Рішення № 140831490, 07.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/600/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, 65026, м. Одеса, пл.Думська (Біржова), буд. 1)

до відповідача-1: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до відповідача-2: фізичної особи - підприємця Аль Осман Махмуд (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 )

до відповідача-3: фізичної особи - підприємця Аль Осман Закария (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 )

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів (код ЄДРПОУ 25830731, 65022, м. Одеса, вул. Косовська. 2-Д)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Бондарь Олексія Миколайовича (67330, Одеська обл., Березівський р-н. село Новоселівка, вул. Нова, 77А)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Омарову Віолетту Султаналіївну ( АДРЕСА_3 )

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Державного реєстратора Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Карпенко Анатолія Анатолійовича (67452, Одеська обл., Роздільнянський р-н, смт. Лиманське, вул. Центральна, 79)

про визнання протиправними та скасування рішень, визнання недійсним договору, зобов`язання звільнити земельну ділянку

за участю представників сторін:

від позивача: Валерія Степанчук

відповідач-1: не з`явився

від відповідачів 2 та 3: Ольга Морозова

треті особи: не з`явились

Позивач Одеська міська рада звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача-1 ОСОБА_1 , відповідача-2 фізичної особи - підприємця Аль Осман Махмуд, відповідача-3 фізичної особи - підприємця Аль Осман Закария про визнання протиправними та скасування рішень, визнання недійсним договору, зобов`язання звільнити земельну ділянку.

Одночасно з позовом міською радою подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просив накласти арешт на нежитлове приміщення магазину загальною площею 12 кв.м та заборонити суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, приймати рішення та вчиняти дії, пов`язані з державною реєстрацією прав, внесенням записів та змін до них у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо нежитлового приміщення магазину загальною площею 12 кв.м.

Ухвалою від 25.02.2026 заяву Одеської міської ради про забезпечення позову задоволено частково; накладено арешт на нежитлове приміщення магазину загальною площею 12 кв.м, розташованого за адресою: м.Одеса, вул.Святослава Караванського (Жуковського), 47 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1595997051101); у задоволенні решти заяви відмовлено.

Ухвалою суду від 25.02.2026 позовну заяву Одеської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Бондарь Олексія Миколайовича, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Омарову Віолетту Султаналіївну та державного реєстратора Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Карпенка Анатолія Анатолійовича; за клопотанням позивача витребувано у Юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи № 1595997051101 на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення магазину (будівлю) за адресою: м.Одеса, вул. Святослава Караванського (Жуковського), 47; вирішено інші процесуальні питання.

11.03.2026 на виконання вимог суду Юридичним департаментом Одеської міської ради подано засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи № 1595997051101 на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення магазину (будівлю) за адресою: м.Одеса, вул. Святослава Караванського (Жуковського), 47.

У зв`язку з перебуванням судді Cулімовської М.Б. у відпустці (за сімейними обставинами) підготовче засідання, призначене на 25.03.2026, не відбулося.

Ухвалою суду від 30.03.2026 призначено підготовче засідання на 15.04.2026.

Ухвалою суду від 15.04.2026 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 30.04.2026.

Ухвалою суду від 30.04.2026 відкладено підготовче засідання на 14.05.2026.

14.05.2026 від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.

14.05.2026 господарський суд оголосив перерву в судовому засіданні до 21.05.2026.

Ухвалою суду від 21.05.2026 поновлено фізичній особі - підприємцю Аль Осман Махмуд строк на подання відзиву на позовну заяву та прийнято відзив до розгляду; з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено провести підготовче провадження у розумні строки, відкладено підготовче засідання на 11.06.2026.

26.05.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив.

05.06.2026 від відповідача-2 надійшло заперечення на відповідь на відзив.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Cулімовської М.Б. підготовче засідання, призначене на 11.06.2026, не відбулося.

Ухвалою суду від 19.06.2026 призначено підготовче засідання на 02.07.2026.

26.06.2026 Одеською міською радою подано додаткові пояснення.

У судовому засіданні 02.07.2026 додаткові пояснення позивача залишено без розгляду, постановлено про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті у судовому засіданні 02.09.2026.

В судовому засіданні 02.09.2026 розпочато розгляд справи по суті.

Представник позивача підтримала позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Представник відповідачів 2, 3 проти задоволення позову заперечила з підстав його необґрунтованості.

Інші учасники провадження заяв по суті спору до суду не подавали, явку уповноважених представників в судові засідання не забезпечили.

В судовому засіданні 02.09.2026 оголошено перерву до 17.09.2026.

В судовому засіданні 17.09.2026 в порядку абз.1 ч.1 ст.219 ГПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив, що скорочене рішення буде проголошено 07.10.2026 о 13:00 годині.

В судове засідання 07.10.2026 з`явились представники позивача та відповідачів 2, 3.

Судом в порядку ч.1 ст.240 ГПК України проголошено скорочене рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників учасників провадження, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 11.07.2018 державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Бондарем Олексієм Миколайовичем прийнято рішення № 42007757 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію за Абу Хашабе Абдульазіз (відповідач-1) права власності на приміщення магазину загальною площею 12 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 (PHOHM: 1595997051101).

Підставами для державної реєстрації прав стали технічний паспорт на нежитлові будівлі, виданий ПП "УКРЕЛТРАНС" 02.07.2018 та акт Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 17.06.1998 №1387, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.

18.10.2024 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою Віолеттою Султаналіївною прийнято рішення №75635368 про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_4 за Аль Осман Махмуд (відповідач-2). Цього ж дня приватним нотаріусом Омаровою В.С. прийнято рішення №756345491 про державну реєстрацію права власності на 1/2 частину приміщення магазину за адресою: м. Одеса, вул. Святослава Караванського, 47/1 за Аль Осман Закария (відповідач-3).

Підставою для проведення наведених реєстраційних дій став договір купівлі-продажу приміщення магазину від 18.10.2024, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і Аль Осман Закария, посвідчений приватним нотаріусом Омаровою В.С., зареєстрований в реєстрі за № 21498.

26.06.2025 державним реєстратором Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Карпенком Анатолієм Анатолійовичем прийнято рішення №79638323 про державну реєстрацію змін розділу щодо права власності на закінчений будівництвом об`єкт за адресою: АДРЕСА_4 .

Підставою для державної реєстрації став технічний паспорт серії TI01:7494-4551-5555-7648, виданий ТОВ "ПАНАРО" 21.05.2025, згідно з яким тип об`єкта змінено з "приміщення магазину" на "будівлю".

