Ухвала суду № 140789477, 16.10.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/22769/26

Провадження № 1-кс/643/8040/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2026 м. Харків

Слідчий суддя Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , представника власника майна адвоката ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025220000001114 від 26.09.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, -

встановила:

До Салтівського районного суду міста Харкова 15.10.2026 надійшло клопотання прокурора ОСОБА_4 , датоване 13.10.2026, в якому вона просить накласти арешт на тимчасово вилучене 13.10.2026 під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме: грошові кошти в іноземній валюті в сумі 380 348 доларів США та 81 055 євро, а також мобільний телефон марки «iPhone 14 Pro Max» s/n НОМЕР_1 , із забороною відчуження, розпорядження та користування цим майном, за винятком слідчого, прокурора у кримінальному провадженні або осіб, які діють за їх розпорядженням, і винятково з метою забезпечення збереження та належного зберігання арештованого майна.

В обґрунтування клопотання прокурор зазначає, що Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025220000001114 від 26.09.2025 за підозрою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України. За версією сторони обвинувачення, ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, діючи за попередньою змовою з невстановленими особами, з корисливих мотивів, 31.07.2026 під час особистої зустрічі з ОСОБА_7 на другому поверсі паркінгу торговельно-розважального центру «Французький бульвар» за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б, підтвердив можливість організації його безперешкодного незаконного переправлення через державний кордон України шляхом фіктивного працевлаштування до ТОВ «Спецтермомонтаж-Енерго», оформлення бронювання від призову на військову службу під час мобілізації та подальшого оформлення службового відрядження за межі України з можливістю неповернення за грошові кошти в сумі 8 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 358 960 грн. Того ж дня безпосередньо під час одержання зазначених коштів ОСОБА_6 було затримано в порядку ст. 208 КПК України, а 31.07.2026 йому повідомлено про підозру.

Далі прокурор зазначає, що під час огляду вилученого у ОСОБА_6 мобільного телефона марки «Samsung» встановлено, що він оформлював фіктивні медичні документи ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та іншим особам призовного віку з метою подальшого незаконного перетину ними державного кордону України; за інформацією Управління СБ України в Харківській області, ОСОБА_6 за матеріальну винагороду фіктивно оформлює на лікування осіб призовного віку, які проходять обстеження у КНП «Міська клінічна лікарня № 13» ХМР, а проведеними негласними слідчими (розшуковими) діями встановлено, що до вказаної протиправної діяльності можливо причетний ОСОБА_5 , який обіймає посаду завідувача пульмонологічного відділення № 1 цієї лікарні. 13.10.2026 на підставі ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова за місцем проживання ОСОБА_5 проведено обшук, під час якого виявлено та вилучено зазначені грошові кошти та мобільний телефон, які постановою слідчого від 13.10.2026 визнано речовими доказами. Власником вилученого майна є ОСОБА_5 .

Необхідність арешту прокурор обґрунтовує тим, що матеріали негласних слідчих (розшукових) дій у сукупності з іншими доказами містять відомості про можливу причетність ОСОБА_5 до організації за грошову винагороду фіктивного оформлення військовозобов`язаних осіб на стаціонарне лікування з метою подальшого оформлення їм інвалідності або зняття з військового обліку, у зв`язку з чим, а також з огляду на виявлення за місцем його проживання значної суми готівкових коштів в іноземній валюті, не виключено, що вилучені кошти повністю або частково одержані як винагорода за вчинення кримінально протиправних дій та/або є доходами від такої діяльності. Прокурор визнає, що досудове розслідування триває, походження та належність коштів перевіряються, а тому остаточний висновок щодо їх правової природи на цей час є передчасним, однак вважає, що за умови підтвердження їх зв`язку з кримінальним правопорушенням кошти можуть відповідати ознакам, визначеним п. 1, 2 ч. 1 ст. 96-2 КК України, та підлягати спеціальній конфіскації у випадках, передбачених ст. 96-1 КК України, що, на її думку, є підставою для арешту з метою забезпечення можливої спеціальної конфіскації відповідно до п. 2 ч. 2 та ч. 3 ст. 170 КПК України. Крім того, прокурор стверджує, що вилучені речі зберегли на собі сліди злочину, містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, і відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, а у кримінальному провадженні планується призначення низки судових експертиз, для проведення яких необхідно забезпечити збереження речових доказів у їх первісному вигляді.

Прокурор ОСОБА_4 , повідомлена про дату, час і місце розгляду клопотання телефонограмою 16.10.2026 о 16:00, у судове засідання не з`явилася. Того ж дня через підсистему «Електронний суд» прокурор подала заяву про відкладення розгляду клопотання, в якій зазначила, що про судовий розгляд сторону обвинувачення повідомлено лише за одну годину до його початку; на момент отримання повідомлення прокурор, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, був залучений до проведення призначених невідкладних слідчих та процесуальних дій, завершення або перенесення яких у межах часу, що залишився до початку судового засідання, є об`єктивно неможливим; забезпечити участь іншого прокурора зі складу групи прокурорів також неможливо через їхню зайнятість у проведенні інших процесуальних дій та фактичну дислокацію в іншому населеному пункті - м. Дніпрі. Посилаючись на ч. 8 ст. 135, п. 8 ч. 1 ст. 138 та ст. 22 КПК України, прокурор просила визнати причини неприбуття поважними, відкласти розгляд клопотання та призначити його на іншу дату і час із наданням реальної можливості забезпечити участь прокурора.

Представник власника майна - адвокат ОСОБА_3 , повноваження якого підтверджено ордером серії АХ № 1387922 від 13.10.2026, у судовому засіданні заперечив проти задоволення заяви прокурора про відкладення розгляду клопотання та наполягав на його розгляді за відсутності належним чином повідомленого прокурора. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що з огляду на скорочений строк розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна виклик учасників у загальному порядку - не пізніше як за три дні - є об`єктивно неможливим; згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань повноваження прокурора у цьому кримінальному провадженні здійснює група прокурорів; орган прокуратури, будучи ініціатором судового розгляду, не вправі посилатися на зайнятість своїх працівників як на підставу для його відкладення; граничний сімдесятидвогодинний строк розгляду клопотання спливає в неробочий час, а тому відкладення розгляду на іншу дату неминуче призведе до порушення цього строку. Звернув увагу, що заява прокурора не містить жодних відомостей про наявність нових даних чи про необхідність долучення до клопотання додаткових письмових доказів.

По суті клопотання представник власника майна заперечив проти його задоволення, вказавши на відсутність доказів зв`язку вилученого майна з кримінальним правопорушенням, що розслідується, та на законне походження вилучених коштів, на підтвердження чого надав письмові докази щодо джерел їх походження, і просив у задоволенні клопотання відмовити, а вилучене майно повернути власнику.

Вирішуючи питання про можливість розгляду клопотання за відсутності прокурора, слідчий суддя виходить з такого.

Відповідно до ч. 6 ст. 173 КПК України ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня надходження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено. Згідно з ч. 1 ст. 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається за участю слідчого та/або прокурора, а також інших осіб, визначених цією нормою, проте неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання. Отже, закон не ставить можливість розгляду клопотання в залежність від участі в судовому засіданні прокурора, який його ініціював, а строк, визначений ч. 6 ст. 173 КПК України, є граничним: його сплив має наслідком обов`язкове повернення тимчасово вилученого майна особі, у якої його було вилучено, незалежно від причин, з яких клопотання не було розглянуто.

З урахуванням дати й часу надходження клопотання до суду граничний сімдесятидвогодинний строк його розгляду спливає в неробочий час, а тому 16.10.2026 є останнім робочим днем, у межах якого клопотання може бути розглянуте. За таких обставин відкладення розгляду на іншу дату «у межах установлених КПК України строків», про що просить прокурор, є об`єктивно неможливим, а задоволення її заяви фактично означало б розгляд клопотання поза межами строку, визначеного ч. 6 ст. 173 КПК України, що законом не допускається.

