Ухвала суду № 140769313, 20.10.2026, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

154/4609/25

2/154/731/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 Володимирський міський суд Волинської області під головуванням судді Пустовойт Т.В., при секретарі судового засідання Мазій І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Володимирської міської ради Волинської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаниця Анатолій Іванович, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Володимирської міської ради Волинської області, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Володимирської міської ради Волинської області про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги мотивував тим, що його матір`ю була ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а бабусею ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підтвердження проживання в одній сім`ї з матір`ю та бабусею посилався, зокрема, на показання свідків.

Позивач зазначав, що проживав у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 та бабусею ОСОБА_3 , а після їх смерті продовжив проживати у домоволодінні, користуватися ним і здійснювати фактичне володіння майном.

Має інвалідність, потребує сторонньої допомоги, а тому після смерті бабусі та матері не зміг своєчасно оформити спадкові права. Водночас фактично спадкове майно прийняв, оскільки продовжував безперервно проживати у житловому будинку та користуватися ним як постійним місцем проживання.

У зв`язку з відсутністю належним чином оформлених документів на нерухоме майно позивач не має можливості зареєструвати право власності на домоволодіння, що перешкоджає йому здійснювати правомочності власника, у тому числі вирішувати питання щодо належного утримання та ремонту будинку.

03 жовтня 2025 позивач звернувся до приватного нотаріуса Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаниці А.І. з питання оформлення спадщини, однак через відсутність належних правовстановлюючих документів свідоцтво про право на спадщину не отримав.

Посилаючись на положення цивільного законодавства, чинного на час відкриття спадщини, та фактичне прийняття спадкового майна, просив суд установити факт родинних відносин між ним та померлими ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , а також визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Ухвалою Володимирського міського суду Волинської області від 29.01.2026 відкрито провадження у справі.

02.03.2026 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 02.04.2026 витребувано відомості щодо стану здоров`я позивача.

Ухвалою від 02.07.2026 до участі у справі залучено орган опіки та піклування виконавчого комітету Володимирської міської ради Волинської області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

10.07.2026 представником позивача адвокатом Струнковою І.О., яка діє на підставі ордера серії ВН № 1657918 від 04.02.2026, подано клопотання про виклик свідка ОСОБА_4 та проведення обстеження житлово-побутових умов проживання позивача.

Володимирська міська рада Волинської області подала заяву про розгляд справи за відсутності її представника, зазначивши, що питання обґрунтованості заявлених позовних вимог та оцінки доказів залишає на розсуд суду.

Приватний нотаріус Велимчаниця А.І. також просив проводити розгляд справи без його участі та надав письмову інформацію щодо обставин звернення позивача з питання оформлення спадкових прав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, на підставі доказів доданих до позовної заяви, просила вимоги задовольнити у повному обсязі. 15.10.2026 представник позивача адвокат Стрункова І.О. через підсистему «Електронний суд» подала заяву, у якій просила здійснити розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування виконавчого комітету Володимирської міської ради Волинської області в судовому засіданні залишив вирішення позовних вимог на розсуд суду, також пояснив, що позивач тривалий час проживає сам, отримую пенсію за втратою кормильця, на обліку в їх установі не перебуває, йому допомагають сусіди та рідний дядька. 15.10.2026 подав заяву, у якій просив здійснити розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи наведене, суд визнав можливим завершити розгляд справи за відсутності учасників за наявними матеріалами.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши надані матеріали, перевіривши доводи позивача, оцінивши письмові докази та показання свідків у їх сукупності, дійшов таких висновків.

Обставини справи встановлені судом.

Судом установлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями паспорта громадянина України, свідоцтва про народження та іншими наявними у справі документами.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 04.07.1988, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 03.09.2025, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Оцінюючи сукупність доказів, суд бере до уваги, що ОСОБА_2 була матір`ю позивача, а ОСОБА_3 зазначається як його бабуся. Показання свідків про проживання позивача разом із матір`ю та бабусею мають істотне доказове значення для встановлення сімейних і спадкових обставин.

