Рішення № 140849396, 22.10.2026, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/5734/26

Провадження №2/442/2410/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Заочне

22 жовтня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі:

головуючої судді - Курус Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Олійник Мар`яна Ярославівна, до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, за участю третіх осіб виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області як органу опіки та піклування, військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України,

за участю секретаря судових засідань Верхоляка А.І.,

позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Олійник М.В.,

в с т а н о в и в :

03.07.2026 позивач ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Олійник М.Я., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для цілей застосування ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позову посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , батьками якого є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 . ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували. ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач зазначає, що син перебуває на його постійному утриманні, він самостійно займається його вихованням, навчанням, лікуванням та забезпеченням усім необхідним, тоді як відповідач участі у вихованні та утриманні дитини не бере. За твердженнями позивача, відповідач 23.10.2018 виїхала за межі України та з того часу до України не поверталася.

На підтвердження зазначених обставин позивач посилається на рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області від 10.10.2023 №165, яким затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком, а також рішення від 04.03.2025 №68, яким затверджено висновок про підтвердження самостійного виховання ОСОБА_1 сина, його утримання та проживання разом із батьком.

Вказує, що позивач з 25.12.2025 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині № НОМЕР_1 Національної гвардії України та має намір звільнитися з військової служби на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У зв`язку з цим, вважає за необхідне встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини віком до 18 років.

Крім цього, позивач зазначає, що ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 04.03.2026 у справі №447/603/26 йому відмовлено у відкритті провадження в порядку окремого провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, з підстав наявності спору про право. Постановою Львівського апеляційного суду від 02.07.2026 зазначену ухвалу залишено без змін.

Позивач вважає, що між сторонами відсутній спір щодо місця проживання дитини, порядку її виховання чи участі в її утриманні, а звернення до суду обумовлене необхідністю встановлення юридично значущого факту для реалізації ним права на звільнення з військової служби.

На підставі викладеного позивач просить суд встановити, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для цілей застосування частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

27.07.2026 суддею отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання відповідача,/а.с.29/.

Ухвалою від 27.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання,/а.с.30/.

12.08.2026 від представника позивача адвоката Олійник М.Я. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза приміщенням суду, яку ухвалою суду від 12.08.2026 задоволено,/а.с.35-37/.

14.08.2026 представником Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області подано клопотання про розгляд справи за його відсутності, при ухваленні рішення покладаються на думку суду,/а.с.45-46/.

Ухвалою від 03.09.2026 підготовче провадження у даній справі закрито, призначено справу до судового розгляду на 24.09.2026, залучено до участі у справі третю особу військову частину № НОМЕР_1 Національної гвардії України, задоволено клопотання позивача про витребування доказів з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби,/а.с.53-54/.

24.09.2026 розгляд справи відкладено на 19.10.2026 у зв`язку з неявкою відповідачки.

19.10.2026 здійснювався розгляд справи, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, проголошення якого призначено на 22.10.2026.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали. Додатково пояснили, що позивач самостійно виховує та утримує свого сина, який з ним проживає фактично з часу народження. Натомість відповідачка участі в житті, вихованні та утриманні сина не приймає. Не заперечив, що у перший клас син ходив у селищі Меденичі, де і зареєстрований разом з відповідачкою і лише з 2-го класу він його перевів у школу по місцю свого проживання с. Більче. Вказав, що відповідачка інколи спілкується з сином, інколи передає якісь передачі, однак до себе його не забирає, позаяк, з її слів, проживає у Польщі, де має іншу сім`ю, п`ятирічну дитину і нібито проживає в орендованому житлі. Зазначив, що звернувся до Миколаївського районного суду Львівської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідачки аліментів синові і такий було видано 20.07.2026. За вказаним наказом з відповідачки, починаючи з 20.02.2026 повинні стягуватись аліменти, проте, станом на сьогоднішній день судового наказу не пред`явлено до виконання, оскільки, зі слів представника позивача, судом наказ позивачу видано не було з незрозумілих причин. Просять провести заочний розгляд справи, у зв`язку з неявкою відповідачки в судові засідання та задоволити позов.

Відповідачка двічі в судове засідання не з`явилась, про причини неявки не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час, місце та порядок розгляду справи шляхом надсилання судових повісток за встановленою судом адресою її місця реєстрації, так і шляхом публікації оголошення на офіційному веб-порталі судової влади за посиланням https://dgm.lv.court.gov.ua/sud1306/gromadyanam/vyklyky/.

При таких обставинах суд визнав неявку відповідача неповажною та розглянув справу у його відсутності, ухваливши на підставі вимог ст. 281 ЦПК України про заочний розгляд справи.

Небажання відповідача надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причини ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

Представник Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області в судове засідання не з`явився, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, при ухваленні рішення покладається на думку суду,/а.с.45-46/.

Представник військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений.

Заслухавши пояснення позивача та йог представника, неповнолітнього ОСОБА_3 в присутності психолога ОСОБА_4 , перевіривши матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині 1 статті 13 ЦПК України також визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 4 статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд зауважує, що жоден доказ, у тому числі і висновок органу опіки та піклування, не має для суду наперед встановленої сили. Отже, суд може не погодитись із таким висновком і не взяти його до уваги.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданим повторно 15.02.2018,/а.с.16/.