Безпідставними є й посилання прокурора на неналежне повідомлення про дату, час і місце судового розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 135 КПК України особа викликається до слідчого судді, зокрема, шляхом здійснення виклику по телефону або телеграмою, тож повідомлення прокурора телефонограмою відповідає вимогам закону. За змістом ч. 8 ст. 135 КПК України, на яку посилається прокурор, особа має отримати повістку про виклик не пізніше як за три дні до дня, коли вона зобов`язана прибути за викликом, а у випадку встановлення цим Кодексом строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, якомога швидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом. Скорочений строк розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна виключає можливість виклику учасників у загальному порядку, а достатність часу для підготовки в цьому випадку належить оцінювати з урахуванням того, що саме прокурор є автором та ініціатором клопотання, а отже, з моменту його подання була обізнана як з його змістом і доданими до нього матеріалами, так і з тим, що воно підлягає розгляду не пізніше сімдесяти двох годин із дня надходження до суду. За таких обставин наданий прокурору час не може вважатися таким, що позбавив її можливості підготуватися до підтримання власного клопотання, а можливість завчасно спланувати свою участь у судовому засіданні або забезпечити участь іншого прокурора сторона обвинувачення мала з моменту подання клопотання.

Не можуть бути визнані поважними й причини неприбуття, наведені в заяві прокурора. Відповідно до ч. 1 ст. 37 КПК України у разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні. Як убачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, у цьому кримінальному провадженні такі повноваження здійснює група прокурорів, кожен з яких вправі підтримати клопотання в суді. Забезпечення участі прокурора в розгляді клопотання, ініційованого самою стороною обвинувачення, є обов`язком органу прокуратури, який не може перекладати наслідки внутрішньої організації роботи своїх працівників на власника майна та обумовлювати ними строки, імперативно встановлені законом. Зайнятість прокурора в інших процесуальних діях не належить до обставин, які об`єктивно унеможливлюють з`явлення особи на виклик у розумінні п. 8 ч. 1 ст. 138 КПК України, тим більше що в заяві не зазначено, які саме слідчі (розшукові) чи процесуальні дії, в якому кримінальному провадженні, де і в який час проводилися за участю прокурора, і жодних підтверджень цього до заяви не додано. Перебування інших прокурорів групи в м. Дніпрі не позбавляло їх можливості взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак такого питання прокурор не порушувала.

Слідчий суддя враховує також, що заява прокурора не містить жодних відомостей про наявність нових даних, які не були відомі стороні обвинувачення на час подання клопотання, чи про необхідність долучення до нього додаткових письмових доказів. Позиція сторони обвинувачення щодо фактичних і правових підстав арешту майна викладена в письмовому клопотанні та обґрунтована доданими до нього матеріалами, які є предметом дослідження слідчого судді. Прокурор, маючи можливість у той самий проміжок часу підготувати та подати до суду через підсистему «Електронний суд» письмову заяву, не виклала в ній жодних доводів по суті клопотання, які б доповнювали його зміст. Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України обов`язок довести необхідність арешту майна покладено на особу, яка подала клопотання, і неприбуття прокурора в судове засідання не звільняє її від цього обов`язку та не може бути підставою для утримання тимчасово вилученого майна понад строк, установлений ч. 6 ст. 173 КПК України.

Посилання прокурора на засаду змагальності сторін не спростовує наведеного висновку. Відповідно до ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Стороні обвинувачення було забезпечено можливість взяти участь у судовому засіданні та підтримати подане нею клопотання, і невикористання цієї можливості не свідчить про порушення засади змагальності, передбаченої ст. 22 КПК України. Натомість відкладення розгляду за таких обставин порушило б право власника майна на вирішення питання щодо його майна в строк, установлений законом, та засаду розумності строків, закріплену у ст. 28 КПК України.