Суд розмежовує родинні зв`язки: ОСОБА_2 мати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 його бабуся. При цьому показання про спільне проживання підтверджують фактичні сімейні зв`язки, а для безпосереднього документального підтвердження лінії споріднення між матір`ю та бабусею підлягають оцінці відповідні актові записи.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що позивач є його рідним племінником, оскільки мати позивача доводилася йому рідною сестрою.

Свідок підтвердив, що ОСОБА_1 проживав разом із матір`ю та після її смерті залишився проживати у домоволодінні. Крім того, повідомив, що у позивача є рідна сестра, проте її прізвище, ім`я, по батькові та місцеперебування йому невідомі. На поховання матері вона не приїжджала, а будь-яких відомостей про її подальше проживання свідок не має. Також свідок пояснив, що позивач отримує пенсію у зв`язку з інвалідністю, періодично перебував на лікуванні в психіатричній лікарні та потребує сторонньої допомоги, яку йому надають сусіди і волонтери. Зокрема, позивачу допомагає волонтерка на ім`я ОСОБА_6 , яка здійснює догляд за ним, проти чого він не заперечує.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що є сусідкою ОСОБА_1 та тривалий час знає обставини його проживання. За її словами, позивач раніше проживав у спірному житловому будинку разом із матір`ю та бабусею. Після їх смерті він залишився проживати в домоволодінні самостійно та проживає там уже понад двадцять років. Свідок зазначила, що позивач не працює, має порушення інтелектуального розвитку та з огляду на стан здоров`я потребує сторонньої допомоги. Чи надають йому допомогу соціальні служби, свідку невідомо. Приблизно рік тому ОСОБА_1 самостійно звернувся до волонтерської організації, представники якої почали надавати йому допомогу та здійснювати догляд за ним. Свідок також повідомила, що позивач бажає й надалі проживати у своєму будинку та висловлює бажання, щоб допомогу йому надавала саме зазначена волонтерська організація.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що є головою громадської організації «Міжнародний освітній центр Надія». За її словами, ОСОБА_1 самостійно звернувся до волонтерського центру з проханням про допомогу та догляд, оскільки перебував у складних життєвих обставинах. Представники громадської організації придбали позивачу мобільний телефон, щоб він мав можливість за потреби звертатися до правоохоронних органів, оскільки на територію його домоволодіння проникали сторонні особи, зокрема безхатченки та особи, які зловживали спиртними напоями. Також волонтерами здійснено прибирання території домоволодіння, приведено до належного стану будинок і подвір`я, встановлено вікна, надано допомогу в оформленні паспорта та інших необхідних документів.

Водночас під час організації подальших ремонтних робіт з`ясувалося, що право власності на житловий будинок за ОСОБА_1 у встановленому порядку не оформлене. У зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів донор відмовив у подальшому фінансуванні ремонтних робіт, а також виникли перешкоди для укладення відповідних договорів. Свідок зазначила, що здійснює волонтерську діяльність протягом тривалого часу, її робота є відкритою та відомою місцевій громаді, а будь-яких намірів заволодіти житловим будинком позивача вона не має. Допомога, яка надається ОСОБА_1 , спрямована на покращення умов його проживання та забезпечення належного догляду.

Оцінюючи показання свідків, суд ураховує, що свідок ОСОБА_7 прямо повідомила про проживання позивача разом із матір`ю та бабусею, а після їх смерті самостійно. Свідок ОСОБА_5 підтвердив, що мати позивача була його рідною сестрою, та повідомив про проживання позивача з матір`ю. Ці показання узгоджуються щодо спільного проживання позивача із членами сім`ї та подальшого фактичного володіння домоволодінням; водночас свідкам не слід приписувати відомостей про конкретні актові записи, яких вони не повідомляли.

Показання свідків є взаємно узгодженими щодо істотних для справи обставин та не суперечать іншим дослідженим доказам.

При цьому суд ураховує, що найбільше доказове значення для встановлення фактичного прийняття спадщини мають показання про проживання позивача у домоволодінні безпосередньо до смерті спадкодавців та після відкриття відповідних спадщин.

Згідно з повідомленням КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради від 16.06.2026 № 5446/2-06.16, наданим на виконання судового запиту від 04.06.2026 № 154/423/26/5704/2026, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебував на стаціонарному лікуванні у психіатричному закладі, зокрема в періоди з 12.05.1989 до 11.07.1989 та з 02.07.1997 до 15.07.1997.

