Рішення № 140827723, 12.10.2026, Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/1618/26

Провадження № 2/376/1670/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року Сквирський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Батовріної І.Г.

за участю секретаря судових засідань Ковальчук Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з даним позовом в якому просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 20266-02/2025 від 09.02.2025 р. в розмірі 25 340 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позову представник зазначив, що 09.02.2025 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 20266-02/2025.

Вказаний договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором.

Згідно з умовами договору ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» зобов`язалося надати відповідачу кредит в сумі 7 000 грн., а відповідач зобов?язався повернути кредит та сплатити проценти за користування грошовими коштами.

19.06.2025 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу № 19062025, згідно з яким ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» відступило ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» право вимоги до боржників, зокрема і за договором про надання фінансового кредиту № 20266-02/2025, укладеним з відповідачем ОСОБА_1 .

Загальна заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 20266-02/2025 становить 25 340 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 7 000 грн., заборгованості за сумою відсотків 5 670 грн. та заборгованості за штрафом у розмірі 12 670 грн..

У добровільному порядку сплатити наявну заборгованість позичальник відмовляється. Тому позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором у розмірі 25 340 грн. та судові витрати по справі.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 24.06.2026 р. у вказаній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням, викликом сторін.

21.07.2026 р. (зареєстровано 22.07.2026 р. вх. № 10460/26) через систему «Електронний суд» представник відповідача, адвокат Брадарська Н.В. подала відзив на позовну заяву, у якому вказала, що позивач не надав належних та допустимих доказів перерахування грошових коштів відповідачу, а саме відсутні первинні бухгалтерські документи. Зазначає, що наявний у матеріалах справи лист-повідомлення про успішне перерахування коштів кредиту є внутрішньою кореспонденцією кредитодавця та його контрагента, а не первинним банківським документом, і сам по собі не є достатнім доказом реального руху коштів на користь відповідача. Відповідно до п. 1.4 Договору проценти за користування кредитом нараховуються у розмірі 0,90% в день, що згідно з паспортом споживчого кредиту становить 328,50% річних, а орієнтовна реальна річна процентна ставка за Договором складає 2572,74%. На підставі цих умов позивач нарахував та заявляє до стягнення проценти у розмірі 5670,00 грн. суму, що становить 81% від самого тіла кредиту (7000,00 грн.), за період користування кредитом менше чотирьох місяців. Договірна денна ставка 0,90% формально не перевищує граничного розміру 1% в день, встановленого Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-IX від 22.11.2023. Водночас відповідність договірної ставки цьому граничному показнику не виключає оцінки судом умов договору на предмет добросовісності та справедливості за загальними засадами цивільного законодавства. Вказала, що нарахування та стягнення з відповідача штрафу у розмірі 12670,00 грн. прямо суперечить імперативній нормі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. З огляду на предмет та складність справи, а також ціну позову, відповідач вважає заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу непропорційно завищеним та просить суд зменшити його до розумного та обґрунтованого розміру. Відповідач не заперечує проти стягнення тіла кредиту у розмірі 7000,00 грн., однак вважає вимоги про стягнення процентів у розмірі 5670,00 грн. та штрафу у розмірі 12670,00 грн., а також заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу, такими, що не підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі.

Ухвалою суду від 29.07.2026 р. клопотання представника позивача задоволено та постановлено витребувати докази у АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

30.07.2026 р. через систему «Електронний суд» представник позивача подав додаткові пояснення у яких вказав, що наданий позивачем лист про перерахування коштів кредиту містить необхідні реквізити, а, отже, може вважатися первинним документом і підтверджувати надання Позичальнику кредитних коштів. Лист-Повідомлення підтверджує, що кошти в розмірі 7 000,00 грн. було успішно перераховано на банківську картку позичальника, яку він вказав при укладенні кредитного договору. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є повним, детальним і складений у відповідності до умов договору. Водночас відповідач цей розрахунок не спростував та не надав власного альтернативного розрахунку. Детальний розрахунок заборгованості, який є додатком до поданої Товариством позовної заяви містить усі необхідні відомості для того, аби ідентифікувати його як такий, що підтверджує суму боргу саме по цьому кредитному договорі, адже містить відомості про позичальника та номер і дату кредитного договору. Згідно з п. 1.2. кредитного договору, кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 09.02.2025. Наданий кредит Клієнт зобов`язаний погасити в останній день вказаного строку кредитування, відповідно до графіку платежів. Кінцева дата погашення кредиту 08.06.2025. П. 1.4. кредитного договору встановлено, що за користування кредитом Товариством нараховуються проценти в розмірі 0,90% в день на залишок заборгованості, що є платою за користування кредитом та комісія за видачу кредиту в сумі 700,00 грн. ( що складає 10,00% від суми кредиту). Таким чином, у період з 09.02.2025 року по 08.06.2025 року, що є строком кредитування, нарахування процентів на залишок кредиту здійснювався кредитором за ставкою 0,90%. Із зазначеними умовами договору, в яких чітко прописано порядок нарахування процентів та вказаний їх розмір, Відповідач ознайомлений при укладенні договору про що свідчить підпис Відповідача у договорі. Зазначив, що нарахування процентів, які відображенні у розрахунку заборгованості є цілком правомірним, Відповідач мав можливість користуватися кредитними коштами, а тому нарахування є допустимою та погодженою істотною умовою кредитного договору. Відповідно до пункту 5.3 кредитного договору у випадку прострочення Клієнтом сплати процентів відповідно до термінів, встановлених в Графіку платежів, Товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу в розмірі 100% від суми простроченої заборгованості - на наступний день після терміну сплати, встановленого в Графіку платежу, за відповідний

розрахунковий (платіжний) період, та до дати погашення заборгованості, з урахуванням обмежень, встановленим чинним законодавством України. Зазначає, що нарахування неустойки здійснювалося у відповідності до вимог Закону України «Про споживче кредитування», а тому заявлений розмір підлягає до стягнення. Позивач заперечує проти твердження відповідача про необґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн., оскільки така сума є обґрунтованою, відповідає середнім ринковим розцінкам на аналогічні послуги в Україні та узгоджується з положеннями чинного законодавства і судової практики. Заявлена сума у 8 000,00 грн. є співмірною зі складністю справи про стягнення кредитної заборгованості, яка потребує не лише знання банківського законодавства, а й аналізу значного обсягу документації. Дана сума відповідає середнім ринковим розцінкам на подібні юридичні послуги в Україні. На підставі викладеного просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

04.09.2026 р. від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на адресу суду надійшли витребувані докази.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У поданих додаткових поясненнях просив здійснювати розгляд справи за його відсутності та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, подали заяву у якій просили здійснювати розгляд справи за їх відсутності та задовольнити позовні вимоги виключно у розмірі тіла кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.

Згідно з положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України, визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що 09.02.2025 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 20266-02/2025 (а.с. 9-12).

Згідно з п.п. 1.1, 1.2, 1.4 сума кредиту становить 7 000 грн., строком на 120 днів з 09.02.2025 р. по 08.06.2025 р., процентна ставка становить 0,90 % в день (а.с. 9).

Договір про надання фінансового кредиту № 20266-02/2025 від 09.02.2025 року, паспорт споживчого кредиту та додаток № 1 до договору у якому міститься графік платежів було підписано ОСОБА_1 шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором Y484 (а.с. 12, 13 зворот).

09.02.2025 р. ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» надало відповідачу кредитні кошти у розмірі 7 000,00 грн., що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 3426_260217121239 від 17.02.2026 р. (а.с. 14) та листом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7-260820/110744-БТ від 26.08.2026 р. наданим на виконання вимог ухвали суду від 29.07.2026 р. у якому вказано, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 на котру було зарахування коштів на суму 7 000,00 грн. 09.02.2025 р. (а.с. 74).

