Рішення № 140786324, 21.10.2026, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

154/297/26

2/154/645/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2026 Володимирський міський суд Волинської області під головуванням судді Пустовойт Т.В., при секретарі судового засідання Мазій І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Володимирського міського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі спадкоємця,

ВСТАНОВИВ:

21 січня 2026 до Володимирського міського суду Волинської області через підсистему «Електронний суд» звернулось Акціонерне товариство «УКРСИББАНК» (далі АТ «УКРСИББАНК») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі спадкоємця.

Позов обґрунтовано тим, що 05 травня 2008 між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УКРСИББАНК», та ОСОБА_2 , було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11342456000, з додатковою угодою №1 від 04 лютого 2009. За умовами договору банк надав позичальнику кредит у розмірі 30 000 доларів США зі сплатою 13 % річних, з кінцевим строком повернення не пізніше 04 травня 2029 року. Розмір ануїтетного платежу становив 325 доларів США, днем щомісячної сплати визначено 04 число.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань 05 травня 2008 між банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, предметом якого стала квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв. м, житловою площею 35,0 кв. м, яка належала останньому на підставі договору купівлі-продажу № 1863 від 05.05.2008, посвідченого приватним нотаріусом Володимир-Волинського міського нотаріального округу Івановою Л. П. та зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів за № 2873692. За інформаційною довідкою № 436466228 від 23.07.2025 право власності на квартиру продовжувало бути зареєстрованим за померлим ОСОБА_2 , а квартира була обтяжена іпотекою та забороною відчуження на користь АТ «УКРСИББАНК».

05 травня 2008 між банком та ОСОБА_3 також було укладено договір поруки № 11342456000/1, а 04 лютого 2009 додаткову угоду № 1 до нього. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

У зв`язку з неналежним виконанням кредитного договору банк звернувся до суду із позовом до позичальника та поручителя. Заборгованість станом на 01 червня 2013 була визначена банком у сумі 29 164,90 доларів США, що за тодішнім курсом НБУ становило 233 115,05 грн, з яких: 28 260,11 доларів США, або 225 883,06 грн, кредитна заборгованість; 888,05 доларів США, або 7 098,18 грн, проценти; 3,47 доларів США, або 27,74 грн, пеня за прострочення сплати кредиту; 13,27 доларів США, або 106,07 грн, пеня за прострочення сплати процентів.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 20 грудня 2013 у справі № 154/3401/13-ц позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь банку 233 115,05 грн заборгованості за кредитним договором, у тому числі 225 883,06 грн кредитної заборгованості, 7 098,18 грн процентів, 27,74 грн пені за прострочення сплати кредиту та 106,07 грн пені за прострочення сплати процентів, а також 2 331,15 грн судового збору.

На виконання вказаного рішення 22 грудня 2020 видано виконавчий лист № 154/3401/13. У подальшому були відкриті виконавчі провадження № 64410451 та № 64410787.

Позивач зазначив, що за час виконання рішення суду в період з 14 квітня 2021 по 23 лютого 2022 на погашення заборгованості за кредитом, за внутрішнім валютним обліком банку, надійшло 1 929,81 доларів США, а 14 квітня 2021 також погашено присуджений судовий збір у сумі 2 331,15 грн. Виходячи з цього банк визначив станом на 02 січня 2026 непогашеною заборгованість у сумі 27 235,09 доларів США, у тому числі: 26 330,30 доларів США кредит; 888,05 доларів США проценти; 3,47 доларів США пеня за кредитом; 13,27 доларів США пеня за процентами.

Позичальник ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 10 січня 2022 складено актовий запис про смерть № 00143283254. Поручитель ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис про смерть № 00143293719. Банк вказував, що про смерть ОСОБА_2 йому стало відомо з повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 13.12.2022, а про смерть ОСОБА_3 з витягу від 15.12.2022.

27 лютого 2023 банк направив до Любомльської державної нотаріальної контори Волинської області вимогу № 27-1-01/195 до спадкоємців ОСОБА_2 та вимогу № 27-1-01/194 до спадкоємців ОСОБА_3 , просив передати вимоги спадкоємцям і повідомити про осіб, які прийняли спадщину. Повідомленнями Любомльської державної нотаріальної контори від 14 березня 2023 № 57/02-14 та № 58/02-14 банк повідомлено про реєстрацію його вимог і заведення спадкових справ № 8/2023 та № 9/2023.

Позивач вважає ОСОБА_1 спадкоємцем першої черги після смерті обох боржників, оскільки вона є їх дочкою та постійно проживала з ними на час смерті, у зв,язку з чим просив стягнути з неї 27 235,09 доларів США в межах вартості прийнятого у спадщину майна та 13 960,33 грн судового збору.

Ухвалою Володимирського міського суду Волинської області від 29 січня 2026 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.

18 лютого 2026 представник відповідачки, адвокат Терещук Ю.О. подав відзив у якому заперечив проти задоволення позову повністю. Сторона відповідачки зазначала, що рішенням від 20.12.2013 у справі № 154/3401/13-ц борг уже присуджено саме у гривнях 233 115,05 грн, а тому повторне визначення його банком у доларах США суперечить змісту чинного судового рішення. Також посилалася на те, що звернення банку з позовом про дострокове стягнення у 2013 змінило строк виконання кредитного зобов`язання. Крім того, відповідачка вважала, що банк обрав неналежний спосіб захисту, оскільки після смерті боржників мав порушувати питання про їх заміну правонаступниками у виконавчому провадженні, а не пред`являти новий позов про стягнення того самого боргу. На обґрунтування цієї позиції представник відповідача посилався, зокрема, на постанови ВП ВС від 03.11.2020 у справі № 916/617/17 та на судові рішення у справі № 163/1698/24. Вважав, що задоволення нового позову створює ризик подвійного стягнення. У відзиві також повідомлено про очікувані витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

04 травня 2026 АТ «УКРСИББАНК» подало відповідь на відзив. Банк не погодився з доводами відповідача щодо неналежного способу захисту і зазначив, що стаття 1282 ЦК України не виключає можливості пред`явлення до спадкоємця вимоги про стягнення грошових коштів у межах вартості спадкового майна, пославшись також на ряд постанов ВС. Щодо валюти виконання банк зазначив, що кредит був наданий у доларах США, а ухвалення судового рішення про стягнення гривневої суми, на його думку, не змінило правової природи первісного валютного кредитного зобов`язання. Банк посилався на постанову судової палати Касаційного господарського суду від 08 грудня 2022 року у справі № 921/542/20, а також на постанови Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 947/37625/21, від 19 березня 2025 року у справі № 201/8538/16-ц та постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20. Також банк подав заперечення щодо заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи суму 10 000 грн необґрунтованою, неспівмірною та не підтвердженою детальним описом послуг і належними доказами їх фактичного понесення.

26 червня 2026 представник АТ «УКРСИББАНК» подав письмову заяву щодо обставин спадкування, у якій повідомив, що отримані судом спадкові справи не містять жодних заяв спадкоємців, відомості Управління ЦНАП підтверджують проживання ОСОБА_1 разом із померлими на момент їх смерті, а актовий запис про її народження підтверджує, що вона є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Сторони та їх представники в судове засідання не з,явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Подали заяви, в яких просили провести розгляд справи за їх відсутності, підтримавши раніше висловлену позицію щодо предмету спору.

За таких обставин суд розглянув справу за відсутності учасників справи на підставі наявних матеріалів. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом установлено факт укладення між банком та ОСОБА_2 кредитного договору № 11342456000 від 05 травня 2008, надання останньому 30 000 доларів США кредиту та забезпечення виконання зобов`язання договором іпотеки квартири і договором поруки з ОСОБА_3 .

Факт існування простроченої заборгованості за кредитним договором та її розмір станом на 01 червня 2013 були предметом судового розгляду у справі № 154/3401/13-ц.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 20 грудня 2013 у справі № 154/3401/13-ц позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь банку 233 115,05 грн заборгованості за кредитним договором, у тому числі 225 883,06 грн кредитної заборгованості, 7 098,18 грн процентів, 27,74 грн пені за прострочення сплати кредиту та 106,07 грн пені за прострочення сплати процентів, а також 2 331,15 грн судового збору.

На виконання вказаного рішення 22 грудня 2020 видано виконавчий лист № 154/3401/13 на загальну гривневу суму 235 446,20 грн.

Рішенням від 20 грудня 2013 остаточно визначено до солідарного стягнення 233 115,05 грн кредитної заборгованості та 2 331,15 грн судового збору.