Крім того, у повідомленні наведено відомості про інший період лікування у 1989 році та встановлені позивачу діагнози, пов`язані з порушеннями інтелектуального розвитку.

Відповідно до повідомлення КП «Володимирське територіальне медичне об`єднання» Володимирської міської ради від 16.06.2026, наданого на виконання ухвали суду від 02.04.2026, ОСОБА_1 з 1990 року перебуває під спостереженням лікаря-психіатра.

Зазначеним медичним закладом повідомлено про встановлення позивачу інвалідності безстроково та його перебування на стаціонарному лікуванні у психіатричному відділенні з 07.02.2018 до 26.02.2018.

Згідно з повідомленням управління соціальної та ветеранської політики виконавчого комітету Володимирської міської ради від 10.07.2026 № 998/01-22/2-26 ОСОБА_1 до 30.06.2025 перебував на обліку як особа з інвалідністю та отримував державну соціальну допомогу.

Суд ураховує наведені відомості як такі, що характеризують особисті обставини позивача та пояснюють причини, з яких він протягом тривалого часу не здійснив оформлення спадкових прав.

Водночас установлена інвалідність і захворювання позивача самі по собі не свідчать про його недієздатність.

Матеріали справи не містять судового рішення про визнання ОСОБА_1 недієздатним або обмеження його цивільної дієздатності.

Отже, стан здоров`я позивача суд оцінює в сукупності з іншими обставинами справи, не надаючи йому самостійного значення як доказу прийняття спадщини.

На виконання ухвали суду проведено обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідному акті зафіксовано відомості про місце проживання позивача, склад домогосподарства, житлові умови та майно, яким він користується. До акту долучено фотоматеріали, які відображають житловий будинок, його внутрішні приміщення, господарське оточення та прибудинкову територію.

Наведені документи узгоджуються з показаннями свідків про те, що позивач фактично проживає у спірному домоволодінні.

Суд ураховує, що акт обстеження і фотографії безпосередньо підтверджують фактичні обставини користування будинком на час обстеження, однак у сукупності з показаннями свідків вони характеризують тривалий і безперервний характер проживання позивача.

Предметом спору є житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

До матеріалів справи долучено документи щодо правової історії відповідного домоволодіння, зокрема копію договору купівлі-продажу від 26.01.1965, реєстраційне посвідчення Волинського обласного бюро технічної інвентаризації серії ЮФ № 04688 та довідку-характеристику БТІ.

Наведені документи підтверджують існування об`єкта нерухомості та оформлення речових прав за правилами законодавства, чинного на час виникнення відповідних прав.

Однак суд ураховує, що підтвердження існування об`єкта нерухомого майна та факту його державної реєстрації в минулому не є тотожним установленню належності всього цього майна конкретному спадкодавцю.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, які виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за передбачених зазначеною нормою умов.

Тому відсутність сучасного запису про державну реєстрацію права власності не спростовує сама собою існування права власності, набутого та оформленого відповідно до законодавства, чинного на час виникнення такого права.

Судом також досліджено надані нотаріальні та архівні документи щодо спадкових справ.

Із повідомлення приватного нотаріуса Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаниці А.І. від 06.02.2026 № 39/01-16 убачається, що 03.10.2025 до нього звернувся ОСОБА_1 з питання видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Нотаріус повідомив, що з поданих документів неможливо було встановити належність спадкодавцю відповідного майна, оскільки необхідні правовстановлюючі документи були відсутні.

У зв`язку із цим позивачу роз`яснено необхідність судового вирішення питання щодо оформлення спадкових прав.

Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру № 84100136 від 06.02.2026 за параметрами пошуку щодо ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , інформація про заведення спадкової справи та видачу свідоцтв про право на спадщину відсутня.

Відповідно до повідомлення Волинського обласного державного нотаріального архіву від 10.02.2026 № 93/01-17 згідно з архівними та обліковими документами спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , не виявлена.

Отже, матеріалами справи підтверджується звернення позивача до нотаріуса для оформлення спадкових прав та неможливість отримання свідоцтва про право на спадщину в позасудовому порядку через відсутність необхідних документів.