19.06.2025 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу № 19062025, згідно з яким ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» відступило ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» право вимоги до боржників, зокрема і за договором про надання фінансового кредиту № 20266-02/2025, укладеним з відповідачем ОСОБА_1 (а.с. 15 зворот-17).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 19062025, позивач набув права грошової вимоги до відповідача по договору № 20266-02/2025 у розмірі 27 000 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 10 000 грн., заборгованості за сумою відсотків 12 000 грн. та заборгованості за штрафом у розмірі 5 000 грн. (а.с. 20 зворот).

Згідно з розрахунком заборгованості виконаним ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» заборгованість відповідача становить 25 340 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 7 000 грн., заборгованості за сумою відсотків 5 670 грн. та заборгованості за штрафом у розмірі 12 670 грн. (а.с. 18).

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача 11.05.2026 року скерована вимога про погашення заборгованості, однак така залишилася не виконана (а.с. 19).

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Виходячи з наведених положень чинного законодавства та встановлених обставин справи вбачається, що відповідачем 09.02.2025 року було укладено в електронній формі договір про надання фінансового кредиту № 20266-02/2025 з ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» на суму кредиту 7 000 грн..

Належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з правовою позицією, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

У постанові Верховного Суду від 12 червня 2023 року (справа №263/3470/20) зроблено висновок, що відповідно до пункту 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Грошові кошти у розмірі 7 000 грн. відповідач отримав шляхом переказу на картковий рахунок, що у свою чергу підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 3426_260217121239 від 17.02.2026 р. (а.с. 14) та листом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7-260820/110744-БТ від 26.08.2026 р. наданим на виконання вимог ухвали суду від 29.07.2026 р. у якому вказано, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 на котру було зарахування коштів на суму 7 000,00 грн. 09.02.2025 р. (а.с. 74), які суд, враховуючи положення Законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та правові висновки викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду, вважає належними та допустимими доказами на підтвердження факту перерахування грошових коштів.

Суд наголошує, що ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», яке надавало кошти, не є банківською установою та не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність» та Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій із фінансовими інструментами в банках України, затвердженої постановою Національного банку України від 21 лютого 2018 року № 14, чинною на час укладення кредитних договорів.

ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» надає послуги з кредитування фізичних осіб шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту (позики).

Таким чином фінансова установа свої зобов`язання за договором виконала у повному обсязі, а відповідач, у порушення умов договору, суму заборгованості не сплачує.

Посилання представника відповідача на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження перерахування грошових коштів суд відхиляє оскільки вказане спростовується матеріалами справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно з вимогами законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу.

Таким чином, можна зробити висновок, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Відповідні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, провадження № 61-13587св20.

На підтвердження відступлення прав вимоги, позивач надав суду копію договору відступлення прав вимоги № 19062025 від 19.06.2025 року, акт приймання передачі реєстру боржників від 19.06.2025 року до договору про відступлення прав вимоги № 19062025 від 19.06.2025 року, платіжну інструкцію № 11887 від 19.06.2025 року, витяг з реєстру боржників до договору про відступлення прав вимоги № 19062025 від 19.06.2025 року.

Таким чином перехід права вимоги до позивача відбувся із дотриманням вимог законодавства, окрім того договір факторингу не дійсним не визнавався та на даний час не скасований.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Згідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).

Відповідно до ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ст. 1049, 1054 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах встановлених договором.

За нормами статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.2 кредит надається строком на 120 днів з 09.02.2025 р. по 08.06.2025 р..

Відповідно до п. 1.4 за користування кредитом Товариством нараховуються проценти в розмірі 0,90 % в день на залишок заборгованості.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Матеріали справи містять детальний розрахунок заборгованості за договором № 20266-02/2025 від 09.02.2025 р. виконаний ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» з якого вбачається, що заборгованість за вказаним договором становить 25 340 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 7 000 грн., заборгованості за сумою відсотків 5 670 грн. та заборгованості за штрафом у розмірі 12 670 грн.. У свою чергу ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» здійснював нарахування процентів по 08.06.2025 р., тобто включно по дату повернення кредиту.

