Рішення № 140766856, 20.10.2026, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №183/5406/26

Провадження №2/442/2954/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі - головуючої судді - Курус Р.І., розглянувши в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», від імені та в інтересах якого діє адвокат Ткаченко Юлія Олегівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №6525539 від 20.08.2025 в загальному розмірі 19322,50 грн. та понесені судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що 20.08.2025 між TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 в електронному вигляді укладено Договір про надання коштів у кредит №6525539, умовами якого встановлено, що TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» надає відповідачу кредит в розмірі 5000,00 грн. строком на 360 днів (з 20.08.2025 по 14.08.2026), із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0.95 % які нараховується щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту. Комісія за надання кредиту складає 17,25% від суми наданого кредиту, у разі порушення строків повернення кредиту нараховується 250 грн. неустойки на залишок заборгованості за кожен день понадстрокового користування кредитом.

ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінпром маркет» уклали Договір факторингу №25/02/26 від 25.02.2026, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за кредитним договором № 6525539.

Заборгованість відповідача перед ТОВ «Фінпром маркет» за кредитним договором №6525539 станом на дату подання позову становить 19322,50 грн., з яких 5000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 4322,50 грн. заборгованість за процентами, 10000,00 грн. заборгованість за пенею/неустойкою.

Відтак, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 19322,50 грн. та понесені судові витрати, що складаються з 2662,40 грн. судового збору та 4500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

23.09.2026 суддею отримано відповідь з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, згідно якої ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та фактично проживає на АДРЕСА_1 . Статус довідки ВПО діюча,/а.с.66/.

Ухвалою від 23.09.2026 в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін на 20.10.2026. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позовну заяву. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення, /а.с.67/.

Зазначену ухвалу позивачем та відповідачем 23.09.2026 отримано системі "Електронний суд",/а.с.69-73/.

15.10.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про розстрочення виконання судового рішення.

У відзиві ОСОБА_1 визнає позовні вимоги частково, а саме у розмірі 9332,50 грн., що складається з тіла кредиту та нарахованим відсотків за кредитом. Щодо стягнення штрафних санкції у розмірі 10000,00 грн., то такі вважає безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки були нараховані протягом дії воєнного стану.

Згідно з ч. ч. 1, 7, 8 ст. 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вимог ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дія втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки ухвалою про відкриття провадження судом встановлено для подання відзиву на позов відповідачкою 15 днів з дня вручення даної ухвали, яку позивачкою отримано в системі «Електронний суд» 23.09.2026 (а.с. 72), а відзив на позов подано 15.10.2026, то строк для подання відзиву відповідачкою пропущено. Клопотання про його поновлення на заявлено.

Крім цього, до відзиву не додано доказів його надсилання позивачу.

За таких обставин, поданий відповідачкою відзив на позовну заяву до уваги при розгляді справи судом не береться та залишається без розгляду.

Окрім цього, відповідач заявляє клопотання про розстрочення виконання судового рішення. Посилається на те, що нещодавно народила дитину, перебуває у декретній відпустці, не має фізичної можливості отримувати постійний дохід, вказує, що єдиним джерелом її існування є соціальні виплати на дитину, а тому одноразова сума сплати заборгованості є неможливою та ставить її сім`ю у скрутне матеріальне становище. На підставі цього, просить розстрочити виконання судового рішення на 10 місяців шляхом сплати рівними частинами по 933,25 грн. щомісячно.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідачем клопотання про розгляд справи за участю сторін не надано.

Враховуючи, що справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, суд вирішив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 14.01.2026 між TOB «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання коштів у кредит (надійний) №6525539, даний договір був укладений в електронній формі, який був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису, створеним за допомогою одноразового ідентифікатора 575822,/а.с.11-15/.

Згідно умовами договору сума кредиту становить 5000 грн., кредит надається строком на 360 днів, процентна ставка 0,95%, комісія за надання кредиту 17,25 % від суми наданого кредиту (що в грошовому виразі складає 862,50 грн.), датою повернення кредиту (останній день кредитування) є 14.08.2026, орієнтовна загальна вартість кредиту 22962,50 грн. За понадстрокове користування кредитом (його частиною) нараховується неустойка 250,00 грн. в день.

Разом з тим, хоч і позивач не заявляє вимогу про стягнення з відповідача комісії, проте, суд звертає увагу, що положення договору про сплату комісії за видачу кредиту суперечать положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору.

У розділі 11 «Юридичні адреси та реквізити сторін» встановлено, що відповідач вказала особистий номер електронного платіжного засобу № НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки про ідентифікацію за договором №6525539 від 20.08.2025 ОСОБА_1 ідентифікована в системі ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» шляхом використання одноразового ідентифікатора, що є аналогом електронного підпису відповідно до вимог законодавства України, /а.с.15 (зворот)/.

Відповідно до довідки ТОВ «Європейська платіжна система», підтверджується здійснення переказу 20.08.2025 грошових коштів у сумі 5000,00 грн. ОСОБА_1 на маску карти № НОМЕР_1 , що вказана нею під час укладення кредитного договору /а.с.16/.

Факт отримання кредитних коштів відповідачем не заперечується.

ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінпром маркет» уклали Договір факторингу №25/02/26 від 25.02.2026, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників,/а.с.17-18/.

Відповідно до п.1.1. Договору ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» зобов`язується відступити ТОВ «Фінпром маркет» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Фінпром маркет» зобов`язується прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» за відповідний Реєстр за плату, у передбачений цим Договором спосіб.

Відповідно до Реєстру прав вимоги №2 до Договору факторингу №25/02/26 від 20.05.2026, до ТОВ «Фінпром маркет» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №6525539 від 20.08.2025 в розмірі 19322,50 грн.,/а.с.19/.

Таким чином, ТОВ «Фінпром маркет» наділено правом вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №6525539 від 20.08.2025.

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом (ст. 610, 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід`ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Доведеною є обставина отримання ОСОБА_1 грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені кредитними договорами і взяті на себе зобов`язання остання не виконала, у передбачені строки кошти не повернула, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №6525539 від 20.08.2025 станом на 20.06.2025 заборгованість ОСОБА_1 становить 19322,50 грн., а саме 5000,00 грн. заборгованість по тілу кредиту, 4322,50 грн. заборгованість за відсотками, 10000,00 грн. заборгованість за пенею/ неустойкою,/а.с.11/.

Оскільки будь-яких доводів чи доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідачем по справі суду надано не було, а відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості суд вважає правильним, оскільки такий містить період нарахування сум заборгованості, проценту ставку, за якою нараховувалися проценти за користування кредитними коштами, суми відсотків нарахованих за кожен день користування кредитними коштами, інформацію щодо наявності/відсутності платежів позичальника на погашення заборгованості.

Отже, право позивача порушене невиконанням свого зобов`язання з повернення кредиту відповідачем, а тому підлягає судовому захисту.

Як зазначено вище, доказом, який підтверджує заборгованість відповідача, є розрахунок заборгованості за договором №6525539 від 20.08.2025.

Окрім цього, як вбачається із вищевказаного розрахунку заборгованості відповідачем було здійснено оплату в рахунок погашення заборгованості в загальному розмірі 2287,50 грн., яку позивачем було розподілено в рахунок погашення комісії за видачу кредиту у розмірі 862,50 грн. та відсотків за користування кредитом у розмірі 1425,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача комісії за видачу кредиту, суд зазначає наступне.

Законом України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 6 вересня2017року у справі №6-2071цс16.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.09.2024 у справі №479/191/17.

З огляду на нікчемність положень кредитного договору №6525539 від 20.08.2025 про сплату комісії за видачу кредиту, такі платежі не можуть вважатися належним виконанням грошових зобов`язань у частині сплати комісії, оскільки відповідний обов`язок у відповідача не виник.

Отже, суд приходить до висновку, що зарахування позивачем сплачених відповідачем коштів у рахунок погашення комісії за видачу кредиту є неправомірними, оскільки обов`язок зі сплати таких платежів у відповідача не виник. Відтак сума платежу у розмірі 862,50 грн., яка була зарахована на погашення комісії за видачу, підлягає перерахунку та зарахуванню в рахунок погашення відсотків за користування кредитом.

Таким чином, виходячи з розрахунку 4322,50 грн. (нараховані позивачем проценти) 862,50 грн. = 3460,00 грн. відсотків за користування кредитними коштами, що підлягають стягненню з відповідача.

Щодо стягнення з відповідача неустойки суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також, Законом України від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64 на території України введено військовий стан, який згодом на підставі Указів Президента продовжувався та триває на час розгляду даної справи в суді.

При цьому, як видно із вищезазначеного розрахунку заборгованості за кредитним договором №6525539 від 20.08.2025, то такий проведений за період 20.08.2025 по 25.02.2026.

Таким чином, з огляду на положення норми пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яка поширюються на спірні правовідносини, ОСОБА_1 як позичальник, звільнена від обов`язку сплати на користь позивача неустойки за прострочення нею виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, оскільки на час укладення та дії договору, а також розгляду справи у суді та ухвалення у ній рішення в Україні діяв та продовжує діяти воєнний стан.

