Рішення № 140783434, 16.09.2026, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/8083/25

Провадження № 2/0182/2404/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16.09.2026 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нікополі цивільну справу за позовом адвоката Вакуленка Дмитра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа Виконавчий комітет Мозолевської сільради Нікопольського району, про встановлення факту проживання однією сім`єю, -

В С Т А Н О В И В:

В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява адвоката Вакуленка Дмитра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа Виконавчий комітет Мозолевської сільради Нікопольського району, про встановлення факту проживання однією сім`єю.

В обгрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , який до дня смерті проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з 1/3 частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала Спадкодавцю на праві спільної сумісної власності. Інші 2/3 частини вище зазначеної квартири належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (теперішнє прізвище ОСОБА_7 ). Крім цього, після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина й на земельну ділянку (кадастровий № 1222985300-02-005-0028), загальною площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та на земельну ділянку (кадастровий № 1222985300-01-001-0588), загальною площею 1,0 га, яка розташована на території Південної сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області. Як на підставу звернення до суду з даним позовом, представник зазначає, що відповідачі разом із спадкодавцем у 1994 році реалізували свої права на безоплатну приватизацію житла та отримали право спільної сумісної власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 07.07.1994 року. ОСОБА_8 та ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_5 спадщину не прийняли та у встановлений законом строк із заявами про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину не звертались. Натомість, позивачка в період з 07.07.1994 року по 12.11.2021 року постійно проживала з ОСОБА_5 , вела спільне господарство, мала спільний побут, витрати, харчування, приймала взаємну участь у домашніх справах, спільно користувалась житловим приміщенням та майном, яке перебувало в ньому. Однак, за своє життя ОСОБА_5 , на випадок своєї смерті, розпорядження щодо належного йому нерухомого майна та земельних ділянок не залишив. Позивачка після смерті свого цивільного чоловіка звернулась до приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Гульбандян Л.В. із заявою про прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину. За її заявою була заведена спадкова справа. Проте, у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено з тієї причини, що нею не було надано документів, які підтверджують родинний зв`язок між нею та спадкодавцем ОСОБА_5 . Таким чином, на підставі викладеного, представник позивача змушений звернутись до суду та просить ухвалити рішення, яким встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім`єю з 07 липня 1994 року до моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка в судовому засіданні викладені в позовній заяві обставини підтримала та додатково суду пояснила, що з ОСОБА_5 вона проживала як чоловік та дружина. При цьому, реєструвати шлюб вони не мали наміру, оскільки вона вже була тричі одружена та розлучена і знає, що розлучення це завжди певні труднощі. Крім цього, напочатку відносин вони просто один одному допомагали з роботою, а вже потім спільно прийняли рішення про сумісне проживання.

Представник позивача ОСОБА_9 в судовому засіданні викладені в позові обставини підтримав та на задоволенні позову наполягав.

Відповідачі про розгляд справи були повідомлені належним чином, однак, в судове засідання не прибули; своїм правом, визначеним ст.178 ЦПК України, не скористались, однак, надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги визнали та проти задоволення позову не заперечували. Відповідачка ОСОБА_3 , яка ОСОБА_5 доводиться рідною сестрою, в поданій заяві зазначила та підтвердила той факт, що позивачка з ОСОБА_5 проживали спільно як чоловік та дружина.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, зокрема суди розглядають справи про встановлення факту.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім"ї" членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто, наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єднались для спільного проживання.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 року у справі № 1-8/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім, власне, факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 31.03.2020 року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19).

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, зокрема, довідок та актів, починаючи з 1994 року, позивачка та ОСОБА_5 спільно проживали, були пов`язані побутом та вели спільне господарство (а.с.13, 39, 40). Підставою для звернення до суду з даною заявою стали обставини щодо недоведення позивачем в позасудовому порядку спільного проживання з ОСОБА_5 , оскільки остання виявила намір та бажання успадкувати майно, що залишилось після смерті цивільного чоловіка, а саме: 1/3 частину квартири, яка розташована в АДРЕСА_1 (2/3 частини якої належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (теперішнє прізвище ОСОБА_7 ). А також земельну ділянку (кадастровим № 1222985300-02-005-0028), загальною площею 0,15 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку (кадастровим № 1222985300-01-001-0588), загальною площею 1,0 га, яка розташована на території Південної сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області (а.с.22-32, 34-38, 53).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулась з відповідною заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Гульбандян Л.В., однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено з тієї причини, що нею не було надано документів, які підтверджують родинний зв`язок між нею та спадкодавцем ОСОБА_5 (а.с.50-52).

Проте, і з поданих документів, і показань допитаних в судовому засіданні свідків, судом встановлено, що сторони були пов`язані спільним побутом, жили разом та допомагали один одному.

Так, свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що позивачка по справі їй доводиться сусідкою з 1990 року. Вона дуже добре знає її родину та її покійного цивільного чоловіка. Стверджує напевне, що позивачка з ОСОБА_5 багато років проживали спільно як чоловік та дружина, познайомившись на роботі. Після того, як ОСОБА_5 помер, його поховання здійснила його цивільна дружина позивачка по справі. Крім цього, їй відомо й те, що рідна сестра покійного від спадкових прав відмовилась та на спадок не претендує.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що позивачка їй доводиться кумою та подругою, з якою вони знайомі з 1984 року. З впевненістю стверджує, що позивачка по справі зі своїм цивільним чоловіком почали спільно проживати з 1990-х років. Знає, що ОСОБА_5 має рідну сестру, яка є відповідачкою по справі та на спадкове майно не претендує.

Таким чином, враховуючи вимоги чинного законодавства, а також матеріали справи та показання свідків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом, такі факти породжують юридичні наслідки, тобто, від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Таким чином, процесуальний закон передбачає умови, за яких в окремому провадженні можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення, зокрема, факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто, від них повинні безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду, на підставі цього рішення; встановлення факту не пов`язано із вирішенням спору про право.

За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд вирішує питання у сукупності, керуючись принципом верховенства права, вважає, що наданих доказів по справі достатньо для задоволення заяви про встановлення факту родинних відносин. Окрім цього, вирішуючи питання щодо оцінки зазначених доказів, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка, відповідно до українського законодавства, має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також той факт, що надані позивачем та його представником докази суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують юридичний факт, а саме: факт спільного проживання.

Тому, оцінюючи в сукупності надані суду письмові докази, суд дійшов висновку про те, що позивачем надані належні та допустимі докази на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_5 .

За таких обставин, оскільки позивачка не має іншої можливості підтвердити факт спільного проживання з ОСОБА_5 , але встановлення цього факту породжує юридичні наслідки, оскільки з таким фактом законодавство пов`язує можливість реалізації спадкових прав, суд приходить до висновку, що вимоги про встановлення факту є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-265, 293, 315, 352, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги адвоката Вакуленка Дмитра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа Виконавчий комітет Мозолевської сільради Нікопольського району, про встановлення факту проживання однією сім`єю - задовольнити.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім`єю з 07 липня 1994 року до моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал