Рішення № 140798069, 14.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокуСправа № 160/12275/26Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В.за участі секретаря судового засіданняЗапорожської Д.Є.,за участі: представника позивача: представника відповідача-1: представника відповідача-2: представника третьої особи: Терехової О.О. Кравець А.Г. Кравець А.Г. Овсяникової Л.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до відповідача-1: Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної казначейської служби України, третя особа - Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

08.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 07.05.2026 року через систему Електронний суд позовна заява приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до відповідача-1: Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної казначейської служби України, третя особа - Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якій позивач з урахуванням уточненої позовної заяви просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області та Державної казначейської служби України щодо неперерахування узгодженої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на користь приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 00190977) за податковою декларацією від 21.10.2024 року №9312125543 у розмірі 316 469 353,00 грн;

- стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користь приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 00190977) пеню у розмірі 28 679 926,73 грн, нараховану на суму заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн за період з 08.11.2025 року по 07.05.2026 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що приватним акціонерним товариством «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2024 року від 21.10.2024 року №9312125543, в якій заявлено до бюджетного відшкодування суму ПДВ у розмірі 316 469 353,00 грн. За результатами проведеної камеральної перевірки контролюючим органом було відмовлено у бюджетному відшкодуванні зазначеної суми з посиланням на положення пунктів 200.4-1, 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України та наявність санкційних обмежень. Водночас позивач наголошує, що судовими рішеннями у справі №160/5413/25 підтверджено неправомірність відмови контролюючого органу у бюджетному відшкодуванні ПДВ. Незважаючи на це, узгоджена сума бюджетного відшкодування у розмірі 316 469 353,00 грн позивачу не перерахована. Позивач зазначає, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 року у справі №160/5413/25, яка набрала законної сили, залишено без змін рішення суду першої інстанції від 15.07.2025 року про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.12.2024 року №00/1009/5001. На думку позивача, після отримання контролюючим органом зазначеної постанови 03.10.2025 року відповідні відомості про узгоджену суму бюджетного відшкодування мали бути внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не пізніше 06.10.2025 року, а перерахування коштів органами Казначейства мало бути здійснено до 14.10.2025 року включно. Позивач вважає, що неперерахування узгодженої суми бюджетного відшкодування у встановлені законодавством строки свідчить про протиправну бездіяльність відповідачів та зумовлює виникнення бюджетної заборгованості, на яку відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України підлягає нарахуванню пеня. У зв`язку з цим позивач просить визнати протиправною бездіяльність органів Державної казначейської служби України щодо неперерахування бюджетного відшкодування та стягнути з Державного бюджету України пеню у розмірі 28 679 926,73 грн, нараховану на суму заборгованості 316 469 353,00 грн за період з 08.11.2025 року по 07.05.2026 року.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 11.05.2026 року передана судді Пруднику С.В.

13.05.2026 року від представника приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до суду надійшло клопотання про долучення доказів, в якому представник позивача зазначив, що 08.05.2026 року товариство звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» із позовною заявою до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість. З метою підтвердження сплати судового збору за подання позовної заяви представник позивача просив суд долучити до матеріалів справи №160/12275/26 копію платіжної інструкції про сплату судового збору.

13.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі №160/12775/26 та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

27.05.2026 року від Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, заявлених позивачем у первісній редакції позовної заяви, до подання уточненої позовної заяви від 08.06.2026 року. У відзиві відповідач зазначив, що контролюючий орган діяв у межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, з урахуванням положень Закону України «Про санкції». Зокрема, відповідач посилався на наявність у структурі власності позивача юридичних та фізичних осіб, до яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), що, на його думку, перешкоджає здійсненню бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Також відповідач зазначив, що за результатами камеральної перевірки, оформленої актом від 07.11.2024 року №976/32-00-50-01/00190977, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.12.2024 року №00/1009/5001 про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 316 469 353,00 грн. При цьому відповідач визнав, що зазначене податкове повідомлення-рішення скасовано судовими рішеннями у справі №160/5413/25, однак наполягав на необхідності врахування санкційних обмежень під час вирішення питання про перерахування відповідних коштів. З огляду на викладене відповідач вважав відсутніми правові підстави для стягнення з Державного бюджету України пені у розмірі 28 679 926,73 грн за період з 08.11.2025 року по 07.05.2026 року та просив суд відмовити у задоволенні первісно заявлених позовних вимог у повному обсязі.

28.05.2026 року від Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, заявлених позивачем у первісній редакції позовної заяви, до подання уточненої позовної заяви від 08.06.2026 року. У відзиві відповідач зазначив, що органи Державної казначейської служби України здійснюють бюджетне відшкодування податку на додану вартість виключно на підставі відомостей Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відповідно до положень статті 200 Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 року №26, наказу Міністерства фінансів України від 03.03.2017 року №326 та наказу Державної казначейської служби України від 31.03.2017 року №103. Відповідач наголосив, що Головне управління здійснює перерахування узгоджених сум бюджетного відшкодування на поточні банківські рахунки платників податків на підставі платіжних реквізитів, отриманих в автоматизованому режимі від Державної казначейської служби України. Водночас відповідна інформація з Реєстру щодо перерахування на користь позивача бюджетного відшкодування у розмірі 316 469 353,00 грн до Головного управління не надходила, у зв`язку з чим, на переконання відповідача, правові підстави для здійснення такого перерахування були відсутні. Крім того, відповідач зазначив, що законодавством розмежовано повноваження контролюючих органів щодо внесення до Реєстру відомостей про узгоджені суми бюджетного відшкодування та повноваження органів Казначейства щодо фактичного перерахування відповідних коштів. При цьому відповідно до пункту 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України у разі застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) зупиняються бюджетне відшкодування узгодженої суми податку на додану вартість та перебіг установлених законодавством строків його здійснення. Також відповідач послався на положення пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, якими передбачено, що пеня на суму бюджетної заборгованості не нараховується у разі зупинення або відмови у наданні бюджетного відшкодування за рішенням про застосування санкцій, прийнятим у порядку, встановленому Законом України «Про санкції». З огляду на викладене відповідач вважав, що неперерахування позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування не свідчить про протиправність дій чи бездіяльності Головного управління, а вимоги про стягнення пені у розмірі 28 679 926,73 грн є необґрунтованими. У зв`язку з цим просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

29.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні заяви представника приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» Благодіра Романа Вячеславовича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису, за допомогою сервісу EasyCon.

01.06.2026 року від представника приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до суду надійшли відповіді на відзиви на позовну заяву, в яких представник позивача не погодився з доводами відповідачів, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства і встановленим судовими рішеннями обставинам. Зокрема, представник позивача зазначив, що посилання Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на застосування санкцій до окремих юридичних та фізичних осіб, які входять до структури корпоративного володіння позивача, не може бути підставою для відмови у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість, оскільки безпосередньо до ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», його засновників (учасників) та кінцевого бенефіціарного власника відповідні санкції не застосовувалися. На підтвердження зазначеного представник позивача послався на судові рішення у справах №160/30977/24, №160/5413/25 та №160/23263/25, якими, на його переконання, спростовано доводи контролюючого органу щодо наявності законних підстав для обмеження права товариства на бюджетне відшкодування ПДВ. Стосовно доводів Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області представник позивача зазначив, що відповідно до пункту 200.13 статті 200 Податкового кодексу України органи Казначейства зобов`язані здійснювати перерахування узгоджених сум бюджетного відшкодування протягом п`яти операційних днів. При цьому, за твердженням позивача, відомості про узгодження суми бюджетного відшкодування у розмірі 316 469 353,00 грн внесено до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування 06.03.2026 року, а з 10.03.2026 року зазначена сума стала доступною органам Казначейства для перерахування. Водночас інформація про застосування санкцій безпосередньо до позивача, його засновників або кінцевого бенефіціарного власника, яка могла б бути підставою для зупинення бюджетного відшкодування, у Реєстрі відсутня. Представник позивача наголосив, що листування між Державною податковою службою України та органами Казначейства не є належною правовою підставою для зупинення бюджетного відшкодування, оскільки відповідні листи не мають характеру індивідуальних правових актів та не можуть змінювати встановлений законом порядок перерахування узгоджених сум ПДВ. З огляду на викладене представник позивача вважав, що відповідачами не доведено наявності передбачених законом підстав для неперерахування узгодженої суми бюджетного відшкодування, а тому наполягав на правомірності нарахування пені відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України та просив суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

08.06.2026 року від представника приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до суду надійшла уточнена позовна заява, в якій представник позивача уточнив суб`єктний склад учасників справи та заявлені позовні вимоги, визначивши відповідачами Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області та Державну казначейську службу України, а Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків - третьою особою.

