Рішення № 140848141, 12.10.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4626/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Малюк В.М.,

за участю секретаря судового засідання Вереш А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, цивільну справу за позовною заявою Ужанського національного природного парку до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника,-

В С Т А Н О В И В :

Ужанський національний природний парк звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення, згідно з яким просить визнати поважними причини пропуску строку на подання позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівниці ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь «Ужанського національного природного парку» (код ЄДРПОУ 30104729) шкоду завдану внаслідок незаконного звільнення працівників, в сумі 120 138, 20 грн., виплачені ОСОБА_2 відповідно до Рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 02 листопада 2022 року у справі № 298/766/22, сплату єдиного соціального внеску у сумі 26430, 45 грн. та інших судових зборів у сумі 1201, 38 грн. Всього: 147 770, 03 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь Ужанського національного природного парку усі понесені в ході розгляду справи судові витрати.

В обґрунтування позову посилається на те, що наказом директора Ужанського національного природного парку ОСОБА_1 (далі - Відповідач) за № 33-К від 20 вересня 2021 року ОСОБА_2 звільнено з посади начальника Лубнянського природоохоронного науково-дослідного відділення Ужанського національного природного парку за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП.

Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 02 листопада 2022 року у справі № 298/766/22 поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника Лубнянського природоохоронного науково-дослідного відділення Ужанського національного природного парку днем 21 вересня 2021 року.

Вказаним Рішенням стягнуто з Ужанського національного природного парку на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 вересня 2021 року по 01 листопада 2022 року, в сумі 120138,20 грн. (Сто двадцять тисяч сто тридцять вісім гривень 20 копійок), сплату єдиного соціального внеску у сумі 26430,45 грн. (Двадцять шість тисяч чотириста тридцять грн. 45 коп.) та інших судових зборів у сумі 1201,38 грн. (Одна тисяча двісті одна грн. 38 коп.). Всього: 147770,03 грн. (Сто сорок сім тисяч сімсот сімдесят грн. 03 коп.).

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року, апеляційну скаргу Ужанського національного природного парку залишено без задоволення. Рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 02 листопада 2022 року залишено без змін.

Враховуючи те, що касаційна скарга не подавалась Рішення суду набрало законної сили 25.09.2023 року.

Наказом в.о. директора Ужанського національного природного парку за № 84-К від 30.11.2023 року ОСОБА_2 поновлено на займаній посаді.

На виконання зазначеного рішення Ужанським національним природним парком (далі-Позивач) виплачено ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 120138,20 грн. (Сто двадцять тисяч сто тридцять вісім гривень 20 копійок), сплату єдиного соціального внеску у сумі 26430,45 грн. (Двадцять шість тисяч чотириста тридцять грн. 45 коп.) та інших судових зборів у сумі 1201,38 грн. (Одна тисяча двісті одна грн. 38 коп.). Всього: 147770,03 грн. (Сто сорок сім тисяч сімсот сімдесят грн. 03 коп.), що підтверджується платіжними документами.

Грошові кошти, виплачені працівнику на підставі рішення суду про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням, є шкодою, завданою підприємству (установі, організації) внаслідок протиправних дій посадової особи.

Оскільки наказ про звільнення був підписаний саме колишнім директором ОСОБА_1 , який діяв як службова особа та прийняв незаконне управлінське рішення, причинний зв`язок між його діями та настанням збитків є прямим і безпосереднім. Саме його протиправне рішення стало підставою для виникнення у роботодавця обов`язку здійснити відповідні виплати на виконання судового рішення.

Відповідно до положень трудового законодавства України (зокрема, статей 130, 132, 134 Кодексу законів про працю України), шкода, завдана підприємству винними діями керівника, підлягає відшкодуванню в порядку регресу за наявності вини, протиправності дій та причинного зв`язку між такими діями і завданими збитками.

Таким чином, саме колишній директор ОСОБА_1 , який підписав незаконний наказ про звільнення, є належним відповідачем у справі про стягнення в порядку регресу грошових коштів, виплачених працівнику на підставі судового рішення.