Одеська міська рада стверджує про незаконність рішень державних реєстраторів від 11.07.2018 № 42007757 про державну реєстрацію права власності, від 18.10.2024 №75635368 про державну реєстрацію спільної часткової власності, рішення від 18.10.2024 №756345491 про державну реєстрацію спільної часткової власності щодо приміщення магазину та рішення від 26.06.2025 №79638323 про державну реєстрацію змін розділу за адресою: АДРЕСА_4 .

Щодо проведення державної реєстрації права власності на тимчасову споруду як на об`єкт нерухомого майна позивач зауважує, що рішенням від 11.07.2018 №42007757 державним реєстратором Бондарем О.М. зареєстровано право власності на тимчасову споруду як на об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 , у той час як ФОП Аль Осман Махмуд отримав всі необхідні документи на цей самий об`єкт для його розташування як тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.

Так, 31.07.2020 Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради (правонаступником якого є Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради) було оформлено ФОП Аль Осман Махмуд паспорт прив`язки № 01-08/781 на стаціонарну тимчасову споруду-павільйон загальною площею твердого покриття 12,71 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 48 / вул. Жуковського (Святослава Караванського), 47, строком дії до 08.07.2035.

06.08.2020 між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та ФОП Аль Осман Махмуд укладено договір № ТС-829/2/20 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 48 ріг вул. Жуковського (Святослава Караванського), 47, строком дії до 08.07.2035.

26.09.2024 Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради під час проведення обстеження наведеної тимчасової споруди було встановлено наявність порушень законодавства щодо її розміщення, а саме: перевищення площі тимчасової споруди - замість заявленої площі 12,71 кв.м фактична площа спірного об`єкта становить 16,54 кв.м.

З огляду на наведене Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради складено відповідний акт обстеження від 26.09.2024 та видано припис від 27.09.2024 № 136870, а також встановлено строк виконання припису щодо приведення тимчасової споруди у відповідність до Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м.Одесі, затведженими рішенням Одеської міської ради від 09.10.2023 №3961-VI, - до 04.10.2024 року.

30.10.2024 Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради проведено повторне обстеження та складено відповідний акт, з якого вбачається, що вищезазначені порушення не було усунуто.

30.10.2024 Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради також складено висновок № 04-11/1060 про можливість анулювання паспорта прив`язки тимчасової споруди від 31.07.2020 № 01-08/781 на підставі п. 9.8 Правил у зв`язку із встановленням факту надання в заяві та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації.

На підставі наведеного висновку наказом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 11.11.2024 №01-08/781 анульовано паспорт прив`язки тимчасової споруди від 31.07.2020 №01-08/781.

14.11.2024 у зв`язку із анулюванням паспорту прив`язки Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради в односторонньому порядку розірвано договір від 14.11.2024 № ТС-829/2/20.

Натомість, як стверджує позивач, одночасно із вжиттям визначених законодавством заходів щодо усунення порушень розміщення тимчасової споруди, 18.10.2024 приватним нотаріусом Омаровою В.С. прийняті рішення № 75635368 та № 756345491 про державну реєстрацію права власності по 1/2 частині спірного об`єкта як на приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_4 , за Аль Осман Махмуд та Аль Осман Закария відповідно.

Таким чином, ФОП Аль Осман Махмуд були оформлені всі необхідні документи для розміщення тимчасової споруди у визначеному законодавством порядку. 3 фотофіксації даного об`єкта вбачається, що останньому притаманні всі ознаки тимчасової споруди - павільйон виготовлено з полегшених конструкцій та його встановлено без улаштування фундаменту.

При цьому, Абу Хашабе Абдульазіз ("первісний правонабувач") в цей же час відчужив спірний об`єкт на користь ОСОБА_2 (особі, яка оформила вищенаведені паспорт прив`язки та договір) та ОСОБА_3 як "приміщення магазину", тобто як об`єкт нерухомого майна.

Одеською міською радою до матеріалів справи додано фотознімок з картографічного веб-сервісу Google maps станом на березень 2019, з якого також вбачається, що ще до оформлення паспорту прив`язки та укладення договору на право користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у 2020 році, за адресою: АДРЕСА_5 був розташований об`єкт, якому притаманні ознаки тимчасової споруди.

За наведених обставин Одеська міська рада наголошує, що приміщення магазину загальною площею 12 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 , право власності на яке зареєстровано як на об`єкт нерухомого майна, у дійсності є тимчасовою спорудою, для розміщення якої оформлялася відповідна документація.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

Проте, проігнорувавши те, що права на тимчасову споруду взагалі не підлягають державній реєстрації, державним реєстратором було зареєстровано право власності за ОСОБА_1 , а згодом і за ОСОБА_2 та за ОСОБА_3 на тимчасову споруду як на об`єкт нерухомого майна.

При цьому позивач зауважує про порушення відповідачами прав територіальної громади м. Одеси, що полягає у самовільному захопленні земельної ділянки комунальної власності.

Так, земельна ділянка, розташована на території міста Одеси за адресою: АДРЕСА_4 , не перебуває у державній власності та не передавалась у користування та/або у приватну власність іншим особам, вказана земельна ділянка знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Одеси згідно із положеннями законодавства.

В свою чергу, жодного рішення стосовно передачі у власність чи користування земельної ділянки, на якій розташована тимчасова споруда за адресою: АДРЕСА_4 , Одеською міською радою не приймалося, наразі не існує жодних документів, які б підтверджували вибуття даної земельної ділянки з власності територіальної громади міста Одеси.

Разом із тим, на переконання позивача, протиправна державна реєстрація права власності на тимчасову споруду як на об`єкт нерухомого майна є "штучним" створенням передумов для подальшого набуття речових прав на земельну ділянку комунальної власності, на якій такий об`єкт розташований. А будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на земельну ділянку або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", є самовільним заняттям земельної ділянки.

Таким чином, за твердженням позивача, внаслідок державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 , а в подальшому за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на тимчасову споруду, відбулося самовільне захоплення земельної ділянки комунальної власності, яка не відводилася відповідачам ані у приватну власність, ані в користування.