08.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні заяви представника приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» Благодіра Романа Вячеславовича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису, за допомогою сервісу EasyCon.

12.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до розгляду уточнену позовну заяву та розгляд справи вирішено здійснювати з урахуванням уточнених позовних вимог.

19.06.2026 року від представника приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до суду надійшло клопотання про долучення доказів, в якому представник позивача зазначив, що у зв`язку з поданням 08.06.2026 року уточненої позовної заяви товариством здійснено додаткову сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн відповідно до платіжної інструкції від 16.06.2026 року №4500025254. З огляду на викладене представник позивача просив суд долучити до матеріалів справи №160/12275/26 копію зазначеної платіжної інструкції як доказ сплати судового збору.

19.06.2026 року від Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків до суду надійшов відзив на уточнену позовну заяву, в якому представник третьої особи заперечив проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими. У відзиві представник третьої особи зазначив, що контролюючий орган діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, Податковим кодексом України та Законом України «Про санкції». На переконання третьої особи, наявність у структурі власності позивача юридичних та фізичних осіб, до яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), має враховуватися під час вирішення питання щодо здійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Також представник третьої особи послався на результати камеральної перевірки податкової декларації позивача з ПДВ за вересень 2024 року від 21.10.2024 року №9312125543, оформленої актом від 07.11.2024 року №976/32-00-50-01/00190977, за результатами якої контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.12.2024 року №00/1009/5001 про відсутність права на бюджетне відшкодування у розмірі 316 469 353,00 грн. Крім того, представник третьої особи зазначив, що відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України пеня не нараховується у разі зупинення або відмови у наданні бюджетного відшкодування за рішенням про застосування санкцій, прийнятим у встановленому законом порядку. З огляду на наведене вважав відсутніми правові підстави для стягнення пені у розмірі 28 679 926,73 грн, нарахованої за період з 08.11.2025 року по 07.05.2026 року, та просив суд відмовити у задоволенні уточнених позовних вимог у повному обсязі.

29.06.2026 року від представника відповідача Державної казначейської служби України до суду надійшов відзив на уточнену позовну заяву, в якому представник відповідача-2 заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що Казначейство здійснює бюджетне відшкодування податку на додану вартість виключно на підставі відомостей Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відповідно до положень статті 200 Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 року №26 та наказу Міністерства фінансів України від 03.03.2017 року №326. Представник відповідача-2 зазначив, що листом Державної податкової служби України від 06.03.2026 року №3035/5/99-00-04-02-02-05 Казначейство повідомлено про наявність інформації щодо застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) стосовно окремих платників податків, зокрема позивача та/або його засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників. При цьому 10.03.2026 року від Міністерства фінансів України до Казначейства надійшла інформація з Реєстру про узгоджену суму бюджетного відшкодування ПДВ на користь позивача за податковою декларацією від 21.10.2024 року №9312125543 у розмірі 316 469 353,00 грн. Водночас відповідач-2 наголосив, що відповідно до пункту 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України та пункту 14 Порядку №26 за наявності відповідних санкційних обмежень перерахування узгодженої суми бюджетного відшкодування зупиняється, а її виплата здійснюється протягом п`яти операційних днів з дати прийняття рішення про скасування санкцій. У зв`язку з цим представник відповідача-2 вважав, що неперерахування позивачу бюджетного відшкодування у розмірі 316 469 353,00 грн не свідчить про протиправну бездіяльність Казначейства. Крім того, представник відповідача-2 послався на положення пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, відповідно до яких пеня не нараховується у разі зупинення бюджетного відшкодування за рішенням про застосування санкцій, прийнятим у встановленому законом порядку. На думку відповідача-2, зазначені обставини виключають правові підстави для стягнення заявленої позивачем пені у розмірі 28 679 926,73 грн. Окремо представник відповідача-2 заперечив проти визначеного позивачем способу стягнення пені з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо недопустимості зазначення в резолютивній частині судового рішення органу, який здійснюватиме його виконання, оскільки порядок виконання судових рішень визначається законодавством. З огляду на викладене представник відповідача-2 вважав, що Державною казначейською службою України не порушено прав та законних інтересів позивача, а заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, у зв`язку з чим просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

06.07.2026 року від представника приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до суду надійшла відповідь на відзив Державної казначейської служби України на уточнену позовну заяву, в якій представник позивача не погодився з доводами відповідача-2, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що суперечать положенням Податкового кодексу України і встановленим судовими рішеннями обставинам. Представник позивача зазначив, що посилання Державної казначейської служби України на положення пунктів 200.4-1 та 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України як на підставу для зупинення бюджетного відшкодування ПДВ є безпідставним, оскільки питання щодо застосування санкцій до позивача, його засновників (учасників) та кінцевого бенефіціарного власника вже було предметом судового розгляду у справах №160/30977/24, №160/5413/25 та №160/23263/25. Зокрема, представник позивача наголосив, що судовими рішеннями встановлено відсутність застосованих у визначеному законом порядку санкцій безпосередньо до ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», його засновників - Metinvest B.V. та Metinvest Management B.V., а також кінцевого бенефіціарного власника. При цьому наявність у структурі опосередкованого корпоративного володіння юридичних та фізичних осіб, до яких застосовано санкції, не свідчить про наявність передбачених законом підстав для обмеження права товариства на бюджетне відшкодування ПДВ. Також представник позивача послався на положення частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України щодо преюдиційного значення обставин, установлених судовими рішеннями, які набрали законної сили, та зазначив, що відповідач-2 фактично повторно обґрунтовує неперерахування бюджетного відшкодування обставинами, яким уже надано правову оцінку судами. Крім того, представник позивача зазначив, що відомості про узгоджену суму бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 316 469 353,00 грн внесено до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування 06.03.2026 року, а 10.03.2026 року відповідна інформація надійшла до Державної казначейської служби України. Отже, на переконання позивача, відповідач-2 був зобов`язаний здійснити перерахування зазначеної суми на поточний банківський рахунок товариства не пізніше 13.03.2026 року. Представник позивача наголосив, що лист Державної податкової служби України від 06.03.2026 року №3035/5/99-00-04-02-02-05, на який посилається відповідач-2, має інформаційний характер, не є індивідуальним правовим актом, не породжує юридичних наслідків для позивача та не може вважатися належним рішенням про зупинення бюджетного відшкодування податку на додану вартість. На підтвердження своєї позиції представник позивача послався на постанову Верховного Суду від 17.02.2026 року у справі №160/22161/25, в якій, за його твердженням, сформульовано правовий висновок щодо неможливості повторного використання однакових санкційних підстав для обмеження права платника податків на бюджетне відшкодування за відсутності нових юридично значущих обставин. Також представник позивача зазначив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 року у справі №160/32191/25 вже задоволено позов товариства щодо бюджетного відшкодування ПДВ за вересень 2024 року, зокрема стягнуто бюджетну заборгованість у розмірі 316 469 353,00 грн та пеню у розмірі 3 870 463,54 грн. З огляду на викладене представник позивача наполягав на відсутності передбачених законодавством підстав для зупинення бюджетного відшкодування, вважав неперерахування узгодженої суми ПДВ протиправним та просив суд задовольнити уточнені позовні вимоги у повному обсязі.

