Рішення № 140836381, 22.10.2026, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/2337/26

Єдиний унікальний № 742/3089/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

в складі головуючого судді Давидчука Д.П.,

за участю секретаря судового засідання Лісафіної А.С.,

представника позивача Оляновської Н.Г.,

психолога ОСОБА_1 ,

прокурора Волошиної Л.В.

дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

опікуна ОСОБА_4 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Прилуки цивільну справу за позовом Виконавчого комітету Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області як органу опіки та піклування в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

І. Обставини справи.

Представник Виконавчого комітету Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області як органу опіки та піклування (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до ОСОБА_5 (далі - Відповідач) про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивований тим, що Відповідач ОСОБА_5 є матір`ю неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_5 вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 березня 2024 року (єдиний унікальний № 742/507/23) була засуджена до позбавлення волі строком на 2 роки 12 днів. Відбувала покарання в ДУ «Качанівська виправна колонія № 54» та була звільнена 24 грудня 2025 року за відбуттям строку покарання. Після звільнення з місць позбавлення волі Відповідач у визначений законодавством двомісячний строк із заявою про повернення їй дітей до служби у справах дітей не звернулася, вихованням та утриманням дітей не займається, їхнім життям, здоров`ям і навчанням не цікавиться. Діти перебувають на первинному обліку дітей, які залишилися без батьківського піклування, та рішеннями виконавчого комітету Сухополов`янської сільської ради влаштовані під опіку рідної тітки ОСОБА_4 , з якою фактично проживають із 2017 року. Відповідач тривалий час не працює, матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, має значну заборгованість зі сплати аліментів. Крім того, Відповідач не проживає ані за місцем реєстрації в с. Єгорівка, ані за іншими відомими адресами, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Неповнолітні діти та їхній опікун звернулися із заявами про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав. Комісією з питань захисту прав дитини та виконавчим комітетом Сухополов`янської сільської ради затверджено висновок про доцільність позбавлення Відповідача батьківських прав відносно її неповнолітніх дітей.

У зв`язку з свідомим та тривалим ухиленням Відповідача від виконання батьківських обов`язків Позивач просить позбавити батьківських прав ОСОБА_5 відносно її неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 30 червня 2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 серпня 2026 року підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

ІІІ. Позиції сторін.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_6 з`явилася, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні позов підтримала.

Неповнолітні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у присутності психолога позов підтримали та вказали, що мати вже давно не цікавиться їхнім життям, а вони проживають із тіткою ОСОБА_4 .

Відповідач у судове засідання не з`явилася, причини неявки не повідомляла, у встановлений строк відзив на позовну заяву не надала.

За адресою місця реєстрації Відповідача рекомендованим повідомленням направлено ухвалу про відкриття провадження у справі з викликом у судове засідання. Також неодноразово Відповідач повідомлялася про виклик шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті «Судова влада України».

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Також суд керувався листом Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 29.01.2025 №231/0/208-25, згідно з п. 5 якого у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд ухвалює судове рішення (скорочене або/та повне), підписує його, але не проголошує. За таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.

Відтак, 22.10.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення за наявними у справі матеріалами.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

Суд констатує, що за час розгляду справи, попри належне повідомлення відповідача про судові засідання, остання особисто не скористалася можливістю заявити суду свою позицію у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників процесу, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідач ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є матір`ю двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до висновку виконавчого комітету Сухополов`янської сільської ради як органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав від 18 травня 2026 року № 04-14/1652 (затвердженого рішенням виконкому від 18.05.2026 № 04-14/1652), орган опіки визнав за доцільне позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно її неповнолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 8-11).

У письмовій заяві від 30 січня 2026 року опікун та рідна тітка дітей, ОСОБА_4 , зазначила, що опікується племінниками з 2017 року, оскільки їхня мати ОСОБА_5 повністю нехтувала доглядом за дітьми, не купувала їм одягу та взуття і навіть не забезпечила проведення обов`язкових щеплень для допуску до навчання. Мати свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, жодного разу не відвідала та не зателефонувала дітям після звільнення з місць позбавлення волі, а її спосіб життя негативно впливає на дітей, у зв`язку з чим позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав повністю відповідає якнайкращим інтересам неповнолітніх (а.с.12).

У заяві від 18 березня 2026 року неповнолітня дитина ОСОБА_2 вказала, що з 2018 року мешкає разом із рідною тіткою ОСОБА_4 , яка постійно знаходиться поруч, піклується про неї та повноцінно виконує всі функції матері. Дівчина зазначила, що за весь час проживання в родині опікуна мати жодного разу не цікавилася її здоров`ям, успіхами у школі чи позашкільним життям, не займалася її вихованням, не відвідувала за місцем проживання та навіть не телефонувала. Оскільки мати повністю ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, неповнолітня вказала, що практично її не пам`ятає, вважає чужою людиною та просила порушити клопотання про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав, що повністю відповідатиме її якнайкращим інтересам (а.с. 15).

У заяві від 18 березня 2026 року неповнолітній ОСОБА_3 окремо вказав, що з 2018 року проживає разом із тіткою, яка піклується про нього, купує їжу, новий одяг та взуття, супроводжує до лікарів і створює затишні умови для проживання та розвитку. Хлопчик наголосив, що біологічна мати за весь цей час ухилялася від виконання будь-яких батьківських обов`язків, матеріально його не забезпечувала, жодного разу з ним не спілкувалася, не цікавилася його навчанням, здоров`ям чи почуттями. У зв`язку з цим дитина висловила щире бажання й надалі зростати під опікою тітки в її будинку та просила позбавити ОСОБА_5 батьківських прав (а.с. 16).

Згідно з довідкою ДУ «Качанівська виправна колонія № 54» від 06 січня 2026 року № 6/12/53/Шм-26 та листом від 31 грудня 2025 року № 04-14/4655, громадянка ОСОБА_5 була звільнена з установи 24 грудня 2025 року за відбуттям строку покарання та вибула за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17).

Як вбачається з листа ГО «Чернігівський центр соціальної адаптації бездомних та безпритульних» від 16 лютого 2026 року № 39/1, після звільнення з місць позбавлення волі ОСОБА_5 до Центру не зверталася, не проживає та не перебуває за цією адресою (а.с. 18).

Згідно з інформацією Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області від 29 січня 2026 року № 21109-2026 та від 31 березня 2026 року № 62637-2026, ОСОБА_5 стала на облік та заявила про проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 19).

Відповідно до листа Служби у справах дітей Прилуцької міської ради від 27 лютого 2026 року № 136, під час виїзду за вказаною адресою встановлено, що зі слів сусідів ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 фактично не проживає (а.с. 20).

Встановлено, що згідно з довідкою старости Дідовецького старостинського округу № 2 Сухополов`янської сільської ради від 04 березня 2026 року № 02.4-11/23, за місцем своєї офіційної реєстрації ( АДРЕСА_3 ) громадянка ОСОБА_5 фактично не проживає більше 15 років, у зв`язку з чим провести обстеження умов її проживання неможливо (а.с. 27).

Згідно з довідкою фізичної особи-підприємця ОСОБА_9 від 05 березня 2026 року № 20, наданою на запит Служби у справах дітей Сухополов`янської сільської ради, неповнолітні діти ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) з 11 квітня 2024 року задекларовані у сімейного лікаря ОСОБА_10 , декларації із сімейним лікарем уклала саме опікун ОСОБА_4 , яка в електронній медичній картці дітей зазначена як їхній законний представник та особисто супроводжує їх на профілактичні огляди, щеплення й лікування. Згідно з відомостями закладу охорони здоров`я, інших осіб, зокрема матері ОСОБА_5 , які б представляли інтереси дітей з моменту укладення декларацій і по теперішній час, немає (а.с. 23).

Згідно з інформацією щодо участі батьків у вихованні та навчанні дитини від 12 березня 2026 року, виданою директором Дідовецького ліцею Сухополов`янської сільської ради Л.Є. Крамаренко та класним керівником ОСОБА_11 , учениця 9 класу ОСОБА_2 навчається у закладі освіти з 07 лютого 2019 року. За увесь період навчання дівчини її мати ОСОБА_5 жодного разу не з`явилася до ліцею, контакту зі школою не підтримує, з класним керівником і вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідувала, успішністю та поведінкою дитини не цікавилася, у позакласних заходах участі не брала та питаннями оздоровлення й побуту доньки не займалася. Встановлено, що увесь цей час дівчина проживає в родині тітки ОСОБА_4 , яка опікується нею, займається її вихованням і є її офіційним опікуном (а.с. 24).

Відповідно до інформації щодо участі батьків у вихованні та навчанні дитини від 12 березня 2026 року, виданої директором Дідовецького ліцею ОСОБА_12 та класним керівником ОСОБА_13 , учень 8 класу ОСОБА_3 також навчається в цьому ліцеї з 07 лютого 2019 року. Мати хлопця ОСОБА_5 за час його навчання жодного разу не відвідала навчальний заклад, не спілкувалася з учителями та керівництвом школи, не відвідувала батьківські збори, усунулася від контролю за успішністю й поведінкою сина, а також не вирішувала питань його побуту й оздоровлення . Протягом усього періоду навчання хлопчиком опікується його тітка ОСОБА_4 , яка забезпечує дитину всім необхідним для здобуття освіти, відвідує батьківські збори та підтримує постійний зв`язок із педагогічним колективом (а.с. 25).

Згідно з довідками Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 23 березня 2026 року № 21-13-31/19249 та № 21-13-31/19237, боржник ОСОБА_5 має систематичну заборгованість зі сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей. Відповідно до змісту вказаних документів, сукупний розмір заборгованостей перевищує суму відповідних платежів за дев`ять та шість місяців і становить 14 913,00 гривень на утримання доньки ОСОБА_2 та 28 071,00 гривню на утримання сина ОСОБА_3 (а.с. 26).

Як вбачається з витягу з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Сухополов`янської сільської ради від 31 березня 2026 року № 4, на розгляд комісії первинно виносилося питання щодо доцільності позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав відносно її неповнолітніх дітей. Встановлено, що мати, будучи належним чином повідомленою про місце, дату та час проведення засідання, на комісію не з`явилася та про причини неявки не повідомила, у зв`язку з чим члени комісії одноголосно вирішили перенести розгляд даного питання на наступне засідання (а.с. 27-28).

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Сухополов`янської сільської ради від 30 квітня 2026 року № 6, під час чергового засідання було повторно розглянуто питання доцільності підготовки та подання до суду позову й висновку про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав. ОСОБА_5 було повторно повідомлено про засідання в телефонному режимі, однак вона повторно не з`явилася та не виявила бажання пояснити причини ухилення від виконання батьківських обов`язків, після чого комісія одноголосно прийняла рішення доручити підготувати проєкт рішення виконавчого комітету та позовну заяву про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав (а.с. 29-30).

V. Застосування судом норм права, що підлягають застосуванню до встановлених обставин з врахуванням норм національного законодавства, позиції Верховного Суду та практики Європейського суду з прав людини у подібних правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що: «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перелічена в ст. 164 СК України, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2019 року № 661/2532/17 зазначено, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не достатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними. Наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, провадження № 61-2861св20, серед іншого, зазначено, що заперечення відповідачем проти позову про позбавлення батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

У постанові Верховного Суду 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18 зазначено, що «суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав. Аналізуючи докази у справі, пояснення учасників справи, суди дійшли висновку, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків та не бажає піклуватися про дитину, брати участі у його вихованні, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини із сином, матеріально не забезпечує».

Відповідно до роз`яснень викладених в п. 15 Постанови Пленуму ВСУ від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі по тексту Постанова Пленуму), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року(пункт 54 та пункт 58) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння, вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

За роз`ясненнями, наданими у п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

На думку суду, за відсутності доказів щодо наявності між дітьми та батьками зв`язку, який визначається як сімейне життя, внаслідок такої свідомої поведінки відповідачів, позбавлення їх батьківських прав не становитиме втручання в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у право відповідача на повагу до його сімейного життя, яке гарантується пунктом 1 статті 8 цієї Конвенції.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і при дотриманні такої рівноваги особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дітьми, водночас ухилення від виконання батьківських обов`язків є в силу закону підставою для позбавлення батьківських прав.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, а передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Частинами першою, четвертою статті 169 СК України визначено, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

VI. Результати розгляду справи.

Загальна формула принципу змагальності закріплена в ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої, вказується, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача.

Висновок виконавчого комітету Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області як органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_5 відносно її неповнолітніх дітей, затверджений рішенням виконавчого комітету Сухополов`янської сільської ради від 18 травня 2026 року № 04-14/1652, є обґрунтованим, таким, що відповідає інтересам дітей та узгоджується з дослідженими в суді матеріалами справи.

Відзиву на позовну заяву відповідач не надавала. З точки зору інтересів дітей, необхідно зосереджувати увагу саме на особистій зацікавленості батьків у їхньому вихованні. Родинні зв`язки чи періодична допомога з боку інших осіб не можуть бути достатнім підґрунтям для того, щоб суд визнав батьків належними виконавцями своїх обов`язків.

