Рішення № 140792141, 21.10.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/1061/24(464/5112/26)

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача 1: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІН НОМЕР_2 ),

до відповідача 2: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 )

про застосування наслідків недійсності правочину

В судовому засіданні приймали участь:

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 25 серпня 2026 року постановлено передати цивільну справу №464/5112/26 (провадження №2/450/3319/26) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності правочину до Господарського суду Рівненської області на розгляд у межах справи №918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_3 .

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду Господарського суду Рівненської області від 01.09.2026 року справу №464/5112/26 передано судді Марач В.В. для розгляду у межах справи №918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_3 .

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 01.09.2026 року справу №918/1061/24(464/5112/26) прийнято до свого провадження суддею Марач В.В. та постановлено здійснювати її розгляд у межах справи №918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_3 . Цією ж ухвалою відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на "21" вересня 2026 року.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що 30 червня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено попередній договір про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якимів Н.Б. та зареєстрований в реєстрі за №8182. На виконання пункту 3 вказаного договору позивач 01 липня 2022 року сплатила ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 1 986 249,60 грн, що підтверджується банківським меморіальним ордером №6246491114. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/1061/24(450/3082/24), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 та постановою Верховного Суду від 20.05.2026, вказаний попередній договір визнано недійсним.

Позивач зазначає, що основний договір купівлі-продажу квартири укладений не був, квартира та майнові права на неї їй не передавалися, а сплачені кошти не повернуті.

Вимоги до ОСОБА_3 позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 уклав з нею попередній договір на підставі повноважень уповноваженої особи простого товариства, наданих йому ОСОБА_3 за пунктами 4.1, 4.3.2 та 4.3.3 договору простого товариства від 13.10.2021; що ОСОБА_3 протягом тривалого часу не повідомляв покупців про обмеження цих повноважень та не вживав заходів для запобігання укладенню таких договорів; що будівництво було профінансоване, серед іншого, за рахунок її коштів; а також тим, що дії обох відповідачів були узгодженими і завдали їй майнової та моральної шкоди.

Представник відповідача ОСОБА_3 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив, пославшись при цьому на наступне.

ОСОБА_3 не є стороною попереднього договору про купівлю-продаж квартири від 30.06.2022, цей договір не підписував, жодних прав та обов`язків за ним не набув і коштів на його виконання не одержував. Зазначає, що доводи позовної заяви про наявність у ОСОБА_2 повноважень на укладення попереднього договору та використання коштів позивача у будівництві спростовані судовими рішеннями, що набрали законної сили у справі №918/1061/24(450/3082/24) за участю тих самих осіб. Вказує, що попередній договір був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за відсутності в останнього належних повноважень, ОСОБА_3 зазначений правочин не схвалював, а солідарність обов`язку з повернення одержаних ОСОБА_2 коштів ані договором простого товариства від 13.10.2021, ані законом не встановлена.

Стверджує, що складу цивільного правопорушення, який є необхідною умовою відшкодування майнової та моральної шкоди, позивачем не доведено.

Відповідач ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не подав.

Ухвалою суду від 21.09.2026 року відкладено розгляд справи по суті на "12" жовтня 2026 року.

У судове засідання 12.10.2026 року не з`явились представники позивача та відповідачів. Позивачка про дату, час та місце розгляду справи повідомлена особисто 26.09.2026, що підтверджується повідомленням Укрпошти RO 681 7421 6464 011016. Представник позивача - адвокат Гриб Олег Васильович та представники відповідача Міськевича М.М. про дату, час та місце розгляду справи повідомлені в електронний кабінет.

Представник ОСОБА_3 адвокат Луцюк О.І. подав заяву про розгляд справи без його участі.

Від відповідача ОСОБА_2 повернулася ухвала суду від 21.09.2026 про призначення справи до розгляду на 12.10.2026 року з відміткою відділення зв`язку "адресат відсутній".

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

Крім того пунктом сьомим статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відтак, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників відповідачів.

В той же час суд зазначає, що представник позивачки адвокат Гриб О.В. подав клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення із усіма матеріалами справи №918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_3 мотивуючи тим, що справа №464/5112/26 об`єднана для розгляду зі справою №918/1061/24.

Розглянувши вказане клопотання суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.

По-перше, суд зазначає, що суд не постановляв ухвал про об`єднання справи №464/5112/26 зі справою №918/1061/24.

По-друге, відповідно до ч.2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, як, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), розглядає справу №464/5112/26 у межах справи №918/1061/24 про неплатоспроможність.

Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України.

Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство.

Так як справи позовного провадження є відокремленими від основної справи про банкрутство, то відповідно, учасники позовного провадження, крім боржника, автоматично не стають учасниками справ про банкрутство (неплатоспроможність).

З огляду на те, що позивачка у даній справі не є учасником справи №918/1061/24 про неплатоспроможність, то ні вона, ні її представник не мають права ознайомлюватися з матеріалами справи №918/1061/24.

Відтак клопотання представника позивачки про відкладення розгляду даної справи до ознайомлення із матеріалами справи №918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_3 є необгрунтованим та безпідставним.

Відповідно до ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на те, що позивачка та її представник нез`явилися в судове засідання без поважних причин, неявка в судове засідання вказаного учасника справи (його представника) є повторною, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками справи, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

Судом встановлено, що 13.10.2021 між ОСОБА_3 (Сторона 1) та ОСОБА_2 (Сторона 2) укладено договір простого товариства (договір про спільну діяльність), посвідчений Віблим Л.З., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №1128.

Відповідно до п.1.1. договору простого товариства, сторони зобов`язалися шляхом об`єднання своїх вкладів і зусиль спільно діяти у формі простого товариства без створення юридичної особи з метою будівництва і прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на земельній ділянці, площею 0,4167 за адресою: АДРЕСА_5 (кадастровий номер земельної ділянки 4623683300:01:001:0120), в порядку, передбаченому чинним законодавством та отримання в особисту приватну власність квартир, приміщень та доходу у вигляді грошових коштів, отриманих в результаті виконання спільних дій, передбачених цим Договором.

В пункті 4.1. договору простого товариства сторони визначили, що ведення спільних справ за цим Договором доручається уповноваженій особі ОСОБА_2 .

Пунктом 5.1. договору простого товариства визначено, що перебіг строку дії цього договору починається з моменту його підписання всіма учасниками і діє до досягнення мети, передбаченої п. 1.1 цього Договору, але в будь якому випадку до 12 жовтня 2022 року.

Пунктом 5.2. договору простого товариства сторони визначили, що у випадку не досягнення мети передбаченої п.1.1 цього договору в строк передбачений п. 5.1. цього договору, незавершений об`єкт будівництва вважається власністю Сторони 1, а Сторона 2 гарантує, що не претендуватиме на нього.

Пунктом 8.4. договору простого товариства визначено, що учасники не мають права як в повному обсязі так і частково, передавати третім особам свої права за даним договором без письмової згоди інших учасників.

Згідно пункту 6.1. договору простого товариства за цим договором Сторони не є суб`єктами солідарної відповідальності, і не несуть її перед третіми особами.

Також судом встановлено, що 30 червня 2022 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_1 попередній договір про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якимів Н.Б. та зареєстрований в реєстрі за №8182.

Відповідно до умов п. 1 цього договору, сторони зобов`язалися у строк до 30.07.2023 року укласти договір купівлі-продажу (основний договір) зазначеної квартири.

Пунктом 3 попереднього договору його сторони засвідчили, що в якості забезпечення виконання зобов`язань за цим договором ОСОБА_1 зобов`язується перерахувати ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 1 986 249,60 грн, що є еквівалентною 55872 доларам США, до сьомого липня 2022 року.

Пунктом 4 попереднього договору зазначено, що для укладення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_2 зобов`язується отримати Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або будь-який інший документ, який підтверджує право власності, довідку про наявність прописаних (зареєстрованих) осіб у вищевказаній квартирі, технічний паспорт, Висновок про експертну оцінку, погасити існуючу заборгованість з оплати комунальних послуг та підготувати усі інші документи, не6обхідні для нотаріального посвідчення договору.

Пунктом 5 попереднього договору ОСОБА_2 повідомив, що на момент укладення цього договору він є вдівцем.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання пункту 3 попереднього договору ОСОБА_1 . 01.07.2022 перерахувала ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 1 986 249,60 грн, що підтверджується банківським меморіальним ордером №6246491114.

Сторонами попереднього договору основний договір купівлі-продажу квартири укладений не був, що учасниками справи не заперечується.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/1061/24(450/3082/24) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано недійсним попередній договір про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_6 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 30 червня 2022 року.

Зазначене рішення суду залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 та постановою Верховного Суду від 20.05.2026.