27.07.2026 року від Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків до суду надійшли додаткові пояснення, в яких представник третьої особи зазначив, що позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наявність у структурі власності позивача осіб, щодо яких у встановленому законодавством порядку прийнято рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). Представник третьої особи зазначив, що відповідно до структури власності позивача 50% акцій товариства належить компанії Metinvest B.V., а інші 50% - компанії Metinvest Management B.V., яка на 100% належить Metinvest B.V. При цьому 23,76% корпоративних прав Metinvest B.V. належить компанії SMART STEEL LTD, яка входить до структури власності SMART HOLDING (CYPRUS) LTD. На думку третьої особи, зазначені обставини свідчать про наявність у структурі власності позивача осіб, до яких застосовано санкції. Зокрема, представник третьої особи послався на рішення Ради національної безпеки і оборони України від 08.10.2024 року, введене в дію Указом Президента України від 08.10.2024 року №698/2024, яким до окремих юридичних та фізичних осіб, пов`язаних із трастовими структурами SMART TRUST та STEP TRUST, застосовано санкції строком на десять років, у тому числі у вигляді зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань. Крім того, зазначив про застосування санкцій до ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 01.12.2022 року №820/2022 з урахуванням подальших змін. Представник третьої особи наголосив, що відповідно до пункту 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України з дати прийняття рішення про застосування санкцій зупиняються бюджетне відшкодування узгодженої суми податку на додану вартість та перебіг установлених законодавством строків його здійснення. При цьому узгоджена сума бюджетного відшкодування залишається доступною органу Казначейства та підлягає перерахуванню протягом п`яти операційних днів з дати прийняття рішення про скасування відповідних санкцій. Також представник третьої особи зазначив, що 06.03.2026 року Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків узгоджено заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування ПДВ за вересень 2024 року відповідно до податкової декларації від 21.10.2024 року №9312125543 у розмірі 316 469 353,00 грн, що відображено у Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування. Водночас, на переконання третьої особи, наявність санкційних обмежень перешкоджає фактичному перерахуванню зазначених коштів до моменту скасування відповідних санкцій. Крім того, представник третьої особи послався на положення частини сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких правова оцінка, надана судом певному факту під час розгляду іншої справи, не є обов`язковою для суду. У зв`язку з цим зазначив, що обставини, встановлені під час розгляду справи №160/5413/25, підлягають оцінці судом з урахуванням доказів, наявних у матеріалах цієї справи, відповідно до статей 90 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на викладене представник третьої особи просив суд прийняти додаткові пояснення до розгляду, долучити їх до матеріалів справи, відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та покласти судові витрати на позивача.

24.08.2026 року від представника приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до суду надійшли додаткові пояснення, в яких представник позивача зазначив, що доводи відповідачів та третьої особи щодо наявності підстав для зупинення бюджетного відшкодування податку на додану вартість є необґрунтованими та суперечать положенням Податкового кодексу України, а також обставинам, установленим судовими рішеннями у справах №160/30977/24, №160/5413/25, №160/23263/25 та №160/32191/25. Представник позивача наголосив, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 року у справі №160/5413/25, яка набрала законної сили, скасовано податкове повідомлення-рішення, яким товариству було відмовлено у бюджетному відшкодуванні ПДВ за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн. Зазначене судове рішення отримано контролюючим органом 03.10.2025 року, у зв`язку з чим відповідно до пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України відомості про узгоджену суму бюджетного відшкодування мали бути внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не пізніше 06.10.2025 року. На думку представника позивача, зазначена сума повинна була стати доступною органу Казначейства 07.10.2025 року та відповідно до пункту 200.13 статті 200 Податкового кодексу України підлягала перерахуванню на поточний банківський рахунок товариства не пізніше 14.10.2025 року. Відтак, починаючи з 15.10.2025 року, невідшкодована сума податку на додану вартість набула статусу заборгованості бюджету, на яку відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України підлягає нарахуванню пеня. Також представник позивача зазначив, що фактично інформацію про узгоджену суму бюджетного відшкодування у розмірі 316 469 353,00 грн внесено до Реєстру лише 06.03.2026 року. При цьому навіть за умови обчислення строку перерахування коштів із зазначеної дати орган Казначейства повинен був здійснити бюджетне відшкодування не пізніше 13.03.2026 року, однак відповідні кошти позивачу не перераховано. Крім того, представник позивача звернув увагу на лист Державної податкової служби України від 25.03.2026 року №7721/6/99-00-04-02-02-06, в якому зазначено, що лист ДПС України від 06.03.2026 року №3035/5/99-00-04-02-02-05 не є актом індивідуальної дії, не має владно-розпорядчого характеру та не є рішенням про зупинення бюджетного відшкодування ПДВ. Також послався на лист Державної казначейської служби України від 26.03.2026 року №11-06-06/8276, в якому повідомлено, що окремі рішення про зупинення бюджетного відшкодування на користь позивача Казначейством не оформлювалися. Представник позивача наголосив, що інформаційний лист контролюючого органу не може бути самостійною правовою підставою для зупинення виконання бюджетного зобов`язання держави, оскільки відсутні рішення про застосування санкцій безпосередньо до позивача, його засновників (учасників) або кінцевого бенефіціарного власника. На підтвердження зазначеної позиції представник позивача послався на постанову Верховного Суду від 17.02.2026 року у справі №160/22161/25, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 року у справі №160/32191/25, від 04.05.2026 року у справі №160/32192/25 та від 13.08.2026 року у справі №160/13932/26, в яких розглядалися питання щодо правомірності неперерахування узгоджених сум бюджетного відшкодування ПДВ та застосування санкційних обмежень. З огляду на викладене представник позивача вважав, що відповідачі безпідставно не здійснили перерахування узгодженої суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 316 469 353,00 грн, чим порушили право товариства на своєчасне отримання бюджетного відшкодування, та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

