Рішення № 140830594, 21.10.2026, Господарський суд Миколаївської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року Справа № 915/1593/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Державного підприємства Укрриба, вул. Іоанна Павла ІІ, будинок 4/6, А, м. Київ, 01042 (код ЄДРПОУ 25592421)

до відповідача Сільськогосподарського рибоводного приватного підприємства Амур-Аква, вул. Миколаївська, 40, кв. 30, м. Миколаїв, 54056 (код ЄДРПОУ 30737708)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, вул. Велика Арнаутська, 15, м. Одеса, 65048 (код ЄДРПОУ 43015722)

про стягнення заборгованості у розмірі 74 250, 10 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Державне підприємство Укрриба з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Сільськогосподарського рибоводного приватного підприємства Амур-Аква 63 069, 71 грн. - заборгованості по Договору про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого майна від 01.03.2017 р., пені у сумі 7 016, 83 грн., 3 % річних у сумі 797, 54 грн., інфляційних втрат у сумі 3 366, 02 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 2 422, 40 грн.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях.

Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін від учасників процесу на адресу суду не надходило.

Третя особа про розгляд справи повідомлена належним чином. Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2024 про відкриття провадження у справі отримана третьою особою 07.01.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2024, направлена на адресу відповідача Сільськогосподарського рибоводного приватного підприємства Амур-Аква, вул. Миколаївська, 40, кв. 30, м. Миколаїв, 54056 повернута до суду поштовою установою із відміткою пошти за закінченням терміну зберігання.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи; інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою: телефон та/або адреса електронної пошти (п. 10, 18 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону).

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

В рішеннях від 28.10.1998 у справі Осман проти Сполученого королівства та від 19.06.2001 року у справі Креуз проти Польщі Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України.)

В рішенні від 07.07.1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття необхідних та достатніх заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Судом також враховано, що відповідачем в порушення ст. 6 ГПК України не зареєстровано електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 14.07.2025, № 793/2025 від 20.11.2025, № 40/2026 від 12.01.2026, № 342/2026 від 27.04.2026, № 596/2026 від 13.07.2026 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 4 травня 2026 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 2 серпня 2026 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введення на території України воєнного стану, складну безпекову ситуацію у м. Миколаєві, і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження та недостатню кількість суддів в Господарському суді Миколаївської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл судових справ, з урахуванням показників часу, необхідного для розгляду справ та матеріалів (рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 26.02.2025 № 41/зп-25 та від 05.03.2025 № 46/зп-25, лист ДСА від 28.01.2025 № 15-2062/25), розгляд даної справи здійснено у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову зазначено наступні обставини.

01.02.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях), як орендодавцем, та Сільськогосподарським рибоводним приватним підприємством Амур-Аква, як орендарем, укладено договір № РОФ-1413 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: мікрорайон Матвіївка, м. Миколаїв, що перебуває на балансі ДП "Укрриба".

01.03.2017 між Сільськогосподарським рибоводним приватним підприємством Амур-Аква (орендар) та ДП Укрриба (балансоутримувач) було укладено Договір про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого майна (надалі Договір про відшкодування) та відповідно до п. 1.1 договору орендар взяв на себе зобов`язання відшкодовувати витрати балансоутримувача по сплаті земельного податку.

Позивач зазначає, що на даний час договір про відшкодування чинний, проте, відповідач в порушення умов договору та вимог законодавства не виконує взяті на себе зобов`язання щодо відшкодування витрат балансоутримувачу по сплаті земельного податку, внаслідок чого за період з січня по листопад 2024 виникла заборгованість в сумі 63 069, 71 грн.

За порушення виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу відповідно до ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, а також пеню відповідно до умов договору та положень законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 193, 216-218 ГК України, ст. 526, 530, 549, 610-611, 612, 629 ЦК України та умовами договору.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідачем не подано відзиву на позовну заяву відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

2.3. Правова позиція третьої особи.

Третя особа не скористалась наданим ст. 168 ГПК України правом на подання письмових пояснень щодо позову або відзиву.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

3.1. Договір оренди.

01.02.2016 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області (орендодавець) та Сільськогосподарським рибоводним приватним підприємством Амур-Аква (орендар) укладено договір № РОФ-1413 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: мікрорайон Матвіївка, м. Миколаїв, що перебуває на балансі ДП Укрриба.

До договору між сторонами було укладено:

- договір № 1 від 30.01.2019 про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна від 01.02.2016№ РОФ-1413.

Договір та договір № 1 про внесення змін до договору підписано та скріплено печатками сторін.

Умовами договору оренди № РОФ-1413 від 01.02.2016 сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - гідротехнічні споруди рибогосподарських технологічних водойм (зимувальних ставів № 6 та № 7), а саме:

- огороджувальні контурні дамби загальною довжиною 2 659, 4 м.;

- розподільчу дамбу довжиною 140, 8 м. з перепускною трубою;

- два водовипускних пристрої з водовідвідними каналами (по одному на став № 6 та № 7), розташоване за адресою: мікрорайон Матвіївка, м. Миколаїв (далі-Майно), згідно з планом розміщення орендованого Майна (додаток 1 до договору оренди), що перебуває на балансі Державного підприємства Укрриба (далі-Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна на 31.08.2015 року і становить за незалежною оцінкою 130 510 грн.

Відповідно до п. 1.2 договору оренди майно передається в оренду за функціональним призначенням.

Відповідно до п. 2.1 договору оренди орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний в Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акта приймання-передавання Майна.

Відповідно до п. 5.11 договору оренди орендар зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого Майна. Протягом місяця після підписання цього Договору укласти договір про надання комунальних послуг с підприємством - постачальником таких послуг, у разі їх надання.

Відповідно до п. 10.1 договору оренди (в редакції договору № 1 про внесення змін) цей Договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 01.02.2016 до 30.01.2019 року включно.

Відповідно до п. 10.3 договору оренди зміни до умов цього Договору або його розірвання допускаються за взаємної згодою Сторін. Пропозиції розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою Стороною.

На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв орендоване майно згідно договору оренди, про що між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі від 01.02.2016.

21.02.2022 між Регіональним відділенням Фонду держмайна України по Одеській та Миколаївській областях (орендодавець), Сільськогосподарським рибоводним приватним підприємством Амур-Аква (орендар) та Держаним підприємством Укрриба (балансоутримувач) укладено додаткову угоду № 2 про продовження договору оренди державного нерухомого майна від 01.02.2016 № РОФ-1413 за результатами проведення аукціону (нова редакція).

Додаткову угоду № 2 підписано та скріплено печатками сторін договору.

Умовами розділу І змінюваних умов додаткової угоди № 2 сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 4.1 розділу І Змінюваних умов додаткової угоди № 2 інформація про об`єкт оренди нерухоме майно: гідротехнічні споруди ставів зимувальних № 6 (інв. № 1198, реєстровий номер 25592421.44 ААЕЖАЕ194) та № 7 (інв. № 1199, реєстровий номер 25592421.44 ААЕЖАЕ199), за адресою: Миколаївська область, Новоодеський район, с. Баловне, вул. Надбузька, 23.

Відповідно до п. 5.1 розділу І Змінюваних умов додаткової угоди № 2 процедура, в результаті якої майно отримано в оренду: продовжено за результатами проведення аукціону.

Відповідно до п. 6.1 змінюваних умов додаткової угоди № 2 ринкова (оціночна) вартість, визначена на підставі звіту про оцінку майна (частина четверта статті 8 Закону України від 3 жовтня 2019 р. № 157-ІХ Про оренду державного і комунального майна (далі-Закону) становить 178 084, 00 грн. без податку на додану вартість.

Відповідно до п. 7.1 розділу І Змінюваних умов додаткової угоди № 2 майно може використано за будь-яким цільовим призначенням.

Відповідно до п. 12.1 розділу І Змінюваних умов додаткової угоди № 2 строк договору 5 років з 29.01.2022 до 28.01.2027.

Відповідно до п. 16 розділу І Змінюваних умов додаткової угоди № 2 співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладення договору: балансоутримувачу 30 відсотків суми орендної плати, державному бюджету 70 відсотків суми орендної плати.

Умовами розділу ІІ Незмінюваних умов додаткової угоди № 2 сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 розділу ІІ Незмінюваних умов додаткової угоди № 2 орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає в строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 умов.

Відповідно до п. 2.1 розділу ІІ Незмінюваних умов додаткової угоди № 2 орендар вступив у строкове платне користування Майном у день підписання акта приймання-передачі Майна 01.02.2016 року.

Акт повернення майна з оренди складається за формою, що розробляється Фондом державного майна і оприлюднюється на його офіційному веб-сайті.

Відповідно до п. 3.1 розділу ІІ Незмінюваних умов додаткової угоди № 2 орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із Балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Відповідно до п. 6.1 розділу ІІ Незмінюваних умов додаткової угоди № 2 орендар зобов`язаний використовувати орендоване майно відповідно до призначення, визначеного у пункті 7 умов.

Відповідно до п. 6.5 розділу ІІ Незмінюваних умов додаткової угоди № 2 протягом п`яти робочих днів з дати укладення цього договору Балансоутримувач зобов`язаний надати Орендарю для підписання:

два примірники договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг Орендарю відповідно до примірного договору, затвердженого наказом Фонду державного майна, та/або

проекти договорів із постачальниками комунальних послуг, якщо стосовно об`єкта оренди такими постачальниками комунальних послуг відкриті окремі особові рахунки або якщо окремі особові рахунки були відкриті на попереднього користувача Майном.

Орендар зобов`язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання примірників договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг Орендарю:

підписати і повернути Балансоутримувачу примірник договору; або

подати Балансоутримувачу обґрунтовані зауваження до сум витрат, які підлягають відшкодуванню Орендарем за договором.

Орендар зобов`язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання від Балансоутримувача відповіді на свої зауваження, яка містить документальні підтвердження витрат, які підлягають відшкодуванню Орендарем, підписати і повернути Балансоутримувачу примірник договору.

Орендар вживає заходів для укладення із постачальниками комунальних послуг договорів на постачання відповідних комунальних послуг протягом місяця з моменту отримання проектів відповідних договорів від Балансоутримувача. Орендар зобов`язаний надати Балансоутримувачу копії договорів, укладених із постачальниками комунальних послуг.

Відповідно до п. 12.1 розділу ІІ Незмінюваних умов додаткової угоди № 2 цей договір укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами. Даний договір є новою редакцією Договору оренди від 01.02.2016 № РОФ-1413 в редакції змін та доповнень, внесених до нього Договором № 1 від 30.01.2019 року. Строк оренди за цим договором починається з наступного дня після дати закінчення строку оренди за договором, який продовжується.

Відповідно до п. 12.2 розділу ІІ Незмінюваних умов додаткової угоди № 2 умови цього договору зберігають силу протягом всього строку дії цього договору, в тому числі у разі, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати до виконання зобов`язань.

Суду не подано доказів визнання недійсним або припинення договору оренди, а також не подано доказів повернення відповідачем позивачу орендованого майна за актом прийому-передачі.

3.2. Договір про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого майна.

01.03.2017 між Державним підприємством Укрриба (балансоутримувач) та Сільськогосподарським рибоводним приватним підприємством Амур-Аква (орендар) укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого майна від 01.03.2017.

До договору між сторонами укладено:

- Додаткову угоду від 01.01.2018;

- Додаткову угоду від 01.012023.

Договір та додаткові угоди підписані та скріплені печатками сторін.

Умовами договору про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого майна сторони передбачили наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору згідно з договором оренди державного нерухомого майна від 01.02.2016 № РОФ-1413 (надалі - основний договір) Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно гідротехнічні споруди рибогосподарських технологічних водойм зимувальних ставів № 6 та № 7 (надалі - об`єкт оренди), які розташовані на земельній ділянці площею 31,9 га, за адресою: Миколаївська область, Новоодеський район, в межах Баловненської сільської ради. Орендар зобов`язується відшкодувати витрати Балансоутримувача по сплаті земельного податку.

Відповідно до п. 2.1 договору відшкодування земельного податку (надалі - відшкодування) вноситься Орендарем на розрахунковий рахунок Балансоутримувача в розмірі 4 204, 59 грн. в тому числі ПДВ щомісячно, не пізніше 15-го числа місяця, місяця наступного за звітним.

При несвоєчасному внесенні відшкодування, Орендар сплачує Балансоутримувачу пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди від 01.01.2018 відповідно до п. 2.3 та п. 2.5 розділу Порядок відшкодування земельного податку Договору, Сторони домовилися, що п. 2.1. даного розділу викласти в наступній редакції:

2.1. Відшкодування земельного податку (надалі - відшкодування) вноситься Орендарем на розрахунковий рахунок Балансоутримувача в розмірі 4 318, 95 грн. в тому числі ПДВ щомісячно, не пізніше 15-го числа місяця, місяця наступного за звітним.

При несвоєчасному внесенні відшкодування. Орендар сплачує Балансоутримувачу пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди від 01.01.2023 відповідно до п. 2.3. та п. 2.5. розділу Порядок відшкодування земельного податку Договору, Сторони домовилися, що п. 2.1. даного розділу викласти в наступній редакції:

2.2. Щомісячний платіж суми відшкодування складає 5 455, 40 грн. в тому числі ПДВ, що становить 1/12 розміру річної суми відшкодування.

Відповідно до п. 2.2 договору відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, Сторони встановили, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення і оцінюються сторонами сумою 61 094, 20 грн. в тому числі ПДВ, яка буде сплачена Орендарем на розрахунковий рахунок Балансоутримувача рівними частинами на протязі десяти місяців починаючи з серпня 2017р. щомісячно до 20 числа місяця наступного за звітним.

При несвоєчасній сплаті вищезазначеної суми, Орендар сплачує Балансоутримувачу пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 2.3 договору балансоутримувач має право змінювати суму відшкодування у разі зміни коефіцієнту індексації нормативно - грошової оцінки земель та/або зміни ставки земельного податку встановленої органами місцевого самоврядування

Відповідно до п. 2.4 договору при несвоєчасному внесенні відшкодування, Орендар сплачує Балансоутримувачу пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 2.5 договору розмір відшкодування земельного податку переглядається в разі:

- зміни розмірів земельного податку;

- в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до п. 2.6 договору при несвоєчасній сплаті вищезазначеної суми, Орендар сплачує Балансоутримувачу пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п.п. 3.2.4 п. 3.2 договору орендар зобов`язується своєчасно сплачувати відшкодування земельного податку.

Відповідно до п.п. 3.2.8 п. 3.2 договору орендар зобов`язується своєчасно вносити плату за відшкодування земельного податку в розмірах та в строки визначені в пункті 2.1. та 2.4. договору.

Відповідно до п.п. 3.2.9 п. 3.2 договору орендар зобов`язується при несвоєчасному внесенні заборгованості, Орендар сплачує Балансоутримувачу пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 4.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п. 5.1 договору цей договір діє з дати підписання та припиняє дію в разі припинення основного договору оренди та в інших випадках передбачених законодавством України.

Відповідно до п. 5.4 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Суду не подано доказів визнання недійсним або припинення договору про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого майна.

В позовній заяві позивач зазначив, що майно, яке передане в оренду відповідачу по договору оренди № РОФ-1413 від 01.02.2016, розташоване на земельних ділянках, які передані в постійне користування ДП Укрриба.

На підтвердження факту перебування земельних ділянок в постійному користуванні ДП Укрриба позивачем подано суду державні акти на право постійного користування земельною ділянкою, а саме:

- Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 193936 від 03.12.2012, відповідно до якого ДП Укрриба надано у постійне користування земельну ділянку площею 14,2332 га. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 482480003000039;

- Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 193937 від 03.12.2012, відповідно до якого ДП Укрриба надано у постійне користування земельну ділянку площею 9,1712 га. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 482480003000040;

- Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 193889 від 03.12.2012, відповідно до якого ДП Укрриба надано у постійне користування земельну ділянку площею 8,0153 га. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 482480003000041;

- Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 194939 від 28.12.2012, відповідно до якого ДП Укрриба надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,4803 га. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 482480003000044.

В державних актах на право постійного користування земельною ділянкою зазначено наступне:

- земельні ділянки надано ДП Укрриба в постійне користування на підставі розпорядження Новоодеської районної державної адміністрації від 14.06.2012 № 357-р;

- земельні ділянки розташовані в Миколаївській області, Новоодеський район, Баловненська сільська рада, за межами населеного пункту;

- цільове призначення (використання) земельних ділянок: для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами каналами та для рибогосподарських потреб.

Відповідно до податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2024 (звітна), яку прийнято контролюючим органом 14.02.2024, розрахована річна сума земельного податку на 4 земельні ділянки загальною площею 31,9000 га за дванадцять місяців 2024 становить 57 336, 15 грн., річна сума земельного податку (до сплати) 57 336, 15 грн.

Отже, податок за один місяць 2024 становив 4 778, 01 грн.

На виконання вимог податкового законодавства позивачем здійснено оплату земельного податку за всі чотири земельні ділянки за період з січня 2024 по листопад 2024 на загальну суму 47 780, 10 грн., що піддержується платіжними інструкціями, а саме:

- платіжна інструкція № 3472 від 27.02.2024 на суму 4 778, 01 грн.;

- платіжна інструкція № 3524 від 27.03.2024 на суму 4 778, 01 грн.;

- платіжна інструкція № 3588 від 24.04.2024 на суму 4 778, 01 грн.;

- платіжна інструкція № 3644 від 27.05.2024 на суму 4 778, 01 грн.;

- платіжна інструкція № 3708 від 28.06.2024 на суму 4 778, 01 грн.;

- платіжна інструкція № 3736 від 29.07.2024 на суму 4 778, 01 грн.;

- платіжна інструкція № 3782 від 29.08.2024 на суму 4 778, 01 грн.;

- платіжна інструкція № 3835 від 30.09.2024 на суму 4 778, 01 грн.;

- платіжна інструкція № 3878 від 29.10.2024 на суму 4 778, 01 грн.;

- платіжна інструкція № 3934 від 29.11.2024 на суму 4 778, 01 грн.

Позивачем за період з січня 2024 по листопад 2024 (включно) сформовано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на відшкодування плати за користування земельною ділянкою на загальну суму 63 069, 71 грн. з ПДВ, а саме:

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 61 від 31.01.2024 на суму 4 778, 01 грн. без ПДВ, а з урахуванням ПДВ 5 733, 61 грн.;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 124 від 29.02.2024 на суму 4 778, 01 грн. без ПДВ, а з урахуванням ПДВ 5 733, 61 грн.;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 190 від 31.03.2024 на суму 4 778, 01 грн. без ПДВ, а з урахуванням ПДВ 5 733, 61 грн.;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 253 від 30.04.2024 на суму 4 778, 01 грн. без ПДВ, а з урахуванням ПДВ 5 733, 61 грн.;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 317 від 31.05.2024 на суму 4 778, 01 грн. без ПДВ, а з урахуванням ПДВ 5 733, 61 грн.;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 408 від 30.06.2024 на суму 4 778, 01 грн. без ПДВ, а з урахуванням ПДВ 5 733, 61 грн.;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 474 від 31.07.2024 на суму 4 778, 01 грн. без ПДВ, а з урахуванням ПДВ 5 733, 61 грн.;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 540 від 31.08.2024 на суму 4 778, 01 грн. без ПДВ, а з урахуванням ПДВ 5 733, 61 грн.;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 607 від 30.09.2024 на суму 4 778, 01 грн. без ПДВ, а з урахуванням ПДВ 5 733, 61 грн.;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 674 від 31.10.2024 на суму 4 778, 01 грн. без ПДВ, а з урахуванням ПДВ 5 733, 61 грн.;

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 741 від 30.11.2024 на суму 4 778, 01 грн. без ПДВ, а з урахуванням ПДВ 5 733, 61 грн.

Акти підписано лише зі сторони балансоутримувача.

Відповідно до картки рахунку 3613 позивачем нараховано відповідачу компенсації податку на землю за період з січня 2024 по листопад 2024 в сумі 63 069, 71 грн., а за місяць 5 733, 61 грн.

Суду не подано доказів оплати відповідачем коштів в сумі 63 069, 71 грн. з ПДВ - відшкодування плати за користування земельною ділянкою.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача суми заборгованості з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна у розмірі 63 069, 71 грн., а також нарахованої пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

4.1. Правове регулювання договірних відносин.

В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (господарського зобов`язання), яке (зобов`язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України (тут і далі по тексту судового рішення в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

Договір, який є обов`язковим для його сторін, містить в собі погоджені ними умови, на яких сторони домовилися реалізувати свої права та обов`язки, тобто виконати свою частину зобов`язання. Кожна зі сторін у зобов`язанні після узгодження своєї волі, вираженої у формі договору, має розумні сподівання добросовісного дотримання і виконання домовленостей з боку іншої сторони.

Водночас зобов`язання, невиконане боржником перед кредитором у повному обсязі протягом строку дії договору, продовжує своє існування до його повного і належного виконання або ж припинення в регламентований договором спосіб, якщо інше не визначено таким договором або законом. Верховний Суд наголошує, що таке невиконане зобов`язання має виконуватися або припинятися на вже погоджених сторонами у договорі умовах, незважаючи на визначений строк дії такого договору. Закінчення строку дії договору не дає сторонам права відійти від узгоджених в угоді умов, на яких має бути досягнута мета правовідношення, та діяти на свій власний розсуд (постанова КГС ВС від 14.02.2024 № 911/94/23).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).

Об`єднана палата нагадує, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц; постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).

4.2. Правове регулювання договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди.

4.3. Правове регулювання підстав нарахування земельного податку.

Відповідно до п.п. 14.1.72 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 286.2 ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

4.4. Правове регулювання штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 04.12.2012 у справі №17/034-11 та від 11.12.2012 у справі №10/065-11.

Верховний Суд звертає увагу, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14.

Таким чином, приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16 та від 13.09.2019 у справі № 902/669/18.

Верховний Суд зауважує, що приписами частини шостої статті 232 ГПК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане (постанова КГС ВС від 20.08.2020 у справі № 902/959/19).

У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20).

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див. для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

4.5. Правове регулювання відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова ОП КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц; постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц; постанова ВП ВС від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц; постанова ВП ВС від 27.11.2019 у справі № 340/385/17).

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

01.02.2016 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області (орендодавець) та Сільськогосподарським рибоводним приватним підприємством Амур-Аква (орендар) укладено договір № РОФ-1413 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: мікрорайон Матвіївка, м. Миколаїв, що перебуває на балансі ДП Укрриба, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - гідротехнічні споруди рибогосподарських технологічних водойм (зимувальних ставів № 6 та № 7) (п. 1.1 договору). Строк дії договору 5 років з 29.01.2022 до 28.01.2027 (п. 12.1 розділу І Змінюваних умов додаткової угоди № 2).

На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв орендоване майно згідно договору оренди, про що між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі від 01.02.2016.

Судом встановлено, що умовами п. 5.11 договору оренди сторони погодили, що орендар зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна. Протягом місяця після підписання цього Договору укласти договір про надання комунальних послуг з підприємством - постачальником таких послуг, у разі їх надання.

Умовами п. 3.1 розділу ІІ Незмінюваних умов додаткової угоди № 2 сторони також погодили, що до складу орендної плати не входять компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із Балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

На виконання вищевказаних умов договору оренди 01.03.2017 між Державним підприємством Укрриба (балансоутримувач) та Сільськогосподарським рибоводним приватним підприємством Амур-Аква (орендар) укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого майна від 01.03.2017, відповідно до умов якого згідно з договором оренди державного нерухомого майна від 01.02.2016 № РОФ-1413 (надалі - основний договір) Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно гідротехнічні споруди рибогосподарських технологічних водойм зимувальних ставів № 6 та № 7 (надалі - об`єкт оренди), які розташовані на земельній ділянці площею 31,9 га, за адресою: Миколаївська область, Новоодеський район, в межах Баловненської сільської ради. Орендар зобов`язується відшкодувати витрати Балансоутримувача по сплаті земельного податку.

Судом встановлено, в постійному користуванні позивача ДП Укрриба перебуває 4 земельні ділянки, на яких розташовано майно, яке передане в оренду відповідачу на підставі договору оренди № РОФ-1413 від 01.02.2016, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 2.1 договору про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого майна (в редакції додаткової угоди від 01.01.2023) щомісячний платіж суми відшкодування складає 5 455, 40 грн. в тому числі ПДВ, що становить 1/12 розміру річної суми відшкодування.

Водночас умовами п. 2.3 договору про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого майна сторони погодили, що балансоутримувач має право змінювати суму відшкодування у разі зміни коефіцієнту індексації нормативно - грошової оцінки земель та/або зміни ставки земельного податку встановленої органами місцевого самоврядування.

Так, відповідно до податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2024 (звітна), яку прийнято контролюючим органом, розрахована річна сума земельного податку за чотири земельні ділянки загальною площею 31,9000 га за дванадцять місяців 2024, яка становить 57 336, 15 грн., тобто в місяць 4 778, 01 грн. без ПДВ.

Позивачем нараховано за період з січня 2024 по листопад 2024 (включно) та сформовано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на відшкодування плати за користування земельною ділянкою на загальну суму 63 069, 71 грн. з ПДВ, а саме: щомісячно по 4 778, 01 грн. без ПДВ (з урахуванням ПДВ 5 733, 61 грн.) х 11 місяців = 63 069, 71 грн. з ПДВ.

Станом на дату розгляду справи суду не подано доказів погашення відповідачем заборгованості в розмірі 63 069, 71 грн., строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості.

Судом також враховано, що сформовані позивачем акти не підписано зі сторони відповідача. Водночас, умовами п.п. 3.2.4, п. 3.2.8 договору передбачено обов`язок орендаря своєчасно вносити плату за відшкодування земельного податку в розмірах та в строки, визначені в пункті 2.1. та 2.4. договору, тобто щомісячно не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним. При цьому, умовами договору не передбачено складання актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) на відшкодування плати за користування земельною ділянкою та обов`язок з оплати відшкодування не ставиться у залежність від складання та підписання актів сторонами.

Враховуючи вищевикладене, керуючись приписами ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України та умовами п. 2.1, п.п. 3.2.4, п. 3.2.8 договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення позову в частині стягнення 63 069, 71 грн.

Щодо вимоги про стягнення пені, то суд зазначає наступне. Позивачем нараховано відповідачу 7 016, 83 грн. пені.

Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов`язання з січня 2024 по жовтень 2024 за кожний місяць окремо. Детальний розрахунок пені, виконаний позивачем, наявний в матеріалах справи.

При цьому, судом встановлено, що при нарахуванні пені позивачем неправильно визначено періоди нарахування, а саме пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з січня 2024 по квітень 2024 нараховано поза межами шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін. В п. 2.4, 2.6 та п. 3.2.9 договору сторони погодили нарахування пені "за кожен день прострочення платежу", що не можна вважати встановленням сторонами іншого, ніж визначено ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

Судом за допомогою Бази законодавство "Ліга.Закон" здійснено перерахунок розміру пені, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно сплаченої заборгованості за кожен день прострочення. Розрахунок пені виконано судом по кожному зобов`язанню окремо з наступного дня, коли зобов`язання мало бути виконано та за період з січня 2024 по квітень 2024 в межах шестимісячного строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України, за період з травня 2024 по жовтень 2024, не виходячи за межі періоду, визначеного позивачем. Судом встановлено, що загальний розмір пені становить 5 746, 79 грн. Детальний розрахунок пені, виконаний судом, наявний в матеріалах справи.

Отже, в частині стягнення пені в сумі 5 746, 79 грн. позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню В решті пені судом відмовлено, у зв`язку з безпідставністю.

Позивачем також нараховано відповідачу 797, 54 грн. 3 % річних за загальний період з 16.02.2024 по 17.12.2024, а також 3 366, 02 грн. - інфляційних втрат за загальний період березень 2026 - грудень 2024. Детальний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, виконаний позивачем, наявний в матеріалах справи.

Перевіривши нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за допомогою бази законодавство "Ліга.Закон", судом встановлено, що 3 % річних та інфляційних втрат нараховано позивачем арифметично правильно, період визначено правильно. Відтак, вимога про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню (ст. 625 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню частково.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 2 380, 98 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача Сільськогосподарського рибоводного приватного підприємства Амур-Аква, вул. Миколаївська, 40, кв. 30, м. Миколаїв, 54056 (код ЄДРПОУ 30737708) на користь позивача Державного підприємства Укрриба, вул. Іоанна Павла ІІ, будинок 4/6, А, м. Київ, 01042 (код ЄДРПОУ 25592421):

- 63 069, 71 грн. (шістдесят три тисячі шістдесят дев`ять грн.71 коп.) - заборгованості по Договору про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого майна від 01.03.2017;

- 5 746, 79 грн. (п`ять тисяч сімсот сорок шість грн. 79 коп.) пені;

- 797, 54 грн. (сімсот дев`яносто сім грн. 54 коп.) - 3 % річних;

- 3 366, 02 грн. (три тисячі триста шістдесят шість грн. 02 коп.) - інфляційних втрат;

- 2 380, 98 грн. (дві тисячі триста вісімдесят грн. 98 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 21.10.2026

Суддя Е.М. Олейняш