Щодо законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільного права є визнання права.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема в порядку спадкування.

За змістом статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , а після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 , до правовідносин щодо прийняття цих спадщин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР 1963 року, чинного на час їх відкриття.

Аналогічний підхід щодо дії спадкового законодавства в часі викладений у постанові Верховного Суду України від 18.12.2013 у справі № 6-138цс13.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкування здійснювалося за законом і за заповітом.

Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнавався день смерті спадкодавця.

Статтею 529 ЦК УРСР передбачалося, що спадкоємцями першої черги за законом є діти, дружина та батьки померлого, які спадкують у рівних частках.

Стаття 529 ЦК УРСР визначала коло спадкоємців першої черги за законом. Оскільки ОСОБА_2 була матір`ю позивача, до спадкування після її смерті застосовуються правила про спадкування дітей після матері, а не про спадкування онуків за правом представлення.

Положення про спадкування онуків за правом представлення не є підставою спадкування позивачем після його матері ОСОБА_2 .

Згідно зі статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

При цьому прийнята спадщина визнавалася належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадкоємець визнавався таким, що прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття.

Зазначені дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців із дня відкриття спадщини.

Отже, на час відкриття відповідних спадщин цивільне законодавство передбачало два самостійні способи їх прийняття: подання заяви до державної нотаріальної контори або фактичний вступ в управління чи володіння спадковим майном.

У постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 305/235/17 (провадження № 61-11869св19) викладено правовий висновок про те, що фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася та де б не знаходилася.

Доказами такого вступу можуть бути, зокрема, документи про проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем, відомості про користування спадковим майном та інші докази, які підтверджують здійснення спадкоємцем фактичного володіння чи управління ним.

При цьому відсутність оформленого свідоцтва про право на спадщину не спростовує набуття спадкоємцем спадкових прав, якщо він прийняв спадщину в установленому законом порядку.

ОСОБА_3 , бабуся позивача, померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . На час відкриття її спадщини мати позивача ОСОБА_2 була живою та належала до кола спадкоємців першої черги за законом за умови підтвердження її походження від спадкодавиці. Тому перехід спадкових прав після ОСОБА_3 необхідно аналізувати через спадкування ОСОБА_2 , а не автоматично визнавати безпосереднє спадкування онуком за правом представлення.

Показання свідків про проживання позивача разом із бабусею та матір`ю мають значення для встановлення фактичних обставин користування майном. Для визначення спадкових часток потрібно з`ясувати, які права після смерті ОСОБА_3 набула її дочка ОСОБА_2 та які з цих прав увійшли до спадщини після смерті матері позивача.

На час відкриття спадщини позивачу було п`ятнадцять років.

Свідок ОСОБА_7 прямо підтвердила проживання позивача з матір`ю і бабусею та продовження його проживання після їх смерті. Такі показання у сукупності з письмовими доказами підтверджують тривале фактичне володіння будинком.

Показання свідка ОСОБА_5 оцінюються щодо особисто відомих йому обставин спорідненості та проживання, без зміни підтвердженого родинного статусу ОСОБА_2 як матері позивача.

Свідок ОСОБА_7 повідомила про тривале проживання позивача в будинку та продовження користування ним після смерті близьких осіб; її слова щодо конкретного ступеня споріднення необхідно зіставити з актовими записами.

Таким чином, показання свідків у сукупності з іншими доказами мають значення для встановлення фактичного вступу позивача у володіння домоволодінням.

Оскільки законодавство, чинне на час відкриття спадщини, передбачало можливість прийняття спадщини шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном, подальше проживання позивача в будинку та здійснення ним фактичного володіння відповідним майном мають юридичне значення для застосування статті 549 ЦК УРСР.

Сам факт проживання позивача разом із бабусею до її смерті не означає автоматичного спадкування онуком за правом представлення, оскільки його мати ОСОБА_2 пережила бабусю. Водночас ці обставини мають доказове значення для перевірки прийняття спадщини матір`ю та подальшого переходу майна до позивача.

ОСОБА_2 , мати позивача, померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , а не її онуком.