З огляду на наведене слідчий суддя, заслухавши думку представника власника майна, ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відмовила в задоволенні заяви прокурора про відкладення розгляду клопотання та визнала за можливе розглянути клопотання за відсутності прокурора на підставі наявних у ньому матеріалів і документів, поданих стороною власника майна.

Розглянувши клопотання по суті, заслухавши представника власника майна, дослідивши клопотання і додані до нього матеріали, а також документи, подані стороною власника майна, слідчий суддя дійшла такого висновку.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Згідно зі ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на мирне володіння своїм майном. Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що будь-яке втручання держави в це право повинно бути законним, переслідувати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, заяви № 7151/75 і № 7152/75), і що вилучення та утримання майна як доказу у кримінальному провадженні також має відповідати вимозі пропорційності (рішення у справі «Смирнов проти Росії» від 07.06.2007, заява № 71362/01).

Арешт майна відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України є заходом забезпечення кримінального провадження. За приписами ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні, та що може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна; завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України з метою збереження речових доказів арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу. Натомість з метою забезпечення спеціальної конфіскації арешт відповідно до ч. 4 ст. 170 КПК України накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи, причому на майно третьої особи - лише у разі, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, нижчою чи вищою від ринкової вартості, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає ознакам, визначеним ч. 1 ст. 96-2 КК України.

Під час вирішення питання про арешт майна слідчий суддя відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України зобов`язаний враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, можливість спеціальної конфіскації майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. За змістом ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 цього Кодексу.

Перевіряючи доводи клопотання з урахуванням наведених вимог закону, слідчий суддя насамперед враховує, що ОСОБА_5 не має процесуального статусу підозрюваного у цьому кримінальному провадженні. Як убачається з клопотання та доданого до нього витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, досудове розслідування здійснюється за підозрою ОСОБА_6 , який є єдиною особою, котрій повідомлено про підозру; прокурор не стверджує, що ОСОБА_5 повідомлено про підозру, а самостійно характеризує його причетність до подій, що розслідуються, лише як можливу. Матеріали клопотання не містять жодних відомостей і про те, що ОСОБА_5 є підозрюваним, обвинуваченим чи засудженим у будь-якому іншому кримінальному провадженні, що щодо нього внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення будь-якого кримінального правопорушення або що він коли-небудь притягувався до кримінальної відповідальності. Отже, ОСОБА_5 є третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, у розумінні ст. 64-2 КПК України, і саме на прокурора, а не на власника майна, закон покладає обов`язок довести наявність підстав для арешту.

Обставини, викладені у клопотанні як фабула кримінального правопорушення, стосуються виключно дій ОСОБА_6 щодо ОСОБА_7 31.07.2026, а предметом цих дій є грошові кошти в сумі 8 000 доларів США, під час одержання яких ОСОБА_6 було затримано. Ні описана прокурором фабула, ні правова кваліфікація кримінального правопорушення, ні короткий виклад обставин у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань не містять згадки про ОСОБА_5 чи про КНП «Міська клінічна лікарня № 13» ХМР. Спосіб вчинення кримінального правопорушення, наведений у клопотанні, полягав у фіктивному працевлаштуванні до ТОВ «Спецтермомонтаж-Енерго», бронюванні від призову та оформленні службового відрядження за межі України і не пов`язаний із медичною діяльністю власника майна.

Посилання прокурора на результати огляду мобільного телефона ОСОБА_6 , з якого, за її твердженням, убачається оформлення ним фіктивних медичних документів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та іншим особам, не свідчить про причетність ОСОБА_5 до цих дій. У клопотанні не зазначено, які саме документи, якою медичною установою, ким і коли видані, чи має до них будь-яке відношення пульмонологічне відділення № 1 КНП «Міська клінічна лікарня № 13» ХМР або особисто ОСОБА_5 , чи перебували зазначені особи на лікуванні в цьому відділенні, чи існували будь-які контакти між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Протокол огляду мобільного телефона ОСОБА_6 до клопотання не долучено.

Інформація Управління СБ України в Харківській області та матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, на які посилається прокурор як на основне джерело відомостей про можливу причетність ОСОБА_5 , до клопотання не долучені, а тому не можуть бути перевірені слідчою суддею та покладені в основу висновку про наявність підстав для арешту майна. При цьому сам зміст цих відомостей, як його викладено у клопотанні, зводиться до того, що ОСОБА_5 «можливо причетний» до діяльності іншої особи, тобто має характер припущення. Обіймання особою посади завідувача відділення лікарні, у якій, за твердженням прокурора, проходили обстеження особи призовного віку, саме по собі не є доказом участі цієї особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Не звільняє прокурора від обов`язку довести підстави для арешту майна і зазначення в ухвалі слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 08.10.2026 у справі № 643/22059/26 про надання дозволу на проведення обшуку відомостей про причетність ОСОБА_5 до кримінального правопорушення. Зазначена ухвала постановлена в іншому процесуальному порядку, з іншим предметом розгляду і без участі власника майна, вона надавала дозвіл на відшукання речей і документів та не є процесуальним рішенням, яким встановлюються обставини причетності особи до кримінального правопорушення. До того ж сама прокурор у клопотанні, поданому вже після проведення обшуку та отримання його результатів, оцінює таку причетність лише як можливу.

Не є достатньою підставою для арешту і постанова слідчого від 13.10.2026 про визнання вилучених грошових коштів та мобільного телефона речовими доказами. Така постанова є процесуальним рішенням сторони обвинувачення, яке не має для слідчого судді наперед встановленої сили і не звільняє прокурора від обов`язку довести відповідність майна критеріям ст. 98 КПК України. Постанову винесено в день проведення обшуку; вона не містить жодних фактичних даних про зв`язок вилучених речей із кримінальним правопорушенням, обмежується відтворенням змісту ст. 98 КПК України і одночасно характеризує вилучені речі як предмет кримінального правопорушення, знаряддя його вчинення та об`єкти, що зберегли на собі його сліди, без зазначення, у чому саме полягає кожна з цих ознак. Протоколу огляду вилученого майна матеріали клопотання не містять.

Доводи прокурора про те, що вилучені речі зберегли на собі сліди злочину та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ, мають загальний характер і не підтверджені матеріалами клопотання. Прокурор не зазначає, які саме сліди кримінального правопорушення збереглися на грошових купюрах чи мобільному телефоні, які відомості, що мають значення для кримінального провадження, вони містять і які обставини можуть бути ними доведені. Предметом кримінального правопорушення, що розслідується, за змістом самого клопотання є грошові кошти в сумі 8 000 доларів США, одержані ОСОБА_6 31.07.2026, а не кошти, виявлені через два з половиною місяці за місцем проживання іншої особи. Даних про те, що серед вилучених у ОСОБА_5 коштів є помічені грошові знаки, грошові знаки, використані під час заходів з контролю за вчиненням злочину, або будь-які інші ідентифіковані купюри, пов`язані з подіями 31.07.2026, матеріали клопотання не містять.

Нормою ст. 23 КПК України встановлено, що суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Водночас покликання прокурора на те, що у кримінальному провадженні планується призначення низки судових експертиз, не підтверджене жодною постановою про призначення експертизи чи зверненням до слідчого судді з відповідним клопотанням. Прокурор не зазначає ні виду експертиз, ні питань, які планується поставити на вирішення експерта, ні того, чому для їх проведення необхідне збереження готівкових коштів у первісному вигляді та позбавлення власника права ними розпоряджатися. Грошові кошти є замінною річчю, а фіксація номіналу, серійних номерів і зовнішнього вигляду банкнот може бути забезпечена шляхом їх огляду, фотографування та складання відповідного протоколу без застосування арешту. Щодо мобільного телефона прокурор також не наводить жодних даних про те, що він використовувався для зв`язку з ОСОБА_6 чи іншими особами у зв`язку з подіями, що розслідуються, або що в ньому міститься інформація, яка має значення для кримінального провадження; протоколу огляду телефона чи постанови про призначення його експертного дослідження до клопотання не долучено. Можливість копіювання інформації з електронних інформаційних систем передбачена ч. 2 ст. 168 КПК України і не потребує тривалого позбавлення власника права користування майном. За таких обставин прокурор не довела наявності достатніх підстав вважати, що вилучене майно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, а отже, арешт з метою збереження речових доказів відповідно до п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 170 КПК України застосований бути не може.

