Рішення № 140771598, 19.10.2026, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/4316/26

провадження у справі № 2/0285/2777/26

19 жовтня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

у складі: головуючої судді Михайловської А. В.,

за участі секретаря судового засідання Кравець І.А.,

сторони у справі:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС " (надалі ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС "), представники позивача Романенко М.Е.,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС " до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

установив:

14.07.2026 представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС " заборгованість за кредитним договором № 2217568 від 10.04.2025 у розмірі 40 425 грн, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог вказано, що 10.04.2025 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та відповідачем було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 2217568 (надалі- кредитний договір), відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у гривні, а він зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

На підставі платіжного документу відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок у сумі 10 000,00 грн.

Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання.

Зазначено, що 28.11.2025 відповідно до умов Договору факторингу № 28112025 ТОВ "СЛОН КРЕДИТ" відступило право вимоги за кредитним договором № 2217568 від 10.04.2025 на користь позивача, а відповідно ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" набуло право вимоги до відповідача.

Сума боргу відповідача за кредитним договором № 2217568 від 10.04.2025 становить 40 425,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 25 425,00 грн, заборгованість за пенею - 5 000,00 грн.

Вказує, що станом на день звернення до суду з позовом сума заборгованості за кредитним договором відповідачем не погашена, тому відбулося звернення до суду.

Ухвалою суду від 22.07.2026 було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

16.09.2026 за клопотанням представника позивача судом постановлено ухвалу про витребування в АТ « УНІВЕРСАЛ БАНК» інформації про рух коштів по картці відповідача.

01.10.2026 у порядку виконання ухвали суду від 16.09.2026 до суду надійшла інформація від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК».

В судове засідання представник позивача не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заявив письмове клопотання про розгляд справи у його відсутності, наполягає на задоволенні позову та стягненні судових витрат.

В судове засідання відповідач не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 17.09.2026 від відповідача до суду надійшла письмова заява про розгляд справи за його відсутності, оскільки з`явитися до суду немає можливості так як проходить військову службу. У письмовій заяві також вказав, що позовні вимоги визнає частково у сумі фактично отриманого тіла кредиту. У частині нарахованої заборгованості по відсотках просить відмовити, оскільки протягом строку кредитування проходив військову службу під час мобілізації та є військовослужбовцем ЗСУ. Вказує щодо зменшення розміру судових витрат з огляду на його статус військовослужбовця. До письмової заяви додано копію військового квитка відповідача.

У встановлений судом строк відповідач не подав відзив на позов та заперечень щодо розгляду справи в спрощеному провадженні.

Відповідно до вимог ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності сторін за наявних у справі доказів.

В зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, фіксація судового процесу на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалася.

Розглянувши позовні вимоги та подані учасниками заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд дійшов наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом та не заперечується учасниками справи, 10.04.2025 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЛОН КРЕДИТ» (далі Фінансова Компанія, Кредитор, Кредитодавець, Товариство) та ОСОБА_1 (далі Відповідач, Споживач, Клієнт) укладено Договір про надання споживчого кредиту № 2217568 (надалі Договір, Кредитний договір) в електронній формі.

Відповідно до погоджених сторонами умов кредитування: відповідачу було перераховано кредитні кошти у розмірі 10 000,00 грн; строк кредиту 360 днів з кінцевим терміном повернення 09.05.2025 включно; процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від періоду її встановлення та становить: підвищена процентна ставка становить 15% в день та застосовується за перший день користування кредитом (за календарний день в якому надано кредит та стандартна процентна ставка становить 3% в день та застосовується з другого дня користування кредитом (включно) до 09.05.2025 року включно; кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

На підтвердження факту перерахування ТОВ "СЛОН КРЕДИТ" кредитних коштів відповідно до кредитного договору № 2217568 від 10.04.2025 в сумі 10 000,00 грн матеріали справи містять повідомлення ТОВ «ПЕЙТЕК», що є фінансовою установою, що має право на надання платіжних послуг, про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта № НОМЕР_2 від 10.04.2025, інформацію від АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» про рух коштів по картці ОСОБА_1 .

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором, виконаного ТОВ "СЛОН КРЕДИТ", відповідач ОСОБА_1 має заборгованість, що становить 40 425,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 25 425,00 грн, заборгованість за пенею - 5 000,00 грн. Заборгованість нарахована по момент відступлення права вимоги.

28.11.2025 між позивачем ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС"(Фактор) та ТОВ СЛОН КРЕДИТ (Клієнт) було укладено Договір Факторингу № 28112025, за яким відбулося відступлення прав грошової вимоги за плату.

Відповідно до Витягу з Додатку до Договору факторингу позивач набув право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 2217568 від 10.04.2025 у загальній сумі на день відступлення прав вимоги - 40 425,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 25 425,00 грн, заборгованість за пенею - 5 000,00 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення кредиту виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вирішуючи спір, суд керується наступними нормами права.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 513 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (ст.517 ЦК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст. 1077 ЦК України).

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору та договору факторингу. Зазначені договори недійсними не визнані.

Аналізуючи фактичні обставини справи, суд доходить висновку, що між сторонами склалися договірні правовідносини. Кредитний договір укладений між первісним кредитодавцем та відповідачем в електронній формі відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Сторони обумовили істотні умови договору як то розмір кредиту та суму відсотків, що підлягають сплаті за користування кредитними коштами, інші платежі, строк дії договору, тощо.

Позивачем доведено, що на виконання умов кредитного договору первісний кредитор перерахував 10.04.2025 на картковий рахунок позичальника кредитні кошти в сумі 10 000,00 грн.

При цьому відповідачем не оспорено укладення відповідного кредитного договору та отримання відповідних грошових коштів за ним в сумі 10 000,00 грн. Суму заборгованості у частині тіла кредиту відповідачем визнано.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту підлягають до задоволення.

Крім цього позивачем доведено його право вимоги до відповідача згідно укладеного договору факторингу.

Вирішуючи питання щодо заборгованості за нарахованими відсотками суд констатує наступне.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

У статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей`закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

В частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Вищевказаний пункт Закону є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц та від 11 грудня 2019 року у справі № 521/7927/16-ц.

Як вбачається з наявної копії військового квитка серії НОМЕР_3 відповідач у справі ОСОБА_1 04.03.2023 мобілізований до лав ЗСУ та проходить військову службу.

Таким чином, з 04.03.2023 відповідач має статус військовослужбовця Збройних Сил України та на нього поширювались пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», тому у нього був відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині заборгованості за відсотками за кредитним договором не підлягають до задоволення, оскільки їх нарахування суперечить закону.

Вирішуючи питання про стягнення заборгованість за пенею/штрафом у сумі 5 000,00 гр, суд відмовляє у задоволенні відповідних вимог та вказує, що таке нарахування не відповідає вимогам п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до чого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відтак позивачем доведено порушення його майнових прав відповідачем та право на звернення до суду за їх захистом.

За таких обставин суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, доходить висновку наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, зокрема у частині стягнення з відповідача на користь позивача суми тіла кредиту розміром 10 000,00 грн

В решті позовних вимог щодо нарахування відсотків та пені/штрафу суд відмовляє.

Вирішуючи питання судових витрат, судом встановлено наступне.

У силу приписів ст. 141 ЦПК України судові витрати стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема у розмірі 658,68 грн ( 24,74 %).

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суд встановив наступне.

Відповідачем у справі заявлено клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи питання про компенсацію витрат на правову допомогу, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Так, представником позивача у справі заявлено про компенсування позивачу понесених витрат на професійну правничу допомогу сумі 6 000,00 грн. На підтвердження таких витрат надано суду відповідний Договір про надання правничої допомоги, Акт приймання-передачі наданих послуг у справі, Детальний опис наданих послуг .

В даному випадку, суд доходить висновку, що наданими до суду доказами фактичний обсяг витрат на правову допомогу у даній цивільній справі представником позивача частково обґрунтовано, і з огляду на незначну складність самої справи, суд вважає, що розмір заявлених ними витрат є не співмірними із складністю справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг.

У зв`язку з вищезазначеним, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, визначає їх у зменшеному розмірі у сумі 3 500 грн, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат.

Керуючись статтями 4, 76 89, 141, 258, 259, 263 265, 268, 273, 284, 289, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ухвалив :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС " загальну суму заборгованості за кредитним договором № 2217568 від 10.04.2025 в розмірі 10 000 ( десять тисяч ) грн 00 коп, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 658 ( шістсот п`ятдесят вісім) грн 68 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 (три тисяч п`ятсот) грн 00 коп.

В решті вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Найменування сторін :

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" (код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київськаобласть);

відповідач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання - АДРЕСА_1 )..

Дата складення повного судового рішення 19.10.2026.

Суддя А.В.Михайловська