Рішення № 140829774, 22.10.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/111/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026 Справа № 908/1950/26

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК-ПЛЮС», (51900, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Далекосхідна, буд. 18), представник позивача адвокат Верба Андрій Петрович, (49069, м. Дніпро, пр. Олександра Поля, буд. 46, к. 262)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД «ТИТАН-ДНІПРО», (69005, м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд. 53, прим. 46/47)

про стягнення 23 985,79 грн.

13.08.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС 12.08.2026, (вх. № 2243/08-07/26 від 13.08.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК-ПЛЮС», м. Кам`янське Дніпропетровської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД «ТИТАН-ДНІПРО», м. Запоріжжя про стягнення 20 047,10 грн. штрафу, 3 580,62 грн. пені, 358,07 грн. 3 % річних, а всього 23 985,79 грн. за порушення зобов`язань за договором поставки № 31/03/26 від 31.03.2026.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2026 справу № 908/1950/26 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 24.08.2026, після усунення недоліків позовної заяви, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1950/26 в порядку спрощеного позовного провадження, справі присвоєно номер провадження справи 4/111/26, ухвалено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Предметом спору є стягнення з відповідача 20 047,10 грн. штрафу, 3 580,62 грн. пені, 358,07 грн., 3 % річних, а всього 23 985,79 грн. за порушення зобов`язань за договором поставки № 31/03/26 від 31.03.2026. Позов обґрунтований ст.ст. 22, 526, 530, 549, 599, 610, 625,629, 692 ЦК України та умовами договору.

Ухвалою суду від 24.08.2026 у справі № 908/1950/26 відповідачу запропоновано у строк до 10.09.2026, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, а також у строк до 06.10.2026 подати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Позивачу цією ж ухвалою суду запропоновано у строк до 23.09.2026 подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.

31.08.2026 через підсистему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД «ТИТАН-ДНІПРО» подано Відзив на позовну заяву б/н від 31.08.2026.У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позову заперечив та зазначив, що між сторонами наприкінці березня 2026 року обговорювалися умови поставки поліпропіленових пакетів загальною вартістю 397 102,80 грн., які мали бути поставлені протягом 30 календарних днів. Водночас 03.04.2026 позивач виставив рахунок № 104 від 31.03.2026 на іншу кількість товару та загальну суму 398 471,82 грн., яку відповідач погодився оплатити. На виконання зазначеного рахунку відповідач здійснив платежі на загальну суму 398 471,82 грн., останній з яких - 28.07.2026 у розмірі 30 471,02 грн., у зв`язку з чим вважає, що повністю розрахувався за поставлений товар. Відповідач стверджує, що договір поставки № 31/03/26 від 31.03.2026 отримав для підписання лише 02.07.2026, тобто після здійснення більшої частини оплат і фактичного постачання товару. На його думку, положення цього договору, зокрема щодо строків оплати та відповідальності за їх порушення, не можуть застосовуватися до господарських операцій, які відбувалися до його отримання та підписання. Відповідач вважає, що сторони погодили умови поставки та оплати шляхом вчинення конклюдентних дій: виставлення позивачем рахунку, перерахування та прийняття коштів, а також поставки товару. При цьому позивач не заперечував проти здійснених оплат і не відмовлявся від їх прийняття, а претензію щодо порушення строків оплати направив після повного розрахунку відповідача. Крім того, відповідач заперечує проти правильності визначення позивачем строків виникнення грошових зобов`язань та розрахунку штрафних санкцій. Зокрема, видаткова накладна № 171 від 15.05.2026 на суму 17 960,16 грн. не містить підпису відповідача, а її примірник був направлений йому лише 20.07.2026. Інші видаткові накладні, за твердженням відповідача, не містять відомостей про дату отримання товару, що унеможливлює належне встановлення моменту виникнення обов`язку щодо його оплати. Також відповідач указує на розбіжності між кількістю товару, зазначеною в рахунку, видаткових накладних та податкових накладних, і вважає, що подані позивачем документи не підтверджують належним чином заявлений розрахунок заборгованості та періоди прострочення. Відповідач також зазначає, що позивачем неправильно визначено суми, на які нараховано пеню, штраф та 3 % річних, оскільки не враховано здійснені платежі, їх дати та відсутність, на думку відповідача, обов`язку сплачувати вартість товару за видатковою накладною № 171 станом на дату проведення відповідних розрахунків. За альтернативним розрахунком відповідача, навіть за умови застосування положень договору, сума заявлених до стягнення пені, штрафу та 3 % річних є завищеною. Відповідач вважає, що позивач, прийнявши оплату за товар і здійснивши його поставку, надалі безпідставно застосував до відповідних правовідносин умови договору, отриманого відповідачем для підписання після здійснення основної частини господарських операцій. Відповідач також наголошує на відсутності доказів завдання позивачу збитків унаслідок несвоєчасної оплати. З огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, а судові витрати покласти на позивача.