Не ґрунтуються на законі й доводи прокурора про необхідність арешту з метою забезпечення можливої спеціальної конфіскації. ОСОБА_5 не є ні підозрюваним, ні обвинуваченим, ні засудженим, а прокурор не стверджує і не доводить, що він як третя особа набув вилучене майно безоплатно або за ціною, нижчою чи вищою від ринкової вартості, від підозрюваного чи інших осіб і знав або повинен був знати про його злочинне походження, тобто відсутні умови, визначені ч. 4 ст. 170 КПК України. Посилання прокурора на ч. 3 ст. 170 КПК України в цій частині є безпідставним, оскільки ця норма регулює накладення арешту з метою збереження речових доказів, а не з метою спеціальної конфіскації. Крім того, сама прокурор визнає, що походження та належність коштів лише перевіряються, остаточний висновок щодо їх правової природи є передчасним, а їх відповідність ознакам, визначеним п. 1, 2 ч. 1 ст. 96-2 КК України, можлива лише «за умови підтвердження» зв`язку з кримінальним правопорушенням. Такі формулювання свідчать про відсутність у сторони обвинувачення на час звернення до суду достатніх підстав вважати, що вилучені кошти одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або призначалися як винагорода за його вчинення, тоді як арешт майна не може застосовуватися з метою пошуку підстав для його подальшого обґрунтування. Сам лише факт зберігання особою за місцем проживання готівкових коштів в іноземній валюті, у тому числі у значному розмірі, законом не заборонений і не свідчить про їх злочинне походження.

Доводи прокурора про ймовірне злочинне походження вилучених коштів спростовуються також документами, поданими стороною власника майна, які прокурором не спростовані.

Так, згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу форм ОК-5 та ОК-7, сформованими засобами автоматизованих систем Пенсійного фонду України 13.10.2026, а також довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-1.2 за 19982005 роки, ОСОБА_5 щороку, починаючи з 1998 року, отримував заробітну плату (дохід), з якої сплачено страхові внески, зокрема від КНП «Міська клінічна лікарня № 13» ХМР (раніше КЗОЗ «Міська клінічна лікарня № 13»), Харківського національного медичного університету, Харківської медичної академії післядипломної освіти, а також від представництв і підприємств фармацевтичних компаній. Загальна сума такого заробітку (доходу) за 1998 рік - серпень 2026 року становить 5 787 884,45 грн, з яких за 2015 рік серпень 2026 року 5 039 529,55 грн.

Відповідно до поданих податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 як платник єдиного податку третьої групи здійснює підприємницьку діяльність за видами 72.19 «Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук» та 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» і задекларував доходи від такої діяльності: за 2015 рік - 1 202 654 грн, за 2016 рік - 1 076 090,09 грн, за 2017 рік - 396 748,46 грн, за 2018 рік - 204 002,71 грн, за 2019 рік - 156 000 грн, за 2020 рік (з урахуванням уточнюючої декларації) - 324 119,20 грн, за 2021 рік - 231 200 грн, за 2022 рік - 77 800 грн, за 2023 рік - 45 000 грн, за 2024 рік - 69 000 грн, за 2025 рік - 116 000 грн, а всього за 20152025 роки - 3 898 614,46 грн. Подано також податкові декларації за звітні періоди 20142016 років з відмітками контролюючого органу про їх отримання.