Щодо строків, зазначив наступне.

Із 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року перебіг строку позовної давності (загальний і спеціальний) був зупинений через дію карантинних обмежень (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК).

17 березня 2022 року до 29 січня 2024 року - діяла «пауза» на підставі доданого п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, яким на період дії воєнного стану було зупинено перебіг строків позовної давності.

З 30 січня 2024 року до 3 вересня 2025 року - діяла зупинка перебігу строків давності також із прив`язкою до воєнного стану.

Після 4 вересня почали діяти строки позовної давності на підставі Закону № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності».

Отже, якщо роботодавець прострочив подачу позовних заяв у суд в період дії зупинки строків позовної давності, то цей строк ще не починав обчислюватися і його початком слід вважати 4 вересня 2025 року.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.07.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даною позовною заявою. Розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

28.07.2026 року від представника відповідача у справі надійшла заява про застосування строку позовної давності, де зазначено, що при вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, завданої діями працівника, суди повинні перевіряти, чи додержався власник або уповноважений ним орган установленого статтею 233 КЗпП України річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування.

Регресне зобов`язання виникає лише у випадках, передбачених законом, і має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов`язання.

Підставою регресного позову є відповідальність заподіювача шкоди за завдану шкоду та факт виплати позивачем, що пред`явив регресну вимогу, певної грошової суми в рахунок відшкодування завданої шкоди. Право зворотньої вимоги виникає лише після того, як відбулася виплата.

У відповідності до роз`яснень, визначених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КзпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Враховуючи, що кошти на виконання рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 02 листопада 2022 року у справі № 298/766/22, було виплачено 30.11.2023 року на підставі наказу № 84-К від 30.11.2023 року, що доводиться платіжною інструкцією, яка міститься у матеріалах позову, саме з цього часу слід обраховувати строк позовної давності.

З позовом позивач звернувся лише у березні 2026 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Позивачем, без поважних причин, пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовної заяви.

У зв`язку з наведеним, просив застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову повністю.

30.07.2026 року від представника позивача надійшли письмові заперечення на клопотання про застосування строків позовної давності, у яких останні зазначив, що Ужанському НПП стало відомо про понесені витрати тільки після складання і підписання акту ревізії окремих питань фінансово господарської діяльності Ужанського НПП від 27.06.2025 р. Акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Ужанського НПП був підписаний 27.06.2025 року, що додається. Тому вважає, що днем виявлення заподіяної працівником шкоди Ужанському НПП є день підписання акта ревізії 27.06.2025 року.

Представник позивача у судове засідання надав заяву про розгляд справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив такі задвольнити.

Представник відповідача адвокат Бойко Б.Б. у судове засідання надав заяву про розгляд справи без їх участі. Також просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, суд встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.

Згідно з наказом директора Ужанського національного природного парку Соймою А.Д. за № 33-К від 20 вересня 2021 року ОСОБА_2 звільнено з посади начальника Лубнянського природоохоронного науково-дослідного відділення Ужанського національного природного парку за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП.

Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 02 листопада 2022 року у справі №298/766/22 поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника Лубнянського природоохоронного науково-дослідного відділення Ужанського національного природного парку днем 21 вересня 2021 року.

Вказаним Рішенням стягнуто з Ужанського національного природного парку на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 вересня 2021 року по 01 листопада 2022 року, в сумі 120138,20 грн., сплату єдиного соціального внеску у сумі 26430,45 грн. та інших судових зборів у сумі 1201,38 грн. Всього: 147 770,03 грн.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року, апеляційну скаргу Ужанського національного природного парку залишено без задоволення. Рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 02 листопада 2022 року залишено без змін.

Враховуючи те, що касаційна скарга не подавалась Рішення суду набрало законної сили 25.09.2023 року.

Наказом в.о. директора Ужанського національного природного парку за № 84-К від 30.11.2023 року ОСОБА_2 поновлено на займаній посаді.

На виконання зазначеного рішення Ужанським національним природним парком (далі-Позивач) виплачено ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 120138,20 грн. (Сто двадцять тисяч сто тридцять вісім гривень 20 копійок), сплату єдиного соціального внеску у сумі 26430,45 грн. (Двадцять шість тисяч чотириста тридцять грн. 45 коп.) та інших судових зборів у сумі 1201,38 грн. (Одна тисяча двісті одна грн. 38 коп.). Всього: 147770,03 грн. (Сто сорок сім тисяч сімсот сімдесят грн. 03 коп.), що підтверджується платіжними документами.

Судом установлено, що згідно предметом розгляду у цій справі є вимога про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу з посадової особи, винної у незаконному звільненні працівника. Правовою підставою такого позову є положення пункту 8 частини першої статті 134 та статті 237 КЗпП України.

Згідно з частиною 3 статті 233 КЗпП України, для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Регресне зобов`язання за своєю правовою природою є похідним і виникає лише після того, як основне зобов`язання було виконане перед третьою особою. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.11.2025 року у справі №211/447/23, право зворотної вимоги (регресу) до винної особи виникає у юридичної особи саме з моменту фактичної виплати відшкодування (грошових сум) потерпілій особі. До моменту здійснення такої виплати у юридичної особи відсутні фактичні витрати, які становлять склад прямої дійсної шкоди, що підлягає стягненню з працівника.

Отже, днем виявлення шкоди у розумінні статті 233 КЗпП України у даній категорії справ є день, коли роботодавцю стало достеменно відомо про наявність збитків, що підтверджується фактом списання коштів з його рахунків на користь незаконно звільненого працівника.

Судом встановлено, що наказом Ужанського НПП № 33-К від 20.09.2021 року, ОСОБА_2 звільнено за прогул на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 02.11.2022 року у справі № 298/766/22, залишеним без змін Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25.09.2023 року, наказ про звільнення скасовано та ОСОБА_2 поновлено на роботі. На виконання рішення наказом № 84-К від 30.11.2023 її поновлено на посаді з 30.11.2023.

Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 02.11.2022 року у справі № 298/766/22 з Ужанського НПП на користь ОСОБА_2 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, середній заробіток за час затримки розрахунку та моральну шкоду. Відповідні виплати здійснено Ужанським НПП 30.11.2023 року. Позов про відшкодування завданої шкоди подано позивачем 26.03.2026 тобто з пропуском строку позовної давності.

Позивач просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду, посилаючись на зупинення перебігу позовної давності до 04.09.2025 а також на те, що Ужанському НПП стало відомо про понесені витрати тільки після складання і підписання акту ревізії окремих питань фінансово господарської діяльності Ужанського НПП від 27.06.2025 р.

Вирішуючи питання щодо застосування строку позовної давності суд виходить з наступного.

Принцип юридичної визначеності вимагає від учасника правовідносин проявляти розумну обачність та своєчасно реагувати на встановлені судом обставини, не чекаючи завершення всіх можливих стадій оскарження, якщо основне зобов`язання вже було виконано.

Обґрунтовуючи відсутність підстав для поновлення строку суд звертається до правових позицій Конституційного Суду України, викладених у Рішенні №1-р/2025 від 11.12.2025.

Конституційний Суд наголосив, що існування інституту позовної давності має на меті передусім забезпечення сталості правовідносин, правової визначеності та остаточності. Суд підтвердив, що встановлення часових обмежень для звернення до суду є питанням розсуду законодавця і має легітимну мету - запобігання зловживанню правом та захист відповідача від вимог після тривалого періоду бездіяльності іншої сторони.

У контексті даної справи колегія суддів зауважує: якщо для працівника (як слабшої сторони) Конституційний Суд визнав певні обмеження надмірними, то стосовно роботодавця (ПрАТ «КЕВРЗ»), який є професійним учасником відносин, має потужну юридичну службу та значні ресурси, обов`язок дотримуватися встановлених строків є ще більш суворим. Як вказав Конституційний Суд у пункті 3 мотивувальної частини згаданого Рішення, система строків завжди містить елемент потенційної несправедливості, проте вона необхідна для мінімізації безмежної в часі відповідальності.