Щодо протиправності рішення державного реєстратора Бондаря О.М. від 11.07.2018 року № 42007757 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на приміщення магазину загальною площею 12 кв.м за адресою: АДРЕСА_4 , прийняте на підставі: технічного паспорта від 02.07.2018 на нежитлові будівлі, виданого ПП "УКРЕЛТРАНС"; акта про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 17.06.1998 №1387, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, позивач звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції від 07.03.2018, чинної на момент прийняття рішення від 11.07.2018 № 42007757), державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Натомість, всупереч встановлених вище приписів, із матеріалів реєстраційної справи вбачається, що державний реєстратор не звертався до КП "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради із запитом про надання інформації щодо наявності/відсутності інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_4 , а також щодо реєстрації права власності до 01.01.2013 року.

Листом від 22.07.2025 №3144/03.01-07 КП "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради, на зберіганні якого знаходяться відомості щодо об`єктів нерухомого майна, починаючи з 1933 року, повідомило, що за архівними даними, станом на 31.12.2012 відсутня інформація про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_4 , а також про те, що станом на 2025 рік інвентаризаційна (реєстраційна) справа за цією адресою не зареєстрована.

Також, поза увагою державного реєстратора залишилось те, що технічний паспорт від 02.07.2018 на нежитлові будівлі був виданий ПП "УКРЕЛТРАНС" на об`єкт, який не підлягає технічній інвентаризації, оскільки спірний об`єкт є кіоском, технічна інвентаризація щодо якого проводиться лише як на допоміжне приміщення та який не може бути основним приміщенням, а може існувати виключно як складова до основного об`єкта.

Щодо поданого заявником акта про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 17.06.1998 №1387, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, позивач зазначає, що всупереч вимогам п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" при проведенні спірної державної реєстрації прав державний реєстратор не використав відомості з реєстру та не перевірив, чи чинний станом на 11.07.2018 акт про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 17.06.1998 №1387, чи не було внесено до нього змін тощо. З огляду на те, що перевірка таких відомостей державним реєстратором є обов`язковою, позивач вважає, що у даному випадку було порушено законодавство про державну реєстрацію речових прав.

Також позивач звертає увагу на те, що відповідно до п.41 Порядку №1127, для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подається, зокрема, документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Проте, державним реєстратором оскаржуване рішення прийнято за відсутності такого обов`язкового документу для державної реєстрації як документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. При цьому, відповідно до положень пункту 41 Порядку № 1127 обставини державної реєстрації речових прав за ОСОБА_1 не відносяться до тих випадків, коли документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається.

Так, відповідно до п. 4.4 розділу 4 Положення про Адресний реєстр міста Одеси, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2009 року № 809, документом, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, є розпорядження районної адміністрації, яке видається на підставі довідки з Адресного реєстру міста Одеси за заявою власника (наймача, балансоутримувача) об`єкта протягом десяти робочих днів після отримання заяви, довідки, документів, що відповідно до законодавства посвідчують майнові права на об`єкт, та документів, які підтверджують особу заявника.

Листом від 07.07.2025 №01-11/1601/1вих Приморська районна адміністрація Одеської міської ради повідомила, що відповідно до системи автоматизації діловодства та електронного документообігу у Приморської районної адміністрації Одеської міської ради відсутня інформація стосовно наявності розпорядження про присвоєння поштової адреси нежитловому приміщенню магазину за адресою: АДРЕСА_4 .

Тобто, розпорядження районної адміністрації Одеської міської ради, яке підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, заявнику видане не було, що у даному випадку є неприпустимим. Більше того, листом від 20.06.2025 №199 КП "Право" Одеської міської ради зазначило, що в Адресному реєстрі міста Одеси адреса: м. Одеса. вул. Святослава Караванського, 47/1, відсутня, а довідки про її резервування чи підтвердження не видавалися.

Таким чином, Одеська міська рада акцентує увагу на тому, що всупереч наведеним положенням законодавства державна реєстрація права власності була проведена державним реєстратором Бондарем О.М. за відсутності документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Щодо протиправності рішень приватного нотаріуса Омарової В.С. від 18.10.2024 № 75635368 та № 75635491 про державну реєстрацію права власності по 1/2 частині на приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_4 , за ОСОБА_2 та за ОСОБА_3 відповідно, позивач зауважує наступне.

Так, підставою для прийняття наведених рішень став договір купівлі-продажу приміщення магазину від 18.10.2024, укладений між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (покупці), посвідчений приватним нотаріусом Омаровою В.С., зареєстрований в реєстрі за № 21498.

Позивач зазначає, що ФОП ОСОБА_2 31.07.2020 отримав паспорт прив`язки № 01-08/781 на стаціонарну тимчасову споруду та 06.08.2020 уклав договір № ТС-829/2/20 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності.

Тобто, на момент купівлі "приміщення магазину" один із покупців - ОСОБА_2 оформив всі визначені законодавством документи для розміщення цього самого об`єкта як тимчасової споруди. Більше того, останній навіть отримав припис Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради від 27.09.2024 № 136870 щодо приведення тимчасової споруди у відповідність до Правил. Натомість, дана особа таку інформацію від приватного нотаріуса приховала (зазначені обставини не відображені у договорі купівлі-продажу) та з метою уникнення виконання наведеного припису штучно оформила у приватну власність 1/2 частину тимчасової споруди як об`єкта нерухомості.

На переконання позивача, враховуючи суперечливі відомості щодо первісної державної реєстрації за ОСОБА_1 , приватний нотаріус Омарова В.С. мала визначені законом підставі для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії (посвідчення договору купівлі-продажу) або відмови у її вчиненні, які, натомість, нею вчинені не були, що призвело до проведення безпідставної державної реєстрації права власності на підставі такого правочину за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Щодо протиправності рішення державного реєстратора Карпенка А.А. від 26.06.2025 № 79638323 про державну реєстрацію змін розділу на підставі технічного паспорту серії НОМЕР_4 , виданого ТОВ "ПАНАРО" 21.05.2025, позивач зауважує, що зазначений технічний паспорт має примітку, але наведені в ній відомості не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а її зміст фактично спрямований на штучне узаконення тимчасової споруди як об`єкта нерухомого майна.

Враховуючи наведене, з огляду на те, що рішення державного реєстратора Бондаря О.М. від 11.07.2018 № 42007757, яким зареєстровано право власності на тимчасову споруду як на об`єкт нерухомого майна, є неправомірним та прийнятим всупереч вимогам законодавства, то і наступні рішення про державну реєстрацію права власності по 1/2 частині на приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_4 , за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , прийняті приватним нотаріусом Омаровою В.С., та рішення про державну реєстрацію змін розділу, прийняте державним реєстратором Карпенком А.А., на переконання позивача підлягають скасуванню як такі, що прийняті відносно об`єкта, право власності на який зареєстровано без визначених законодавством підстав та із порушенням процедури державної реєстрації.

