Рішення № 140848303, 22.10.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ

м. Запоріжжя

Іменем України

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

22 жовтня 2026 рокуСправа № 331/5866/26

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Губанова Р.О.,

секретарка судового засідання Владчиченко І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в заочному порядку цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 (в особі представниці позивачки адвокатки Лисенко С.С.)

до Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ОРЕГОН»

про визнання майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва

Короткий зміст позову, рух справи.

8 липня 2026 року до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя надійшов зазначений цивільний позов.

Узагальненими доводами позовної заяви є те, що 15.02.2019 між ОСОБА_2 та АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «ОРЕГОН» укладено попередній договір купівлі-продажу квартири № ЗО.03.1.023. За умовами вказаного договру сторони зобов`язалися в майбутньому, в чіткій відповідності до усіх умов та положень Попереднього договору укласти договір купівлі-продажу квартири, з такими характеристиками і значеннями: адреса будинку: АДРЕСА_1 ; тип приміщення: квартира; проектний номер: 47; Кількість кімнат: 1;. Поверх: 7; секція: 3; проектна загальна площа: 57,68 кв. м.

Позивачка у повному обсязі сплатила забезпечувальний платіж в сумі 670639,59 гривень. Проте Відповідач до цього часу житловий будинок АДРЕСА_2 не добудував, в експлуатацію не здав, об`єкт нерухомості у власність Позивачці не передав.

Виходячи з наведеного, посилаючись на положення і норми ст.ст. 3, 16, 177, 190, 331, 509, 526, 530, 610, 629 ЦК України, ст.ст. 4, 7, 19 та Закону України «Про інвестиційну діяльність», представниця позивачки просила: визнати за ОСОБА_1 майнові права на незавершену будівництвом квартиру у третій секції будинку за адресою: АДРЕСА_2 , проектна загальна площа 57,68 кв. м, що розташована на 7 поверсі житлового будинку (номер квартири АДРЕСА_3 ), а також визнати ОСОБА_1 належним набувачем майнових прав на згаданий об`єкт інвестування.

Ухвалою судді від 10.07.2026 позовну заяву залишено без руху (несплата судового збору).

20.07.2026 до суду надійшла заява, якою усунуто недоліки, зазначені в ухвалі судді від 10.07.2026.

Ухвалою судді від 22.07.2026 відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позовну заяву.

Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження вважається отриманою відповідачем відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України 24.07.2026.

Відзив відповідачем не подано.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 10.09.2026 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Сторони в судове засідання не з`явилися, причину неявки суду не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представниця позивачки 22.10.2026 подала заяву у якій просила справу розглянути без участі позивачки і представниці. Зазначила, що позов підтримує просить його задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

У зв`язку з неявкою у судове засідання сторін на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Судом постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Фактичні обставини встановлені судом,

мотиви з яких виходив суд і застосовані норми права.

15.02.2019 між АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Орегон» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) був укладений попередній договір купівлі-продажу квартири № ЗО.03.1.023 (а.с. 28 36), відповідно до умов якого сторони зобов`язуються в майбутньому, в чіткій відповідності до усіх умов та положень попереднього договору, укласти договір купівлі-продажу квартири, а саме однокімнатної квартири, будівельний номер АДРЕСА_4 . (п.1.1 договору).

Орієнтовна вартість квартири складає 670639 гривень 59 копійок (п. 2.1. попереднього договору). Відповідно до п.п. 2.2, 2.4 попереднього договору позивач зобов`язався сплатити забезпечувальний платіжу вказаній сумі до 21.02.2019.

Згідно з п. 3.2 вказаного договору запланований термін введення в експлуатацію третьої секції Житлового будинку - ІІІ (третій) квартал 2020 року, завершення благоустрою прибудинкової території житлового будинку з дитячім майданчиком - ІV (четвертий) квартал 2021 року.

Положеннями з п.п. 4.1.3 цього договору визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцю у власність квартиру, на умовах, визначених попереднім договором, після укладання сторонами основного договору згідно акту прийому-передачі квартири, в стані, визначеному п. 1.5 попереднього договору, для вільного користування, а також передати комплект ключів та звільнити квартиру від належних продавцеві або третім особам речей протягом 5 днів від дати укладення основного договору.

Відповідно до квитанції № пн1811 від 21.02.2019 ОСОБА_4 у повному обсязі сплатила забезпечувальний платіж (а.с. 42).

08.02.2020 між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 укладено шлюб, після укладання якого прізвище позивачки змінено з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », що підтверджуються копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 08.02.2020 (а.с. 27).

Відповіддю Запорізької обласної державної адміністрації № 79-Є-103-е від 14.04.2026 позивачці повідомлено, що на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 15.12.2021 № 1327 облдержадміністрацією сформовано перелік об`єктів житлового будівництва, що не прийняті в експлуатацію на території Запорізької області. До вказаного переліку включено об`єкт незавершеного житлового будівництва «Будівництво багатоповерхового житлового комплексу з вбудовано-прибудинковими приміщеннями; АДРЕСА_2 » (а.с. 49).

З відповіді Запорізької міської ради № 12987/09/3-13/02 від 14.05.2026 випливало, що Будівництво багатоповерхового житлового комплексу з вбудовано-прибудинковими приміщеннями блок секції №№ 1-3; АДРЕСА_2 не прийнято в експлуатацію (а.с. 57).

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у ст. 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності - можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про інвестиційну діяльність» відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності в Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном»(пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05;пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 2 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. The United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 1 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 7 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом України «Про інвестиційну діяльність».

Відповідно до ч. 5 ст. 7 та ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

При розгляді справи Велика Палата Верховного Суду керується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Встановлено, що ОСОБА_9 виконала свої зобов`язання за попереднім договором купівлі-продажу № ЗО.03.1.023 від 15.02.2019, повністю оплативши вартість об`єкту (як вкладу за договором), тобто вчинила дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів необхідних для набуття майнових прав - квартири.

Із змісту договору випливає, що його предмет становить надання послуг щодо вкладання залучених коштів в будівництво житла та оформлення права власності на це майно в інтересах замовника.

Невиконання відповідачем зобов`язань за договором призвело до порушення прав позивачки, саме через порушення відповідачем строку прийняття об`єкта фінансування (будівництва) в експлуатацію та порушення строку його передачі позивачці, внаслідок чого у останньої відсутня можливість реєструвати право власності на спірний об`єкт у встановленому законом порядку.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у ст. 6 ЦК України.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Позивачка позбавлена іншого способу реалізувати свої права на об`єкт інвестування, ніж визнання майнового права в судовому порядку, а тому обраний нею спосіб судового захисту у спірних правовідносинах є ефективним, універсальним і застосовним до цих правовідносин. Спосіб захисту права власності, передбачений ст. 392 ЦК України, є таким, що найбільш повно відновлює порушені права позивачки.

Враховуючи вказане суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними тому підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

За правилами ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1), інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача (п. 1 ч. 2).

До позовної заяви додано платіжну інструкцію від 20.07.2026, код документа: 8421-8525-6348-0382, якою підтверджується сплата позивачкою судового збору в сумі 6796,40 грн, отже ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Інші документально підтверджені судові витрати в матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст.ст.258, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 - 284, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ОРЕГОН», задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 майнове право на незавершений об`єкт будівництва - квартиру у третій секції будинку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 57,68 кв.м, яка розташована на 7 поверсі житлового будинку (будівельний номер квартири АДРЕСА_3 ), зокрема отримання цього об`єкта в натурі та оформлення у власність після завершення будівництва.

Стягнути з акціонерного товариства «Закритий недивірсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Орегон» на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в сумі 6796,40 грн (шість тисяч сімсот дев`яносто шість гривень 40 копійок).

Реквізити учасників справи:

- позивачка: ОСОБА_1 , АДРЕСА_5 (реєстрація), АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

- відповідач: Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ОРЕГОН», 67701, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Героїв України, буд. 40є, ідентифікаційний код: 40162043.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

СуддяР.О. Губанов