Рішення № 140790442, 21.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2026Справа № 910/9983/26

Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Приватного акціонерного товариство "Страхова група "ТАС" (просп. Берестейський, 65, м. Київ, 03062, ідентифікаційний код: 30115243)

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЄВРОІНС УКРАЇНА" (вул. Велика Васильківська, 102, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код: 22868348)

про стягнення 46 320,36 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЄВРОІНС УКРАЇНА" про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації у розмірі 41 780,92 грн, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 333,87 грн інфляційних втрат, 381,18 грн 3% річних та 3 824,39 грн пені.

07.09.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що пошкоджений транспортний засіб SEAT IBIZA є автомобілем 2016 року випуску, а тому на дату дорожньо-транспортної пригоди строк його експлуатації перевищував п`ять років. З огляду на зазначене відповідачем за допомогою програмного комплексу Audatex складено ремонтну калькуляцію № 335965 від 14.04.2026, відповідно до якої вартість відновлювального ремонту становить 99 427,45 грн. На переконання відповідача, визначений ним розмір страхового відшкодування відповідає вимогам законодавства, а його виплата свідчить про належне виконання страхового зобов`язання. Крім того, відповідач посилається на те, що відповідно до спеціального законодавства страхове відшкодування повинно визначатися з урахуванням вартості ремонту, необхідного для приведення транспортного засобу в стан, який він мав до настання дорожньо-транспортної пригоди.

14.09.2026 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив, у якій він заперечив проти наведених відповідачем доводів та зазначив, що можливість застосування аналогових складових частин не звільняє страховика від обов`язку підтвердити їх відповідність технічним характеристикам пошкодженого транспортного засобу, безпечність застосування, належну сертифікацію та обґрунтованість їх вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.06.2025 між Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» як страховиком та ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» як страхувальником укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № FA352505.

За умовами зазначеного договору страховиком прийнято на страхування майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом SEAT IBIZA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , 2016 року випуску.

Строк дії договору страхування визначено з 16.06.2025 до 15.06.2026.

11.12.2025 об 11 годині 40 хвилин у селі Щасливе Бориспільського району Київської області на вулиці Перспективній, будинок 1, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля MAN L 2000, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля SEAT IBIZA, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.01.2026 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до рахунка-фактури № 194 від 17.12.2025, складеного Фізичною особою - підприємцем Голіком Євгеном Володимировичем, вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля SEAT IBIZA становить 141 208,37 грн без податку на додану вартість.

Зазначеним рахунком визначено вартість робіт з відновлення транспортного засобу та вартість запасних частин і матеріалів, необхідних для його ремонту.

Зокрема, вартість робіт становить 31 249,35 грн, а вартість запасних частин і матеріалів - 109 959,02 грн.

21.01.2026 позивачем складено страховий акт № 02158/01/926, яким подію від 11.12.2025 визнано страховим випадком та визначено суму страхового відшкодування в розмірі 141 208,37 грн.

Згідно з додатком № 1 до вказаного страхового акта матеріальний збиток визначений на підставі рахунка-фактури № 194 від 17.12.2025 у розмірі 141 208,37 грн.

На виконання зобов`язань за договором добровільного страхування позивачем 22.01.2026 здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 141 208,37 грн шляхом перерахування коштів на рахунок ФОП Голіка Є.В., що підтверджується платіжною інструкцією № 119528 від 22.01.2026.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу MAN L 2000, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Євроінс Україна» відповідно до поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 229587722.

Відповідно до відомостей зазначеного поліса ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих осіб, становить 250 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн.

11.02.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою № 00768/9226 про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації у розмірі 141 208,37 грн.

Відповідно до ремонтної калькуляції № 335965 від 14.04.2026 визначена відповідачем вартість відновлювального ремонту автомобіля SEAT IBIZA становить 99 427,45 грн. Зазначена сума складається з вартості ремонтних робіт, фарбування, матеріалів і запасних частин, визначених відповідачем із застосуванням власних вихідних даних для калькуляції.

22.04.2026 відповідач здійснив на користь позивача виплату страхового відшкодування в сумі 99 427,45 грн.

Разом з тим, як зазначає позивач, решта страхового відшкодування в сумі 41 780,92 грн відповідачем не сплачена.

З огляду на вищевикладене, позивач звернуся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача 41 780,92 грн страхового відшкодування, 333,87 грн інфляційних втрат, 381,18 грн 3% річних та 3 824,39 грн пені.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а також унаслідок завдання майнової шкоди іншій особі.

За приписами частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом або іншим об`єктом, використання, зберігання чи утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною першою статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування» та інших законодавчих актів.

