Ухвала суду № 140844760, 09.10.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 175/13456/26

Провадження № 2/0203/4384/2026

УХВАЛА

09 жовтня 2026 року у місті Дніпрі суддя Центрального районного суду міста Дніпра Ханієва Ф.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних при звільненні виплат, компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

01.10.2026 року до Центрального районного суду міста Дніпра на підставі ухвали Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28.08.2026 року про передачу справи для розгляду за підсудністю надійшли матеріали цивільної справи №175/13456/26 за позовом ОСОБА_1 до регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних при звільненні виплат, компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2026 року, цивільну справу №175/13456/26, провадження №2/0203/4384/2026, було розподілено головуючому судді Ханієвій Ф.М., яка передана судді канцелярією суду 09.10.2026 року.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами, суд дійшов висновку, що така не відповідає вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України, зважаючи на наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 47 ЦПК України, здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільну процесуальну дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Згідно з положеннями статті 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За приписами статті 80 ЦК України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина 1 статті 89 ЦК України).

Згідно з частиною 1 та 3 статті 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Ураховуючи цивільно-правове становище філій та представництв, недопустимою є самостійна і безпосередня участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу як складової частини юридичної особи, що його створила.

Виходячи з результатів аналізу наведених норм права філія як відокремлений підрозділ та представництво, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю і не можуть бути стороною у цивільному процесі, тому справи, в яких відповідачем виступає така філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року у справі № 593/98/21 провадження № 61-1444св22 зазначено, що ураховуючи цивільно-правове становище філій та представництв, недопустимою є самостійна і безпосередня участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу як складової частини юридичної особи, що його створила.

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Норма «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

Отже, філія як відокремлений підрозділ не може бути стороною у справі.

Враховуючи, що позовні вимоги пред`явлені до відповідача регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», яка не може бути стороною у справі, позивачу слід уточнити відповідача.

Крім того, згідно з чинним законодавством України, позовна заява є процесуальним документом, який повинен містити в собі зміст позовних вимог та чіткий виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги із зазначенням фактів та посиланням на докази, що підтверджують кожну обставину або наявність підстав для звільнення від доказування.

Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи судового захисту свого права, свободи чи інтересу, які повинні формулюватися максимально чітко і зрозуміло. Обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких сторони вступають між собою у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв`язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстав позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами.

Суд звертає увагу позивача на те, що прохальна частина позовної заяви має особливо важливе значення при розгляді справи, вимоги позивача, стосовно яких вона просить прийняти судове рішення, повинні бути чітко визначені останньою у прохальній частині позовної заяви, уникаючи загальних тез, оскільки резолютивна рішення суду, по суті, відображає позовні вимоги, викладені у прохальній частині позовної заяви, та повинна викладатися чітко й безумовно.

Так, позивачем не чітко викладені пункти прохальної частини позову.

Другий пункт прохальної частини позову викладений так: «у разі встановлення факту невиплати компенсації за невикористані дні відпустки стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь неї 18 258,66 грн нарахованої компенсації за 63 календарні дні невикористаної відпустки з проведенням передбачених законом обов`язкових утримань».

Суд зазначає, що позовні вимоги не можуть містити умов, а повинні бути чіткими та обґрунтованими.

Також позовна заява не містить обґрунтувань та посилань на докази, детального розрахунку заявленої до стягнення суми компенсації за затримку виплат у розмірі 18 258,66 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивач ОСОБА_1 в прохальній частині позову просить суд стягнути з АТ «Українська залізниця» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме: з 29.10.2024 по день фактичного проведення повного розрахунку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

На вказану норму посилається позивач як на підставу звільнення її від сплати судового збору за всі пред`явлені нею вимоги в даній справі, однак вказане твердження є помилковим із огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) зазначила, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу, Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону №108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Отже, пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до позовної заяви майнового характеру, що подана фізичною особою, ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак позивачеві належить сплатити судовий збір, розмір якого, з урахуванням положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 3 грудня 2025 року №4695-IX та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року №3674-VI становить 1331,20 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Суд, вирішуючи питання щодо залишення без руху позовної заяви, також керується практикою Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У свою чергу, суд звертає увагу на те, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року).

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що позовна заява подана без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175, 177 ЦПК України, а тому підлягає залишенню без руху з наданням ОСОБА_1 строку для усунення недоліків позовної заяви, відповідно до вимог ст. 185 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 175, 177, 185, 260 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних при звільненні виплат, компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку залишити без руху.

Встановити позивачу п`ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Визначені недоліки позовної заяви позивачу усунути шляхом надання суду виправленої редакції позовної заяви з зазначенням:

- повного найменування відповідача у справі, із вказівкою його місцезнаходження, поштового індексу, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

- конкретизувати пункт 2 прохальної частини позову, без зазначення умов;

- обґрунтування, посилань на докази та детальний розрахунок заявленої до стягнення суми компенсації за затримку виплат у розмірі 18 258,66 гривень;

- оригінал документу, що підтверджує сплату судового збору в розмірі 1331,20 грн, який підлягає перерахуванню на наступний рахунок: отримувач коштів ГУК у Дн-кiй обл/Центр.р/ 22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37988155, банк отримувача казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA418999980313171206000004631, код класифікації доходів бюджету 22030101; призначення платежу судовий збір, за позовом _ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Центральний районний суд міста Дніпра, або обґрунтованого клопотання з наданням доказів на підтвердження скрутного матеріального стану позивача.

Копію ухвали направити позивачу.

Суд роз`яснює позивачу, що у випадку, якщо недоліки заяви не будуть усунені у зазначений строк, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Ф.М. Ханієва