Подані документи щодо участі ОСОБА_5 як дослідника у міжнародних клінічних дослідженнях лікарських засобів, що проводилися на базі пульмонологічного відділення КЗОЗ «Міська клінічна лікарня № 13» (протоколи досліджень, перелік досліджень за 20132015 роки, акти приймання-передачі виконаних робіт, вартість яких визначена в доларах США та євро, інвойси), а також платіжні доручення в іноземній валюті про надходження на валютний рахунок ФОП ОСОБА_5 коштів у євро від PPD Global Ltd (Сполучене Королівство), меморіальні ордери щодо операцій з продажу валюти та довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» про відкриття рахунків свідчать, що частина доходів власника майна від професійної діяльності впродовж тривалого часу надходила безпосередньо в іноземній валюті. Наявна в матеріалах і заява на видачу готівки від 22.12.2015 про видачу ОСОБА_5 з його власного рахунку в АТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у євро.

З виписки за банківськими рахунками ОСОБА_5 за період з 13.10.2021 по 13.10.2026 убачається, що за цей період на його рахунки надійшли, зокрема, заробітна плата від КНП «Міська клінічна лікарня № 13» ХМР у загальній сумі 1 255 438,86 грн, від Харківського національного медичного університету - 390 227,46 грн, від Харківської медичної академії післядипломної освіти - 69 608,70 грн, пенсія - 879 590,60 грн, кошти від фармацевтичних компаній за читання лекцій, надання послуг і роялті, орендна плата від банківської установи за договором оренди приміщення та відсотки за депозитами, а з рахунків за той самий період знято готівкою 1 942 680 грн.

Крім того, подано розписки, відповідно до яких ОСОБА_5 отримав на зберігання від свого сина ОСОБА_10 грошові кошти: у березні 2022 року - 30 000 доларів США, у вересні 2022 року - 30 000 доларів США, у лютому 2023 року - 35 000 доларів США, у вересні 2024 року - 30 000 доларів США, у грудні 2024 року - 15 000 доларів США, у жовтні 2025 року - 30 000 доларів США, у липні 2026 року - 30 000 доларів США, а всього 200 000 доларів США; кожна з цих розписок містить письмове підтвердження ОСОБА_11 , члена сім`ї ОСОБА_5 , про обізнаність щодо передачі коштів на зберігання. Згідно з розпискою від 21.07.2026 ОСОБА_5 прийняв від ОСОБА_12 на відповідальне зберігання грошові кошти в сумі 80 000 євро із зобов`язанням повернути їх на першу вимогу; розписка містить письмове підтвердження ОСОБА_11 про передачу коштів у її присутності та відмітку про передачу коштів, скріплену печаткою ТОВ «Імтойз». Сукупний розмір коштів, переданих на зберігання згідно з цими розписками, співвідноситься зі структурою вилучених коштів, а кошти, що залишаються за їх вирахуванням, співмірні з документально підтвердженими доходами самого власника майна, отриманими упродовж тривалого часу, у тому числі в іноземній валюті.

Отже, подані стороною власника майна документи підтверджують наявність у ОСОБА_5 тривалих, офіційних і задекларованих джерел доходів, частина з яких надходила в іноземній валюті, а також пояснюють походження частини вилучених коштів, переданих йому на зберігання іншими особами. Прокурор не навела жодного аналізу співвідношення вилучених коштів з доходами власника майна, не надала доказів невідповідності задекларованих доходів обсягу вилучених коштів і не спростувала зазначених документів.

Слідчий суддя також враховує вимоги п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України щодо розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження і наслідків арешту для власника майна та третіх осіб. ОСОБА_5 є особою похилого віку, якій на час розгляду клопотання виповнився 81 рік. Арешт на невизначений строк усіх його готівкових заощаджень за відсутності доказів їх зв`язку з кримінальним правопорушенням позбавив би його можливості розпоряджатися власними коштами для забезпечення життєвих потреб, у тому числі потреб у лікуванні, а також порушив би права осіб, які згідно з поданими розписками передали йому кошти на зберігання. За таких обставин втручання у право власності, про яке просить прокурор, не відповідало б вимозі справедливого балансу між загальними інтересами кримінального провадження та захистом права особи на мирне володіння майном.

Прокурор не довела й наявності ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України: клопотання не містить жодних обставин, які б свідчили про намір чи можливість власника майна приховати, пошкодити, знищити, перетворити або відчужити майно, що має значення для кримінального провадження. Посилання прокурора на ч. 2 ст. 172 КПК України є безпідставним, оскільки ця норма стосується розгляду клопотання про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, тоді як предметом цього клопотання є майно, вилучене 13.10.2026, яке перебуває у володінні органу досудового розслідування. Відсутні в матеріалах і будь-які відомості про заявлений у кримінальному провадженні цивільний позов чи про розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а тому посилання прокурора на мету відшкодування шкоди, передбачену п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, є необґрунтованим.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі і арешт майна, допускається тільки у разі коли потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора та одночасно з цим може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Завдання кримінального провадження превалюють над будь-якими міркуваннями, припущеннями та неперевіреними відомостями.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться принцип недоторканості права власності, відповідно до якого позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Нормою ч. 5 ст. 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Засада недоторканності права власності у кримінальному провадженні випливає із поваги до права власності, позбавлення права власності та контролю з боку держави щодо використання власності, які закріплені у ст. 1 Протоколу. Особливе значення цього принципу пояснюється і закріпленням його серед загальних засад кримінального провадження (п. 9 ч. 1 ст. 7, ст. 16 КПК України).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено ЄСПЛ у справі Маркс проти Бельгії (Marckx v. Belgium), заява № 6833/74, від 13.07.1979, в якому суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності». Обмеження права власності не тільки має ґрунтуватися на законі, а знаходитись під дією судового контролю і мати тимчасовий характер.

Європейським судом з прав людини у справі "Смірнов проти України", заява № 36853/09, від 18.12.2018 було висловлено правову позицію про те, що під час вирішення питання щодо можливості утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом і правомірною метою, а з іншого вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою в кожному випадку має бути очевидна істотна причина.

Оцінивши в сукупності доводи клопотання, додані до нього матеріали, пояснення представника власника майна та подані стороною власника майна документи, слідчий суддя дійшла висновку, що прокурор не довела ні наявності достатніх підстав вважати, що вилучене майно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, ні можливості його спеціальної конфіскації, ні необхідності арешту та наявності ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, а застосування арешту за таких обставин становило б непропорційне втручання у право власності особи, яка не має процесуального статусу у кримінальному провадженні та щодо якої відсутні будь-які дані про причетність як до кримінального правопорушення, що розслідується, так і до будь-якого іншого кримінального правопорушення.

З огляду на наведене вище, керуючись загальними засадами кримінального провадження, з метою виконання завдань кримінального провадження в рамках належної правової процедури, у задоволенні клопотання належить відмовити, а тимчасово вилучене майно відповідно до ч. 3 ст. 173, п. 2, 3 ч. 1 ст. 169 КПК України підлягає негайному поверненню особі, у якої його було вилучено.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 16, 22, 26, 28, 37, 98, 131, 132, 135, 138, 167173, 309, 369372, 395 КПК України, слідчий суддя -

постановила:

У задоволенні клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025220000001114 від 26.09.2025 - відмовити.

Майно, тимчасово вилучене 13.10.2026 під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти в сумі 380 348 (триста вісімдесят тисяч триста сорок вісім) доларів США, грошові кошти в сумі 81 055 (вісімдесят одна тисяча п`ятдесят п`ять) євро та мобільний телефон марки «iPhone 14 Pro Max» s/n НОМЕР_1 - негайно повернути особі, у якої його було вилучено - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати слідчих Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025220000001114 від 26.09.2025, негайно повернути зазначене майно ОСОБА_5 .

Копію ухвали негайно направити прокурору та власнику майна ОСОБА_5 .

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст ухвали проголошено 20.10.2026 о 10:35.

Слідчий суддя ОСОБА_1