Ухвала суду № 140789722, 15.10.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

УХВАЛА

про відмову в задоволенні скарги на дії приватного виконавця

"15" жовтня 2026 р. Cправа № 902/1153/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали скарги Фізичної особи-підприємця Рябчука Ігора Миколайовича № б/н від 11.09.2026 на дії приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Думанської А.Л. у справі

за заявою: Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001)

до боржника: Фізичної особи-підприємця Рябчука Ігора Миколайовича ( АДРЕСА_1 )

про видачу судового наказу за вимогою про стягнення 57 976,67 грн заборгованості за кредитним договором № б/н від 19.01.2022

В С Т А Н О В И В :

31.08.2023 до суду надійшла заява Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Фізичної особи - підприємця Рябчука Ігора Миколайовича заборгованості за кредитним договором № б/н від 19.01.2022 в розмірі 57 976,67 грн, з яких: 50 416,67 грн - заборгованість за кредитом; 7 560,00 грн - заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії.

Заяву обґрунтовано невиконанням зі сторони боржника умов кредитного договору № б/н від 19.01.2022 в частині повернення отриманих грошових коштів.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2023 дану заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.

За результатами розгляду заяви, суд, 05.09.2023 видав відповідний наказ, копію якого разом з заявою стягувача та доданими до неї документами надіслано ФОП Рябчуку І.М.

З огляду на те, що боржником не було реалізовано право на подання заяви про скасування судового наказу від 05.09.2023, відповідно до ч. 1 ст. 159 Господарського процесуального кодексу України зазначений судовий наказ 30.10.2023 набрав законної сили та був направлений стягувачу.

11.09.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від боржника надійшла скарга № б/н від 11.09.2026, у якій боржник просить скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Думанської Аліни Леонідівни про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 28.07.2026, постановлену у виконавчому провадженні № 73591486.

Зазначена скарга зареєстрована загальним відділом "Канцелярія суду" 14.09.2026 за вх. № 01-35/16/26.

Суд призначив скаргу Фізичної особи-підприємця Рябчука Ігоря Миколайовича № б/н від 11.09.2026 (вх. № 01-35/16/26 від 14.09.2026) на дії приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Думанської А.Л. у справі № 902/1153/23 до розгляду в судовому засіданні на 05.10.2026, про що 21.09.2026 постановив відповідну ухвалу.

05.10.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до суду надійшли пояснення представниці АТ КБ "ПРИВАТБАНК" - адвоката Поліщук Т.В. № б/н від 05.10.2026 (вх. № 01-30/10129/26 від 05.10.2026), у яких остання заперечує проти доводів скаржника та зазначає про відсутність підстав для задоволення скарги.

Суд продовжив на 20 днів строк розгляду скарги ФОП Рябчука І.М. № б/н від 11.09.2026 (вх. № 01-35/16/26 від 14.09.2026) на дії приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Думанської А.Л. у справі № 902/1153/23 та відклав розгляд зазначеної скарги на 15.10.2026, про що 05.10.2026 постановлено відповідну ухвалу.

13.10.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від представниці приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Думанської А.Л. - адвоката Савицької С.В. надійшли письмові пояснення № б/н від 13.10.2026, які зареєстровано загальним відділом "Канцелярія" 14.10.2026 за вх. № 01-30/10497/26.

14.10.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до суду від представниці АТ КБ "ПРИВАТБАНК" - адвоката Поліщук Т.В. надійшла заява № б/н від 14.10.2026 (вх. № 01-30/10522/26 від 14.10.2026) про проведення судового засідання за її відсутності.

15.10.2026 до суду від представниці ФОП Рябчука І.М. - адвоката Арустамян А.Е. надійшло клопотання № б/н від 15.10.2026 (вх. № 01-30/10615/26 від 15.10.2026) про проведення судового засідання за її відсутності.

На визначений час у судове засідання 15.10.2026 повідомлені належним чином сторони та приватний виконавець не з`явилися, у зв`язку з чим фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З огляду на неявку учасників справи та приватного виконавця в засідання суду, суд зважає на положення ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України за якими неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

В обґрунтування поданої скарги ФОП Рябчук І.М. зазначає, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Думанської А.Л. перебуває виконавче провадження № 73591486 з примусового виконання судового наказу Господарського суду Вінницької області від 30.10.2023 у справі № 902/1153/23.

Скаржник вказує, що 28.07.2026 приватним виконавцем у межах зазначеного виконавчого провадження прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою передбачено звернення стягнення на всі види його доходів.