За наведених обставин, аргументи сторони позивача про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром маркет» неустойки за кредитним договором №6525539 від 20.08.2025 в розмірі 10000,00 грн., суд вважає необґрунтованими та безпідставними, а тому такі задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов висновку, що відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконала, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача в підлягають частковому задоволенню, а саме: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5000,00 грн. та заборгованості за перерахованими відсотками у розмірі 3460,00 грн., що в загальному розмірі становить 8460,00 гривень заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як передбачено ч. 3ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). Такий же правовий висновок зробила Велика Палата ВС у справі № 755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розглянувши матеріали даної справи, суд приходить до висновку, що заявником надано належні, допустимі, достатні та достовірні докази щодо підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.

Наявність договірних відносин між адвокатом та клієнтом підтверджується договором про надання правової допомоги №25-08/25/фп від 25.08.2025,/а.с.20-21/, актом приймання-передачі справ на надання правничої допомоги (додаток №1 до договору №125-08/25/фп від 25.08.2025),/а.с.22/, витягом з акту № 10-фп приймання-передачі справ на надання правничої допомоги,/а.с.22(зворот)/, платіжною інструкцією щодо переказу коштів згідно №10-фп приймання-передачі справ на надання правничої допомоги від 25.03.2026,/а.с. 23(зворот)/, ордером на надання правової допомоги №1287257 адвоката Ткаченко Ю.О./а.с.23 (зворот)/, свідоцтвом про право зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2099 адвоката Ткаченко Ю.О.,/а.с.24/.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а згідно із п. 3 ч. 2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 3135,92 грн., виходячи з розрахунку 8460,00 грн. (розмір задоволених позовних вимог) х 7162,40 грн. (2662,40 грн. ставка судового збору + 4500,00 витрати на правову допомогу) : 19322,50 грн. (розмір заявлених позовних вимог) = 3135,92 грн., що буде пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи клопотання ОСОБА_1 про розстрочення виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.1-3 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

За приписами ч. 4 ст.435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 435 ЦПК України).

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена (ч. 7 ст. 435 ЦПК України).

Таким чином, нормами ст. 435 ЦПК України чітко передбачено перелік обставин, які можуть бути підставою для розстрочення виконання рішення, перелік питань, які суду слід з`ясувати при вирішенні питання для прийняття рішення про розстрочення виконання, а також граничний строк, на який може бути розстрочено виконання рішення.

При цьому, обставини, на які посилається заявник в обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення, повинні бути підтверджені належними доказами.

Відповідачем до клопотання долучено копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,/а.с.76/.

У своїх доводах, ОСОБА_1 зсилається також на те, що перебуває у декретній відпустці про догляду за дитину, постійного доходу не отримує, а сплата кредитної заборгованості одним платежем введе її сім`ю у скрутне матеріальне становище. Водночас, на підтвердження зазначених обставин відповідачем не подано жодних належних та допустимих доказів, зокрема відомостей про доходи, майновий стан, склад сім`ї, перебування на утриманні непрацездатних осіб, наявність виняткових витрат чи інших обставин, які б свідчили про істотне ускладнення виконання судового рішення.

Саме по собі посилання на скрутне матеріальне становище без належного документального підтвердження не є достатньою підставою для розстрочення виконання рішення суду в розумінні статті 435 ЦПК України.

Крім цього, відповідачем не подано будь-яких доказів на підтвердження викладених ним обставин, існування фактів, що можуть істотно ускладнювати виконання судового рішення, зокрема, внаслідок захворювання, надзвичайно тяжкого матеріального становища, не встановлено.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що ОСОБА_4 не доведено існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, а тому підстави для задоволення заяви про розстрочення виконання судового рішення відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 274, 275, 279, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет» заборгованість за кредитним договором №6525539 від 20.08.2025 розмірі 8460,00 гривень (вісім тисяч чотириста шістдесят гривень, 00 копійок) та 3135,92 гривень (три тисячі сто тридцять п`ять гривень, 92 копійки) понесених судових витрат.

В решті позовних вимог відмовити.

У клопотанні ОСОБА_1 про розстрочення виконання судового рішення - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 20 жовтня 2026 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром маркет», код ЄДРПОУ 43311346, адреса місцезнаходження вул. Садова, 31/33 м. Ірпінь, 08205.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , фактичне місце проживання АДРЕСА_1 .

Головуюча суддя Курус Р.І.