Як син померлої ОСОБА_2 , позивач належить до спадкоємців першої черги за законом відповідно до статті 529 ЦК УРСР 1963 року.

Для спадкування після матері за законом не вимагається застосування інституту спадкування за правом представлення.

Судом досліджуються обставини проживання позивача разом із матір`ю ОСОБА_2 до її смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 та подальшого фактичного володіння домоволодінням.

Показання свідка ОСОБА_7 підтверджують тривале проживання позивача у спірному будинку, зокрема після 2002 року.

Зібрані докази щодо продовження володіння домоволодінням після смерті матері мають значення для застосування статті 549 ЦК УРСР.

Таким чином, наявні підстави вважати, що ОСОБА_1 фактично вступив у володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_2 , реалізувавши передбачений статтею 549 ЦК УРСР спосіб прийняття спадщини.

Судом ураховано показання свідка ОСОБА_5 , який повідомив, що позивач має рідну сестру, анкетні дані та місцеперебування якої невідомі. Разом із тим матеріали справи не містять доказів звернення зазначеної особи із заявою про прийняття спадщини чи фактичного вступу нею у володіння або управління спадковим майном.

Згідно з дослідженими нотаріальними та архівними документами спадкові справи після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не виявлені, відомостей про видачу іншим особам свідоцтв про право на спадщину не встановлено.

При цьому суд ураховує, що відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадщина могла бути прийнята не лише шляхом подання заяви до нотаріуса, але й шляхом фактичного вступу у володіння або управління спадковим майном.

Водночас жодних доказів фактичного прийняття спадщини іншими особами після смерті зазначених спадкодавців суду не надано.

Натомість показання свідків підтверджують продовження проживання ОСОБА_1 у домоволодінні після смерті матері ОСОБА_2 ; даних про інших осіб, які вступили у фактичне володіння будинком, під час розгляду не встановлено.

Суд виходить із того, що за наданими доказами відсутні відомості про інших осіб, які реалізували право на прийняття відповідних спадщин.

Щодо встановлення факту родинних відносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Згідно з пунктами 1, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі встановлювати факти родинних відносин, якщо вони мають юридичне значення для виникнення, зміни чи припинення прав особи, зокрема для оформлення спадщини.

Заявлені позивачем вимоги про встановлення родинних відносин безпосередньо пов`язані з вимогами щодо визнання права власності на спадкове майно, а тому підлягають вирішенню у межах позовного провадження.

Суд оцінює докази родинних відносин у їх сукупності, зокрема показання ОСОБА_5 про те, що мати позивача була його рідною сестрою, та показання ОСОБА_7 про проживання позивача разом із матір`ю і бабусею. Ці показання узгоджуються із зазначенням ОСОБА_2 як матері, а ОСОБА_3 як бабусі позивача. Письмові актові документи підлягають оцінці для підтвердження повного родинного ланцюга та усунення розбіжностей у прізвищах.

Установлення зазначених фактів має для позивача юридичне значення, оскільки необхідне для оформлення спадкових прав.

Щодо правових підстав для визнання права власності на спадкове майно.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав є визнання права.

За змістом статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту спадкових прав, який застосовується, зокрема, за наявності перешкод для оформлення спадщини в нотаріальному порядку.

03 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаниці Анатолія Івановича з питання оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як убачається з наданого нотаріусом повідомлення від 06 лютого 2026 року № 39/01-16, оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку виявилося неможливим через відсутність необхідних документів, які дозволяли б установити належність відповідного нерухомого майна спадкодавиці.

Крім того, з долученої до позову копії листа приватного нотаріуса Велимчаниці А.І. від 03 жовтня 2025 року вбачається, що за результатами звернення позивачу роз`яснено необхідність судового вирішення питання оформлення спадкових прав.

Отже, позивач має об`єктивні перешкоди для оформлення спадщини в нотаріальному порядку, що зумовлює необхідність захисту його спадкових прав у судовому порядку.

Вирішуючи питання щодо належності спірного нерухомого майна спадкодавицям та подальшого переходу права власності до позивача, суд виходить із такого.

Предметом заявлених вимог є житловий будинок АДРЕСА_1 , який раніше мав адресу: АДРЕСА_2 .