На думку ФОП Рябчука І.М., зазначена постанова є незаконною, оскільки відповідно до пункту 3 частини другої статті 73 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення не може бути звернено на грошове забезпечення, що не має постійного характеру.

Скаржник зазначає, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 після мобілізації 19.09.2025, а його щомісячне грошове забезпечення визначено відповідним наказом командира військової частини та виплачується на постійній основі.

Водночас у період із 03.05.2026 по 26.08.2026 ФОП Рябчук І.М. брав участь у бойових діях, у зв`язку із чим йому було нараховано додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

Посилаючись на положення зазначеної постанови та постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, скаржник стверджує, що така додаткова винагорода має непостійний характер, оскільки її виплата залежить від періоду участі військовослужбовця в бойових діях та виконання відповідних завдань.

За таких обставин ФОП Рябчук І.М. вважає, що приватний виконавець, виносячи постанову про звернення стягнення на всі види доходів боржника без належного розмежування їх характеру, не врахувала встановлених законом обмежень щодо звернення стягнення на окремі види грошового забезпечення, у зв`язку із чим просить її скасувати.

АТ КБ "ПРИВАТБАНК", заперечуючи проти задоволення скарги, зазначає, що боржник ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та отримує грошове забезпечення, складовою якого є як постійні виплати, так і додаткова винагорода за участь у бойових діях, нарахована за період із 03.05.2026 по 26.08.2026 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

Посилаючись на положення статей 68-70, 73 Закону України "Про виконавче провадження", банк наголошує на необхідності розмежування постійного грошового забезпечення та додаткових виплат, які не мають постійного характеру і щодо яких законом установлено обмеження на звернення стягнення.

Водночас АТ КБ "ПРИВАТБАНК" вважає, що постанова приватного виконавця від 28.07.2026 про звернення стягнення на доходи боржника постановлена в межах наданих повноважень, оскільки передбачає здійснення щомісячних відрахувань у розмірі 20 відсотків доходу відповідно до вимог чинного законодавства та направлена для виконання до військової частини НОМЕР_1 , яка безпосередньо здійснює нарахування і виплату грошового забезпечення.

На думку банку, саме установа, яка виплачує доходи боржнику, повинна враховувати законодавчі обмеження під час проведення відрахувань, зокрема передбачені статтею 73 Закону України "Про виконавче провадження".

Крім того, банк зазначає, що боржник отримує постійне грошове забезпечення, на яке може бути звернено стягнення в установленому законом порядку, а тому повне скасування оскаржуваної постанови є недоцільним, оскільки унеможливить примусове виконання судового рішення за рахунок відповідних доходів боржника.

З огляду на викладене АТ КБ "ПРИВАТБАНК" заперечує проти задоволення скарги, наголошуючи на необхідності забезпечення балансу між дотриманням установлених законом гарантій захисту доходів військовослужбовця та виконанням судового рішення про стягнення кредитної заборгованості.

Заперечуючи проти задоволення скарги, приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Думанська А.Л. зазначає, що під час здійснення виконавчого провадження № 73591486 нею направлено запит до Пенсійного фонду України, за результатами опрацювання якого отримано відомості про наявність у боржника ОСОБА_1 доходу за березень 2026 року від страхувальника - військової частини НОМЕР_1 .

Ураховуючи отримані відомості, приватним виконавцем оформлено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, пунктом 2 резолютивної частини якої визначено розмір щомісячних відрахувань - 20 % доходу після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до погашення заборгованості в загальному розмірі 100 844,79 грн, включно з основною винагородою приватного виконавця та витратами виконавчого провадження.

На переконання приватного виконавця, прийняття зазначеної постанови відповідає положенням статей 18, 68-70 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки було спрямоване на забезпечення виконання судового рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання.

При цьому приватний виконавець зазначає, що не наділена повноваженнями щодо нарахування грошового забезпечення військовослужбовців, визначення його складових, періодичності виплати та правової природи окремих сум. Відповідні відомості перебувають у розпорядженні військової частини, яка безпосередньо здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення.

Окремо приватний виконавець звертає увагу на положення пункту 2 резолютивної частини постанови, відповідно до якого відрахування мають здійснюватися з дотриманням вимог чинного законодавства. На її думку, таке формулювання передбачає необхідність урахування обмежень, установлених статтею 73 Закону України "Про виконавче провадження", та не містить вимоги щодо звернення стягнення на доходи, які відповідно до закону не підлягають стягненню.

Відтак приватний виконавець вважає, що сам факт нарахування боржнику додаткової винагороди за участь у бойових діях не свідчить про незаконність постанови від 28.07.2026, оскільки питання щодо фактичного здійснення відрахувань має вирішуватися з урахуванням виду відповідної виплати та встановлених законодавством обмежень.