31.08.2026 через підсистему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАК-ПЛЮС» подано відповідь на відзивна позовну заяву за вих. б/н від 31.08.2026.У відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що сукупність наявних у матеріалах справи доказів підтверджує фактичне укладення та виконання сторонами договору поставки № 31/03/26 від 31.03.2026. Позивач вказав, що саме по собі надсилання відповідачу електронного листа від 02.07.2026 із проханням підписати договір та направити його скановану копію не свідчить про укладення договору лише цією датою та не спростовує погодження сторонами його умов раніше. На підтвердження своєї позиції позивач послався на рахунок на оплату № 104 від 31.03.2026, платіжні інструкції відповідача, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортну накладну, а також інші документи, у яких зазначено реквізити спірного договору. Щодо заперечень відповідача стосовно видаткової накладної № 171 від 15.05.2026 позивач зазначив, що відсутність підпису покупця на окремому первинному документі сама по собі не свідчить про відсутність господарської операції, яка може підтверджуватися сукупністю інших доказів. Зокрема, позивач звернув увагу на податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, та на те, що загальна сума чотирьох поставок становить 398 471,82 грн. і відповідає загальній сумі коштів, сплачених відповідачем. На думку позивача, виключення вартості товару за накладною № 171 з розрахунку відповідача зумовлює розбіжність у визначенні залишку заборгованості за накладною № 198. Позивач також заперечив проти доводів відповідача про недобросовісність його поведінки, зазначивши, що відповідач оплачував рахунок, пов`язаний зі спірним договором, отримував товар та здійснював платежі, а заперечення щодо застосування договору заявив уже після виникнення спору. Крім того, до звернення до суду позивач направив відповідачу претензію від 09.07.2026. Стосовно альтернативного розрахунку відповідача позивач зазначив, що він ґрунтується, зокрема, на виключенні поставки за накладною № 171 та неправильному визначенні бази нарахування штрафу. Позивач наполягає, що подальша часткова оплата не припиняє права на штраф, яке виникло внаслідок попереднього порушення строку виконання зобов`язання. Водночас позивач зазначив, що за відсутності договірної умови про строк оплати підлягає застосуванню частина перша статті 692 ЦК України, а вимога про стягнення трьох процентів річних ґрунтується на статті 625 ЦК України. Заперечуючи проти зменшення неустойки, позивач послався на частину третю статті 551 ЦК України та зазначив, що відповідач не навів належних доказів існування виняткових обставин, які б обґрунтовували таке зменшення. На думку позивача, загальний розмір штрафу та пені становить 5,93 % вартості поставленого товару, що саме по собі не свідчить про надмірність заявлених санкцій.Крім того, позивач заперечив проти покладення на нього судових витрат відповідно до частини дев`ятої статті 129 ГПК України, зазначивши, що діяв добросовісно, а первісне звернення до іншого суду було зумовлене використанням адреси відповідача, зазначеної в договорі. Позивач також просив відшкодувати 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на договір про її надання, акт наданих послуг та платіжну інструкцію від 31.08.2026.З огляду на викладене позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та долучити до матеріалів справи додаткові докази, подані разом із відповіддю на відзив.

08.09.2026 через підсистему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД «ТИТАН-ДНІПРО» подано заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 08.09.2026.У запереченнях на відповідь на відзив відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову та зазначив, що позивач підтвердив направлення договору поставки № 31/03/26 для підписання відповідачем лише 02.07.2026. На думку відповідача, саме ці обставини свідчать про укладення договору зазначеної дати, оскільки супровідний текст електронного листа містив прохання підписати договір та надіслати його скановану копію. При цьому договір не містить положень про застосування його умов до правовідносин, що виникли до його укладення, а тому умови договору щодо строків оплати та відповідальності не можуть поширюватися на поставки товару, здійснені до 02.07.2026. Відповідач також зазначив, що до моменту укладення договору сторони продовжували узгоджувати істотні умови поставки, зокрема кількість і ціну товару, що підтверджується різними редакціями рахунку на оплату № 104, отриманими 03.04.2026, 08.04.2026 та 13.04.2026. При цьому доказів направлення відповідачу рахунку від 31.03.2026 саме цієї дати позивач не надав. Щодо видаткової накладної № 171 від 15.05.2026 відповідач заперечив факт її отримання та зазначив, що вона не містить підпису уповноваженої особи відповідача, а тому, на його думку, не підтверджує належним чином передачу товару. Відповідач наголосив, що позивач направив зазначену накладну для оформлення лише в липні 2026 року, а вартість товару за цією накладною позивач самостійно виключив із суми отриманих платежів. На думку відповідача, такі обставини не свідчать про визнання ним факту поставки товару за накладною № 171. Відповідач також заперечив доводи позивача щодо недобросовісності його процесуальної поведінки у зв`язку зі зміною місцезнаходження та зазначив, що звернення позивача спочатку до Господарського суду Дніпропетровської області, а згодом до Господарського суду Запорізької області було зумовлене діями самого позивача та обставинами оформлення документів. Стосовно нарахування пені та штрафу відповідач вказав, що за відсутності укладеного до або під час здійснення поставок договору позивач не мав правових підстав для застосування пункту 6.3 договору. Відповідач наголосив, що наведений ним розрахунок не є визнанням порушення договірних зобов`язань, а був поданий для обґрунтування помилок у розрахунках позивача. Крім того, відповідач послався на правові позиції щодо можливості зменшення неустойки судом з урахуванням ступеня виконання зобов`язання, причин його порушення та незначності прострочення, а також зазначив, що заявлені штрафні санкції не підлягають стягненню за обставин цієї справи. Щодо судових витрат відповідач просив покласти їх на позивача незалежно від результатів вирішення спору, посилаючись на частину дев`яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України та вважаючи, що спір виник унаслідок неправильних дій позивача. Крім того, відповідач заперечив проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі 15 000,00 грн, вважаючи їх завищеними з огляду на попереднє звернення адвоката з позовом до іншого суду та повторне виконання аналогічних робіт.

Разом із заперечення на відповідь на відзив 08.09.2026 Відповідачем через підсистему «Електроннии? суд» подані нові докази. Відповідач просив суд долучити до матеріалів справи докази отриманих ним від Позивача редакціи? рахунку № 104 від 31.03.2026, які, за твердженням Відповідача, були отримані 08.04.2026 та 13.04.2026. До заперечень фактично додані два електронні фаи?ли: «рахунок Титан-Дніпро Завод ТОВ редакція від 13.04.2026.doc» та «Рахунок Титан-дніпро Завод ТОВ редакція від 08.04.2026.docx».

08.09.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАК-ПЛЮС» через підсистему «Електронний суд» подана Заява про визнання електронних доказів недопустимими та такими, що не підлягають врахуванню судом, в якій позивач просив визнати недопустимими та такими, що не підлягають врахуванню судом, подані ТОВ «ЗАВОД «ТИТАН-ДНІПРО» разом із запереченнями на відповідь на відзив від 08.09.2026 електронні фаи?ли: «рахунок Титан-Дніпро Завод ТОВ редакція від 13.04.2026.doc» та «Рахунок Титан-дніпро Завод ТОВ редакція від 08.04.2026.docx».

17.09.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД «ТИТАН-ДНІПРО» через підсистему «Електронний суд» подані заперечення проти заяви про визнання електронних доказів недопустимими та такими, що не підлягають врахуванню судом, в яких відповідач просив Відмовити у задоволені заяви позивача та долучити до матеріалів справи докази отримання відповідачем від позивача рахунків на оплату № 104 від 31.03.2026 та рахунки на оплату № 104, отримані 08.04.2026 та 13.04.2026.

Оцінивши обставини подання відповідачем додаткових доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх прийняття до розгляду, оскільки такі докази подані після закінчення встановленого судом строку для подання відзиву без наведення об`єктивних причин, які перешкоджали їх своєчасному поданню.