До матеріалів справи долучено договір купівлі-продажу від 26 листопада 1965 року, реєстраційне посвідчення Волинського обласного бюро технічної інвентаризації серії ЮФ № 04688, довідку Луцького міжміського бюро технічної інвентаризації та довідку-характеристику відповідного домоволодіння.

Із договору купівлі-продажу від 26 листопада 1965 року вбачається, що ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_3 придбала нерухоме майно, розташоване у АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 1 зазначеного договору предметом правочину є цілий житловий будинок, який складається з двох житлових кімнат житловою площею 22,3 кв. м та становить 11/25 часток цілого домоволодіння, а також 1/2 частка сараю.

У пункті 1 договору наведено характеристику житлового будинку та зазначено правову підставу належності відповідного нерухомого майна продавцю свідоцтво про право особистої власності, видане виконавчим комітетом Володимир-Волинської міської ради 28 серпня 1965 року та зареєстроване в Луцькому міжміському бюро технічної інвентаризації за № 1739.

Зазначене свідоцтво посвідчувало право продавця ОСОБА_8 на нерухоме майно, яке було відчужене ним на користь ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 26 листопада 1965 року.

Оцінюючи зміст договору, суд ураховує, що визначення в ньому 11/25 часток цілого домоволодіння не є тотожним визначенню права власності на 11/25 часток описаного в договорі житлового будинку.

Зі змісту пункту 1 договору вбачається, що цілий житловий будинок, який складається з двох житлових кімнат житловою площею 22,3 кв. м, становить відповідну частку в домоволодінні як сукупності нерухомого майна, до складу якого входять житлові та господарські будівлі й споруди.

Отже, наведене у договорі співвідношення 11/25 характеризує частку придбаного нерухомого майна в цілому домоволодінні, тоді як житловий будинок визначений у правочині як цілий об`єкт нерухомості з відповідними технічними характеристиками.

Таким чином, договір купівлі-продажу від 26 листопада 1965 року підтверджує набуття ОСОБА_3 права власності на описаний у ньому цілий житловий будинок із двох кімнат житловою площею 22,3 кв. м, який становить 11/25 часток цілого домоволодіння, та 1/2 частку сараю.

При цьому зазначене співвідношення часток не спростовує належності ОСОБА_3 придбаного за договором житлового будинку як цілого об`єкта, а характеризує обсяг відповідних прав у складі домоволодіння.

Наведений висновок суд робить з урахуванням буквального змісту пункту 1 договору купівлі-продажу від 26 листопада 1965 року, його предмета, наведених технічних характеристик житлового будинку та зазначених у договорі правовстановлюючих документів.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за умов, визначених зазначеною нормою.

Тому відсутність сучасного запису про державну реєстрацію права власності на відповідний житловий будинок не спростовує набуття ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно відповідно до договору купівлі-продажу від 26 листопада 1965 року.

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , а після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання чинності ЦК України 2003 року, до правовідносин щодо прийняття зазначених спадщин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до статті 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнавався день смерті спадкодавця.

Згідно зі статтею 529 ЦК УРСР спадкоємцями першої черги за законом є діти, дружина та батьки померлого, які спадкують у рівних частках.

Відповідно до статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. При цьому прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За змістом статті 549 ЦК УРСР спадкоємець визнається таким, що прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців із дня відкриття спадщини.

Таким чином, законодавство, чинне на час відкриття обох спадщин, передбачало можливість прийняття спадщини шляхом фактичного вступу у володіння або управління спадковим майном без обов`язкового подання заяви до нотаріальної контори.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 305/235/17, провадження № 61-11869св19, відповідно до якого фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася та де б вона не знаходилася.

При цьому доказами фактичного прийняття спадщини можуть бути відомості про проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем, продовження користування спадковим майном, здійснення його утримання та інші докази, що підтверджують вступ спадкоємця у володіння або управління майном.

У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 747/467/18 також зазначено, що під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном необхідно розуміти дії спадкоємця щодо управління, розпорядження, користування майном, підтримання його в належному стані та здійснення інших дій, які свідчать про прийняття спадщини.