Розглянувши матеріали скарги, дослідивши наявні у справі докази та надавши оцінку доводам учасників справи в їх сукупності, суд, керуючись законом, враховує таке.

Згідно із статтею 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається приписами Закону України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення, шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Повноваження виконавця щодо вчинення виконавчих дій наведені у статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" через визначення переліку прав і обов`язків виконавця.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (підпункти 1, 3 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

За змістом пункту 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Таким чином, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, передбачене пунктом 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження", та звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника, передбачене пунктом 2 частини 1 статті 10 цього Закону, є різними заходами примусового виконання рішень, порядок вчинення яких, визначений Законом України "Про виконавче провадження", не є однаковим.

Предметом розгляду є скарга Фізичної особи - підприємця Рябчука Ігоря Миколайовича на постанову приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Думанської Аліни Леонідівни від 28.07.2026 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, постановлену у межах виконавчого провадження № 73591486.

Порядок звернення стягнення на майно боржника визначений у розділі VII Закону України "Про виконавче провадження". Натомість у розділі IX цього Закону урегульований спеціальний порядок звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця) (абз. 1 ч. 1 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно із абзацом першим частини другої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах (абз. 1 ч. 2 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження").

Стаття 52 Закону України "Про виконавче провадження" визначає особливості звернення стягнення на кошти та майно боржника - юридичної особи, фізичної особи - підприємця.

Так, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону виконавець звертає стягнення на кошти/електронні гроші боржника - юридичної особи, що знаходяться у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки/електронні гаманці виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Згідно із частиною сьомою статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на кошти та інше майно фізичних осіб - підприємців здійснюється за правилами, визначеними цією статтею.

Відповідно до статті 68 Закону України "Про виконавче провадження" порядок звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника застосовується лише за певних визначених законом умов, зокрема у разі: 1) відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, 2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, 3) виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Крім того, застосування порядку звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника вимагає від виконавця винесення відповідної постанови, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина 3 статті 68 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до статті 70 Закону України "Про виконавче провадження" розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується з суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.

Таким чином, за наведеними нормами Закону України "Про виконавче провадження" кошти, що складають заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, можуть бути об`єктом звернення стягнення за виконавчим документом, а виконавець має повноваження звернути стягнення на такі кошти боржника, однак лише за певних умов: якщо у боржника відсутні інші кошти та/або об`єкти для стягнення, якщо стягнення за виконавчим документом має характер періодичних платежів, якщо сума стягнення за виконавчим документом не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Застосування такого порядку оформлюється виконавцем шляхом винесення відповідної постанови. Стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями фізичними особами, фізичними особами-підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника у межах звернення стягнення на ці кошти боржника здійснюються у межах дозволених законом розмірів. При цьому, під зверненням стягнення у розумінні положень розділу IX Закону України "Про виконавче провадження" слід розуміти саме списання (відрахування) коштів, що є заробітною платою, пенсією, стипендією та іншим доходами боржника.

Як слідує з матеріалів справи, у межах виконавчого провадження № 73591486 приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Думанською А.Л. 28.07.2026 прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини зазначеної постанови передбачено здійснювати відрахування із суми доходів боржника, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у розмірі 20 % щомісяця до погашення заборгованості за виконавчим провадженням у загальному розмірі 100 844,79 грн, у тому числі основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження. Виконання постанови покладено на військову частину НОМЕР_1 , яка здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення боржнику.

Як зазначає приватний виконавець, підставою для прийняття оскаржуваної постанови стали відомості, отримані за результатами направлення запиту до Пенсійного фонду України.

Таким чином, на момент прийняття оскаржуваної постанови приватному виконавцю було відомо про отримання боржником доходу, однак матеріали справи не містять доказів того, що на зазначений момент вона володіла інформацією щодо конкретних складових грошового забезпечення боржника та періодичності нарахування і виплати відповідних сум.

При цьому суд ураховує, що визначення складових грошового забезпечення військовослужбовця, їх нарахування та виплата належать до компетенції військової частини НОМЕР_1 . Саме ця установа володіє інформацією про види та розміри нарахованих боржнику виплат, а тому під час виконання постанови приватного виконавця зобов`язана враховувати встановлені законодавством обмеження щодо звернення стягнення на відповідні види доходів.