Так, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.08.2026 відповідачу було запропоновано у встановлений строк подати відзив на позовну заяву разом з усіма доказами на підтвердження своїх заперечень. Водночас електронні файли з різними редакціями рахунку № 104 від 31.03.2026 відповідач подав лише 08.09.2026 разом із запереченнями на відповідь на відзив, хоча, за його власними твердженнями, зазначені документи були отримані ним ще 08.04.2026 та 13.04.2026.

Отже, наведені відповідачем обставини свідчать, що відповідні докази перебували в його розпорядженні до закінчення строку для подання відзиву, а їх неподання у визначений судом строк було зумовлене не об`єктивною неможливістю їх подання, а обраною відповідачем процесуальною поведінкою. При цьому саме по собі подання документів разом із запереченнями на відповідь на відзив не поновлює строку для їх подання та не звільняє відповідача від обов`язку обґрунтувати причини несвоєчасного подання доказів.

Відповідно до частини восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, не приймаються до розгляду судом, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у визначений строк з причин, що не залежали від неї.

За таких обставин, оскільки відповідач не навів належного обґрунтування неможливості своєчасного подання електронних файлів із різними редакціями рахунку № 104, суд дійшов висновку про відсутність передбачених частиною восьмою статті 80 ГПК України підстав для їх прийняття до розгляду. Відтак зазначені електронні файли не підлягають урахуванню судом під час вирішення спору по суті.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 23.09.2026 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням.

Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 22.10.2026.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

31.03.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАК-ПЛЮС» (Постачальник, Позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД «ТИТАН-ДНІПРО» (Покупець, Відповідач у справі) укладено договір поставки № 31/03/26 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник зобов`язався виготовити та поставити у встановлений строк (строки) покупцю продукцію, а покупець зобов`язався в порядку та на умовах даного Договору прийняти продукцію та сплатити за неї певну грошову суму.

Згідно з пунктом 1.3 Договору якісні та кількісні характеристики (асортимент, сортамент, номенклатура та одиниці виміру) товару, що є предметом поставки за цим Договором, а також строки поставки Товару за цим Договором, визначаються у товарних (видаткових) накладних.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що поставка товару покупцю здійснюється за договірними цінами. Ціна за одиницю товару, що поставляється за цим Договором, яку попередньо узгодженими в підтверджених замовленнях, визначається сторонами у товарних (видаткових) накладних.

Перший етап - передоплата в розмірі 50 % від вартості Товару за попередньо узгодженим замовленням та/або за окремою підписаною Сторонами Специфікацією, на підставі виставленого Постачальником рахунку, Покупець зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок Постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату.

Другий етап - оплата в розмірі різниці між вартістю фактично поставленого Товару згідно видаткової накладної та сплаченою Покупцем сумою передоплати (перший етап оплати), здійснюється Покупцем на поточний рахунок Постачальника протягом 1 (одного) календарного дня з дати фактичного отримання Товару Покупцем відповідно до п. 2.7. цього Договору. Датою оплати вважається дата списання коштів з банківського рахунка Покупця.

Відповідно до пункту 3.6 Договору зобов`язання покупця з оплати партії товару вважається виконаним у день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Згідно з пунктом 6.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за даним Договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов даного Договору.

Пунктом 6.2 Договору встановлено, що за порушення строку оплати партії товару, визначеного в п. 3.3 цього Договору, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення. У разі порушення строку оплати партії товару більш ніж на сім календарних днів, покупець зобов`язується додатково сплатити штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості за поставлену партію товару.

За умовами пункту 6.5 Договору сплата неустойки, штрафу та пені не звільняє жодну із сторін від виконання своїх зобов`язань за цим Договором у повному обсязі.

Відповідно до пункту 9.1 Договору цей договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2026, а в частині невиконаних зобов`язань - до їх остаточного виконання. Якщо жодна зі Сторін Договору письмово не заявила про намір припинити договір за один тиждень до закінчення и?ого строку, дія договору продовжується до 31 грудня наступного календарного року. Кількість таких пролонгаціи? необмежена.

Припинення цього Договору не звільняє Сторони від виконання обов`язків за цим договором та від відповідальності за и?ого порушення. (п. 9.2 Договору).

Позивачем виставлений рахунок на оплату № 104 від 31.03.2026 на суму 398 471,82 грн.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору, так зокрема, позивач поставив відповідачу товар, на загальну суму 398 471,82 грн., про що свідчать видаткові накладні, а саме:

- видаткова накладна № 171 від 15.05.2026 на суму 17 960,16 грн.;

- видаткова накладна № 173 від 18.05.2026 на суму 53 880,48 грн.;

- видаткова накладна № 198 від 02.06.2026 на суму 166 883,80 грн.;

- видаткова накладна № 205 від 04.06.2026 на суму 159 747,38 грн.

Видаткові накладні № 173 від 18.05.2026, № 198 від 02.06.2026 та № 205 від 04.06.2026 скріплені печатками з боку Постачальника і Покупця.

Видаткова накладна № 171 від 15.05.2026 не має підпису покупця.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов`язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі та належним чином.

Відповідачем факт отримання від позивача товару на загальну суму 398 471,82 грн. згідно договору, належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.

Докази фактичного здійснення поставки товару також підтверджуються податковими накладними № 4 на суму 40 000,00 грн., № 25 на суму 158 000,80 грн., № 7 на суму 40 723,64 грн. та № 9 на суму 159 747,38 грн. у загальній сумі 398 471,82 грн., а також квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зазначені податкові накладні містять відомості про господарські операції, їх зміст узгоджується з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема видатковими накладними, товарно-транспортними документами та документами щодо здійснення розрахунків між сторонами.

Квитанції про реєстрацію податкових накладних підтверджують факт їх реєстрації в установленому порядку, а самі податкові накладні є додатковими доказами документального відображення позивачем відповідних господарських операцій. У сукупності з іншими доказами вони підтверджують послідовність здійснення спірних поставок та узгодженість відомостей щодо їх дат і вартості.

Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що після отримання поставленого Товару Відповідач здіи?снив оплати отриманого Товару, з порушенням строку оплати, а саме:

- 03.04.2026 у розмірі 40000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1206685 від 03.04.2026;

- 14.04.2026 у розмірі 158000,80 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1206738 від 14.04.2026;

- 12.06.2026 у розмірі 100000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1207143 від 12.06.2026;

- 02.07.2026 у розмірі 50000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1207278 від 02.07.2026;

- 14.07.2026 у розмірі 20000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1207389 від 14.07.2026;

- 29.07.2026 у розмірі 30471,02 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 29.07.2026.

Порушення строків оплати за Договором поставки № 31/03/26 від 31.03.2026 стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 20 047,10 грн. штрафу, 3 580,62 грн. пені, 358,07 грн. 3 % річних, а всього 23 985,79 грн.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

З положень ст. 509 Цивільного кодексу України слідує, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами частини першої статті 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Сторони пунктом 3.3 Договору визначили, що поставка товару покупцю здійснюється за договірними цінами. Ціна за одиницю товару, що поставляється за цим Договором, яку попередньо узгодженими в підтверджених замовленнях, визначається сторонами у товарних (видаткових) накладних.

Перший етап - передоплата в розмірі 50% від вартості Товару за попередньо узгодженим замовленням та/або за окремою підписаною Сторонами Специфікацією, на підставі виставленого

Постачальником рахунку, Покупець зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок Постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання рахунку на оплату.

Другий етап - оплата в розмірі різниці між вартістю фактично поставленого Товару згідно видаткової накладної та сплаченою Покупцем сумою передоплати (перший етап оплати), здійснюється Покупцем на поточний рахунок Постачальника протягом 1 (одного) календарного дня з дати фактичного отримання Товару Покупцем відповідно до п.2.7. цього Договору. Датою оплати вважається дата списання коштів з банківського рахунка Покупця.

Отже, зважаючи на визначений сторонами строк поставки, суд погоджується з доводами позивача про прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару.

Позивачем нарахована пеня в сумі 3 580,62 грн., а саме за видатковою накладною № 198 від 02.06.2026 за період з 04.06.2026 по 11.06.2026 в сумі 267,77 грн. та за видатковою накладною № 205 від 04.06.2026 за період з 06.06.2026 по 28.07.2026 в сумі 3 312, 85 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 6.2 Договору встановлено, що за порушення строку оплати партії товару, визначеного в п. 3.3 цього Договору, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення. У разі порушення строку оплати партії товару більш ніж на сім календарних днів, покупець зобов`язується додатково сплатити штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості за поставлену партію товару.

Перевіривши розрахунок пені, суд установив, що позивач неправильно визначив кількість днів нарахування пені після здійснення відповідачем часткових оплат.

Суд виходить із того, що день фактичного платежу не включається до періоду нарахування пені на відповідну сплачену суму, а нарахування на зменшений залишок заборгованості здійснюється з наступного календарного дня.

За результатами перевірки суд установив, що пеня за видатковою накладною № 198 від 02.06.2026 за період з 04.06.2026 до 11.06.2026 на суму 40 723,64 грн. становить 267,77 грн. Пеня за видатковою накладною № 205 від 04.06.2026 підлягає нарахуванню: за період з 06.06.2026 до 11.06.2026 на суму 159 747,38 грн. - у розмірі 787,80 грн.; за період з 13.06.2026 до 01.07.2026 на суму 100 471,02 грн. - у розмірі 1 569,00 грн.; за період з 03.07.2026 до 13.07.2026 на суму 50 471,02 грн. - у розмірі 456,31 грн.; за період з 15.07.2026 до 28.07.2026 на суму 30 471,02 грн. - у розмірі 350,63 грн.

Таким чином, загальна сума пені, обчислена з урахуванням часткових оплат відповідача та кількості днів прострочення, становить 3 431,51 грн.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 3 431,51 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені в задоволені позову відмовляється.

За приписами ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Як вже зазначалось судом, умовами п. 6.2 Договору сторони передбачили, що у разі порушення строку оплати партії товару більш ніж на сім календарних днів, покупець зобов`язується додатково сплатити штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості за поставлену партію товару.

Враховуючи прострочення відповідачем оплати товару, поставленого за Договором поставки № 31/03/26 від 31.03.2026, більш ніж на сім календарних днів позивачем заявлена вимога про стягнення штрафу у розмірі 20 047,10 грн.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми штрафу, суд вважає, що розрахунок виконаний правильно.

За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача штрафу в сумі 20 047,10 грн. заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем за порушення строків розрахунків заявлена вимога про стягнення 358,07 грн. грн. 3 % річних, а саме за видатковою накладною № 198 від 02.06.2026 за період з 04.06.2026 по 11.06.2026 в сумі 26, 78 грн. та за видатковою накладною № 205 від 04.06.2026 за період з 06.06.2026 по 28.07.2026 в сумі 331, 29 грн.

Наданий позивачем розрахунок 3 % річних судом перевірений та встановлено, що вказаний розрахунок позивачем виконаний неправильно.

Суд виходить із того, що день фактичної оплати не включається до періоду нарахування трьох процентів річних на сплачену суму, а з наступного календарного дня нарахування здійснюється на зменшений залишок заборгованості.

Згідно проведеного судом перерахунку стягненню з відповідача підлягають 3 % річних в розмірі 343,15 грн., а саме за видатковою накладною № 198 від 02.06.2026 за період з 04.06.2026 до 11.06.2026 на суму 40 723,64 грн. становлять 26,78 грн.; за видатковою накладною № 205 від 04.06.2026 три проценти річних підлягають нарахуванню: за період з 06.06.2026 до 11.06.2026 на суму 159 747,38 грн. - у розмірі 78,78 грн.; за період з 13.06.2026 до 01.07.2026 на суму 100 471,02 грн. - у розмірі 156,90 грн; за період з 03.07.2026 до 13.07.2026 на суму 50 471,02 грн. - у розмірі 45,63 грн.; за період з 15.07.2026 до 28.07.2026 на суму 30 471,02 грн. - у розмірі 35,06 грн.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 3 % річних заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 343,15 грн. В іншій частині вимог про стягнення 3 % річних в задоволені позову відмовляється.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що договір поставки № 31/03/26 не був укладений 31.03.2026, а його умови не можуть застосовуватися до господарських операцій, здійснених до 02.07.2026, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, договір поставки № 31/03/26 датований 31.03.2026. На виконання досягнутих сторонами домовленостей позивач здійснював поставку товару, а відповідач проводив оплату за товар, зокрема платіжними інструкціями від 03.04.2026 та 14.04.2026 із зазначенням у призначенні платежу рахунку № 104 від 31.03.2026. Подальші господарські операції сторін підтверджуються видатковими накладними, товарно-транспортними документами, податковими накладними та іншими наявними у справі доказами, які мають посилання на спірний Договір.