Судом встановлено, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їхнє навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їхній фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їхнього нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їхнього внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними належної освіти. Зазначені фактори в сукупності суд розцінює як ухилення від виховання дітей матір`ю, яка свідомо нехтує своїми обов`язками. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і при дотриманні такої рівноваги особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дітьми, водночас ухилення від виконання батьківських обов`язків є в силу закону підставою для позбавлення батьківських прав.

Суд також перевіряє аналіз поведінки в динаміці, тобто те, наскільки змінилася поведінка особи, щодо якої віршується питання позбавлення батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. Неподання відзиву до суду на позовну заяву про позбавлення батьківських є достатнім підтвердженням незацікавленості батьків у виконанні батьківських обов`язків. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише за умови свідомого ухилення батьків від виконання своїх обов`язків. Більше того, винна поведінка матері, у даному випадку це ухилення від виконання обов`язків щодо виховання, забезпечення дитини належними умовами для розвитку, зокрема відсутність зацікавленості у спілкуванні з дитиною, її фізичному та духовному розвитку.

За час розгляду справи відповідач не вчинила жодних дій щодо піклування про дітей. Із аналізу процесуальної поведінки ОСОБА_5 не вбачається, що вона особисто зацікавлена у розгляді даної справи та справа має для неї важливе значення. Верховний Суд неодноразово наголошував, що протягом судового процесу важливо оцінювати зміни у ставленні батьків до дитини. Якщо мати не демонструє реальних змін у поведінці, суд може дійти висновку, що позбавлення батьківських прав є виправданим.

Суд також бере до уваги думку неповнолітніх дітей, вік яких дозволяє вільно та виважено сформулювати своє ставлення до питання щодо позбавлення їх матері батьківських прав.

Відповідно до ст. 171 Сімейного кодексу України та ст. 12 Конвенції про права дитини, дитина має право на те, щоб її думка була вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, а також при вирішенні питань про позбавлення батьківських прав.

У судовому засіданні неповнолітні діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які за своїм віком та рівнем розвитку спроможні чітко сформулювати свої погляди, категорично висловили бажання щодо позбавлення їхньої біологічної матері ОСОБА_5 батьківських прав. Діти вказали, що вже давно проживають разом із рідною тіткою ОСОБА_4 , яка повністю піклується про них, купує їжу, одяг, забезпечує їхній розвиток, навчання та медичний догляд, виконуючи всі обов`язки матері. Натомість мати ОСОБА_5 тривалий час не цікавиться їхнім життям, здоров`ям та навчанням, за весь період не відвідувала дітей за місцем проживання, не телефонувала, матеріальної допомоги на утримання не надавала.

Аналізуючи чинне законодавство України та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позбавлення батьківських прав - це не лише санкція за протиправну поведінку батьків, а в першу чергу спосіб захисту прав та інтересів дитини, враховуючи, що відповідач не бачить своєї ролі та самоусунувся від виховання дітей, тому позбавлення батьківських прав відповідачів матиме позитивний результат у подальшій долі дітей.

Суд враховує висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав, бере до уваги ставлення відповідача до виконання батьківських обов`язків, у тому числі її особисту пасивну участь у розгляді справи та, визначаючи, основною метою забезпечення благополуччя дитини, зокрема її стабільного виховання в належному середовищі.

Суд, за таких обставин, вважає за доцільне позбавити ОСОБА_5 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Судом роз`яснюється, що відповідно до ч. 1 ст. 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

VII. Розподіл судових витрат.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 81, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ч. 2 ст. 1186 ЦК України,

УХВАЛИВ:

Позов Виконавчого комітету Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області як органу опіки та піклування в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно її неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Роз`яснити, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Виконавчого комітету Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області судовий збір у розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 копійок

Копію заочного рішення направити відповідачу в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.

Відповідач має право подати заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідач має право оскаржити заочне рішення до суду апеляційної інстанції лише у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Виконавчий комітет Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області як орган опіки та піклування, ЄДРПОУ 04415867, місцезнаходження: 17542, Чернігівська область, Прилуцький район, село Сухополова, вулиця Чернігівська, будинок 32.

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України ID-картка № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення складено 22.10.2026

Суддя Дмитро ДАВИДЧУК