Також позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення магазину від 18.10.2024, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Омаровою В.С., зареєстрований в реєстрі за № 21498, оскільки у спірних правовідносинах право власності ОСОБА_1 на приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_4 (PHOНМ: 1595997051101) виникло внаслідок протиправної державної реєстрації прав, що виключає наявність у нього законних підстав для набуття статусу власника зазначеного об`єкта нерухомого майна. Укладання договору купівлі-продажу на приміщення магазину від 18.10.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін та має конкретні юридичні наслідки - передачу права власності на нерухоме майно.

При цьому позивач наголошує, що невизнання недійсним договору у судовому порядку взагалі нівелює можливість захисту порушеного права комунальної власності територіальної громади м. Одеси на земельну ділянку, оскільки створює передумови для подальшого відчуження приміщення магазину, виведення такого майна з власності фізичних осіб, а також розпорядження таким об`єктом, з метою забезпечення збереження незаконної державної реєстрації прав власності.

Крім того, позивач, з метою відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав територіальної громади міста Одеси, просить зобов`язати фізичну особу-підприємця Аль Осман Махмуд та фізичну особу-підприємця Аль Осман Закария звільнити земельну ділянку площею 12,71 кв.м за адресою: АДРЕСА_6 , шляхом демонтажу тимчасової споруди.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідачі 2, 3 фізична особа-підприємець Аль Осман Махмуд та фізична особа-підприємець Аль Осман Закария у відзиві на позовну заяву та їх представник в судовому засіданні зазначають, що з метою проведення своєї господарської діяльності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було прийнято рішення придбання нежитлового приміщення магазину, площею 12,0 кв м. На момент укладання договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В.С. 18.10.2024 за №21498 та прийняттям відповідних рішень, право власності на нежитлове приміщення-магазину було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав за продавцем ОСОБА_1 з 03.07.2018. При проведені перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав, жодних обмежень стосовно об`єкту правочину або продавця встановлено не було. Таким чином, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В.С. 18.10.2024 було посвідчено договір купівлі продажу.

Рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Омарової В.С. від 18.10.2024 №75635368 та від 18.10.2024 №75634549 були проведені одночасно із вчиненням нотаріальної дії на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.

Разом із тим, відповідно до акту Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 17.06.1998, приміщення магазину, загальною площею 12,0 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , було введено в експлуатацію ще у 1998 році. Реєстрація права власності продавця на зазначене приміщення магазину була проведена 03.07.2018 на підставі документів, отриманих з архівного фонду Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради. Крім того, на момент прийняття 31.07.2020 Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради рішення про оформлення з ФОП Аль Осман Махмуд паспорту прив`язки №01-08/781 на стаціонарну тимчасову споруду - павільон, загальною площею 12,71 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 , інформація про реєстрацію права власності на приміщення магазину, загальною площею 12,0 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , вже понад два роки містилась в Державному реєстрі речових прав.

При цьому відповідачі зауважують, що реєстрація права власності на нежитлове приміщення магазину жодним чином не може створювати передумов для подальшого набуття речових прав на земельну ділянку комунальної власності. Позивачем не доведено, що нежитлове приміщення магазину, площею 12,00 кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_4 , право на яке було зареєстроване відповідно до оскаржуваних рішень, та стаціонарна тимчасова споруда - павільон, загальною площею 12,71 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 , на яку було оформлено договір №ТС-829/2/20, площу якої в подальшому, як вбачається з позовної заяви, було змінено на 16,54 кв.м., є тотожними спорудами. Таким чином, на переконання відповідачів, посилання позивача на той факт, що прийнятими рішеннями державних реєстраторів порушуються права Одеської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що належить відповідачам на праві приватної власності, є необґрунтованими та не доведеними.

Щодо зауважень позивача стосовно технічного паспорта від 02.07.2018 на нежитлові будівлі, виданого ПП "УКРЕЛТРАНС", відповідачі зазначають, що технічний паспорт виготовлений за змістом та формою, визначеною чинним законодавством України, кваліфікованим сертифікованим експертом в даній галузі.

Також звертають увагу, що акт про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 17.06.1998 року № 1387 виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України задовго до початку функціонування єдиних державних реєстрів та до їх наповнення відповідними відомостями. Наповнення Єдиного реєстру дозвільних документів інформацією про дозвільні документі, видані до початку його функціонування, не передбачено чинним законодавством України.

Таким чином, відповідачі вважають необґрунтованими посилання позивача на незаконність рішення державного реєстратора Бондаря О.М. від 11.07.2018 року №42007757.

Стосовно реєстраційних дій, проведених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В.С. відповідачі зауважують, що останньою належним чином були перевірені документи, які подавались для державної реєстрації прав, на відповідність вимогам, встановленим чинним законодавством, оскільки їх комплектність, зміст та форма відповідали вимогам законодавства у сфері державної реєстрації прав, а тому підстави для відмови в державній реєстрації прав, передбачені статтею 24 Закону, були відсутні.

Щодо наявності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення магазину від 18.10.2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Омаровою В.С., зареєстрованого реєстрі за № 21498, на які посилається позивач, відповідачі зазначають, що відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Так, ФОП Аль Осман Махмуд та ФОП Аль Осман Закария на праві приватної власності, набутого на підставі договору купівлі-продажу, укладеного відповідно до приписів чинного законодавства, в рівних частках належить об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_4 .

В свою чергу, в силу положень статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Крім того, в силу частини другої статті 328 ЦК України презюмується правомірність набуття власником права власності на майно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому, на переконання відповідачів, відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна.

Стосовно рішення державного реєстратора Карпенка А.А. від 26.06.2025 № 79638323 відповідачі зауважують, що як вбачається з технічних паспортів від 02.07.2018 на нежитлові будівлі, виданого ПП "УКРЕЛТРАНС", та від 21.05.2025, виданого ТОВ "ПОНАРО", а також зазначається в самій позовній заяві, при проведені технічної інвентаризації сертифікованим інженером не виявлено внесення будь-яких змін в конфігурацію та конструктивні елементи спірного об`єкта.

Додатково відповідачі звертають увагу на те, що обставини, викладені в позовній заяві, були предметом розгляду центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, як компетентного органу у сфері дотримання вимог законодавства з боку державних реєстраторів при проведенні державної реєстрації. При цьому за результатом розгляду скарги колегією було прийнято рішення про залишення без розгляду по суті скарги Одеської міської ради у зв`язку з порушенням процесуальних строків на її подання.

За наведеного відповідачі позовні вимоги Одеської міської ради вважають необгрунтованими та просять відмовити в їх задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Так, Одеська міська рада, відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", є представницьким органом місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Статтями 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України та ст. ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України врегульовано порядок розпорядження землею.

Згідно зі статтею 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (пункт 34 частини першої статті 26), органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Одеська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону.

Виходячи із вимог статті 83 Земельного кодексу України, презюмується належність земельних ділянок на території міста Одеси територіальній громаді міста з визначенням її власника Одеської міської ради.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно вимог частини 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України "Про оренду землі", Цивільного кодексу України).

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №918/633/16 та від 06.11.2019 у справі №910/14328/17).

Так, частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За змістом статті 391 ЦК України та статті 155 ЗК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1 статті 158 ЗК України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування.

Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Тобто, обов`язковою умовою правомірного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Позивач зазначає, що жодного рішення міської ради або іншого уповноваженого органу про передачу даної ділянки у власність чи користування відповідачам не існує.

За самовільне зайняття земельних ділянок ст. 211 Земельного кодексу України передбачає цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 212 ЗК України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" судам роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Судом встановлено, що 11.07.2018 державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Бондарем О.М. прийнято рішення № 42007757 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію за ОСОБА_1 (відповідач-1) права власності на приміщення магазину загальною площею 12 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Святослава Караванського, 47/1 (PHOHM: 1595997051101).

Підставами для державної реєстрації прав стали технічний паспорт на нежитлові будівлі, виданий ПП "УКРЕЛТРАНС" 02.07.2018, та акт Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 17.06.1998 №1387, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції від 07.03.2018, чинної на момент прийняття рішення від 11.07.2018 № 42007757), державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

Що стосується технічного паспорту на нежитлові будівлі, виданого ПП "УКРЕЛТРАНС" 02.07.2018, на підставі якого було здійснено реєстрацію права власності за відповідачем-1, то суд зауважує, що технічний паспорт не є правовстановлюючим документом і не може бути самостійною підставою для державної реєстрації права на об`єкт.

Технічний паспорт є документом, що підтверджує проведення технічної інвентаризації об`єкту, він не підтверджує право власності на зареєстрований об`єкт нерухомості та не дає можливості встановити підстави набуття права власності Абу Хашабе Абдульазіз на вищевказаний об`єкт нерухомості.

Отже, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності на нерухомість необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17).

Згідно з Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженою Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 за № 127 (далі Інструкція № 127), технічна інвентаризація - комплекс робіт з обмірювання об`єкта нерухомого майна з визначенням його складу, фактичної площі та об`єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) та обов`язковим внесенням відомостей про об`єкт нерухомого майна до Реєстру об`єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру).

Отже, технічний паспорт може бути умовою державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна виключно у сукупності з іншими документами або відомостями, визначеними пунктами 41-42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015.

В свою чергу, із матеріалів реєстраційної справи вбачається, що державний реєстратор не звертався до КП "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради із запитом про надання інформації щодо наявності/відсутності інвентаризаційної справи за адресою: м. Одеса, вул. Святослава Караванського, 47/1, а також щодо реєстрації права власності до 01.01.2013 року.

Листом від 22.07.2025 №3144/03.01-07 КП "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради, на зберіганні якого знаходяться відомості щодо об`єктів нерухомого майна, починаючи з 1933 року, повідомило, що за архівними даними, станом на 31.12.2012 відсутня інформація про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення магазину за адресою: м. Одеса, вул. Святослава Караванського, 47/1, а також про те, що станом на 2025 рік інвентаризаційна (реєстраційна) справа за цією адресою не зареєстрована.

Щодо акту Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 17.06.1998 №1387, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.

Суд зауважує, що в матеріалах справи наявний означений акт (т.1 а.с.58-59), проте останній складений іноземною (російською) мовою.

За приписами ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

За приписами частини 1 статті 10 Господарського процесуального кодексу України, господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", що набрав чинності 16.07.2019, встановлено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.

Частинами 1, 6 статті 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" визначено, що мовою нормативно-правових актів і актів індивідуальної дії, діловодства і документообігу органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування є державна мова. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.

Згідно із положеннями статті 14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Суди ухвалюють рішення та оприлюднюють їх державною мовою у порядку, встановленому законом. Текст судового рішення складається з урахуванням стандартів державної мови.

При цьому, відповідно до пункту 12 частини 1 статті 34 Закону України "Про нотаріат", нотаріуси засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу.

Згідно зі статтею 79 Закону України "Про нотаріат", нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.

Враховуючи вищевказані положення законодавства, у випадку подання до суду документів, зміст яких викладено іноземною мовою, останні повинні мати засвідчений нотаріальний переклад таких документів.

Зазначений висновок суду щодо надання відповідного перекладу узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах КГС ВС від 12.03.2025 у справі № 910/20940/21 (910/19964/23), від 03.03.2025 у справі № 910/628/20.

Доданий позивачем до матеріалів справи акт Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 17.06.1998 №1387 викладений іноземною мовою, не містить нотаріально засвідченого перекладу, отже не може бути прийнятий судом в якості належного доказу, а тому не враховується при розгляді даної справи.

Також, відповідно до п.41 Порядку №1127 (в редакції станом на дату прийняття рішення державного реєстратора), для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подається, зокрема, документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Відповідно до п. 4.4 розділу 4 Положення про Адресний реєстр міста Одеси, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2009 року № 809, документом, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, є розпорядження районної адміністрації, яке видається на підставі довідки з Адресного реєстру міста Одеси за заявою власника (наймача, балансоутримувача) об`єкта протягом десяти робочих днів після отримання заяви, довідки, документів, що відповідно до законодавства посвідчують майнові права на об`єкт, та документів, які підтверджують особу заявника.

Листом від 07.07.2025 №01-11/1601/1вих Приморська районна адміністрація Одеської міської ради повідомила, що відповідно до системи автоматизації діловодства та електронного документообігу у Приморської районної адміністрації Одеської міської ради відсутня інформація стосовно наявності розпорядження про присвоєння поштової адреси нежитловому приміщенню магазину за адресою: м. Одеса, вул. Святослава Караванського, 47/1.

Тобто, розпорядження районної адміністрації Одеської міської ради, яке підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, заявнику видане не було. Листом від 20.06.2025 №199 КП "Право" Одеської міської ради зазначило, що в Адресному реєстрі міста Одеси адреса: м. Одеса. вул. Святослава Караванського, 47/1, відсутня, а довідки про її резервування чи підтвердження не видавалися.

Таким чином, державна реєстрація права власності була проведена державним реєстратором Бондарем О.М. за відсутності документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Отже, вказана адреса: м.Одеса, вул. Святослава Караванського, 47/1 самовільно використана заявником та внесена державним реєстратором до Державного реєстру прав з порушеннями вимог чинного законодавства, без її присвоєння в установленому порядку та без надання підтверджуючих документів, які вимагалися п. 41 Порядку реєстрації, як обов`язковий документ для державної реєстрації права власності.

За наведеного суд констатує, що рішення державного реєстратора від 11.07.2018 № 42007757 про державну реєстрацію за Абу Хашабе Абдульазіз (відповідач-1) права власності на приміщення магазину загальною площею 12 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Святослава Караванського, 47/1 (PHOHM: 1595997051101) прийняте за відсутності права користування спірною земельною ділянкою, без документів, що підтверджують присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, за відсутності дозвільних документів на будівництво, що свідчить про порушення п.41 Порядку про реєстрацію та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".

31.07.2020 Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради (правонаступником якого є Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради) було оформлено ФОП Аль Осман Махмуд паспорт прив`язки № 01-08/781 на стаціонарну тимчасову споруду-павільйон загальною площею твердого покриття 12,71 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 48 / вул. Жуковського (Святослава Караванського), 47, строком дії до 08.07.2035.

06.08.2020 між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради та ФОП Аль Осман Махмуд укладено договір № ТС-829/2/20 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 48 ріг вул. Жуковського (Святослава Караванського), 47, строком дії до 08.07.2035.

26.09.2024 Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради під час проведення обстеження наведеної тимчасової споруди було встановлено наявність порушень законодавства щодо її розміщення, а саме: перевищення площі тимчасової споруди - замість заявленої площі 12,71 кв.м фактична площа спірного об`єкта становить 16,54 кв.м.

З огляду на наведене Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради складено відповідний акт обстеження від 26.09.2024 та видано припис від 27.09.2024 № 136870, а також встановлено строк виконання припису щодо приведення тимчасової споруди у відповідність до Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м.Одесі, затведженими рішенням Одеської міської ради від 09.10.2023 №3961-VI, - до 04.10.2024 року.

30.10.2024 Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради проведено повторне обстеження та складено відповідний акт, з якого вбачається, що вищезазначені порушення не було усунуто.

30.10.2024 Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради також складено висновок № 04-11/1060 про можливість анулювання паспорта прив`язки тимчасової споруди від 31.07.2020 № 01-08/781 на підставі п. 9.8 Правил у зв`язку із встановленням факту надання в заяві та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації.

На підставі наведеного висновку наказом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 11.11.2024 №01-08/781 анульовано паспорт прив`язки тимчасової споруди від 31.07.2020 №01-08/781.

14.11.2024 у зв`язку із анулюванням паспорту прив`язки Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради в односторонньому порядку розірвано договір від 14.11.2024 № ТС-829/2/20.

Разом з тим, одночасно із вжиттям визначених законодавством заходів щодо усунення порушень розміщення тимчасової споруди, 18.10.2024 приватним нотаріусом Омаровою В.С. прийняті рішення № 75635368 та № 756345491 про державну реєстрацію по 1/2 частині спірного об`єкта як на приміщення магазину за адресою: м. Одеса, вул. Святослава Караванського, 47/1, за Аль Осман Махмуд та Аль Осман Закария відповідно.

В подальшому, 26.06.2025 державним реєстратором Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Карпенком А.А. прийнято рішення №79638323 про державну реєстрацію змін розділу щодо права власності на закінчений будівництвом об`єкт за адресою: м. Одеса, вул. Святослава Караванського, 47/1.

Підставою для державної реєстрації став технічний паспорт серії TI01:7494-4551-5555-7648, виданий ТОВ "ПАНАРО" 21.05.2025, згідно з яким тип об`єкта змінено з "приміщення магазину" на "будівлю".

У відзиві на позовну заяву відповідачі 2, 3 зауважили, що позивачем не доведено, що нежитлове приміщення магазину, площею 12,00 кв.м., який розташований за адресою м.Одеса, вул.Жуковського (Караванського) 47/1, право на яке було зареєстроване відповідно до оскаржуваних рішень, та стаціонарна тимчасова споруда - павільон, загальною площею 12,71 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 48 / Жуковського (Караванського) 47, на яку було оформлено договір №ТС-829/2/20, площу якої в подальшому, як вбачається з позовної заяви, було змінено на 16,54 кв.м., є тотожними спорудами.

Разом з тим, в судовому засіданні представник відповідачів на питання суду щодо наявності за вказаною адресою двох об`єктів - приміщення магазину та тимчасової споруди-павільйону надала пояснення, що наразі за цією адресою розташований лише один об`єкт.

При цьому, в матеріалах справи наявний фотознімок з картографічного веб-сервісу Google maps станом на березень 2019, з якого також вбачається розташування за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 48 ріг вул. Жуковського (Святослава Караванського), 47 єдиного об`єкту, якому притаманні ознаки тимчасової споруди.

Також, в Акті обстеження тимчасової споруди від 30.10.2024, складеному Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів, встановлено обставину розташування за адресою: м.Одеса, вул.Преображенська, 48 ріг АДРЕСА_6 саме тимчасової споруди, площею 16,5 кв.м., розміщеної на підставі Паспорту прив`язки ТС №01-08/781 від 31.07.2020 та договору на право тимчасового користування місцями для розміщення ТС №ТС-829/1/20 від 05.08.2020.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону (частина друга статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно з частиною четвертою статті 5 вказаного Закону, не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

На виконання частини четвертої статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який визначає механізм їх розміщення.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, підставою для розміщення тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності є паспорт прив`язки тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності.

Отже, тимчасова споруда та об`єкт нерухомого майна - це об`єкти з діаметрально протилежними юридичними та технічними характеристиками.