Отже, поведінка сторін після 31.03.2026 свідчить про фактичне здійснення господарських операцій у межах домовленостей щодо поставки товару та його оплати. Зазначені обставини мають оцінюватися в сукупності з текстом договору, його датою та іншими матеріалами справи відповідно до статей 73, 74, 79 та 86 ГПК України.

Посилання відповідача на листування від 02.07.2026 саме по собі не є достатнім доказом того, що договірні відносини між сторонами виникли лише з цієї дати. Сам факт направлення документа на підписання або повторного оформлення примірника договору не спростовує дати його укладення, зазначеної в договорі, інші належні та допустимі докази підтверджують існування домовленостей сторін в межах укладеного Договору і їх виконання з березняквітня 2026 року.

Відповідач, здійснюючи оплату за рахунком, у якому зазначено реквізити договору, та беручи участь у подальших господарських операціях із позивачем, не може обґрунтовувати відсутність договірних відносин виключно датою листування щодо оформлення примірника договору. При цьому суд ураховує, що сама лише фактична поставка товару підтверджує наявність зобов`язань щодо його оплати, а питання погодження сторонами конкретних умов відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання підлягає вирішенню на підставі змісту договору та всієї сукупності доказів у справі.

Крім того, відповідно до п. 3.8 Договору документи, що відправляються електронною поштою однією із сторін іншій стороні, мають бути замінені на оригінали шляхом надіслання поштою чи вручення представникам сторін. До отримання оригіналів документів їх скановані електронні копії мають повну юридичну силу оригіналу, породжують права та обов?язки сторін, можуть бути надані в судові органи як докази.

З огляду на встановлені обставини справи та сукупність наданих доказів суд відхиляє доводи відповідача про виникнення договірних відносин щодо поставки виключно 02.07.2026, оскільки такі доводи не спростовують існування між сторонами господарських правовідносин, що підтверджуються договором № 31/03/26 від 31.03.2026 та доказами, які засвідчують фактичне здійснення поставок і виконання сторонами відповідних зобов`язань.

Доводи відповідача про те, що видаткова накладна №171 від 15.05.2026 не містить його підпису, самі по собі не є достатніми для спростування факту поставки товару.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач здійснював оплату товару, поставленого позивачем, на загальну суму 398 471,82 грн. Це відповідає загальній вартості товару, зазначеній у чотирьох видаткових накладних, у тому числі накладній № 171 від 15.05.2026. Зазначені платежі свідчать про фактичне здійснення сторонами господарських операцій у межах їхніх правовідносин. При цьому значення має не лише сам факт перерахування коштів, а й призначення платежів, їх співвідношення з рахунком № 104 від 31.03.2026, датами поставок та іншими документами, що стосуються відповідних партій товару.

Верховний Суд у своїй практиці виходить із того, що дефекти окремого первинного документа, зокрема відсутність підпису покупця на видатковій накладній, не виключають можливості встановлення факту поставки на підставі інших доказів, які переконливо підтверджують реальність господарської операції. Такі докази мають оцінюватися судом у сукупності, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності та взаємного зв`язку відповідно до статей 73, 74, 76 79, 86 Господарського процесуального кодексу України. Такий підхід відображено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 910/8861/20 та постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.

Отже, відсутність підпису відповідача на накладній № 171 не може оцінюватися ізольовано від інших обставин справи. Якщо відомості про цю поставку узгоджуються з платіжними документами, товарно-транспортними документами, листуванням сторін та іншими доказами фактичного передання товару, такі докази в сукупності можуть підтверджувати здійснення відповідної господарської операції. Саме по собі заперечення відповідача щодо оформлення одного документа не спростовує інших доказів, які підтверджують фактичний рух товару та виконання сторонами господарських зобов`язань.

Водночас суд оцінює не лише факт здійснення відповідачем платежів, а й їх призначення, час проведення та зв`язок із конкретними поставками. Тому висновок про доведеність поставки за накладною № 171 ґрунтується на сукупності належних і допустимих доказів, а не виключно на факті оплати товару.

Посилання відповідача на відсутність доказів завдання позивачу збитків не спростовує правомірності заявлених вимог.

Згідно зі статтями 549, 611 Цивільного кодексу України неустойка є самостійним видом цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язання. Її стягнення за загальним правилом не поставлено в залежність від доведення кредитором фактичного розміру збитків, якщо інше прямо не встановлено законом або договором.

Так само відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок сплатити три проценти річних виникає внаслідок прострочення грошового зобов`язання та не залежить від доведення кредитором фактичного понесення збитків.

Отже, відсутність доказів збитків сама по собі не спростовує права позивача вимагати передбачені договором санкції та три проценти річних за умови доведення факту прострочення, наявності відповідної договірної умови та правильності розрахунку заявлених сум.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача суд визнав хибними.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 20 047,10 грн. штрафу, 3 431,51 грн. пені, 343,15 грн. 3 % річних, а всього 23 821,76 грн.

Що стосується витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідач заперечив проти покладення на нього судових витрат позивача, зокрема витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн., вважаючи іх завищеними з огляду на незначну складність справи та повторне формування адвокатом правової позиції і підготовку позовної заяви та просив покласти судові витрати на позивача незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем додано до матеріалів справи, в т.ч. копії: Договору про надання правничої допомоги № б/н від 07.07.2026, укладеного з Адвокатським бюро «Верба і партнери», акту наданих послуг від 31.08.2026 на суму 15 000,00 грн. Також суду надано копію платіжної інструкції № 4431 від 31.08.2026 на суму 15 000,00 грн., що підтверджує понесення (оплату) позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 19 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Відтак під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (заява №72277/01; пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (заяви №№ 30675/06, 30785/06, 32818/06, 34468/06 та 49001/06; пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява №19336/04), від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11; пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Як акцентував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій постанові від 03.04.2024 по справі № 910/6175/23, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Отже, у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

Суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо стягнення заборгованості за договором поставки.

Також, слід зазначити, що розгляд справи відбувався у спрощеному провадженні без виклику сторін.

Суд зазначає, що даний спір для кваліфікованого юриста є типовим спором незначної складності.

Надавши оцінку усім доданим доказам, з урахуванням: категорії цієї справи, що справа є незначної складності, беручи до уваги, що справа є малозначною в силу приписів ст. 12 ГПК України та розглядалась судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, ціну позову, критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначених ч. 4 ст. 126 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 7500,00 грн. від попередньо заявленої суми (15000,00 грн.). Решту витрат на професійну правову допомогу покласти на позивача.

Щодо заявлених позивачем витрат пов`язаних із участю у розгляді справи, а саме - відрядження, транспортні витрати, оренда житла, поштові витрати, вартість яких в загальному розмірі становить 2000,00 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до статей 123, 126, 129 ГПК України судові витрати, пов?язані з розглядом справи, підлягають розподілу між сторонами за умови їх належного підтвердження відповідними доказами.

Оскільки позивачем не подано доказів, які підтверджують фактичне понесення зазначених витрат, їх розмір та зв?язок із розглядом цієї справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх відшкодування.

За таких обставин у стягненні з відповідача витрат позивача на відрядження, транспортних витрат, оренду житла та поштових витрат у загальному розмірі 2 000,00 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК-ПЛЮС», Дніпропетровська область, м. Кам`янське до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД «ТИТАН-ДНІПРО», м. Запоріжжя задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД «ТИТАН-ДНІПРО», (69005, м. Запоріжжя, вул. Леоніда Жаботинського, буд. 53, прим. 46/47, ідентифікаційний код юридичної особи 19094475) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК-ПЛЮС», (51900, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Далекосхідна, буд. 18, ідентифікаційний код юридичної особи 35594442) 3 431(три тисячі чотириста тридцять одну) грн. 51 коп. пені, 20 047 (двадцять тисяч сорок сім) грн. 10 коп. штрафу, 343 (триста сорок три) грн. 15 коп. 3 % річних, 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2 644 (дві тисячі шістсот сорок чотири) грн. 19 коп. судового збору. Видати наказ.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено « 22» жовтня 2026 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Центрального апеляційного господарського суду.