13.10.2026 року від представника приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до суду надійшли додаткові пояснення, в яких представник позивача зазначив, що відповідно до положень пунктів 200.12, 200.13, 200.15 статті 200 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний своєчасно внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, а орган Державної казначейської служби України - забезпечити її перерахування платнику податку у встановлені законодавством строки. Представник позивача наголосив, що інформацію про узгоджену суму бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 316 469 353,00 грн Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків внесено до відповідного Реєстру лише 06.03.2026 року, з порушенням строків, установлених податковим законодавством. З огляду на положення пункту 200.13 статті 200 Податкового кодексу України та Порядку №326, зазначена сума бюджетного відшкодування, на переконання позивача, підлягала перерахуванню на його поточний банківський рахунок не пізніше 13.03.2026 року включно. Водночас органами Державної казначейської служби України відповідне перерахування не здійснено з посиланням на лист Державної податкової служби України від 06.03.2026 року №3035/5/99-00-04-02-02-05. При цьому представник позивача зауважив, що зазначений лист не є рішенням про застосування санкцій або зупинення бюджетного відшкодування, не має владно-розпорядчого характеру та не породжує самостійних юридичних наслідків. Крім того, у листі Державної казначейської служби України від 26.03.2026 року №11-06-06/8276 підтверджено, що рішення про зупинення бюджетного відшкодування на користь ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» Казначейством не оформлювалися. На обґрунтування своєї правової позиції представник позивача послався на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.02.2026 року у справі №160/23263/25, ухвалу Верховного Суду від 01.04.2026 року у цій справі, а також постанову Верховного Суду від 17.02.2026 року у справі №160/22161/25, зазначивши, що інформаційний лист контролюючого органу за відсутності передбачених законом підстав не може бути самостійною підставою для зупинення виконання бюджетного зобов`язання держави. Представник позивача також зазначив, що судовими рішеннями у справах №160/5413/25, №160/30977/24 та №160/23263/25 встановлено обставини, які, на його переконання, спростовують наявність законних підстав для зупинення бюджетного відшкодування з мотивів застосування санкцій до позивача, його засновників або кінцевих бенефіціарних власників. З урахуванням викладеного представник позивача вважає, що неперерахування узгодженої суми бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 316 469 353,00 грн свідчить про протиправну бездіяльність органів Державної казначейської служби України, порушення встановлених податковим законодавством строків бюджетного відшкодування та наявність підстав для застосування наслідків, передбачених пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України. На підставі наведеного представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судове засідання 14.10.2026 року прибули представник позивача, представники відповідачів та представник третьої особи.

Представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача-1 та представник відповідача-2 позовні вимоги не визнали, просили у задоволенні позову відмовити, посилаючись на доводи, наведені у письмовому відзиві на позов.

Представник третьої особи у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію відповідачів та просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у поданих до суду письмових поясненнях.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 00190977), є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, платником податку на додану вартість, який у межах здійснення господарської діяльності задекларував право на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року.

21.10.2024 року ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» подало до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2024 року №9312125543, в якій заявило до бюджетного відшкодування податок на додану вартість у розмірі 316 469 353,00 грн.

У період з 22.10.2024 року по 07.11.2024 року Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків проведено камеральну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року, зокрема щодо наявності обставин, пов`язаних із застосуванням спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт від 07.11.2024 року №976/32-00-50-01/00190977, відповідно до висновків якого встановлено порушення вимог пунктів 200.4-1, 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України в частині заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн.

Контролюючий орган обґрунтовував відповідні висновки наявністю, на його думку, зв`язків між структурою власності позивача та особами, стосовно яких у встановленому законодавством порядку прийнято рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

На підставі зазначеного акта перевірки Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.12.2024 року №00/1009/5001, яким ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» відмовлено в бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення отримано позивачем 11.12.2024 року.

Не погодившись із прийнятим контролюючим органом рішенням, ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.12.2024 року №00/1009/5001.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 року у справі №160/5413/25 адміністративний позов ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 04.12.2024 року №00/1009/5001.

Під час розгляду зазначеної справи судом досліджено обставини, на які контролюючий орган посилався як на підставу для відмови позивачу в бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість, зокрема структуру власності товариства, інформацію щодо його безпосередніх учасників та кінцевого бенефіціарного власника, а також відомості про застосування санкцій до інших осіб.

Судом першої інстанції встановлено, що безпосередніми учасниками ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» є компанії Metinvest B.V. та Metinvest Management B.V., а кінцевим бенефіціарним власником визначено ОСОБА_2 .

При цьому суд дійшов висновку, що стосовно самого ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», його безпосередніх учасників Metinvest B.V. та Metinvest Management B.V., а також кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_2 не приймалися рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), які були б належною підставою для відмови в бюджетному відшкодуванні за обставинами відповідної перевірки.

Крім того, під час розгляду справи №160/5413/25 досліджувалася інформація з інформаційно-аналітичної системи Orbis, яку контролюючий орган використовував для встановлення структури корпоративної власності та можливих зв`язків із підсанкційними особами.

Суд зазначив, що відомості інформаційної системи Orbis можуть використовуватися для пошуку та аналізу інформації про корпоративні зв`язки, проте така інформація потребує підтвердження офіційними джерелами та не може бути єдиною підставою для висновку про порушення платником податків вимог податкового законодавства.

Зокрема, судом досліджувалася інформація щодо компанії Smart Holding (Cyprus) Ltd та її зв`язків із ОСОБА_1 . Водночас судом враховано офіційні реєстраційні відомості компетентного органу Республіки Кіпр, згідно з якими зазначена фізична особа не була акціонером відповідної компанії.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 року у справі №160/5413/25 апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 року - без змін.

Таким чином, рішення суду першої інстанції у справі №160/5413/25 набрало законної сили 30.09.2025 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25.02.2026 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою контролюючого органу.

Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин податкове повідомлення-рішення від 04.12.2024 року №00/1009/5001, яким позивачу було відмовлено в бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн, було скасовано судовим рішенням, що набрало законної сили.

Як убачається з матеріалів справи, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 року у справі №160/5413/25 контролюючим органом отримано 03.10.2025 року.

Позивач зазначає, що відповідно до пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України після отримання судового рішення, яке набрало законної сили, контролюючий орган повинен був не пізніше наступного робочого дня внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відповідні відомості щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування.

Оскільки 03.10.2025 року припадало на п`ятницю, наступним робочим днем було 06.10.2025 року.

Відтак, за доводами позивача, саме 06.10.2025 року контролюючий орган повинен був внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про узгоджену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн.

Позивач також зазначає, що за умови своєчасного внесення відповідних відомостей до Реєстру інформація про узгоджену суму бюджетного відшкодування мала стати доступною органам Казначейства 07.10.2025 року, а перерахування коштів повинно було відбутися протягом п`яти операційних днів, тобто не пізніше 14.10.2025 року.

Однак зазначена сума бюджетного відшкодування у визначений позивачем строк на його поточний банківський рахунок не надійшла.

У подальшому відомості про узгоджену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року фактично внесено контролюючим органом до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування лише 06.03.2026 року.

Із матеріалів справи вбачається, що 10.03.2026 року інформація з Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування на користь ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» у розмірі 316 469 353,00 грн надійшла до Державної казначейської служби України.

Відтак, починаючи з 10.03.2026 року, відповідна сума бюджетного відшкодування була доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання у порядку, передбаченому статтею 200 Податкового кодексу України.

Водночас фактичне перерахування зазначеної суми на рахунок позивача здійснено не було.

Як убачається з матеріалів справи, Державна податкова служба України листом від 06.03.2026 року №3035/5/99-00-04-02-02-05 повідомила Державну казначейську службу України про обставини, які, на думку контролюючого органу, свідчили про наявність підстав для застосування пункту 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України.

У зазначеному листі Державна податкова служба України послалася на застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до окремих осіб, пов`язаних із корпоративною структурою платників податків, а також на положення законодавства, що регулюють зупинення бюджетного відшкодування податку на додану вартість та перебігу строків його здійснення.

З матеріалів справи вбачається, що одним із документів, на які посилалися органи державної влади під час визначення порядку здійснення бюджетного відшкодування, був лист Міністерства фінансів України від 24.07.2025 року №11310-09-62/20826, адресований Державній податковій службі України та Державній казначейській службі України.

У вказаному листі Міністерство фінансів України повідомило про розгляд листів Державної податкової служби України від 17.01.2025 року №158/4/99-00-04-02-02-04 та від 16.06.2025 року №1545/4/99-00-04-02-02-04 щодо застосування норм Податкового кодексу України під час виконання судових рішень про відшкодування податку на додану вартість у випадках застосування санкцій.