Водночас пунктом 2 резолютивної частини постанови від 28.07.2026 передбачено здійснення відрахувань із доходів боржника з дотриманням вимог чинного законодавства. Отже, зміст оскаржуваної постанови не містить вимоги щодо здійснення відрахувань незалежно від правової природи відповідних виплат та не передбачає можливості ігнорування встановлених законом обмежень.

Посилання скаржника на положення пункту 3 частини другої статті 73 Закону України "Про виконавче провадження" саме по собі не є достатньою підставою для визнання оскаржуваної постанови незаконною, оскільки для застосування передбаченого цією нормою обмеження необхідно встановити правову природу конкретної виплати та з`ясувати, чи належить вона до доходів, на які законом заборонено звертати стягнення.

Як убачається з доводів скаржника, у період із 03.05.2026 по 26.08.2026 йому нараховувалася додаткова винагорода за участь у бойових діях відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168. На думку скаржника, така виплата має непостійний характер, оскільки її нарахування залежить від фактичної участі військовослужбовця в бойових діях та виконання відповідних завдань.

При цьому матеріали справи не містять належних доказів того, що на виконання оскаржуваної постанови військовою частиною НОМЕР_1 фактично здійснювалися відрахування саме з додаткової винагороди, нарахованої боржнику за участь у бойових діях. Зокрема, відсутні відомості про конкретні суми проведених відрахувань, їх складові та види виплат, за рахунок яких такі відрахування здійснювалися.

Водночас суд зазначає, що навіть у разі встановлення факту перерахування військовою частиною НОМЕР_1 коштів, утриманих із виплат, на які відповідно до закону не може бути звернено стягнення, така обставина сама по собі не є підставою для скасування постанови приватного виконавця. У такому випадку правова оцінка має надаватися діям військової частини НОМЕР_1 під час виконання постанови, оскільки саме на неї покладено обов`язок здійснювати відрахування з урахуванням виду нарахованих виплат та встановлених законом обмежень.

Отже, якщо військова частина НОМЕР_1 під час виконання постанови здійснила відрахування з доходів, на які законом заборонено звертати стягнення, таке порушення зумовлене неналежним виконанням постанови в частині проведення відповідних відрахувань, а не самим фактом її прийняття приватним виконавцем. За відсутності доказів того, що оскаржувана постанова прямо передбачає звернення стягнення на захищені законом виплати або що приватний виконавець визначила порядок відрахувань усупереч установленим обмеженням, зазначені обставини не можуть бути самостійною підставою для її скасування.

Суд також ураховує, що оскаржувана постанова спрямована на забезпечення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, а визначений нею розмір відрахувань становить 20 % доходу боржника після утримання обов`язкових платежів.

Звертаючись до суду на підставі статті 3391 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не довів наявності порушень своїх прав діями приватного виконавця під час виконання судового рішення у цій справі.

Оскільки судом не встановлено порушень вимог чинного законодавства під час прийняття оскаржуваної постанови, підстави для задоволення скарги Фізичної особи-підприємця Рябчука Ігора Миколайовича № б/н від 11.09.2026 (вх. № 01-35/16/26 від 14.09.2026) на дії приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Думанської А.Л. у справі № 902/1153/23 відсутні.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Пунктом 9 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із статтею 3391 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 340 Господарського процесуального кодексу України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч.ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями ст. 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Із системного аналізу вищевказаних норм права вбачається, що передумовою звернення скаржника до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця є порушення такими рішеннями, діями чи бездіяльністю його прав або охоронюваних законом інтересів.

При цьому визначальним для вирішення питання про задоволення скарги є встановлення судом факту такого порушення та наявності підстав для поновлення порушених прав скаржника за результатами її розгляду.

Тобто за своєю суттю звернення скаржника до суду зі скаргою зводиться до одного ключового наслідку за результатом розгляду скарги - поновлення порушеного права скаржника.

Абзац 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зважаючи на повноваження та законодавчо визначені механізми, які мають обов`язково бути застосовані приватними виконавцями в процесі виконання судових рішень, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги Фізичної особи-підприємця Рябчука Ігора Миколайовича.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 18, 232, 233, 234, 235, 240, 242, 326, 3391, 342, 343, 345 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні скарги Фізичної особи-підприємця Рябчука Ігора Миколайовича № б/н від 11.09.2026 (вх. № 01-35/16/26 від 14.09.2026) на дії приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Думанської А.Л. у справі № 902/1153/23 відмовити.

Примірник ухвали надіслати сторонам та приватному виконавцю виконавчого округу Вінницької області Думанській А.Л. до електронних кабінетів ЄСІТС.

Відповідно до ст. 235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту ухвали 20.10.2026.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи