Рішення № 140836380, 21.10.2026, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/1026/26

Єдиний унікальний № 613/2135/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Давидчука Д.П., за участю секретаря судового засідання Лісафіної А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Правовідносини сторін.

Представник ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит № 100519938 від 28.08.2021 у загальному розмірі 43 625,00 грн, а також просив стягнути з Відповідача понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

Позовну заяву мотивовано тим, що 28.08.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 100519938 в електронній формі через особистий кабінет позичальника, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором S51597, надісланим SMS-повідомленням на фінансовий номер телефону відповідача. За умовами договору позичальнику надано кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 15 днів із терміном повернення до 12.09.2021, процентною ставкою 1,5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування протягом первісного строку, що становило 1 125,00 грн за 15 днів, стандартною процентною ставкою 5 % на день та одноразовою комісією за надання кредиту в розмірі 20 % від суми кредиту, тобто 1 000,00 грн. ТОВ «МІЛОАН» виконало свої зобов`язання, перерахувавши 28.08.2021 кредитні кошти на суму 5 000,00 грн на картковий рахунок відповідача, що підтверджується квитанцією платіжної системи LiqPay / АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 . Оскільки ОСОБА_1 не повернув кредит у встановлений договором строк і не сплатив нараховані платежі, утворилася заборгованість. 30.11.2021 на підставі договору факторингу № 30-11-65 право вимоги за кредитним договором перейшло від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а 10.01.2023 за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 - до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР». У зв`язку з невиконанням відповідачем кредитних зобов`язань позивач просить стягнути заборгованість у загальному розмірі 43 625,00 грн, яка складається з 5 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 37 625,00 грн заборгованості за процентами та 1 000,00 грн комісії за надання кредиту.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 11.12.2025 матеріали цивільної справи передано до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 21 січня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

03.03.2026 року Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області видано розпорядження № 101/207/26-Орд щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 з посади судді на підставі подання заяви про відставку.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 березня 2026 року прийнято до свого провадження справу та призначено судове засідання.

Згідно ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Також суд керувався листом Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від 29.01.2025 №231/0/208-25, згідно з п. 5 якого у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд ухвалює судове рішення (скорочене або/та повне), підписує його, але не проголошує. За таких умов відмінність між датою судового засідання, про час та місце якого учасники справи були належним чином повідомлені, та датою складання повного судового рішення не свідчить про порушення порядку повідомлення учасників про час та місце проведення судового засідання та не є підставою для скасування судового рішення.

Відтак, 21.10.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення за наявними у справі матеріалами.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

Представник Позивача у судове засідання не з`явився. У позовній заяві просить про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явився, його представник - адвокат Тисячник Р. Р. - подав відзив, у якому заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та з 24.02.2022 проходить військову службу за мобілізацією, у зв`язку з чим відповідно до законодавства військовослужбовці звільняються від нарахування штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом. Представник відповідача також зазначив, що позивач не надав належних доказів переходу права вимоги, укладення електронного кредитного договору саме відповідачем і належності йому номера телефону, на який було надіслано одноразовий ідентифікатор, а також доказів фактичного зарахування кредитних коштів на його рахунок. Крім того, відповідач не погодився з тим, що він був належним чином ознайомлений із правилами кредитування, та вказав на безпідставність нарахування процентів після закінчення строку кредитування 12.09.2021. Також представник заперечував проти стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 1 000,00 грн та вказав, що витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн завищеними й неспівмірними зі складністю справи.

Від представника позивача ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» надійшла відповідь на відзив, у якій заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що кредитний договір від 28.08.2021 № 100519938 укладено в електронній формі та підписано одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог законодавства, а підписання договору підтверджує ознайомлення позичальника з його умовами та правилами кредитування. Щодо військової служби відповідача позивач пояснив, що ОСОБА_1 був призваний за мобілізацією лише 24.02.2022, тоді як проценти нараховувалися за період із 29.08.2021 до 23.02.2022, тобто до його мобілізації, а після цієї дати їх нарахування не здійснювалося. Право вимоги за кредитним договором перейшло від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», а згодом до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», що підтверджується договорами відступлення права вимоги, актами приймання-передачі та витягами з реєстрів боржників. Факт надання кредиту в розмірі 5 000,00 грн позивач вважав підтвердженим квитанцією платіжної системи LiqPay / АТ КБ «ПриватБанк» № 1746972505 від 28.08.2021. Нарахування процентів за стандартною ставкою 5 % на день позивач обґрунтовував умовами договору щодо автоматичної пролонгації та положеннями статті 625 ЦК України, а правомірність комісії за надання кредиту в розмірі 1 000,00 грн - умовами договору та законодавством про споживче кредитування. Крім того, позивач наполягав на стягненні 16 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, зазначаючи, що їх розмір підтверджений відповідними документами, а зменшення таких витрат без належних доказів їх неспівмірності з боку відповідача є безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2)відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

28 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 шляхом заповнення Анкети-заяви № 100519938 в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця (на вебсайті tengo.ua) було укладено Договір про споживчий кредит № 100519938.