Міністерством фінансів України зазначено, що Податковим кодексом України передбачено окремі механізми реагування на застосування санкцій залежно від стадії здійснення бюджетного відшкодування, зокрема до подання заяви на бюджетне відшкодування, під час проведення перевірки та після передачі органу Казначейства узгодженої суми бюджетного відшкодування.

Окремо звернуто увагу на положення пункту 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України, яким передбачено зупинення бюджетного відшкодування узгодженої суми та перебігу строків його здійснення з дати прийняття відповідного рішення про застосування санкцій у порядку, встановленому Законом України «Про санкції».

Таким чином, зазначений лист Міністерства фінансів України містить роз`яснення щодо застосування законодавства у відповідних правовідносинах, однак сам по собі не є рішенням про застосування санкцій до ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат».

Із листа Державної казначейської служби України від 20.03.2026 року №11-06-06/7641 убачається, що орган Казначейства підтвердив надходження 10.03.2026 року інформації з Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування щодо узгодженої суми податку на додану вартість у розмірі 316 469 353,00 грн.

Разом із тим Державна казначейська служба України повідомила про неможливість здійснення перерахування коштів у зв`язку з інформацією, викладеною в листі Державної податкової служби України від 06.03.2026 року №3035/5/99-00-04-02-02-05.

За позицією Державної казначейської служби України, положення пункту 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України передбачають зупинення бюджетного відшкодування та перебігу строків його здійснення до прийняття рішення про скасування відповідних санкцій.

Листом від 25.03.2026 року №7721/6/99-00-04-02-02-06 Державна податкова служба України повідомила про узгодження 06.03.2026 року суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн та перебування відповідної суми на виконанні у Державній казначейській службі України.

Крім того, у зазначеному листі Державна податкова служба України пояснила, що її лист від 06.03.2026 року №3035/5/99-00-04-02-02-05 має інформаційний характер, не є актом індивідуальної дії та не становить самостійного рішення про зупинення бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Листом від 26.03.2026 року №11-06-06/8276 Державна казначейська служба України повторно повідомила про обставини неперерахування позивачу узгодженої суми бюджетного відшкодування, посилаючись на інформацію контролюючого органу щодо застосування санкцій.

Отже, з листування між позивачем, контролюючим органом та органами Казначейства вбачається, що після внесення до Реєстру відомостей про узгоджену суму бюджетного відшкодування в розмірі 316 469 353,00 грн її фактичне перерахування не було здійснено з мотивів застосування санкційного законодавства.

При цьому обставини, пов`язані з поширенням відповідних санкцій на позивача, залишилися спірними між учасниками справи.

Окремо судом досліджено надані учасниками справи документи щодо корпоративної структури ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», зокрема матеріали інформаційно-аналітичної системи Orbis.

Із наданих скриншотів системи Orbis вбачається, що безпосередніми акціонерами ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» зазначені компанії Metinvest B.V. та Metinvest Management B.V., кожній із яких належить по 50 відсотків корпоративних прав товариства.

Відповідно до інформації щодо компанії Metinvest B.V., розміщеної в системі Orbis, серед її учасників відображені SCM (System Capital Management) Limited із часткою 71,24 відсотка, SCM Holdings Limited та Smart Steel Ltd із часткою 23,76 відсотка.

У матеріалах щодо Smart Steel Ltd зазначено про зв`язок цієї компанії з Smart Holding (Cyprus) Ltd, а також відображено ОСОБА_1 як особу, яку система Orbis визначає кінцевим власником відповідної корпоративної групи.

Водночас зазначені відомості відображають інформацію, наявну в комерційній інформаційно-аналітичній системі, та підлягають оцінці в сукупності з офіційними реєстраційними документами, відомостями про кінцевих бенефіціарних власників і судовими рішеннями, що набрали законної сили.

Як установлено під час розгляду справи №160/5413/25, використання інформації системи Orbis саме по собі не є достатнім підтвердженням наявності передбачених законом підстав для відмови платнику податків у бюджетному відшкодуванні.

З матеріалів справи також убачається, що контролюючий орган обґрунтовував свою позицію посиланнями на Указ Президента України від 08.10.2024 року №698/2024 та Указ Президента України від 01.12.2022 року №820/2022, якими введено в дію відповідні рішення Ради національної безпеки і оборони України про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Водночас позивач заперечував поширення зазначених санкцій на ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», його безпосередніх учасників та кінцевого бенефіціарного власника.

Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність між сторонами спору щодо правових наслідків застосування санкцій до осіб, які, за твердженням контролюючого органу, пов`язані з корпоративною структурою позивача, та можливості використання таких обставин як підстави для зупинення бюджетного відшкодування узгодженої суми податку на додану вартість.

Крім того, судом встановлено, що питання бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн було предметом розгляду іншої адміністративної справи №160/32191/25.

Так, 10.11.2025 року ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якій просило визнати протиправною бездіяльність контролюючого органу щодо невнесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомостей про узгоджену суму податку на додану вартість, стягнути бюджетну заборгованість у розмірі 316 469 353,00 грн та пеню в розмірі 3 870 463,54 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 року у справі №160/32191/25 вирішено вимоги позивача щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року та нарахованої на відповідну суму пені.

При цьому зі змісту зазначеного рішення вбачається, що позивач обґрунтовував вимогу про стягнення пені в розмірі 3 870 463,54 грн її нарахуванням за період з 15.10.2025 року по 17.11.2025 року.

Як установлено судом, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 року у справі №160/32191/25 оскаржено в апеляційному порядку.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.08.2026 року поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у зазначеній справі.

Станом на час розгляду цієї справи відомості щодо ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення за результатами апеляційного перегляду рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 року у справі №160/32191/25 відсутні як у Єдиному державному реєстрі судових рішень, так і в автоматизованій системі «Діловодство спеціалізованого суду».

Як убачається з уточненої позовної заяви, сформованої 08.06.2026 року через систему «Електронний суд», позивач визначив ціну позову в розмірі 28 679 926,73 грн.

Позивач зазначає, що невиконання органами Казначейства обов`язку щодо перерахування узгодженої суми бюджетного відшкодування призвело до виникнення заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, на яку відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України підлягає нарахуванню пеня.

Згідно з розрахунком, наведеним позивачем, пеню нараховано на суму бюджетної заборгованості 316 469 353,00 грн за період з 08.11.2025 року по 07.05.2026 року включно із застосуванням 120 відсотків облікової ставки Національного банку України.

Загальна сума пені, заявлена до стягнення, становить 28 679 926,73 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що після набрання 30.09.2025 року законної сили рішенням суду у справі №160/5413/25, яким скасовано податкове повідомлення-рішення про відмову в бюджетному відшкодуванні, відповідні відомості щодо узгодженої суми податку на додану вартість у розмірі 316 469 353,00 грн внесено до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування лише 06.03.2026 року.

Інформація про узгоджену суму бюджетного відшкодування стала доступною Державній казначейській службі України 10.03.2026 року, однак перерахування коштів позивачу не відбулося.

Підставою для неперерахування коштів органи Казначейства визначили інформацію контролюючого органу щодо застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до осіб, які, за твердженням ДПС, пов`язані з корпоративною структурою позивача.

При цьому позивач заперечує наявність передбачених законом підстав для зупинення бюджетного відшкодування та вважає, що невиконання відповідного бюджетного зобов`язання є протиправною бездіяльністю відповідачів, яка зумовлює виникнення права на стягнення пені.

Натомість відповідачі заперечують проти задоволення позовних вимог, посилаючись на особливості процедури казначейського обслуговування бюджетних коштів, розподіл повноважень між органами Державної казначейської служби України та застосування положень пункту 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України.