Даючи оцінку спірним правовідносинам та доводам сторін, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справі №918/1061/24(450/3082/24) брали участь ті самі особи, що й в справі, яка розглядається, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а відтак обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №918/1061/24(450/3082/24), повторному доказуванню не підлягають.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/1061/24(450/3082/24) встановлено, що ОСОБА_2 станом на момент укладення попереднього договору про купівлю продаж квартири не був власником ні майнових прав на квартиру, ні самої квартири АДРЕСА_4 .

Тим же рішенням встановлено, що серед прав (повноважень) ОСОБА_2 як уповноваженої особи простого товариства, що передбачені положеннями пункту 4.3. договору простого товариства від 13.10.2021, ексклюзивного права на укладення попередніх договорів купівлі-продажу квартир, що будуть збудовані в майбутньому, не було.

Судом у вказаній справі також встановлено, що в попередньому договорі про купівлю-продаж квартири від 30 червня 2022 року немає жодного посилання на Договір простого товариства від 13.10.2021, на будь-яку його умову (пункт), зі змісту яких можна було б зробити висновок, що ОСОБА_2 при укладенні вказаного договору діяв як учасник (уповноважена особа) від імені та в інтересах простого товариства на підставі Договору простого товариства.

Крім того, у справі №918/1061/24(450/3082/24) встановлено, що умови договору простого товариства не передбачали такої мети спільної діяльності як продаж збудованих та прийнятих в експлуатацію квартир, а умова про отримання доходу у вигляді грошових коштів не надавала ОСОБА_2 право продавати квартири чи укладати попередні договори про такий продаж.

Також, вказаним рішенням встановлено, що в договорі простого товариства від 13.10.2021 його сторони не передбачали умови про залучення ОСОБА_2 від будь-яких інших осіб інвестицій у будівництво багатоквартирного житлового будинку для досягнення мети спільної діяльності.

Судом у справі №918/1061/24(450/3082/24) також встановлено, що попередній договір купівлі-продажу квартири від 30.06.2022 року укладено ОСОБА_2 за відсутності на те належних повноважень. При цьому судом було визнано недоведеною ту обставину, що ОСОБА_3 схвалив правочин чи вчинив дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Окремо у вказаній справі судом встановлено, що будь-яких доказів на підтвердження використання отриманих ОСОБА_2 коштів за попереднім договором для будівництва багатоквартирного будинку суду надано не було, а відтак суд визнав недоведеними обставини, що сплачені ОСОБА_1 кошти на виконання попереднього договору були використані в будівництво багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 .

Судом встановлено, що позивачем також не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що кошти, отримані ОСОБА_2 на виконання попереднього договору, були використані для будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 , а також того, що зазначені кошти були передані ОСОБА_2 у розпорядження ОСОБА_3 , зокрема для фінансування відповідного будівництва чи з будь-якою іншою метою.

За таких обставин суд доходить висновку про недоведеність факту отримання ОСОБА_3 коштів, сплачених ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за попереднім договором про купівлю продаж квартири від 30 червня 2022 року.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 2 статті 216 Цивільного кодексу України якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Реституція застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину і в обсязі того, що ця сторона фактично одержала на його виконання. Особа, яка не є стороною правочину і нічого за ним не одержувала, реституційного обов`язку не несе.

Судом встановлено, що сторонами попереднього договору про купівлю-продаж квартири від 30.06.2022, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якимів Н.Б. за реєстровим №8182, є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Саме ОСОБА_2 одержав від ОСОБА_1 на виконання цього договору грошову суму в розмірі 1 986 249,60 грн, що підтверджується банківським меморіальним ордером №6246491114 від 01.07.2022. Відповідачем ОСОБА_2 зазначеної обставини не спростовано.

Основний договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений не був, квартира та майнові права на ОСОБА_1 не передавалися, доказів повернення одержаних коштів ОСОБА_2 суду не надано, а попередній договір від 30.06.2022 визнано недійсним рішенням суду, що набрало законної сили.

За приписами ч. 2 статті 635 Цивільного кодексу України сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 1 986 249,60 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом із тим суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_3 , оскільки останній не є стороною попереднього договору купівлі-продажу квартири від 30.06.2022, зазначений договір не підписував, а відтак не набув за ним жодних прав та обов`язків.

Матеріали справи не містять жодного доказу перерахування, передачі чи іншого надходження цих коштів ОСОБА_3 . Єдиним наданим позивачем доказом сплати коштів є банківський меморіальний ордер №6246491114 від 01.07.2022, з якого вбачається, що платіж здійснено на користь ОСОБА_2 .

