Рішення № 140838041, 21.10.2026, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/4190/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану";

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

В обґрунтування вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , був призваний на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років та до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 брав безпосередню участь у бойових діях у районах їх ведення сукупною тривалістю не менше шести місяців. За твердженням позивача, він відповідає встановленим пунктом 4 зазначеної постанови умовам для отримання одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн грн, однак відповідач не забезпечив її нарахування та виплату. Позивач вказує, що 10.07.2025 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом щодо збирання необхідних документів, визначення тривалості його участі у бойових діях та виплати винагороди. Водночас, незважаючи на неодноразові звернення до відповідача та Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, необхідні документи не отримано, а питання виплати винагороди не вирішено. На підтвердження участі у бойових діях позивач посилається, зокрема, на відомості довідки за формою ОК-5 щодо отримання додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168. На переконання позивача, постановою №153 та окремими дорученнями Міністра оборони України №999/уд і №5601/уд обов`язок щодо збирання підтвердних документів, визначення права військовослужбовця на винагороду та організації її виплати покладено на командирів військових частин без необхідності подання військовослужбовцем відповідного рапорту. Тому невжиття відповідачем належних заходів для отримання необхідних документів про проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_2 та тривалість його участі у бойових діях, на думку позивача, є протиправною бездіяльністю, яка порушує його право на отримання передбаченої законодавством винагороди.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти задоволення позову, зазначивши, що позивач у період з 18.03.2022 по 31.01.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яку в лютому 2025 року переформовано без визначення правонаступника. З 01.02.2025 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . При цьому відповідач не є правонаступником військової частини НОМЕР_2 , а її службова документація, зокрема накази та документи щодо участі військовослужбовців у бойових діях, передана до Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України. Відповідач стверджує, що на виконання постанови №153 та відповідних доручень Міністра оборони України командуванням військової частини НОМЕР_1 організовано роботу зі збирання необхідних відомостей, зокрема направлено запит до архівної установи. Однак документального підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях у районах їх ведення сукупною тривалістю не менше шести місяців не отримано. Відсутність таких документів, на думку відповідача, унеможливлює встановлення відповідності позивача умовам виплати винагороди та прийняття наказу про її нарахування. Водночас відповідач зазначає, що після отримання необхідних відомостей питання виплати винагороди буде вирішено за наявності передбачених законодавством підстав. За таких обставин відповідач вважає твердження про протиправну бездіяльність необґрунтованими (а.с. 53-62).

У відповіді на відзив представник позивача послався на те, що відсутність відповіді Галузевого державного архіву Міністерства оборони України не звільняє відповідача від покладеного на нього обов`язку організувати збирання документів, необхідних для виплати винагороди. Зазначає, що позивача зараховано до військової частини НОМЕР_1 ще 01.02.2025, тоді як запит до архівної установи відповідач направив лише 04.04.2026, тобто більш ніж через рік після набрання чинності постановою № 153. При цьому відповідач обмежився направленням одного запиту та не вжив інших належних заходів для отримання відповідних відомостей, зокрема не забезпечив розгляд заяви представника позивача щодо направлення уповноваженої особи до архіву для пошуку документів. Представник позивача наголошує, що окремими дорученнями Міністра оборони України №999/уд та №5601/уд передбачено обов`язок командування військових частин самостійно встановлювати коло військовослужбовців, які мають право на винагороду, витребовувати необхідні документи та організовувати її виплату. Посилаючись на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, зазначає, що документи про безпосередню участь позивача у бойових діях перебувають у розпорядженні відповідних військових органів, тому неможливість їх самостійного отримання позивачем не може бути підставою для позбавлення його права на винагороду. Відтак представник позивача наполягає на протиправності бездіяльності відповідача та обґрунтованості заявлених позовних вимог (а.с. 76-78).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18.03.2022, тобто у віці до 25 років, розпочав проходити військову службу за призовом під час мобілізації, в особливий період, у військовій частині НОМЕР_2 , де перебував на посаді бойового медика стрілецького взводу стрілецької роти.

У лютому 2025 року військову частину НОМЕР_2 , яка в період з 01.08.2022 по 31.01.2025 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , переформовано без визначення правонаступника, а її основну частину службової документації було передано до Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.

З 01.02.2025 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, де він продовжує проходити військову службу.

10.07.2025 позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом щодо встановлення сумарної кількості днів його безпосередньої участі у бойових діях, отримання необхідних підтвердних документів та нарахування і виплати йому одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 (а.с. 20).

У відповідь на звернення позивача та його представника військова частина НОМЕР_1 повідомляла про вжиття заходів щодо отримання необхідних документів та зазначала, що рішення про виплату винагороди буде прийнято після отримання відповідної інформації за наявності передбачених законодавством підстав.

На час звернення до суду необхідні відомості про сумарну тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях не були зібрані, рішення про виплату одноразової грошової винагороди не прийнято, а її виплату не здійснено.