За таких обставин між сторонами виник спір щодо правомірності нездійснення бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн, наявності правових підстав для зупинення строків такого відшкодування, моменту виникнення бюджетної заборгованості, а також обґрунтованості нарахування та стягнення пені за період з 08.11.2025 року по 07.05.2026 року в розмірі 28 679 926,73 грн.

Не погоджуючись із такою бездіяльністю Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області та Державної казначейської служби України щодо нездійснення перерахування узгодженої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн, вважаючи, що відповідачами безпідставно не виконано передбачений статтею 200 Податкового кодексу України обов`язок щодо своєчасного повернення належних йому коштів із Державного бюджету України, а посилання на застосування санкцій до осіб, пов`язаних із корпоративною структурою товариства, не є належною правовою підставою для зупинення бюджетного відшкодування, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо неперерахування узгодженої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користь ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» пеню, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 08.11.2025 року по 07.05.2026 року, в розмірі 28 679 926,73 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.

Предметом судового розгляду у цій справі є правомірність бездіяльності органів Державної казначейської служби України щодо неперерахування приватному акціонерному товариству «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» узгодженої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн, а також наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості за період з 08.11.2025 року по 07.05.2026 року включно в розмірі 28 679 926,73 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із того, що правовідносини з бюджетного відшкодування податку на додану вартість регулюються Податковим кодексом України, який установлює підстави виникнення права платника податків на бюджетне відшкодування, порядок узгодження відповідних сум, строки їх перерахування та правові наслідки несвоєчасного виконання державою обов`язку щодо повернення належних платнику коштів.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування в порядку, визначеному розділом V цього Кодексу.

Пунктом 200.7 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення відповідної суми, подає контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до пункту 200.12 статті 200 Податкового кодексу України зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування за настання однієї з передбачених цим пунктом обставин.

Зокрема, підпунктом «ґ» пункту 200.12 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою з дня визнання протиправним та/або скасування податкового повідомлення-рішення.

Отже, законодавець безпосередньо пов`язує набуття сумою бюджетного відшкодування статусу узгодженої з юридичним фактом скасування відповідного податкового повідомлення-рішення.

При цьому зазначена норма не передбачає можливості повторного вирішення контролюючим органом питання про правомірність бюджетного відшкодування після набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано податкове повідомлення-рішення про відмову в його наданні.

Судом встановлено, що ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» подано податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2024 року від 21.10.2024 року №9312125543, відповідно до якої заявлено до бюджетного відшкодування суму 316 469 353,00 грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.12.2024 року №00/1009/5001, яким позивачу відмовлено в бюджетному відшкодуванні зазначеної суми.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 року у справі №160/5413/25 зазначене податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Отже, з 30.09.2025 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 року у справі №160/5413/25 набрало законної сили.

Ухвалою Верховного Суду від 25.02.2026 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у зазначеній справі.

Таким чином, судовими рішеннями, які набрали законної сили, підтверджено протиправність відмови контролюючого органу в бюджетному відшкодуванні позивачу податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн.

Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення цієї справи, оскільки саме скасування податкового повідомлення-рішення зумовило виникнення передбачених статтею 200 Податкового кодексу України правових наслідків щодо узгодження суми бюджетного відшкодування та її подальшого перерахування платнику податків.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Аналогічні положення закріплено статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

При цьому суд зазначає, що обов`язковість судового рішення передбачає не лише формальне визнання його юридичної сили, а й необхідність учинення суб`єктами владних повноважень усіх дій, які відповідно до закону забезпечують фактичне відновлення порушеного права особи.

В іншому випадку право на судовий захист втрачало б свою практичну ефективність, а остаточне судове рішення не забезпечувало б реального поновлення майнових прав платника податків.

Матеріалами справи підтверджено, що контролюючий орган отримав постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 року 03.10.2025 року.

Разом із тим відповідні відомості про узгоджену суму бюджетного відшкодування внесено до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування лише 06.03.2026 року.

Інформація з Реєстру про узгоджену суму бюджетного відшкодування надійшла до органів Державної казначейської служби України 10.03.2026 року.

Отже, попри набрання законної сили судовим рішенням про скасування податкового повідомлення-рішення, відповідна сума бюджетного відшкодування протягом тривалого часу залишалася неповернутою позивачу.

Суд наголошує, що несвоєчасне виконання контролюючим органом обов`язку щодо внесення відомостей до Реєстру не може змінювати визначену законом дату узгодження бюджетного відшкодування.

Протилежне тлумачення дозволяло б державному органу шляхом затримки виконання власного обов`язку фактично продовжувати строк повернення коштів, уже належних платнику податків, що суперечило б принципам правової визначеності, належного урядування та обов`язковості судових рішень.

Відповідно до пункту 200.13 статті 200 Податкового кодексу України на підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунка на рахунок платника податку протягом п`яти операційних днів.

Аналіз наведених положень свідчить, що після узгодження суми бюджетного відшкодування та виникнення визначених законом умов для її перерахування орган Казначейства зобов`язаний забезпечити фактичне повернення платнику податків відповідних коштів.

При цьому закон не наділяє орган Казначейства повноваженнями самостійно переглядати висновки контролюючого органу щодо правомірності заявленого бюджетного відшкодування або повторно вирішувати питання, яке вже було предметом судового розгляду.

Відтак після отримання відомостей з Реєстру орган Казначейства повинен діяти відповідно до приписів статті 200 Податкового кодексу України, крім випадків наявності прямо передбачених законом обставин, які зупиняють перерахування відповідної суми.

У цій справі відповідачі посилаються на наявність санкційних обмежень щодо окремих осіб, пов`язаних із позивачем через корпоративну структуру власності.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, суд виходить із необхідності розмежування правового регулювання, установленого пунктами 200.4-1 та 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України.

Зазначені норми передбачають спеціальні правові наслідки застосування санкцій у сфері бюджетного відшкодування податку на додану вартість, проте їх застосування потребує встановлення конкретних юридичних фактів, визначених законом.

Саме по собі існування інформації про корпоративні зв`язки платника податків із особами, до яких застосовано санкції, не може автоматично свідчити про наявність передбачених Податковим кодексом України підстав для зупинення бюджетного відшкодування.

Вирішальне значення мають зміст відповідного санкційного рішення, коло осіб, на яких поширюється його дія, правовий статус таких осіб щодо платника податків та відповідність установлених обставин умовам застосування спеціальних положень статті 200 Податкового кодексу України.

Суд ураховує, що питання щодо застосування санкційних обмежень до осіб, пов`язаних із позивачем, досліджувалося судами під час розгляду справи №160/5413/25.

Зокрема, судами досліджувалися обставини корпоративної структури позивача, характер участі окремих юридичних осіб у відповідних корпоративних відносинах та наявність підстав для поширення санкційних обмежень на право позивача отримати бюджетне відшкодування.

За результатами розгляду зазначеної справи податкове повідомлення-рішення про відмову в бюджетному відшкодуванні скасовано.

Разом із тим суд зазначає, що встановлення у попередній справі протиправності відмови в бюджетному відшкодуванні не усуває необхідності перевірки наявності самостійних передбачених законом підстав для зупинення фактичного перерахування узгодженої суми на відповідній стадії бюджетного відшкодування.

Оцінюючи такі обставини, суд ураховує правовий підхід Верховного Суду, викладений у постанові від 17.02.2026 року у справі №160/22161/25, щодо необхідності розмежування правових наслідків обмеження права на бюджетне відшкодування та зупинення фактичного перерахування вже узгодженої суми.

Застосування пункту 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України потребує встановлення обставин, з якими закон пов`язує зупинення перебігу строків бюджетного відшкодування, а не лише констатації наявності інформації про санкції щодо окремих осіб.

Судом установлено, що листом Державної податкової служби України від 06.03.2026 року №3035/5/99-00-04-02-02-05 органам Казначейства повідомлено інформацію щодо наявності санкційних обмежень стосовно осіб, які мають опосередковані корпоративні зв`язки з позивачем.

Водночас листом Державної податкової служби України від 25.03.2026 року №7721/6/99-00-04-02-02-06 зазначено про інформаційний характер відповідного повідомлення.

Суд зазначає, що інформаційний лист контролюючого органу не є самостійним рішенням про застосування санкцій у розумінні Закону України «Про санкції».

Такий лист може бути джерелом інформації, необхідної для перевірки наявності передбачених законом обмежень, однак сам по собі не замінює встановлення відповідних юридичних фактів.

За відсутності належних доказів того, що передбачені пунктом 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України санкційні обмеження поширюються на позивача або визначених законом осіб, пов`язаних із ним, посилання відповідачів виключно на зазначене повідомлення не може бути достатнім обґрунтуванням правомірності неперерахування узгодженої суми бюджетного відшкодування.

Відповідачами не доведено наявності всіх передбачених законом умов, за яких перебіг строку бюджетного відшкодування підлягав би зупиненню.

Отже, суд доходить висновку, що неперерахування позивачу узгодженої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн не відповідає вимогам статті 200 Податкового кодексу України.

Відтак позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності органів Державної казначейської служби України є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість.

На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

За своїм правовим змістом пеня, передбачена пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, є законодавчо встановленою мірою майнової відповідальності держави за несвоєчасне виконання обов`язку щодо повернення платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування.

Право на нарахування такої пені виникає безпосередньо на підставі закону та не залежить від доведення платником податків наявності збитків або вини конкретного державного органу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі №140/1770/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого після спливу законодавчо визначеного строку бюджетного відшкодування невідшкодовані суми набувають статусу бюджетної заборгованості, на яку нараховується пеня.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що пеня нараховується протягом існування відповідної заборгованості, а її правова природа пов`язана з відповідальністю держави за порушення строків бюджетного відшкодування.

Крім того, у постанові від 16.02.2023 року у справі №803/1149/18 Велика Палата Верховного Суду підтвердила можливість судового захисту права платника податків шляхом заявлення вимог про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та стягнення пені, нарахованої на бюджетну заборгованість із відшкодування податку на додану вартість.

При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності дотримання строку звернення до адміністративного суду, передбаченого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд ураховує зазначені правові висновки відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

З аналізу положень пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України вбачається, що обов`язковими передумовами виникнення права на пеню є наявність узгодженої суми бюджетного відшкодування, сплив установленого законом строку її повернення та фактичне неперерахування відповідних коштів платнику податків.

Водночас суд ураховує, що чинна редакція пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України передбачає випадки, за яких нарахування пені не здійснюється, зокрема у зв`язку із зупиненням або відмовою в бюджетному відшкодуванні внаслідок застосування відповідних санкцій у порядку, встановленому законом.

Таким чином, встановлення факту неповернення узгодженої суми бюджетного відшкодування повинно супроводжуватися перевіркою наявності чи відсутності обставин, які відповідно до закону виключають нарахування пені.

У постанові Верховного Суду від 17.02.2026 року у справі №160/22161/25 зазначено, що стаття 200 Податкового кодексу України регулює дві послідовні та юридично відокремлені стадії бюджетного відшкодування - узгодження відповідної суми та її фактичне повернення з Державного бюджету України.

Верховний Суд розмежував правову природу пунктів 200.4-1 та 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України, зазначивши, що перший регулює обмеження матеріального права на бюджетне відшкодування за наявності санкційних підстав, тоді як другий - зупинення фактичного перерахування вже узгодженої суми та перебігу строків її повернення.

Водночас Верховний Суд наголосив, що для вирішення вимоги про стягнення бюджетної заборгованості та пені необхідно з`ясувати обставини набуття сумою статусу узгодженої, відображення відповідних відомостей у Реєстрі, спливу встановленого законом строку повернення та наявності передбачених законом підстав для зупинення такого повернення.

Отже, нарахування пені не може бути виключене лише на підставі загального посилання державного органу на існування санкцій щодо окремих юридичних чи фізичних осіб без встановлення відповідності таких обставин умовам, прямо визначеним Податковим кодексом України.

У цій справі судом встановлено, що сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн набула статусу узгодженої після набрання законної сили постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 року у справі №160/5413/25.

Незважаючи на це, відповідна сума позивачу не повернута.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачі не забезпечили фактичного перерахування позивачу узгодженої суми бюджетного відшкодування.

При цьому відповідачами не доведено наявності належних санкційних підстав, які відповідно до пункту 200.12-1 статті 200 Податкового кодексу України зупиняли б перебіг строку бюджетного відшкодування та виключали нарахування пені.

Суд також ураховує, що відомості до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування були внесені контролюючим органом із порушенням установленого законом порядку та строків.

Відповідно, несвоєчасне виконання державними органами власних обов`язків щодо забезпечення бюджетного відшкодування не може розглядатися як обставина, що автоматично звільняє державу від передбаченої законом відповідальності за прострочення.

Суд зазначає, що протилежний підхід створював би ситуацію, за якої держава отримувала б перевагу внаслідок невиконання її органами встановлених законом обов`язків.

Це суперечило б принципам верховенства права, правової визначеності та ефективного судового захисту.

Таким чином, за встановлених у цій справі обставин суд доходить висновку про наявність матеріально-правових підстав для нарахування пені на суму бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України.

Позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 08.11.2025 року по 07.05.2026 року включно в розмірі 28 679 926,73 грн.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, пеня нарахована на суму бюджетної заборгованості 316 469 353,00 грн за період з 08.11.2025 року по 29.01.2026 року включно, який становить 83 календарні дні, із застосуванням ставки 18,6 відсотка річних.

Розмір пені за зазначений період становить 13 385 353,07 грн.

За період з 30.01.2026 року по 07.05.2026 року включно, який становить 98 календарних днів, позивачем застосовано ставку пені 18 відсотків річних.

Розмір пені за зазначений період становить 15 294 573,66 грн.

Отже, загальний розмір пені за заявлений позивачем період становить 28 679 926,73 грн.

Наведений розрахунок здійснено із застосуванням облікових ставок Національного банку України в розмірі 15,5 та 15 відсотків відповідно, збільшених до 120 відсотків згідно з пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України.

Судом перевірено арифметичну правильність наведеного розрахунку, який відповідає сумі бюджетної заборгованості, застосованим ставкам та кількості календарних днів відповідних розрахункових періодів.

Таким чином, заявлений позивачем розмір пені становить 28 679 926,73 грн.

Окремо суд надає оцінку обставинам щодо наявності іншого судового провадження, в межах якого позивачем заявлялися вимоги про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року.

Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 року у справі №160/32191/25 за позовом приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області задоволено позовні вимоги, зокрема стягнуто з Державного бюджету України бюджетну заборгованість із відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн та пеню в розмірі 3 870 463,54 грн.

Водночас в уточненій позовній заяві у справі №160/12275/26 представником позивача прямо зазначено, що у справі №160/32191/25 заявлялася до стягнення пеня за період з 15.10.2025 року по 07.11.2025 року включно, тоді як предметом заявлених у цій справі вимог є пеня за наступний період - з 08.11.2025 року по 07.05.2026 року включно.

Таким чином, позивач обґрунтовує заявлені вимоги тим, що вони стосуються подальшого періоду існування бюджетної заборгованості, який не охоплювався попереднім розрахунком пені.

