Ухвала суду № 140823845, 21.10.2026, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/2395/26

Провадження № 4-с/347/3/26

У Х В А Л А

Іменем України

(про відмову в задоволенні скарги)

21 жовтня 2026 року м.Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Кіцули Ю. С.,

за участю:

секретаря с/з Сумарука І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу представника ОСОБА_1 , що діє в інтересах скаржника ОСОБА_2 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, державний виконавець: Верховинський відділ Державної виконавчої служби у Верховинському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, стягувач: ПАТ «Банк Київська Русь,-

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції заявника.

24.09.2026 року представник скаржника Єркін М.М., в системі Електронний суд подав в інтересах ОСОБА_2 скаргу на дії/бездіяльність органу примусового виконання.

В обґрунтування скарги представник покликався на те, що рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області у цивільній справі № 2-2100/2010 було стягнуто солідарно з ОСОБА_3 ОСОБА_4 на користь АБ «Київська Русь» 31 292,61 грн. заборгованості за кредитним договором №24990-57-07-2 від 18.07.2007 року, судовий збір у сумі 312,93 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 120,00 грн., а всього 31 725,54 грн.

26 жовтня 2010 року Косівським районним судом видано відповідний виконавчий лист №2-2100 (дублікат від 16.09.2013р.)Вказаний виконавчий лист пред?являвся до примусового виконання до Верховинського районного відділу ДВС, де перебували на виконанні виконавчіпровадження №22775237, №40101830, №41882045, №43644798, №45294770 та №47147593.У межах зазначених виконавчих проваджень державними виконавцями було винесено постанови про накладення арешту на все майно ОСОБА_2 та заборону його відчуження (зокрема від 17.11.2010, 07.04.2011, 22.10.2013,04.04.2014), а також накладено арешт на відкриті банківські рахунки. Останнє виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого листа (ВП №47147593) було завершено 30 червня 2015 року, винесенням постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV (у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення).

Встановлений законом та постановою строк повторного пред?явлення виконавчого документа до виконання сплив ще у 2016 році. Повторно виконавчий лист стягувачем до виконання не пред?являвся, клопотань до суду про поновлення пропущеного строку не надходило. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, стягувач ПАТ «Банк «Київська Русь»(код ЄДРПОУ 24214088) з 20.07.2015 року перебуває в стані припинення в результаті ліквідації за рішенням державного органу (запис в ЄДР № 10711780067001192).

Протягом більш ніж 11 років стягувач не вчиняв жодних дій щодо стягнення боргу, вимог до правонаступництва не заявляв.

14 вересня 2026 року боржник звернувся до суб`єкта оскарження із заявою про зняття арешту. Листом Верховинського відділу ДВС від 18.09.2026 № 20.1-24/11100повідомлено, що всі виконавчі провадження завершені, матеріали справ передано до архіву та знищено за закінченням 3-річного строку зберігання, у зв`язку з чим Відділ ДВС позбавлений правової можливості самостійно зняти арешт без рішення суду. Водночас, у вказаному листі органом ДВС допущено технічну описку щодо найменування суду, який видав виконавчий лист №2-2100, проте дані Автоматизованої системи виконавчого провадження за спецрозділом підтверджують, що виконавчий документ №2-2100 від 26.10.2010 р. (дублікат від 16.09.2013р.) видано саме Косівським районним судом Івано-Франківської області.

Вважає, що арешт майна боржника є виключно забезпечувальним заходом, який застосовується державним виконавцем для збереження майна з метою реального виконання судового рішення. Відтак арешт не має самостійного правового значення поза межами процедури примусового виконання.

У зв?язку із наведеним просив скасувати арешт та оголошення заборони відчуження всього нерухомого та рухомого майна, а також грошових коштів ОСОБА_2 , накладені постановами державних виконавців Верховинського РВ ДВС у межах виконавчих проваджень №22775237, №40101830, №41882045, №43644798, №45294770 та №47147593 з виконання виконавчого листа Косівського районного суду Івано-Франківської області у цивільній справі №2-2100/2010 від 16.09.2013 року та зобов?язати Верховинський відділ ДВС вчинити дії щодо зняття арешту з майна та грошових коштів ОСОБА_2 та вилучення відомостей про обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, внесені на підставі постанов державних виконавців у вищевказаних виконавчих провадженнях.

Згідно додаткових пояснень у справі, які поступили19.10.2026 року в системі Електронний суд від представника ПАТ «Банк «Київська Русь» Ярошенко А.С., представник зазначила, що відповідно до постанови Правління НБУ №460 від 16.07.2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь»,виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №138 від 17.07.2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку»,згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Київська Русь» та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію вказаного банку.

Тобто, Фонд гарантування здійснює заходи щодо виведення неплатоспроможного банку ПАТ «Банк «Київська Русь» з ринку виключно відповідно до порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Щодо боржників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , то у поясненні представника Фонду зазначено лише інформацію, що за даними обліку в ПАТ «Банк «Київська Русь», що знаходилась в розпорядженні Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом ліквідаційної процедури ПАТ «Банк «Київська Русь», кредитний договір від 18.07.2007 №24990-57-07-2, який було укладено в ПАТ «Банк «Київська Русь» з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), право вимоги за яким відступлене ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 39508708) у складі лотуF29GL23019.