Згідно витягу з реєстру Меденицької територіальної громади №2025/002539304 від 21.02.2025, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ,/а.с.11/.

Разом з тим, Більченським старостинським округом Миколаїської міської ради Стрийського району Львівської області складено акт обстеження від 11.02.2026, згідно якого фактичним місцем проживання ОСОБА_3 є АДРЕСА_2 , власником будинку є ОСОБА_1 , який проживає разом з сином, займається його вихованням, забезпечує всім необхідним, мати участі у вихованні сина не приймає,/а.с.6/.

Висновком органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Миколаївської міської ради, яке затверджено рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 10.10.2023 №165, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 , /а.с.7-8/.

Окрім цього, висновком органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Миколаївської міської ради, яке затверджено рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 04.03.2025 №68, орган опіки та піклування вважає за доцільне надати ОСОБА_1 висновок органу опіки та піклування про підтвердження самостійного виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його утримання та проживання за адресою АДРЕСА_2 ,/а.с.9-10/.

Згідно довідки сімейного лікаря виданій ОСОБА_1 13.02.2026, довіреною особою ОСОБА_3 , 2012 р.н., є його батько ОСОБА_1 , останній здійснює догляд, приводить дитину на проф. огляди, звертається з дитиною у випадку захворювань, матері жодного разу не було з дитиною на прийомі, батько самостійно опікується дитиною,/а.с.13/.

Відповідно до довідки Більченського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області №6-08/17 від 11.02.2026, ОСОБА_1 дійсно займається вихованням свого сина ОСОБА_3 , батько бере активну участь в житті класу, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться життям та навчанням дитини, забезпечує відвідування навчальних екскурсій, організовує правильне проведення вільного часу, постійно виходить на зв`язок з класним керівником,/а.с.14/.

З характеристики учня 8-го класу Більченського ЗЗСО І-ІІІ ст. ОСОБА_3 зарекомендував себе як не дуже старанний та дисциплінований учень, має добрий фізичний і розумовий розвиток, достатній та середній рівень навчальних досягнень, батько приділяє належну увагу вихованню сина,/а.с.20/.

Відповідно до довідки першого заступника командира військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07.01.2026 №150, ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу по мобілізації у військовій частині № НОМЕР_1 Національної гвардії України з 25.12.2025 по дату видачі довідки,/а.с.12/.

У справі, яка є предметом цього судового розгляду, позивач просить встановити факт самостійного виховання та утримання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Вирішуючи даний позов, суд виходить з того, що статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється СК України (стаття 1 СК України).

Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у ст.ст. 150, 151 СК України.

За приписами ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 30 ЦК України).

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною 1 ст. 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Суд нагадує, що у цій справі позивач просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких матір не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (п. 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).

З огляду на наведене, слід зробити висновок, що факт одноосібного виховання дитини може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (як приклад, позбавлення батьківських прав), факт самостійного виховання дитини у позовному провадженні може бути підставою позову, а не його предметом.

Відповідно до ст.ст. 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Суд зауважує, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (постанови Верховного Суду від 28.12.2020 року у справі № 482/2163/17, від 15.09.2021 року у справі № 487/3126/17, від 07.02.2024 року у справі № 569/18407/22, від 11.12.2024 року у справі № 569/2642/23).

При цьому, окреме проживання батьків, визначення місця проживання дитини з батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини. Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 09.12.2025 року у справі № 307/4851/22, від 28.01.2026 року у справі № 947/37166/23.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX були внесені зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме статтю 23 доповнено новим пунктом 4 частини 1, яким передбачено, що жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, мають право на відстрочку від призову під час мобілізації.

Ідентичні положення викладені також у статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини фактично пред`явлений військовозобов`язаним під час мобілізації на особливий період, зокрема, з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки чи звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Натомість оформлення та реалізація статусу одинокого батька здійснюється у порядку, визначеному законом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що неповнолітній син сторін, будучи зареєстрованим за місцем реєстрації матері, проживає з позивачем на підставі висновку органу опіки та піклування від 10.10.2023. Проте, станом на даний час син ОСОБА_3 досяг 14-річного віку і відповідно до вимог ст. 160 СК України вправі самостійно приймати рішення щодо місця свого проживання.

Разом з тим, визначення місця проживання дитини з батьком до досягнення ним 14-річного віку свідчить лише про належне виконання ним своїх законних обов`язків, але не припиняє батьківської правосуб`єктності іншого з батьків (матері) та не наділяє першого статусом одинокого батька. Утримання та виховання дитини позивачем є його законним обов`язком та не потребує встановлення цього факту судом.