При цьому резолютивна частина рішення не передбачає стягнення 29 164,90 доларів США, не визначає 233 115,05 грн як суму, що є лише еквівалентом доларової заборгованості на день фактичного платежу, та не містить механізму перерахунку присудженої суми залежно від курсу долара США.

Постановою державного виконавця від 12 січня 2022 у виконавчому провадженні № 64410451 встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджувалось витягом з ДРАЦС № 00034539853 від 11 січня 2022 року. У цій же постанові державний виконавець зазначив, що залишок боргу за солідарним стягненням у виконавчому провадженні № 64410787 з ОСОБА_3 становив 193 626,30 грн, виконавчий збір 19 613,01 грн, після чого виконавче провадження № 64410451 закінчено на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, станом на 12 січня 2022 органом примусового виконання невиконаний залишок присудженої заборгованості обліковувався саме в національній валюті України та становив 193 626,30 грн.

Водночас ця сума також не може вважатися остаточним залишком боргу на день звернення з цим позовом, оскільки з довідки самого банку вбачається здійснення платежів уже після 12 січня 2022, зокрема 17 січня 2022 року, 14 лютого 2022 року та 23 лютого 2022 року, які банк відобразив у своєму валютному обліку відповідно в розмірах 126,27 доларів США, 96,52 доларів США та 366,94 доларів США.

При цьому до матеріалів цієї справи не подано послідовного розрахунку виконання рішення від 20 грудня 2013 року у валюті, в якій воно було ухвалено, тобто розрахунку, який би містив вихідну присуджену гривневу суму, кожен фактично отриманий у межах виконавчих проваджень платіж у гривнях, дату його зарахування, призначення та остаточний залишок саме присудженої суми після всіх платежів.

Натомість банк повернувся до доларових складових розрахунку, який передував рішенню 2013 року, від суми 28 260,11 доларів США відняв 1 929,81 доларів США, отриманих за його внутрішнім валютним обліком, і таким чином визначив новий залишок тіла кредиту 26 330,30 доларів США, до якого додав 888,05 доларів США процентів та присуджені у 2013 році складові пені, одержавши заявлені 27 235,09 доларів США.

Щодо спадкових правовідносин суд установив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . На день смерті батьків вона була неповнолітньою і постійно проживала разом з ними. Спадкові справи не містять заяв відповідача про відмову від прийняття спадщини.

Належна ОСОБА_2 квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,7 кв. м, житловою площею 35,0 кв. м, після його смерті залишилась зареєстрованою за ним та обтяженою іпотекою банку. Також за ОСОБА_2 був зареєстрований автомобіль MERCEDES-BENZ C200, 2000 року випуску, VIN НОМЕР_1 .

Доказів ринкової вартості зазначеного майна на час відкриття спадщини чи на час розгляду справи, а також належних доказів, які дозволяли б достовірно визначити вартість майна, одержаного саме відповідачем, сторонами не надано.

Мотиви суду та норми права, що підлягають застосуванню.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і диспозитивності. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно зі статтями 76, 77, 78, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін. Докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності достатніми.

За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а суд оцінює їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо переходу обов`язку спадкодавців до відповідача

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб спадкоємців.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Обов`язок повернути кредитну заборгованість не є таким, що нерозривно пов`язаний з особою боржника, а тому сам по собі смертю боржника не припиняється.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають, зокрема, діти спадкодавця.

За частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом установленого законом строку не заявив про відмову від неї.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України неповнолітня особа вважається такою, що прийняла спадщину, крім установлених законом винятків.

Оскільки ОСОБА_1 на час смерті батьків була неповнолітньою, є їх дочкою, постійно проживала разом із ними та від спадщини не відмовлялася, суд доходить висновку, що вона є особою, яка прийняла спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину цього висновку не спростовує.

Аналогічний підхід міститься у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2025 у справі № 163/1698/24, провадження № 61-13520св25, де Верховний Суд виходив із того, що спадкоємці, які проживали зі спадкодавцем та не відмовилися від спадщини, можуть бути боржниками перед кредитором незалежно від того, чи оформили вони право власності на спадкове майно.

Щодо строку пред`явлення вимоги кредитором

Спадщина у спірних правовідносинах відкрилась 08 січня 2022 та 10 січня 2022, а тому до них підлягає застосуванню стаття 1281 ЦК України в редакції Закону України № 2478-VIII від 03 липня 2018 року.

