Рішення № 140798857, 21.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7919/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

30 липня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати неправомірною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення з 19.04.2022 по 28.07.2026;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку по виплаті грошового забезпечення з 19.04.2022 по 19.01.2023.

Ухвалою суду від 04.08.2026 позовну заяву залишено без руху. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою суду від 10.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України, зокрема у Військовій частині НОМЕР_1 з 16.06.2016 по 18.04.2022. За період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 грошове забезпечення нараховане і виплачене відповідачем у неналежному розмірі. Позивач зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_1 виконання рішення у справі №200/8806/25 нарахована заборгованість грошового забезпечення у розмірі 100 319,92 грн та 28.07.2026 виплачено позивачу 98 814,76 грн (з урахуванням 1,5% військового збору). Однак при виплаті заборгованості грошового забезпечення Військовою частиною НОМЕР_1 не виплачена позивачу компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та середній заробіток за час затримки розрахунку. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено про те, що згідно наявних облікових даних штаб-сержант ОСОБА_1 в період з 31.10.2016 по 18.04.2022 дійсно проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 . Виключений зі списків особового складу наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.04.2022 №24-ОС та вибув для подальшого проходження служби до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Відповідач зазначає, що рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №200/8806/25 набрало законної сили після його перегляду судом апеляційної інстанції 02.07.2026. Військовою частиною НОМЕР_1 після надходження відповідного фінансування в добровільному порядку на виконання вказаного рішення здійснено нарахування та виплату Позивачу грошового забезпечення у загальному розмірі 98814,76 грн., відшкодування правничої допомоги у сумі 2000 грн., компенсація за неотримане речове майно 18,62 грн. Відповідач зазначає, що умовами застосування відповідальності, яка передбачена ст.117 КЗпП України, є саме звільнення особи та не виплата в день звільнення усіх належних їй до виплати сум, а не переміщення до іншого органу ДПСУ. Відповідач зазначає, що «переміщення на нове місце військової служби» та «звільнення з військової служби» не є тотожними поняттями, тобто військовослужбовець має право на відшкодування середнього заробітку лише в разі звільнення з військової служби. Відповідач зазначає, що відповідно до абзацу 1 пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. З огляду на вищезазначені норми, необхідними умовами для виплати компенсації втрати частини доходів є нарахування доходів та несвоєчасність її виплати. Також важливо врахувати, що позивачем ігнорується одна із підстав для нарахування та виплати компенсації громадянам втрати частини доходів, а саме «доходи не повинні носити разового характеру». Відповідач зазначає, що нарахування та виплата відповідачем суми коштів відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №200/8806/25 було здійснено з дотриманням терміну, встановленого Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, всебічно та повно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 31.10.2016 по 18.04.2022 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 . Виключений зі списків особового складу наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.04.2022 №24-ОС та вибув для подальшого проходження служби до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

Військовою частиною НОМЕР_1 виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №200/8806/25, з урахуванням постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2026, позивачу нарахована заборгованість грошового забезпечення у розмірі 100319,92 грн та 28.07.2026 виплачено позивачу 98814,76 грн (з урахуванням 1,5% військового збору).

Оскільки позивачу не було нараховано та виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення, він звернувся з цим позовом до суду.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , у зв`язку із переміщенням для подальшого проходження служби до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

З огляду на наведені обставини суд зазначає, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої.

Натомість воно свідчить про припинення проходження служби (службових правовідносин) у ВЧ НОМЕР_1 , у зв`язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем, а отже, виплата грошового забезпечення позивачу здійснюється за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу.

У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

Установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.

Суд зазначає, що Верховний Суд вже викладав подібну правову позицію у постановах від 26 червня 2025 року у справі №400/8927/23, від 03.02.2026 по справі №400/5149/24, які враховуються судом під час ухвалення рішення у цій справі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що про відсутність підстав для виплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, за період за період з 19.04.2022 по 19.01.2023.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строку виплати, суд зазначає таке.

Згідно пунктів 2 - 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

З аналізу норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Суд зазначає, що законодавчо передбачена компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Таку компенсацію не слід плутати з відшкодуванням у зв`язку з затримкою розрахунку з працівником при звільненні. Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» регламентує інший характер відносин, встановлює необхідність виплати компенсації за втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Верховний Суд, розглядаючи справу №240/11882/19, вказував, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі №822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.

У постанові від 29.04.2021 року у справі №240/6583/20 Верховний Суд вказував, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.01.2026 у справі №200/8806/25 набрало законної сили 02.07.2026, та виконане відповідачем у добровільному порядку 28.07.2026.

Тобто, обов`язок виплатити належне грошове забезпечення виник у відповідача 02.07.2026.

У даному випадку відсутня протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу всіх сум за період з 19.04.2022 по 02.07.2026, оскільки обов`язок нарахувати та виплатити належне грошове забезпечення виник після набрання рішення суду законної сили.

Встановлено, що відповідачем добровільно виплачено належну суму грошового забезпечення 28.07.2026, тобто вина відповідача в несвоєчасній виплаті належних сум настає з 02.07.2026 по 28.07.2026.

Тобто, час затримки розрахунку з позивачем становить менше одного місяця, у зв`язку з чим відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу, оскільки така нараховується у разі затримки на один і більше календарних місяців.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, відшкодування судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 78, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова