Рішення № 140830987, 21.10.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1830/26

Провадження № 2/147/895/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борейко О. Г.,

із секретарем Задверняк Т. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

21 липня 2026 року через систему «Електронний суд» в провадження судді Тростянецького районного суду Вінницької області Борейко О. Г. надійшла позовна заява подана представником позивача Кудіною А. В. в інтересах ТОВ «ФК «ЄАПБ» з вимогою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стислий виклад позиції позивача.

Судом встановлено, що 01 лютого 2026 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №100668180. Кредитний договір укладено в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, створеному в інформаційно-комунікаційній системі товариства.

Відповідно до умов кредитного договору кредитні кошти надавалися позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, наданими відповідачем первісному кредитору. Згідно з умовами договору сума кредиту становить 7000,00 грн.

25 травня 2026 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №25052026, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» належні йому права вимоги до боржників, зазначених у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників №2 від 25 травня 2026 року до договору факторингу №25052026 від 25 травня 2026 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в загальному розмірі 22262,90 грн, з яких: 7000,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням; 3768,90 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 350,00 грн заборгованість за комісією за надання кредиту; 4144,00 грн заборгованість за комісією за обслуговування кредиту; 7000,00 грн заборгованість за неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до умов договору факторингу перехід прав вимоги до боржників відбувся в момент підписання сторонами акта приймання-передачі Реєстру боржників, після чого ТОВ «ФК «ЄАПБ» стало кредитором щодо відповідної заборгованості та набуло права вимоги до відповідача.

Як зазначено в позовній заяві, після відступлення права грошової вимоги відповідач не здійснив жодного платежу в рахунок погашення заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки первісного кредитора. З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 25 травня 2026 року, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Таким чином, за твердженням позивача, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість за кредитним договором №100668180 у загальному розмірі 22262,90 грн, яка складається із заборгованості за основним зобов`язанням, процентами за користування кредитом, комісіями за надання та обслуговування кредиту, а також неустойки.

Процесуальні дії у справі. Заяви (клопотання) учасників справи.

Суд, з огляду на подання позивачем документів в електронній формі та їх значний обсяг, враховуючи зміст Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21 (зі змінами), з метою процесуальної економії, вважає за можливе розглядати (формувати та зберігати) справу у змішаній формі.

Так, відповідно до п.122 Перехідних положень Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21 (зі змінами), до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей.

Ухвалою суду від 25 серппня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

У судове засідання представник позивача не з`явився. Подав до суду заяву, в якій просив справу слухати за його відсутності, зазначив, що позов підтримують в повному обсязі та не заперечують проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судові засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що відповідає положенню ст. 128 ЦПК України. Відзив на позовну заяву, як і інші клопотання, до суду не надходили.

Оскільки сторони в судове засідання не прибули, фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений, не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зі змісту ч. 8 ст. 178 ЦПК України випливає, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 01 лютого 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №100668180, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти на умовах, визначених кредитним договором, а позичальник повернути кредит та виконати інші зобов`язання, передбачені договором.

Кредитний договір укладено в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, створеному в інформаційно-комунікаційній системі товариства та доступному, зокрема, через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби, відповідно до умов кредитного договору.

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору кредитні кошти надаються ТОВ «Мілоан» позичальнику у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, наданими відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту. Згідно з п. 1.2 кредитного договору загальний розмір кредиту становить 7000,00 грн.

Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що ознайомився з його умовами та додатками, отримав проєкт договору в електронному вигляді в особистому кабінеті й погодився з умовами кредитування.

25 травня 2026 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №25052026, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до боржників, зазначених у Реєстрі боржників.

Відповідно до п. 1.1 договору факторингу клієнт відступає факторові право грошової вимоги до боржників, включаючи суму основного зобов`язання за кредитом, плату за кредитом, неустойку за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Згідно з п. 1.2 договору факторингу перехід права вимоги від клієнта до фактора відбувається в момент підписання сторонами акта приймання-передачі Реєстру боржників, після чого фактор стає кредитором щодо відповідної заборгованості та набуває права вимоги.

Відповідно до Реєстру боржників №2 від 25 травня 2026 року до договору факторингу №25052026 від 25 травня 2026 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №100668180 у загальному розмірі 22262,90 грн, з яких: 7000,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням; 3768,90 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 350,00 грн заборгованість за комісією за надання кредиту; 4144,00 грн заборгованість за комісією за обслуговування кредиту; 7000,00 грн заборгованість за неустойкою (штрафом, пенею).

Після відступлення права вимоги, як зазначає позивач, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки первісного кредитора. З моменту набуття права вимоги до відповідача, а саме з 25 травня 2026 року, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Позивачем надано суду документи на підтвердження укладення кредитного договору, надання кредитних коштів та переходу до нього права грошової вимоги до відповідача. Водночас у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.

Таким чином, між сторонами виникли договірні цивільні правовідносини, за якими відповідачу було надано кредитні кошти на умовах, визначених кредитним договором, а право вимоги за відповідними зобов`язаннями в подальшому перейшло до позивача. Питання щодо обґрунтованості заявленої до стягнення заборгованості підлягає вирішенню судом з урахуванням умов кредитного договору, наданих доказів та вимог чинного законодавства.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка та висновки суду.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч.3 ст. 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним (що відповідає належному виконанню відповідно до ст. 516 ЦК України). Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 06 лютого 2019 року у справі №361/2105/16-ц.

Відповідно до статей 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно зі статтями 13 та 89 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Таким чином, на переконання суду, всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення про відступлення права вимоги, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до ОСОБА_1 останній не здійснив погашення кредитної заборгованості ні на рахунок ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунок первісного кредитора.

Суд вважає правильним і достовірним наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором у частині заборгованості за основним зобов`язанням та комісією за надання кредиту, який відповідачем не спростований. Жодних доказів, які б спростовували розмір зазначеної заборгованості ОСОБА_1 , до суду не надано, як і не наведено власного розрахунку.

Разом з тим, визначаючись щодо суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, суд вважає за необхідне окремо оцінити вимоги позивача про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту та неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до Реєстру боржників №2 від 25 травня 2026 року до Договору факторингу №25052026 від 25 травня 2026 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №100668180 від 01 лютого 2026 року в загальному розмірі 22262,90 грн, з яких: 7000,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням; 3768,90 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 350,00 грн заборгованість за комісією за надання кредиту; 4144,00 грн заборгованість за комісією за обслуговування кредиту; 7000,00 грн заборгованість за неустойкою (штрафом, пенею).

Щодо вимоги про стягнення 4144,00 грн комісії за обслуговування кредиту суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Водночас положення частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачають право споживача після укладення договору про споживчий кредит вимагати від кредитодавця інформацію про поточний розмір його заборгованості, суму кредиту, повернуту кредитодавцю, виписку щодо погашення заборгованості та іншу передбачену законом інформацію. Така інформація надається споживачу безоплатно один раз на місяць.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Отже, хоча положеннями статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачена можливість встановлення комісій кредитодавця, така плата може стосуватися додаткових та супутніх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, а не послуг, які відповідно до закону мають надаватися споживачу безоплатно.

Саме по собі включення до умов кредитного договору положення про сплату комісії та зазначення загального переліку дій, які кредитодавець відносить до послуг з обслуговування кредиту, не свідчить про правомірність стягнення такої комісії. Кредитодавець має чітко визначити, які саме додаткові чи супутні послуги надаються споживачу за встановлену плату, а в разі виникнення спору довести факт їх фактичного надання.

У цій справі позивачем заявлено до стягнення 4144,00 грн комісії за обслуговування кредиту. Разом із тим, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів фактичного надання відповідачу конкретних додаткових чи супутніх послуг, пов`язаних з обслуговуванням кредиту, за які встановлена зазначена плата. Саме зазначення відповідної суми в Реєстрі боржників не підтверджує факту надання відповідачу конкретних платних послуг.

Водночас позивачем не конкретизовано, які саме послуги з обслуговування кредиту фактично надавалися відповідачу, за які дії кредитодавця нараховано комісію в розмірі 4144,00 грн, а також не наведено розрахунку вартості таких послуг, який давав би змогу встановити їх зміст та обсяг.

Правовий висновок щодо нікчемності умови договору про споживчий кредит у частині встановлення плати за надання інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право отримувати безоплатно один раз на місяць, викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19. Верховний Суд зазначив, що для правової оцінки відповідної умови має значення не сама назва комісії, а її зміст, тобто те, за які саме дії кредитодавця встановлена плата.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21, у якій зазначено, що якщо кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності й переліку додаткових та супутніх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які встановлена комісія за обслуговування кредиту, відповідне положення договору є нікчемним відповідно до частин першої, другої статті 11 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

За встановлених у цій справі обставин позивачем не доведено фактичного надання відповідачу конкретних додаткових чи супутніх послуг, за які передбачено комісію за обслуговування кредиту в розмірі 4144,00 грн. Відтак сама лише домовленість сторін про сплату комісії не є достатньою правовою підставою для її стягнення.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 4144,00 грн комісії за обслуговування кредиту, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог у цій частині необхідно відмовити.

Також позивач просить стягнути з відповідача 7000,00 грн неустойки (штрафу, пені). Відповідно до Реєстру боржників саме така сума зазначена як заборгованість за неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та протягом тридцятиденного строку після його припинення або скасування в разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами та які нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

На час розгляду справи положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України є чинними.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України, а згідно з частиною другою цієї статті основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Питання співвідношення норм Цивільного кодексу України з нормами інших законів розглядалося Конституційним Судом України в рішенні від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012, Верховним Судом України в постановах від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13 та від 16 грудня 2015 року у справі №6-2023цс15. Такий підхід узгоджується з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17, від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 та від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19.

Верховний Суд також висловлював правові висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі договорів позики та кредитних договорів. Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22 зазначено про поширення цієї норми на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики), а в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23 на кредитний договір.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливі правові наслідки прострочення виконання грошових зобов`язань за договорами позики та кредиту, у тому числі договорами споживчого кредитування. Такі наслідки полягають у звільненні позичальника від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) за прострочення виконання зобов`язання. Нараховані за відповідний період неустойка та інші платежі, передбачені договором за прострочення виконання зобов`язань, підлягають списанню кредитодавцем.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Оскільки позивачем заявлено до стягнення 7000,00 грн неустойки за кредитним договором №100668180 від 01 лютого 2026 року, укладеним у період дії в Україні воєнного стану, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення зазначеної суми з відповідача. У зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 7000,00 грн неустойки (штрафу, пені) необхідно відмовити.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що кредитний договір установлює обов`язок позичальника повернути кредит та належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання, а відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту не виконав, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в загальному розмірі 11118,90 грн, з яких: 7000,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням; 3768,90 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 350,00 грн заборгованість за комісією за надання кредиту.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 4144,00 грн комісії за обслуговування кредиту та 7000,00 грн неустойки (штрафу, пені) необхідно відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №166640 від 14.07.2026, позивачем під час подання позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Беручи до уваги, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений при поданні позову судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 1329,60 грн (49,94 %).

Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280 ЦПК України, ст. 526, 530, 549, 610-612, 625, 1054, 1082 ЦК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» заборгованість за Кредитним договором №100668180 від 01.02.2026 у розмірі 11118 (одинадцять тисяч сто вісімнадцять) гривень 90 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» 1329 (одна тисяча триста двадцять дев`ять) гривень 60 копійок судового збору.

Роз`яснити сторонам у справі, що відповідно до ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин.

Відповідно до ч. 4 ст. 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів у порядку, передбаченому ст. 352, 354, 355 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до ст. 289 ЦПК України, якщо після закінчення строків, встановлених цим Кодексом, воно не було переглянуте чи оскаржене або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», код ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса: вул. Лісова, 2, місто Бровари, Броварський район, Київська область, 07400 (рахунок ІВАN № НОМЕР_1 у АТ "ТАСкомбанк");

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , адреса проживання внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Суддя О. Г. Борейко