За частиною другою статті 1281 ЦК України кредитор має пред`явити вимогу спадкоємцю, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання таким спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Якщо кредитор не знав і не міг знати про прийняття спадщини або одержання спадкоємцем відповідного свідоцтва, частина третя статті 1281 ЦК України надає йому шість місяців з дня, коли він про це дізнався. Саме така редакція статті 1281 є чинною після Закону № 2478-VIII.

Такий підхід підтверджений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 травня 2025 у справі № 705/2977/24.

Спадкові справи свідоцтв про право на спадщину ОСОБА_1 не містять. Банк 27 лютого 2023 пред`явив вимоги через нотаріуса, а 14 березня 2023 вони були зареєстровані нотаріальною конторою.

Те, що державному виконавцю вже 11 січня 2022 стало відомо про смерть ОСОБА_2 , саме по собі не доводить ані фактичного отримання банком у цей день відповідної постанови, ані того, що банк на той час знав про прийняття спадщини конкретним спадкоємцем. Крім того, за редакцією статті 1281 ЦК України, яка підлягає застосуванню до спадщини, відкритої у 2022, сам факт обізнаності про смерть спадкодавця не є самостійною початковою точкою шестимісячного строку.

Тому суд не встановив підстав для висновку про втрату банком права вимоги внаслідок пропуску присічного строку, передбаченого статтею 1281 ЦК України.

Щодо належності обраного банком способу захисту

Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину, а кожен спадкоємець відповідає особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 у справі № 202/6453/23, провадження № 61-3821св24, застосовуючи статті 16 та 1282 ЦК України, зазначив, що спеціальний спосіб захисту у вигляді звернення стягнення на спадкове майно не є єдино можливим, а кредитор може застосовувати й загальний спосіб захисту примусове виконання обов`язку в натурі. Верховний Суд також вказав, що закон не пов`язує можливість пред`явлення позову до спадкоємця з обов`язковим попереднім оскарженням постанови про закінчення виконавчого провадження.

Цей висновок розвинений у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2025 у справі № 163/1698/24 справі за позовом того ж АТ «УКРСИББАНК» про стягнення кредитної заборгованості зі спадкоємців. Верховний Суд указав, що коли рішення про стягнення боргу зі спадкодавця не виконане, заборгованість у визначеному судом розмірі не погашена, а виконавче провадження щодо померлого закінчено, після смерті боржника такі відносини трансформуються у зобов`язальні відносини між кредитором та спадкоємцями, які мають вирішуватись за статтею 1282 ЦК України.

Отже, доводи відповідача про те, що єдино можливим способом захисту банку була заміна боржників правонаступником у вже закінчених виконавчих провадженнях, спростовуються вищенаведеною практикою ВС.

Сам факт наявності рішення 2013 також не створює автоматично подвійного стягнення, оскільки рішення безпосередньо щодо ОСОБА_1 раніше не ухвалювалося, а виконавчі провадження щодо померлих боржників завершені.

Щодо дійсного розміру вимоги кредитора та валюти заявленої заборгованості

Частина 4 статті 263 ЦПК України зобов`язує суд ураховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові від 03 грудня 2025 у справі № 163/1698/24 Верховний Суд окремо наголосив, що у спорі кредитора зі спадкоємцями суд повинен перевірити дійсний розмір вимог кредитора, обсяг спадкового майна, його вартість і межі відповідальності спадкоємців.

Отже, наявність у банку права вимоги до спадкоємця не звільняє його від обов`язку належними доказами встановити конкретний невиконаний залишок боргу, який перейшов до спадкоємця.

У цій справі судове рішення від 20 грудня 2013 встановило до стягнення не 29 164,90 доларів США, а 233 115,05 грн. На виконання цього рішення був виданий виконавчий документ у гривнях. Орган державної виконавчої служби здійснював примусове виконання у гривнях.

Станом на 12 січня 2022 державним виконавцем визначено гривневий залишок солідарного боргу 193 626,30 грн.

Натомість банк, заявляючи суму боргу до відповідача не виходить із зазначеного залишку. Він фактично повторно бере доларові складові розрахунку 2013 та зменшує їх на суми, які самостійно відображені банком як доларовий еквівалент надходжень у виконавчому провадженні.

Суд погоджується з банком у тому, що саме по собі ухвалення рішення суду про стягнення заборгованості не є новацією кредитного договору та не припиняє первісної юридичної природи кредитного правовідношення.

Разом з тим із цього не випливає право кредитора повторно визначати вже присуджений і частково виконаний розмір заборгованості шляхом нового валютного перерахунку, не пов`язаного з резолютивною частиною рішення, яке перебувало на примусовому виконанні.

Це розмежування безпосередньо простежується у постанові ВС КГС від 08 грудня 2022 у справі № 921/542/20, у якій ВС, з одного боку, зазначив, що гривневе рішення за валютним кредитом не змінює походження і природи первісної заборгованості, але, з іншого боку, окремо врахував, що кредитор сам пред`явив до стягнення гривневу суму, суд стягнув її без валютної прив`язки, виконавчий документ був гривневим, а примусове виконання також здійснювалось у гривнях. Верховний Суд пов`язав це з принципом юридичної визначеності та res judicata.

А отже суд приходить до висновку, що позивач не довів, що саме 27 235,09 доларів США є невиконаним залишком того зобов`язання, яке вже було визначене рішенням суду від 20 грудня 2013 до примусового стягнення у гривнях.

Аналогічне значення має постанова Верховного Суду від 27 березня 2024 у справі № 947/37625/21, провадження № 61-14525св23, на яку посилався і сам позивач, де Верховний Суд оцінював ситуацію, коли після ухвалення гривневого рішення за валютним кредитом банк переводив платежі, одержані при виконанні рішення, у долари США та визначав таким способом валютний залишок боргу. Суд касаційної інстанції не визнав такий спосіб розрахунку достатньою підставою для ігнорування суми зобов`язання, установленої судовим рішенням.

Отже, наведена позивачем практика не підтверджує можливості довільного формування після часткового виконання гривневого рішення нового залишку боргу у валюті кредиту.

Посилання банку на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 у справі № 369/13444/20 також не змінює цього висновку, оскільки положення про те, що судове рішення не замінює договірне зобов`язання новим, не усуває обов`язковості конкретного судового рішення та не звільняє позивача від доказування фактичного непогашеного залишку за ним.

Суд також враховує постанову Верховного Суду від 30 червня 2026 у справі № 225/3645/20, провадження № 61-5573св25, в якій Касаційний цивільний суд наголосив, що банківські виписки можуть бути належним доказом розміру боргу, якщо вони дозволяють установити фактичний рух коштів, суми видачі та повернення кредиту і узгоджуються з детальним розрахунком. Одночасно Верховний Суд підтвердив загальне правило статті 81 ЦПК України: саме позивач зобов`язаний належними, допустимими і достатніми доказами довести заявлений розмір заборгованості.

В даних спірних правовідносинах не оспорюється сам факт видачі кредиту чи факт існування рішення 2013 року, але подані банком документи не дозволяють узгодити між собою: присуджену суму 233 115,05 грн; залишок 193 626,30 грн, офіційно визначений державним виконавцем станом на 12 січня 2022 року; наступні платежі після 12 січня 2022 року; та заявлену у 2026 році суму 27 235,09 доларів США.

Таким чином, для визначення остаточного залишку банк мав надати докази, з яких можливо було б достовірно встановити, яка саме частина присудженої у гривнях суми залишилася невиконаною після зарахування всіх платежів.

Встановлення державним виконавцем станом на 12 січня 2022 залишку у сумі 193 626,30 грн не дає підстав для часткового задоволення позову саме в такому розмірі.

Як установлено судом, після цієї дати на виконання рішення продовжували надходити кошти, зокрема 17 січня, 14 лютого та 23 лютого 2022 року.

Відтак 193 626,30 грн є проміжним, а не остаточним залишком.

Відомостей, які дозволили б суду достовірно встановити гривневий розмір кожного наступного фактичного надходження та здійснити арифметично безспірне зменшення залишку 193 626,30 грн, позивач не надав.

Суд не може замість сторони формувати нову доказову базу, визначати невідомі вихідні величини або здійснювати розрахунок на припущеннях.

Право суду перевірити розрахунок або зробити власний арифметичний перерахунок не означає права самостійно створювати відсутні первинні дані.

Тому і сума 193 626,30 грн не може бути присуджена у цій справі як остаточно доведений борг.