Згідно з наданою Позивачем Довідкою про ідентифікацію ТОВ «МІЛОАН», акцепт оферти та підписання зазначеного електронного договору здійснено Відповідачем із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (SMS-кодом S51597), який було надіслано Кредитодавцем 28 серпня 2021 року на фінансовий номер мобільного телефону НОМЕР_2 , вказаний Відповідачем під час реєстрації Особистого кабінету.

Відповідно до змісту Договору про споживчий кредит № 100519938, Паспорта споживчого кредиту та Графіка платежів, Кредитодавець надав Позичальнику кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 15 днів із визначеним терміном повернення коштів до 12 вересня 2021 року включно.

Як випливає з підпунктів 1.5.1, 1.5.2 та пункту 1.6 Договору, проценти за користування кредитом у межах первісного строку були встановлені у розмірі 1,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день (що складало 1 125,00 грн за 15 днів), стандартна (базова) процентна ставка становила 5,00 % на день, а також передбачалося нарахування одноразової комісії за надання кредиту у розмірі 20,00 % від суми кредиту, що становить 1 000,00 грн

Як свідчить надана Позивачем Квитанція платіжної системи LiqPay від 28 серпня 2021 року, безготівкове перерахування кредитних коштів у сумі 5 000,00 грн було здійснено Кредитодавцем о 13:27 того ж дня на картковий рахунок Mastercard № НОМЕР_3 *38 з призначенням платежу «Кошти згідно договору 100519938».

Крім того, як убачається з листа АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7-260703/95534-БТ та доданої виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_4 за період з 28 серпня 2021 року по 07 вересня 2021 року, наданої на запит суду, вказані грошові кошти у сумі 5 000,00 грн надійшли на рахунок Відповідача 28 серпня 2021 року й того ж дня були частково зняті через банкомат у розмірі 4 000,00 грн та використані ним на власні потреби.

Згідно з Договором факторингу № 30-11-65 від 30 листопада 2021 року, укладеним між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», Актами приймання-передачі Реєстру боржників та Платіжним дорученням № 308250004 від 03 грудня 2021 року про сплату 2 601 567,70 грн, Первісний кредитор відступив право вимоги за Договором № 100519938 на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ».

У подальшому, як випливає з Договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, укладеного між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», Актів приймання-передачі Реєстру боржників та Акта зарахування зустрічних однорідних вимог від 28 лютого 2023 року, право вимоги заборгованості за вказаним кредитним договором перейшло до Позивача - ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

Згідно з наданим Позивачем розрахунком заборгованості за Договором про споживчий кредит № 100519938 від 28 серпня 2021 року, загальна заборгованість ОСОБА_1 станом на день формування позовної заяви становить 43 625,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту) - 5 000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом - 37 625,00 грн; заборгованість за комісією за надання кредиту - 1 000,00 грн.

На підтвердження перебування на військовій службі Відповідачем надано: посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій серії НОМЕР_5 , видане 17 липня 2018 року; військовий квиток серії НОМЕР_6 ; довідку військової частини НОМЕР_7 № 394 від 16 травня 2024 року, яка підтверджує проходження ОСОБА_1 військової служби у складі зазначеної військової частини під час дії воєнного стану.

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 6ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2ст. 639 ЦК України.)

Абзац 2 ч. 2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09.09.2020 в справі №732/670/19, від 23.03.2020, в справі № 404/502/18, від 07.10.2020 в справі №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4, 7ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 3 вказаного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ст.536ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.1054ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

За положеннями ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зважаючи на оформлений у встановленому порядку кредитний договір, позивач має право вимагати від позичальниці повернення кредиту та процентів за користування кредитом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

VІ. Висновки суду.

Як установлено судом, 28 серпня 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 100519938 в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (SMS-кодом S51597), надісланим на мобільний номер телефону НОМЕР_2 , що повністю відповідає вимогам ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 207 ЦК України.

Положеннями вказаних документів визначено, що пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), та заявка на отримання споживчого кредиту складають кредитний договір. Відповідач підтвердив, що ознайомився з примірниками вказаних документів, що складають договір, та зобов`язався виконувати його умови.

У вказаному кредитному договорі сторони погодили умови кредитування, зокрема орієнтовну загальну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування, в тому числі розмір кредиту, процентна ставка за користування кредитом, розмір відсотків, види та розміри комісій, а також відповідальність за порушення умов договору, тощо.

Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у позивача виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов`язання оплачувати послуги банку, що виникають в результаті використання кредитних коштів, та повернути кредит.

Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.

Факт отримання та використання грошових коштів у сумі 5 000,00 грн саме Відповідачем беззаперечно підтверджений квитанцією платіжної системи LiqPay та випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 03.07.2026 по його картковому рахунку № НОМЕР_4 , згідно з якою 28.08.2021 кошти надійшли на рахунок Відповідача та того ж дня були зняті через банкомат і використані на власні потреби.

Також судом встановлено, що прийняті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором ТОВ «Мілоан» виконало своєчасно і повністю, надававши відповідачу кредиті кошти.

При цьому, судом встановлено, що відповідачем порушено умови укладеного кредитного договору щодо погашення кредиту.

Щодо доказів укладення договорів факторингу і переходу до позивача права вимоги за Договором про споживчий кредит № 100519938 від 28.08.2021 року, укладеним первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН» з ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Як зазначалося судом вище, з огляду на положення законодавства щодо факторингу заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Право грошової вимоги за Кредитним договором № 100519938 від 28.08.2021 року було відступлено 30 листопада 2021 року на підставі Договору факторингу № 30-11-65, укладеного між ТОВ «МІЛОАН» (Клієнт) та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (Фактор).

Відповідно до умов вказаного правочину, Реєстру боржників, Акта приймання-передачі Реєстру боржників від 03 грудня 2021 року та Платіжного доручення № 308250004 від 03 грудня 2021 року про здійснення фінансування, до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги заборгованості з відповідача ОСОБА_1 .

Надалі, 10 січня 2023 року, між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та позивачем ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» було укладено Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023.

Згідно з Реєстром боржників, Актом приймання-передачі Реєстру боржників від 10 січня 2023 року та Актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 28 лютого 2023 року до вказаного договору, позивач ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, згідно з його усталеною практикою, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт укладення кредитного договору, передачу грошових коштів відповідачу. При цьому відомостей про те, що кредитний договір визнано судом недійсним, матеріали справи не містять.

Водночас відповідачем, всупереч вимогам статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, не надано належних та допустимих доказів належного виконання ним умов договору, не надано доказів повернення грошових коштів у розмірі та в строк, визначені договором.

Відповідно положень п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Відповідно до визначення, наданого у ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (абз. 15 ст. 1).

Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування,Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Отже, особливий період в Україні розпочався 17.03.2014 року і триває дотепер.

На підтвердження перебування на військовій службі Відповідачем надано: посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій серії НОМЕР_5 , видане 17 липня 2018 року; військовий квиток серії НОМЕР_6 ; довідку військової частини НОМЕР_7 № 394 від 16 травня 2024 року, яка підтверджує проходження ОСОБА_1 військової служби у складі зазначеної військової частини під час дії воєнного стану.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 NN 8-рп/2002).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Реалізація завдання цивільного судочинства, визначеного ст. 2 ЦПК України, та ефективне поновлення порушеного (невизнаного, оспорюваного) права неможливе без дотримання судом встановлених законом строків розгляду та вирішення справи.

Таким чином, нарахування позивачем процентів за користування кредитом у сумі 37 625 грн суперечить вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

Отже, суд проаналізувавши, встановлені фактичні обставини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 5 000 грн, що становить тіло кредиту.

VІІ. Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правову допомогу.

Позивачем заявлено вимогу щодо стягнення витрат на правову у розмірі 16 000 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. ч. 1 - 6 ст. 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої та дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою - п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 6статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, та розгляд справи в спрощеному провадженні відповідно до вимог ч. 4 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, за відсутності відомостей про витрачений ним час на надання таких послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Відтак, суд дійшов висновку, що враховуючи категорію спору та зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 грн.

VІІІ. Розподіл судових витрат.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Застосування п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» має відбуватися при зверненні осіб, які в ньому зазначені, до суду у зв`язку з порушенням будь-яких їхніх прав, а не тільки тих, які безпосередньо пов`язані з відповідним їхнім статусом (учасник бойових дій, постраждалий учасник Революції Гідності, Герой України), незалежно від характеру, предмета й підстав їхніх позовів. При цьому відповідне звільнення від сплати судового збору має відбуватися на всіх стадіях судового процесу.

Судом встановлено, що відповідач, як військовослужбовець, відповідно до закону звільнений від сплати судового збору.

На підставі ст.ст.610-612,629,1048,1050,1054 ЦК України та керуючись ст.ст.7,12,13,81,141,263,265,279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 100519938 від 28.08.2021 у загальному розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Копію заочного рішення направити відповідачу в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.

Відповідач має право подати заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідач має право оскаржити заочне рішення до суду апеляційної інстанції лише у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Через неявку всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України), а датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України).

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ: 44276926, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306);

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_8 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Повний тест судового рішення складено 22.10.2026

Суддя Дмитро ДАВИДЧУК