Ухвала суду № 140852215, 22.10.2026, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/3015/26

4-с/405/14/26

УХВАЛА

22.10.2026 Подільський районний суд міста Кропивницького у складі:

головуючої судді - Шевченко І.М.

з участю секретаря - Мишевець Т.І.

скаржника ОСОБА_1 та його представника адвоката Юраха В.М.

боржника ОСОБА_2 та її представника адвоката Калінка-Бондр О.Б.

державного виконавця Кусової А.Р.

розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження - Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, боржник ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця та зобов`язання вчинити процесуальні дії (скласти акт та винести постанову про накладення штрафу), -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2026 року скаржник ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця та зобов`язання вчинити процесуальні дії (скласти акт та винести постанову про накладення штрафу).

Скаргу мотивує тим, що ухвалою Подільського районного суду міста Кропивницького у справі № 405/3015/26 від 13.05.2026 року було вжито заходів забезпечення позову та встановлено тимчасовий графік його спілкування з малолітньою донькою ОСОБА_3 . Цією ж ухвалою ОСОБА_2 зобов`язано негайно (протягом 1 години) повідомляти його про будь-які зміни стану здоров`я дитини та надавати інформацію про актуальне місце перебування дитини у разі виїзду за межі населеного пункту, а також забезпечувати щоденний дистанційний відеозв`язок з 19:00 до 20:00.

Вважає, що боржник ОСОБА_2 самовільно, без попередження та узгодження з ним, 03.08.2026 року вивезла дитину за межі міста Кропивницького, що свідчить про таємне та несанкціоноване вивезення дитини за межі державного кордону України. Боржник ОСОБА_2 у встановлений ухвалою суду строк (протягом 1 години) не повідомила його про факт виїзду за межі міста та за кордон, не надала жодної інформації про країну перебування, точну адресу та стан здоров`я дитини, а його письмові вимоги надати локацію повністю проігнорувала. 04.08.2026 року він звернувся до державного виконавця із заявою (повідомленням) про факт невиконання ухвали та вимогами вжити заходів реагування, зокрема накласти стягнення. Державний виконавець Кусова А.Р. повідомила його, що вона не буде складати акт та накладати штраф, а замість цього має намір «витребовувати письмові пояснення у ОСОБА_4 ». У зв`язку з чим він просить визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кусової А.Р. щодо не складення акта державного виконавця про зафіксований факт невиконання ухвали суду та невинесення постанови про накладення штрафу на Боржника у виконавчому провадженні № 81450320, а також зобов`язати державного виконавця Подільського ВДВС у місті Кропивницькому Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кусову А.Р. (або іншу уповноважену посадову особу даного відділу) усунути допущені порушення у виконавчому провадженні № 81450320 шляхом складення акта державного виконавця про факт невиконання ухвали Подільського районного суду м. Кропивницького від 13.05.2026 та розгляду питання та прийняття процесуального рішення щодо винесення постанови про накладення штрафу на боржника ОСОБА_2 .

Ухвалою від 05.08.2026 року прийнято скаргу до розгляду, та призначено судове засідання.

14.08.2026 року, представник Подільського ВДВС у місті Кропивницькому Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, подала заперечення на скаргу, в яких зазначила, що з моменту відкриття виконавчого провадження державним виконавцем вживалися передбачені законом заходи, спрямовані на забезпечення фактичного виконання ухвали суду встановленого нею порядку спілкування ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 . При цьому державним виконавцем забезпечувалося належне реагування на всі заяви, звернення, пояснення та повідомлення, які надходили від сторін виконавчого провадження. Жодна із заяв боржника не залишалася без розгляду. Викладені у них обставини перевірялися, за необхідності витребовувалися додаткові пояснення та інформація, а результати їх розгляду враховувалися під час подальшого здійснення виконавчих дій. Державним виконавцем також здійснювався постійний контроль за виконанням ухвали суду безпосередньо в частині встановленого нею порядку особистих зустрічей батька з дитиною. 18.07.2026, 19.07.2026, 01.08.2026 та 02.08.2026 року державними виконавцями здійснювався контроль за проведенням побачень, за результатами чого відповідні обставини були зафіксовані в актах державного виконавця.

При цьому, під час проведення виконавчих дій встановлювалися випадки, коли дитина безпосередньо висловлювала небажання здійснювати дистанційне або особисте спілкування з батьком, що враховувалося державним виконавцем під час фіксації та оцінки перебігу виконання судового рішення. Водночас 18 та 19 липня 2026 року дитину було добровільно передано батькові за її згодою, а 04.08.2026 забезпечено безперешкодне дистанційне спілкування між дитиною та батьком. З метою забезпечення такого спілкування державним виконавцем було витребувано необхідні контактні дані та визначено застосунок Viber як засіб дистанційного спілкування, яким дитині зручно користуватися. Таким чином, із наведених обставин вбачається, що невідбуття окремих відеодзвінків було пов`язане не з бездіяльністю державного виконавця чи створенням боржником перешкод у спілкуванні, а з фактичною поведінкою та волевиявленням дитини, про що державному виконавцю стало відомо під час здійснення контролю за виконанням судового рішення.

Крім того, державний виконавець зазначає, що не наділений повноваженнями змінювати зміст судового рішення, доповнювати його новими умовами або самостійно визначати порядок його виконання у спосіб, який не передбачений резолютивною частиною судового рішення, а також з метою пошуку належного механізму забезпечення спілкування дитини з батьком державним виконавцем було направлено запити до Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради та Кропивницького міського центру соціальних служб щодо можливості залучення психолога або іншого відповідного спеціаліста до проведення виконавчих дій. Отже, державним виконавцем не обмежувалося виконання судового рішення лише формальним надсиланням вимог сторонам. Фактично здійснювалися виконавчі дії, проводився контроль за виконанням рішення безпосередньо за місцем проживання дитини, перевірялися обставини, наведені сторонами, витребовувалися пояснення, розглядалися заяви та звернення, створено виконавчу групу, а також вживалися заходи щодо залучення відповідних фахівців.

16.08.2026 року скаржник подав свої заперечення на вищевказані доводи державного виконавця, зазначивши, що остання обмежилась лише прийняттям формальних усних та письмових пояснень від ОСОБА_2 та повністю знехтувала перевіркою фактичних обставин справи, які беззаперечно вказують на умисне та заздалегідь сплановане приховування боржником факту виїзду дитини до Туреччини (м. Кемер). Виконавець не надала правової оцінки тому факту, що 03.08.2026 року боржник вивезла малолітню Попеску Ксенію за кордон (до м. Кемер, Туреччина). Повідомлення про виїзд було направлене боржником Укрпоштою лише 03.08.2026 об 11:35 (з розрахунком на отримання листа за кілька днів після перетину кордону), а у месенджері Viber об 13:00 боржник повідомила лише про «відпочинок», приховавши факт перетину державного кордону. Навіть за версією боржника про те, що вона нібито дізналася про трансфер 02 серпня, вона порушила імперативний 1-годинний строк повідомлення стягувача. Бездіяльність державного виконавця у даному виконавчому провадженні полягає в тому, що виконавець обмежилася виключно прийняттям пояснень боржника, не вчинивши жодної дії для перевірки їх правдивості, не витребувала у боржника та турагенції первинні фінансові документи (квитанції про оплату, договір на туристичне обслуговування, дату виписки авіаквитків), які б миттєво викрили недостовірність слів Боржника. Натомість, стягувач був змушений телефонувати до турагенції, з`ясовувати регламент купівлі квитків, збирати докази та надавати їх суду та ДВС.

Таким чином, виконавець протиправно ухилилася від винесення постанови про накладення штрафу та боржника, а тому такі дії є не просто формальним порушенням процедури, а прямим сприянням боржнику у протиправному відстороненні батька від виховання та контролю за безпекою власної дитини. Державний виконавець обмежилася формальним складанням акта, позбавляючи його реальної можливості внести свої докладні заперечення та зауваження щодо поведінки боржника безпосередньо до тексту документа. Усі акти зводяться до банальної та викривленої формули: «боржник вивела дитину, дитина відмовилася, через 10 хвилин зайшла до будинку, боржник ухвалу не порушує».