Щодо доводів відповідача про дострокове пред`явлення кредиту

Суд бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 у справі № 202/4494/16-ц, відповідно до яких після пред`явлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення всього кредиту право на подальше нарахування передбачених договором процентів за користування кредитом змінюється відповідно до правового режиму простроченого грошового зобов`язання.

Однак у цій справі банк не заявляє до стягнення договірні проценти, нараховані після ухвалення рішення 20 грудня 2013, а включає до позову ті 888,05 доларів США процентів і суми пені, які вже були враховані при ухваленні рішення 2013.

Щодо меж відповідальності спадкоємця

За статтею 1282 ЦК України відповідальність спадкоємця є обмеженою вартістю одержаного ним у спадщину майна та його часткою у спадщині.

У постанові Верховного Суду від 03 грудня 2025 у справі № 163/1698/24 прямо зазначено, що при вирішенні такого спору необхідно встановити не лише дійсний розмір вимог кредитора, а й обсяг та вартість спадкового майна і межі відповідальності конкретних спадкоємців.

Матеріали цієї справи дозволяють установити, що до спадкової маси входило, зокрема, нерухоме майно квартира, а також транспортний засіб.

Водночас належної грошової оцінки цього майна сторонами не подано.

Суд враховує довід банку про правову позицію Верховного Суду щодо покладення на спадкоємця, який заперечує проти вимог кредитора, обов`язку доведення вартості отриманої спадщини. Такий підхід дійсно відображений у судовій практиці. Водночас це правило не звільняє кредитора від первинного обов`язку довести суму власної вимоги.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача в тій частині, що АТ «УКРСИББАНК» взагалі не має права вимоги до ОСОБА_1 як спадкоємця або що пред`явлений ним грошовий спосіб захисту сам по собі є неналежним.

Не встановлено судом і підстав для висновку про втрату банком права вимоги за частиною четвертою статті 1281 ЦК України.

Водночас зазначені обставини не означають автоматичної обґрунтованості заявленої позивачем суми.

Застосовуючи правовий висновок Верховного Суду від 03 грудня 2025 року у справі № 163/1698/24 до встановлених обставин цієї справи, суд виходить з того, що ключовою умовою задоволення вимоги кредитора до спадкоємця є встановлення дійсного, а не розрахункового чи припустимого розміру непогашеної вимоги.

АТ «УКРСИББАНК» цього процесуального обов`язку не виконало.

Розрахунок 27 235,09 доларів США не відповідає способу, в який заборгованість була визначена резолютивною частиною рішення від 20 грудня 2013 року та обліковувалась у виконавчих провадженнях.

Водночас із матеріалів справи неможливо встановити й остаточний гривневий залишок, оскільки після зафіксованої державним виконавцем 12 січня 2022 суми 193 626,30 грн мали місце подальші платежі, а повного гривневого розрахунку їх впливу на залишок присудженої суми позивач не надав.

Суд не вправі покласти в основу рішення припущення про те, яку суму боргу відповідач фактично успадкувала, а також не вправі присудити кредитору суму, яка не випливає з належних і достатніх доказів.

У зв`язку з цим вимога АТ «УКРСИББАНК» про стягнення з ОСОБА_1 27 235,09 доларів США в межах вартості прийнятого нею у спадщину майна є недоведеною та задоволенню не підлягає.

Судові витрати

АТ «УКРСИББАНК» при зверненні до суду сплатило судовий збір у розмірі 13 960,33 грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача та компенсації за рахунок відповідача не підлягають.

У відзиві відповідач попередньо заявила про витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Проте на момент ухвалення рішення матеріали справи, досліджені судом, не містять належних доказів фактичного розміру цих витрат, детального опису виконаних адвокатом робіт, а також інших доказів, необхідних для їх розподілу.

Тому підстав для стягнення з позивача 10 000 грн витрат на правничу допомогу в цьому рішенні суд не вбачає. При цьому попередня заява сторони про такі витрати оцінюється з урахуванням порядку та строків, установлених частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 15, 16, 525, 526, 599, 608, 626, 629, 1048, 1049, 1050, 1054, 1216, 1218, 1220, 1261, 1268, 1281, 1282 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 18, 7681, 89, 137, 141, 247, 258, 259, 263265, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі спадкоємця відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Володимирський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Тетяна Пустовойт