Перевіряючи наведені доводи, суд ураховує, що розмір пені за 24 календарні дні з 15.10.2025 року по 07.11.2025 року включно, обчислений на суму бюджетної заборгованості 316 469 353,00 грн із застосуванням ставки 18,6 відсотка річних, становить 3 870 463,54 грн.

Отже, зазначена позивачем кінцева дата попереднього розрахункового періоду - 07.11.2025 року - арифметично узгоджується із сумою пені, присудженою рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 року у справі №160/32191/25.

Разом із тим суд звертає увагу, що в описовій частині зазначеного судового рішення наведено період нарахування пені з 15.10.2025 року по 17.11.2025 року, який становить 34 календарні дні.

За умови застосування ставки 18,6 відсотка річних до суми бюджетної заборгованості 316 469 353,00 грн розмір пені за 34 календарні дні становив би 5 483 156,68 грн, що перевищує фактично присуджену суму на 1 612 693,14 грн.

Отже, у попередньому судовому рішенні наявна невідповідність між зазначеним у його описовій частині кінцевим днем нарахування пені та сумою, фактично присудженою до стягнення.

Суд зазначає, що така невідповідність підлягає оцінці з урахуванням змісту заявлених у попередній справі вимог, їх грошового вираження та первинного розрахунку пені.

При цьому арифметична відповідність присудженої суми пені періоду з 15.10.2025 року по 07.11.2025 року підтверджує послідовність розрахункової позиції позивача, викладеної в уточненій позовній заяві у цій справі.

Суд також ураховує, що в адміністративній справі №160/32191/25 предметом оскарження була бездіяльність контролюючого органу щодо невнесення відомостей до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, а також заявлялися вимоги про стягнення основної суми бюджетної заборгованості та пені.

Натомість у цій справі позивач оскаржує бездіяльність органів Державної казначейської служби України щодо фактичного неперерахування узгодженої суми бюджетного відшкодування та заявляє вимогу про стягнення пені за подальший період прострочення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Зазначена процесуальна норма спрямована на недопущення одночасного розгляду судами тотожних спорів та ухвалення суперечливих судових рішень.

Водночас для її застосування необхідно встановити одночасну тотожність сторін, предмета та підстав позову. Сам лише факт того, що два спори виникли з одних податкових правовідносин, не свідчить про тотожність усіх заявлених у них вимог.

Пеня, передбачена пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, нараховується за кожен день прострочення виконання державою обов`язку щодо бюджетного відшкодування.

Відтак кожен наступний день існування бюджетної заборгованості за відсутності передбачених законом підстав для зупинення нарахування пені є обставиною, що впливає на розмір відповідного грошового зобов`язання держави.

Звернення платника податків до суду з вимогою про стягнення пені за певний період не припиняє його права на нарахування та стягнення пені за наступні календарні дні, протягом яких бюджетна заборгованість залишається непогашеною.

Зазначений висновок узгоджується з правовою природою пені, визначеною Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.01.2023 року у справі №140/1770/19, відповідно до якої пеня є наслідком невиконання державою обов`язку щодо своєчасного бюджетного відшкодування та нараховується протягом існування відповідної заборгованості.

Таким чином, за умови підтвердження, що у справі №160/32191/25 предметом фактичного розрахунку та стягнення була пеня за період з 15.10.2025 року по 07.11.2025 року включно, вимоги у цій справі щодо пені за період з 08.11.2025 року по 07.05.2026 року включно не охоплюються попереднім розрахунковим періодом.

За таких обставин підстави для висновку про повторне стягнення пені за одні й ті самі календарні дні відсутні.

Суд наголошує, що обмеження права платника податків на судовий захист шляхом застосування процесуальних наслідків тотожності спорів має ґрунтуватися на встановлених фактичних обставинах, а не на припущеннях щодо можливого дублювання позовних вимог.

Водночас сама лише арифметична невідповідність у попередньому судовому рішенні не замінює перевірки фактичного обсягу вимог у відповідній справі.

З урахуванням викладеного суд виходить із необхідності забезпечення ефективного захисту майнового права позивача, яке продовжує порушуватися внаслідок неповернення узгодженої суми бюджетного відшкодування.

Суд зазначає, що тривале невиконання державою обов`язку щодо повернення узгодженої суми бюджетного відшкодування не може залишатися без передбачених законом майнових наслідків.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.01.2023 року у справі №140/1770/19 виходила з необхідності забезпечення ефективного судового захисту платника податків у спорах щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Право платника податків на отримання належних йому бюджетних коштів повинно бути реальним та забезпечуватися можливістю застосування передбачених законом способів судового захисту.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що невиконання державою обов`язку щодо своєчасного бюджетного відшкодування податку на додану вартість зумовлює виникнення передбаченого пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України обов`язку щодо сплати пені за весь період існування бюджетної заборгованості, за який така пеня правомірно заявлена до стягнення та який не охоплюється тотожною вимогою в іншому провадженні.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом установлено, що відповідачами не доведено наявності передбачених законом підстав для неперерахування позивачу узгодженої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн.

Крім того, відповідачами не доведено наявності обставин, які відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України виключали б нарахування пені на суму відповідної бюджетної заборгованості.

Відтак, наведені обставини є підставою для висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення пені за період з 08.11.2025 року по 07.05.2026 року включно в розмірі 28 679 926,73 грн.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних дій та рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір згідно з платіжною інструкцією від 12.05.2026 року №4500021648 у розмірі 26 624,00 грн та платіжною інструкцією від 16.06.2026 року №4500025254 у розмірі 2662,40 грн.

Таким чином, загальний розмір сплаченого позивачем судового збору становить 29 286,40 грн.

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли внаслідок неперерахування позивачу узгодженої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності як Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, так і Державної казначейської служби України щодо неперерахування зазначеної суми бюджетного відшкодування.

Крім того, судом задоволено позовну вимогу про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користь позивача пені в розмірі 28 679 926,73 грн за період з 08.11.2025 року по 07.05.2026 року.

З огляду на задоволення позовних вимог у повному обсязі та встановлення протиправної бездіяльності обох відповідачів, суд вважає обґрунтованим покладення судових витрат зі сплати судового збору на обох відповідачів у рівних частках.

При цьому суд зазначає, що стягнення пені з Державного бюджету України не змінює визначеного статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України порядку відшкодування судових витрат, оскільки такі витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень, які виступали відповідачами у справі.

Отже, судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 29 286,40 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області та Державної казначейської служби України в рівних частках, а саме по 14 643,20 грн з кожного відповідача.

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 14 жовтня 2026 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Виготовлення рішення у повному обсязі здійснено 21 жовтня 2026 року.

Керуючись ст. ст. 139, 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» до відповідача-1: Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, відповідача-2: Державної казначейської служби України, третя особа - Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, про визнання бездіяльності протиправною та стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області та Державної казначейської служби України щодо неперерахування узгодженої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на користь приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 00190977) за податковою декларацією від 21.10.2024 року №9312125543 у розмірі 316 469 353,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користь приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 00190977) пеню у розмірі 28 679 926,73 грн, нараховану на суму заборгованості бюджету із відшкодування податку на додану вартість за вересень 2024 року в розмірі 316 469 353,00 грн за період з 08.11.2025 року по 07.05.2026 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37988155) на користь приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 00190977) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 14 643,20 грн (чотирнадцять тисяч шістсот сорок три гривні 20 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646) на користь приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 00190977) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 14 643,20 грн (чотирнадцять тисяч шістсот сорок три гривні 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 21 жовтня 2026 року.

Суддя С. В. Прудник