Таким чином, спірним питанням у справі є правомірність ненарахування та невиплати військовою частиною НОМЕР_1 позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, а також наявність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити її нарахування та виплату.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 було затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Згідно з пунктом 2 Положення, громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-ХІІ) у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністра оборони України № 260 від 07 червня 2018 року було затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260).

Згідно з пунктами 2, 3 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Цього ж дня Президент України видав Указ № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", яким оголошено проведення загальної мобілізації.

В подальшому, відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" (далі Постанова № 153) та затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі Порядок).

Підпунктом 1 пункту 3 Постанови № 153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Відповідно до абзацу другого пункту 4 Постанови №153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі винагорода) у розмірі 1 млн гривень.

Із змісту абзацу другого пункту 4 Постанови №153 убачається, що право на отримання одноразової грошової винагороди мають особи рядового, сержантського і старшинського складу, які одночасно відповідають таким умовам:

- до набрання чинності Постановою № 153, тобто до 13 лютого 2025 року, були прийняті або призвані на військову службу у віці до 25 років;

- прийняття або призов на військову службу відбулися під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64;

- проходили військову службу станом на дату набрання чинності Постановою №153 у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях або правоохоронних органах спеціального призначення;

- станом на 13 лютого 2025 року брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, сукупною тривалістю не менше шести місяців.

Отже, право на отримання зазначеної винагороди виникає за умови одночасної відповідності військовослужбовця всім наведеним критеріям та відсутності передбачених Постановою №153 обставин, які виключають її виплату.

При цьому абзаци третій та четвертий пункту 4 Постанови № 153 визначають особливості виплати винагороди залежно від тривалості участі у бойових діях, а також передбачають виплату винагороди у повному обсязі особам, які брали участь у бойових діях менше шести місяців у зв`язку із пораненням або перебуванням у полоні.

Як встановлено судом, позивач 18.03.2022 у віці 21 року, розпочав проходити військову службу за призовом під час мобілізації, в особливий період, у військовій частині НОМЕР_2 . Позивач має військове звання старшого матроса, належить до осіб рядового складу Збройних Сил України та продовжував проходити військову службу станом на дату набрання чинності Постановою №153.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено відповідність позивача встановленим Постановою №153 умовам щодо належності до відповідної категорії військовослужбовців, віку на момент призову та проходження військової служби станом на 13.02.2025.

Водночас визначальним для вирішення цього спору є встановлення також факту безпосередньої участі позивача у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій сукупною тривалістю не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153.

Як убачається з позиції відповідача, підставою ненарахування та невиплати позивачу спірної винагороди є відсутність у військової частини НОМЕР_1 документально підтвердженої інформації про сумарну кількість днів його безпосередньої участі у бойових діях під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідач зазначає, що військову частину НОМЕР_2 переформовано без визначення правонаступника, а її службову документацію було передано до Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України. У зв`язку з цим військова частина НОМЕР_1 не володіє первинними документами, необхідними для встановлення тривалості участі позивача у бойових діях, що, на думку відповідача, перешкоджає прийняттю рішення про виплату винагороди.

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи суд ухвалою від 13.08.2026 (а.с. 107-108) зобов`язав Галузевий державний архів Міністерства оборони України надати інформацію про сумарну кількість днів безпосередньої участі старшого матроса ОСОБА_1 у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , а також витяги з відповідних бойових наказів (розпоряджень), журналів бойових дій, бойових донесень та рапортів командирів підрозділів, які підтверджують таку участь.

На виконання вимог зазначеної ухвали Одеським територіальним архівним відділом Галузевого державного архіву Міністерства оборони України листом від 15.10.2026 №Ф-2468/1923 (а.с. 115 127) надано архівну довідку, згідно з якою позивача включено до наказів про виплату додаткової винагороди до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) на підставі довідок військових частин, бойових розпоряджень та наказів командирів за такі періоди:

- 2022 рік: з 16.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 23.10.2022, з 24.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 12.11.2022, з 13.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 22.12.2022;

- 2023 рік: з 01.01.2023 по 31.01.2023, з 01.02.2023 по 10.02.2023, з 16.02.2023 по 28.02.2023, з 01.03.2023 по 31.03.2023, з 01.04.2023 по 30.04.2023, з 01.05.2023 по 16.05.2023, з 22.05.2023 по 31.05.2023, з 01.06.2023 по 30.06.2023, з 01.07.2023 по 31.07.2023, з 01.08.2023 по 31.08.2023, з 01.09.2023 по 30.09.2023, з 01.10.2023 по 11.10.2023, з 24.10.2023 по 31.10.2023, з 01.11.2023 по 16.11.2023, з 29.11.2023 по 30.11.2023, з 01.12.2023 по 31.12.2023;

- 2024 рік: з 01.01.2024 по 31.01.2024, з 01.02.2024 по 08.02.2024, з 21.02.2024 по 24.02.2024, з 10.03.2024 по 31.03.2024, з 01.04.2024 по 30.04.2024, з 01.05.2024 по 14.05.2024, з 27.05.2024 по 31.05.2024, з 01.06.2024 по 07.06.2024, з 15.06.2024 по 24.06.2024, з 02.07.2024 по 31.07.2024, з 01.08.2024 по 24.08.2024, з 27.09.2024 по 30.09.2024, з 01.10.2024 по 02.10.2024, з 13.10.2024 по 31.10.2024, з 01.11.2024 по 30.11.2024, з 01.12.2024 по 31.12.2024;

- 2025 рік: з 01.01.2025 по 31.01.2025.