З врахуванням наведеного заявлений до стягнення розмір заборгованості по процентам 5 670 грн. суд вважає обґрунтованим. Окрім того слід зазначити, що ні ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» ні позивачем не здійснювалося нарахування процентів передбачених положеннями ст. 625 ЦК України.

Доказів на спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідач та її представник не надали.

Розрахунок заборгованості містить розмір відсоткової ставки, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, у тому числі окремо по відсотках, тілу кредиту, суму нарахувань по кожному з видів зобов`язань, а тому він приймається судом як належний та допустимий доказ заборгованості за договором.

Щодо посилань на те, що розмір нарахованих відсотків є неспівмірним та суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності суд критично оцінює, оскільки відповідач, укладаючи кредитний договір, погодилася на умови, які передбачені кредитним договором, в тому числі, які передбачають нарахування відсотків за користування кредитними коштами, вони є чіткими, зрозумілими та нарахованими позивачем за умовами кредитного договору в межах строку дії договору.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів; їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

Аналіз укладеного договору дозволяє зробити висновок, що сторони погодили процентні ставки за користування кредитом, отже суд вважає необґрунтованими посилання на не співмірність нарахованих відсотків, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до ст. ст. 1048, 1056-1 ІДК України, такі є узгодженим сторонами договору.

Заперечуючи проти розміру заборгованості за відсотками, відповідач та її представник не надали доказів звернення до позивача з вимогою про перерахунок заборгованості.

У той же час щодо стягнення з відповідача заборгованості за штрафом суд зазначає наступне.

У відповідності до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022, доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, зокрема, пунктом 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Зазначена норма закріплена у пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та є імперативною гарантією захисту права громадян в охоронних правовідносинах (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22).

На підставі наведеного в задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 12 670 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом 7 000 грн. та простроченої заборгованості за нарахованими процентами 5 670 грн..

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Між ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» та адвокатським об?єднанням «Апологет» укладено договір про надання правової допомоги №0107 від 01.07.2025 р., підписано акт № 1016 від 11.05.2026 р. та детальний опис наданих послуг до акту № 1016 від 11.05.2026 р., на підставі яких вартість надання правової допомоги (усна консультація, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції, складання позовної заяви та подання заяви до суду) склала 8 000 грн..

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34 - 36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

До такого висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 13.02.2019 у справі №756/2114/17 (провадження 61-10774св18).

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечувала проти заявленої суми витрат на правову допомогу вважаючи її непропорційно завищеною.

Як убачається з детального опису наданих послуг, адвокатом були надані послуги щодо усної консультації ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції, складання позовної заяви та подання заяви до суду, водночас як встановлено судом, фактично правова допомога, яка надавалась позивачу, полягала у складанні позовної заяви, а зазначення в описі інших послуг, а саме ознайомлення з матеріалами кредитної справи, усна консультація та погодження правової позиції, що є похідними від складення позовної заяви, є штучним збільшенням витрат на правову допомогу.

Крім того, суд зауважує, що провадження у справі здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, у той час представник позивача у судові засідання не з?являвся і у прохальній частині додаткових пояснень просив здійснювати розгляд за його відсутності, що враховується судом при розподілі витрат на правничу допомогу.

Відтак, суд вважає, що співмірною у цій справі компенсацію вартості виконаної адвокатом роботи - у сумі 5 000 грн., з урахуванням, зокрема, складності справи, обсягу наданих у цьому випадку адвокатських послуг і виконаних робіт у межах підготовки справи до розгляду та впродовж судового розгляду. Зазначена сума адвокатських витрат є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та беручи до уваги, що позовні вимоги задоволено частково.

Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково у розмірі 50 %, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 331,20 грн..

Керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 ЦПК України, ст. 509, 525, 526, 530, 536, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» код ЄДРПОУ 35234236 - заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 20266-02/2025 від 09.02.2025 р. в розмірі 12 670 (дванадцять тисяч шістсот сімдесят) грн. 00 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» код ЄДРПОУ 35234236 судовий збір в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» код ЄДРПОУ 35234236 витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп..

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г.Батовріна