Рішення № 140830147, 22.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.10.2026Справа № 910/3267/26

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/3267/26

за позовом Приватного підприємства "ТРАНСПОРТНА ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ"

до 1) Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека);

2) Дарницького відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального

міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);

про стягнення 122 573,95 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "ТРАНСПОРТНА ЛІЗИНГОВА КОМПАНІЯ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека); 2) Дарницького відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення 122 573,95 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскільки рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі № 640/27764/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.12.2025, визнано протиправними та скасовано постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 17.08.2021 №298092, №298090, №298091 та від 25.08.2021 №298210, у позивача, на підставі ст. 1212 ЦК України, виникло право на повернення сплачених, згідно скасованих постанов, грошових коштів у розмірі 110 500,00 грн, а також стягнутих державною виконавчою службою в ході здійснення примусового виконання спірних постанов виконавчого збору в сумі 11 050,00 грн та мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 1023,95 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому, в ухвалі суд визнав дану справу малозначною та ухвалив розгляд справи здійснювати без виклику представників сторін.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як установлено судом, позивач і відповідачі мають зареєстровані електронні кабінети у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі відповідно ухвала суду від 27.03.2026 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа, залученими до матеріалів справи.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України, вважається, що сторони отримали 31.03.2026 ухвалу про відкриття провадження у справі від 27.03.2026.

07.04.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позову та зазначає, що з позивача було стягнуто адміністративний штраф за виконавчим документом, який перебував на виконанні в органі ДВС, застосовується код класифікації доходів бюджету 21081300 "Адміністративні штрафи у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху (крім адміністративних штрафів за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі)", уповноваженим органом, що контролює справляння надходжень бюджету за яким виступає Міністерство юстиції України, а відтак Укртрансбезпека не є належним відповідачем по даній справі.

При цьому, як убачається з матеріалів, справи грошові кошти не надходили на рахунки Укртрансбезпеки, так як суми штрафу були перераховані спочатку на депозитний рахунок органу ДВС, а потім - до Державного бюджету України. Таким чином, Укртрансбезпека не була набувачем грошових коштів і перерахування сум штрафу не призвело до зміни майнового стану Укртрансбезпеки у вигляді приросту майна та збагачення за рахунок коштів позивача. У даному випадку повернення коштів має здійснюватися на підставі Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, а до даних правовідносин не може застосуватись ст. 1212 ЦК України. Позивач не звертався із заявою про повернення коштів відповідно до Порядку №787 та не отримував відмови щодо їх повернення.

28.04.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній також заперечує проти позову та зазначає, що державний виконавець при відкритті виконавчих проваджень № 67530314, № 675303302, № 67622273 діяв у межах повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та не порушив права і законні інтереси боржника, тобто позивача.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та відзиви на позов.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

12.07.2021 співробітниками Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки було зупинено та проведено перевірку транспортного засобу марки Меrсеdеs, номерний знак НОМЕР_1 , транспортного засобу марки Меrсеdеs-Веnz, номерний знак НОМЕР_2 , транспортного засобу марки МеrсеdеsВеnz, номерний знак НОМЕР_3 , що належать Приватному підприємству «Транспортна лізингова компанія».

Крім того, 21.07.2021 співробітниками Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки було зупинено та проведено перевірку транспортного засобу марки МеrсеdеsВеnz, номерний знак НОМЕР_1 , що належать Приватному підприємству «Транспортна лізингова компанія».

За результатами вказаних перевірок Північним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки складено акти № 292243, № 292044, № 292251, № 292242, в яких зазначено, що водії здійснювали перевезення вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм та без оформлення документів, що є порушенням статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Відповідальність за дане порушення передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

На підставі зазначених актів перевірки заступником начальника Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки винесено постанови про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу від 17.08.2021 №298092, №298090, №298091 та від 25.08.2021 №298210.

Не погоджуючись з вказаними постановами, 30.09.2021 Приватне підприємство "Транспортна лізингова компанія" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправними та скасування постанов про застосування адміністративного-господарського штрафу №№298092, 298090, 298091 від 17.08.2021 та №298210 від 25.08.2021.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі № 640/27764/21.

Оскільки, законом України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15 грудня 2022 року, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва, у зв`язку з чим 16.04.2025 вказана справа надійшла на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.07.2025 позовні вимоги Приватного підприємства "Транспортна лізингова компанія" задоволено у повному обсязі: визнано протиправними та скасовано постанови Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративного-господарського штрафу від 17.08.2021 № 298092, № 298090, № 298091 та від 25.08.2021 № 298210.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.12.2025 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Транспортна лізингова компанія" до Державної служба України з безпеки на транспорті в особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сатурн-Авто", про визнання протиправними та скасування постанов, залишено без змін.

Водночас, 16.11.2021 Дарницьким відділом ДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) щодо ПП «Транспортна лізингова компанія» були відкриті виконавчі провадження ВП 67530325, ВП 675330314, ВП 67530302, ВП 67622273 з примусового стягнення штрафів, а також витрат виконавчого провадження, накладено арешти і оголошено в розшук майно боржника.