16.09.2026 року, представник скаржника ОСОБА_1 , за допомогою підсистеми «Електронний суд», подав заяву, в якій надав додатково пояснення щодо предмета скарги, зазначивши, що зміст актів державного виконавця свідчить про внесення неправдивих відомостей до офіційних документів, оскільки виконавець зазначає в Актах «побачення відбулося без участі матері», при цьому зафіксовано, що ОСОБА_2 була присутня при передачі дитини та очікувала поруч. Крім того, ухвалою суду на боржника покладено обов`язок забезпечити щоденний відеозв`язок батька з дитиною з 19:00 до 20:00. На виконання цього рішення державним виконавцем було створено офіційну комунікаційну групу за участю стягувача, боржника та дитини. Проте аналіз історії повідомлень у цій групі демонструє, що щодня о 19:00 туди надходить одне й те саме шаблонне текстове повідомлення від імені дитини: «Папа, я не хочу розмовляти», після чого будь-який відеозв`язок чи комунікація блокуються, адержавний виконавець, спостерігаючи систематичну відмову від виконання ухвали, не вчиняє жодних заходів примусового виконання. Також, зазначив, що надання йому доступу до батьківського контролю на гаджеті дитини забезпечить рівність прав обох батьків та унеможливить одноосібне обмеження спілкування, а заперечення боржника про відсутність такого заходу в ЦПК України базуються на хибному тлумаченні норм права.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що ним вичерпано всі позасудові та адміністративні способи захисту, зокрема шляхом оскарження дій та бездіяльності державного виконавця, однак ОСОБА_2 продовжує системно ухилятися від виконання судового рішення та приховувати фактичне місце проживання малолітньої дитини. Крім того, ОСОБА_4 одноосібно змінила місце проживання дитини та приховує це від суду, від органів ДВС, і від органів опіки, стверджуючи, що вони «лише бувають у гостях».

Скаржник та його представник в судовому засіданні вимоги скарги підтримали, посилаючись на зазначені ними обставини у скарзі та поясненнях, просили їх задовольнити.

Представник Подільського ВДВС у місті Кропивницькому Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кусова А.Р. в судовому засіданні проти задовлення скарги ОСОБА_1 заперечувала, оскільки підстави для задоволення скарги в частині визнання дій або бездіяльності неправомірними відсутні.

ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні вимоги, які містяться в скарзі також не визнали, просили відмовити в задоволенні скарги, у зв`язку з виконанням ухвали в порядку визначеному самою ухвалою, а відтак в діях державного виконавця відсутній факт бездіяльності.

Суд заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та наступні обставини.

Судом встановлено, що ухвалою Подільського районного суду м. Кропивницького у справі № 405/3015/26 від 13.05.2026 року вжито заходи забезпечення позову, а саме:

- встановлено тимчасовий графік спілкування та участі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вихованні малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на період до набрання судовим рішенням у цій справі законної сили;

- встановлено наступний тимчасовий графік зустрічей та спілкування: особисті зустрічі ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 : першу і третю суботу та неділю місяця з 10:00 до 19:00 без присутності матері за згодою дитини ОСОБА_5 забирає дитину за місцем її фактичного проживання та зобов`язується повернути її за місцем проживання не пізніше 19:00; дистанційне спілкування: щоденно з 19:00 до 20:00 Попеску ОСОБА_6 має право безперешкодне спілкування з дитиною за допомогою відеозв`язку (Viber, Telegram) без втручання ОСОБА_2 ;

- зобов`язано ОСОБА_2 негайно (протягом 1 години) повідомляти ОСОБА_1 про будь-які зміни стану здоров`я дитини (захворювання, травми) та надавати інформацію про актуальне місце перебування дитини у разі виїзду за межі населеного пункту, де дитина постійно проживає.

09.07.2026 державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 81450320 з примусового виконання вказаної вище ухвали суду.

15.07.2026 державним виконавцем здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 , з метою перевірки наявності у дитини належних умов для забезпечення її безперешкодного спілкування з батьком без втручання ОСОБА_2 .

З 17.07.2026 по 03.08.2026 дистанційне спілкування ОСОБА_3 з ОСОБА_1 за допомогою відеозв`язку не відбувалося у зв`язку з тим, що дитина висловлювала небажання спілкуватися з батьком шляхом написання відповідних повідомлень у групі Viber.

18.07.2026 зустріч батька з дитиною відбулася біля будинку за згодою дитини без участі матері. Дитина вийшла до батька о 10:00, о 10:10 пішла на сніданок до квартири, а о 10:33 вийшла та повідомила про небажання проводити час з батьком, після чого повернулася додому.

19.07.2026 зустріч відбулася біля будинку, де дитина фактично проживає. Побачення відбулося за згодою дитини без участі матері. Дитину передано батькові добровільно. Дитина вийшла назустріч о 10:00. о 10:58 повернулася додому.

