницьких повноважень, а тому відповідно до загальних положень цивільного законодавства правові наслідки вчинених представником правочинів виникли безпосередньо для особи, яку він представляв. Оскільки ОСОБА_3 не доведено наявності передбачених законом підстав для недійсності довіреності від 03 червня 2019 року, а договори дарування від 06 червня 2019 року були укладені представником у межах наданих йому повноважень, ОСОБА_1 вважала відсутніми правові підстави для визнання таких договорів недійсними. Вимоги про застосування наслідків недійсності правочинів та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки вона вважала похідними від вимог про визнання недійсними довіреності та договорів дарування, а тому за відсутності підстав для задоволення основних вимог такі похідні вимоги також задоволенню не підлягають. З огляду на викладене ОСОБА_1 просила у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.

Розглянувши поданий позов, зустрічний позов, доводи та заперечення сторін, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позову у повному обсязі.

Судовим розглядом справи встановлено наступне.

Рішенням сесії Першотравневої сільської ради народних депутатів від 21 грудня 1991 року на підставі заяви ОСОБА_5 та рішення Ради трудового колективу Комінтернівської птахофабрики /птахорадгосп «Першотравневий»/ ОСОБА_5 виділено земельну ділянку у розмірі 50 га із земель птахорадгосп «Першотравневий» для ведення фермерського господарства (т.1 а.с.29, 48).

На підставі рішення Комінтернівської Ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області від 27 грудня 1991 року № 130 ОСОБА_5 видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею (т.1 а.с.30).

03 лютого 1992 року рішенням Комінтернівської Ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області зареєстровано фермерське господарство «Надія». Землі для ведення фермерського господарства «Надія» визначені у розмірі 50 га на землях птахорадгоспу «Першотравневий». Головою фермерського господарства визначено ОСОБА_5 (т.1 а.с.37).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданого Комінтернівським районним відділом реєстрації актів цивільного стану в Одеській області від 01.06.2016 року, актовий запис № 453 (т.1 а.с.26).

Відповідно до свідоцтва про народження та свідоцтва про одруження ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_5 (т. 1 а.с.22-23).

Відповідно до свідоцтва про одруження ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_5 (т. 1 а.с.25).

Після смерті ОСОБА_5 його дружина та донька звернулись до нотаріальної контори з питання оформлення права на спадщину по частині щодо земельної ділянки площею 50 га. переданої для сільськогосподарського виробництва, належної спадкодавцю на підставі Держаного акту на право довічного успадкованого володіння землею, виданого на підставі рішення Комінтернівської Ради народних депутатів Комінтернівського району Одеської області від 27 грудня 1991 року № 130. Однак листами від 22.05.2018 року Лиманська державна нотаріальна контора Одеської області повідомила про неможливість оформлення права власності (т. 1 а.с.27-28).

Відповідно до викопіювання з плану землекористування земельна ділянка, яка знаходиться в користуванні фермерського господарства «Надія» загальною площею 50 га. знаходиться на території Першотравневої сільської ради. Згідно довідки Першотравневої сільської ради Лиманського району Одеської області від 19.12.2017 р. фермерське господарство «Надія», засновником якого був ОСОБА_5 (нині померлий) обробляє земельну ділянку площею 50 га з 1992 року, згідно державного акту про право довічного успадкованого володіння землею. На даний час головою фермерського господарства є ОСОБА_1 . Дана земельна ділянка завжди вчасно оброблена, своєчасно подаються звіти та сплачуються податки (т.1 а.с.41,45).

Згідно довідки Першотравневої сільської ради Лиманського району Одеської області від 17.01.2018 року до дня смерті ОСОБА_5 разом із ним були зареєстровані та проживали дружина - ОСОБА_2 ; донька ОСОБА_1 , онук ОСОБА_6 , онука ОСОБА_7 (т.1 а.с.49).