Відтак, архівною довідкою підтверджено включення позивача до відповідних наказів за численні періоди протягом серпня грудня 2022 року, січня грудня 2023 року, січня грудня 2024 року та січня 2025 року.

При цьому суд звертає увагу, що наведені в архівній довідці періоди охоплюють значно більший проміжок часу, ніж встановлений пунктом 4 Постанови № 153 мінімальний шестимісячний строк безпосередньої участі у бойових діях.

Отже, надана архівною установою інформація підтверджує включення позивача до наказів про виплату додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях протягом строку, який перевищує шість місяців, до набрання чинності Постановою № 153.

Суд враховує, що відповідні накази видавалися на підставі документів, які підтверджували безпосередню участь позивача у бойових діях, зокрема довідок військових частин та бойових розпоряджень (наказів) командирів. Відтак відомості архівної довідки у сукупності з іншими матеріалами справи спростовують доводи відповідача про відсутність документального підтвердження необхідної тривалості участі позивача у бойових діях.

Оцінюючи посилання відповідача на переформування військової частини НОМЕР_2 , відсутність правонаступництва та передачу її службової документації до архівної установи, суд зазначає, що такі обставини самі по собі не припиняють права військовослужбовця на передбачену законодавством винагороду та не звільняють військову частину, в якій він проходить службу, від виконання покладених на неї обов`язків щодо організації відповідної виплати.

Окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд передбачено здійснення командирами військових частин заходів щодо встановлення військовослужбовців, які мають право на винагороду, отримання необхідних відомостей, у тому числі шляхом направлення запитів до інших військових частин та установ, визначення сумарної кількості днів безпосередньої участі у бойових діях і проведення розрахунків потреби в коштах для виплати винагороди.

Таким чином, обов`язок щодо організації отримання необхідної інформації покладено на відповідне командування, а відсутність первинних документів безпосередньо у розпорядженні відповідача не може розглядатися як самостійна підстава для відмови у реалізації права позивача на винагороду.

Суд також враховує, що позивач ще 10.07.2025 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом щодо встановлення тривалості його участі у бойових діях та виплати винагороди. Однак станом на час звернення з позовом питання нарахування та виплати винагороди залишалося невирішеним. При цьому необхідні відомості були отримані судом у межах розгляду цієї справи шляхом витребування доказів з архівної установи.

За таких обставин посилання відповідача на відсутність необхідної інформації не спростовують доводів позивача щодо неналежного виконання військовою частиною НОМЕР_1 обов`язків з організації виплати винагороди.

Водночас суд зазначає, що право на отримання одноразової грошової винагороди виникає за умови сукупного дотримання всіх вимог пункту 4 Постанови № 153, у тому числі відсутності передбачених цією нормою обставин, які виключають її виплату.

Ураховуючи встановлені обставини, суд доходить висновку, що матеріалами справи підтверджено відповідність позивача критеріям щодо віку на момент призову, належності до відповідної категорії військовослужбовців, проходження військової служби станом на 13.02.2025 та необхідної тривалості безпосередньої участі у бойових діях.

Водночас суд зазначає, що відповідачем не наведено обставин, які відповідно до положень пункту 4 Постанови №153 виключають право позивача на отримання одноразової грошової винагороди, та не надано доказів на підтвердження наявності таких обставин. Заперечення відповідача проти задоволення позову ґрунтуються виключно на відсутності документального підтвердження необхідної тривалості безпосередньої участі позивача у бойових діях, однак зазначені доводи спростовуються дослідженими судом доказами.

При цьому згідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, враховуючи встановлену судом відповідність позивача передбаченим пунктом 4 Постанови № 153 умовам отримання одноразової грошової винагороди, зокрема щодо віку на момент призову на військову службу, проходження військової служби під час воєнного стану та безпосередньої участі у бойових діях протягом установленого строку, а також відсутність доказів існування обставин, які виключають право на таку виплату, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн.

За таких обставин ненарахування та невиплата військовою частиною НОМЕР_1 позивачу зазначеної винагороди є протиправною бездіяльністю, яка порушує його право на отримання передбаченої законодавством виплати.

З огляду на викладене, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу таку винагороду в розмірі 1 млн грн.

Таким чином, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Враховуючи, що позивач судових витрат по сплаті судового збору за подання позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат суду не надав, а тому, відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН