Рішення № 140830174, 22.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.10.2026Справа № 910/9178/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Київського міського центру зайнятості

до Мішиної Єлизавети Сергіївни

про стягнення 90 000,00 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київський міський центр зайнятості (далі - позивач, Центр) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Мішиної Єлизавети Сергіївни (далі - відповідач) грошових коштів у розмірі 90 000,00 грн.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 року № 738, та договору про надання мікрогранту від 28.12.2022 року, у зв`язку з неможливістю встановлення факту цільового використання мікрогранту за результатами здійснення моніторингу. З урахуванням наведених підстав, Центр вказував на виникнення у відповідача обов`язку з повернення мікрогранту у вищевказаному розмірі.

Слід зазначити, що зі змісту відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань судом встановлено, що датою державної реєстрації (датою початку здійснення підприємницької діяльності) ФОП Мішиною Єлизаветою Сергіївною було 13.12.2022 року. Разом із тим, 31.03.2026 року до наведеного реєстру був внесений запис про припинення підприємницької діяльності Мішиною Єлизаветою Сергіївною (код НОМЕР_1 ).

Тобто, на час подання Центром позову в даній справі підприємницька діяльність відповідача була припинена.

Згідно зі статтею 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Статтею 26 ЦК України передбачено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому, правовий статус "фізична особа-підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 року в справі № 910/16713/15.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 Господарського кодексу України (тут і далі - ГК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин), частини дев`ятої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Разом із тим, договір про надання мікрогранту від 28.12.2022 року, неналежне виконання умов якого є підставою даного позову, був укладений між позивачем та Фізичною особою-підприємцем Мішиною Єлизаветою Сергіївною саме для здійснення її підприємницької діяльності (для створення власного бізнесу).

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

За змістом положень частини 2 цієї статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відтак, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 910/8729/18, від 09.10.2019 року в справі № 127/23144/18.

Отже, оскільки зобов`язання Мішиної Єлизавети Сергіївни під час здійснення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця виникли з господарського договору та не припинились із втратою нею статусу фізичної особи-підприємця, суд, з урахуванням наведених вище положень законодавства, дійшов висновку про те, що відсутність станом на час розгляду даного спору у відповідача статусу фізичної особи-підприємця не може бути підставою для відмови у відкритті чи закриття провадження у справі, а даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою від 29.07.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/9178/26, вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також встановив відповідачу строк на подання відзиву - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Частинами 5, 8 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

На виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 29.07.2026 року про відкриття провадження у справі № 910/9178/26 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місця проживання Мішиної Єлизавети Сергіївни , зазначену в позовній заяві та вказану самим відповідачем в заяві № 233OUQ, а саме: АДРЕСА_1 .

Крім того, копія цієї ухвали суду додатково була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу зареєстрованого відповідачем у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місця його перебування, а саме: АДРЕСА_2 .

Проте, вищевказані відправлення з трек-номерами R067243184948 та R067243184999 підприємством поштового зв`язку вручені відповідачу не були та повернулися на адресу суду.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також зазначає, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Слід також звернути увагу на положення частини 10 статті 176 ГПК України, за якими якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

З огляду на відсутність у Єдиному державному демографічному реєстрі інформації про актуальне зареєстроване місце проживання (перебування) Мішиної Єлизавети Сергіївни (як фізичної особи), суд на виконання приписів частини 10 статті 176 ГПК України додатково розмістив відповідне оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення Мішиної Єлизавети Сергіївни про розгляд справи.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2026 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 1.1 Положення про Центр, затвердженого наказом Державного центру зайнятості (далі - ДЦЗ) від 14.07.2023 року № 106, Центр є неприбутковою державною установою в централізованій системі державних установ Державної служби зайнятості, підпорядкованою та підзвітною ДЦЗ.

Статтею 16 Закону України "Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні" передбачено, що надання фінансової державної підтримки здійснюється спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва, іншими органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, Українським фондом підтримки підприємництва та іншими загальнодержавними фондами, регіональними та місцевими фондами підтримки підприємництва.

Фінансова державна підтримка надається за рахунок державного та місцевих бюджетів.

Основними видами фінансової державної підтримки є:

1) часткова компенсація відсоткових ставок за кредитами, що надаються на реалізацію проектів суб`єктів малого і середнього підприємництва;

2) часткова компенсація лізингових, факторингових платежів та платежів за користування гарантіями;

3) надання гарантії та поруки за кредитами суб`єктів малого і середнього підприємництва;

4) надання кредитів, у тому числі мікрокредитів, для започаткування і ведення власної справи;

5) надання позик на придбання і впровадження нових технологій;

6) компенсація видатків на розвиток кооперації між суб`єктами малого і середнього підприємництва та великими підприємствами;

7) фінансова підтримка впровадження енергозберігаючих та екологічно чистих технологій;

8) інші види не забороненої законодавством фінансової державної підтримки.

Порядок використання коштів державного бюджету для фінансової державної підтримки суб`єктів малого і середнього підприємництва затверджується відповідно до вимог бюджетного законодавства.

Порядком надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання надання грантів бізнесу" від 21.06.2022 року № 738 (тут і далі - Порядок № 738 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено процедуру надання суб`єктам господарювання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, напрями витрат, на покриття яких використовується мікрогрант, розмір мікрогрантів, джерела фінансування, а також умови повернення отримувачем коштів.

Судом встановлено, що 28.12.2022 року за допомогою Єдиного державного веб-порталу електронних послуг "Дія", з метою отримання коштів мікрогранту, Фізична особа-підприємець Мішина Єлизавета Сергіївна подала до уповноваженого банку заяву № 233OUQ та проект бізнес плану щодо навчання людей правильному харчуванню та здоровому способу життя. У цій заяві відповідач також вказав, що планує залучити до реалізації проекту 400 000,00 грн. (з яких: 200 000,00 грн. - запитувана сума коштів мікрогранту, 200 000,00 грн. - власні кошти), найняти двох працівників та провадити відповідну діяльність за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 7-Б, квартира 327. Копія вказаної заяви відповідача та доданого до неї бізнес-плану наявна у матеріалах справи.

Відповідно до пункту 17 Порядку № 738 рішення про надання мікрогранту приймається ДЦЗ протягом 15-ти робочих днів з дня кінцевого строку подання заяв на основі інформації уповноваженого банку (АТ "Ощадбанк"), яка включає оцінку бізнес-плану та результати перевірки ділової репутації отримувача, а також оцінку співбесіди з отримувачем, проведеної регіональними центрами зайнятості. Порядок обміну та передачі документів між уповноваженим банком та Державним центром зайнятості визначається договором про взаємодію.

За результатами перевірки вказаних у заяві Фізичної особи-підприємця Мішиної Єлизавети Сергіївни відомостей, ДЦЗ прийняв рішення про надання відповідачу мікрогранту в розмірі 200 000,00 грн., оформлене наказом ДЦЗ "Про надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу" від 09.12.2022 року № 130 (пункт 173 Додатку № 1 до наведеного наказу). Копія цього наказу також наявна в матеріалах справи.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 20 Порядку № 738 для отримання мікрогранту отримувач укладає договір мікрогранту.

Обов`язковою умовою договору мікрогранту є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 цього Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як на 24 місяці.

Наказом Міністерства економіки України від 06.07.2022 року № 1969 (зі змінами та доповненнями) затверджено форму договору про надання мікрогранту, який є договором приєднання в розумінні статті 634 ЦК України і може бути укладений лише шляхом приєднання отримувача до всіх його умов вцілому шляхом надання до АТ "Ощадбанк" заяви про приєднання до умов цього правочину в порядку, передбаченому договором, який укладається між ДЦЗ та суб`єктом господарювання, щодо якого прийнято рішення про надання мікрогранту.

З матеріалів справи вбачається, що 28.12.2022 року Фізична особа-підприємець Мішина Єлизавета Сергіївна подала заяву про приєднання до договору про надання мікрогранту, що оприлюднений на офіційному сайті ДЦЗ (www.dcz.gov.ua). Зі змісту цієї заяви вбачається, що обов`язковою умовою, виконання якої зобов`язався забезпечити відповідач протягом строку дії договору, є створення 2-х робочих місць.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу III Договору про надання мікрогранту (далі - Договір) розмір мікрогранту, який надається отримувачу за цим правочином, обумовлений бізнес-планом, визначається відповідно до прийнятого ДЦЗ рішення про надання мікрогранту та зазначається у заяві про приєднання. При цьому загальна вартість реалізації бізнес-плану може перевищувати суму мікрогранту та передбачати також фінансування за рахунок власних коштів отримувача.

Мікрогрант надається у безготівковому вигляді в національній валюті України шляхом зарахування коштів на рахунок отримувача через уповноважений банк у строки та порядку, визначені договором про взаємодію та Порядком № 738. Уповноважений банк забезпечує оплату витрат отримувача на цілі, визначені у бізнес-плані відповідно до пункту 3 розділу V Договору та передбачені бізнес-планом.

Слід зазначити, що уповноваженим банком згідно з визначеннями, наведеними у розділі І Договору, є АТ "Ощадбанк", який діє на підставі договору про взаємодію і забезпечує укладання цього Договору, а також окрему взаємодію сторін в процесі його виконання.

З наявної в матеріалах справи копії виписки по рахунку відповідача в АТ "Ощадбанк" вбачається, що на виконання умов вищевказаного договору відповідачу було перераховано кошти мікрогранту в загальному розмірі 200 000,00 грн., які були використані на оплату виставлених відповідачу постачальниками товарів і послуг рахунків від 23.03.2023 року № 317, від 20.03.2023 року № 20/03/2023-01, від 21.03.2023 року № 21032023, від 22.03.2023 року № 22/03/2023-02, від 21.03.2023 року № 1035.

За умовами пунктів 1, 2, 4 розділу IV Договору використання коштів мікрогранту здійснюється за цільовим призначенням, яке обумовлене умовами його надання, визначається бізнес-планом та повинно відповідати цілям, визначеним у бізнес-плані відповідно до пункту 3 розділу V цього Договору. Отримувач використовує кошти мікрогранту за цільовим призначенням протягом шести місяців з дати його отримання (зарахування на рахунок отримувача). Для використання коштів мікрогранту та оплати ними витрат отримувача, що відповідають цільовому призначенню мікрогранту, визначеному у бізнес-плані відповідно до пункту 3 розділу V цього правочину та передбаченому бізнес-планом, отримувач подає до уповноваженого банку рахунок-фактуру (рахунок, квитанція, накладна тощо) та договір, укладений між отримувачем і постачальником (продавцем) обладнання, сировини та матеріалів тощо. На підставі таких документів уповноважений банк забезпечує проведення операції з оплати витрат, які відповідають цільовому призначенню мікрогранту та бізнес-плану.

Пунктом 7 розділу IV Договору передбачено, що для підтвердження цільового використання мікрогранту ДЦЗ через регіональні, міські, районні, міськрайонні центри зайнятості, філії регіональних центрів зайнятості, а також із залученням відповідних центральних та/або місцевих органів влади (у разі необхідності), здійснює моніторинг та контроль виконання умов Договору відповідно до Порядку № 738.

Пунктом 2 розділу VІ Договору передбачено, що отримувач мікрогранту зобов`язується, зокрема:

- з метою здійснення моніторингу та контролю виконання умов цього Договору - надавати ДЦЗ (відповідному регіональному, міському, районному, міському районному центру зайнятості або відповідній філії регіональних центрів зайнятості) доступ до місця провадження господарської діяльності отримувача відповідно до вимог Порядку № 738 а також необхідну інформацію та документи, зокрема, стосовно сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та створення робочих місць тощо;

- повернути витрачені кошти мікрогранту протягом одного місяця до уповноваженого банку у разі неможливості встановлення факту цільового використання або встановлення факту нецільового використання мікрогранту за результатами здійснення ДЦЗ моніторингу та контролю за додержанням умов цього Договору.

Отримувач несе відповідальність та ризики, пов`язані з використанням коштів мікрогранту та реалізацією бізнес-плану (пункт 5 розділу VІІ Договору).

Відповідно до пунктів 3, 5 розділу ХІV вищевказаного правочину обмін інформацією відбувається між сторонами шляхом обміну електронними повідомленнями та/або засобами поштового зв`язку. Кореспонденція, що направляється сторонами (їх представниками) з використанням послуг поштового зв`язку, вважається отриманою стороною в установленому законодавством порядку.

За пунктом 1 розділу ХІV Договору останній набирає чинності з дня його укладання в порядку, визначеному розділом ХІІІ цього Договору, та діє до повного виконання зобов`язань сторін.

За умовами пункту 21 Порядку № 738 Державний центр зайнятості через регіональні, міські, районні, міськрайонні центри зайнятості, філії регіональних центрів зайнятості здійснює моніторинг та контроль виконання умов договору шляхом періодичних виїзних оглядів місця провадження господарської діяльності отримувача протягом трьох років з дня укладення отримувачем договору мікрогранту або до повного виконання обов`язкової умови договору, визначеної абзацом третім пункту 20 цього Порядку.

Для здійснення моніторингу та контролю за додержанням умов договору мікрогранту отримувачем центр зайнятості може залучати відповідні центральні та/або місцеві органи влади.

26.11.2024 року повноважні працівники Центру здійснили перевірку виконання відповідачем умов Договору, за результатами якої склали акт перевірки/огляду дотримання умов договору мікрогранту № 886. У вказаному акті зафіксовано, що отримувачем мікрогранту - Фізичною особою-підприємцем Мішиною Єлизаветою Сергіївною не надано жодних документів, необхідних для здійснення контролю виконання умов Договору, тоді як провести перевірку/огляд дотримання умов цього правочину немає можливості, оскільки за фактичною адресою місця ведення діяльності ( АДРЕСА_1 ) встановлено відсутність ознак провадження господарської діяльності.

Пунктом 7 розділу IV Договору передбачено, що у разі неможливості встановлення факту цільового використання мікрогранту або встановлення факту нецільового використання мікрогранту під час моніторингу та контролю за додержанням умов цього Договору, передбачені цим пунктом та Порядком № 738 витрачені кошти мікрогранту протягом одного місяця повертаються отримувачем до уповноваженого банку, який протягом п`яти робочих днів повертає зазначені кошти на рахунок Міністерства економіки України, відкритий в Казначействі, для подальшого їх перерахування до Державного бюджету України в установленому порядку. Неповернуті отримувачем кошти мікрогранту стягуються з нього в установленому законодавством порядку.

Враховуючи вищенаведені обставини, наказом від 15.01.2025 року № 47, направленим на адресу відповідача 17.01.2025 року, Центр ухвалив рішення про повернення коштів мікрогранту отримувачем - Фізичною особою-підприємцем Мішиною Єлизаветою Сергіївною.

У подальшому, наказом від 20.06.2025 року № 570 Центр вніс зміни до наказу від 15.01.2025 року № 47 та ухвалив рішення про повернення відповідачем коштів мікрогранту в розмірі 90 000,00 грн. протягом одного місяця з дня отримання цього рішення. Означений наказ, яким оформлене рішення про повернення коштів мікрогранту в розмірі 90 000,00 грн., був направлений на адресу Фізичної особи-підприємця Мішиної Єлизавети Сергіївни листом Центру від 20.06.2025 року № 05-2/1268/11-21/25 (копія якого наявна у матеріалах справи).

Зважаючи на те, що наведена вимога була залишена відповідачем без задоволення, а спірна сума коштів мікрогранту отримувачем у добровільному порядку не повернута, Центр звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 статті 12 Закону України "Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні" (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна підтримка надається суб`єктам малого і середнього підприємництва, які відповідають критеріям, встановленим частиною третьою статті 55 Господарського кодексу України.

Державна підтримка передбачає формування програм, в яких визначається механізм цієї підтримки. Програми державної підтримки розробляються та впроваджуються спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва із залученням інших центральних органів виконавчої влади та громадських організацій, що представляють інтереси суб`єктів малого і середнього підприємництва. Державні програми підтримки затверджуються Кабінетом Міністрів України в установленому законом порядку.

Абзацом 2 пункту 6 Порядку № 738 передбачено, що надання мікрогрантів здійснюється Мінекономіки через АТ "Ощадбанк" (далі - уповноважений банк) на підставі рішень Державного центру зайнятості, включених до подання про надання мікрогрантів (далі - подання), відповідно до договору про взаємодію між Мінекономіки, уповноваженим банком та Державним центром зайнятості (далі - договір про взаємодію).

За пунктом 17 Порядку № 738 Рішення про надання мікрогранту приймається Державним центром зайнятості не пізніше ніж протягом десяти робочих днів з дня кінцевого строку подання заяв на основі інформації уповноваженого банку, яка включає оцінку бізнес-плану та результати перевірки ділової репутації отримувача, а також оцінку співбесіди з отримувачем, проведеної регіональними центрами зайнятості. Порядок обміну та передачі документів між уповноваженим банком та Державним центром зайнятості визначається договором про взаємодію.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 738 для отримання мікрогранту отримувач укладає договір мікрогранту. У договорі мікрогранту обов`язково зазначаються цілі використання мікрогранту з переліку, визначеного пунктом 5 цього Порядку, умови, невиконання або неналежне виконання яких може призвести до повернення отримувачем отриманих коштів.

Згідно з пунктом 21 Порядку № 738 у разі неможливості встановлення факту цільового використання мікрогранту або встановлення факту нецільового використання мікрогранту під час моніторингу та контролю за додержанням умов договору мікрогранту, який здійснюється центром зайнятості, витрачені кошти протягом одного місяця повертаються отримувачем на спеціальний рахунок, відкритий в уповноваженому банку, для подальшого їх перерахування на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту.

У разі несвоєчасного та/або неповного виконання пунктів 20 і 21 цього Порядку сума мікрогранту вважається заборгованістю, стягнення якої здійснюється Державним центром зайнятості та/або регіональним центром зайнятості у судовому порядку.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача, яка складає 90 000,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про повернення ним у встановленому Договором та законодавством порядку спірних коштів мікрогранту, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Центру до Мішиної Єлизавети Сергіївни про стягнення з останньої вказаної суми основного боргу на спеціальний рахунок, відкритий для операцій надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу в АТ "Ощадбанк".

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасного повернення спірної суми коштів мікрогранту.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позову.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи Мішиної Єлизавети Сергіївни ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 90 000 (дев`яносто тисяч) грн. 00 коп. коштів мікрогранту на спеціальний рахунок, відкритий для операцій надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу (отримувач: Акціонерне товариство "Ощадбанк", рахунок отримувача: UA 683004650000029093142000001, код отримувача 00032129).

3. Стягнути з Фізичної особи Мішиної Єлизавети Сергіївни ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Київського міського центру зайнятості (01033, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 47-Б; код ЄДРПОУ 03491091) 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6 Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 22.10.2026 року.

Суддя В.С. Ломака