Згідно зі статтею 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат.

Аналогічні за своїм змістом положення щодо переходу права вимоги містяться у статті 993 Цивільного кодексу України.

Отже, після виплати страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що отримала страхову виплату, мала до особи, відповідальної за заподіяну шкоду.

Такий перехід права вимоги є суброгацією та не зумовлює виникнення нового зобов`язання, а передбачає заміну кредитора у вже існуючому зобов`язанні.

Відповідний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, у якій розмежовано правову природу суброгації та регресної вимоги.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що у випадку страхування цивільно-правової відповідальності завдавача шкоди обов`язок її відшкодування у межах страхової суми покладається на відповідного страховика за наявності передбачених законом підстав для здійснення страхової виплати.

Суд зазначає, що спірні правовідносини підлягають регулюванню Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX від 21.05.2024, який введено в дію з 01.01.2025, оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася 11.12.2025, а відповідний договір обов`язкового страхування укладено після введення в дію зазначеного Закону.

Згідно зі статтею 18 цього Закону в разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку зі шкодою, заподіяною життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.

Частиною першою статті 26 зазначеного Закону передбачено відшкодування матеріальних збитків, завданих майну потерпілої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 3720-IX страхова виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов`язаних, зокрема, з його відновлювальним ремонтом.

Частиною другою статті 27 цього Закону визначено, що витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, відшкодовуються страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту, який забезпечує приведення транспортного засобу у стан, що існував до настання дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до частини третьої статті 27 Закону № 3720-IX вартість відновлювального ремонту включає вартість складових частин, матеріалів та ремонтних робіт, необхідних для усунення пошкоджень транспортного засобу.

Водночас, законодавець передбачив особливості визначення вартості запасних частин залежно від строку експлуатації транспортного засобу.

Зокрема, для транспортних засобів, строк експлуатації яких перевищує п`ять років, допускається врахування вартості складових частин, що відповідають технічним характеристикам відповідного транспортного засобу та є аналогами оригінальних запасних частин.

Разом з тим, наведена норма не встановлює безумовного права страховика довільно зменшувати розмір страхового відшкодування лише з огляду на строк експлуатації транспортного засобу.

Можливість застосування аналогових запасних частин передбачає необхідність встановлення їх відповідності технічним характеристикам конкретного транспортного засобу та здатності забезпечити відновлення його стану без погіршення технічних і експлуатаційних властивостей.

Як встановлено судом, пошкоджений транспортний засіб SEAT IBIZA є автомобілем 2016 року випуску, у зв`язку з чим на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 11.12.2025 строк його експлуатації перевищував п`ять років.

Таким чином, суд погоджується з відповідачем у частині того, що законодавство не виключало можливості врахування аналогів оригінальних запасних частин при визначенні вартості його відновлювального ремонту.

Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 затверджено Методику товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Відповідно до пункту 1.6 Методики аналогами оригінальних складових частин є деталі, які за своїми характеристиками, розмірами та функціями відповідають оригінальним запасним частинам і відповідають установленим вимогам щодо сертифікації.

Підпунктом 8.5.11 пункту 8.5 розділу VIII Методики визначено умови використання аналогів оригінальних складових частин під час розрахунку вартості ремонту транспортних засобів.

Зокрема, до таких аналогів не можуть бути віднесені складові частини, які не мають належної сертифікації, не відповідають оригінальним деталям за геометричними розмірами, матеріалами та технічними характеристиками або використання яких може призвести до порушення вимог безпечної експлуатації транспортного засобу.

Крім того, Методикою встановлено обмеження щодо різниці між вартістю аналога та відповідної оригінальної складової частини під час розрахунку страхового відшкодування.

Отже, правомірність застосування аналогів має оцінюватися не абстрактно, а щодо конкретних запасних частин, необхідних для відновлення конкретного пошкодженого транспортного засобу.

Судом встановлено, що відповідно до рахунка-фактури № 194 від 17.12.2025 вартість запасних частин та матеріалів для відновлення автомобіля SEAT IBIZA становить 109 959,02 грн, тоді як у ремонтній калькуляції відповідача № 335965 від 14.04.2026 вартість запасних частин визначено в сумі 70 874,58 грн.

Таким чином, різниця у вартості запасних частин та матеріалів за представленими сторонами розрахунками становить 39 084,44 грн.

Водночас, загальна різниця між вартістю відновлювального ремонту, підтвердженою наданим позивачем рахунком-фактурою, та сумою, визначеною відповідачем у ремонтній калькуляції, становить 41 780,92 грн.

При цьому, суд зазначає, що порівняння загальної вартості запасних частин за двома розрахунками не є достатнім для встановлення порушення цінового критерію щодо кожної конкретної складової частини, оскільки відповідний критерій повинен застосовуватися до порівнюваних деталей.

Судом досліджено ремонтну калькуляцію № 335965 від 14.04.2026, складену відповідачем за допомогою програмного комплексу Audatex.

Суд зазначає, що сама лише наявність розрахунку, виконаного із застосуванням програмного комплексу, не свідчить про безумовну правильність використаних у ньому вихідних даних та не позбавляє суд обов`язку перевірити їх відповідність іншим доказам у справі.

Програмний комплекс є інструментом для здійснення відповідних розрахунків, тоді як достовірність їх результатів залежить, зокрема, від належності вихідних даних щодо транспортного засобу, переліку його пошкоджень, обраних запасних частин, вартості матеріалів та ремонтних робіт.

Відповідачем не надано суду належних доказів, які б дозволяли встановити щодо використаних у його розрахунку аналогів оригінальних складових частин:

- конкретного виробника відповідних деталей та їх походження;

- наявності сертифікатів відповідності;

- відповідності технічних характеристик обраних деталей автомобілю SEAT IBIZA, VIN-код НОМЕР_2 ;

- відповідності їх геометричних розмірів, матеріалів і конструктивних особливостей оригінальним складовим частинам;

- дотримання встановлених Методикою вимог щодо вартості аналогів;

- можливості забезпечення відновлення транспортного засобу до стану, який він мав до настання дорожньо-транспортної пригоди.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності належних підстав для визначення вартості відновлювального ремонту в меншому розмірі, ніж той, який підтверджений наданими позивачем документами.

При цьому, суд враховує, що відповідач не заперечує факту настання страхового випадку, вини водія забезпеченого ним транспортного засобу та виникнення обов`язку здійснити страхову виплату.

Також відповідачем не наведено належних доказів, які б свідчили про відсутність зв`язку між заявленими пошкодженнями транспортного засобу та дорожньо-транспортною пригодою від 11.12.2025.

Отже, заперечення відповідача фактично зводяться до незгоди з вартістю відновлювального ремонту та можливості її зменшення шляхом застосування альтернативних запасних частин.

Однак зазначені заперечення не підтверджені сукупністю належних і достовірних доказів, достатніх для спростування розміру витрат, визначеного на підставі рахунка-фактури № 194 від 17.12.2025.

Відповідно до статей 73, 74, 76- 79 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Водночас, відповідач не надав доказів, які б належним чином підтверджували обґрунтованість визначеного ним зменшення вартості відновлювального ремонту, зокрема, шляхом підтвердження характеристик та вартості конкретних альтернативних деталей.

Отже, суд відхиляє доводи відповідача про належне та повне виконання ним зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування в розмірі 99 427,45 грн.

За встановлених судом обставин до позивача внаслідок здійснення страхової виплати в сумі 141 208,37 грн перейшло право вимоги до відповідача як страховика цивільно-правової відповідальності особи, відповідальної за заподіяну шкоду.

Враховуючи, що визначена позивачем сума не перевищує встановлений полісом ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, а франшиза за полісом становить 0,00 грн, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення невиплаченої частини страхового відшкодування є обґрунтованою.

З огляду на здійснену відповідачем часткову виплату в сумі 99 427,45 грн залишок страхового відшкодування становить 41 780,92 грн (141 208,37 грн ? 99 427,45 грн).

Отже, позовні вимоги про стягнення 41 780,92 грн страхового відшкодування в порядку суброгації підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 381,18 грн трьох процентів річних та 333,87 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму невиплаченого страхового відшкодування 41 780,92 грн.

Відповідно до статей 524, 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання підлягає виконанню в установленій законом або договором грошовій одиниці.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначені нарахування не є штрафними санкціями у розумінні господарського законодавства, а становлять передбачений законом спосіб захисту майнового права кредитора.

Правовідносини, в яких страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату, мають характер грошового зобов`язання, а тому у випадку прострочення його виконання до відповідних правовідносин можуть застосовуватися приписи статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16.

Відповідно до частини п`ятої статті 32 Закону № 3720-IX граничний строк для прийняття рішення за заявою про страхову виплату становить 60 календарних днів з дня подання заяви та всіх необхідних у відповідному страховому випадку документів.

Частиною четвертою статті 32 зазначеного Закону передбачено, що в разі неповідомлення страховиком заявника протягом 30 календарних днів про відсутність необхідних документів вважається, що заявник виконав вимоги щодо їх подання.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 3720-IX страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату протягом трьох робочих днів з дня направлення заявнику повідомлення про прийняте рішення.