Зважаючи на факт накладення арешту на банківські рахунки позивача, 25.05.2023 позивач сплатив на рахунок Дарницького відділу ДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) кошти в сумі 37700 грн., з яких: 34000 грн.- штраф, 3400 грн. - виконавчий збір, 300,00 грн. - витрати виконавчого провадження.

21.05.2025 позивач сплатив на рахунок Дарницького відділу ДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) кошти в сумі 84873,95 грн., з яких: 76500 грн.- штраф, 7650 грн. - виконавчий збір, 723,95 грн. - витрати виконавчого провадження.

26.05.2025 року державним виконавцем винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень, якими також припинено чинність арешту коштів боржника.

Отже, як зазначає позивач, на момент сплати адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження, але після набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду у справі № 640/27764/21 про визнання протиправною та скасування такої постанови, відповідна юридична підстава відпала.

Відтак, позивачем до Державного бюджету України безпідставно сплачені грошові кошти у загальному розмірі 122573,95 грн, з яких: 110500,00 грн.- штраф, 11050,00 грн. - виконавчий збір, 1023,95 грн. - витрати виконавчого провадження.

Відповідачі щодо позовних вимог заперечили, посилаючись на не порушення ними прав позивача та відсутність підстав для стягнення коштів за їх рахунок.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 Цивільного кодексу України ).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 Цивільного кодексу України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 Цивільного кодексу України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 Цивільного кодексу України).

З огляду на наведені приписи, а також враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Центральне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 Цивільного кодексу України).

Як убачається з матеріалів справи, на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу, однак надалі, з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови, відповідна юридична підстава відпала.

При цьому, порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, застосовується до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. У даному випадку, оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, даний Порядок на спірні правовідносини не поширюється.

Після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанова від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

За змістом глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17). Отже, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

З огляду на наведене на спірні правовідносини поширюються приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі №910/5880/21 виклала висновок щодо застосування норми права, відповідно до якого, після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу кошти, які платник сплатив на виконання цієї постанови, знаходяться у Державному бюджеті України без достатньої правової підстави. Тому повернення таких коштів платникові стосується захисту його майнових прав як суб`єкта господарювання, а вимога про стягнення цих коштів належить до юрисдикції господарського суду. Суму штрафу, перераховану до бюджету на підставі постанови про застосування такого стягнення, яку надалі визнав протиправною та скасував адміністративний суд, можна стягнути на користь платника згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно утримувану. На такі правовідносини приписи Цивільного кодексу України про відшкодування шкоди та Порядку № 787 не поширюються.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акту, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Відтак, оскільки рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі № 640/27764/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.12.2025, позовні вимоги Приватного підприємства "Транспортна лізингова компанія" задоволено. Визнано протиправними та скасовано постанови Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративного-господарського штрафу від 17.08.2021 № 298092, № 298090, № 298091 та від 25.08.2021 № 298210, відтак, правові підстави утримання Державою сплачених позивачем в якості адміністративно-господарського штрафу коштів в розмірі 110 500,00 грн відпали.

Доказів повернення позивачу грошових коштів в розмірі 110 500,00 грн матеріали справи не містять, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог у цій частині.

Щодо позовної вимоги про повернення сплачених позивачем сум виконавчого збору в розмірі 11050,00 грн та мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 1023,95 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 42 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір, стягнутий з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, та стягнуті з боржника кошти на витрати виконавчого провадження належать до коштів виконавчого провадження. Зокрема, витратами виконавчого провадження є витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень (ч. 2). На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувану чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (ч. 4).

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження").

Частиною сьомою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що в разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 551/1099/21, скасування рішення, у зв`язку з виконанням якого стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, є підставою для повернення відповідних коштів, адже правова підстава для їх стягнення є такою, що відпала.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2024 у справі №910/12267/23.

Оскільки відповідно до наведених норм набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору та витрат є Державний бюджет України, сплачені суми виконавчого провадження підлягають стягненню саме з Державного бюджету України на підставі ст. 1212 ЦК України.

Отже, підстави для стягнення виконавчого збору у сумі 11050,00 грн та витрат виконавчого провадження у розмірі 1023,95 грн, що були стягнуті в ході здійснення виконавчих проваджень з примусового виконання постанов Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративного-господарського штрафу від 17.08.2021 № 298092, № 298090, № 298091 та від 25.08.2021 № 298210, є такими, що відпали, а тому відповідно вказані кошти підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України 11050,00 грн виконавчого збору та 1023,95 грн мінімальних витрат виконавчого провадження також підлягають задоволенню.

Відтак, встановлені вище судом обставин справи спростовують заперечення відповідачів, наведені у відзивах на позовну заяву.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За викладених обставин, у зв`язку із задоволенням позову та враховуючи, що відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через органи державної влади, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті судового збору підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного товариства «Транспортна лізингова компанія» (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 2/30, код ЄДРПОУ 36825438, IBAN НОМЕР_4 в АТ «Ідея банк», МФО 336310, ідентифікаційний код банку: 368254326513) безпідставно утримувані грошові кошти в сумі 122573 грн. 95 коп., з яких: 110500,00 грн - штраф, 11050,00 грн - виконавчий збір, 1023 грн. 95 коп. - витрати виконавчого провадження та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662 грн 40 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 22.10.2026.

СуддяА.І. Привалов