Тимчасова споруда має статус рухомого майна, не пов`язана фундаментом із землею, встановлюється на підставі паспорта-прив`язки, право власності на таку споруду не підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Капітальна споруда набуває статусу нерухомого майна й об`єкта речових прав після завершення будівництва та проведення державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за наявності дозвільних документів на будівництво та введення об`єкта в експлуатацію, має капітальний фундамент і нерозривний зв`язок із землею.

Доказів розташування на спірній земельній ділянці за наведеною вище адресою нерухомого майна - приміщення магазину, право власності на яке було зареєстроване за відповідачами, матеріали справи не містять.

Проте, з наявних доказів вбачається, що приміщення магазину, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 48 ріг вул. Жуковського (Святослава Караванського), 47, право власності на яке зареєстровано як на об`єкт нерухомого майна, у дійсності є тимчасовою спорудою, для розміщення якої оформлялася відповідна документація.

Так, право власності виникає за наявності певних юридичних фактів, які передбачено цивільним законодавством. Це можуть бути будь-які підстави, які не заборонено законом.

Із комплексного аналізу Цивільного кодексу України, законів України у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень тощо випливає, що особа стає власником новоствореного об`єкта нерухомості після завершення його будівництва, прийняття нерухомого майна до експлуатації, визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, що пред`являється до власника земельної ділянки (в даній справі - Одеської міської ради) та державної реєстрації.

Виключно державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно (постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

З аналізу змісту статті 376 ЦК України вбачається, що для того щоб визнати об`єкт самочинним будівництвом, достатньо однієї з ознак, а саме:

- об`єкт нерухомості збудований або будується на земельній ділянці, яку не було відведено для цієї мети;

- об`єкт нерухомості збудований або будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту;

- об`єкт нерухомості збудований або будується з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Окрім того, в ст. 331 ЦК України зазначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 у справі № 910/2939/19 висловив таку правову позицію: зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; постанова Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17).

Нормами ст.ст. 331, 376 Цивільного кодексу України закріплено правові підстави виникнення права власності на новостворене нерухоме майно: на підставі затвердженого акту прийняття об`єкту до експлуатації або за рішенням суду - на об`єкти самочинного будівництва.

Як зазначено вище, згідно ч. 1, 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

Відтак, державна реєстрація на тимчасову споруду: нежитлове приміщення магазину загальною площею 12 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , здійснена з порушенням положень законодавства України.

Станом на час розгляду справи зазначене майно належить відповідачам 2, 3 - фізичній особі - підприємцю Аль Осман Махмуд та фізичній особі - підприємцю Аль Осман Закария.

Встановивши протиправність здійсненої державної реєстрації стосовно означеного об`єкту, з метою захисту порушених прав та інтересів територіальної громади міста Одеси, Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача-1 Абу Хашабе Абдуальзіз, відповідача-2 фізичної особи - підприємця Аль Осман Махмуд, відповідача-3 фізичної особи - підприємця Аль Осман Закария, за участю третіх осіб Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів, державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Бондарь Олексія Миколайовича, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Омарової Віолетти Султаналіївни, державного реєстратора Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Карпенка Анатолія Анатолійовича про визнання протиправними та скасування рішень, визнання недійсним договору, зобов`язання звільнити земельну ділянку.

Щодо заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Так позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення магазину від 18.10.2024, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Омаровою В.С., зареєстрований в реєстрі за № 21498.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що фактично позивач звернувся до суду з метою захисту прав територіальної громади м. Одеси як власника земельної ділянки, на якій розташована вищезазначена тимчасова споруда.

Разом з тим суд зауважує, що Одеська міська рада не є стороною спірного договору та не заявляє про свої права або інтереси щодо об`єкту купівлі-продажу. Внаслідок укладення відповідачами спірного договору обсяг прав та обов`язків міської ради жодним чином не змінюється. Укладення оскаржуваного договору не створило для позивача як дійсного власника земельної ділянки жодних правових наслідків.

При цьому сам договір, на відміну від розташування на земельній ділянці самочинно встановленої тимчасової споруди, не створює для позивача перешкоди в розпорядженні земельною ділянкою.

Отже, права та інтереси Одеської міської ради укладенням відповідачами спірного договору не порушуються. Визнання цього договору недійсним не призведе до відновлення порушених прав власника земельної ділянки, що є підставою для відмови в задоволенні відповідних позовних вимог про визнання договору недійсним.

Подібні висновки викладені в пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, в пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18.

Суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.13).

Отже, вимога Одеської міської ради про визнання недійсним договору-купівлі-продажу приміщення магазину від 18.10.2024, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Омаровою В.С., зареєстрований в реєстрі за № 21498, задоволенню не підлягає.

В частині вимог про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Бондарь Олексія Миколайовича, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Омарової Віолетти Султаналіївни, державного реєстратора Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Карпенка Анатолія Анатолійовича про реєстрацію права власності на приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_4 , суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

У постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84).

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру.

До інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності. Самостійного значення для виникнення права власності факт державної реєстрації не має.

При цьому, державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, а державна реєстрація визначає лише момент, з якого право власності може виникнути за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

У постанові від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123).

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у Державному реєстрі реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

Оскільки спірний об`єкт - приміщення магазину, розміщеного за адресою: м.Одеса, вул.Святослава Караванського, 47/1, є тимчасовою спорудою, то до останньої взагалі не передбачено можливість державної реєстрації права власності як на об`єкт нерухомого майна.

Способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено, що право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України).

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України, не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, норм частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункт 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справi № 916/1174/22).

Таким чином, усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21).

Враховуючи наведені норми матеріального права, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, неоспорення сторонами фактичного існування такого майна в натурі, суд зазначає, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Одеси у спірних правовідносинах є лише вимога позивача про демонтаж тимчасової споруди і задоволення цієї вимоги саме по собі остаточно вирішить юридичну долю спірного самочинного будівництва у встановленому законом порядку.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05.02.2025 у справі № 914/2511/23, від 12.02.2025 у справі № 916/960/22, від 26.02.2025 у справі № 914/2847/23, від 19.05.2026 у справі №916/1086/25.