Доводи апелянта про «надмірний формалізм» (правовий пуризм) суду першої інстанції є безпідставними, адже дотримання річного строку, встановленого частиною 3 статті 233 КЗпП України, не є «бюрократичною перепоною», а є реалізацією конституційного принципу верховенства права.

Конституційний Суд України у Рішенні №1-р/2025 акцентував, що відсутність темпоральних меж призводить до «втрати належної впорядкованості суспільних правовідносин та системних порушень прав відповідачів». Отже, відмова у позові через сплив строків, за умови відсутності доказів об`єктивної неможливості подання позову (непереборних перешкод), є належним застосуванням закону, а не «пуризмом».

Запровадження воєнного стану на території України не є автоматичною та універсальною підставою для поновлення процесуальних строків. Це обставина, яка має оцінюватися судом у контексті того, чи дійсно вона створила фізичні або організаційні перешкоди для вчинення конкретної процесуальної дії. Оскільки позивач є юридичною особою, яка продовжувала свою господарську діяльність, мала діючий штат юристів та доступ до правосуддя протягом усього 2024 - 2026 року, загальне посилання на воєнний стан без належних доказів неможливості подання позову є неспроможним.

Стосовно вимог позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду із цим позовом та наявності підстав для його поновлення суд зазначає таке.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Наслідком спливу (пропуску) позовної давності, згідно із ч.3, 4 ст.267 ЦК України, є наявність підстав для відмови у позові, у разі застосування такого права стороною у спорі.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч.1 ст.127 ЦПК України).

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про наявність у суду виключних дискреційних повноважень у частині суб`єктивної оцінки причин пропуску процесуального строку відповідним учасником справи.

Водночас суд, вирішуючи питання про поновлення пропущеного процесуального строку, повинен зберегти баланс між правом на доступ до суду з одного боку та принципом юридичної визначеності з іншого.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово викладав висновки щодо дискреційних повноважень суду під час визначення поважності причин пропуску процесуального строку та зазначив, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: це обставина або кілька обставин, що безпосередньо унеможливлюють чи ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; ця причина виникла протягом строку, який пропущено; ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Проте у цій справі, заявляючи про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом, позивач вказав виключно про те, що строк зупинявся згідно з нормами ЦК України та довідався про право на регресну вимогу з акту ревізії.

Таке твердження суд вважає безпідставним та таким, що не відповідає приписам законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Водночас представник позивача не зазначив та не надав суду доказів існування обставин, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання позивачем як учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку, пов`язаних із подачею до суду цього позову.

Крім цього, суд враховує, що у цій справі спір між сторонами виник із трудових правовідносин, до яких підлягає застосуванню ст.233 КЗпП України, яка є імперативною і підлягає застосуванню незалежно від клопотання будь-якої із сторін про її застосування чи незастосування, та є спеціальною нормою у порівнянні з нормами ЦК України.

Приписи ЦК України на вказані правовідносини, які є трудовими і врегульовані спеціальним законом Кодексом Законів про працю України, не поширюються.

Така правова позиція висловлена зокрема Верховним судом України у постановах від 02 березня 2016 у справі №6-1263цс15 та від 05.07.2017 року у справі №6-1033цс17, а також неодноразово висловлювалась Верховним Судом.

Крім цього, Верховний Суд у постановах від 02 грудня 2020 року у справі №751/1198/18 від 03 жовтня 2022 року у справі №204/1724/20 зазначив про те, що перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16 вказала, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Також пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини також наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви №22083/93 і №22095/93, пункт 51).

З огляду на вказане та враховуючи встановлені судом обставини звернення до суду із цим позовом поза межами строку, встановленого ст.233 КЗпП України, суд вважає, що вказане є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку звернення до суду за вирішенням цього спору.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

У задоволенні позову слід відмовити. Судові витрати покласти на позивача.

Керуючись статтями 4, 13, 76, 78, 80, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задворленні позову Ужанського національного природного парку до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області.

Повний текст рішення суду складено 22.10.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В.М. Малюк