31.07.2026 відеоспілкування між дитиною та батьком не здійснювалося, оскільки цього дня дитина проводила час безпосередньо з батьком, у зв`язку з чим необхідність у додатковому дистанційному спілкуванні була відсутня.

01.08.2026 зустріч відбулася біля будинку де дитина фактично проживає. Побачення відбулося за згодою дитини без участі матері. Дитину передано батькові добровільно. Об 11:15 через нудоту (отруєння на передодні) дитину було повернуто матері.

02.08.2026 дитина вийшла до батька о 10:02. Зустріч відбулася біля будинку, де дитина проживає. Побачення відбулося за згодою дитини без участі матері. Дитину передано батькові добровільно. Об 11:00 дитина повернулася додому.

03.08.2026 на виконання вимог ухвали суду боржник відправила стягувачу рекомендований лист, яким повідомила про виїзд разом з дитиною за кордон на відпочинок.

04.08.2026 стягувач ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця Кусової А.Р. із терміновою заявою (повідомленням) про факт невиконання ухвали та вимогами негайно скласти акт державного виконавця та винести постанову про накладення штрафу на боржника.

05.08.2026 заяву-повідомлення ОСОБА_1 було розглянуто державним виконавцем та долучено до матеріалів виконавчого провадження № 81450320. З метою перевірки викладених ОСОБА_1 обставин державним виконавцем невідкладно витребувано від боржника пояснення та документи щодо виконання рішення суду в частині своєчасного повідомлення стягувача про місце перебування дитини у разі виїзду за межі населеного пункту постійного проживання.

05.08.2026, 06.08.2026, 10.08.2026, 11.08.2026 та 12.08.2026 року дистанційне спілкування між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не відбулося, оскільки дитина висловила небажання спілкуватися з батьком, про що повідомила шляхом направлення відповідних повідомлень у групі Viber.

15.08.2026 дитина вийшла на побачення о 10:00. Побачення відбулося з 10:00 до 10:07, після чого дитина повернулася додому. Дитина була передана батькові добровільно. Побачення відбулося без присутності матері за згодою дитини.

16.08.2026 року, 05.09.2026 року, 06.09.2026 року зустріч відбулася, дитина вийшла на зустріч без матері.

Вказані вище обставини підтверджуються актами державного виконавця, електронним листуванням між сторонами, паперові копії якого надавалися суду як скаржником так і державним виконавцем, іншими матеріалами виконавчого провадження, зібраними в ході примусового виконання судового рішення.

Згідно з вимогами ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч.1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частина перша ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи наведені положення закону суд звертає увагу, що при розгляді скарги обов`язок доказування обставин у обґрунтування скарги покладений на особу, яка звернулася зі скаргою.

У Рішенні Європейського суду з прав людини «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини (995_004), буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін. Не може бути й мови, щоб закріплені в пункті 1 статті 6 процесуальні гарантії, що надаються сторонам, справедливий, відкритий та швидкий судовий розгляд не передбачали виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно доступу до суду та провадження у справі, скоріш за все призвело б до виникнення ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, який держави зобов`язалися поважати, підписавши Конвенцію. Отже, виконання рішення, постановленого судом, мало вважатися невіддільним складником «судового розгляду», передбаченого у статті 6.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що державний виконавець Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кусова А.Р. у межах виконавчого провадження № 81450320 діяла в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження», оскільки остання вживала відповідних заходів реагування, направляла вимоги державного виконавця Боржнику з метою повної та всебічної перевірки скарг, викладених стягувачем, здійснювала перевірку отриманих відомостей, та надавала їм відповідну правову оцінку.

Судом не встановлено обставин невиконання чи неналежного виконання Боржником відповідної ухвали суду, що перебуває на примусовому виконанні, а відтак не підтверджується належними, достатніми та достовірними доказами факт бездіяльності держаного виконавця.

Оскільки факт протиправної бездіяльності державного виконавця під час здійснення виконавчих дій не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду, а державним виконавцем вчинялись відповідні дії та заходи реагування у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», суд не знайшов порушень прав ОСОБА_1 , а відтак не вбачає підстав для задоволення вимог, викладених у скарзі.

Керуючись ст.ст. 447, 451 ЦПК України, ст.ст. 18, 74 Закону України «Про виконавче провадження», суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження - Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, боржник ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця та зобов`язання вчинити процесуальні дії залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала в повному обсязі виготовлена 22.10.2026 року.

Суддя Подільського

районного суду

міста Кропивницького Ірина Миколаївна Шевченко