За наведеного, суд ухвалює про відмову у задоволенні вимог про визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів про реєстрацію права власності на приміщення магазину, розташованого за адресою: м.Одеса, вул.Святослава Караванського, 47/1.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу тимчасової споруди, то остання підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, Одеська міська рада просить суд зобов`язати фізичну особу-підприєця Аль Осман Махмуд та фізичну особу-підприємця Аль Осман Закария звільнити земельну ділянку площею 12,71 кв.м за адресою: м. Одеса, Святослава Караванського (Жуковського), 47, шляхом демонтажу тимчасової споруди за адресою: м. Одеса, Караванського (Жуковського), 47.

Суд зауважує, що перебування на земельній ділянці комунальної власності нежитлової будівлі, право власності на яку на даний час зареєстровано за відповідачами 2 та 3, а також використання земельної ділянки, належній територіальній громаді, без правових підстав, перешкоджає позивачу у реалізації ним свого права власності. При цьому матеріали справи не містять доказів, що земельна ділянка передавалась у власність або відводилась у користування відповідачам 2, 3, зокрема, із метою здійснення на ній будь-якого будівництва, розміщення об`єкту нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Частиною четвертою статті 376 ЦК України передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судові практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19).

Отже, розміщення на земельній ділянці спірного об`єкта порушує умови землекористування та останній підлягає знесенню на підставі частини четвертої статті 376 ЦК України.

При цьому, відповідачі, вчиняючи дії, спрямовані на здійснення державної реєстрації права власності на тимчасову споруду - приміщення магазину, не могли не усвідомлювати протиправність своїх дій з огляду на відсутність у них будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташований означений об`єкт.

Таким чином, відповідачі діяли недобросовісно, порушуючи право власності територіальної громади міста Одеси на вказану земельну ділянку під об`єктом.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

За приписами статті 212 ЗК України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (при цьому для знесення не має значення, чи є споруда тимчасовою, чи капітальною). Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Суд зауважує, що приміщення магазину, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул.Святослава Караванського (Жуковського), 47, є тимчасовою спорудою, яка не відноситься до нерухомого майна, відповідачі 2, 3 використовують спірну земельну ділянку позивача без установлених законом підстав, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 391 ЦК України.

При цьому суд звертає увагу, що порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначено статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до частин першої - третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

Вимога позивача про зобов`язання фізичної особи-підприємця Аль Осман Махмуд та фізичної особи-підприємця Аль Осман Закария звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 12,71 кв.м за адресою: м. Одеса, Святослава Караванського (Жуковського), 47, шляхом демонтажу тимчасової споруди за адресою: м. Одеса, Святослава Караванського (Жуковського), 47 не є нерозривно пов`язаною з їх особами та не перешкоджає виконанню цього рішення без участі останніх (але за рахунок їх коштів) шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання у разі його невиконання відповідачами у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні.

З огляду на те, що рішення суду щодо демонтажу вказаної тимчасової споруди має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідачів 2, 3, але їх коштом), враховуючи мету відповідного позову позивача, формулювання такого рішення у резолютивній частині слід змінити, а саме: фізичній особі-підприємцю Аль Осман Махмуд та фізичній особі-підприємцю Аль Осман Закария звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 12,71 кв.м за адресою: м. Одеса, Святослава Караванського (Жуковського), 47, шляхом демонтажу тимчасової споруди за адресою: м. Одеса, Святослава Караванського (Жуковського), 47.

При цьому суд констатує про відсутність втручання у право відповідачів на мирне володіння майном.

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод захищає право власності особи від свавільного втручання держави у її права. Однак, ЄСПЛ допускає окремі випадки, коли втручання у права особи є допустим для задоволення "суспільного інтересу", проте таке втручання не повинно перевищувати певну межу між інтересами суспільства або держави та інтересами окремої особи. Для цього необхідно дотримання державою певного балансу та тільки на умовах або підставах, передбачених у національному законодавстві держави, у іншому випадку буде порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 зазначила, що застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів має проаналізувати: 1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача як її орендаря на мирне володіння майном останнього, зокрема з огляду на норми права у сфері містобудування й охорони культурної спадщини; 2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету, зокрема, чи є вимога власника цієї ділянки зобов`язати відповідача знести самовільно побудовану на такій ділянці споруду заходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів, у тому числі інтересів в охороні культурної спадщини; 3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами орендаря, який хоче спорудити певний об`єкт на цій ділянці), та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у збереженні культурної спадщини.

На переконання суду, у даному випадку взагалі відсутнє втручання у мирне володіння майном відповідачів, оскільки, як було встановлено вище, останні не могли набути права власності на об`єкт самовільного будівництва, тому знесення такого об`єкту жодним чином не впливає на їх право мирного володіння.

Крім того, власник земельної ділянки Одеська міська рада, звертаючись із позовною заявою про зобов`язання демонтувати тимчасову споруду, переслідує легітимну мету, оскільки дана самовільна споруда була встановлена на земельній ділянці, що не була відведена для здійснення цієї мети, що порушує права землевласника територіальної громади м. Одеса.

При цьому, даний захід, а саме зобов`язання демонтувати самовільно встановлену тимчасову споруду, є пропорційним визначеній меті, прямо передбачений ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України. Окрім того, у суду відсутні підставі вважати, що відповідний захід становитиме для відповідачів надмірний індивідуальний тягар, якщо порівнювати його зі шкодою, яка наноситься власнику земельної ділянки територіальній громаді м. Одеса та суспільним інтересам, у тому числі, за встановлених обставин недобросовісності відповідачів.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

У зв`язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Фізичній особі-підприємцю Аль Осман Махмуд (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) та фізичній особі-підприємцю Аль Осман Закария (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 12,71 кв.м за адресою: м. Одеса, Святослава Караванського (Жуковського), 47, шляхом демонтажу тимчасової споруди за адресою: м. Одеса, Святослава Караванського (Жуковського), 47.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Аль Осман Махмуд (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) на користь Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, 65026, м. Одеса, пл.Думська (Біржова), буд. 1) - 1664 (одну тисячу шістсот шістдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

5. Стягнути з фізичної особи-підприємця Аль Осман Закария (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) на користь Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, 65026, м. Одеса, пл.Думська (Біржова), буд. 1) - 1664 (одну тисячу шістсот шістдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

6. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 16640,00 грн. покласти на позивача.

7. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 20.10.2026, з урахуванням обставин введеного воєнного стану, обстрілів об'єктів критичної інфраструктури, масованих атак м. Одеси країною-агресором та пов'язаних з цим повітряних тривог в м.Одеса та Одеській області.