Згідно наказів Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.08.2017 року № 15-8810/13-17-СГ, 15-8790/13-17-СГ, 15-8808/13 -17-СГ, 15-8793/13-17-СГ, 15-8812/13-17-СГ; 15-8895/13-17-СГ; 15-8843/13 -17-СГ; 15-8891/13 -17-СГ; 15-8888/13 -17-СГ; 15-8909/13 -17-СГ; 15-8908/13 -17-СГ; 15-8897/13 -17-СГ; 15-8796/13 -17-СГ; 15-8799/13 -17-СГ; 15-8801/13 -17-СГ; 15-8803/13 -17-СГ; 15-8800/13 -17-СГ; 15-8805/13 -17-СГ; 15-8907/13 -17-СГ; 15-8903/13 -17-СГ; 15-8895/13 -17-СГ; 15-8901/13 -17-СГ; 15-8886/13 -17-СГ; 15-8898/13 -17-СГ; 15-8808/13 -17-СГ15-8884/13 -17-СГ 9 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. Та надано у власність земельну ділянку площею 2,0000 га. в тому числі ріллі 2,0000 га. кадастровий номер 5122784200:01:002:1556 (інформація відсутня); 5122784200:01:002:1554 ( ОСОБА_1 ); 5122784200:01:002:1555 ( ОСОБА_3 ); 5122784200:01:002:1553 ( ОСОБА_1 ); 5122784200:01:002:1552 (інформація відсутня); 5122784200:01:002:1551 (інформація відсутня); 5122784200:01:002:1538 ( ОСОБА_1 ); 5122784200:01:002:1534 ( ОСОБА_8 ОСОБА_1 ); 5122784200:01:002:1535 ОСОБА_1 ); 5122784200:01:002:1536 ( ОСОБА_1 ); 5122784200:01:002:1537 ( ОСОБА_1 ); 5122784200:01:002:1531 ( ОСОБА_9 ); 5122784200:01:002:1550 ( ОСОБА_3 ); 5122784200:01:002:1549 ( ОСОБА_3 ); 5122784200:01:002:1548 ( ОСОБА_10 ); 5122784200:01:002:1547 ( ОСОБА_11 ); 5122784200:01:002:1546 ( ОСОБА_3 ); 5122784200:01:002:1545 ( ОСОБА_12 ); 5122784200:01:002:1530 (інформація відсутня); 5122784200:01:002:1529 ( ОСОБА_3 ) ; 5122784200:01:002:1528 ( ОСОБА_3 ); 5122784200:01:002:1533 ( ОСОБА_3 ); 5122784200:01:002:1532 ( ОСОБА_3 ); 5122784200:01:002:1540 ( ОСОБА_3 ); 5122784200:01:002:1539 ( ОСОБА_3 ) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства (землі сільськогосподарського призначення) розташованих на території Першотравневої сільської ради Лиманського району Одеської області (за межами населеного пункту) ( т.1 а.с.77-101).

Відповідно до нотаріально посвідчених договорів дарування від 06 червня 2019 року ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 03 червня 2019 року (т. 1 а.с.139-140), безоплатно передав у власність ОСОБА_1 сім земельних ділянок із кадастровими номерами: 5122784200:01:002:1534, 5122784200:01:002:1535, 5122784200:01:002:1536, 5122784200:01:002:1537, 5122784200:01:002:1538, 5122784200:01:002:1553, 5122784200:01:002:1554,що підтверджується відповідними договорами дарування, наявними в матеріалах справи (т. 1 а.с.74-76).

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд не вирішує по суті питання щодо існування, відсутності, припинення чи переходу в порядку спадкування спірного права довічного успадковуваного володіння земельним масивом площею 50 га, оскільки при зверненні до суду та під час розгляду справи до участі у ній не було залучено частину осіб, за якими зареєстровано право власності на земельні ділянки, які сформовані в межах зазначеного земельного масиву.

Відмова у задоволенні первісного позову зумовлена неналежним суб`єктним складом учасників спору та неможливістю вирішення заявлених вимог без безпосереднього впливу на права осіб, які не брали участі у справі, а не висновком суду про відсутність у позивачів самого права на спадкування права довічного успадковуваного володіння.

Наведене не позбавляє позивачів права на судовий захист спірного речового права за належного суб`єктного складу учасників спору.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених дослідженими доказами.

Згідно ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд, серед іншого, визначає правовідносини сторін, норму права, яка підлягає застосуванню, та вирішує, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При цьому суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України вирішення судом питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що доводи ОСОБА_3 про відсутність у нього наміру на безоплатне відчуження спірних земельних ділянок, перевищення представником наданих повноважень та невідповідність укладених договорів дарування його внутрішній волі спростовуються змістом нотаріально посвідченої довіреності від 03 червня 2019 року.

Із змісту зазначеної довіреності вбачається, що ОСОБА_3 прямо уповноважив ОСОБА_4 бути його представником з питань дарування на ім`я ОСОБА_1 конкретно визначених земельних ділянок із зазначенням їх кадастрових номерів, а також надав представнику право укладати та підписувати відповідні договори дарування, визначати їх умови, подавати необхідні заяви та вчиняти інші дії, пов`язані з оформленням і державною реєстрацією переходу права власності.

Довіреність на момент укладення 06 червня 2019 року договорів дарування була чинною, доказів її скасування, припинення або визнання недійсною до моменту вчинення представником спірних правочинів матеріали справи не містять.