В той же час, ОСОБА_1 не довів в повній мірі, що ОСОБА_2 не здійснює батьківських прав та не виконує обов`язків щодо своєї дитини, а посилання позивача на необхідність встановлення факту самостійного виховання дитини для встановлення певного соціально-правого статусу батька, який самостійно виховує дитину, не доведено та не надано доказів щодо відмови у запереченні такого статусу будь-якими органами державної влади, підприємствами, установами чи організаціями при зверненні батька до таких з приводу вирішення будь-яких питань щодо своєї дитини, що, в свою чергу, порушувало б права батька дитини та свідчило про доцільність встановлення такого факту, а утримання та виховання батьком дитини, як зазначено вище, є його законним обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначає позивач.

Для підтвердження факту саме самостійного виховання та утримання дитини батьком необхідне існування об`єктивних, дійсних та непереборних обставин, за яких матір повністю позбавлена фактичної змоги виконувати свої обов`язки.

Надані позивачем докази підтверджують виключно обставини проживання неповнолітньої дитини разом з батьком та його активну участь у вихованні та утриманні сина, однак не доводять факту, що відповідач не здатна виконувати батьківські обов`язки в силу об`єктивних обставин.

Як встановлено судом, перешкод у спілкуванні з дитиною позивач відповідачу не здійснює і вона, за можливості, має безперешкодний доступ до спілкування з дитиною. У справі недостатньо доказів для висновку, що поведінка відповідача щодо сина є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збігом життєвих обставин, які склалися в неї. За відсутності доказів негативного впливу матері на нормальний розвиток дитини найвищим інтересам неповнолітньої дитини відповідає спільна опіка (виховання та утримання) обома батьками.

Суд вважає, що перебування ОСОБА_2 за кордоном не підтверджує її неможливість приймати участь у вихованні дитини (спілкуванні дистанційно, надавати кошти для утримання та розвитку дитини, тощо).

Разом з тим, пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Суд з належною увагою ставиться до наданих в судовому засіданні пояснень неповнолітнього ОСОБА_3 , в присутності психолога ОСОБА_4 , про те, що він проживає з батьком і бабусею, батько несе всі витрати по його утриманню. Матір проживає у Польщі, має там іншу сім`ю. Він спілкується, хоч і зрідка, з матір`ю по телефону, вона інколи передає йому передачі. Крім цього, він підтримує зв`язок зі своїми братами по лінії матері, провідує їх. Бажання поїхати до матері у нього відсутнє.

Отже, такі пояснення свідчать про існування дистанційного зв`язку дитини з матір`ю.

Суд також враховує і те, що позивач не звертався з відповідною заявою про стягнення аліментів на дитину до 20.02.2026 (ураховуючи, що згідно позовної заяви син проживає з батьком з 19.09.2019), і попри виданий 20.07.2026 судом наказ, станом на час розгляду справи не пред`явив такий до виконання, що у своїй сукупності не дає підстав для висновку про ухилення матері від виховання дитини і застосування позивачем можливих заходів реагування, передбачених законом.

Суд вкотре зауважує, що жоден доказ, у тому числі і висновок органу опіки та піклування, не має для суду наперед встановленої сили. Отже, суд може не погодитись із таким висновком і не взяти його до уваги.

Зважаючи на встановлені судом обставини, суд не бере до уваги висновок органу опіки та піклування, який затверджений рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 04.03.2025 за №8 про підтвердження факту самостійного виховання позивачем сина ОСОБА_3 .

Суд наголошує, що факт свідомого ухилення іншого з батьків від участі у вихованні та утриманні дитини може бути підтверджений лише рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав. Тобто, захист порушених прав у зв`язку самоусуненням від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку шляхом пред`явлення позову про позбавлення батьківських прав, а не позову про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Такий підхід до вирішення цієї справи, на переконання суду, цілком відповідає мотивам, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду у справі №201/5972/22, адже конкретних вказівок, з яким із видів позову повинна звернутися заінтересована особа для підтвердження обставин самостійного виховання дитини - у ній не наведено. Суд вважає, що таким позовом має бути саме про позбавлення батьківських прав, а не встановлення юридичного факту, з міркувань, що були висловлені вище.

Як зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи законних інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, яка звернулась до суду, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).

Між сторонами відсутній спір щодо виховання та утримання дитини чи визначення місця її проживання. Оскільки від встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини не залежить виникнення чи зміна особистих прав позивача як батька і матеріали справи не містять доказів нездатності відповідача виконувати батьківські обов`язки щодо сина, відсутні необхідні та достатні підстави для встановлення такого факту, а тому у позові належить відмовити.

При цьому, суд враховує, що Верховний суд у своїй судовій практиці звертає увагу на недопустимість пред`явлення позовів військовослужбовцями, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Враховуючи позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, в розрізі заявлених позивачем позовних вимог, судом не встановлено підстав для захисту прав позивача та, відповідно, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 258, 263-265, 268, 280, 281 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Олійник Мар`яна Ярославівна, до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, за участю третіх осіб виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області як органу опіки та піклування, військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Дата складення рішення 22 жовтня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 .

Третя особа : Виконавчий комітет Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, ЄДРПОУ 04056204, адреса вул. Володимира Великого, 6 м. Миколаїв Львівської області.

Третя особа : Військова частина № НОМЕР_1 Національної гвардії України, ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса АДРЕСА_3 .

Суддя Курус Р.І.