Як встановлено судом, заяву позивача про виплату страхового відшкодування відповідач отримав 20.02.2026.

Доказів своєчасного повідомлення позивача про неподання ним необхідних документів, зупинення перебігу строку розгляду заяви чи наявності інших передбачених законом підстав для продовження граничного строку відповідачем не надано.

Матеріали справи також не містять доказів проведення експертизи або дослідження, результати яких були б отримані після закінчення загального шестидесятиденного строку та об`єктивно зумовлювали необхідність його продовження.

При цьому, надана відповідачем ремонтна калькуляція складена 14.04.2026, тобто, до закінчення загального строку для прийняття рішення.

Отже, шестидесятиденний строк для прийняття рішення за заявою позивача закінчився 21.04.2026.

Враховуючи встановлений законом обов`язок страховика повідомити заявника про прийняте рішення та здійснити страхову виплату протягом трьох робочих днів, граничний строк виконання відповідного грошового зобов`язання закінчився 24.04.2026.

Відсутність доказів належного повідомлення про прийняте рішення не може створювати для страховика переваги шляхом необмеженого відтермінування виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, прострочення виконання відповідачем зобов`язання щодо виплати належної позивачу суми страхового відшкодування виникло з 25.04.2026.

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку трьох процентів річних.

За результатами перевірки встановлено, що за період з 25.04.2026 до 10.08.2026 включно, який становить 108 календарних днів, розмір трьох процентів річних, нарахованих на суму 41 780,92 грн, становить 370,88 грн.

Отже, вимога про стягнення трьох процентів річних є обґрунтованою в розмірі 370,88 грн.

У задоволенні решти вимоги про стягнення трьох процентів річних у сумі 10,30 грн слід відмовити.

Позивачем також заявлено до стягнення 333,87 грн інфляційних втрат, нарахованих із застосуванням офіційних індексів інфляції за травень та червень 2026 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що він є арифметично правильним.

Визначення судом початку прострочення з 25.04.2026 не впливає на розрахований позивачем розмір інфляційних втрат за травень та червень 2026 року.

Отже, вимога позивача про стягнення 333,87 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає таке.

Позивачем заявлено до стягнення 3 824,39 грн пені, нарахованої на суму невиплаченого страхового відшкодування в розмірі 41 780,92 грн за період з 22.04.2026 до 10.08.2026.

Відповідно до частини восьмої статті 34 Закону № 3720-IX у разі прострочення здійснення страхової виплати з вини страховика особі, яка має право на її отримання, страховик сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла протягом періоду, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення, з урахуванням установлених зазначеною нормою винятків.

Судом встановлено, що відповідач, отримавши заяву позивача про виплату страхового відшкодування та здійснивши часткову виплату, не виконав грошове зобов`язання в повному обсязі у встановлений законом строк.

Обставин, які б свідчили про відсутність вини відповідача в простроченні здійснення належної страхової виплати, судом не встановлено.

Отже, наявні правові підстави для нарахування передбаченої частиною восьмою статті 34 Закону № 3720-IX пені.

Водночас, прострочення виконання грошового зобов`язання виникло з 25.04.2026.

Тому нарахування пені за період з 22.04.2026 до 24.04.2026 є безпідставним.

Судом перевірено розрахунок пені за період з 25.04.2026 до 10.08.2026 з урахуванням облікових ставок Національного банку України, які діяли у відповідні періоди.

За період з 25.04.2026 до 30.07.2026, що становить 97 календарних днів, за облікової ставки 15 % річних розмір пені становить 3 331,03 грн.

За період з 31.07.2026 до 10.08.2026, що становить 11 календарних днів, за облікової ставки 15,5 % річних розмір пені становить 390,34 грн.

Загальна сума пені, обчислена за відповідними періодами прострочення, становить 3 721,37 грн.

За таких обставин вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню частково у розмірі 3 721,37 грн.

У стягненні решти пені в сумі 103,02 грн суд відмовляє.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Інші доводи та заперечення учасників справи судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - часткове задоволення позову з наведених вище підстав, впливу не мають.

Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЄВРОІНС УКРАЇНА" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 102; ідентифікаційний код 22868348) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 65; ідентифікаційний код 30115243) 41 780 (сорок одна тисяча сімсот вісімдесят) грн 92 коп. страхового відшкодування, 333 (триста тридцять три) грн 87 коп. інфляційних втрат, 370 (триста сімдесят) грн 88 коп. 3 % річних, 3 721 (три тисячі сімсот двадцять одна) грн 37 коп. пені та 2 655 (дві тисячі шістсот п`ятдесят п`ять) грн 89 коп. судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 21.10.2026

Суддя І.О. Андреїшина