Суд враховує, що у самій довіреності конкретно визначено як особу обдаровуваної ОСОБА_1 , так і об`єкти дарування, що свідчить про чіткий та визначений обсяг представницьких повноважень ОСОБА_4 та спростовує твердження ОСОБА_3 про те, що представник не був уповноважений на дарування спірних земельних ділянок саме ОСОБА_1 .

Сам по собі факт того, що ОСОБА_3 у подальшому не погоджується з наслідками вчинених від його імені правочинів, не є достатньою підставою для висновку про недійсність довіреності чи укладених на її підставі договорів дарування.

Посилання ОСОБА_3 на помилку щодо змісту та наслідків виданої довіреності суд оцінює критично, оскільки її текст містить пряме застереження про дарування земельних ділянок саме ОСОБА_1 , а довіреність була посвідчена нотаріально після встановлення особи довірителя та перевірки його дієздатності.

Не знайшли підтвердження належними та допустимими доказами і доводи про наявність зловмисної домовленості між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Сам факт безоплатності договорів дарування, відсутність між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 родинних чи особистих відносин, а також подальше заперечення ОСОБА_3 доцільності такого відчуження не свідчать самі по собі про існування умисної домовленості представника з іншою стороною правочину на шкоду інтересам довірителя.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 , укладаючи від імені ОСОБА_3 договори дарування від 06 червня 2019 року, діяв у межах прямо наданих йому довіреністю повноважень, а ОСОБА_3 не доведено наявності передбачених законом підстав для визнання довіреності та укладених на її підставі договорів дарування недійсними.

Оскільки вимоги про застосування наслідків недійсності правочинів та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 є похідними від вимог про визнання недійсними довіреності та договорів дарування, підстави для їх задоволення також відсутні.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства; особа повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; її волевиявлення має бути вільним і відповідати внутрішній волі; правочин має вчинятися у встановленій законом формі та бути спрямованим на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності є недодержання в момент вчинення правочину вимог, установлених частинами першоютретьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Закон розрізняє нікчемні правочини, недійсність яких установлена законом, та оспорювані правочини, які можуть бути визнані недійсними судом.

Згідно ст. 229 ЦК України правочин може бути визнаний недійсним, якщо особа помилилася щодо обставин, які мають істотне значення. Істотною є помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін або істотних властивостей майна. Помилка щодо мотивів правочину істотного значення, як правило, не має.

Відповідно ст. 232 ЦК України правочин, учинений унаслідок такої зловмисної домовленості, визнається судом недійсним; довіритель має право вимагати від представника та другої сторони солідарного відшкодування завданих збитків і моральної шкоди.

Згідно ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, у якому представник зобов`язаний або має право вчинити правочин від імені особи, яку він представляє. Представництво виникає, зокрема, на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та інших передбачених законом підстав.

Відповідно ст. 239 ЦК України правочин, учинений представником, створює, змінює та припиняє цивільні права й обов`язки особи, яку він представляє.

Згідно ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреність є письмовим документом, який одна особа видає іншій для представництва перед третіми особами.

Частина четверта статті 720 ЦК України. Договір дарування від імені дарувальника може бути укладений його представником. При цьому довіреність на укладення договору дарування, в якій не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемною. Аналогічна вимога передбачена пунктом 2.4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: у довіреності обов`язково зазначаються прізвище, ім`я, по батькові або повне найменування обдаровуваного.

Згідно ч. 1 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Відповідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності; сторони мають рівні права щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків і кожна сторона повинна доводити обставини, що мають значення для справи та на які вона посилається, крім установлених законом випадків.

Стаття 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частина п`ята статті 4 ЦПК України право на звернення до суду за захистом.

Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному ЦПК України порядку. Для твоєї ситуації це принципово: не можна ухвалити рішення, яким фактично визначається доля речового права власників земельних ділянок, не надавши їм можливості брати участь у процесі.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу лише за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. 2. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Якщо до Голови, члена, працівника або залученого експерта Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку подано позов про відшкодування шкоди, завданої такими особами під час виконання ними своїх повноважень, суд до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, замінює первісного відповідача Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, не закриваючи провадження у справі. 3. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. 4. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. 5. Відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.

На підставі вищевикладеного, відповідно до ст. ст. 203, 204, 215, 229, 232, 237, 239, 244, 720 ЦК України, ст.ст. 13, 48, 50, 51 ЦПК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 7681, 89, 141, 258, 259, 263265, 268, 273, 354 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_3 , третя особа Визирська сільська рада Одеського району Одеської області, про визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою в порядку спадкування, визнання протиправними та скасування наказів, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки відмовити у повному обсязі.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсною довіреності від 03 червня 2019 року, визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок від 06 червня 2019 року, застосування наслідків недійсності правочинів та скасування державної реєстрації права власності відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя : Вінська Н. В.