Судом установлено, що до смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у спірному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , разом із нею проживали її дочка ОСОБА_2 та члени сім`ї останньої, зокрема позивач ОСОБА_1 ..

Після смерті ОСОБА_3 її дочка ОСОБА_2 продовжувала проживати в зазначеному домоволодінні разом зі своїм сином, користуватися житловим будинком та здійснювати фактичне володіння нерухомим майном.

Наведені обставини підтверджуються показаннями допитаних у судовому засіданні свідків.

Після їх смерті ОСОБА_1 залишився проживати у домоволодінні самостійно та проживає в ньому понад двадцять років.

Оцінюючи зазначені показання, суд ураховує, що вони є взаємно узгодженими, підтверджують тривале проживання позивача разом зі спадкодавицями та подальше фактичне володіння домоволодінням після їх смерті, суд доходить висновку про вчинення останньою дій, які відповідно до статті 549 ЦК УРСР свідчать про фактичне прийняття спадщини після смерті матері.

Відповідно до статті 548 ЦК УРСР прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту її відкриття, тому тривале неоформлення позивачем свідоцтва про право на спадщину саме собою не спростовує набуття ним спадкових прав.

Відповідно до статей 7681, 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши договір купівлі-продажу від 26 листопада 1965 року, реєстраційне посвідчення Волинського обласного бюро технічної інвентаризації серії ЮФ № 04688, довідку Луцького міжміського бюро технічної інвентаризації, документи про народження та смерть спадкодавців, повідомлення приватного нотаріуса Велимчаниці А.І. від 06 лютого 2026 року № 39/01-16, інформаційну довідку зі Спадкового реєстру № 84100136 від 06 лютого 2026 року, повідомлення Волинського обласного державного нотаріального архіву від 10 лютого 2026 року № 93/01-17, показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , акт обстеження житлово-побутових умов проживання позивача та інші матеріали справи, суд доходить висновку про доведеність факту прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті його матері ОСОБА_2 13 листопада 2002 року відповідно до статей 548, 549 ЦК УРСР.

Встановлені обставини також свідчать про фактичне прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті її матері ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, майнові права, набуті ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 26 листопада 1965 року, після її смерті увійшли до складу спадщини, прийнятої її дочкою ОСОБА_2 , а після смерті останньої до складу спадщини, фактично прийнятої позивачем ОСОБА_1 .

Ураховуючи, що відповідно до договору від 26 листопада 1965 року придбане ОСОБА_3 майно визначено як цілий житловий будинок із двох кімнат житловою площею 22,3 кв. м, який становить 11/25 часток цілого домоволодіння, та 1/2 частку сараю, саме зазначені характеристики та обсяг речових прав підлягають врахуванню під час визначення складу спадкового майна і формулювання висновку про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Наявність документально підтверджених прав ОСОБА_3 на зазначене нерухоме майно, фактичне прийняття спадщини її дочкою ОСОБА_2 , подальше фактичне прийняття спадщини позивачем ОСОБА_1 та встановлена неможливість оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку становлять правові підстави для судового захисту спадкових прав позивача відповідно до статей 15, 16, 392 ЦК України.

При вирішенні вимоги про визнання права власності суд виходить із установленого обсягу речових прав на спірний об`єкт нерухомості, які належали спадкодавицям та перейшли до позивача в порядку спадкування за законом.

Керуючись статтею 41 Конституції України, статтями 15, 16, 328, 392 ЦК України, статтями 524, 525, 529, 548, 549 ЦК УРСР 1963 року, статтями 4, 12, 13, 7681, 89, 141, 247, 259, 263265, 273, 315, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Володимирської міської ради Волинської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Володимирського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаниця Анатолій Іванович, орган опіки та піклування виконавчого комітету Володимирської міської ради Волинської області, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом задовольнити.

Встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним сином ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним онуком ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт громадянина України № НОМЕР_4 , виданий 17 вересня 2025 року органом 0712, у порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право приватної власності на житловий будинок, що складається з двох житлових кімнат житловою площею 22,3 кв. м і становить 11/25 часток цілого домоволодіння, а також на 1/2 частку сараю, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно до частини другої статті 354 ЦПК України.

Суддя Тетяна Пустовойт