А також додатково повідомлено, що з ОСОБА_2 ( НОМЕР_2 ) та ПАТ «Банк «Київська Русь» було укладено кредитний договір №1245-02-08-2 від 22.02.2008, право вимоги за яким відступлене ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 39508708) у складі лоту F29GL23019.09 серпня 2018 року було укладено між ПАТ «Банк «Київська Русь» та ТОВ «Фінансова компанія «СІТІ ФІНАНС» договір № UA-EA-2018-06-22-000031-b/42 відступлення права вимоги.

З урахування вищевказаного, представник Фонду просила прийняти до відома та врахувати вищевказані пояснення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «Банк «Київська Русь» з ринку при розгляді справа №347/2395/26.

В судове засідання скаржник ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленими не з`явилися, про причини неявки, суд не повідомляли.

Судом було задоволено клопотання представника скаржника, про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Проте, представник Єркін М.М. в системі відеоконференцзв`язку був офлайн, що підтверджується протоколом судового засідання в режимі відеоконференції № 7266136.

Представник заінтересованої особи державний виконавець Верховинського відділу ДВС у Верховинському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського МУ МЮУ, та стягувача ПАТ «Банк Київська Русь» в судове засідання не з`явились, заяв про розгляд скарги без їх участі до суду не надсилали.

Відповідно до ч.2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 28.09.2026 року скаргу прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 19.10.2026 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується клопотання, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення клопотання, судом встановлено наступне.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

З копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановлено, що ПАТ «Банк Київська Русь» перебуває у стані припинення, 20.07.2015, внесено рішення державного органу про припинення юридичної особи в результаті її ліквідації (а.с.4).

Відповідно до копії повідомлення Верховинського відділу ДВС від 18.09.2026 року наданого на адвокатський запит, відділ підтвердив про наявність у них на виконанні виконавчих проваджень стосовно боржника ОСОБА_2 , де стягувачем зазначене ПАТ «Банк Київська Русь», і було накладено арешт на майно боржника, а саме:

- №25981101, по ухвалі №2/0903/91 від 23.03.2011 року 30.08.2011 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно п.8 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції закону, що діяла на момент вчинення виконавчих дій);

- №27733159, по виконавчому листу №2/0903/91 від 16.05.2011 року 18.11.2011 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції закону, що діяла на момент вчинення виконавчих дій);

- №22775237 по виконавчому листу №2-2100 від 26.10.2010 року 18.11.2011 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції закону, що діяла на момент вчинення виконавчих дій);

- №40101830, по виконавчому листу №2-2100/2010 від 16.09.2013 року - 08.11.2013 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.5 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції закону, що діяла на момент вчинення виконавчих дій);

- №41882045, по виконавчому листу №2-2100/2010 від 16.09.2013 року 08.05.2014 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.5 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції закону, що діяла на момент вчинення виконавчих дій);

- №43644798, по виконавчому листу №2-2100/2010 від 16.09.2013 року 29.08.2014 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.5 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції закону, що діяла на момент вчинення виконавчих дій);

- №45294770, по виконавчому листу №2-2100/2010 від 16.09.2013 року 24.12.2014 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.5 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції закону, що діяла на момент вчинення виконавчих дій);

- №47147593, по виконавчому листу №2-2100/2010 від 16.09.2013 року 30.06.2015 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції закону, що діяла на момент вчинення виконавчих дій).

По вказаних провадженнях боржником не надано доказів повного погашення заборгованості перед стягувачем. Наявність арешту є законним обтяженням, спрямованим на захист прав кредитора, які не припиняються самим лише фактом спливу часу чи передачі справи до архіву. Факт знищення матеріалів виконавчого провадження за закінченням терміну зберігання, не є доказом відсутності боргу. Навпаки, Це унеможливлює перевірку виконавцем факту сплати боргу в минулому, а отже виключає законність зняття арешту без рішення суду (а.с.5-7).

Згідно копії витягу з «ВП-спецрозділ», встановлено номери виконавчих проваджень відкритих стосовно боржника ОСОБА_2 та результати таких проваджень (а.с.9-10).

Зміст правовідносин.

Правовідносини виникли у зв`язку із наміром скаржника скасувати арешт накладений на його майно, та неможливість вирішити вказане питання у позасудовому порядку.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно п. а ч. 1 ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку.

На час видачі дубліката виконавчого листа від 16.09.2013 року №2-2100, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 січня 2017 року.

Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Згідно із ч. 2 ст. 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Схожі за змістом приписи містяться у ст. 56 Закону № 1404-VIII.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.

Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі ст.30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.

Згідно ч.1 ст.30 Закону № 606-XIV, державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно з ст. 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно з ст. 48 цього Закону.

У Законі № 1404-VIII (чинний на момент розгляду справи судами) відсутня норма, аналогічна нормі ч.1 ст.30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у ст. 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в ст. 37.