Відтак ОСОБА_3 нічого на виконання недійсного правочину не одержував, а тому реституційного обов`язку, передбаченого частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України, у нього не виникло.

Доводи позивача про те, що ОСОБА_2 уклав попередній договір на підставі повноважень, наданих йому ОСОБА_3 за договором простого товариства, спростовуються обставинами, встановленими судовими рішеннями у справі №918/1061/24(450/3082/24), які в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України повторному доказуванню не підлягають.

Таким чином, попередній договір від 30.06.2022 не створив для ОСОБА_3 жодних цивільних прав та обов`язків, у тому числі обов`язку повернути ОСОБА_1 сплачені нею ОСОБА_2 кошти.

Недоведеними є і доводи позивача про те, що ОСОБА_3 набув об`єкт незавершеного будівництва, профінансований за рахунок її коштів, та одержав вигоду від залучення ОСОБА_2 коштів третіх осіб.

Указані обставини вже були предметом судової оцінки у справі №918/1061/24(450/3082/24) за участю тих самих осіб і визнані недоведеними.

Суд також враховує, що відповідно до пункту 3.5.3 договору простого товариства від 13.10.2021 ОСОБА_2 зобов`язався за власні кошти виконати всі види проєктно-вишукувальних, геологічних, геодезичних, підготовчих, будівельних, монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, пов`язаних із будівництвом об`єктів будівництва, а відтак фінансування будівництва було його власним договірним обов`язком а не підставою для залучення коштів третіх осіб. Водночас, доказів фактичного виконання ОСОБА_2 обов`язку щодо фінансування будівництва, матеріали справи також не містять.

Щодо вимоги про солідарне стягнення заявлених сум з обох відповідачів суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Із наведеної норми вбачається, що солідарність обов`язку не презюмується та має бути прямо передбачена договором або законом для відповідного виду зобов`язання.

Стаття 216 Цивільного кодексу України, якою визначено правові наслідки недійсності правочину, солідарного обов`язку не встановлює.

Позивач обґрунтовує солідарність посиланням на статтю 1190 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Проте стаття 1190 Цивільного кодексу України регулює недоговірні зобов`язання з відшкодування шкоди. Реституційне зобов`язання, що виникає з недійсності правочину, має іншу правову природу та інші підстави виникнення, а повернення одержаного за недійсним правочином не є відшкодуванням шкоди.

Відтак підстав для покладення на відповідачів солідарного обов`язку з повернення коштів, одержаних ОСОБА_2 , не встановлено.

Щодо позовних вимог про стягнення 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Стаття 23 Цивільного кодексу України передбачає, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд оцінює характер і глибину пережитих особою страждань, зокрема з урахуванням таких обставин:

- характер правопорушення та спосіб, у який воно вплинуло на особу;

- глибина фізичних і душевних страждань, яких зазнала потерпіла особа;

- погіршення її життєвих можливостей або умов життя;

- позбавлення можливості реалізовувати свої здібності, плани чи життєві наміри;

- інші істотні обставини, що вплинули на інтенсивність і тривалість пережитих страждань.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом

або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови). Це:

а) наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага;

б) неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди;

в) причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою;

г) вина заподіювача шкоди.

Право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.

Щоб обґрунтувати позовну заяву, позивачу необхідно надати докази, які підтверджують факт страждань та їхній причинно-наслідковий зв`язок із діями відповідача. До таких доказів відносяться:

1.Медичні документи:

- довідки від лікарів, виписки з історії хвороби (епікризи);

- рецепти на заспокійливі або інші ліки, необхідні для подолання стресу чи болю;

- висновок судово-медичної експертизи (якщо було завдано фізичної шкоди);

- висновок про психологічний стан постраждалої людини після інциденту та експертний висновок психолога.

2.Фінансові документи:

- чеки на придбання ліків;

- договори та квитанції про оплату послуг психолога, реабілітолога чи інших фахівців.

3.Свідчення про зміну способу життя:

- документи, що підтверджують неможливість продовжувати роботу (наприклад, листок непрацездатності);

- довідки про те, що особа була змушена припинити навчання, заняття спортом чи іншу громадську діяльність;

4.Показання свідків: письмові заяви або виклик до суду осіб, які можуть підтвердити зміни у поведінці, настрої чи стані здоров`я постраждалого після правопорушення.

Суд зазначає, що позивачка не надала доказів, які підтверджують факт страждань та їхній причинно-наслідковий зв`язок із діями відповідачів.

Крім того, суд зазначає, що статтею 635 ЦК України, яка регулює правовідносини щодо попереднього договору, у редакції станом на укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 попереднього договору про купівлі-продаж квартири від 30.06.2022, не передбачалося норми про встановлення у попередньому договорі будь-яких платежів на підтвердження зобов`язання за попереднім договором щодо купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва або майбутнього об`єкта нерухомості, а також встановлення інших фінансових зобов`язань сторін, крім штрафних санкцій, за попереднім договором купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва або майбутнього об`єкта нерухомості.

Таким чином сплачуючи грошові кошти за попереднім договором про купівлю-продаж квартири від 30.06.2022 позивачка діяла на власний ризик.

В той же час суд зазначає, що укладаючи попередній договір про купівлю-продаж квартири від 30.06.2022 позивачка не перевірила наявність у ОСОБА_2 прав на квартиру, яка мала бути предметом договору купівлі-продажу, відсутність яких в подальшому призвела до визнання попереднього договору недійсним у судовому порядку.

З огляду на вищевказане суд зазначає, що моральні страждання позивачки, про які вона вказує у позовній заяві, могли виникнути і через дії самої позивачки.

Абзацом першим частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Позивач вбачає неправомірність поведінки ОСОБА_3 у тому, що він не повідомляв покупців про обмеження повноважень ОСОБА_2 , не перешкоджав укладенню договорів і звернувся до суду з позовом про визнання попереднього договору недійсним лише після сплати нею коштів.

Разом з тим звернення особи до суду за захистом свого права є реалізацією права, гарантованого статтею 55 Конституції України і не може кваліфікуватися як неправомірна поведінка. Позов ОСОБА_3 у справі №918/1061/24(450/3082/24) було задоволено, а судові рішення перевірено в апеляційному та касаційному порядку і залишено без змін. Щодо доводів позивача про неповідомлення покупців та невжиття заходів для запобігання укладенню ОСОБА_2 договорів із третіми особами суд зазначає, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували обізнаність ОСОБА_3 про укладення ОСОБА_2 договорів із третіми особами щодо квартир та нежитлових приміщень у відповідному багатоквартирному житловому будинку, зокрема договору з ОСОБА_1 . Крім того, позивачем не доведено обставин, які б свідчили про узгодженість дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв`язку з укладенням таких договорів, а також про отримання ОСОБА_3 будь-якої вигоди внаслідок їх укладення. За відсутності належного доказового підтвердження зазначених обставин самі лише посилання позивача на неповідомлення покупців та невжиття заходів для запобігання укладенню відповідних договорів не є достатніми для висновку про обізнаність ОСОБА_3 щодо таких правочинів або його причетність до їх укладення.

Зазначена обставина узгоджується і з установленим у справі №918/1061/24(450/3082/24) фактом, що в оспорюваному попередньому договорі від 30.06.2022 немає жодного посилання на договір простого товариства, на будь-яку його умову (пункт), а також із тим, що у пункті 5 цього договору ОСОБА_2 повідомив про себе як про вдівця, не зазначивши про наявність інших осіб, які мають права на предмет договору.

Відтак доводи позивача про те, що ОСОБА_3 знав про укладення ОСОБА_2 попереднього договору від 30.06.2022 та не вжив заходів для запобігання цьому, є недоведеними та ґрунтуються на припущеннях.

Водночас частиною 6 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зменшення майна ОСОБА_1 настало внаслідок перерахування нею коштів ОСОБА_2 01.07.2022 та неповернення цих коштів ОСОБА_2 . Доказів вини ОСОБА_3 у будь-якій формі матеріали справи не містять.

Відтак складу цивільного правопорушення щодо ОСОБА_3 позивачем не доведено.

Отже у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, заявлених до ОСОБА_2 , а також у задоволенні цих вимог до ОСОБА_3 слід відмовити.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно з статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищезазначене, та те, що позивачка довела належними та допустимими доказами факт безпідставності отримання відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів та наявності у діях відповідача ОСОБА_2 повного складу цивільного правопорушення щодо відшкодування збитків, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд позову у суді першої інстанції покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини п`ятої статті 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 , ІН НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 ) 1 986 249 (один мільйон дев`ятсот вісімдесят шість тисяч двісті сорок дев`ять) грн 60 коп., одержаних за попереднім договором про купівлю-продаж квартири від 30 червня 2022 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якимів Н.Б. та зареєстрованим в реєстрі за №8182.

3. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити.

4. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовити.

5. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 , ІН НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_1 ) 11565 грн. 47 коп. судового збору.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.