Частина 1 ст. 47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (п. 10 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII).

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених п. 1-6, 8, 9, 11-13 ч. 1 цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (ч. 1 та 2 ст. 49 Закону № 606-XIV).

Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у судах визначені у ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII.

Велика Палата Верховного Суду у даній справі зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та, відповідно, різні правові наслідки.

Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV (ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.

З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (ч. 1 ст. 40 Закону № 1404-VIII).

Водночас ч.5 ст.47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в ч. 5 ст. 37 Закону № 1404-VIII).

Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом із цим, повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).

Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у ч. 3 ст. 37 Закону № 1404-VIII).

Аналіз п. 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), свідчить про те, що в ньому відсутня вказівка на обов`язок державного виконавця щодо зняття арешту, оскільки в ньому зазначається про обов`язок останнього вказати на наслідки відповідної виконавчої дії (закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого провадження), якщо законом такі наслідки передбачені.

Положеннями ч.1 ст.50 Закону № 606-XIV передбачено два випадки, коли державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:

- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);

- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Оскільки ч.1 ст.50 Закону № 606-XIV не визначалось обов`язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, то відсутні підстави стверджувати, що п. 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачав такий наслідок.

З огляду на висновки, сформульовані у цій постанові за результатами касаційного перегляду справи, Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зроблених у постанові від 26 травня 2020 року у справі №815/7269/15, процитовані у п. 136 цієї постанови, сформулювавши висновок про те, що як ч. 1 ст. 50 Закону № 606-XIV, так і п. 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не визначалось обов?язку державного виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу.

Крім того, з наведеного вище вбачається, що законодавство про виконавче провадження передбачає зняття арешту майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні: 1) виконавцем; 2) начальником відділу державної виконавчої служби; 3) судом.

Відповідно до ч.3 ст.60 Закону № 606-XIV, з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом (аналогічні положення містить ч. 3 ст. 59 Закону № 1404-VIII).

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч.5 ст.60 Закону № 606-XIV; ч.5 ст.59 Закону № 1404-VIII).

Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту.

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення скарги.

В порядку ч.4 ст. 5 ЗУ «Про доступ до судових рішень» судом встановлено, що ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 13.08.2013 року постановлено видати дублікат виконавчого листа, та поновлено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання за рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12.10.2010 року у цивільній справі №2-2100/ 2010 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ Банк «Київська Русь» заборгованості за кредитним договором № 24990-57-07-2 від 18.07.2007 року в сумі 31292,61 грн., 312,93 грн. судового збору, та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

З відповіді№20.1-24/11100 від 18.09.2026 року вбачається, що на виконанні у Верховинському відділі ДВС перебували виконавчі провадження щодо боржника ОСОБА_2 за виконавчими документами про стягнення з нього коштів на користь АБ «Київська Русь», а саме: №25981101, №27733159, №22775237, №40101830, №40101830, №41882045, №43644798, №45294770 та №47147593.

У межах вказаних виконавчих проваджень державними виконавцями було винесено постанови про накладення арешту на майно та грошові кошти боржника ОСОБА_2 .

Надалі, у виконавчому провадженні за №25981101 30.08.2011 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно п.8 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» «фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом» (в редакції закону, що діяла на момент вчинення виконавчих дій).

При цьому суд констатує той факт, що рішенням суду було задоволено позов про солідарне стягнення з боржників заборгованості. Однак, суд позбавлений можливості з`ясувати, стосовно кого було відкрито виконавче провадження №25981101, яке в подальшому було закінчено 30.08.2011 з підстав п. 8 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції закону, що діяла на момент вчинення виконавчих дій)

В решті виконавчих проваджень виносились постанови про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.2 чи п.5 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції закону, що діяла на момент вчинення виконавчих дій) (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення у результаті вжитих державним виконавцем заходів, або неможливо встановити особу боржника, з?ясувати місце проживання, перебування боржника - фізичної особи).

Згідно копії повідомлення наданого Верховинським відділом ДВС зазначені у скарзі арешти майна є чинними на день розгляду скарги.

Законодавством не передбачено обов?язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу.

Таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

А тому, суд вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника, а отже, правові підстави для задоволення вимог скарги відсутні.

При цьому суд звертає увагу, що представник скаржника не заявляв клопотання про вжиття судом заходів щодо зобов`язання органу ДВС відновити матеріали виконавчих проваджень, та за результатами їх розгляду, встановити конкретні підставі завершення виконавчих проваджень.

Відповідно до ч.3 ст.451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.447, 448, 449, 450 ЦПК України, ЗУ «Про виконавче провадження» суддя, -

п о с т а н о в и в :

В задоволенні скарги представника ОСОБА_1 , що діє в інтересах скаржника ОСОБА_2 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, державний виконавець: Верховинський відділ Державної виконавчої служби у Верховинському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, стягувач: ПАТ «Банк Київська Русь», відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п?ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасники судового розгляду мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п?ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 21 жовтня 2026 року.

Суддя Ю.С. Кіцула